Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка35/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   44

Книга Когелет (Проповідник)


В історії Ізраїля був один персонаж, що прославився в першу чергу своєю мудрістю: це був Соломон. Йому, як ми вже бачили, була приписана вся книга Приповідок, хоч до нього, чи до його часу можна віднести лише дві збірки, що входять до цієї книги. Соломон був «мудрецем» в найвищій мірі (пор. 1Цар 5,9-14) і в певному значенні батьком єврейської мудрості, до тієї міри, що йому майже спонтанно приписувалося всі сапієнціальні вислови, і під його ім’ям публікувалися навіть такі книги, що були написані декілька століть після його смерті, як, напр., книга, про яку маємо намір говорити зараз, і яка була написана правдоподібно у III ст. Такий був тогочасний звичай, і в ньому не було наміру нікого обдурювати.

Титул «Проповідник», який ця книга мала впродовж століть, відповідає грецькому Εκκλησιαστης [Екклезіастес], яким було перекладено єврейське слово «qohèlet», що означає «той, що промовляє на зібранні», — іншими словами проповідник.

Цей проповідник представляє себе як «Давидовий син, цар в Єрусалимі» (Проп 1,1), тобто як Соломон; він викладає «непов’язані між собою думки», роздуми про досвід свого життя. Отож, це не є чіткий виклад якогось визначеного аргументу: автор «крутиться» навколо однієї центральної думки: марноти всіх людських речей, їхньої нетривалості, їхньої переходовості і, отож, їхньої нездатності вповні задовільнити людину. Ця констатація безперестанно повторяється у книзі.

Майже неможливо дати якусь схему цій книзі. Можна лише розпізнати передмову (Проп 1,1-11), в якій представлена загальна тема, чи центральна думка, та висновок (Проп 12,9-14), в якому сконденсований «екстракт» його роздумів: «Бога бійся і заповідей його пильнуй, бо в цьому вся людина».

Як і Йов, Когелет критикує традиційні погляди. Терплячий праведник шукав причини свого нещастя; вкінці Бог нагороджує його за вірність у випробовуванні, віддаючи Йовові подвійно його матеріальні добра. Когелет робить крок вперед у цій критиці. Герой цієї книги ставить перед собою запитання: добробут, довге життя, матеріальні добра — це справді щастя людини? Це справді незаперечний знак Божої любові? Факт, що багато злих людей насолоджуються ними, різко ставить під сумнів це переконання.

Когелет, який представляється у шкірі Соломона, міг насолоджуватися найбільшим добробутом впродовж цілого свого життя: він мав багатство, знання, любов, повагу, владу, все те, що лиш людина може бажати, при чому у великій кількості. Однак його душа не знайшла щастя; всі ці речі залишили у ньому незаповниму пустоту: серце людини є більшим від усього того, що життя може йому дати, а з іншої сторони Когелет зауважує, що всі ці речі мають також і ті, що взагалі не живуть чесно, згідно з Божим законом (Проп 7,25–8,14).

Автор книги також не відповідає на поставлене запитання і думає, з певним розчаруванням, що можливо краще не ламати собі голови цими занадто великими для людського розуму запитаннями. Отож, він радить дотримуватися здорової рівноваги у власному житті: помірковано користатися добрами та радостями, які можеться мати, не попадаючи у безнадію через неуникниме зло, що зустрічається (пор. Проп 9,7-10).

Когелет не є песимістом: не існує якоїсь капризної долі, яка зсилає нещастя на добрих та дає насолоджуватися злим; його думка є просвічена страхом Божим та вірою у те, що Бог бачить, знає, й, отож, бере до уваги усе (12,13-14). Це значить, що Бог вважає кожну людину відповідальною за свою поведінку, а, отож, і прийде колись Божа справедливість, яка віддасть кожному належне. Але як, де, коли? Когелет це цього не знає. «Під сонцем» відбуваються незрозумілі для людини речі, але цей вираз, що повторяється понад 20 разів у 12-ти главах книги, дає зрозуміти, що «над сонцем», у небі, мусить бути якесь пояснення.

Він не розуміє «цього світу» так, як він постає перед його очима; йому не вистачає рацій, щоб пояснити у вичерпний спосіб те, що відбувається «під сонцем». Але він є ізраїльтянином, і знає, що над твердю, на якій сіяє сонце, існує хтось, хто це знає, і, отож, світ мусить мати свій сенс. Когелет утверджує, хоч і парадоксальним чином, віру у Бога Ізраїля, тим більш геройську, чим більше розум знаходиться у важкому випробовуванні.

В кожному разі, його книга має надзвичайну цінність, тому що у ній вказується на деякі фундаментальні правди:



а) невистачальність людського розуму для розв’язання тайни власного щастя та Божої справедливості свідчить про бажання й очікування Божого світла, яке не може не прийти, оскільки сам Бог натхнув цих мудреців до того, щоб поставити під сумнів ці давні переконання Ізраїля;

б) матеріальні добра, яких так завзято шукають всі люди, не дають щастя; отож, Когелет вчить відірвання та поміркованості, яких християнство прийме і підтвердить;

в) зауваження та твердження, що матеріальні добра не дають щастя, пригадує убогим, що вони не є «забуті Богом», тому що він нагороджує не тими добрами. І вони завжди будуть тими, що найкраще зрозуміють перше блаженство Ісуса Христа: «Блаженні вбогі...» (Лк 6,20; Мт 5,3).

Книга Когелет, як і книга Йова, — це один з етапів на шляху об’явлення. Отож, його не треба вважати остаточним. Бог виховує свій народ поступово; вчення цих мудреців ставить під знак запитання чисто матеріальне уявлення про щастя.

Сумніви у загальних переконаннях викликають очікування подальших відповідей, які визріють у свій час.

Ісус, син Сираха

Час Сираха


З цієї довгої сапієнціальної книги (51 глава), написаної по єврейськи прибл. в 180 р. до Хр., ми маємо переклад на грецьку мову, виконаний внуком автора прибл. 50 років пізніше, у 132 р. до Хр., та поміщений серед інших священних книг, перекладених з єврейської мови на грецьку в III-II ст. до Хр. Саме цей грецький переклад книги Сираха Церква прийняла і завжди визнавала автентичним. Оскільки євреї не визнали цю книгу натхненною, вона не увійшла до складу їхнього біблійного канону, і таким чином оригінал затратився. Наприкінці минулого століття, під час того, як проводилися розкопки в Каїрі, в Єгипті, було віднайдено багато листків, які містили велику частину єврейського тексту книги Сираха. Інші листки були знайдені у пізніших розкопках.

Віднайдений текст, дуже пошкоджений та фрагментальний, очевидно не може замінити того перекладу, що зробив внук автора, як він сам розповідає у передмові. Цей переклад, що дійшов до нас без суттєвих змін, подає нам правдиву думку натхненного автора.

Назва книги у грецькому тексті звучить: «Мудрість Ісуса сина Сираха». У перших століттях історії Церкви його називалося Екклезіастиком задля використання цієї книги у навчанні тих, що готувалися до хрищення, катехуменів. Справді, серед сапієнціальних книг книга Сираха є найбагатшою на моральні повчання, які можна застосувати до найрізноманітніших обставин та до будь-якої категорії людей.

Автор пише на початку II ст. до Хр. Від недовгого часу (в 198 р.) Палестина перейшла була з-під володіння Єгипту під володіння Сирії, володарі якої, Селевки, намагатимуться будь-яким шляхом, обіцянками, погрозами, а згодом і переслідуванням та відкритою боротьбою, привернути євреїв до поганства та до гелленістичної культури. Ще перед тим, як розпочалося переслідування, багато євреїв дали себе звести грецькою культурою та цивілізацією.

Сирах, який багато подорожував і знав також поганський світ (пор. Сир 51,13), хотів своєю книгою привернути співвітчизників до правдивої мудрості, тайну якої мав лише Ізраїль, адже лише Ізраїлеві об’явився єдиний правдивий Бог, промовляючи до нього через своїх натхненних людей, та дав йому свій закон, правдиву дорогу до щастя. Божий народ не потребує іншої мудрості, як лише засвоїти та поглибити ту мудрість, якою вже володіє.

Ця книга представляє собою у певний спосіб єврейське сумління, що постає та дає чути свій голос заклику догани тим, хто віддалювався від правдивої релігії, від національних звичаїв та традицій, шукаючи у грецькій культурі та релігії нову мудрість, яка можливо була зручнішою і менш вимогливою, але облудною: жодна мудрість чи культура не могла замінити євреям їхньої релігії й об’явлення.

Сирах наголошує більше від будь-якої іншої сапієнціальної книги на тотожності між мудрістю та законом, що був даний євреям самим Богом через Мойсея.

Книга Сираха


Виглядає, що автор не мав якогось органічного проекту, коли писав свою книгу. В дійсності, вона представляється як збірка чи антологія роздумів, порад та заохочень на найрізноманітніші теми. Сирах представляє у цій книзі плід свого досвіду та пильного і довгого вивчення Божого закону, який керував його життям. Він бажає, щоб здобута ним мудрість була корисною також для багатьох інших (Сир 24,28-32).

Одна частина, що ясно відрізняться від решти книги, знаходиться у Сир 44,1–50,24. Це є довга галерея картин, якими автор вихваляє та прославляє головних героїв священної історії (патріархів, суддів, царів, священиків, пророків), через яких Бог мудро провадив Ізраїля через багато століть. Цю історичну секцію можна пояснити, якщо згадати період, в якому автор писав, та ціль, задля якої писав. Великі герої біблійної історії могли стати такими лише тому, що вони були мудрими і праведними. Вони могли керувати Ізраїлем тому, що вони дозволили провадити собою Богові та його слову. Отож, вони зробили багато добра для своїх сучасників, і їх завжди згадується із вдячністю.

Вони в конкретний спосіб представляють те, що Бог може здійснити через тих, хто шукає у його слові правдивої мудрості, тобто правила для своєї поведінки.

Автор пише в такому періоді, коли необхідно було посилити віру отців та розбудити національну гордість проти наступаючих чужинецьких ідей, практик та звичаїв. Для цієї цілі ніщо краще не надавалося, як пригадати про давню і недавню національну славу: той, хто здійснював величні діла через цих людей, — це той самий Бог, який є готовий ще й зараз стати на захист свого народу та покликати людей, подібних до тих, які у минулому провадили Ізраїлем, — лиш щоб наслідувалося їхню мудрість та їхні чесноти. Геройський Маттатія, батько Макавеїв, прекрасно зрозумів науку Сираха: наприкінці свого життя, в останніх споминах, які він залишає синам, він заохочує їх до того, щоб думати про великі постаті з історії Ізраїля, наслідувати їхню віру в Бога, щоб могти повторяти їхні подвиги (пор. 1Мак 2,49-64).

Ще одне зауваження підказується нам історичними обставинами, в яких була написана ця книга. Нашого автора не тривожить проблема терпіння, нагороди чи кари, особистої чи колективної відповідальності. Він тримається традиційних поглядів (пор. Сир 14,11-16; 44,1-15), які знаходимо, наприклад, у Приповідках. В тому моменті, коли треба було відновити віру отців і привернути до практикування Господнього закону, було природним, що автор не брав до уваги сумніви та непевності Йова і Когелета, книг, які мабуть не були ще дуже знаними, і, в кожному разі, були призначені для досить вишуканих читачів, а таких було дуже вузьке коло. Проблема ще не була розв’язана, і автор не має наміру входити у сумнівні питання.

Сир 1–43 — це найбільш виразно сапієнціальні глави книги. У них не знаходимо жодної структури, якою намагалось би якось впорядкувати матерію.

Зауважмо, що у них, поміж порадами і заохоченнями до обов’язків і чеснот, час до часу зустрічаються деякі більшої чи меншої довжини уривки, в яких автор вихваляє Божу мудрість. Так виглядає, ніби під час праці писання син Сираха час до часу відводить думку і погляд від людей, спрямовуючи їх до Бога, і пізніше знову повертається до діалогу з читачами. У цей спосіб він згадує про те джерело, з якого він черпає те, що пише. Такі «інтервали» зустрічаються у Сир 4,11-19; 6,18-37; 18,1-14; 24; вони можуть вказувати на поділ між різними збірками думок і порад. Від 25-ої до 43-ої гл. не зустрічається більше цього типу «інтервалів». Лише вкінці Сирах завершує свої сапієнціальні повчання довгою похвалою Божої мудрості, якою переповнений світ (Сир 42,15–43,33).

Вершина книги знаходиться у 24-ій гл. Вона являється величавою промовою Божої Премудрості, яка говорить про себе так, ніби була б особою.

Цей гімн завершується у 24,22, де автор знову перебирає мову, кажучи, що Премудрість — це ніщо інше, як книга союзу, закон, що Бог дав народові через Мойсея. Очевидно, тут мається на увазі не лише ряд приписів, але усе об’явлення, що знаходиться у перших п’яти книгах Біблії, яких євреї в комплексі називали законом Мойсея (Tôrah), і в яких окрім справжніх наказів і розпоряджень містяться також надзвичайно важливі об’явлення про походження людства, про відносини між єврейським народом і Богом та найголовніші пророцтва відносно долі цього народу.

З цієї книги пригадуємо ще гарну молитву (Сир 36,1-17), яка висловлює очікування й бажання добрих ізраїльтян у перших моментах переслідування, та хвалу професії учителя мудрості, найвищої професії, яку людина може лиш мати (Сир 38,24–39,11). Похвала мудрості, вилитої Богом у сотворінні (Сир 42,15–43,33), спонукує автора до мови про величні діла тої самої Божої мудрості в історії Ізраїля (Сир 44,1–50,24), так як, наприклад, у 136-му псалмі хвалиться Бога за величні діла, сповнені у сотворенні і згодом в історії для добра Ізраїля. Адже увесь всесвіт для Біблії має значення, оскільки він являється лиш сценарієм та обрамуванням для тих відносин, що встановлюються впродовж століть між Богом і людством. Після цих глав йде ще одна молитва подяки Богові (Сир 51,1-12) і прощання автора, в якому запрошується, щоб вчинити скарбом ту мудрість і досвід, що знаходяться у його книзі (Сир 51,13-30).

Можемо завершити, наводячи ще два уривки, які наближають цю книгу до Нового Завіту та підготовляють до проповіді Ісуса. Сирах звертається до Бога як до Отця і називає його цим іменем (Сир 23,1.4 і 51,10), як це робитиме також пізніший автор книги Мудрості (Муд 14,3). Крім цього, він — єдиний автор, що, говорячи про сварки і бійки, закликає до прощення, зауважуючи, що Боже прощення наших провин пов’язане з нашим прощенням відносно ближнього (28,1-7).

Буде завжди корисним спокійно перечитувати та роздумувати про мудрі й врівноважені поради Ісуса, сина Сираха: цей твір дав дуже великий вклад у формування того покоління, яке своєю вірою, відвагою і навіть силою спротивилося наступаючому поганству, і яке врятувало Ізраїля, зберігши те, що він мав найціннішого: об’явлення та віру в правдивого Бога.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка