Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка36/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   44

Варух


Під іменем секретаря Єремії до нас дійшов один твір, написання якого вважається дуже пізнім. Це є свого роду компіляція, в якій знаходяться дуже відомі й присутні в інших біблійних творах тематики.

Вступ (Вар 1,1-14) представляє неможливі історичні обставини (Єхонія є ув’язнений; в Єрусалимі немає жодного вівтаря ані жертви; думка про молитву за Навуходоносора та за його сина абсолютно не узгоджується з першими роками заслання (пор. Пс 137), як також повернення пограбованих з єрусалимського храму речей). Виглядає, що тут йдеться про спроектування назад, аж до часу заслання, пізнішого звичаю прощ, з пов’язаними з ними жертвами у храмі, що мешкаючі поза Палестиною євреї сповнювали з нагоди великих релігійних свят.

Молитва засланих (Вар 1,15–3,8) — це покірне прилюдне визнання провин, щоб вимолити Боже милосердя. Йдеться про свого роду покутну літургію, дуже близьку до тих молитов, що знаходимо у книгах Езри (Ез 9,6-15) та Неємії (Неєм 9,6-37), і ще більше до молитви Даниїла (Дан 9,4-19).

Після них наступає уривок сапієнціального стилю (Вар 3,9–4,4), гімн прослави мудрості, що нагадує 28-му гл. Йова та 24-ту гл. Сираха.

Книга закінчується промовою утішення (Вар 4,5–5,9). Автор нагадує ізраїльтянам джерело їхніх бід: вони образили Бога та збезчестили його місто Єрусалим. Уособлене місто тоді бере слово як мати, що розповідає про свої терпіння, спричинені дітьми, й звіщає їм скоре повернення; її терпіння закінчилися, і Бог поверне їй її дітей. У цьому уривку присутні цитати з другого і третього Ісаї. Далі мова переходить від усвідомлення гріха до радості спасіння.

Не є важко побачити зв’язок між різними частинами цієї книги: кінцева промова утішення — це відповідь на початкову молитву. Прослава мудрості всередині становить місток, у тому значенні, що ця мудрість приводить до розкаяння, до визнання гріха, та привертає Ізраїля на дорогу спасіння, яке Бог завжди готовий дарувати, як тільки у серці грішника з’являється покаяння.

Так званий лист Єремії, що замикає книгу Варух, — це дуже монотонний твір проти ідолопоклонства, довга сатира проти безсилля та нікчемності ідолів, найяскравіші і найрізкіші приклади чого знаходяться в Іс 44,9-20 і Єр 10,1-16, від яких анонімний автор правдоподібно черпає натхнення. Свого роду приспів скандує різні зауваження чи аргументи, що автор висуває проти поганських ідолів (пор. Вар 6,14.22.28.39.44.51.56.64.68).

Книга Мудрості


За хронологічною послідовністю це є остання книга Старого Завіту. Написана ледве що більше ніж пів століття перед приходом Ісуса, вона доповнює старозавітне об’явлення зокрема в одній фундаментальній проблемі сапієнціальних книг, у проблемі відплати.

Книга Мудрості була написана безпосередньо по-грецьки одним євреєм, який жив в Єгипті, найбільш правдоподібно у місті Олександрії, де осілося було дуже багато юдеїв.

Автор дав назву своїй книзі «Мудрість Соломона», але приписування літературних творів якійсь визначній постаті з минулого було ніби звичкою у єврейських письменників останніх століть перед Христом (як і залишиться декілька століть по Хр.). Книга була написана головно для юдеїв з діаспори, які жили поза межами Палестини і які безперестанно знаходились у контакті з поганською культурою і ментальністю, принаймні з найбільш поширеною, яка, власне через те, що їй бракувало знання правдивого Бога, який є близький до людини та слідкує за її діями і думками, мала виключне перейняття, як використати у житті все те, що приємного воно могло дати... бо ж вкоротці на це не буде більше часу.

Книгу легко можна поділити на три секції:



а) Після короткого початкового заклику до мудрості, описаної як духа, що походить від Бога і просякає внутрішність людини (Муд 1,1-15), автор представляє у перших 5-ти главах переконання, спосіб життя та кінець «безбожних» і «праведних», тобто тих, які йдуть за думками та поведінкою поган, і тих, які зберігають вірність релігії і заповідям ізраїльського Бога. Безбожні самі визнають вкінці свою дурноту (Муд 5,4-13), але це вже буде надто пізно! У цій першій частині ми нарешті знаходимо відповідь на запитання Йова, Когелету і багатьох псалмів: яке значення і вартість має наше життя і наше терпіння?

Ці глави ясно вчать, що теперішнє життя не є остаточним; воно не є нічим іншим, як лиш приготуванням, періодом випробовування та вибору, який кожна людина повинна зробити. Тому автор не так бере під увагу смерть тіла; коли він говорить про смерть, має на увазі головно смерть душі, остаточну розлуку з Життям, тобто з Богом (пор. Муд 1,12; 2,24). Адже фізичної смерті зазнають як добрі, так і злі; однак, хоч вона є ціною, яку ми мусимо заплатити за той розлад, який постав у нашій природі через первородний гріх; сама ж у собі вона не є відлученням від Бога.

Біль і терпіння увійшли у світ і залишаються у ньому, як наслідок правдивого зла, зла морального, гріха. Але для добрих вони стають середником очищення та випробування у вірності Богові. Останнє слово відносно цієї проблеми буде сказане смертю та воскресінням Ісуса; але ця остання книга Старого Завіту вже кидає промінь світла на долю кожної людини: ця доля вирішується у цьому житті, але це є вічна доля.

б) У другій частині (Муд 6–9) автор дає слово безпосередньо Соломонові. Цей мудрий цар Ізраїля у чотирьох величавих главах обширно розповідає, як він пізнав красу та цінність мудрості, джерела та умови будь-якого іншого добра, тому що вона є чимсь найкращим, що тільки має сам Бог. Саме через цей її божественний характер Соломон визнає, що вона є передовсім Божим даром, і що середник для її осягнення — це покірно просити її у молитві, визнаючи власну нужду і нездатність здобути її власними силами. 9-та гл. — це прекрасна молитва про осягнення цієї божественної мудрості, яка повинна провадити людину до остаточного життя, тобто до спасіння.

в) Остання частина книги (Муд 10–19) — це урок біблійної історії: автор коротко заторкує історію патріархів, якими провадила мудрість, що описана тут майже як божественна особа, в невидимий спосіб близька до тих, хто намагається жити згідно з Божим законом (Муд 10,1-14). Пізніше автор ширше коментує подію виходу євреїв з Єгипту, землі неволі, наголошуючи на протиставленні між Божою мудрістю, яка провадила і охороняла ізраїльтян, та нерозумністю єгиптян, які звірялися на своїх ідолів. У цій частині важливими є 13–15 глл., що присвячені ідолопоклонству, якому звичайний здоровий глузд повинен противитися: коли люди втрачають з поля зору Бога, вони стають нерозумними, поклоняються тому, що є нижчим він них самих, і що вони витворили своїми власними руками. Однак автор не лише висміває цей факт. Якщо вистачає лише здорового глузду для того, щоб визнати, що ідолопоклонство — це фальш, то це означає, що ідолопоклонники у великій мірі відповідальні перед Богом: адже вони віддають звичайним створінням те почитання і поклоніння, яке належить виключно йому. Автор має на думці передовсім головних відповідальних, мудреців та вчених, які зі своїм розумом та можливостями присвятитися науці відкривають таку велич всесвіту, й, отож, повинні б міркувати та думати про того, хто їх сотворив; він з суворістю говорить їм, що наука повинна стати мудрістю, щоб справді служити людині.

Так виглядає, ніби автор Мудрості пише для людей нашого часу, у якому наукові й технічні відкриття розвиваються з надзвичайною швидкістю, однак зовсім мало думається про того, хто створив всі ці дива, які людина відкриває та використовує для свого добробуту. Наука, техніка, матеріальний добробут, багатство — це для багатьох людей нашого часу нові ідоли, яким часто вони жертвують своє сумління і навіть багато своїх братів. Остання книга Старого Завіту застерігає нас не перед цими добрами, які, як і вся сотворена дійсність, самі у собі є добрими, але перед схильністю нашого гордого та егоїстичного серця робити собі з них ідолів, покладати на них нашу надію і наше щастя. Таким чином відновлюється первородний гріх людини, яка думала, що зможе знайти своє щастя поза приязними відносинами з Богом та вірністю його слову, яке є єдиним «світильником перед ногами» (Пс 119,105), єдиною дорогою до її спасіння.

«Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт 16,26).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка