Антоніо Джірланда старий завіт



Сторінка8/44
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.05 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   44

Біблія, правило віри і правило християнського життя


У Біблії Бог промовляє до нас, так як промовляв через своїх посланців до Ізраїля та до перших християн. Це Боже слово не повинно бути монологом, але діалогом, в подібний спосіб, як вона ним була в той всьому часі, в якому історично здійснилося об’явлення. Якщо би не було цього діалогу, діалогу у розвитку, не було б жодної історії спасіння. Отож, Біблія — це не просто книга для читання, але запрошення, заклик, який кожен читач отримує від Бога кожного разу, коли стикається з його словом.

Відповідь, яку Бог очікує він нас, називається вірою. Ця віра означає не просто вірити в якісь абстрактні правди про Бога; вона означає постійно прикладатися до того, щоб пізнати його план спасіння, регулярно слухаючи те слово, що його об’являє; означає піддатися з довір’ям силі цього слова, що перебуває повіки і здійснює те, що проголошує (пор. Іс 40,7-8; 55,10-11; Пс 33,11; Мт 24,35); вона означає безперестанно старатися ходити, тобто жити, згідно зі вказівками цього слова, як говорив давній псалмопівець: «Слово твоє — світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс 119,105).

Біблія була нам дана для того, щоб стати правилом нашої віри та правилом нашого життя. Саме це, в найглибшій суті, означає слово «канон» (з грецької: κανων, правило, норма, модель), коли воно застосовується до Біблії.

Її книги є «канонічними», тобто нормативними, якраз тому, що у них ми знаходимо те, в що ми повинні вірити і як ми повинні жити, щоб здійснити разом з нашими братами і разом з Богом ту ціль, яку він нам пропонує. Задля цього їхнього змісту книги Біблії дуже старанно оберігалися Божим народом, євреями та християнами, від того моменту, коли він їх отримав. Церква, зокрема, в дуже швидкому часі подбала про те, щоб відділити ці книги від будь-якої іншої книги, якою б вона не була доброю, та про те, щоб вони поширювалися між християнами, і щоб жодна з них не втратилася, і жодна інша не була додана. Бо ж були в перших віках Церкви спроби відкинути з цієї збірки якусь книгу і спроби додати до неї деякі інші. Офіційне навчання Церкви, однак, завжди вважало за натхненні, тобто канонічні, всі і лише 73 книги Біблії. Тридентійський Собор (1546 р.), визначаючи канон біблійних писань, подав їх офіційний перелік. Вислів «канонічні книги» звичайно вживається, щоб вказати на біблійні книги, включені в цьому переліку, хоч важливіше значення цього вислову є те, на яке ми щойно вказали.

Користуючись нагодою, зауважмо, що деякі книги називають «второканонічними», оскільки вони були остаточно прийняті всіма християнами як натхненні лише після певного періоду суперечок та непевностей у їхньому відношенні в перших століттях по Хр. Щодо Старого Завіту, йдеться про сім книг: Мудрості, Сираха, Варуха, Товита, Юдити, 1–2 Макавеїв, та тих частин книг Естери та Даниїла, що були первісно написані по-грецьки.

Коли ми говоримо, що у Біблії міститься правда, в яку ми повинні вірити, та норми для нашого життя, то не треба думати, що вистачає відкрити Біблію та читати, щоб все було ясним. У Біблії знаходяться багато не легких до зрозуміння речей, і легко можна попасти в помилку, якщо покладатися лише на власний розум. Тому Ісус не сказав своїм апостолам: дайте людям читати Святе Письмо, але «навчайте» всі народи (Мт 28,18-20).

Вже перше послання Петра нарікало, що дехто перекручував на свій спосіб листи ап. Павла, тобто що приписував Павлові те, що йому ніколи навіть не снилося казати (2Пт 3,15-16). І це саме послання зауважує, що правильне пояснення Писання не є приватною справою (2Пт 1,20-21). Біблія зродилася з діяння Святого Духа. Правильне пояснення Біблії подає нам Церква, тому що Церкві Ісус Христос, її засновник, пообіцяв та послав Святого Духа, того самого Духа, який її натхнув: «Проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте, бо перебуває він з вами, і буде у вас» (Йо 14,16-17); «Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Йо 14,26); «Коли зійде той Дух істини, він і наведе вас на всю правду, — він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане» (Йо 16,13). Цей Святий Дух зійшов на апостолів в день П’ятидесятниці, як про це розповідає євангелист Лука (Ді 2,1нн). Тому саме Церква безпосередньо навчає нас тих правд, в які ми повинні вірити, та того, що ми повинні робити, щоб жити згідно з Божим словом, тому що лише над нею чуває асистенція Святого Духа, щоб зрозуміти та навчати непомильно те, що він дав написати у книгах Біблії.

Отож, хто намагався б знайти у Біблії щось проти Церкви чи проти її навчання, був би не на правильній дорозі та далеким від правди. Адже у «людських» словах Біблії, написаних в найбільш відповідний для тих людей, до яких вони безпосередньо були звернені, спосіб, міститься Божа вістка, призначена для всіх людей в усіх часах. Лише Церкві Ісуса Христа належить роль непомильного виведення із цих Священних Писань правди віри та норми життя, що вартуватимуть для всіх: отож, її живе навчання являється безпосереднім правилом для християнина та безсумнівним проводом для правильного розуміння написаного Божого слова.

Тому католицькі видання Біблії не лише містять всі 73 канонічні книги1, але часто супроводжуються принаймні найголовнішими зауваженнями, які допомагають читачеві зрозуміти найважчі та найважливіші для віри і для практичної поведінки місця. Крім цього вони супроводжуються так званим imprimatur, тобто офіційним затвердженням єпископа.

4
«На початку сотворив Бог небо й землю»

Передмова: П’ятикнижжя


Історичне об’явлення Бога людині починається з Авраамом, родоначальником єврейського народу, що жив приблизно в XIX ст. до Хр. Однак Біблія відкривається розповіддю про сотворення світу та людини, після чого описуються деякі події з початків людства, що охоплюють перші 11 глл. книги Буття. Якщо об’явлення починається від Авраама, то як зродилися і були написані ті сторінки, що говорять про час перед ним?

Перед тим, як відповісти на це запитання, ми мусимо принаймні коротко подати деякі відомості про той цілий комплекс книг, до якого належать дані глави. Йдеться про перші п’ять книг Біблії (Буття, Вихід, Левіт, Числа і Второзаконня), звані словом «П’ятикнижжя» (що калькує грецьку назву Πεντατευχος [Пентатеухос], тобто «п’ять сувоїв»), і яких євреї означують словом «Тора» (Tôrah). Їх називають також «Законом Мойсея», тому що велику їх частину становлять закони та приписи, пов’язані якимось чином із цим провідником та законодавцем Ізраїля. Однак ці книги містять також широкі частини розповідного змісту (Буття — це виключно розповідна книга). Насправді слово «Тора» означає не так «закон», як радше «вчення», «доктрина». Отож, в цих книгах євреї бачили норму власного життя, що полягала не лише в законах, які щось наказують або забороняють, але також і у розповідях, тобто у пережитому їхніми батьками життєвому досвіді. Тут вони знаходили вчення, представлене у різних літературних формах, про Бога, про всесвіт, про людину та про походження їх самих, як народу.

П’ятикнижжя мало дуже довгу літературну історію перед тим, як дійти до своєї остаточної форми. Велика частина змісту його законів та розповідей, як ми вже були сказали, століттями передавалася усно, а тим часом поступово формувалися часткові письмові збірки як законів, так і розповідей. Вкінці, під час і після вавилонського заслання (586-538 рр.), мали місце остаточне об’єднання та редакція усього зібраного перед тим матеріалу. Вчені загалом згідні у тому, що як історичні, так і законодавчі традиції збиралися і передавалися в середовищах з різною ментальністю: в середовищі царського двору, серед священства, у різних місцях богопочитання чи святинях (як, напр., у Бетелі, Гілгалі, Шіло, не говорячи про Єрусалим), в кругах пророків та їхніх учнів і ін. Отож, ці традиції набрали особливих відтінків, і тому говориться про принаймні чотири цикли традицій, які в більше чи менше повній формі були об’єднані у стількох же творах чи групах творів, для зручності умовно названих документом J (ягвістичний документ, від імені Jhwh, Ягве, яке тут вживається на означення Бога), документом E (елогістичний документ, тому що у ньому Бога називається словом Елогім), документом D (девтерономістичний документ, від грецького Δευτερονομιον [Деутерономіон], що означає «Второзаконня») і документ P (священичий документ, від першої букви німецького слова Priestercodex, «священичий кодекс», як вперше цей документ було названо німецькими вченими). Процес письмового зібрання цих традицій простягається в часі між X та V ст. до Хр.

Перші два «документи» містять в собі переважно розповіді; інші ж два — переважно законодавчого характеру. За винятком девтерономістичного документу, який охоплює лише книгу Второзаконня, інші три знаходимо перемішаними в перших чотирьох книгах П’ятикнижжя. Останні редактори здійснили свого роду монтаж, даючи форму теперішній структурі П’ятикнижжя, в якому було зібране докупи історичне і передовсім богословське багатство ізраїльського минулого, тому що в дійсності це минуле продовжує бути теперішнім, адже Бог продовжує промовляти і «сьогодні» через ці стародавні сторінки.

Щось подібного сталося також з життям Ісуса: воно представлене у чотирьох євангеліях, що свідчать про нього, дивлячись з чотирьох різних точок зору, кожна з яких має свою вартість та своє особливе багатство. З євангеліями не відбулося такого об’єднання, яке би злучило їх всіх чотирьох в одну єдину розповідь, і тому нам набагато легше визначити богословіє Матея, Марка, Луки або Йоана. Що ж стосується П’ятикнижжя, треба сказати, що його вже досліджують принаймні два століття (і вже з великими досягненнями), намагаючись передовсім встановити, які тексти належать до кожної традиції чи документу, а дальше — визначити їхні характеристики, головну ідею та богословіє.

Книга Буття


Перша книга П’ятикнижжя розповідає про походження єврейського народу, додаючи на початку, як обширний вступ, розповідь про походження всесвіту та людства (грецька назва цієї книги, Γενεσις [Ґенезіс], означає «походження» або «початок»), тому що в тих перших часах відбулися дуже важливі з релігійної точки зору події: якщо не знатиметься цих подій, то не зрозуміється нічого ні у Старому, ні у Новому Завіті. Отож, книга Буття складається з двох частин:

а) 1–11 глл.: походження всесвіту, людини і події з початків людства;

б) 12–50 глл.: історія Авраамової родини, з якої зродиться єврейський народ.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   44

Схожі:

Антоніо Джірланда старий завіт iconНа цій сторінці ви зможете познайомитись з видатними європейськими композиторами-класиками. Антоніо Вівальді
Антоніо Вівальді (1678-1741) видатний італійський композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священник. Найбільший представник...
Антоніо Джірланда старий завіт iconКонспект уроку світової літератури в 11 класі Життєвий І творчий шлях Ернеста Міллера Хемінгуея
«Старий і море», а ще ознайомитися з оповіданням «Мій старий» або «Непереможений»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок: Філософсько символічний зміст повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Мета: визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море», розглянути образну систему твору; розвивати творче...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка»
Тема. Василь Королів – Старий «Хуха Моховинка». Добро І зло в казці. Світлий життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрет)...
Антоніо Джірланда старий завіт iconТема. Оскар Уайльд. «Хлопчик-зірка». Еволюція образу головного героя. Мета
Обладнання: портрет О. Вайльда, музика Антоніо Вівальді «Пори року (Зима)» зірочки, репродукція картини Н. Гольц «Нарцис», короткий...
Антоніо Джірланда старий завіт iconЗавдання: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»; Завдання
Нобелівської премії Е. Хемінгуея, визначити основні проблеми І мотиви повісті Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Антоніо Джірланда старий завіт iconУроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море»
Тема уроку: «Людина створена не для поразок» за повістю Е. Хемінгуея «Старий І море»
Антоніо Джірланда старий завіт iconУрок української літератури: «В. Королів-Старий. Хуха-Моховинка»

Антоніо Джірланда старий завіт iconПозакласне читання. В. Королів-старий. «Потерчата» Мета
Бровко на місці — й пішовшвиденько з двору шукати дяка. А дяк Оверко, добре наївшись


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка