Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка21/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   44

Книги Царів


Ці дві книги також становлять один єдиний твір, поділений на дві частини лише задля практичних причин. Вони дуже схематично розповідають головно про життя єврейського народу, чи радше його царів, від смерті Давида (прибл. 970 р. до Хр.) до знищення Єрусалиму (586 р. до Хр.). Вони являються продовженням 2Сам 20 і можуть бути поділені на три великі секції:

1) царювання Соломона;

2) історія поділених царств: Юда та Ізраїль аж до падіння Самарії;

3) історія царства Юди аж до знищення Єрусалиму.


Царювання Соломона


Перша книга представляє на початку вже похилого віком Давида, прикованого до ліжка, в той час, як навкруг нього запалюється боротьба за наступництво. Як у попередніх роках дійшло до сутички між Амноном та Авесаломом, тепер борються між собою Адонія та Соломон. Цей останній стане наступником, і Давид помазує його на царя ще перед своєю смертю.

Знищивши своїх противників, Соломон може царювати в періоді спокою та внутрішнього й зовнішнього миру, що перейде до історії як символ золотого віку. Соломон виходить на престол свого батька при найкращих умовах. Єдине, про що він просить в Бога — це дар мудрості в управлінні та у сповненні справедливості. А Бог йому дарує також багатство та славу перед іншими народами (1Цар 3,2-15). Таким чином він матиме змогу побудувати розкішні будівлі храму (про який обширно розповідається в тексті), царського палацу, військових укріплень, славних конюшень, рештки яких були віднайдені і модерних розкопках. Закордонні комерційні відносини окрім того, що здобули для держави багатство, здобули авторитет та славу Соломона також поза Палестиною.

Однак були і дуже темні сторони в царюванні Соломона. Грандіозні державні будови були здійснені силуваною працею: ізраїльтяни були примушені кожного року певний час працювати на державу. Соломон запровадив на своєму дворі таку розкіш, що перевищувала будь-які рамки, й різні області мусили оплачувати витрати двору один місяць на рік кожна, за винятком, як виглядає, племена Юди, й це стало причиною заздрощів та поділу в державі. Крім цього Соломон поділив своє царство на різні адміністративні регіони, що були під управлінням царських губернаторів, а не місцевої влади, й це було утиском для тієї автономії племен, до якої Давид, з кращою політичною вмілістю виявив був більшу повагу. Вкінці, Соломон брав собі жінок з усіх народів, між якими найзнаменитішою була дочка єгипетського фараона. За всіма цими подружніми зв’язками в дійсності стояли політичні та комерційні угоди; однак чужоземні й поганські жінки, приносячи до єрусалимського царського двору свої звичаї та свою релігію, настільки звели Соломона, що він дійшов до того, що почав будувати поза Єрусалимом маленькі храми їхнім божествам, навіть сам поклоняючись цим богам.

Таким чином, царювання Соломона, що розпочалося було в найоптимальніших умовах, завершувалося не в найкращий спосіб: Бог не міг не покарати подібну зраду союзу, вчинену саме царем Ізраїля. Божий суд був виявлений виразно за його безпосереднього наступника, Ровоама, котрий засів на престолі батька в 930 р. до Хр.


Два царства аж до падіння Самарії (1Цар 12 – 2Цар 17)


Примусові роботи та накладена данина викликали велике незадоволення і навіть відкрите повстання, очолене якимсь Єровоамом, одним з наглядачів Соломона на примусових роботах. Розшукуваний на смерть, він втікає до Єгипту, повертаючись лиш після смерті Соломона, коли справа стоїть про визнання царем його сина Ровоама. Північні племена були готові визнати його своїм царем при умові, якщо б він полегшив накладені на них його батьком тягарі (примусові роботи і данина). Натомість Ровоам, з немислимою політичною несвідомістю та недозрілістю, обіцяє їм ще більше посилити ці тягарі. Тоді Єровоам кидає клич до повстання, й Ізраїль відмовляється підкорятися домові Давида. Північні племена відриваються від Юди, й угруповуються навколо Єровоама, якого проголошують своїм царем (1Цар 12).

Ровоамові не залишається нічого іншого, як лише поспішно повернутися до Єрусалиму. Таким чином єврейський народ поділився на дві політично незалежні держави: Ізраїльське царство, що охоплювало північні племена, мешкаючі в областях Самарії та Галилеї, і Юдейське царство в південній частині Палестини, з яким залишилося злучене плем’я Веніамина. Кордон між двома державами пролягав від Йордану до Середземного моря декілька кілометрів на північ від Єрусалиму.

Політичний розкол перетворюється в релігійний поділ: Єровоам наказує вилити дві статуї бичків, як колись це було з золотим бичком в пустелі, і ставить одного в святині в Бетелі, недалеко від границі з царством Юди, а другого на протилежному північному кінці царства, в Дані. Цим статуям не поклонялися, як ідолам в прямому значенні, але вони привели Ізраїля до викривленого розуміння Бога, як в часах пустелі. Далі історія продовжується короткими вістками про царів обидвох царств, аж до часів ізраїльського царя Ахава (874-853 рр.). Цей цар взяв був за жінку дочку сидонського царя, Єзавель, яка хотіла привести ізраїльтян до поклоніння своїм богам. В цьому часі пророк Ілля стає на боротьбу проти цариці з її прихильниками, щоб зберегти віру ізраїльського народу.

Цикл Іллі та Єлисея


Деякі вчені назвали період монархії також «епохою пророків». Дійсно, в цьому періоді більше ніж в будь-якому іншому постає багато цих «посередників» Божого слова, що мали надзвичайну вагу в історії спасіння, в релігійній свідомості Ізраїля та у розвитку об’явлення.

Ми вже зустрілися були з Самуїлом та Натаном за часів Давида. Тепер в книгах Царів (1Цар 17 – 2 Цар 13) ­зустрічаємо ще дві великі постаті пророків, Іллю та Єлисея, що розвивають свою діяльність у Північному царстві. Незважаючи на те, що величезне царство Давида та Соломона політично розкололося надвоє, увесь єврейський народ, як такий, залишався завжди Божим народом. Присутність великих пророків у Північному царстві — це ясна вказівка на те, що політичний розкол не поділив Божої любові до всього Ізраїля. Він покликає своїх пророків як у Північному, так і у Південному царстві; ані й південь не показав, що потребує їх менше ніж північ! Власне у цьому останньому царстві постають два великі пророки, діяльність яких має великий вплив навіть на політичні справи царства. Їхні подвиги збереглися в одній майже безперервній розповіді, поміщеній у двох книгах Царів.

Божий голос лунає в Північному царстві за посередництвом могутньої постаті Іллі, що походив з Тішбе в Трансйорданії, в часах царя Ахава (874-853 рр.), котрий одружився з Єзавеллю, дочкою сидонського царя. Подібно, як в часах Соломона, поганська цариця мала руйнівний вплив на ізраїльську релігію, сприяючи всіма способами запровадженню культу Ваала, фінікійського бога дощу та плідності. Ілля, великий поборник Йгвг, ревнивого Бога Ізраїля, не толерує цього стану речей та звіщає довгий період посухи: земля обітниці тратить благословення плідності через невірність Ізраїля. Розповідь 1Цар 17–18 виразно підкреслює найвищість Йгвг, Володаря не лише історії, але і природи: саме Йгвг посилає дощ і благословить землю, а не Ваал. Виклик на горі Кармель — це вирішальний момент місії Іллі, його боротьби за те, щоб привернути народ до вірності своєму Богові, Богові батьків та союзу. Це також момент, коли він найбільше ризикує своїм життям за Бога та мусить втікати. У довгій подорожі він подається до гори Синай, до джерела об’явлення та місця, в якому Ізраїль запізнав Йгвг в найбільшому досвіді спасіння в своїй історії. Пророк зустрічається з Йгвг, Богом союзу, який мішається з елементами природи (ураган, вогонь), але знаходиться поза ними, як їхній Господь (1Цар 19).

Після цієї зустрічі Ілля повертається підбадьореним. Епізод про виноградник Навота (1Цар 21) виявляє цього пророка також як оборонця прав бідних, окрім Божих прав, перед свавіллям царя. Так виглядає, що цей гріх Ахава та Єзавелі ще більше образив Бога, ніж ідолопоклонство: жахлива кара, яка наступила, — це знак, який виявляє всю тяжкість цієї провини.

Цар — це не деспотичний господар життя своїх підданих та їхніх дібр.

Розповідь про таємничий кінець Іллі (2Цар 2) витворила віру в його поворот наприкінці часів, щоб приготували Ізраїля до приходу Божого царства: у цьому значенні висловлюються навіть натхненні автори (пор. Мал 3,23-24; Сир 48,1-12). Ісус, однак, пояснив, як треба розуміти ці тексти: «Ілля вже прийшов» — скаже він, маючи на увазі Йоана Христителя (Мт 17,10-13).

Отож, правдиве значення вознесіння Іллі мабуть таке: Єлисей побачив у пророчому видінні, своїми відкритими до позаземної дійсності очима, піднесення Іллі до Бога. Перейде ще не одне століття, поки об’явлення про щасливе життя при Богові після смерті дійде до Ізраїля та стане загальною вірою. Тут перед нами унікальний, винятковий випадок. Вихор та вогонь — це вияви особливої Божої присутності в моменті смерті цього великого пророка. Коло нього знаходиться також Єлисей, вірний учень, що успадковує його пророчий дух та його місію. Він мав також важливу роль у політичних подіях в Ізраїльському царстві, окрім слави Божого чоловіка задля чуд, які він сповняв.

Один військовий начальник, посвячений на царя на наказ Єлисея буде знаряддям, яким Бог послужиться для того, щоб дати відпокутувати родині Ахава та Єзавелі свої провини (2Цар 9-10). В міжчасі в Юдейському царстві династія Давида попадає в небезпеку винищення через свого роду державний переворот цариці-матері Аталії (846 р. до Хр.), дочки Ахава та Єзавелі, котра стала жінкою єрусалимського царя. Втручання первосвященика врятовує від вигублення одну лише дитину з царських синів, і її буде вирощено у храмі аж до того часу, коли у змові стане можливо перевернути режим Аталії та посадити на престол, за допомогою первосвященика та вірної Давидовому царському домові партії, законного царя, який був ще хлопцем (2Цар 11).

Після цих подій розповідь дальше продовжується короткими вістками про два царства аж до кінця Ізраїльського царства зі знищенням її столиці Самарії та депортації населення асирійцями в 721 р. до Хр. Ця катастрофа викликає в автора ряд роздумів про моральну та релігійну невірність Північного царства, що принесла йому цю сумну долю (2Цар 17,7-23).

Юдейське царство аж до падіння Єрусалиму (2Цар 18–25)


Юдейське царство також знаходиться на тій самій дорозі, що й Північне. В часі падіння Самарії в Єрусалимі панував один з найкращих царів, Єзекія (716-687 рр.), цар, якому, разом з Йосією (що житиме століттям пізніше), автор не заощаджує своїх похвал за його переведену ним реформу релігійного життя народу. Ця реформа не тривало довго через безбожність його наступника Манассії, який не лише занедбав її продовження, але й широко сприяв поганству, та ще й до того мав довге царювання (аж до 642 р. до Хр.).

Після двохрічного царювання Амона на престолі засів Йосія (640-609 рр.), який відновив діло Єзекії з максимальною рішучістю, однак більшим було його благородне бажання, ніж результат: для Юди також наступав час здачі рахунків перед Богом.

Йосія падає в битві проти фараона. Тим часом нова потуга Вавилонії знищила Асирію, зайнявши її місце у пануванні над Середнім Сходом. Аж три рази війська Навуходоносора окуповують Юдейське царство: в 605, в 597 та в 586 р.; в цьому останньому році вавилонський цар здобуває та знищує Єрусалим, депортуючи більшу частину населення на заслання в Месопотамію, подібно до того, як зробили асирійці з Ізраїльським царством приблизно 140 років перед тим.

Книга завершується короткою вісткою про звільнення з ув’язнення царя Йоахина, засланого у Вавилонію: знаходимось у 560 р. до Хр.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка