Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка29/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   44

14
Реставрація

Повернення засланих


У 539 р. Кир переможно вступає у Вавилонію. Політика відносно переможених народів цього перського царя, володіння якого стало на місце володіння Вавилонії у гегемонії Середнього Сходу, була цілковито відмінною від політики асиро-вавилонян. Однією з перших його дій після перемоги було проголошення указу, який дозволяв депортованим вавилонянами народам повернутися до земель, з яких вони походили. Для євреїв прийшов час звільнення. У цьому самому році (538) вирушили перші валки засланих, що поверталися до Юдеї.

Очевидно, не повернулися усі заслані, адже багато з них вже влаштувалися у Вавилонії, розбагатіли або принаймні непогано там почувалися. Ті ж, що поверталися, не вирушили в дорогу всі разом. Повернення відбувалося кількома заходами, різними групами. Перші з них вирушили відразу після оприлюднення царського декрету; інші ж слідували за ними, з певними інтервалами між собою, впродовж не одного десятиліття. В кожному разі, палестинські та месопотамські євреї утримували між собою тісний зв’язок.


Езра і Неємія


Книги Езри та Неємії розповідають про деякі найважливіші події з довгої та важкої праці над громадською та релігійною переорганізацією та реставрацією повернених із заслання євреїв.

Ці книги беруть своє ім’я від двох персонажів, що у другій половині V ст. до Хр. найбільше спричинилися до цієї реставрації. Так виглядає, що священний автор, розповідаючи про головні події у переорганізації ізраїльського народу в Палестині, не був перейнятий тим, щоб скрупульозно переповісти події у тому порядку, в якому вони відбулися, але волів розповісти про них, керуючись принципом їхнього співвідношення з різними аспектами реставрації: богопочитанням, релігійним та соціальним життям.

Такою, безсумнівно, була послідовність, якої відповідальні особи хотіли дотримуватися у своїй праці, незважаючи на те, що на практиці вони мусили пристосовуватися до тих важких обставин, в яких вони повинні були розвивати свою діяльність.

Перед тим, як говорити про самого Езру, автор книги розповідає про те, що вже були здійснили ті ізраїльтяни, що першими прибули до Єрусалиму, який знаходився ще у руїнах, під проводом юдейського князя Шешбацара, первосвященика Ісуса та Зоровавела, князя з царського дому Давида.

Першою журбою повернених було відновити богопочитання, що припинилося було під час усіх років заслання, оскільки єдиним місцем законного богопочитання, яке сам Бог собі вибрав, був єрусалимський храм (пор. Втор 12,4-7; Пс 132,13-14 і Пс 76,3). Отож, під впливом закликів пророка Аггея, вони відразу взялися за відбудову храму; будова могла бути завершена лише у 515 р., понад двадцять років після повернення з Вавилонії.

Сам той факт, що вони повернулися та що могли відбудувати жертовник, а згодом і храм, був для євреїв настільки несподіваною подією, що він сам у собі став знаком, що Бог знову радо приймав жертви та богослужби від свого народу (пор. Пс 51,20).

Ті, що повернулися до землі батьків, повні віри та надії, не були більше збунтованим проти Бога «тугошиїм народом»; це був «останок Ізраїля», що у важких й гірких роках заслання роздумував над минулою історією та над наукою пророків, зокрема Ісаї та Єзекиїла. Вони побачили, як збулися передбачення пророків, в першу чергу про звільнення (Іс 41,1-7; 44,24-28; 48,12-15); вони відновили свою віру та були готові на те, щоб відбудувати таке суспільство, в якому у повноті зберігався би Господній закон, передовсім у тому, що стосувалося честі та слави самого Бога, тобто літургійного богопочитання.

Реставрація богопочитання (Ез 1–6)


Повернення перших ізраїльтян, відбудова жертовного вівтаря, а згодом і храму, — це події, про які розповідають перші глави книги Езри.

Відбудова вівтаря для жертвоприношень була в короткому часі завершена, так що євреї восени того самого року, в якому вони повернулися, могли вже відмічати свято Наметів, чи Кучок, і правдоподібно також день Покути (стосовно єврейських щорічних свят пор. Лев 23). Пригадаємо, що вівтар для жертвоприношень, на якому спалювалися жертовні тварини, возносився назовні, на підвищенні, перед фасадом храму. Відбудова самого храму, натомість, зустрілася з важкими труднощами, тому що їй перешкоджало сусіднє населення, самаритяни, що мешкали на території, яку займало давнє Північне царство, знищене у 722 р. (пор. 2Цар 17,24-41). Вони дивилися недобрим оком на відновлення автономної юдейської спільноти, що відібрало би від Самарійського округу частину території та прибутків. Спершу вони спробували проникнути до Єрусалиму, що в той час відбудовувався, пропонуючи свою співпрацю у справі відбудови храму; а після відмови з боку євреїв (мотивованої тим фактом, що самаритяни — це було гібридне населення, сформоване з євреїв та поган, і яке практикувало таку ж гібридну релігію) власті Самарійського округу поробили старання при перському царському дворі, знайшли деяку підтримку в самому Єрусалимі та спромоглися перервати праці над відбудовою міста (Ез 4,24). Ці праці були започатковані однією церемонією, що зворушила та піднесла на дусі усіх, й особливим чином тих небагатьох ізраїльтян, що залишилися в житті, які 70 років перед тим бачили ще не зруйнованим старий храм Соломона й пригадували ще з жахом той пожар, що його знищив (Ез 3,10-13).

У Ез 4,6-23 наводяться два листи, які задокументовують те вороже ставлення, що самаритяни мали до юдеїв у першій половині V ст., коли вони після того, як відбудували храм, мали намір відбудувати також міські мури. Самаритяни представили це як акт ворожого настановлення та бунту проти перського царя, і таким чином був виданий наказ про зупинення робіт. Однак ізраїльський народ мав вже до диспозиції місце для богопочитання та молитви й очікував від Бога кращих часів також для свого матеріального життя, яке повзло в мізерний спосіб. Треба зауважити, як у цій реставрації богопочитання первосвященик Ісус та Зоровавел, князь, що походив з роду Давида, завжди згадуються разом, як відповідальні особи за ізраїльський народ.

У цьому історичному контексті перших десятиліть реставрації поміщується проповідь деяких пророків: анонімного автора останніх 11-ти глав сучасної книги Ісаї (Іс 56–66), та пророків Аггея і Захарії.


Реставрація релігійного життя (Ез 7–10)


У 7-ій гл. автор починає говорити про героя, від якого ця книга запозичила своє ім’я, тобто про Езру. Він був священиком, що в роках життя в чужій землі посвятив себе палкому вивченню Божого закону. Це вивчення привело його не лише до наполегливого сповнювання закону, але дало йому поштовх до того, щоб вчити його інших та спонукувати до його сповнювання (Ез 7,6-10).

Крім цього, Езра був знаним та поважаним у перському царському дворі; він мав змогу зорганізувати повернення на батьківщину ще однієї групи євреїв; і сам він прийшов до Єрусалиму із офіційним уповноваженням контролювати, чи зберігався закон Мойсея. Він отримав також завдання привезти до Єрусалиму ті дари, що цар особисто посилав для єрусалимського храму. Очевидно, у гарному листі та у поведінці царя Артаксеркса I (Ез 7,12-26) було набагато більше політичних інтересів, ніж релігійних. Юдея була на кордонах з Єгиптом, й, отож, перський цар намагався зберегти прихильність до себе юдейського населення; Але Езра, маючи глибоку віру, бачив у цьому вчинкові царя Господню руку, що послуговується навіть поганськими царями, щоб виявити свою любов до Ізраїля (Ез 7,27-28).

Місія Езри не повинна дивувати: перські царі залишали релігійну волю народам імперії, і їхні закони залишалися в силі. Пошана до автономії та до місцевих звичаїв — це була умова стабільності та миру у величезній перській імперії.

Коли Езра прибув до Єрусалиму, його було проінформовано про велику небезпеку для релігійного життя народу, через яку богопочитання могло звестися до простих зовнішніх церемоній: цю небезпеку становили мішані подружжя, тобто подружжя євреїв з жінками інших народів. Такі подружжя були заборонені в Ізраїлі (Вих 34,11-16; Втор 7,1-4) задля того негативного впливу, який мали б поганські жінки на своїх чоловіків; приклад Соломона не потребує коментарів.

Езра зумів, із тою повагою, яку він мав, заставити євреїв прийняти дуже важке й болюче для багатьох сімей рішення: розлучитися з чужоземними жінками та відіслати їх до народу, з якого вони походили. Книга різко закінчується на цьому рішенні. Для того, щоб його здійснити, Езра, окрім своєї віри та своєї поваги, мав особливу владу від царя, що дозволяла йому також виправдати це рішення перед тими народами, з яких походили відпущені жінки.

Ізраїль повинен був залишатися народом, відділеним від інших, головно у цьому періоді, в якому, оскільки єврейський народ не був більше незалежним та суверенним, поганське життя могло дуже легко проникнути до нього та знищити його віру. За винятком невеликої меншості, всі зобов’язалися виконати рішення Езри.


Реставрація громадського життя (Неєм 1–13)


Книга Неємії розповідає про працю, яку розвинув цей єврей-мирянин для добра своїх співвітчизників. Неємія жив при перському царському дворі та користувався довір’ям царя Артаксеркса (465-424 рр. до Хр.), якого він був підчашим.

Будучи чутливим до сумних вісток про трудності та біди, в яких знаходилися його співвітчизники в Палестині, він попросив та отримав від царя дозвіл відійти від його двору та піти до Єрусалиму з документами, які заставили б визнати місцевій владі його місію (пор. Неєм 5,14) та уповноваження на відбудову Єрусалиму, зокрема його мурів, що були необхідною вимогою для безпеки його мешканців (Неєм 2,7-9).

Присутність Неємії, який пізніше стане начальником (Неєм 5,14), так піднесла на дусі населення, що, завдяки розумному розподілу праці (Неєм 3), за небувалий на той час термін вони змогли відбудувати мури, «однією рукою роблячи роботу, а однією тримаючи зброю» (Неєм 4,11). Справді, сусідні народи організували були військову експедицію, справжній штурм ще не завершених мурів: вони розраховували на те, що застануть євреїв з кельнями та цеглами в руках, але знайшли їх з мечами, готовими до бою.

Роботи були завершені, і мури були посвячені як священна будівля: адже ж вони оточували святе місто! Однак Неємія не був перейнятий лише безпекою Єрусалиму, але й також жалюгідними умовами, в яких жив народ. У важких роках реставрації багато людей понабирало позичок під великий процент, так що вже більше не мали змоги їх сплатити і були змушені продавати навіть власних дітей у рабство. Це було дозволене законом Мойсея, який, однак, наказував звільняти кожних сім років всіх рабів та повертати, у ювілейному році, земельну власність давнім власникам (пор. Лев 25).

Але те, що для закону було винятковим випадком, стало цілою бідою у часі Неємії; велика частина народу мусила давати в заставу та продавати землю та доми небагатьом великим власникам. Начальник вирішив вмішатися й, крім того, що застосовував свою владу, дав також приклад безкорисливості для найбідніших. Вкінці реформа були прийнята (Неєм 5).

Тепер, коли реставрація вже була здійснена у загальних своїх рисах, ізраїльський народ знаходився в умовах відносної безпеки та релігійного ентузіазму. Тут автор розповідає, як Езра зорганізував урочисте прилюдне читання закону Мойсея. Проголошення закону привело до визнання з боку народу власних гріхів і переступів та до зобов’язання до вірнішого його збереження. При такому кліматі було відзначене свято Кучок (Неєм 8–10).

Для того, щоб піднести вагу Єрусалиму та його силу, Неємія зробив так, щоб певне число євреїв, окрім тих, що вже у ньому мешкали, перейшли жити до цього святого міста, яке з новою огорожею мурів стало просторішим. Він знав, що сила столиці була б також добрим захистом для тих, що жили по навколишніх селах. Для того ж, щоб забезпечити релігійну службу у храмі, він наклав окремий податок.

Неємія вважав, що таким чином він вичерпав своє завдання; його перебування в Єрусалимі тривало 12 років (від 445 до 433 р.). Отож, він повертається до царського двору, однак його присутність все ж таки ще дуже потрібна в Єрусалимі, й, отож, невдовзі він знову повертається сюди (Неєм 13), — не знаємо точно коли, але немає сумніву, що перед 425 р. Він мусів ще чувати над деякими надужиттями, що знову починали з’являтися. Помер правдоподібно в Єрусалимі, серед народу, якого так любив і для якого віддав усе своє життя, залишивши по собі незабутній приклад віри, безкорисливості та сили у виконанні того діла, до якого Бог його покликав. Два з половиною століття пізніше Сирах згадуватиме зі зворушенням «світлу» постать Неємії, звичайного мирянина, що відбудував руїни, при чому не лише матеріальні, Ізраїля (Сир 49,13).

Книги Езри та Неємії є дуже цінними з історичної точки зору, як через те, що вони єдині, які розповідають про Ізраїль у часі між засланням та періодом Макавеїв (II ст. до Хр.), так і через те, що автор мав можливість переписати довгі уривки спогадів двох протагоністів того часу: про багато подій тут розповідається у першій особі. Однак ізраїльський читач був ще більше чутливий до релігійної вартості цих книг; проведена, незважаючи на всі трудності, праця реставраторів була виразним знаком того, що Ізраїль був ще народом, для якого Бог ще мав свої плани. Через те він не був знищений у катастрофі 586 року, у безмежному морі перської імперії, як це сталося з багатьма іншими народами, але мав можливість відбудуватися та жити як Божий народ, хоч і будучи позбавленим політичної незалежності.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка