Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка27/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   44

Єврейський народ на засланні


В 598 р. Навуходоносор повертається до Єрусалиму, цар якого Йоахин не мав більше наміру залишатися його підлеглим, і цього разу вивозить до Вавилонії аж декілька тисяч людей, можна сказати весь керуючий клас, починаючи від царської родини та знаті аж до ремісників (2Цар 24,14-16). Вивезені в 598 р., між якими знаходився також один священик на ім’я Єзекиїл, були розміщені в маленьких поселеннях, деякі імена яких згадані у Біблії: Тел-Авів (Єз 3,15), Тел-Мелах, Тел-Харша (Ез 2,59; пор. також Ез 8,15-17 та Неєм 7,61).

Ці села поставали вздовж одного каналу (пор. Пс 137), прокладеного для зрошування полів, що називався Кеваром і був злучений з рікою Ефрат недалеко від Вавилонії. Але єврейські заслані не були цілком рабами: вони працювали на полях, але користувалися певною автономією, могли вільно рухатися, купувати землю, будувати доми, підтримувати зв’язки з батьківщиною. У цих поселеннях певну роль займали «старші» (пор. Єр 29,1), згідно з традицією євреїв на батьківщині; очевидно все це відбувалося весь час всередині вавилонського адміністративного володіння.

Невдовзі після перших важких років вони могли вже бути власниками домів та земельних ділянок (пор. Дан 13,1нн), присвячуватися комерції; багато євреїв досягли добробуту і навіть багатства. Деякі з них стали навіть чиновниками при царському дворі, як, напр., Езра та Неємія.

В 586 р. Навуходоносор, знову прийшовши до Єрусалиму, що ще раз підняв повстання, зрівняв його з землею, спершу розграбувавши та підпаливши. До попередніх долучаються ще нові заслані. Життя засланих на тих поселеннях було важким, але їхнє відокремлення від інших зберегло у них національні традиції. Від багатьох років навіть в країні заслання Бог встановив одного пророка, який підтримував релігійну свідомість та оживляв їхню віру, пояснюючи причину цього заслання та провіщаючи повернення та відбудову. Ізраїль не є покинений, він не пропаде. Цим великим пророком на засланні був Єзекиїл.


Єзекиїл

Короткі біографічні дані


Єзекиїл був покликаний Богом до свого уряду під час одного видіння, яке він отримав власне на берегах Кевару і яке він сам описує. Це видіння відбулося в 593 р., тобто п’ять років після першого великого виселення в 598 р.

Єзекиїл повинен буде бути «вартовим» цього народу засланих (Єз 3,17), тому що передовсім посеред них зродиться той «останок», який відбудує нового Ізраїля (Єз 11,14-17).

Єзекиїл був священиком і, на відміну від Єремії, мабуть виконував священичий уряд; в кожному разі пов’язані з богопочитанням проблеми йому більше близькі, ніж будь-якому іншому пророкові. Очевидно, на чужій землі неможливо було здійснювати ті релігійні служби, що сповнювалися в єрусалимському храмі; але Єзекиїл, як і кожен інший пророк, думає також про майбутнє, про відбудову Ізраїля та про новий храм, в якому богопочитання буде відновлене в усьому своєму блиску. Однак поки що він мусить говорити про зовсім інші проблеми зі своїми співвітчизниками на засланні.

Оселившись у Тел-Авіві, де правдоподібно знаходилася найчисленніша єврейська спільнота, він починає свою пророчу діяльність, що триватиме від 593 до 571 р., тобто принаймні 22 роки. Ми маємо можливість встановити ці дати, оскільки сам пророк у своїй книзі вказує з п’ятнадцять разів дати своїх пророцтв; в Єз 1,1-2 та 29,17 ми маємо початкову й кінцеву вказівки, тобто 5-ий та 27-ий роки депортації 598 р. (593 та 571 рр.). Його пророча діяльність досягає вершини в 586 р., тобто в році знищення Єрусалиму, бо від цієї хвилі Єзекиїл цілковито міняє свою проповідь, як у її тоні, так і у змісті: від картань та погроз він переходить до потішання та підбадьорення. Незадовго до знищення Єрусалиму він тратить свою улюблену дружину, і, як це було з іншими пророками, ця болюча подія перетворюється в оракул для народу. Він не матиме змоги її оплакувати у зовнішній та видимий спосіб, але муситиме замкнути свій біль у собі, не подаючи жодного знаку назовні. Євреї зауважують цю дивну поведінку і розуміють, що в ній мусить міститися якесь пророцтво чи повчання для них. І дійсно, пророк пояснює цю поведінку (Єз 24,15-27).

Більше ніж будь-який інший пророк Єзекиїл послуговувався у своїй проповіді іноді навіть дивними символічними діями, з допомогою яких намагався притягнути до себе увагу співвітчизників перед тим, як повідомити їх про якусь вістку від Бога, що певним чином вже містилася у самих тих діях чи вчинках. Про смерть Єзекиїла ми не маємо певних даних; в одній стародавній юдейській традиції розповідається, що він помер на засланні, вбитий одним євреєм, якому докоряв за те, що той покинув віру в правдивого Бога та став поганином. Його смерть правдоподібно наступила невдовзі після його останнього оракула, який, як ми вже сказали, датується 571 роком.

Книга Єзекиїла


Книга третього великого пророка має досить впорядкований вигляд у розміщенні матеріалу, і без труду можна розрізнити частини, з яких вона складається.

а) У перших трьох главах Єзекиїл розповідає про перше величаве видіння, яким супроводжувалося його покликання до пророчої місії. Перед ним постав хмарний вихор, що як хуртовина наближався до місця, в якому він знаходився, до берегів ріки Кевар; він побачив чотирьох дивних живих істот, херувимів, з колесами коло кожного та величезною жаровнею посеред херувимів і коліс; вкінці вгорі престол з одного величезного дорогоцінного каменя та на ньому постать з невиразними контурами, ніби огорнену вогнем. Все це було в безперестанному русі. Тоді приходить Боже покликання та місія.

У покликанні Єзекиїла також знаходимо один символічний жест, що посвячує його від тієї хвилі на посередника Божого слова: він повинен проковтнути «сувій», в якому написано те, що він повинен буде сказати від Божого імені Ізраїлеві на засланні. Тепер він є відповідальним вартовим (Єз 3,16-21) і повинен буде не допустити до руїни та до цілковитого зникнення засланих.

Це видіння мало різні значення для євреїв у Вавилонії: передовсім воно повинно було виправити помилкове уявлення, згідно з яким Бог був «прив’язаний» до якогось місця, до ізраїльської землі чи до єрусалимського храму, і що заслані були покинені та забуті ним. Це видіння повинне переконати їх, що вся земля належить Богові, що він є в кожному місці і для кожної людини.

Крім того, це видіння мало закарбувати у засланих думку, що Бог Ізраїля був вищим від божеств переможців, представлених херувимами і сяючими кругами, які, згідно зі вченими, представляли орбіти сонця, місяця та зір, яких у Вавилонії вважалося за божества: все те, що вавилоняни вважають за божества, в дійсності є лиш створіннями, підпорядкованими престолові, тобто володінню ізраїльського Бога. Ті боги не були більшими від Йгвг лише через те, що вавилоняни перемогли царство Юди та вирвали з Божої землі більшість його мешканців; Бог допустив все те (як погрожували були пророки) для того, щоб покарати та очистити свій народ, винний у стількох зрадах союзу.

Вкінці, те «видіння» настановляє пророка саме у землі заслання: безсумнівно Бог не покинув тих вигнаних, але послав до них посланця, щоб спонукати їх до покаяння, до терпеливості та до надії: Бог був із ними.

б) Але заслані вивчать ці уроки лише з часом. 4–24 глл. розповідають нам про проповідь Єзекиїла перед падінням Єрусалиму, тобто в 593-586 рр. У цих главах пророк не перестає звертати увагу на минулі та теперішні провини Божого народу, як тих, що були на засланні, так і тих, що залишилися на батьківщині. 16 і 23 глл. говорять у формі алегорій про відносини між Богом та Ізраїлем: з однієї сторони — вибрання, дбайлива увага, любов Бога; з іншої — невірність та невдячність. Єзекиїл застосовує у цих главах більш бичуючу мову ніж будь-яких інший пророк; він порівнює відносини між Богом й Ізраїлем до подружжя й називає провини Ізраїля, в першу чергу ідолопоклонство, перелюбом, який триває вже з покоління в покоління. Саме в цьому часі Єзекиїл отримує видіння про те, що станеться з Єрусалимом, в якому храм збезчещено в ганебний спосіб: до нього були введені навіть поганські ідоли та сповнювалися культові акти на їхню честь. Бога аж нудить від того, і пророк бачить, як «Слава Господня», у символах першого видіння, яке він отримав коло ріки Кевар, вийшла з храму та з міста, негідного її присутності. Але якщо Бог відходить від міста, ніщо більше не зможе його захистити. 8–11 глл., що описують це видіння, — це найкращий коментар до проповіді Єремії (пор. Єр 7).

У 18-ій гл. Єзекиїл порушує одне важке на той час питання, питання особистої відповідальності перед Богом. Він є першим пророком, який наполегливо та з цілковитою певністю стверджує, що кожна людина є відповідальна перед Богом за свої вчинки, й закінчує невідкладним закликом до навернення та до життя згідно з Божим законом.



в) У 25–32 глл. зібрані пророцтва проти поганських народів, головно проти Єгипту та міста Тиру за їхню політичну поведінку супроти Ізраїля та за їхню пиху перед Богом. Головно 29-а гл. з великим літературним хистом описує гордість царя Тиру, багатого приморського міста на фінікійському побережжі. Пророк порівнює його до першої людини, яка вийшла з Божих рук, повної добрих прикмет та дарів (Єз 28,11-15), і яка, однак, забула, що вона «людина» (Єз 28,2). Маємо тут виразний натяк на Бут 2 і 3.

г) 33-я гл. позначує перехід до другої частини пророчої діяльності Єзекиїла. Серед інших речей у ній розповідається, як пророк дізнався про знищення Єрусалиму (33,21-23). У цій главі знаходиться ніби друга інвеститура пророка (пор. 33,7 та 3,17-19), що вказує на новість того звіщення, яке він повинен буде проголошувати.

д) Від 34-ої гл. Єзекиїл змінює свій тон. Ілюзії засланих на близьку перемогу над Вавилонією були пов’язані зі стійкістю Єрусалиму та Божого храму. Після знищення міста та храму будь-яка надія була втрачена: кінця заслання більше не було видно. Пригнічення дійшло до своєї вершини, і заклик до навернення йшов у пустоту: для чого навертатися, якщо все вже було закінчено? Тоді Єзекиїл стає більш підбадьорюючим, не перестаючи змальовувати прекрасне майбутнє, яке Бог готує для свого народу. Він сам, як добрий пастир, на відміну від злих пастирів, яких Ізраїль мав у своєму минулому, стане на проводі свого народу, аж доки не пошле нового Давида, обіцяного Месію (Єз 34).

Ізраїль не заслужив на це, але Бог не відступає від своїх давніх обітниць і завжди буде вірним. Реставрація буде лише ділом Божої доброти та милосердя і полягатиме передовсім у внутрішньому наверненні. Бог дасть своєму народові нове серце, тілесне серце; вийнявши кам’яне серце, яке Ізраїль виявив, що має, він дасть йому серце завжди чутливе до його любові (36-а гл. — одна з найгарніших в книзі Єзекиїла і являється прекрасним продовженням Єреміїного пророцтва про «новий союз», пор. Єр 31,31-34).

Все це здається неможливим для засланих, але могутності Йгвг немає меж: славне видіння про висохлі кістки (Єз 37), що наново злучаються, обростають тілом та знову стають живими особами під дією Божого Духа, дає Єзекиїлові та народові певність, що знищений Ізраїль воскресне й повернеться на батьківщину.

38–39 глл. говорять про таємничий напад сил зла, очолених персонажем, якого Єзекиїл називає Гогом, проти воскреслого нового Ізраїля. Тут не так потрібно шукати історичні події, що відповідають цьому описові, як радше брати під увагу «есхатологічну» оптику та апокаліптичний літературний жанр, що символічно представляє знищення ворогів Бога та його народу перед приходом нового світу, що його Єзекиїл описує у 40–48 глл.



е) Останні дев’ять глав (Єз 40–48) описують останнє велике видіння Єзекиїла, в якому він бачить новий відбудований храм, нове Боже місто Єрусалим. У наново заселеній Палестині земля буде знову розподілена між 12-ма племенами Ізраїля, які більше не будуть поділені на дві держави, але будуть з’єднані, як за славних часів Давида та Соломона. Єзекиїл бачить, як «Господня Слава», яка відійшла була в часах невірності та гріха (Єз 43,1-9; пор. 11,22-25), повертається у відновлену Божу землю та у наново посвячений храм, до народу зі зміненим серцем.

Єзекиїл, що був зі священичого роду, широко та детально описує все те, що стосується до почитання Бога у цій новій землі Ізраїля, яка в чудесний спосіб стає плідною завдяки джерелу, що б’є з фундаментів храму та, напрямляючись на схід, зрошує всю землю (Єз 47). У цьому описі все є ідеальним: це є новий світ, що Бог творить для тих, хто дає йому перетворити своє серце.

Реставрація, що була настільки недосконалою в порівнянні до цього видіння, приведе ізраїльтян до розуміння, що воно не вичерпувало Божих обітниць, але було лише провіщенням, образом месіанської реставрації внутрішності людини та того остаточного перетворення всього світу, яке ми ще очікуємо.

На завершення книги Єзекиїла зробимо ще такі зауваження:

1) Після заслання Ізраїль втримався по суті вірним своєму Богові; ідолопоклонство та поганство ніколи більше не відтягнули його далеко від нього. Справді, заслання привело Ізраїля до дуже високого поняття про Бога, що було плодом в першу чергу проповіді пророків та роздумування над їхнім навчанням.

2) Третій великий ізраїльський пророк, настоюючи на почитанні Бога, доповнює образ досконалої релігії, якої Бог вимагає від людини. Ісая був передовсім пророком віри; Єремія особливо наголошував на внутрішній релігії, що мала бути в першу чергу відповіддю на Божу любов; Єзекиїл, не забуваючи про інші два аспекти, перейнятий відданням честі та публічним богопочитанням, яке безмежно великий Бог повинен отримувати від свого народу. Досконала релігія обіймає усі ці три аспекти.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка