Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка30/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   44

Книги Хронік


Дві книги Хронік — це паралельний до 2Сам–Цар твір, оскільки вони говорять про той самий історичний період: від царювання Давида до заслання (1000-586 рр. до Хр.). Але це не є дуплет. Той факт, що Хроніки подають епізоди, яких немає в історичній праці Самуїла–Царів, викликав думку, що ці книги є «доповненням», й таким чином їх було названо Параліпоменонами, тобто книгами «опущених речей» чи бракуючих речей в Сам–Цар. В дійсності ж Хроніки не були написані з ціллю доповнення тих книг, вони мали свої чітко означені власні рації. Назва Хронік, якій тепер надається перевага, походить від св. Єроніма і більше наближається до єврейської назви (dibrê hayyamîm, дослівно «слова», чи навіть «події днів») та до змісту цієї книги, що представляє собою панорамний погляд на Боже царювання на землі від сотворення аж до кінця вавилонського заслання.

Цей твір можна легко поділити на чотири частини:



а) 1Хр 1–9: дев’ять глав родовідних списків, що за допомогою імен та чергування поколінь представляють священну історію, тобто історію відносин між Богом та людством, патріархами і єврейським народом аж до часів Давида.

б) 1Хр 10–29: після опису смерті Саула, вся решта першої книги присвячена царюванню Давида. Тут виявляються наміри та ціль автора. Він не згадує про ворожнечу з Саулом, про провини, про трагічні родинні нещастя цього великого ізраїльського царя. Його радше цікавить особа Давида, як царя, якого Бог собі бажав і за руку привів його до престолу; він є царем, якому Бог дав обітницю про вічний престол для його потомства, царем, що започаткував літургійне богопочитання та підготував побудову єрусалимського храму, Божого житла.

У цих спогадах про особу та про релігійну діяльність Давида зауважуються переживання повернених на батьківщину євреїв. Незважаючи на важкі історичні обставини, представлені книгами Езри–Неємії, Хроніки намагаються оживити ідеал народу, цілковито відданого богопочитанню та прославлянню єдиного правдивого Бога, народу, що зберіг непорушною месіанську надію, згідно з якою з Давидового роду у свій час вийде той потомок, престол якого буде вічним. Поки що ж життя євреїв зосереджене на храмі.



в) 2Хр 1–9: Автор тут обширно зупиняється також над історією Соломона, оскільки він був виконавцем тих проектів, які його батько Давид залишив йому у спадщину, зокрема проекту побудови храму. Він нічого не говорить про темні сторони його царювання та про його особисті провини, які були всім знані, і які, однак, не цікавили хроніста.

г) 2Хр 10–36: У цих главах знаходимо загальну історію династії Давида. Північне царство, як таке, не цікавить автора. Відірвавшись від Давидової династії, виключно якій належали Божі обітниці, та віддалившись від законного богопочитання у храмі, воно більше не є реалізацією Божого царювання. Це не було перешкодою для того, щоб Бог посилав своїх пророків також до північних племен, та щоб багато північних ізраїльтян жили згідно з Господнім законом; але Північна держава, як така, не належить більше до «священної історії». Автор присвячує трохи більшу увагу тим царям, яким лежали на серці релігія і головно богопочитання, як, напр., Йосія та Єзекія, яким вже висловила свій подив та хвалу книга Царів.

Тут також моделлю є Давид; судження про кожного поодинокого царя висловлюється на основі того, чи він йшов по слідах великого основоположника своєї династії, чи ні. Книга завершується указом про звільнення із заслання, якого видав Кир.

Тим самим документом відкривається книга Езри-Неємії, яка продовжує книгу Хронік у хронологічному значенні. Ми навмисне перевернули послідовність, адже Езра-Неємія описують нам історичне середовище реставрації, середовище, в якому були також написані книги Хронік. Зрештою, цю послідовність ми знаходимо в самій єврейські Біблії. Хроніки представляють собою вказівку на все те, що найдорожчого залишило для євреїв минуле, тобто на віру єдиного правдивого Бога та на стимул до надії на майбутнього Месію: минуле та майбутнє історії спасіння, ніби сконцентровані в особі Давида. Це спадщина і ця надія представляються та оживлюються у літургійному богопочитанні.

«Синагога»


Перед тим, як завершити цю главу, буде корисним сказати декілька слів про ту установу фундаментальної ваги для життя юдаїзму, якою була (і є ще по­-сьогодні) «синагога», походження якої правдоподібно сягає часу заслання та періоду, що прийшов безпосередньо після нього.

Це слово, грецького походження (συναγωγη), означає збір, зібрання; але в дійсності воно вказує на те місце, в якому збирається єврейська спільнота для читання та гомілетичного коментування Писань, для спільної молитви (псалмів та інших молитов) і навіть для навчання, починаючи від навчання малих хлопців. У загальнішому значенні синагога — це місце зустрічі для євреїв, що живуть у певній місцевості. Це не є священне місце у вузькому значенні, й, отож, від самих початків нею не керувало священство, але «старші», і на її чолі знаходився відповідальний начальник чи «старший синагоги», як його називає Євангеліє від Марка. (5,22-35).

В суботу та в інших святах у синагозі здійснювалося те, що ми могли би назвати «літургією слова». З усією правдоподібністю спершу починалося із дуже простих зборів у приватних домах; лише набагато пізніше виникла ідея про присвячений лише на цю ціль будинок. Перша документація про існування синагоги походить з Єгипту й сягає часів царя Птоломея III (246-221 рр. до Хр.). Це є час, коли саме в Єгипті, в Олександрії, починалося виготовлювати грецький переклад Біблії, званий перекладом «Сімдесятьох».

З часом майже кожне єврейське село на батьківщині, як і кожна спільнота на діаспорі, мали свою синагогу. У великих містах, де єврейська спільнота була численною, їх могло бути більше: в Римі у I ст. по Хр. їх нараховувалося принаймні одна дюжина. Таке поширення привело до того, що термін «синагога» почав вживатися як синонім до юдаїзму взагалі.

У синагозі зберігалися у своєрідній скинії, званій «ковчегом», сувої Закону та інших Писань, що читалися та пояснювалися зі свого роду амвону, тобто підвищеної площадки.

Синагога мала життєву вагу не лише для юдаїзму, але також для християнства та його поширення у I ст. по Хр. Це вартує для проповіді та діяльності самого Ісуса («...навчав у їхніх синагогах»: пор. Мр 1,21-22; Мт 4,23; 9,35; Лк 4,15); це вартуватиме пізніше також для апостольської проповіді в Палестині та у діаспорі: у кожному місті, до якого Павло приходив, він спершу ішов до місцевої синагоги, де його приймали як кожного юдея, звіщаючи там Ісуса, Месію та Спасителя, та часто навертаючи перших християн саме з симпатизуючих єврейській релігії поган (пор. Ді 13,5.14.48; 14,1; 17,1-3).

Практикований в синагозі культ дав свій вплив також на структуру християнського богопочитання. Літургія слова у перших християнських спільнотах цілком природно наслідувала літургію синагоги: до читання Старого Завіту додалися Євангелії та апостольські послання. Після літургії слова приходила євхаристійна літургія, меморіал останньої Господньої вечері, яка знаходила своє коріння у святкуванні єврейської Пасхи.

Таким чином, у християнській літургії також відображена сконцентрована в Ісусі Христі та у таїнстві його смерті і воскресіння тяглість і водночас новість історії спасіння.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка