Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка18/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   44

Книга Ісуса Навина


Книги Ісуса Навина і Суддів розповідають про блискавичне військове здобуття та про напружене укріплення Ізраїля в Палестині.

Прийшов час, на те, щоб Бог сповнив другу обітницю, що він дав патріархам: Ізраїль, ставши великим народом, заволодіє Ханаанською землею. Починається те здобуття землі, що було затримане роками блукаючого життя в пустелі через невірність та спротив народу, що вийшов з Єгипту. Ісус Навин є посередником у цьому важливому моменті священної історії, але лише незмінний Бог, вірний своєму слову, провадить історією свого народу, провадячи та підтримуючи його провідників. У своїй першій частині (ІН 1–12) книга Ісуса Навина розповідає про деякі епізоди здобуття землі та про дві найважливіші битви; у другій частині (ІН 13–21) вона описує розподіл територій між поодинокими племенами, два з яких, Рувим і Гад з частиною Манассії вже були осілися у здобутих землях на сході від Йордану.

Отож, перша частина є історичною; друга ж — переважно географічною. У третій частині (ІН 22–24), після повороту вояків з племен Рувима та Гада, які допомагали іншим племенам у здобутті Палестини на західному боці Йордану, розповідається про збори племен в Сихемі (у центрі Палестини): Ісус, будучи вже старим, прощається зі своїм народом промовою, в якій нагадує йому про Божу доброту та про обов’язок вірності йому (ІН 23,11). Вкінці йде відновлення союзу, в якому народ урочисто зобов’язується дотримуватися укладених з Богом умов (ІН 24).

Адже кожне покоління, продовжуючи священну історію, мусить старатися безпосередньо дотримуватися встановлених з Богом умов, як це робили їхні батьки, мусить намагатися жити так, як він наказав у законах Мойсея. Книга завершується вісткою про смерть Ісуса та Єлеазара, сина й наступника Арона на посаді первосвященика, та про поховання в Сихемі тіла Йосифа, яке ізраїльтяни принесли зі собою з Єгипту (пор. Бут 50,24-26).


Деякі епізоди зі здобуття землі


Перша частина книги є найцікавішою та одночасно й найважливішою. Автор намагається в першу чергу показати, як Бог дотримується своїх обітниць; з цією ціллю він розповідає лише про ті епізоди, в яких Бог найбільш безпосередньо втручається своєю могутністю, тобто які найяскравіше демонструють, що Ізраїль завдячує свою землю лише Богові. Автор є свідомий недовершеності цього здобуття, адже сам він інформує, що «довго воював Ісус з усіма тими царями, й не було ані одного міста, окрім хіввіїв, що жили в Гевеоні, що піддалось би мирно синам Ізраїля» (ІН 11,18-19). А трохи згодом сам Бог говорить до Ісуса: «Ти вже постарівся й ветхий деньми став, а землі до завоювання лишилося ще багато» (ІН 13,1). Це є виразні вказівки на всю недовершеність цієї розповіді з історичної точки зору, і їх потверджує також книга Суддів.

Після смерті Мойсея Ізраїль знаходиться на східному березі Йордану, недалеко на півночі від Мертвого моря. Перед тим, як перейти Йордан, Ісус посилає двоє людей, щоб розвідати, як укріплене місто Єрихон, перше укріплене місто, що євреї мали зустріти на своєму шляху по тому боці Йордану (ІН 2).

У цьому шпигунському епізоді цікаво зауважити, як Рахав, блудниця, що прийняла до себе та заховала єврейських шпигунів, зрозуміла з тих чуток, що дійшли до міста, що вся сила Ізраїля полягає в їхньому Богові, якому ніщо не зможе спротивитися, й, отож, вона намагається запевнити спасіння для себе та для своєї родини, допомагаючи цим двом євреям. І дійсно, ця жінка зі своєю родиною врятується, й вони стануть членами Божого народу, а Рахав навіть одружиться з одним євреєм на ім’я Салмон, стаючи однією з ланок родоводу, що веде до Давида, а, отож, і до Месії (Мт 1,5).

Перехід через Йордан (ІН 3–4) — це перша чудесна подія, що вказує на надзвичайну Божу присутність: навесні ця ріка є повноводною, але народ, на чолі зі священиками та з кивотом, переходить безпечно та з ненамоченими ногами ріку, разом з усім своїм багажем та скотом. Ця подія, нагадуючи чудесний перехід через Червоне море, переконує всіх, що Бог насправді супроводжує Ісуса, так само як супроводжував Мойсея, та підносить в народі його авторитет, якого він потребував для близьких військових акцій.

Отаборившись на території обіцяної землі, в Гілгалі, за наказом Ісуса народ здійснює обрізання, яке в роках перебування в пустелі було занедбане, та святкує Пасху (ІН 5). Після цих релігійних обрядів народ і передовсім військо вже готові до боротьби за здобуття своєї землі, знаючи, що позитивний результат війни є запевнений, оскільки з ними є непереможний Бог.

Таким чином має місце перше чудесне здобуття. Мури Єрихону падають, ніби вони були би з пап’є-маше: в короткому часі місто є здобуте та винищене до тла, за винятком Рахави з її родиною (ІН 6,17). У відношенні до цього грабунку та до інших подібних епізодів, що зустрічаються у Біблії, треба пам’ятати про ті умови життя та жорстокі звичаї на війні, що були характерні для того далекого від євангельської моралі часу. Але Біблія подає також глибшу причину цих фактів: див. Бут 15,16, Божі слова до Авраама.

Корисним буде тут одне міркування:

«Біблія безперестанно навчає, що, коли певні злочини стають всенародним звичаєм, вони викликають всенародне покарання від Бога. Подібні покарання, що торкаються також невинних, не впливають на вічне щастя поодиноких людей, які будуть суджені відповідно до власної відповідальності та власного сумління. Тут йдеться лише про земні добра: багатство, добробут, національна незалежність та життя»1.

Друга причина — це охоронити євреїв від впливу звичаїв ханаанських народів (Втор 20,16-18). Крім цього, не треба забувати про одну дуже важливу річ: остаточна редакція цих творів — дуже далека у часі від тих подій, які вони описують. Ціллю їхнього читання було зберегти живою у далеких нащадках віру батьків; отож, розповідь схильна до перебільшень в описі вже далеких подій. Наголос тут поставлений не так на знищенні ворогів, як на здійсненому Богом спасінні Ізраїля, що для тогочасної дещо наївної та примітивної ментальності мало бути тим величнішим, чим численнішими та могутнішими були вороги, яких Бог зміг перемогти та знищити.

Вкінці треба згадати, що навіть сам єврейський народ не буде винятком у подібних покараннях: Бог виявить свою суворість до свого народу, коли він виявиться невірним союзові: старозавітній Бог не є несправедливим Богом, що карає лише поган за гріхи.

Приклади Божої безсторонності у покаранні євреїв за гріхи ми вже зустрічали у П’ятикнижжі. Деякі інші дуже важливі приклади знайдемо ще у книзі Суддів. Один із них знаходиться в книзі Ісуса Навина, у 7-ій гл.: вірність Бога своїм обітницям не означає, що Ізраїль може безкарно його зневажати. У даному випадку зневаження полягало у привласненні одним чоловіком, Аханом, золота і срібла, призначеного на пожертву Богові: отож, це була святотатська крадіж. Цей гріх нищівно відбивається на військових діях, й Ісус, ще не знаючи, що сталося, нарікає на Господа (ІН 7,7-9), і той пояснює йому причину поразки у тій військовій акції, в якій вже від самого початку передбачалася перемога.

Після того, як винуватця було суворо покарано на приклад іншим, перемога знову переходить до ізраїльтян.

Здобуття та знищення Єрихону та Аї налякали ханаанських царів, і вони укладають між собою союз проти Ізраїля.

Увійшовши в Палестину трохи на північ від Мертвого моря, євреї поділили цю територію надвоє. Спочатку південні царі, тобто царі тих земель, що пізніше будуть зайняті племенами Юди та Веніамина, об’єдналися під проводом єрусалимського царя з наміром покарати гівеонітів, які уклали мир з євреями. Ісус, покликаний, спішить на поміч гівеонітам та несподівано нападає на п’ять аморійських царів, незважаючи на те, що він мусів зі своїм військом перевести в дорозі цілу ніч. Саме під час цієї битви Ісус промовив був ці славні слова: «Сонце, спинись над Гівеоном; ти, о місяцю, в Аялон-долині». Оскільки це речення було взято з одного іншого твору, який не дійшов до нас (з книги «Праведного»), нелегко є визначити точне його значення. Однак безсумнівним є, що Бог воював за Ізраїля, тобто чудесним способом втрутився в хід подій, щоб євреї могли отримати повну перемогу, знищуючи військо об’єднаних царів (ІН 10).

Після південної коаліції приходить черга на північну, на чолі із царем Хацору, одного міста в північній Галилеї, недалеко від озера Хуле (перше озерце на шляху Йордану). Й цього разу також Ісус блискавично надходить та знищує військо коаліції. Але на завершення першої частини цієї книги, автор зауважує, що Ісус мусів довгий час воювати в Палестині (ІН 11,18); отож, Бог дотримався своєї обітниці, однак він вимагає від свого народу співпраці й передовсім вірності союзові та віри його слову.

Спомини про ці славні події були зібрані деякий час після них та записані одним автором, ім’я якого не дійшло до нас, як, зрештою, це є з усіма іншими історичними книгами. Єврейський народ знав та був свідомий того, що сам Бог, який керував його історією, давав натхнення також для її написання та пояснення, таким чином, що людський автор відходив на задній план перед Божим діянням, і ніхто не відчував необхідності передавати ім’я того, хто зібрав та написав спомини про ці пережиті всім народом події.


Сихемські збори


Наприкінці свого життя Ісус організовує урочисте відновлення союзу. Цьому союзові також, як і Синайському та Моавському, передувало спасительне Боже діяння. Ісус нагадує про минулу історію, додаючи до неї недавні події (ІН 24): той, хто діє — це завжди Йгвг; й минуле є образом та запевненням майбутнього.

Сихемський союз — це повернення до початків. Тут також було проголошено закон.

Деякі вчені вважають, що тут мається на увазі так званий «кодекс союзу», що знаходиться відразу після Десяти Заповідей, у Вих 20,22–23,33, адже у ньому міститься багато таких норм, що відображають умови народу, який більше не провадить мандрівного життя, але вже стабілізувався у своїй землі. Як би не було, Сихемський союз зосереджується на першій заповіді. Тут ми також знаходимо письмове зведення та наказ відновлювати цей союз у богопочитанні (ІН 24,25-28).

Сихемськими зборами завершується, в певному значенні, формування Ізраїля. Перший раз в Сихемі зустрічаються всі племена Ізраїля. Всі приймають Бога, що з’явився був на Синаї, як свого єдиного Бога. Велике соціальне та релігійне значення цих зборів полягає в тому факті, що не всі ізраїльські племена, як твердять найкомпетентніші вчені, зійшли були в Єгипет. Деякі осередки євреїв залишилися були в Палестині. Крім цього інші народності, як, напр., гівеоніти, увійшли до ізраїльських племен. Тепер усі племена, що визнають себе під іменем Ізраїля, приймають Синайське об’явлення, адресатами якого були єгипетські племена, та визнають у тому Бозі, який визволив народ з Єгипту, і з яким був заключний союз на Синаї, Бога своїх батьків. Пізніша редакція П’ятикнижжя та книги Ісуса Навина завжди говорить про «дванадцять» племен, узагальнюючи та вміщаючи всіх їх у перший великий союз, джерело та точку опори для всіх інших союзів, які прийдуть пізніше.

Свідомість Ізраїля, що він являється одним єдиним народом, який має одного єдиного Бога, знаходить своє прилюдне вираження у головних святинях, де відбуваються літургійні зібрання, під час яких відновлюється союз та святочно проголошуються спасительні діла Йгвг. У цьому культовому контексті зроджуються ті синтези священної історії, що, як ми вже сказали, можна назвати «кредом Ізраїля», тобто визнанням його віри: це такі тексти, як ІН 24,2-13 (передмова до Сихемського союзу), Втор 6,20-23 та 26,5-9. У цьому контексті відбувається формування релігійної та законодавчої спадщини Ізраїля.

Сихем, Гілгал, Бетел, Шіло — це місця, в яких існували «святині» ізраїльського богопочитання. У цих святинях, що пригадують про певні моменти священної історії, свята прибрали національного значення, як літургійних зборів всього Божого народу. У них Ізраїль, що не є більше мандрівним, святкує свої свята за ритмом природи та землеробчим циклом: він нарешті живе з плодів так очікуваної землі, якою тепер вже володіє, як даром Йгвг (ІН 5,11-12; 24,13).

Свята Пасхи, Седмиць (П’ятидесятниці) та Суккот чи Кучок співпадають відповідно з першим урожаєм ячменю та пшениці навесні, з кінцем жнив та зі збором плодів восени. Головно останнє свято — це свято подяки та радості за перейдений землеробчий рік: у патріархальних благословеннях часто згадувалося про плідність землі; ці плоди обіцяної землі свідчать про сповнення та силу Божих благословень, даних батькам, й, отож, благословень Бога спасительної історії. Саме тому землеробчі свята пов’язуються з найважливішими моментами цієї історії: природа й історія взаємно доповнюються, не виключаючи одна одної, у почитанні єдиного Бога. Перше свято весни та цілого року стає святом народження Ізраїля, як Божого народу. Свято жнив (П’ятидесятниця) — це свято дарування Тори, тобто Закону.

Осіннє свято спершу пригадувало про життя в пустелі (під час цього свята існував звичай жити один тиждень в кучках, тобто в солом’яних куренях), але згодом воно набере відтінку свята месіанських надій: збір плодів та завершення землеробчого року — це були чинники, що легко надавалися на те, щоб символізувати кінець часів, радість, багатство, повне здійснення Божих обітниць. Саме тому у Второзаконні наказується, щоб відновлення союзу робилося під час цього свята, котре було спрямоване до майбутнього (Втор 31,9-13).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка