Артеменко Т. Б



Сторінка9/21
Дата конвертації12.03.2018
Розмір1.8 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Олена Заскалета

ВІД ТОТАЛІТАРНОСТІ ДО ГУМАНІЗМУ: СКЛАДНОЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО ВИБОРУ



Виховання — справа важка, і поліпшення його умов — один зі священних обов’язків кожної людини, бо немає нічого більш важливого як освіта самого себе і своїх ближніх. (Сократ)

Сьогодення диктує все нові і нові вимоги до організації освітнього процесу. Зміна епох, устрою суспільства, мислення людей, навіть науково-технічний прогрес змушують педагогів знаходити інноваційні методи, що сприяють вдосконаленню системи освіти України.

Простеживши історію та розвиток освіти у період панування радянської влади, з упевненістю можемо стверджувати, що сучасна система є більш гнучкою, лояльною у порівнянні з тогочасною. Проблемою теперішньої української освіти є не її слабкість у порівнянні з іншими освітніми системами, а те, що українська освіта на даний час залишається рудиментом радянської системи освіти. Форми навчання і організації навчального процесу, закріплення рівня компетентностей і навичок – далекі від досконалості. У практиці освітньої діяльності залишилось ще багато пережитків соціалістичної системи, особливо це відчутно у виховному аспекті.

Хоч молоде покоління освітян є більш схильним до «гуманізації» навчального процесу, досвідчені педагоги зі стажем не бажають втрачати тоталітарності методів. Жорстка, «сталева» система, що десятиліттями нав'язувалася в усіх без винятку сферах життя суспільства, досягла своєї мети: відбулася так звана стандартизація методів впливу. Найцікавіше ж у існуванні стереотипів те, що їх зміст не написано в книжках, цьому не навчають у школах, але поряд з цим установки попередників міцно сидять у наших головах.

Варто розуміти, що діти, особливо підлітки, важко переживають тоталітарні методи виховання та навчання. З одного боку, тримання вихованців у постійному страху нібито мало би гарантувати абсолютну дисципліну та порядок. З іншого ж, методи радянської школи формують у свідомості вихованця низку комплексів, що можуть призвести навіть до суїцидальних наслідків. Придушення особистості породжує низку соціальних проблем, таких як девіантна поведінка, цькування з боку однолітків, так званий булінг, кібербуліг, пошук проблем у власному “Я”, втрата працездатності, бажання навчатися, і, нарешті, думки про смерть.

Ми вважаємо, що упроваджуючи толерантність у систему освіти, можемо нині послуговуватися невичерпними ідеями відомого вітчизняного педагога Василя Сухомлинського, науковця, який одним із перших у радянській педагогіці свого часу став розробляти гуманістичні традиції вітчизняної та світової педагогічної думки. У роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» він пише про те, що «кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягти щастя повноти свого духовного життя, радість праці та творчості» (Сухомлинський В.А. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Історія педагогіки в Росії. - М., 1999. - С. 373).

Сухомлинський не встановлював чітких меж між різними аспектами виховання. У будь-якому діянні він виділяв розумовий розвиток, працю, моральне, естетичне, екологічне виховання, вивчення й урахування індивідуальних і вікових особливостей, педагогічну майстерність учителя та викладача.

Живучи в епоху постмодернізму, що проголошує руйнування стереотипів, сучасна молодь має право на визнання власних інтересів, особливо у навчальному процесі.

Ми любимо старанних студентів, ставимо їх за приклад, але таким чином ми занижуємо самооцінку інших студентів. Що робити з ними? Відмінники, як правило - це перфекціоністи, які наполегливо прагнуть досягнути ідеалу, фіксуються на помилках, підвищено вимогливі та намагаються виконувати все в найліпший спосіб. В психотерапії це вважається тривожним симптомом. Перфекціоністи часто мають хронічну втому, депресії та серйозні проблеми з самооцінкою. Люди, які страждають на перфекціонізм, не можуть сповна насолоджуватися життям. Тож чи є це тією якістю, до якої треба чимдуж прагнути? Для того, щоб не розділяти учнів з різною успішністю поміж собою, можна вживати наступні фрази: «Молодець! Я знав, що ти це зможеш», «Спробуй зробити це іншим разом, я впевнений, наступного разу в тебе вийде краще». Педагог ні в якому разі не повинен лякати студента, підвищувати тон і психологічно тиснути, хоча б тому, що знання засвоюються в комфортній обстановці.

Згідно з опитуванням вчителів та батьків близько десятка шкіл по всій Україні у рамках проекту «Школа – територія прав людини», 22% опитаних школярів відповіли, що вчителі періодично принижують їх перед всім класом. Така поведінка є недопустимою ні з правої, ні з етичної точки зору. Свого часу Ральф Емерсон сказав: «Секрет успішного виховання лежить в повазі до учнів». Сьогоднішні освітні реалії підтверджують це.

Список використаної літератури

1. Вознюк Н.М. Етико-педагогічні основи формування особистості. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 196 с.

2. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 128 с.

3. Реан А. Психологія людини від народження до смерті. - Видавництво АСТ, 2015.



Оксана Згура

ПЕРЕВАГИ ТА РИЗИКИ КОРИСТУВАННЯ ІНТЕРНЕТОМ

Комп’ютерні технології стали максимально доступними й необхідними в повсякденному житті людини.

Але поряд з величезною кількістю переваг існує і багато ризиків користування Інтернет-мережею. Міжнародні соціологічні опитування показали, що лише у 24% випадках у мобільному Інтернеті батьки запитують, які сайти відвідують їхні діти, а у стаціонарному – 57%. Лише 5% батьків цікавляться щодо змісту цих сайтів у мобільному Інтернеті, та 30% - у стаціонарному. 27% дітей підтвердили, що з ними контактували незнайомі люди, 28% пересилали свої фото, 17% - інформацію про родину. [1] Із 96% дітей віком від 10 до 17 років і половина не знає, яка небезпека чекає їх в Інтернеті. Основними інформаторами, за словами дітей, є вчителі – 42%, батьки – 31%, самостійно читав(ла) – 20%, друзі – 5%. За даними анкетування 56% батьків дозволяють вільно користуватись Інтернетом, 39% - встановлюють часовий режим, а 5% - взагалі, забороняють користуватися. [5]

Дані статистики змушують задуматись.

Отже, розглянемо існуючі Інтернет-небезпеки. Інформаційному крадієві чи хакерові потрібні або ваші особисті дані з метою вигоди або ваша комп’ютерна система. Для цього йому потрібно зламати пароль до вашого акаунту. Для цього є багато різних технологій: брутфорс – метод, який дозволяє перебрати всі можливі цифрові варіанти; тому в паролі не слід указувати дату свого народження, номер телефону; соціотехніка – цей метод ґрунтується на створенні фіктивних електронних повідомлень від імені реальних людей, компаній з проханням надати особисті дані; довірливість до добре оформленого файлу переважає над уважністю; кейлогери – пристрій, що записує пароль у файл при натисканні миші чи клавіатури; тому в Інтернет завжди треба заходити з перевіреного комп’ютера; фішинг – фальшиві сайти, які є копіями оригіналу сайтів, заманюють користувачів для отримання особистих даних; спам–пошта, яка приходить без дозволу користувача з посиланням на сторонній сайт [1, с. 15-17]. Ще є програми, які поширюються через веб-сторінки, електронну пошту: віруси, хробаки та троянці. Їх завдання - пошкодити файли чи операційну систему. [4, с. 29-30]

Через постійне перебування в Інтернет-мережі особливо гострою проблемою останнім часом є Інтернет-адикція або «Internetholic». За А. Голдбергом, «Інтернет-залежність» - це тяга до Інтернету, що має згубний вплив на сімейну, професійну, навчальну, побутову, психологічну сфери діяльності людини. Близько 20% користувачів світу проводять не менше 100 годин на тиждень в Інтернеті. Тому можна припустити, що кожен сьомий мешканець планети Інтернет-залежний. [3, с. 13-15]

Діти ж стають Інтернет-залежними, коли мають труднощі у спілкуванні з батьками, ровесниками. Соціальні мережі приваблюють користувачів тим, що можна знайти колишніх однокласників, шкільних друзів, загублених родичів, відшукати однодумців, поспілкуватися, пограти в онлайн-ігри. І якщо в реальному житті ти непопулярний, чи сором’язливий і боїшся спілкуватися, в Інтернет-просторі – можеш стати відомим.

Разом з тим серед груп спілкування створюються і «групи смерті». Їх багато, кіберполіція їх блокує, але вони реєструються під іншими назвами і продовжують свої небезпечні ігри. Створюються вони людьми, які є соціопатами.

Спочатку куратори ігор дізнаються про людину всю можливу інформацію від настрою до персональних даних. Все починається як азартна гра, дітям подобається перемагати, але поступово завдання ускладнюються, дитина втрачає зв'язок з реальністю, і не усвідомлює, що робить. Це приводить до фізичного травмування або смерті. Але для дитини має значення лише визнання його куратора і перемога. Доведення до самогубства у мережі не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Ще однією небезпекою спілкування в Інтернеті є кібербулінг. Це слово - з англійської мови і означає Інтернет-залякування, Інтернет-тероризм. Він має різні види: використання особистої інформації, погрози, залякування, тролінг, флеймінг. [1, с. 20] Всіх їх об’єднує те, що вони спрямовані на залякування, тероризування, зведення наклепів, розповсюдження неправдивої інформації та ображання інших з метою переносу своєї агресії. У мережі створюються навіть «книги для критики», де є список жертв, яких висміюють та критикують. Із виникненням поняття «булінг» з’явилося і поняття «буліцид» - загибель жертви внаслідок булінгу.

Не будемо забувати і про фото- і відеоматеріали сумнівного характеру, які переглядають діти, та про інформацію, як виготовити, наприклад, вибухівку в домашніх умовах. В Інтернет-просторі відсутні межі пристойного і татуйованого, і при натисканні рекомендованого посилання навіть дорослий може відкрити те, чого зовсім не чекав.

Згідно з нормами, визначеними Міністерством охорони здоров’я України, перебування за комп’ютером не повинно перевищувати: 1-2 клас – 10 хв; 3-5 клас – 15 хв; 6-7 клас – 20 хв; 8-10 клас – 30 хв. [1, с. 16]

До речі, для формування навичок безпечної поведінки дітей у мережі Інтернет з 1992 року в школах України почали застосовувати кейс-метод, запозичений з США. Він полягає у розгляді конкретних життєвих ситуацій (кейсів), та пропонування їх розв’язання. [5]

З метою захисту свого особистого життя та життя своїх рідних варто пам’ятати декілька правил та порад: вчитися правильно підбирати програмне забезпечення для захисту дитини від інформаційних загроз; не відкривати підозрілі повідомлення або вкладення; не використовувати родинну пошту для форумів, запитів в Інтернет; не відповідати на небажану пошту; надавати особисту інформацію лише людям, яких знаєте, або знаєте, куди буде використана ваша особиста інформація; контролювати час перебування дитини за комп’ютером; не встановлювати комп’ютер у кімнаті дитини, краще у кімнатах загального користування; вчасно звернутись до фахівця, якщо помітна надмірна захопленість онлайн-іграми та засиджуванням у мережі; навчитися розмовляти зі своєю дитиною, відчувати її стан, і бути тим, з ким вона поділиться своїми проблемами і страхами; допомагати їй у виборі кола спілкування; вірити в дитину, її найкращі риси; виявляти до дитини ніжні почуття, турботу і увагу.

Потрібно пам’ятати правила безпеки при користуванні Інтернетом та поінформувати про них дитину. А також контролювати час її перебування в мережі. Навчатися основам Інтернет-обізнаності та допомагати робити це своїм дітям.

Інтернет змінив світ на краще, але все ж добре, коли він є лише частиною реального життя, адже віртуальна реальність не може замінити близькості і теплоти відносин у сім’ї, довірливого спілкування з друзями, повноцінної самореалізації.

Список використаної літератури

1. Актуально: діти в Інтернеті. // url: http://www.rozumnadytyna.com.ua

2. Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі: навчально-методичний посібник / А.Б. Кочарян, Н.І. Гущина. – Київ, 2011. – 100 с.

3. Глущенко С.Д. Соціально-психологічні особливості Інтернет-аддиктивної поведінки особистості // Молодь: освіта, наука, духовність: тези доповідей. – Частина І. – К.: Університет «Україна», 2008. – 547 с.

4. Литовченко І.В. Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі: Посібник для батьків. – К: Видавництво ТОВ «Видавничий будинок «Аванпост-Прим», 2010. – 48 с.

5. Формування навичок безпечної поведінки учнів у мережі Інтернет методами кейс-технологій. // url: http://www.slideshare.net






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Схожі:

Артеменко Т. Б iconНа допомогу львовознавцям О. Артеменко, А. Васильєва
Левинського, Альфреда Захаревича, Івана Багенського. Під час цієї подорожі ви почуєте нові топоніми, серед них – «Качиний Діл», середовище...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка