Артеменко Т. Б



Сторінка16/21
Дата конвертації12.03.2018
Розмір1.8 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Алла Пришлюк

СКЛАДОВІ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЗИЦІЇ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ



Сьогодні, у третьому тисячолітті, ми спостерігаємо поглиблення та прискорення соціокультурних соціально-економічних та політичних процесів. Ці процеси визначають певний розвиток життєдіяльності суспільства. У чому відбуваються зміни? Це швидкий, незворотний науково–технічний прогрес, комп’ютеризація, демократизація та інформатизація. Освіта ж є однією з найвідповідальніших суспільних інституцій у цих умовах.

На сьогоднішній день перед освітою України постали нові запитання та завдання, які потребують нової підготовки фахівців. Сучасний учитель має бути здатний до креативної діяльності, вміти швидко реагувати на вимоги сьогодення, поглиблювати та вдосконалювати професійну компетенцію. Серед головних рис такого учителя – уміння функціонувати у конкурентному середовищі, духовність, інтелект, соціальна зрілість, досвідченість, розвинуті комунікативні навички, наявність педагогічної культури. [4, с. 168]

Перелічимо технології, що формують конфігурацію конкурентоспроможного сучасного учителя: технологія саморозвитку; технологія самовдосконалення; технологія самореалізації; технологія мобільності мислення; технологія критичного мислення; технологія адаптованості; технологія виховання тактовності; технологія компетентності; технологія інноваційності; технологія залучення систем цінностей; технологія креативності.

На мою думку, тільки конкурентоспроможний фахівець є дослідником своєї справи, творцем нових знань, проектувальником настрою та моральності вихованців.

У сучасному педагогічному словнику є поняття менеджменту. Роботу вчителя часто називають педагогічним менеджментом, а самого вчителя – менеджером.[4, с.168] Ці поняття включають уміння досягати поставлених цілей, вміння думати на «століття вперед». Все це впливає на вчительський імідж. «Добрий» він чи «поганий», закарбується він у пам'яті вихованців чи ні? Свій педагогічний імідж кожен учитель «малює» сам, і які кольори переважатимуть на ньому, теплі чи холодні, залежить від самого автора «малюнку» [1, с. 280]. Звичайно, що імідж кожного вчителя індивідуальний, але важко не погодитися з тим, що професія педагога містить загальні риси, тому кожному педагогу має бути властива технологія врівноваженості – це демократичний стиль спілкування з учнями, колегами, батьками. На мою думку, сучасний учитель має також свідомо і виважено приймати і критику, і підтримку з боку колег чи батьків.

Високо оцінюється і здатність учителя до формування у своїх вихованців навичок самостійного здобуття знань.

На цю тему є притча.

Якось учні зацікавились у вчителя, у чому полягає сутність його роботи. Вчитель злегка усміхнувся і сказав, що завтра про все розповість. Наступного дня всі учні зібралися йти у гори. Милуючись краєвидами, вирішили перепочити та пообідати. Учитель пригостив всіх гречаною кашею і солоними огірками. Уже невдовзі учням захотілося пити, а вся вода закінчилася. Діти стали шукати джерело, щоб напитися, та пошуки були марними. (Зауважу, що учитель у пошуках джерела участі не брав). Учитель, побачивши спрагу в очах дітей, підказав, що джерело знаходиться за невисоким пагорбом. Діти втамували спрагу і повернулися до вчителя. Принесли йому джерельної води. Однак вчитель відмовив і показав учням свою посудину з водою, яка була майже повною. У дітей відразу виникло запитання: чому він не дав дітям води, а змусив шукати джерело. Учитель спокійно відповів, що виконував свою роботу. Він пояснив так: спочатку я пробудив у вас жагу і ви змушені були шукати джерело, а, шукаючи джерело, ви виявили зацікавленість до знань. А те, що я взяв із собою багато води, свідчить про те, що бажане може бути поруч, потрібно тільки завчасно потурбуватися. Турбуючись завчасно, ви не даєте шансу випадковості змінити чи вплинути на ваші плани. – Тож, головна робота учителя - пробудити жагу, підтримати, показати приклад? – запитали учні. – Учитель відповів: - Ні …! Головна робота учителя – виховувати у дітей доброту і людяність. А вода, яку ви мені принесли, підказує, що я виконую свою роботу правильно.

На моє переконання, вчитель – не просто професія, а високе звання, яке зобов’язує відчувати відповідальність за долю кожного учня, який прийшов на навчання. Готовність педагога до інноваційної діяльності є «невидимою» силою, яка і формує інноваційну позицію учителя. А можливою ця діяльність стає лише тоді, коли в роботі вчителя немає «старих» штампів, стереотипів у навчанні та вихованні. Натомість присутні новаторський дух, цікаві навчальні завдання, захоплюючі відкриття на уроці, нестандартне мислення та усвідомлення особистісного розвитку. [2]

Від щирого серця хочу побажати всім педагогам таких знань, щоб бути завжди на крок попереду, такого вміння, щоб звершувати чудеса, таких навичок, щоб неможливе робити можливим. Творіть, робіть відкриття, не соромтеся бути попереду колег.

Список використаної літератури

1. Бех І.Д. Виховання особистості : у 2-х кн. Кн. 1: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади / І.Д. Бех // Наук. видання. – К. : Либідь, 2003. – 280 с.

2. Бодров В.А. Психологія професійної придатності : навчальний посібник для вузів [Електроний ресурс] / В.А. Бодров. – М. : ПЕР СЕ, 2001. – 511 с. – (Сучасна освіта). // url: http://socio.125mb.com/razvitie-lichnosti-professionala-25989.html

3. Організаційно-педагогічні засади інноваційного розвитку загальноосвітнього навчального закладу : монографія / [Г.Д. Щекатунова, В.В. Тесленко, К.В. Гораш та ін.] ; за наук. ред. Г.Д. Щекатунової. – К. : Педагогічна думка, 2013. – 264 с.

4. Педагогічна творчість і майстерність : хрестоматія / укл. Н.В. Гузій. – К. : ІЗМН, 2000. – 168 с.

Євгенія Рева

ТРАВМА ВІЙНИ І ОДУЖАННЯ

Тема статті актуальна тим, що малодосліджена. Її дослідження може бути корисним не тільки при воєнному травматичному неврозі, а й при інших психологічних травмах. Опанування темою дозволяє розширити суспільну свідомість, попередити наслідки травми та знайти шляхи до видужання.

Реальність психологічної травми увірвалася в суспільну свідомість разом із війною. За час, поки триває війна, поступово руйнується система переконань особистості та відбувається занурення у воєнний невроз.

Безумовно, можна стверджувати, що найбільше психологічно страждають ті особи, які опинилися в епіцентрі воєнних подій. Але невротичні прояви мають ефект зараження. При цьому свідомість людей звужується, зникає критичність до подій. Формується травма.

Психологія, психіатрія, медицина зараз посилено вивчають воєнну психологічну травму. На жаль, травматичний синдром із зникненням стресового подразника не зникає так швидко. Залишається травматичний невроз. Одним із проявів такого неврозу є інтрузія.

Інтрузія виникає через тривалий час після того, як небезпека зникає. Це події, які повторно і нав’язливо постійно переживаються так, ніби вони повторюються у теперішньому часі. Людина не може відновити свої життєві ресурси, погляди, цінності.

У момент травми час ніби зупиняється. Травматичний момент закодовується в аномальній формі пам'яті і виникає як у вигляді флешбеків у стані неспання, так і у вигляді травматичних жахіть під час сну.

Незначні нагадування можуть викликати спогади, які часто повертаються з усією яскравістю та емоційною силою первинної події. Таким чином нормальне, безпечне середовище може викликати відчуття небезпеки, агресії, страху або навіть паніки. Травма блокує нормальний перебіг подій, постійно вторгається у життя, не попереджуючи.

Травматичним спогадам завжди бракує вербальних проявів. Вони частіше закодовані у формі яскравих відчуттів та образів. Травмовані особи повторно переживають момент травми в думках, снах та у діях. Ніби щось примушує відтворювати момент жаху, буквально або ж завуальовано. Іноді люди відіграють травматичні моменти з фантазією про зміну результату небезпечної ситуації.

Оскільки повторне переживання травматичного досвіду провокує такий сильний емоційний дистрес, травмовані люди намагаються за всяку ціну уникнути його. Спроба відгородитися від інтрузивних симптомів ще більше посилює посттравматичний синдром. Травмована людина опиняється у безпорадному становищі. Ніби білка в колесі… Намагання уникнути переживання травми часто призводить до звуження свідомості, втечі від спілкування з іншими, відхід у залежності (психологічні, фізіологічні), а це веде до погіршення якості життя. Іноді виникає бажання припинити все. Ціною життя.

Часто особистість відіграє травматичну сцену свідомо. Але не всі відігравання небезпечні. Насправді, деякі з них є пристосувальними. Постраждалі можуть знайти, як інтегрувати пережитий досвіду у своє життя у контрольований, навіть суспільно корисний спосіб. Наприклад, дуже часто травмовані подіями люди знаходять себе в іншій сфері діяльності. Починають розвиватися як особистості, розпочинають волонтерську діяльність тощо.

Але частіше травматичні життєві події порушують стосунки, люди з соціального оточення постраждалого можуть впливати на результати травми. Підтримка інших людей може пом'якшити її вплив, у той час як ворожа та негативна реакція може посилити шкоду та поглибити травматичний синдром.

Після травматичних подій постраждалі дуже вразливі. Їхнє відчуття самості зруйноване. Відновити його можна лише тим самим шляхом, як воно творилося раніше, - у стосунках з іншими.

Емоційна підтримка, якої травмовані особи шукають у рідних, коханих та близьких друзів, набуває розмаїтих форм і змінюється упродовж загоєння травми. Відразу після травми першочерговим завданням є відбудова мінімальної довіри. Запевнення у безпеці та захист є дуже важливими.

Наприклад, військовим відчуття безпеки дає спілкування з бойовою групою. Тримаючись разом в умовах тривалої небезпеки, її члени виробляють спільне переконання, що їхня взаємна вірність та посвята може захистити їх від біди. Вони навіть починають боятися розлуки більше, ніж смерті.

Коли відновлюється відчуття базової безпеки, постраждалий потребує допомоги інших у відновленні позитивного уявлення про себе. Необхідно відновити баланс близькості та агресії, порушене травмою. Це вимагає від інших терпимості до коливань людини між потребами бути близьким і зберігати дистанцію та поваги до автономії, яка сприяла первинному розвитку самооцінки у перші роки життя.

Ураження від війни може насправді поєднуватися з широким суспільним толеруванням емоційної відстороненості та неконтрольованої агресії. Найближчі люди травмованої особи можуть не протистояти його поведінці, дозволяючи йому забагато вибухів гніву та емоційного відсторонення. Зрештою це посилює його відчуття неадекватності та сорому і відчужує від нього близьких. Соціальні норми щодо агресії можуть викликати стійку дезорієнтацію у травмованих, які намагаються створити мирні та теплі сімейні стосунки. Дуже часто сім’ї розпадаються. Також багато випадків переоцінки сімейних цінностей.

Занадто часто таке уявлення про травмовану людину, що уникає інших, поділяють не травмовані, які схильні ідеалізувати або недооцінювати його травму, не намагаючись глибше дізнатися про те, що тягне за собою воєнний невроз.

Взагалі, фіксація на травмі, переживання моменту, застиглого в часі, може закріплюватися суспільними традиціями, які сприяють відокремленню людей травмованих війною від решти суспільства.

Поділитися травматичним досвідом з іншими - це передумова відновлення відчуття світу. У цьому процесі постраждалий віднайде допомогу не лише у найближчих людях, але й у суспільстві. А реакція суспільства має потужний вплив на остаточне розв'язання травми. Відновлення порушеного зв'язку залежить від визнання травматичної події суспільством.

Звідси наполягання на медалях, пам'ятниках, парадах, святкуваннях та публічних пам'ятних урочистостях, а також індивідуальних компенсаціях за поранення. Однак, через сентиментальне спотворення правди війни, навіть вітальні публічні церемонії рідко задовольняють прагнення до визнання.

Окрім визнання, люди із воєнною травмою хочуть знати, чи їхні дії розглядають як героїчні, чи як негідні, як сміливі чи як боягузливі, як необхідні та важливі чи як безглузді. По-справжньому доброзичливе, співчутливе, розуміюче соціальне середовище буде сприяти реінтеграції травмованої людини у звичайне життя. Вороже, нерозуміюче середовище посилює її ізоляцію, не дозволяє припинити дію травми на свідомість. Тоді виникає безпорадність. І будь-яка форма опору є марною. Виникає стан поразки і система самозахисту припиняє роботу.

Для подолання посттравматичного синдрому людині потрібно відновити зв’язки. Після впорядкування травматичного минулого перед постраждалою особою постає завдання будувати власне майбутнє. Колишні переконання, які надавали змісту її життю, було поставлено під сумнів. Тепер потрібно знайти нові цінності. Це є відновлення. Виконавши таку роботу, постраждала особа повертає собі свій світ. А допоможуть їй у цьому спеціалісти.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Артеменко Т. Б iconНа допомогу львовознавцям О. Артеменко, А. Васильєва
Левинського, Альфреда Захаревича, Івана Багенського. Під час цієї подорожі ви почуєте нові топоніми, серед них – «Качиний Діл», середовище...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка