Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка25/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   44

12
Пророки VII століття


В епосі царя Йосії (640-609 рр.), головно після 622 р., коли у храмі було віднайдено книгу закону, енергійно здійснюється релігійна реформа (пор. 2Цар 22,8нн).

Йосія вийшов на престол ще хлопцем, знаходячись під опікою, і лише коло 630 р. він приймає повну владу. Користаючи із занепаду Асирії, Йосія має змогу скинути з себе обтяжуючу данину цареві Ніневії і навіть поширити свої володіння, відбираючи частину території Північного царства, яке було знищене століття перед тим та стало асирійською провінцією. Зменшення чужинецьких впливів, не тільки політичних, але і релігійних, доводить євреїв до переосмислення власної національної історії, в особливий спосіб пов’язаної з їхньою релігією. Цар починає енергійно позбуватися слідів цього впливу, знищуючи будь-який знак асирійського та ханаанського культу (жертовників, священних місць і т. п.) передовсім в Єрусалимі та на території Юди, а згодом також у відібраних територіях Північного царства, головно у Бетелі (пор. 2Хр 34,1-7).


Реформа Йосії


Після цього «очищення» Йосія, що «бувши ще хлопцем, почав шукати Бога Давида, свого предка» (2Хр 34,3), звернув свою увагу на єрусалимський храм, даючи наказ його відреставрувати. В ході робіт було віднайдено «книгу закону» (2Цар 22,8нн). Читання віднайденого тексту чинить ще більш гострою діяльність Йосії, який на підставі приписів закону переорганізовує богопочитання, зосереджуючи його виключно в єрусалимському храмі. Будучи свідомим своєї відповідальності перед Богом та перед народом, він готовить урочисте загальне відновлення союзу.

Зібраний в Єрусалимі народ, йдучи за прикладом свого царя, зобов’язується «ходити слідом за Йгвг і пильнувати його заповіді, накази і його установи з усього серця й з усієї душі» (2Цар 23,1-3). Ця формула є типовою для Второзаконня й калькує першу заповідь, тобто заповідь любові до Бога-Спасителя (пор. Втор 6,5).

Після цього урочистого зобов’язання святкування Пасхи, якої «не було святковано від часів, коли судді правили Ізраїлем і за весь час ізраїльських царів та юдейських царів» (2Цар 23,21) набирає усього свого значення: вона не є більше претекстом для свята, але новим оживленням віри, відповіддю на Божу доброту, що продовжує звільнювати та спасати свій народ. Любов до Бога та вірність союзові — це чинники, що натхнювали Второзаконня та діяльність Йосії, як також життя та місію Єремії, сучасника Йосії.

Второзаконня та Єремія — це незаперечні свідки того, що Бог Старого Завіту — це не жахливий, страшний Бог, але Бог добрий, який шукає зустрічі з людиною, зустрічі, що походила б з глибини його серця.

Ми згадали тут про Второзаконня, тому що знайдена в 622 р. книга була, по всій ймовірності, центральним ядром, девтерономістичним кодексом (Втор 12–26) сучасної книги, що у цьому періоді була наново опублікована. Вона стоїть у зв’язку з подіями, пережитими Ізраїлем в Трансйорданії, та має за безпосередню перспективу вступлення до обіцяної Землі й заволодіння нею.

Вірність союзові буде умовою володіння цією землею та безпечного життя у ній. Невірність приведе до непевності та втрати цієї землі. Отриманий Північним царством жахливий урок повинен бути суворим застереженням також для Юди. Цар Йосія повністю розуміє це становище та ту відповідальність, що тяжить головно на ньому у приверненні царства та народу на дорогу вірності Богові й, отож, і на дорогу спасіння.

Хоч автор книг Царів навіть не згадує про Єремію, його духовний вплив на успіх реформи Йосії є безсумнівним.

Єремія

Короткі біографічні дані


Домінуючою постаттю найдраматичнішого періоду в історії Ізраїля безсумнівно являється пророк Єремія. Він був присутній при останньому моменті відносного блиску Давидової династії за часів Йосії і пізніше при повній руїні царства, міста, народу, династії, храму, обіцяної землі.

Єремія народився в Анатоті, в одному селі кілька кілометрів на північ від Єрусалиму, трохи більше ніж одне століття після Ісаї, прибл. в 650 р. На 8-ому році царювання Йосії Бог його кличе до пророчого уряду. Він належав до священичої сім’ї, але виглядає, що ніколи не виконував цього уряду.

Тихого характеру, схильного до самоти та до любові до простих речей, він був би знайшов свій ідеал у своїй маленькій сім’ї. Він ніколи не вибрав би суспільної кар’єри, а тим більше пророчої місії. Та все ж таки Бог його вибрав ще від материнського лона для цієї місії. Єремія — це один з найтиповіших прикладів таємничості Божого вибору. Саме він буде духовним провідником царства Юди в найсмутнішому періоді його історії; в дійсності, його діяльність простягається від 627 до 586 р., тобто аж до знищення Єрусалиму, здійсненого Навуходоносором, великим царем Вавилонії, що вже був знищив асирійську потугу, стаючи на її місце у пануванні над Сходом. Єремія повинен буде бути живим символом обезлюднення обіцяної землі: він не зможе ні одружитися, ні мати дітей (Єр 16,2нн).

Від 622 до 609 р. цей пророк перебуватиме в мирі, підтримуючи діяльність та релігійну реформу царя. Але після 609 р. він мусить піднести свій голос, погрожуючи та звіщаючи цілковите знищення царства наступникам Йосії, котрі аж ніяк не були послідовниками у започаткованій Йосією реформі, та стаючи на боротьбу зі самими священиками, що будували собі ілюзії про вічну стабільність храму й, отож, міста. Фальшиві пророки підтримували ці ілюзії, і Єремія стає один проти усіх, ніхто його не розуміє, і його переслідується та неодноразово ув’язнюється. Він також, як і Ісая, постає проти союзів з чужинцями, запевнюючи, що Єгипет не дасть жодної підтримки для Єрусалиму, та заохочуючи до спокою і підчинення Вавилонському цареві, щоб уникнути знищення. Доходить майже до того, що його звинувачується у зраді; однак його слова здійснюються дослівно.

У 597 р. перший напад Навуходоносора стає важким уроком: багато євреїв, що належали до найвизначніших родин, і передовсім самого Йоахина з його родиною вивезено полоненими до Вавилонії. Прихильній до союзу з Єгиптом партії вдається ще отримати перевагу за царя Седекії, вуйка вивезеного у неволю Йоахина. Десять років після цього Навуходоносор остаточно втратить терпеливість щодо Єрусалиму і почне його штурм в 587 р. Незважаючи на заклик Єремії піддатися, місто тримається, сподіваючись на допомогу з Єгипту, якому, натомість, також було завдано поразки Навуходоносором. По 18-и місяцях (у липні 586 р.) Єрусалим здобуто, розграбовано та знищено. Вавилонський цар дає наказ про ще одне масове вивезення. Єремію, змішаного з іншими, схоплено та направлено на заслання. Але впізнавши його, вавилонські власті трактують його з повагою, залишаючи йому до вибору: або виїхати до Вавилонії, де йому буде запевнене пристойне ставлення, або залишитися в Палестині з тими небагатьма селянами і старими людьми, що були залишені завойовниками. Єремія воліє залишитися на своїй землі, при губернаторові Годолії, що був його приятелем. Цей останній намагався зорганізувати тих небагатьох людей, що залишилися, але через кілька місяців його було вбито у змові про-єгипетських фанатиків. Боячись покарання з боку вавилонців, багато євреїв втікають до Єгипту, тягнучи зі собою й старого та безсилого Єремію. Після цієї втечі більше немає про нього жодної вістки. Одне дуже давнє єврейське передання розповідає, що він загинув, каменований самими своїми співвітчизниками в Єгипті.

Книга Єремії


Книга Єремії — це також «антологія». У ній зустрічаються різні автобіографічні уривки, в яких пророк висловлює свої глибокі почуття болю та тривоги за сліпоту народу, що в його очах знаходиться вже на безповоротному шляху до руїни. На цих сторінках він також із запалом звертається до Бога, який поставив його у таке скрутне становище, ніби між ковадлом та молотом: з однієї сторони Бог, що майже силою захопив його та примушує його говорити; з іншої ж — народ та його володарі, що не хочуть його слухати, висміюють його і переслідують. Це найбільш зворушливі сторінки книги, звані також «Сповіддю Єремії» (Єр 11,18-23; 12,1-6; 15,10-21; 17,14-18; 18,18-23; 20,7-18).

В Єремії, більше, ніж у будь-якого іншого пророка, знаходимо історичні сторінки, що інформують нас про релігійні та політичні умови його часу; багато з них — це твір його секретаря Варуха. Інші сторінки містять в собі його проповідь.

Перша глава розповідає про покликання Єремії на пророка. На відміну від Ісаєвого покликання, покликання Єремії правдоподібно не супроводжувалося видіннями. Крім цього, коли читаються ці стишки, — складається враження, що це не була перша зустріч між Богом та пророком, настільки природно та просто соромливий Єремія, несподівано отримавши доручення до важкої місії, намагається ухилитися від неї, зауважуючи, що він є ще майже дитиною (йому було мабуть небагато більше ніж 20 років) і не є вмілим промовцем. Але його доля вже вирішена: «Ти підеш» — відповідає Господь, «і я буду з тобою». Такі абсолютно невимушені «розмови» з Богом, який завжди був близьким до нього, навіть коли він знаходився у важких обставинах, — це одна з найбільш вражаючих характеристик Єремії.

2–6 глл., що походять мабуть з перших років його діяльності, містять в собі картання за корупцію та звіщають кару на Єрусалим і на все царство Юди.

У 7–11 глл. Єремія виступає проти зовнішності релігійного життя, що було зведене до простих церемоній, які в дійсності не мали жодного впливу на життя та звичаї населення.

7-а гл. містить в собі славну промову в храмі, яка повинна стояти у зв’язку з 26-ою главою. У цій промові пророк розмасковує облудну надію, яку покладалося на Божий дім. Як міркувалося, Йгвг не міг допустити до знищення свого храму та свого міста, щоб не виглядати нижчим від богів ворогів Ізраїля. Спасаючи свою оселю, він спас би також ізраїльтян, як би вони не поводилися. Єремія від Божого імені постає проти цієї фальшивої певності, що чинить храм «печерою розбійників», тобто пристановищем, куди злочинці повертаються як до безпечного місця після своїх злочинів. Бог є зовсім іншої думки.

Він не потребує ні храму, ні жодної іншої речі для того, щоб утвердити свою велич. Його стародавня оселя в Шіло була знищена: це саме станеться з Єрусалимом. Не існує фетишів, на які можна було б покладатися, щоб бути спасенними: існує лише послух та виконування Божого слова.

12–20 глл. — це найбільш вразливі сторінки Єремії; вони містять в собі «сповідь» пророка, скаргу на провини Ізраїля, поряд з молитвами заступництва за них та роздумами про гончаря (Єр 18,1-12) і про розбитий глечик (Єр 19,1-15).

У 21–23 глл. зібрані деякі перестереження та провіщення, звернені до царів Юди. Ці царі, що повинні були бути справжніми пастирями для Ізраїля, були наймитами, негідними свого уряду; однак прийде час, коли Бог пошле своєму народові правдивого пастиря з потомства Давида (Єр 23,5-6). Саме це є один з уривків, в яких Єремія згадує, ніби мимохідь, про особу Месії (другий уривок — це Єр 33,14-18). Решта 23-ої гл. (9-40 стт.) — це довга філіппіка проти фальшивих пророків.

У 25-ій гл. знаходимо провіщення про тривалість заслання: 70 років, кругле число, яке вказує на довгий час, який, однак, матиме кінець; ті, що підуть на заслання, вже не повернуться на батьківщину, лише їхні потомки. Тому Єремія пише до вигнанців (Єр 29), вивезених у 597 р., щоб вони не будували собі ілюзій, надіючись на близьке повернення, але щоб як тільки можливо найкраще влаштувалися, будували собі доми, засновували сім’ї та були об’єднаними й не розпорошувалися, щоб поганське населення їх не поглинуло, і вони не пропали. Бог покарав, але не відкинув свого народу. У 26–29 глл. розповідається про переслідування, яке Єремія зазнав від фальшивих пророків, що, як на батьківщині, так і поміж вигнанцями, обдурювали народ, провіщаючи близьку перемогу над Вавилонією та поворот на батьківщину.

У 30-33 глл. зібрана велика частина месіанських пророцтв Єремії; після звіщення стількох катастроф, він звіщає також повернення євреїв на батьківську землю та, звертаючи свій погляд поза цей історичних факт, звіщає також справжнє відновлення людства, нову угоду, новий союз (Єр 31,31-34). Дивлячись у майбутнє, Ісая зосереджував всю свою увагу на особі Месії; Єремія, натомість, споглядає передовсім на результати месіанської епохи, на ті нові відносини, що встановляться між Богом та людиною.

Єремію не цікавить Давидова династія: вона була присуджена на заслання. Повернення до союзу, започатковане Йосією, було не набагато більшою річчю, ніж сон. Але все ж таки Бог — це вірність та милосердя. Обітниця спасіння залишається незмінною, вона лиш буде здійснена у новий спосіб. Єремія подумки повертається до Синайської угоди, і перед його очима постає новий закон, який не буде більше вигравіюваний на кам’яних таблицях, але закарбований у серці. Ця нова угода не полягатиме у новому кодексі, що стане на місце Синайського, але буде передовсім зміною внутрішності людини, що зітре гріхи та доведе її до пізнання Бога не так розумом, як радше серцем, тобто доведе її до глибокої любові, що відповіла б на ту вічну любов, якою Бог любив та любить свій народ (Єр 31,3; пор. 32,37-41, прекрасне пояснення до 31,31-34).

Звіщення нового союзу — це одна з вершин старозавітної думки; історія спасіння пришвидшує свій крок на шляху до Христа. Немає розірвання з минулим; есхатологічне спасіння дальше звіщається як союз, тобто як такий розвиток і переміна стану речей, в яких Ізраїль отримав перший досвід спасіння: теперішнє, минуле і майбутнє знаходяться у тісному зв’язку та взаємно себе освітлюють.

34–35 глл. — це диптих, що ставить у порівняння між собою невірність Ізраїля союзові та вірність Рехавіїв своїм традиціям; ці глави значно менш важливі.

36–44 глл. — переважно історичні: у них розповідається про бурхливі відносини між Єремією та царями Юди: Йоакимом (609-598 рр.), сином-виродком Йосії та батьком вигнаного царя; Йоакином, що царював лише три місяці; та вкінці з нещасним Седекією (597-586 рр.); по них слідують останні події з життя пророка після знищення Єрусалиму. У 46–51 глл. зібрані оракули проти поганських народів. Остання глава (Єр 52) — це історичний додаток, що майже повністю повторює 2Цар 24–25, добавлений до книги Єремії щоб показати, як слова пророка про кінець Єрусалиму, храму та царя Седекії точно сповнилися.

Усвідомлення своєї слабості та живе відчуття близькості Бога, що його підтримував, спонукали Єремію до наполягання на тій інтимній та особистій «релігії серця», що являлася характерною ознакою його проповіді: Бог не вимагає від людини нічого іншого, як її «серця» (Єр 24,7), і його спасительна дія полягатиме, у своїй суті, у перетворенні, за допомогою ласки, людського серця, тобто її внутрішності. Єремія не намагається скасувати закон чи богопочитання (пор. Єр 33,18), але проповідує й звіщає таку релігію, в якій дотримування закону та виконування богопочитання були б висловленням нових інтимних відносин між Богом та людиною, які базувалися б на любові та довір’ї.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка