Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка28/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   44

Священича традиція


Заслання було не лише періодом випробовування та навернення для найкращої частини Ізраїля. Це був цінний період також через один інший важливий, з точки зору об’явлення, аспект.

Під час заслання священство, разом зі «старшими», само собою стало орієнтиром для депортованих. Позбавлений незалежності та царя, вигнаний з власної землі, вибраний народ не мав більше нічого іншого, як лише свою духовну спадщину, що розвинулася впродовж віків головним чином при єрусалимському храмі. Величезну вагу мало зберегти цю спадщину, затвердити її на письмі в такий спосіб, щоб вона не затратилася чи не спотворилася.

Однак ця праця священства керувалася не лише переживанням за збереження минулого. Ізраїль зазнавав приголомшливого досвіду: з однієї сторони він був розгублений через крах усього того, в що він вірив та на що надіявся, а з іншої — він жив посеред суспільства, що мало дуже давні та гідні пошани релігійні традиції, які сягали майже аж до третього тисячоліття до Хр. Якщо Ізраїль на засланні хотів зберегти свою ідентичність і не затратитися чи не дати себе звести величавою релігією завойовників, він повинен був роздумувати та триматися своєї історії, свого минулого. А це завдання належало передовсім священству, яке й дійсно саме у цьому періоді зафіксовує в письмовій формі те, що модерні вчені називають «священичою традицією» й що охоплює усю книгу Левіт, велику частину Чисел, частину Виходу, зокрема 25–31 та 35–40 глл., та деякі епізоди Буття. Ніколи Ізраїль не відчував такої вимоги бути «святим», тобто «відділеним» народом від інших, вимоги жити в інший спосіб, щоб зберегти свою віру в Йгвг, як це було в часі заслання. Так званий «закон святості» (Лев 17–26) правдоподібно був центральним ядром священичого документу.

Велика частина вказаних текстів містять в собі закони і норми, що стосуються до богопочитання, однак священича традиція, як і інші, не може не брати до уваги історію Ізраїля, яку вона бачить під особливим кутом зору: він відчуває себе в особливий спосіб адресатом ідеї про Божу святість та славу, які повинні бути виявлені передовсім у богопочитанні, яке Ізраїль йому складає, і якого священики є міністрами та відповідальними.

Історія спасіння розглядається як Боже втручання, яке з ціллю свого прославлення через ряд союзів хотіло створити на землі святий народ, поступово даючи йому відповідні норми та установи. Таким чином священича традиція розрізняє чотири великі епохи в цій історії: сотворення світу та людства (Бут 1,1–2,4а), що завершується катастрофою потопу; союз Бога з цілим людством, якого представляє Ной (Бут 9,8-17); союз, укладений з патріархами (Бут 17), що звіщає новий тип релігійних відносин; вкінці Синайський союз, що завершує це діло, чинячи Ізраїля святим народом (Вих 19,3-8). Якщо взяти до уваги, що Єзекиїл, пророк зі священичого роду, дивиться на майбутнє, передбачуючи новий союз (Єз 37,21-28), то можемо зауважити, як ця традиція розглядає загальний план історії спасіння. У такому баченні історії перша глава Буття є не так «розповіддю про сотворення», як радше гімном хвали та прослави безконечно великого Бога, що починає пропонувати людині свій союз, свою приязнь, даючи їй увесь світ як запоруку цього союзу (Бут 1,26-27).

Ізраїль не дає вавилонській релігії захопити себе, але відповідає поглибленням розуміння своєї історії та своєї віри у Бога отців.

Ці ідеї порушують глибоку духовність: усе життя є літургійною службою Богові, присутньому в усьому житті людини. Також це є причиною того, що майже все законодавство, яке знаходиться у Біблії, є «священичого» походження; воно представлене як Боже розпорядження, навіть коли стосується світських речей. Ап. Павло, у великій передмові до послання до Ефесян, перехопить одну з найосновніших ідей цієї релігійної течії, аж три рази повторюючи в лише кількох стишках, що увесь план спасіння здійснюється на хвалу Божої слави (Еф 1,3-14). Ап. Петро не знайде кращих висловів від Вих 19,3-8, щоб дати визначення християнам як «народ святий, царське священство» (1Пт 2,9).

Редактори священичої традиції будуть також тими, хто подбає про остаточне написання П’ятикнижжя.


«Вістка утішення» до засланих


В той час, як повільно переходили роки заслання, і священики сповнювали свою терпеливу і важку працю зібрання та складення докупи давніх традицій, Бог керував історією в такий спосіб, щоб його народ, «останок» Ізраїля, який повернувся до нього, знову побачив його у дії його спасіння. Голос Єзекиїла погас був вже від кількох десятиліть, коли Боже слово знову могутньо залунало між засланими через уста ще одного великого пророка, який залишився анонімним, і проповідь якого була написана та поміщена за книгою Ісаї: йдеться про сучасні 40–55 глл. книги Ісаї, звані також «книгою утішення», від перших слів 40-ої гл., або специфічним терміном «Девтеро-Ісаєю», тобто «Другим Ісаєю».

Зараз вчені вже одностайно вважають, що ця друга частина книги не належить Ісаї, оскільки пророки говорять завжди до своїх сучасників, навіть коли звіщають майбутнє. Натомість у цих главах немає найменшого натяку на час Ісаї. Більше того, ми можемо сказати, що у VIII ст. вони були б незрозумілими, оскільки мешканці Юди не були на засланні, Єрусалим ще стояв, а Вавилонія нічим не відрізнялась від інших міст асирійської імперії, й, отож, було б абсурдним говорити про вавилонське заслання.

Перше пробудження надії сталося у 561 р., коли Евіл-Меродах, наступник Навуходоносора (померлого у 562 р.), звільнив із в’язниці старого царя Йоахина, депортованого у 597 р., трактуючи його як гостя (2Цар 25,27-30).

Але нагодою, яка спонукала пророка проголошувати свою вістку утішення, була поява на світовій політичній арені прибл. в середині VI ст. Кира Великого. Об’єднавши Персію у велику імперію, Кир звернувся на захід, оточуючи вавилонську імперію. Нездатність наступників Навуходоносора полегшили його замисел, і в 539 р. Вавилонія капітулювала без боротьби.

Поступове вимальовування падіння Вавилонії запалило велику надію на звільнення та повернення на батьківщину. Пророк тепер покликаний до того, щоб пояснити, через знаки часів, історію свого народу, що продовжує бути історією спасіння. Це не буде звичайне звільнення: Ізраїль повинен знати, що його Бог, завжди добрий і вірний, знову могутньо діє. Саме він вирівнює дорогу перед Киром, своїм «помазаником» (Іс 45,1), тобто чоловіком, якого він вибрав для того, щоб він виконав його план щодо Ізраїля у цьому історичному етапі. Саме він провіщає та здійснює події, як провіщав та здійснював їх у минулому. Це є час, щоб завдати остаточної поразки будь-якому іншому божеству, виразно показуючи, що лише Йгвг є Спасителем, адже лише він є Богом, й, отож, лише від нього походить увесь світ. Боги великої Вавилонії виявляють себе абсолютно безсилими, бо вони є нічим (Іс 44,9-20; 46,1-7).

Ізраїля закликається, щоб він згадав про своє минуле, про велике звільнення з Єгипту: Божа рука виведе євреїв з берегів Ефрату, так само, як вивела була їх з-над берегів Нілу, й переведе їх через пустелю батьківської землі. Згадка про Вихід повинна показати їм значення того, що невдовзі відбудеться: історія спасіння повторяється, тому що вірний Бог ніколи не суперечить собі. Його слово творить те, що говорить, і не повертається до нього, не виконавши тієї місії, для якої воно було послане (Іс 55,10-11).

Звільнення та повернення із заслання — це буде діло, яке можна порівняти до сотворення та до виходу з Єгипту (43,15-21; 49,8-13). Сотворення та спасіння мають своє значення для Ізраїля у тому, що вони спрямовані до певної цілі, до здійснення Божого царства: адже будь-який початок підпорядковується певній меті в історії, а сотворення — це перший початок. Це не є якийсь нейтральний елемент, що не має ніякого відношення до історії, але це є її вихідна точка, перше величне діло, вчинене Богом, перша його дія в історії спасіння.

Головно у цьому моменті своєї історії Ізраїль зрозумів цю правду, і він висловить її у своїй молитві (пор. Пс 19; 136), у якій зливає в одне прославу одного єдиного Бога сотворення, Бога спасіння, Бога союзу, Бога закону.

Девтеро-Ісая — це один з найгарніших текстів в усій Біблії: це є не лише утішаюча вістка про близьке звільнення, але вістка набагато ширшого масштабу, вона призначена для кожного покоління та для всіх часів: це є висловлене захоплюючими та зворушливими словами звіщення про Божу присутність у житті, у переживаннях, в історії його народу. Такі сторінки, як 54 гл., завжди читаються із глибоким зворушенням.

«Вістка утішення» переходить границі Ізраїля, головно тому, що у ній міститься звіщення про спасіння, яке, будучи у глибокій згоді з патріаршими обітницями (Бут 12,3), охопить всі народи: Бог, Творець всесвіту та всіх людей, буде також Спасителем усіх.

Універсалістичний тон присутній вже від перших фраз Девтеро-Ісаї (Іс 40,5): «Тоді слава Господня з’явиться, і всі творіння узрять її разом», однак найвиразніше він присутній у чотирьох уривках, що виглядають ніби відірваними від решти, і їх називають «Піснями Слуги Йгвг» (деякі вчені вважають, що ці тексти були написані окремо і лише згодом були вставлені у Девтеро-Ісаю). Ці чотири пісні (Іс 42,1-7; 49,1-7; 40,4-9; 52,13–53,12) розповідають про одного таємничого безіменного героя, що його зветься просто «Слугою». Це є свого роду маленька драма, у якій сам Бог кличе протагоніста, Слугу, до пророчої місії в Ізраїлі та серед всіх народів (42,1-7); цю місію він сповнює з цілковитою самопосвятою, не заощаджуючи себе, саме так, як і інші правдиві пророки Ізраїля, однак він має малий успіх (Іс 49,1-7 та 50,4-9).

Між першими трьома уривками та четвертим вороже ставлення до Слуги зростає аж до тієї міри, що перетворюється в пряму ненависть, і його фальшиво звинувачується й засуджується на жорстоку та безчесну смерть. Але якраз це терпіння, прийняте з усією терпеливістю та покорою з Божих рук за гріхи людства, здобуває їх прощення від Бога та спасіння.

Четверта пісня (52,13–53,12) починається Божими словами, що звіщають чудесний успіх його Слуги, й продовжується розповіддю про терпіння та про трагічну смерть Слуги. Але жертвуючи себе самого «на відкуплення», праведний Слуга «виправдає багатьох» (53,11).

Будь-який коментар для нас, що маємо змогу читати євангеліє, є непотрібний; ми тут маємо у скороченні основний зміст самого євангелія, місії Ісуса Христа, Учителя та Відкупителя людства. Просвічений Богом пророк спрямував свій погляд наперед у століття та представив своїм сучасникам у праведному Божому Слузі найвищий приклад повного підчинення Божій волі. Він показав, що правдиве визволення — це відкуплення від гріха, яке буде плодом покірно прийнятого терпіння однієї невинної особи (звільнення з Вавилонії, так само, як і звільнення з Єгипту, були провіщуючим символом цього). Отож, він закликає бажати, надіятися та очікувати цього відкуплення та цього Відкупителя.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка