Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка7/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   44

Правдивість Біблії


Правдивість Біблії — це логічний і самозрозумілий наслідок її натхненного характеру. Якщо Біблія — це натхненна Богом книга, якої він є головним та відповідальним автором, то все, що в ній говориться, мусить бути абсолютно правдивим, і не може бути нічого, що стояло б у контрасті з правдивістю та святістю Бога. Як Божий Син у воплоченні взяв на себе людську природу з усіма її обмеженнями, за винятком гріха, так само і Боже слово «втілилося» у спершу усне, а згодом письмове людське слово, приймаючи всі обмеження цього слова, яке завжди залишається нездатним виразити до кінця те, що Бог хоче нам сказати, за винятком помилки.

У минулому звичайно говорилося про «непомильність» Біблії. Виходячи з того, що Біблія є натхненна Богом, відразу робилося висновок, що у Біблії не може бути помилок. Сьогодні воліється говорити, з більшою влучністю, про «правдивість» Писання, не так задля моди перефразовувати іншими словами одну і ту ж саму річ, як через те, що слово «непомильність» наголошує лиш на чисто негативному та загальному аспекті Божого слова. Також інші книги можуть бути «без помилок», але жодна з них не може нам подати тієї правди, яку нам дає Біблія, правди про Божий план щодо нашого спасіння.

Саме на цю правду, яку знаходимо виключно лише у Біблії, треба ставити наголос; на цій правді повинен зосередити свою увагу наш розум, коли думає про натхненну Богом книгу, а не на тому факті, що в ній немає помилок. Цей другий аспект також є важливим, але його треба розглядати лише в контексті тієї «правди», що знаходиться у Біблії.

Чому Бог увійшов в історію людини? Для чого він натхнув деяких людей до діяння, до мовлення, до писання? Ціль об’явлення — це зреалізувати план спасіння людини, задуманий Богом та здійснений в особі й у діянні його Сина Ісуса Христа. Це спасіння полягає, у своїй суті, у тому, щоб встановити між Богом і людиною те примирення, яке відновило би єдність життя між ними.

Саме це Бог говорить людині. У цій ділянці він намагається сказати нам щось, що досконало відповідає дійсному станові речей й, отож, є абсолютно правдивим; й у цій ділянці і ми повинні шукати правди у Біблії. Ап. Йоан завершує своє євангеліє і все об’явлення (оскільки він є останнім свідком Ісуса, і його євангеліє — це останній натхненний твір) одним реченням, що найвлучніше виражає ціль, задля якої була написана вся Біблія, незважаючи на те, що він говорить лише про свою книгу: «Ці речі списано, щоб увірували ви, що Ісус — Христос, Син Божий, а увірувавши, щоб мали життя в його ім’я» (Йо 20,31). Ціла Біблія говорить про таїнство нашого спасіння, яке здійснив Христос: таїнство, яке було приготовлене, обіцяне, предвіщене і символічно представлене, у більше чи менше виразний спосіб, у Старому Завіті, й об’явлене і здійснене в Новому Завіті.

ΙΙ Ватиканський Собор, відлунюючи слова апостола Йоана та всю християнську традицію після нього, так вчить нас: «Тому, що все те, що натхненні автори, тобто гаґіоґрафи, висказують, слід уважати за сказане від Святого Духа, звідси й треба визнавати, що книги Писання певно, вірно й безпомилково навчають правди, яку Бог, причина нашого спасіння, хотів дати через Священні Писання» (Dei Verbum, 11).

Отож, кожна сторінка Біблії повинна читатися як частина одного цілого, як частина картини, яка лише вкінці цієї книги покаже себе в своїй повноті. Не завжди є легко зрозуміти те відношення, яке має якась сторінка Біблії до об’єкту і цілі об’явлення; але треба спрямувати свої пошуки у цьому напрямку при допомозі тих, що можуть нам пояснити (спеціалізованих осіб, книг). Лише коли зрозуміється це відношення, та сторінка покаже себе в усьому своєму значенні, у своїй правді.

Треба зауважити, що Біблія — це не є книга, в якій можна шукати будь-яку правду, правду в будь-якій ділянці. Вона не дасть нам розв’язки в наукових, історичних, соціальних чи інших проблемах; вона подає нам правду про наші відносини з Богом, так як вони представлені в об’явленні, що він сам дав нам в історії.

Всі інші справи, які можуть заторкуватися в Біблії, розглядаються з точки зору їхньої корисності для того, щоб висловити й пояснити ці відносини, щоб вчинити більш ясним це об’явлення для тих, для кого воно безпосередньо було призначене. Про них не говориться задля них самих, але задля того, що вони представляють деякі аспекти, які пов’язують їх з таїнством нашого спасіння в Христі. З цієї точки зору Біблія описує події з історії Ізраїля, як також, принагідно, і інших народів стародавнього Середнього Сходу; з цієї точки зору говориться іноді і про сотворений світ.

Науки й історія у Біблії


Зупиняємося коротко над цими двома запитаннями тому, що вони дуже легко можуть викликати трудність у прийнятті деяких виражень з Біблії.

Всі ми знаємо першу главу Буття, що змальовує нам сотворення всесвіту в шести днях; і всі ми тепер вже знаємо, що всесвіт формувався, так як ми бачимо його сьогодні, мільярди років. Стверджувати, що Біблія тут входить у помилку, або, ще гірше, що вона навчає неправди, — значить, що нічого не зрозумілося у цій сторінці. Бог не звертається до нас своїм словом як професор астрономії чи якоїсь іншої науки. Все те, що стосується до наукового пізнання та панування над природою, Бог залишив людині, її розумові, її творчим здібностям від самих початків (Бут 1,28). То не в тих ділянках він хоче вплинути чи сказати щось людині: він хоче нас зробити своїми приятелями, а не науковцями. Повертаючись до нашого прикладу, перша глава Буття не була написана для того, щоб проінформувати нас про тривалість та спосіб формування всесвіту. Вона радше являється гімном прослави доброти і величі Творця. Автор переліковує головні елементи, з яких складається сотворений світ так, як він виглядав в його очах, — і він твердить, що цей світ походить від Бога, якого Ізраїль пізнав у своїй історії. Впорядкування Божих діл у шести днях (плюс один день відпочинку) — чисто схематичне, його було вибрано, пристосовуючись до того поділу часу, який вже був у вжитку у євреїв, й у якому шість днів праці чергувалися з одним особливо священним днем відпочинку. Автор навіть не ставить тут перед собою запитання (він навіть не був здатний це зробити) про формування всесвіту в такий спосіб, як його ставить собі модерна наука; він описує всесвіт лише як результат дії Божої доброти та всемогутності.

У нашій розповіді ми можемо зауважити також інші вислови, що протиставляються сучасним науковим відомостям: тут говориться про сонце і про місяць, як «більші світила» у порівнянні до зір, говориться про небесну «твердь». Як всі знають, сонце і місяць не є найбільшими за величиною світилами у всесвіті, а «тверді» взагалі навіть не існує. Цим словом стародавні євреї вказували на уявний купол небесного зводу, що знаходиться над нами і є обмежений горизонтом; вони його собі уявляли як справжній купол, зроблений з якогось твердого матеріалу, який утримував масу вод небесного океану. Що нам думати на вид цих чи подібних висловів, що зустрічаємо у Біблії? Вони виявляють ментальність та уявлення тодішнього часу про деякі квестії, які безпосередньо не стосуються до предмету та цілі Божого об’явлення. У цих випадках Біблія виражається згідно з характерними для свого часу переконаннями і ментальністю, й, отож, застосовує такий спосіб висловлення, який загалом описує природні явища так, як вони представляються перед нашими органами відчуття. Було б марним, а навіть шкідливим говорити в інший спосіб. Не треба ніколи забувати, що Бог діє та промовляє для безпосередніх адресатів свого об’явлення, й, отож, застосовує той спосіб висловлення, який вони здатні зрозуміти, який є відповідний до їхніх знань та їхнього досвіду. Ми можемо навіть сказати, що немає жодної помилки у тому, щоб описувати речі і явища так, як вони представляються для наших чуттів; помилкою було б, якщо б хтось евентуально навчав, що те, що ми сприймаємо нашими органами відчуття, відповідає об’єктивній дійсності. Але саме цього якраз і немає на першій сторінці Біблії, продовжуючи говорити про наш приклад. Автор не написав її для того, щоб нас проінформувати про те, яким є і як в дійсності сформувався світ, він має зовсім іншу ціль. Це ми попадаємо в помилку, коли приписуємо авторові такі наміри, яких він не мав.

На жаль у минулому вважалося, й, можливо, дехто ще й сьогодні вважає, що твердження (яке саме у собі є правдиве), згідно з яким у Біблії немає і не може бути жодної помилки, можна застосовувати без різниці до будь-якого стишка, взятого окремо, яким би не був аргумент, про який він говорить, так ніби Біблія була б якимсь простим нагромадженням фраз, розміщених одна поряд з іншою, що дають непомильні відомості абсолютно про все. Божа книга не є такою; Біблія — це серйозна і когерентна бесіда про чітко визначений предмет та з чітко означеною ціллю. Найбільша образа, яку можна зробити Богові, який говорить нам про те, що є найбільш важливим для нашого життя, — це, безсумнівно, відвернути увагу від того, що він дійсно хоче нас навчити, приписуючи йому те, чого він не сказав.

Також про історію ми мусимо сказати щось подібного, як ми сказали про відношення між Біблією і науками, незважаючи на те, що цей випадок є зовсім іншим.

Бог об’явив себе в історії та через історію. Біблія, розповідаючи нам про втручання Бога в історію, запевняє нас, що події, в яких виявилася його спасаюча присутність, у своїй суті є цілковито об’єктивними. Якщо би ці події насправді ніколи не відбулися, то не було б жодного Божого втручання, й, отож, жодного об’явлення. Однак, історія також не оповідається тут задля себе самої, ані не оповідається в науковий спосіб, згідно з модерними критеріями. Історію оповідається для того, щоб передати ті величні діла, які Бог сповнив для людей, та щоб показати, як вони відповіли на це Боже діяння. Лише ті часи, події та постаті, які мають якесь відношення до цього об’явлення, притягають увагу історичних авторів Біблії; історія Ізраїля, сама у собі, так само як і біографія Ісуса, не являється об’єктом та ціллю Біблії. Цікаво, наприклад, згадати, як у книзі Царів для подальших інформацій про цього чи про іншого монарха Юди чи Ізраїля автор відсилає читача до анналів чи хронік їхнього життя, що зберігалися у царських архівах або архівах інших установ тодішнього часу (пор. 1Цар 22,39.46). Не всі моменти історії Ізраїля мають значення для історії спасіння. Навіть життя Ісуса не являється винятком: у Біблії ми не знаходимо біографії Ісуса, написаної задля себе самої, яка би інформувала нас у систематичний спосіб про всі роки його життя, про все, що він сказав і зробив на протязі свого земного життя. Євангелії — це не є біографія Ісуса, і ніхто з тих осіб, які його знали, які жили з ним і глибоко його любили, не мали наміру її писати. Не це їх цікавило в житті Ісуса; вони зосереджували свою увагу на тому, щоб впізнати в його житті та передати нам остаточне втручання Бога, що нас спасає.

Ми бачимо, що в усіх історичних книгах для представлення релігійної думки більше чи менше підкреслено заторкуються історичні події. Але такий підхід не покликає за собою якесь суттєве викривлення, чи, тим більше, вигадання фактів; тим не менше, воно виправдовує ті опущення і упрощення, на які модерна наукова історія не може собі дозволити. Біблійна історія є правдива, але вона не являється науковою історією. Навіть не беручи під увагу відсутності відповідної ментальності та засобів до того, щоб писати справді наукову історію, треба сказати, що біблійні історіографи навіть не мали наміру її такою писати.

Літературний жанр


Мова про біблійну історію спонукує нас до того, щоб сказати ще кілька слів про літературний жанр біблійних писань, який разом з предметом та ціллю об’явлення являється дуже важливим чинником для того, щоб дійти до «правди» у Біблії.

Ми вже не один раз сказали, що Бог об’явив себе в історії у вчинках і словах. Один з наслідків цього Божого вибору — це прийняття зрозумілого для людей, до яких він звертався, способу висловлення. Це означає не лише, що натхненні автори говорили та писали по-єврейськи, по-арамійськи чи по-грецьки (цими трьома мовами написані книги Біблії), а не по-латинськи чи по-китайськи; але означає одну важливішу, з точки зору розуміння Біблії, річ: Бог пристосувався до тих способів висловлення, розповідання, навчання та виявлення власних почуттів, які були притаманні для того часу і для того середовища, в якому жили біблійні автори. Ці різні способи, якими автор висловлює у своєму творі те, що хоче сказати, ми називаємо «літературним жанром». Важливо є визначити ці способи висловлення біблійних авторів, тому що правда у Біблії є дуже тісно пов’язана із ними, і застосовані у них слова набирають різного значення в залежності від вибраного літературного жанру.

Можна сказати, що літературний жанр — це ніби «музичний ключ», що дозволяє музикантові виконати написаний у нотах той чи інший твір. Наведімо один приклад, що допоможе нам зрозуміти те, що хочемо сказати. Всі чули про Наполеона, про його подвиги та про його кінець. Багато істориків займалися цим персонажем, перевернули всі документи його епохи й написали його життєпис, як тільки можна краще документуючи свої твердження та свої судження. А такий поет, як Манцоні оспівав життя цього самого персонажа у славній поезії «П’яте травня» (Il cinque maggio). Очевидно, правда документованої біографії Наполеона та правда поезії Манцоні не є тою самою; ніхто не піде шукати в біографіях те, що висловив Манцоні у своїй поезії і навпаки, але й також ніхто не скаже, що біографія є правдивою, а поезія ні, чи навпаки.

Отож, існують різні способи, як представляти історичну подію, й не завжди більш докладний та точний із них буде найбільш ефективним для того, щоб закарбувати в пам’яті якусь подію та її важливість. А саме цим були перейняті біблійні історіографи, як ті, що писали, так і ті, що в будь-який спосіб спричинилися до того, щоб надати чіткої форми усно передаваним з одного покоління в інше розповідям перед тим, як вони були зафіксовані у письмовому вигляді.

Іноді автори Біблії виявляють себе справжніми історіографами та слідкують зблизька за подіями, про які розповідають: історія про Давидову родину в 2Сам 11 – 1Цар 2 — це справжній архитвір стародавньої історіографії, написаний п’ять століть перед появою Геродота, якого вважається «батьком історії». Це залежить від матеріалу, який мають до диспозиції окремі автори та від їхньої геніальності.

Вивчення літературних жанрів Біблії може викликати певний подив. Розповідна форма деяких сторінок чи деяких книг, залічених до «історичних» чи «пророчих», не є незаперечною ознакою, що перед нашими очима знаходиться розповідь про події, які справді відбулися. Пригадаймо один добре знаний епізод з життя Давида. Після його подвійного гріха пророк Натан в ім’я Боже приходить до царя та розповідає йому про страшну несправедливість вчинену одним багачем супроти одного бідного. Цар вірить його слову та проголошує свій суд над ним. Тоді Натан відкриває карти: факт, про який він розповів, був придуманий з чітко означеною ціллю, і Давид розуміє, що цей урок пророка стосувався до нього самого.

Якщо би ми прочитали лише розповідь пророка (2Сам 12,1-6), то ми були б переконані, як і Давид, що подія, яка тут описана, дійсно відбулася, в той час, як пророк лиш видумав цей приклад, щоб дати свій урок цареві. У даному випадку легко можна зауважити, читаючи те, що слідує, що пророк використав літературний жанр притчі, в якому «правда» не полягає в об’єктивності описаного факту, але в тій науці, що випливає зі самої розповіді.

Те, що ми зауважили у цьому короткому прикладі, може відбуватися з набагато ширшими розповідями і навіть з цілими книгами, написаними як одна довга притча (як, напр., книга Йони), в яких «правда» пов’язана з тим повчанням, що автор, а, отож, і сам Бог, має намір передати читачеві. Безсумнівно, автор міг вибрати інший спосіб, в який писати, інший літературний жанр; але він вибрав розповідну форму. Очевидно, не нам сьогодні судити, як якийсь автор двадцять п’ять століть тому мав чи не мав писати. Він вибрав той спосіб, що найбільше був йому до смаку, та що на його погляд був найбільш ефективним для того, щоб передати своїм сучасникам те, що він мав намір сказати. Нашим завданням тепер є зрозуміти, як він на ділі висловився, щоб не викликати непорозумінь та щоб не приписати йому таких намірів, яких він не мав.

Між історичною розповіддю, що дуже точно відображає події, як, напр., вже згадана друга книга Самуїла чи перша книга Макавеїв, з однієї сторони, та видуманим для повчальних цілей розповідним жанром, з іншої, існують багато інших способів, як описувати події, способів більше чи менше наближених до реальних фактів, як ми у свій час матимемо нагоду про це говорити.

На даний момент вистачальним є здати собі рахунок з існування та важливості літературного жанру передовсім у розповідній ділянці (але також і у поезії та в пророчій проповіді існують різні літературні жанри), щоб дійти до тієї правди, яку Бог мав намір нам передати на різних етапах історії спасіння через різні людські способи мовлення.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка