Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка33/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   44

Що таке «мудрість»


Сапієнціальна література була поширена на Середньому Сході ще перед тим, як Ізраїль увійшов у Ханаан. На відміну від історичної та пророчої літератури, сапієнціальна література, принаймні як літературний жанр, є трохи чужоземного походження. Євреї знають, що вони не є першими у цьому секторі, і найбільша похвала, яку міг зробити автор книги Царів Соломонові — це було зауваження, що він став мудрішим від єгиптян та від синів Сходу (1Цар 5,10), що були загально знаними термінами порівняння.

Ця література має за дуже загальний об’єкт «мудрість». Мудрість — це прикмета, яку повинен мати передовсім цар; це є здатність добре управляти та чинити справедливість, здатність мати успіх у своїх замислах. Не йдеться про систематичні спекуляції, але про «практичний» розум, призначений для певної поведінки.

Очевидно, цар не є єдиним керівником. Є ще цілий ряд чиновників центральної та місцевої державної адміністрації, що приймають участь у цій функції. Вони є «книжниками» в силу свого завдання й на практиці стають «мудрецями».

Йдеться про дуже дрібну мудрість, зафіксовану та передавану у простеньких фразах, у коротких приказках, в яких містяться поради, як здобути собі кар’єру. Вони мають свій корінь у досвіді та у спостеріганні за людьми (як тими, що знаходяться вверху, так і за тими, що знаходяться внизу соціальної чи бюрократичної ієрархії). Єдине перейняття в цих нормах — це особистий зиск: як уникнути докорів та кар та здобути собі повагу і довір’я, щоб могти підноситися на щоразу вищі щаблі. У цій мудрості немає жодного релігійного, і часом навіть морального зацікавлення.

Саме через те, що ця література плекалася в кругах царського двору, вона в короткому часі стала міжнародною, оскільки зв’язок між різними державами та дворами підтримувалися якраз книжниками різних канцелярій, між якими велося дипломатичне переписування. Само собою розуміється, що ця мудрість проникнула також до єрусалимського царського двору ще від часів Соломона, який зорганізував державу, зцентралізувавши владу й поділивши територію на адміністративні регіони, якими керували царські чиновники, та утримував інтенсивні дипломатичні і комерційні зв’язки з іншими державами.

В Ізраїлі ця мудрість зустрічається з релігією, глибоко закоріненою у душах та маючою досить чіткі ідеї. І її не відкидається: ізраїльтяни розуміють, що мудрість є цінним добром, що вона має у собі багато доброго. Але вона є чимось саме тому, що належить Богові: лише він її посідає в повноті, і лише він може її безкоштовно роздавати (2Сам 14,17-20; 1Цар 3,9). І все ж таки вона одночасно є і плодом навчання та особистого досвіду (Сир 39).

Цю мудрість вважається не лише головною прерогативою Бога, Творця та Впорядника всесвіту, що «добре» здійснив усі свої діла (Бут 1), але її щоразу більше наближається, у тому, що відноситься до народу, до закону (пор. Сир 24,22), що його сам Бог дав Ізраїлеві як дорогу до його щастя, багатства та добробуту. Мудрість в Ізраїлі щоразу більше ставатиме роздумуванням над законом та над минулою історією і буде щоразу більше віддалятися від світського характеру, який вона мала в інших літературах (пор. Прип 1–9 з Муд 10–19).

Безмежно мудрий та могутній Бог не є далеко від людини: він крок за кроком йде із нею у її житті, як свідчить історія Ізраїля. Він дав своєму народові ряд норм, зібраних в «законі Мойсея», який є дорогою мудрості (пор. Втор 4,6). Початком будь-якої правдивої мудрості та умовою будь-якого щастя буде, отож, страх Божий (Сир 1,9-18; пор. Пс 111,10), що, згідно з Біблією, не означає просто боятися Бога, але вказує на глибоку пошану та на довір’я до безмежно святого, доброго та вірного Бога, який доводить до сповнення свою волю. Але від міжнародної сапієнціальної літератури завжди залишиться спосіб висловлення, стиль та термінологія.

Сапієнціальні книги виглядають менш натхненними, оскільки їхній зміст часто представляє норми дуже «людської» мудрості, чи навіть простого доброго виховання. Це є правда; але це означає лише, що все те, що доброго, чесного, справедливого та корисного може знайти людський розум власним роздумуванням та власним зусиллям, не заперечується Божим об’явленням. Адже Бог керував цим роздумуванням, натхнув його і пізніше потвердив його своїм божественним авторитетом. Бог не завжди безпосередньо об’являв своєму народові все те, що він хотів дати пізнати йому та всьому людству; часто він провадив «мудрих» людей у роздумуванні. Кажучи, що Бог «провадив», хочемо зауважити, що це єврейське роздумування перейшло важкий шлях, щоб дійти до тієї мети, яку Бог йому встановив. Отож, в деяких настільки важливих питаннях, як питання про вічне життя чи про проблему щастя та терпіння у цьому житті, остаточне слово буде сказане лише в останніх сапієнціальних книгах, а іноді його можна буде знайти лише в об’явленні Нового Завіту.

Більше, ніж в інших збірках, у цих книгах ясно видно те завдання, яке Бог вимагає від людини. І ясно видно, наскільки цінним є той фундаментальний дар, що він йому дав: розум, що розуміє та оцінює, що мислить та роздумує; адже це є дар, перевищуючий всі інші, як природні так і надприродні, як тимчасові так і вічні дари.

Однією з найболючіших для сапієнціальних авторів проблемою була проблема «відплати», тобто, як Бог нагороджує або карає людину.

Ізраїльська ментальність після заслання має тенденцію до щоразу більшого переоцінення людської особи, і сапієнціальна література є в найвищій мірі звернена до індивідууму. Його особисті відносини з Богом та з іншими людьми, значення індивідуального життя і долі щоразу більше відчуваються, як проблема. Історичний досвід відносин між Богом та Ізраїлем та елементарне відчуття Божої справедливості привели до того, щоб перенести на індивідуальний рівень поняття безпосередньої відплати: кожен у своєму житті має те, що заслуговує, як Ізраїль в ході своєї історії мав те, що був собі заслужив: успіхи або невдачі, відповідно до його вірності чи невірності Богові Йгвг та союзові із ним.

Ця теорія не могла втриматися під натиском щоденного досвіду, й, отож, починається «скандал» Божої справедливості: згідно з такою ментальністю, що відносить все безпосередньо Богові, виглядає, що іноді він завдає терпіння добрим, тим, хто зберігає його заповіді, та дозволяє розкошувати безбожним, несправедливим.

Виглядає, що дану дилему неможливо погодити: або вірити у традиційні твердження заперечуючи досвід, або ж вірити досвідові, заперечуючи Божу справедливість (тобто заперечуючи, в кінцевому результаті, самого Бога...); але несправедливий Бог — це суперечність також для ізраїльтян, не лише з точки зору логіки, яка мабуть не дуже їх цікавила, але в першу чергу з точки зору їхнього досвіду та історичної пам’яті: вони пізнали були в своїй історії Бога «справедливого», чи ще частіше милосердного, а не «несправедливого».

Ця дилема ділить під цим аспектом сапієнціальні твори на дві течії, жодна з яких, однак, не доходить до екстремних висновків:

а) та течія, яку представляють книги Приповідок, Сираха та деякі псалми, наголошує більше на традиційній позиції; вона намагається пояснити досвід, говорячи про тимчасовість успіхів безбожників, про певність, що вони будуть покарані і т.п.: одним словом, довіряючи Богові;

б) представлена книгами Йова та Проповідника течія протесту краще відповідає дійсності; вона хоче знати щось точнішого, виражає проблему відплати та щастя гострішими словами, представляє дійсно крайні випадки. Але вона лиш б’ється головою в стіну, свідчачи таким чином про тривогу, потребу та стремління до об’явлення тайни життя та долі кожної людини. Однак поки що вона змирюється; в кожному ж разі, не тратить віри, навіть якщо не розуміє; вона лиш підкреслює цей кричущий контраст.

Історія ще один раз візьме на себе завдання здійснити вирішальний крок в об’явленні: макавейське повстання, зі своїм жертовним захистом релігійної спадщини навіть ціною власного життя, вчинить Ізраїля здатним прийняти вирішальне об’явлення: пожертвуване Богові життя задля збереження його закону буде повернене; існуватиме нагорода після смерті.

Книга Мудрості (Муд 1–5) подає синтез цих двох суперечливих позицій, синтез, до якого традиційне твердження в дійсності було найближче, незважаючи на те, що воно видавалося найменш вірогідним на рівні життєвого досвіду, на якому натомість наголошували книги Йова та Проповідника.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка