Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка34/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   44

Сапієнціальні книги


Сапієнціальні книги називають також «поетичними», тому що вони написані майже виключно у поетичній формі, яка має строфи, рими та стихи, але не так, як у нашій літературі. Стих має свій ритм, встановлений незмінною кількістю головних наголосів, в той час, як кількість проміжних складів може мінятися. Ця поезія часто висловлює думки та роздуми, почуття на враження у двох часах чи у двох «паралельних» фразах, друга з яких: а) повторяє іншими словами те, що міститься у першій, б) або наголошує її, заперечуючи її противне, в) або доповнює її, розвиваючи те, що вона каже.

Сапієнціальний спосіб мовлення, що часто складається з коротких обірваних фраз, не манить до читання цих книг; отож, читати їх може бути важко, й іноді сухо, принаймні у наших перекладах, які не можуть передати краси, милозвучності та поетичних трюків оригінального тексту. З іншої сторони ці книги не повинно читатися підряд, як прозові тексти, але короткими уривками. Вони написані для того, щоб медитувати над ними, щоб кожен читач роздумував про ці вказівки і практикував їх у власному житті.

Сапієнціальні книги — це Приказки, Йов, Проповідник, Сирах та Мудрість. До них додають також Пісню пісень і книгу Псалмів, хоч вони мають інший характер.

Приказки


Як говорить сама назва, дана книга — це збірка коротких виразів, коротких речень, що містять у собі моральні норми та правила поведінки, або просто вказують на якийсь факт, не висловлюючи судження про нього, щоб людина взяла його до уваги. Вона носить титул «Приповідки Соломона, сина Давида, царя Ізраїля» і складається з різних збірок приповідок. Початкова частина (Прип 1–9) належить правдоподібно тому, хто зібрав докупи різні збірки і опублікував їх в одній єдиній книзі. Соломонові приписуються властиво дві збірки: Прип 10,1–22,16 і Прип 25–29. Немає певності, що приповідки, які містяться у цих збірках, належать цьому великому цареві Єрусалиму, але ймовірно є, що багато з них сягають до нього або до мудреців царського двору його часу.

Перші дев’ять глав даної книги — це ніби велика передмова до всіх сапієнціальних книг, не лише до книги Приповідок. За винятком декількох блоків правдивих приповідок (Прип 3,27-35; 6,1-19), в цих главах містяться неодноразові запрошення до шукання та здобуття правдивої мудрості. Більше того, сама мудрість, ніби була б особою, говорить про себе, висловлює власну хвалу та представляє себе як найціннішу річ, яку людина може мати, тому що вона є даром, що походить від Бога, і той, хто її має, осягає його, тобто осягає щастя.

У 8-ій гл. знаходимо перший з тих уривків, які говорять про мудрість, як про божественну дійсність і ніби особу, відмінну від самого Бога.

Через цю свою мудрість Бог сотворив та впорядкував світ; через цю мудрість Бог хоче впорядкувати життя людини, єдиного сотворіння, яке здатне зрозуміти щось про Божу мудрість та вчинити її правилом власного життя; тому для мудрості «втіха бути з людськими синами» (Прип 8,31). Хто її практикує, знаходиться на Божій дорозі, на дорозі життя; хто ж її відкидає, відкидає життя, і, отож, знаходиться на дорозі смерті (Прип 8,35-36).

Це запрошення завершується твердженням, що пізнання Бога, який виявив себе у сотворенні і передусім у об’явленні, та страх перед ним — це основа, на якій треба будувати власне життя і якою керуватися у власній поведінці.

Приповідки, які містяться у Прип 22,17–24,34 та 30–31, приписуються іншим мудрецям. Книга завершується похвалою досконалої жінки в домі (Прип 31,10-31), справжнього стовпа родинного вогнища, твердої точки опертя для чоловіка, для дітей, для слуг. Це є ідеал, якого автор з приємністю описує, власне тому, що він відображав ментальність єврейського народу.

Книга переліковує без жодного порядку, індивідуальні, родинні та соціальні чесноти: справедливість та любов, милостиня та прощення образ, вірність дбайливо вибраним добрим друзям — це теми, до яких книга неодноразово повертається. Обов’язки між чоловіком і жінкою та у відношенні до дітей — це ще один важливий пункт, не лише задля того, що батьки мають головну відповідальність за виховання, але також і тому, що в часі автора і ще впродовж довгих століть єдина школа була в родині: звідси й обов’язок батька кожного дня навчати дітей та виправляти і заохочувати їх. Навчання в головній мірі полягало у тому, щоб закарбувати у розумі дітей ту практичну мудрість, якою характеризується справедлива, чесна, розважна і побожна людина. Хиби, очевидно, ганяться, при чому часто яскравими та мальовничими образами (пор. Прип 6,6-11).

Над усім, над чеснотами, які практикує мудрий, як і над хибами, яким віддається дурний, чуває Бог. Він дає кожному те, що він заслуговує (Прип 10,6.22.29). Мусимо зауважити, що ця відплата у книзі Приповідок відноситься до теперішнього життя.

В тому часі, коли Бог ще не об’явив був тайни майбутнього життя, ізраїльтяни очікували нагороду за свою добру поведінку у цьому житті (пор., наприклад, Прип 3,1-2.9-10.16). Нагородою для мудрого і праведного буде довге життя, добробут, багато дітей, щедрий урожай, повага від співгромадян і ін. Все це було доказом того, щоб Бог благословляв та нагороджував тих, хто жив «мудро», згідно з його законом. І навпаки, хто поводився як «дурний», ображаючи Бога і ближнього, віддаючи себе хибам, не міг насолоджуватися тими добрами. Цей спосіб думання базувався, як вже сказалося, на поведінці самого Бога, як вона виявилася у первісній історії, у житті патріархів і пізніше в історії Ізраїля. Бог виховував свій народ поступово, щоб довести його до об’явлення майбутнього життя, посмертної нагороди, тілесного воскресіння. Але в тому часі Ізраїль ще не міг «винести» такого об’явлення, й, отож, вся увага була звернена на це життя. Євреї знали, що живучи «як нерозумні», вони віддалялися від Бога й, отож, і від всіх дібр та щастя, які тільки він міг дати. Тому Боже прокляття являється тим цілковитим віддаленням від щастя і від життя, що відповідає засудові, якщо тоді це не було ясно зрозуміле.

Книга Йова


Книга Йова, написана правдоподібно у V ст., — це книга драми терпіння невинного, який з тривогою шукає пояснення на свої запитання.

Погідне й мирне переконання книги Приповідок про те, що щастя та добробут у цьому житті — це знак Божого благословення і нагорода за «мудру», тобто побожну й чесну поведінку, було сильно сколихнене книгою Йова.

Ця книга відкривається представленням у перших двох главах одного справедливого, багатого і щасливого чоловіка, якого у певному моменті вдаряє ряд неймовірних нещасть; діти, добра, здоров’я, все йому було забрано... крім жінки, яка замість того, щоб підтримати його та розрадити, намовляє його до того, щоб він прокляв Бога, та бажає йому смерті. Спочатку Йов з геройською терпеливістю приймає свою долю, без нарікань. Саме на основі віддільного читання цих двох глав терпеливість Йова стала приповідкою. Але автора книги не так цікавить ця терпеливість. На базі того, що він знав про цього чоловіка, не єврея, але все ж таки «щирого і праведного», автор розмірковує про його долю та про нещастя, яке часто спотикає кращих людей, тих, яких Бог, згідно з традиційною доктриною, мав би був найбільше благословити.

Надзвичайну вагу у цих двох главах мають ті сцени, які автор уявляє собі на небі. У цій «небесній передмові» він описує боротьбу між Богом та Сатаною, спокусником; вірність Йова поставлена на карту у цій боротьбі, яка відбувається набагато вище від нього, та про яку він не знає і не дізнається навіть вкінці. Бог не об’являє її Йовові.

Що це значить?

Автор знає, що «на небі» існують рації терпіння невинного, і неможливо, щоб їх не було, як і неможливо, щоб існувала якась розв’язка, в якій Бог не був би замішаний. Але ці рації ще не дійшли до землі. Автор має на думці «випробування у вірності» Богові, якого не може уникнути ніщо у цьому світі, якого він сотворив та яким управляє. Але він не претендує на те, щоб це була адекватна та вичерпна відповідь, й, отож, не вкладає її в уста Бога, коли він об’являється Йовові вкінці книги. В дійсності треба буде очікувати аж Нового Завіту, щоб мати повніше бачення цієї проблеми, у якій випробування у вірності безсумнівно є складовою частиною.

Автор будує свою книгу у формі довгого діалогу Йова з його трьома друзями, Еліфазом, Білдадом та Цофаром, які приходять його відвідати та, виявивши на східній лад своє співчуття і солідарність з товаришем (Йов 2,11-13), заводять з ним дискусію про нещастя, яке він переживає, та про його причини. Суперечка починається зі слів Йова, який нарікає на свій прикрий стан (Йов 3,3-26). Тоді друзі Йова починають говорити один за одним три рази. Після кожної промови йде відповідь Йова, який не може прийняти опінії своїх друзів. Таким чином маємо потрійну серію промов: а) 4–14 глл.; б) 15–21 глл.; в) 22-27 глл.

За ними йде 28-а гл., що являється прекрасним гімном на честь Божої мудрості, якої людина не може збагнути. У 29–31 глл. Йов розмовляє ніби сам із собою, зі сумом згадує гарні минулі часи, обстоюючи свою невинність у якому би то не було грісі. У 32-ій гл. на сцену виходить новий персонаж, Елігу, якому надається слово аж до 37-ої гл., і який також намагається виложити ті мотиви, задля яких Бог мав покарати Йова.

Всі ці герої обороняють та повторяють те, що загалом думалося у їхньому часі: а) Бог не може завдавати терпіння та руїни невинному; б) гріх вимагає кари; в) Бог може знайти провину у кожній людині, не виключаючи Йова; г) й з іншої сторони кара зсилається для того, щоб людина поправилася: визнання власних гріхів і поправа поверне багатство, тобто Боже благословення (пор., наприклад, Йов 5,17-26). Якщо Бог так покарав Йова, це значить, що він є винним, незважаючи на всі його протести. Вони посилаються на досвід, на традиційне вчення та на своє розуміння Божої справедливості, й висловлюють ці думки, безперестанно повторюючи їх, кожен відповідно до свого способу вираження. Всім їхнім раціям Йов протиставить своє сумління, свідомість, що він не має жодної вини перед Богом; він є невинним, але мусить терпіти. Терпіти як людська істота, яка іноді не може стриматися й, отож, кидає прокляття на той день, в якому народився, на своє сповнене терпінням життя. З цими моментами чергуються його майже весь час врівноважені нарікання та обстоювання своєї невинності (пор. Йов 29–31), і навіть посеред терпіння він висловлює свою непорушну віру в Бога (пор. Йов 19,25-27), який не залишиться байдужим та ще скаже своє останнє слово і виявить невинність свого слуги перед тим, хто його осуджував.

Вкінці в розмову входить сам Бог (Йов 38–41). Він також нагадує Йовові свою безмежну мудрість у сотворенні та управлянні світом та всіма істотами, які у ньому містяться, і запитує його: Яке право Йов має звинувачувати Бога?

Безмежна Божа велич бере верх над Йовом, і він розуміє, що перед Богом не можна нічого іншого зробити, як замкнути уста (Йов 40,3-5), схилити голову та довіритися, незважаючи на все, його мудрості і доброті. Неможливо є стати на його рівень і з ним сперечатися, чи кинути йому виклик. Йов відчуває, яка безмежна віддаль є між Богом і людиною, і після другого слова Бога складає визнання своєї віри (Йов 42,1-6). Бог приймає цей акт довір’я, віддає Йовові подвійно від того, що він мав перед випробуванням, і Йов щасливо закінчує своє життя, «нажившися на світі» та скуштувавши всіх благ (Йов 42,7-17).

Таким чином Бог публічно й на ділі виявляє невинність Йова перед його друзями, які, намагаючись оборонити Бога своєю мудрістю, виявили себе дурними. І все ж таки проблема терпіння невинного залишається нерозв’язана; Бог не об’явив цієї тайни, і вимагає ще віри в його безмежну мудрість; але незважаючи на те, що кінець поеми не дає розв’язки на цю проблему, він ясно вказує на те, що останнє Боже слово — це щастя людини.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка