Артеменко Т. Б



Сторінка18/21
Дата конвертації12.03.2018
Розмір1.8 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Віра Телущенко

ІДЕЇ ДИТИНОЦЕНТРИЗМУ В ПЕДАГОГІЧНИХ ПОГЛЯДАХ ТИМОФІЯ ЛУБЕНЦЯ

Сьогодні відбуваються докорінні зміни в українській освіті. Новий закон України «Про освіту» метою освіти визначає «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства». [2]

Щоб щось змінити, щоб просуватися вперед, необхідно вивчати і творчо використовувати в роботі скарбницю ідей педагогів минулого.

Проблема дитиноцентризму в освіті не нова. Ф. Фребель, М. Монтессорі, Я.А. Коменський, К. Ушинский наголошували на необхідності пізнання дитини для педагогічного впливу на неї.

Послідовником ідей К. Ушинського в Україні є український педагог і діяч народної школи Тимофій Григорович Лубенець (1855-1936), який збагатив українську педагогічну думку ідеями дитиноцентризму.

В основу поглядів Тимофія Лубенця покладена ідея гуманістичного виховання: визнання самоцінності життя дитини.

У своїй праці «Педагогічні бесіди» він зазначає: «Виховання дітей перш за все має здійснюватися з любов’ю, любов’ю і для любові». Поведінка і життя дитини мають бути предметом досліджень і спостережень. При цьому педагог має враховувати природну тягу дитини до життя. Він говорить про те, що педагогам і батькам не потрібно стримувати активності дитини, оскільки це може негативно позначитися на її емоційній сфері. Педагог постійно повинен розвиватися, впроваджувати новітні досягнення науки, вчасно реагувати на запити життя. Він повинен створювати атмосферу радості, бажання вчитися і розвиватися. Основними виховними принципами є розуміння дитини, повага і позитивне ставлення до неї.

Т. Лубенець вважає, що дитина є центром освіти, а дошкільний вік – «найніжніший і потребує найбільшої уваги». [4]

Дошкільний вік є початковим етапом становлення і розвитку особистості. Він звертає увагу на складність і своєрідність цього періоду в житті кожної людини, підкреслює необхідність пізнання дитини дорослим, вивчення її якостей, природних здібностей, її потреб, а також уважного ставлення до дитини.

В «Дитячих осередках» він звертає увагу на те, що дитина, не зважаючи на соціальну належність, має отримувати якісну освіту; в невеликих за чисельністю групах дитина може навчатися краще; необхідно забезпечити наступність між ланками освіти. [3]

Важливим елементом для формування свідомості дитини, на його думку, є праця. Дослідник дитячої психіки через працю розкриває різні аспекти діяльності дитини. Художні твори Тимофій Лубенець вважав не тільки носіями знань, а й джерелом морального виховання. Підкреслював необхідність використовувати твори, які показують суспільну значимість праці, а також розкривають механізм здійснення трудових завдань.

Він розглядав навчання дітей як підготовку їх до праці в суспільстві і, водночас, як інструмент формування самого суспільства.

Особливого значення Т.Г. Лубенець надавав ігровій діяльності, до якої просив ставитися з повагою, тому що діти, граючись, пізнають навколишній світ. У грі, відмічав він, розвиваються і вдосконалюються здібності дитини, закладені природою.

Вчений вважав неприпустимими приниження і залякування дітей, фізичні покарання, адже страх нівечить дитячу душу, заважає розвитку творчості.

Тимофій Лубенець не тільки обгрунтував вимоги до виховання дитини, а й визначив основні якості вчителя, такі як глибокі професійні знання, володіння мистецтвом викладання, патріотизм, стійкі ідейні переконання. Він вважав вчителя помічником, який допоможе дитині відкрити двері у майбутнє життя.

Погляди Т.Г. Лубенця, на мою думку, прогресивні, гуманістичні і демократичні. Ідеї дитиноцентризму в його працях є актуальними і в наш час. Він закликав педагогів до розуміння дитини, до аналізу її поведінки на основі любові та поваги, педагогічної спостережливості та знань про неї.

Список використаної літератури

1. Антипін Є. Ідеї наступності в педагогічній спадщині Наталі та Тимофія Лубенців / Євген Антипін / Проблеми підготовки сучасного вчителя: збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / [ред. кол.: Побірченко Н.С. (гол. ред.) та ін.]. - Умань: ПП Жовтий О.О. – 2012. – Випуск 6. – Ч. 1. – С. 309–313.

2. Закон України "Про освіту" // Освіта. — 2017. — 5 вересня.

3. Лубенец Т.Г. Детские очаги / Тимофей Лубенец. – К.: Б.И., 1911. – 13 с.

4. Лубенец Т.Г. Педагогические беседы / Тимофей Лубенец, издание 2-е, дополненое и переработанное. – СПб: изд. В.П. Луковникова, 1913.


Оксана Толочна

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ



Професія педагога висуває серйозні вимоги до емоційного боку особистості. Це «робота серця і нервів», де потрібно буквально щоденне і повсякчасне витрачання величезних душевних сил.

(В. О. Сухомлинський)


Успішне реформування системи освіти в нашій країні одним з головних завдань ставить гуманізацію навчально-виховного процесу, впровадження принципів особистісної орієнтації як провідного напряму удосконалення освіти.

У час інноваційних змін в освіті вимоги, які ставляться до педагогічної діяльності, обов’язково пов’язуються з культурою. Високий рівень культури - це необхідна умова ефективної діяльності, особливо педагогічної. Нове шкільне середовище, що будується відкритим, потребує нового вчителя, що постійно майстерно зростає, піднімає рівень інноваційної культури. Однією зі складових культури вчителя є його психологічна культура, яка відіграє одну із важливих ролей.

Психологічну культуру ми розуміємо як здатність розуміти людей та вміння спілкуватися з ними. Психологічна культура - явище соціальне, вона має бути властива кожній людині. Її можна уявити собі як сукупність переконань, переживань, уявлень про самого себе і свій педагогічний вплив.

Психологічна культура педагога передбачає його знання і здатність регулювати свої психічні стани, свою поведінку, а також розуміння і вміння регулювати психічні стани учнів та враховувати у спілкування емоційні стани своїх колег. Психологічна грамотність включає насамперед наявність у педагога певних психологічних та педагогічних знань, умінь і навичок, котрі у взаємозв'язку з розвинутим мисленням та особистісними якостями дозволяють йому вміло організовувати освітній процес, досягати успіху у педагогічній діяльності. [2]

Психологічна культура педагога вимагає вміння зосереджувати свою увагу на головному, зберігати урівноваженість в стресових ситуаціях і в той же час передбачає активність, високий емоційний настрій протягом всього періоду роботи, розвинені здібності до адаптації. [4]

Складові психологічної культури визначені Колмогоровою Л.С. наступним чином: це психологічна грамотність; психологічна компетентність; ціннісно-смисловий компонент; рефлексія; культуротворчість. [2]

Психологічна культура педагога тісно поєднується з культурою його поведінки, повсякденними вчинками, що визначають моральне обличчя педагога. Найважливішими моральними якостями педагога є: принциповість; почуття нового; громадянська активність; щирість; порядність і чесність; скромність і самокритичність; чуйність і вимогливість; працьовитість та ін.

Педагогу в будь-яких ситуаціях спілкування належить бути врівноваженим, витриманим. Зовнішнім виявом цих якостей є ввічливість - моральна якість, що характеризує поведінку людини, для котрої повага до людей стала повсякденною нормою поведінки і звичним способом поводження з оточуючими. [4]

Здоровий і духовно розвинений педагог отримує задоволення від своєї роботи, має високий рівень працездатності, активності, творчості, прагне до вдосконалення. Важливий компонент психологічної культури - педагогічна майстерність, яка передбачає зв'язок розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дають змогу педагогові успішно вирішувати навчально-виховні завдання.

Педагог має бути Особистістю з великої літери, справжнім майстром своєї справи, який може протистояти труднощам сьогодення і здатний упоратися з ними.

У зв’язку з цим актуальною є думка К.Д. Ушинського: «У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки із живого джерела людської особистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучний організм, наскільки добре він не був би осмислений, не може заступити особистість у вихованні. Без особистого безпосереднього впливу вихователя на студента істинне виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер».

Список використаної літератури

1. Антонюк М.С. Удосконалення психологічної культури вчителів і соціальних педагогів / М.С  Антонюк // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Педагогіка і психологія. - 2016. - Вип. 48. - С. 116-121. // url: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzvdpu_pp_2016_48_25

2. Колмогорова Л.С. Становление психологической культуры личности как ориентир современного образования // Педагогика. - 1997. № 3. – С. 55-69.

3. Савчин В.М. Педагогічна психологія: навчальний посібник / М.В. Савчин. – Дрогобич: Відродження, 1998. – 298 с.

4. Щербань  П. Сутність педагогічної культури // Вища освіта України. – 2004. - №3. – С.67-72.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Артеменко Т. Б iconНа допомогу львовознавцям О. Артеменко, А. Васильєва
Левинського, Альфреда Захаревича, Івана Багенського. Під час цієї подорожі ви почуєте нові топоніми, серед них – «Качиний Діл», середовище...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка