Артеменко Т. Б



Сторінка13/21
Дата конвертації12.03.2018
Розмір1.8 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   21

Вікторія Мозгова

ПЕДАГОГІЗАЦІЯ БАТЬКІВ: З ДОСВІДУ ЗАСТОСУВАННЯ АМЕРИКАНСЬКИХ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ПРОГРАМ

Ефективність освітнього процесу багато в чому залежить від налагодженості співпраці школи та батьків. Але справді ефективним він може бути лише за умови певного рівня педагогічної грамотності батьків, який часто залежить від традицій в родинах, де виховувались батьки, наявності певного життєвого досвіду, здатності чи нездатності (або бажанні) батьків розвиватися.

Спроби сучасного суспільства розв’язати проблему педагогічної просвіти батьків здійснюються на складному соціальному, демографічному й культурному фоні. За останні роки значно зросла кількість неповних сімей, водночас кількість інших дорослих членів родини, крім батька й матері, які б могли виховувати дітей, різко скоротилася. Формується тенденція, в рамках якої діти спілкуються з батьками мінімум часу, живуть у нових сім’ях з матір’ю й вітчимом, або з батьком і мачухою, мають нерідних братів і сестер. Зростають і бездуховність, насильство, наркоманія, сексуальна розбещеність неповнолітніх і дорослих членів суспільства, які руйнують сім’ю як соціальний інститут, негативно позначаються на характері стосунків між батьками й дітьми.

Увібравши в себе найліпші здобутки попередньої психолого-педагогічної думки, фахівці в останні десятиліття працюють над створенням систематизованих підходів до педагогічної просвіти батьків та залучення їх до активної участі у питанні навчання та виховання своїх дітей у освітніх закладах.

Педагогічний колектив нашої школи приділяє значну увагу організації допомоги батькам у навчанні й вихованні дітей. Ми усвідомлюємо, що співпраця з батьками повинна бути обов’язково постійною та двосторонньою. Тісно співпрацюють з батьками, в першу чергу, класні керівники та вихователі. В початкових класах педагоги спілкуються з батьками очно щотижня, або й щодня. У старших класах очні зустрічі відбуваються рідше, але за потреби педагоги організовують зустрічі в школі, або вдома в учнів.

Батьки мають змогу ознайомитись з різноманітною науково-методичною, популярною літературою, що зібрана в кабінетах адміністрації, практичного психолога та соціального педагога. Для них проводяться лекції на відповідну тематику. На них можуть розглядатися типові конфліктні ситуації між батьками й дітьми, обговорюються способи їх вирішення, деякі батьки діляться власним досвідом родинного виховання. Для батьків виготовляються пам’ятки на різноманітну тематику.

Спілкуються батьки та педагоги і під час проведення різноманітних свят. Таке ж спілкування відбувається під час перегляду виставок учнівських робіт, що вже давно стали в нашій школі традиційними.

За бажанням батьків їм надаються індивідуальні консультації (членами адміністрації школи, педагогами, практичним психологом чи соціальним педагогом) з актуальних для них проблем, надаються конкретні рекомендації.

Є, звичайно, фактори, які перешкоджають ефективній співпраці школи з батьками. Це, в першу чергу, так звана «територіальна» проблема. Учні школи проживають на території не тільки нашого міста, а й інших районів Черкаської області. Тому буває складно організувати зустріч, або навіть і розмову з батьками для вирішення певних питань навчання та виховання дітей. Ще одним «надскладним» фактором є те, що багато батьків наших учнів самі мають такі проблеми, які дуже дестабілізують нормальні функції сім’ї («неблагополучні», асоціальні сім’ї). Та ми прикладаємо максимум зусиль, аби надати допомогу і батькам, і, звичайно ж, нашим вихованцям, та робимо все можливе, щоб ця допомога була узгодженою, своєчасною та ефективною. Ми готові до використання в своїй роботі найсучасніших форм та методів співпраці з учнівськими сім’ями.

Надзвичайно цікавим є досвід американської системи залучення батьків до виховання дітей, який, на нашу думку, було б дуже доцільно впроваджувати і в наших вітчизняних освітніх закладах. В цій системі батьки – це партнери та учасники процесу навчання та виховання дітей. Сім’я для суспільства тут – унікальна соціальна система, яка тісно пов’язана з соціальною системою громади [2, с.217]. «Вигоди» від цього отримують всі: діти, батьки, школа. Батьки можуть тісно співпрацювати з педагогами, ділитися з ними своїми знаннями та навчитися чомусь у самих вчителів, краще пізнати своїх дітей, їх можливості, потреби, інтереси, допомогти їм досягти бажаного успіху в житті.

Починаючи з 80-х років педагоги, психологи, соціологи, психотерапевти спрямували свої пошуки на розроблення програм педагогічної просвіти на комплексній основі. Усі концептуальні теоретичні підходи пройшли сувору перевірку безпосередньо в реальних умовах. Всі проекти в своїй основі мали тезу про те, що батьки починають процес виховання дитини найпершими, а також говорили, що ніхто не може мати такого сильного впливу на дитину як батьки. Особливо важливим напрямком в кожному проекті було організувати просвітницьку роботу з неблагополучними сім’ями. Але суттю всіх проектів було підвищення педагогічної культури батьків, де на перших етапах просто навчали виховувати дітей.

В сучасному американському суспільстві педагогічна просвіта батьків – це загальноприйнятий термін, який означає систематично здійснювану й теоретично обґрунтовану програму. Її мета – передача учасникам програми знань, формування в них відповідних уявлень або навичок з різних галузей сімейного виховання. Програми передбачають, що батьки збираються на заняття кожного тижня та працюють по декілька годин. Зміст програм, як правило, включає обговорення конкретних ідей, групові дискусії, обмін думками і досвідом діяльності, аналіз почутого, а також формування певних навичок. Кожна програма педагогічної просвіти батьків віддає перевагу одному з аспектів сімейного виховання. Приміром, у програмі модифікації поведінки увагу батьків сконцентровано на техніці добору форм рольової поведінки й програмування наслідків. У інших програмах особливий наголос зроблено на проведенні дискусій, формуванні комунікативних навичок і обміну інформацією з проблем розвитку дитини. Особливе місце відведено пошукам відповідей на питання типу: «Що робити з дитиною, яка…?». В одній програмі використовують переважно аудіовізуальні засоби, в інших особливого значення надають дискусіям і обміну життєвим досвідом.

Важливою складовою більшості програм є «домашня робота». Вважається, що ефективність більшості програм, які проводяться раз на тиждень, істотно знижується, якщо отримані знання й навички не закріплено на практиці.

У навчальні групи набиралося не більше 12 батьків. Заняття тривали до 2 годин та проводились один раз на тиждень протягом 10-12 тижнів. Батьки, які вже мали досвід навчання в подібних програмах, обирались лідерами груп, оскільки вже були знайомі з основними принципами педагогіки, що лежали в основі навчальних програм. Такі батьки виступають швидше посередниками і консультантами, а не професійними експертами. Під час кожної зустрічі учасники занять обговорюють найрізноманітніші питання сімейного виховання і розв’язують свої індивідуальні проблеми.

Найбільше поширення отримала програма «Тренінг допомоги батькам» Т. Гордона [1, с. 219]. Автор був упевнений, що більшість батьків просто елементарно не вміють спілкуватися з власними дітьми, їм бракує, так би мовити, «технічних» навичок виховання. Гордон зрозумів, що тренінг, який будуть відвідувати батьки, не повинен бути схожим на «медичне» консультування, коли батьки відчувають себе пацієнтами, яким вже поставили діагноз, а їм залишилось лише пасивне очікування результатів запропонованого їм лікування дитини. Тому за основу тренінгу було взято «модель демократичних взаємин». Автор акцентує увагу на розробленні взаємозадовільняючих форм взаємодії в родині, на оволодінні батьками потенційно ефективними стратегіями комунікації. На думку вченого, батьки повинні допомагати дитині самостійно справлятися зі своїми проблемами або поступово переносити всю відповідальність за пошук рішень на саму дитину. Автор вважає, що коли дитина сама являється учасником вирішення проблеми, вона активно розвиває своє мислення. Це також зменшує конфліктність, дає змогу батькам уникнути примусу й породжує в дитині бажання й надалі приймати активну участь у всіх сімейних справах. Томас Гордон визнає, що ніхто з батьків після проходження навчального курсу «Тренінг ефективності батьків» не стає педагогом-професіоналом. Але всі вони одержують потрібний імпульс для використання відповідних умінь [1].

До участі в програмі треба залучати як матерів, так і батьків. Відповідно, заняття проходять у вечірні години. Щоб зробити програму якнайбільш адаптованою для батьків різних національностей, заняття організовують і проводять релігійні організації, агентства соціальної служби, школи, консультативні центри, центри навчання Дорослих, муніципальні центри психічного здоров’я, тощо.

Програми незалежні від грошових субсидій фондів і державних організацій (завдяки цьому програми набули великого поширення), а існують за рахунок невеликої плати за навчання самих батьків.

Викладачі, яких залучають до роботи на тренінгах, - це ті, хто пройшли курс цієї програми, брали участь у семінарі тренінгу викладачів (його проводить протягом тижня один з провідних інструкторів), вивчили дуже детальний довідник викладача (у довіднику поурочні плани до кожного заняття курсу для батьків) та підручник однойменної назви і провели заняття спільно з досвідченим викладачем. Після завершення курсу кожний учасник заповнює анонімно оцінний лист якості викладання. Кожний викладач для підвищення кваліфікації або перепідготовки може безплатно брати участь у роботі іншого семінару-тренінгу викладачів. Курс «Тренінгу допомоги батькам» багато в чому подібний до інших програм, спрямованих на формування певних умінь і навичок. На заняттях проводять рольові ігри.

Велику популярність у батьків має ще одна програма педагогізації, що ґрунтується на положеннях транзакційного аналізу, авторами якої є відомий учений Е. Берн та його послідовники Т. Харріс, М. Джеймс, Д. Джонгвард. Науковці орієнтуються на такі принципи: всі люди народжуються з відчуттям «комфорту», але вони можуть на власному досвіді навчитися відчувати стан незадоволеності; в кожній людині існує три «Я»: Батька, Дорослого і Дитини; стадії розвитку, через які проходять люди, можуть привести до здорової або нездорової індивідуальної організації; діти дуже рано (до шестирічного віку) роблять важливі висновки про себе, що позначається на їхніх відчуттях, переконаннях і поведінці; позитивний вплив (прояви турботи й любові, вміння вислуховувати, повага й похвала, тощо) й позитивне сприймання є вирішальними для здорового розвитку індивідуальності. Учені підкреслюють потребу ставитися до дитини як до частини сімейної спільноти, закликають батьків виявляти повагу до дітей, підтримувати в них установку на щастя, задоволеність собою й життям. Завдання цієї програми – надання допомоги батькам у розвитку особистості дитини, в розв’язанні проблем дитини відповідно до її попередньої стадії життєвого циклу, бо інакше вона або не зможе нормально розвиватися, виконуючи завдання на пізніших етапах, або відчуватиме внутрішні конфлікти, стикаючись з тією або іншою вчасно не розв’язаною проблемою свого розвитку. Вправи допомагають батькам ліпше зрозуміти, що коїться з дитиною в певному віці, а також, що відчувають батьки в тих чи інших випадках, спілкуючись з дитиною.

Окрім того, Е. Берн та його однодумці використовують метод прикладу, тобто показують батькам, як слід діяти в кожній ситуації, попередньо проаналізувавши її. Техніка передбачає засвоєння моделі транзакційного аналізу й перенесення її на сімейний грунт, адже ключ до змін у поведінці дитини лежить у зміні взаємин між дитиною й батьками. Наголос учені роблять на розумінні батьками структури власної особистості, підтримці самоусвідомлення в процесі взаємодії з дітьми і спілкуванні з ними.

Всі вищеописані програми активно використовуються в державних школах США, де мають величезну педагогічну підтримку. Адже мета такого бажаного процесу педагогізації батьків – допомогти людям у їхньому прагненні стати відповідальними і внутрішньо дисциплінованими з тим, щоб вони могли адекватно реагувати на труднощі та одержувати задоволення від життя. Всі програми орієнтують батьків і дітей, на постійне розв’язання проблем і високу особисту відповідальність у повсякденному житті. Вони навчають поступово переходити від осмислення проблеми до її спланованого розв’язання.

В Україні вже існують громадсько-активні школи, де батьки тісно співпрацюють з освітніми закладами, в яких навчаються їхні діти. Адже існують не тільки батьки, які потребують допомоги в процесі виховання власних дітей, а й батьки, які самі вносять великий вклад в шкільне життя своїх дітей, є партнерами педагогів у освітньому процесі і роблять це з великим задоволенням. Є школи, які мають просто унікальний для нашої країни досвід у цьому напрямку роботи. Разом з тим, для запровадження подібних програм потрібна міцна підтримка суспільства та держави. Отже, будемо сподіватись, що на розв’язання цього питання буде звернена особлива увага. Використовуючи досвід європейських та американських колег, їхні напрацювання, впевнена, ми зможемо впроваджувати подібні програми в наші школи та успішно виховувати сучасну самодостатню особистість і просто щасливу молодь.

Список використаної літератури

1. Гордон Т. Тренинг эффективного родителя (Parent Effective Training - PET). - Онлайн Библиотека // url: http://

2. Педагогізація батьків у Сполучених Штатах Америки. // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 2. – С. 215–225.

3. Стандарти громадсько-активної школи: залучення батьків: навчально-методичний посібник / Товкало М.Я. Під заг. ред. Даниленко Л.І. - К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. - 66 с.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   21

Схожі:

Артеменко Т. Б iconНа допомогу львовознавцям О. Артеменко, А. Васильєва
Левинського, Альфреда Захаревича, Івана Багенського. Під час цієї подорожі ви почуєте нові топоніми, серед них – «Качиний Діл», середовище...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка