Артеменко Т. Б



Сторінка5/21
Дата конвертації12.03.2018
Розмір1.8 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Вікторія Грон

РОЛЬ ДОРОСЛОГО У ПОБУДОВІ МОДЕЛЕЙ ЗДОРОВИХ СТОСУНКІВ В ОСВІТНЬОМУ СОЦІУМІ

Своєрідним епіграфом до статті могла би стати фраза, яку автор не втомлюється повторювати своїм учням: кількість наших прав завжди тотожна нашим обов’язкам; у нас завжди буде рівно стільки свободи, скільки відповідальності ми на себе візьмемо. Також можна згадати спірну на перший погляд тезу про те, що свобода як принцип організації соціуму – це необмежене право сильного (у той час, як рівність – це обмеження право сильного на користь слабших). Нарешті, не завадить звернутися до відомого висновку З. Фрейда: “Страшний чорт, але відповідальність страшніша”.

Запропоноване дослідження побудоване на досвіді психологічних спостережень викладача професійно-технічного навчального закладу і торкатиметься проблем взаємодії “педагог – учень” у контексті співвідношення стосунків у освітньому процесі і моделі соціальних стосунків.

Ця історія почалася з банального випадку: після останнього уроку у п’ятницю ніхто не хотів залишатися прибирати кабінет. Знайома картинка, чи не так? Тим більше, мова йшла не про наївних першокласників, для яких шкільне життя все ще видається захоплюючою пригодою, а про молодих людей віком від 17 до 18 років – учнів випускного курсу професійного ліцею.

Після коротких дебатів чергових взявся призначати високий хлопчина досить міцної статури на ім’я, скажімо, Станіслав. Чергувати, на його думку, мав худенький-дрібненький одногрупник, за сумісництвом злісний прогульник на ім’я, скажімо, Юрій. Юра, звичайно, чергувати не хотів, і погодився лише після того, як викладач зателефонувала майстрові групи і той суворо нагадав любителю пропускати уроки без поважних причин про правила внутрішнього розпорядку та обов’язки учня.

Під час прибирання Юра зізнався, що активність Станіслава була зовсім не випадковою. Він начебто взяв на себе ініціативу в організації чергування, але сам ніколи не чергував і друзів своїх від цієї повинності звільнив. Мовляв, Юра спеціально дочекався розмови з майстром, щоб принципово виконувати розпорядження керівника групи, а не якогось там Станіслава.

Обміркувавши все, що сталося, учитель (автор цих рядків) вирішила винести ситуацію на обговорення. Під час наступної виховної години учням було запропоновано дати відповідь на декілька простих запитань (читачі можуть зробити власні припущення щодо одержаних відповідей).

1) Коли востаннє Станіслав чи хтось з його друзів залишалися чергувати після уроків?

2) Чому (точніше, для чого) Станіслав виявив бажання призначати чергових?

3) Оскільки реакцію на перших два запитання було не складно передбачити, третє звучало приблизно так: як можна охарактеризувати поведінку Станіслава з точки зору дотримання норм права і моралі? – відповідь очевидна: йдеться про використання службового становища у корисних цілях, або про… корупцію. Але це ще не все.

4) Хто бажає взяти на себе відповідальність за призначення чергових замість Станіслава? – Ніхто…

Проміжний висновок: в окресленому інциденті відбилася сутність і логіка багатьох соціальних процесів, влучно підмічена свого часу ще авторами т. зв. “теорії суспільного договору” Т. Гоббсом, Дж. Локком, Ж. Монтеск’є, Ж-Ж. Руссо [3, 28]. Всі без виключення людські групи, починаючи з навчальних і трудових колективів і закінчуючи цілими націями, ділилися, діляться і будуть ділитися на пасивну більшість й активну меншість. Пасивна більшість залюбки передає меншості частину своїх обов’язків, не усвідомлюючи, що разом з ними втрачає пропорційну частину своїх природних прав. І навпаки: активна меншість залюбки привласнює додаткові права, часто не усвідомлюючи міру зростання відповідальності.

Втім, все це є темою окремою розмови. А нам слід повернутися до нашої бесіди з учнями. Наступне запитання:

5) Що би сталося з вами, якби ви всією групою раптом опинилися на безлюдному острові?

Зніяковілі посмішки хлопців не залишили сумніву, що у їхній уяві постали картини жорстокої ієрархії, заснованої на насиллі і приниженні слабших сильними, а також на страху, коли кожен боїться кожного.

Звичайно, прискіпливий читач може зауважити, що намальована страхітлива “картинка” стосується швидше проблеми “ізольованих спільнот” і рекомендувати автору ознайомитися, скажімо, з дослідженнями французького антрополога Бруно Саура [2]. Але… Давайте не забувати, що перед нами доволі специфічна вікова категорія – підлітки. І цій віковій групі цілком притаманні деякі ознаки ізольованих спільнот.

Ще “якісь” 150 років тому ніхто й гадки не мав про підлітковий вік. В існуючому на той час традиційному суспільстві молодим людям було достатньо навчитися відтворювати модель поведінки своїх батьків, щоб вважатися дорослими. Як результат, соціальна зрілість наступала одночасно з фізіологічною. Однак, уже в 50-х рр. ХХ ст. американський психолог Ерік Хомбургер Еріксон був змушений ввести у науковий обіг термін “мораторій на дорослішання” [1]. Справа в тому, що в індустріальному (а тим більше у пост індустріальному) суспільстві, на відміну від традиційного, структура суспільних зв’язків набуває нелінійного характеру. Іншими словами, надзвичайно ускладнюється система формування і взаємодії соціальних статусів, через яку дорослі члени співтовариства переважно й сприймають один одного.

Дійсно, адже нам, дорослим, не треба кожного разу доводити оточуючим своє право на ту чи іншу діяльність, на розпорядження й накази підлеглим, на повагу й увагу з боку оточуючих тощо. А у підлітків таких привілеїв немає. Вони позбавлені захисту соціальних статусів і щодня, щохвилини мають бути готові відбивати моральні, а то й фізичні атаки собі подібних. Люди віком від 13 до 20 років вже виходять з-під захисту родин, але ще не здатні у повній мірі сприймати й адекватно реагувати на сигнали соціуму. І соціум, у свою чергу, не сприймає підлітків як самостійних суб’єктів, подібно тому, як комп’ютерна програма ігнорує “не форматні” файли. Ось і виходить, що підліткове середовище – це така собі територія “війни всіх проти всіх” з повним набором ризиків, характерних для існування в ізольованих групах.

Усе викладене вище підводить нас до висновку про особливі обов’язки, які накладає на педагога робота з підлітками і які, тим не менше, зводяться до одного простого правила: ніколи не забувати, що ти – дорослий. Це означає, по-перше, не втрачати контроль над психологічними й соціальними процесам в учнівському колективі. По-друге, залишатися над вказаними процесам, в жодному разі не перетворюватися на їх безпосереднього учасника.

У першому випадку мається на увазі потенційна здатність будь-якого співтовариства витворювати власну ієрархію. Тинейджери у цьому відношенні не виключення. Завдання наставника, таким чином, полягає у тому, щоб не допустити суверенізації подібних ієрархій. Інакше проблем некерованості і девіантної поведінки вихованців не уникнути. (Як сказав колись жартома один майстер виробничого навчання у відповідь на запитання однієї амбіційної мами першокурсника про те, чи вже з’явився у їхній групі лідер - “лідер у нашій групі – я”).

У другому випадку варто говорити про дві небезпеки: про спокусу самоствердження за рахунок свідомо неконкурентного середовища (що, між іншим, свідчить про наявність серйозних комплексів неповноцінності вже у самого педагога). А також про неспроможність відрізнити природну збудливість й агресивність юнаків від виявів особистої неповаги до вчителя.

Отож, давайте пам’ятати: зухвала поведінка 15-18-річних – це “демонстрація сили” не перед дорослими, а перед однолітками. Давайте розуміти: мета освітнього процесу полягає насправді в тому, щоб вектор взаємодії “учитель – учень” важив значно більше, ніж вектор первісної конкуренції “підліток - підліток”. І все у нас буде добре.

Список використаної літератури

1. Елкінд Д. Ерік Еріксон і вісім стадій людського життя [Електронний ресурс]. // url: psychologis.com.ua/-1-517.htm

2. Bruno Saura [Електронний ресурс]. // url: https://fr.wikipedia.org/wiki/Bruno_Sura

3. Основи правознавства [Текст]: // За загальною редакцією члена-кореспондента АПН України професора П.І. Гнатенка. – К.: Видавничий дім “Юридична книга”, 2003. – 320 с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Артеменко Т. Б iconНа допомогу львовознавцям О. Артеменко, А. Васильєва
Левинського, Альфреда Захаревича, Івана Багенського. Під час цієї подорожі ви почуєте нові топоніми, серед них – «Качиний Діл», середовище...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка