Артюр Рембо (1854 1891)



Скачати 98.54 Kb.
Дата конвертації08.04.2017
Розмір98.54 Kb.

Артюр Рембо (1854 - 1891)

Артюр Рембо - французький поет останньої третини XIX ст., один з найяскравіших представників європейського символізму, його лірика, пройнята духом бунтарства та язичницької закоханості в життєву стихію , містила низку вагомих художніх відкриттів, на які спиралися у своїй творчості поети першої половини XX ст., прагнучи досягти стану поета-«ясновидця». Рембо витворив нову поетичну мову й засади нового поетичного мислення.

В історії французької літератури немає жодного випадку такої дивовижної творчої долі, як у Артюра Рембо. Він писав вірші протягом неповних чотирьох років, але його творчість визначила подальші пошуки багатьох поетів не тільки Франції, а й інших країн світу. Поль Верлен назвав поетів свого покоління «проклятими поетами», він мав на увазі й Рембо, хоча той був на десять років молодший від нього. Дух бунтарства, незгоди і заперечення — провідні риси характеру і таланту поета. Він бунтує і проти моральних засад, і проти законів поетики.

Все коротке життя цього "Шекспіра-дитяти", як назвав Рембо В. Гюго, була втечею від вульгарності буржуазного існування, анархічним викликом нормам і правилам, відходом у створений їм самим хиткий світ "ясновидіння".

"Найдивніший поетичний геній Франції" (Е. Клансьє) - зробив найбільш помітний вплив на французьку поезію XX століття. Його творчість, що заклала основи символізму, у той же час далеко виходить за рамки символістських ідей і побудов, будучи своєрідним проривом до поезії майбутнього.

Біографія поета

Жан-Нікола-Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в провінційному містечку Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції. Це місто він назвав «найідіотськішим з усіх провінційних міст»

Його батько, Фредерік Рембо, був військовим, служив в Алжирі, який із корисливих міркувань одружився із заможною селянською дівчиною Марі-Катрін-Віталі Кліф. У подружжя було четверо дітей (дві дочки і два сини). Коли хлопчикові виповнилося чотири роки, батько покинув сім’ю.

Мати присвятила своє життя дітям і виховувала їх так, як вона це розуміла: головним для неї було виховання покори й ощадливості. За найменшу провину їх карали домашнім арештом і тримали на хлібі і воді. Взаємини Артюра з нею були напруженими: вона не схвалювала його прагнення стати поетом, хотіла бачити в ньому звичайного селянина-фермера. Головним у житті для неї були гроші: поетичними спробами сина вона зацікавилася лише тоді, коли дізналася, що вони можуть принести певний прибуток. Проте вона завжди чекала на повернення свого сина, голодного й обірваного, коли він повертався додому з мандрів.

Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. Вчитель Жорж Ізамбар підтримував перші спроби юного поета. Із шести-семи років Артюр почав писати прозу, а потім вірші.

У школі ним надзвичайно пишалися, вірш -«Новорічні подарунки сиріт»-, який він написав у п’ятнадцять років, розпочинає майже всі його збірки. Директор колежу пророчо сказав: «Рано чи пізно цей хлопчик примусить про себе говорити, це буде або геній добра, або геній зла».

У п’ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869-го. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється творами Рабле і Гюґо, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. В. Гюґо, високо поцінував талант молодого Рембо, назвав його «дитям Шекспіра».

У поезії Рембо починав так, як і Верлен: з учнівської відданості тодішнім авторитетам — В. Гюґо, поетам «Парнасу», Ш. Бодлеру. Але вимір його генія був іншим: за півтора роки він ніби повторив у власному творчому шляху етапи розвитку французького романтизму. І прийшов до заперечення усіх авторитетів.

Перші твори Рембо були написані ще під час навчання в ліцеї, в 1862–1863 роках. У 1869 році йому вдалося опублікувати три вірші латинською мовою.

Чотири рази Артюр утікав із дому, навіть приїздив до Парижа... У серпні 1870 року Рембо потай залишив Шарлевіль, дістався до Парижа, а потім вирушив до Бельгії, де намагався зайнятися журналістикою. З допомогою поліції мати повернула неповнолітнього сина додому. Але ненадовго: від того часу він вже не знатиме спокою. Він бунтар і постійне оновлення стає пафосом його поетичного мислення.

1871 року, дізнавшись, що проголошено Комуну, Рембо кидає ліцей і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників, поет жив разом з комунарами, якийсь час був навіть у національній гвардії. Суворо-ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни-Марі» — яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому Комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, А. Рембо в листі до друга від 10 липня 1871 року просить знищити свої твори про комунарів.

Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею і ясновидицею.

У серпні 1871-го, повернувшись до Шарлевіля, він посилає свої вірші Полю Верлену. Хлопець із провінційного містечка своїми рядками зачарував відомого поета, і той запрошує його до себе у Париж.

Перебування в Парижі протягом 1871-1872 pp. надзвичайно вплинуло на творче зростання Рембо. Тоді він написав найкращі свої твори, зокрема вірш - «П’яний корабель» - був написаний у 1869 p., коли Рембо було лише п’ятнадцять, а через два роки автор суттєво переробив цей твір. Поет сформулював теорію про роль поета в суспільстві. На його думку, справжній поет — це ясновидець, який володіє таїною алхімії слова, це немов Прометей, викрадач вогню, що несе людству нову цивілізацію. Він намагається поєднати звук і колір, винайти нові ритми й образи.

Знайомство Рембо з Верленом переростає в дружбу. Вони вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон. Цілий рік вони мандрували разом Європою. Їхні стосунки припиняються після 10 липня 1873 року, коли Верлен поранив свого друга пострілами з револьвера і потрапив на два роки до в’язниці. Поети зустрілись востаннє у 1875 році у Штудгарті, щоб розійтися назавжди. Збуджений полемікою про релігію, Рембо вдарив Верлена ломакою й продовжував лупцювати, допоки той знепритомнів. Схвильований Рембо впадає наче в лихоманку. Криком душі, зойком людини, котра вже не розраховує на чиюсь допомогу і все ж кличе у всесвіті когось невідомого, стала книга «Сезон у пеклі» (1873), єдина збірка, видана за життя поета. Але невеличкий наклад (500 примірників) письменник не міг оплатити, і книжки так і залишилися на складі. Їх знайшли випадково через кілька десятків років, до того існувала легенда, начебто Рембо сам знищив увесь наклад.

Розрив із Верленом, відсутність коштів, духовна невлаштованість призвели Рембо до гострої творчої кризи. В останніх творах поета відчувається біль і розпач самотньої душі, приреченої на марне благання: «Приходьте всі, навіть маленькі діти, щоб я зміг втішити вас, роздати вам своє серце, прекрасне серце! Прийдіть, бідаки, робітники! Я не хочу молитов, вистачить мені вашої довіри, вона дасть мені щастя».

«Я спробував винайти нові квіти, нові зорі, нові види плоті, нові мови. Я повірив, що володію над-

природною могутністю. І що ж!.. Я! Я, що вважав себе магом або ангелом, вільний від будь-якої моралі, я знову кинутий на землю з необхідністю шукати роботу, обіймати грубу дійсність!» — писав поет.

«П’яний корабель» долі Рембо остаточно збився з курсу. Поет шукає забуття в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало «болю пекучих протиріч», і Рембо вирішив змінити своє життя.

Після того, як йому виповнилося двадцять років, він не написав жодного поетичного рядка. Відмовившись від мистецтва, Рембо блукав Англією, Німеччиною, Бельгією, торгував усілякими дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських селах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Рембо займається всім — від роботи у цирку до закупівлі рабів. Побував він у Єгипті, на Капрі, в Занзібарі. Рембо вивчав мову негрів Сомалі, освоював землі Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії готувати війну проти Італії. У 1882 році Артюр досліджував невідомі європейцям райони, написав про це доповідь і відіслав її в паризьке Географічне товариство. У 1888–1889 роках очолював факторію в Харарі. В останні роки працював у торговельній фірмі «Віанне, Барде і К°», яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.

Останній, африканський етап його шляху — найдовший за часом — був водночас і останнім актом зречення від поезії і самого себе. До поезії він так і не повернувся. Листи, які від нього отримували в Європі, вражають надзвичайною сухістю і діловитістю.

Життя ніби потроху налаштовувалося: більш-менш значні кошти Артюр посилав матері (вона на них, усупереч його волі, купувала землю), можна було вже повернутися до Франції та одружитися...

Тридцяти семи років, стомленим, але ще повним сил, повернувся Артюр Рембо у Францію. Невідомо як склалася б його подальша доля, та 1891-го в нього виникла пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою.

Короткий запис у реєстраційній книжці повідомляв, що 10 листопада о 10 годині у віці 37 років помер негоціант Рембо. В останню путь поета проводжали мати і сестра. Поховано поета в Шарлевілі. Молоді монмартрські поети тоді марили його «Голосівками» й намагалися творити нову поезію...

Незабаром після смерті поета С. Малларме написав про нього: «Він мов... метеор, спалахнув і погас». Проте промені його думки й творчості помітні й нині.

Пiсля смертi до митця прийшла всесвiтня слава. Його iм’я стало символом свiтового поетичного авангарду. Без ясновидiння Рембо не було б великої поетичної революцiї Г. Аполлiнера, французьких сюрреалiстiв, iнших поетiв. Його творчiсть привертала увагу й українських поетiв. Значний iнтерес до неї виявляли Юрiй Клен i Василь Бобринський. Поезiї Рембо також перекладали М. Терещенко, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Стус, В. Ткаченко, М. Москаленко та iн.

Творчий шлях

Перший період творчості (до 1871 року) А. Рембо був позначений впливом лірики Ф. Війона, В. Гюго, Ш. Бодлера та поетів-«парнасців» і пов’язаний із романтизмом. Це не завадило визріванню бунтарського духу як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційного Шарлевіля, де, за словами поета, «ніколи нічого не відбувається». Орієнтуючись на В. Гюґо і Ш. Бодлера, почав писати вірші, які викривали нікчемність міщанства («Засідателі»), Другу імперію («Шаленство кесаря»), лицемірство служителів церкви («Покарання Тартюфа»). Рембо захоплюється революційними ідеями, що призвели монархію до краху. У ті часи свої надії на перебудову суспільства він пов’язував з Республікою.

Другий період (з початку 1871 до початку 1872 року), символістський, ознаменувався створенням і втіленням у практику «теорії ясновидіння». Згідно з нею митець, який прагне охопити у своїй творчості універсальне світове буття, мав розвинути в собі здатність до «ясновидіння» шляхом надзвичайного загострення почуттів та розвинення духовного зору. Для цього, на думку Рембо, прийнятні будь-які засоби, навіть заборонені. «Митець… сам шукає, сам виснажує себе всілякою отрутою, проте всмоктує їх квінтесенцію… Він стає найбільш хворим з усіх, найбільш злочинним, найбільш ученим з усіх учених! Адже він досяг невідомого!.. І нехай він згорить під час злету від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові трудівники, вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!»

Поезія Рембо набуває трагічного звучання. Особливо виділяється вірш «П’яний корабель», що його Стефан Цвейг назвав «фантасмагоричним сновидінням, бунтом фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, який збився з курсу і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.

У символістському сонеті «Голосівки» декларувалися нові принципи мистецтва: перетворення слова на символ, увага до смислового забарвлення звуків, велике значення відчуттів у сприйнятті світу та відображенні духовного життя людини.

Третій період творчості (1872–1873) - вихід за межі символістської естетики у напрямку авангардистської лірики XX ст., пік розвитку творчості на основі «теорії ясновидіння», збірка віршів у прозі «Осяяння»; «Сезон у пеклі» — знак прощання А.Рембо з поетичною творчістю
Естетичні погляди поета

— поет повинен стати ясновидцем;

— поет має передавати найвищу істину людям;

— поет — «золота іскра вселенського світла»;

— поет — посередник між землею і небом, між світом буденним і вічним світом ідей;

— поезія є магічною силою, яка викликає до життя образи, почуття, настрої.

— людина — найбільша цінність на землі;

— сповідування можливості існування сугестивної (темної) поезії.


Рембо справедливо називають "передчасною дитиною двадцятого сторіччя". Дійсно, він передбачив своєю творчістю істотні риси сучасної поезії: інтенсивність ліричного переживання, витончену метафоричність, особливу музикальність і колірну виразність, верлібр. Повною мірою значення Рембо розкрилося лише в XX столітті, коли французькі поети заговорили образною мовою, створеною ним.

Думки про поета

  • Рембо, перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях до найшаленішої краси. Пабло Неруда

  • Творчий шлях Артюра Рембо — це безпрецедентна пригода в історії мистецтва. Стефан Малларме, французький поет-символіст

  • Геній Рембо, стрімкий та суперечливий, як комета, промайнув на обрії символізму, залишивши за собою зоряний слід, до кінця не розгаданий. Але йти по зорях до Рембо – нелегке завдання для душі. О.Мандельштам


Джерела

Бакало Л.А. Зарубіжна література. 10 кл. Конспекти уроків. – Тернопіль: Мандрівець, 2008. – С. 156-164

Богдан Л.С. Зарубіжна література. Розгорнуте календарне планування уроків. 10 клас: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Вид-во «Ранок», 2003. – С. 125-130

Бугай Л. М. "П'яний корабель" А. Рембо - яскравий зразок символістського пошуку "відповідностей" різних проявів життя, багатства асоціацій": конспект уроку з використанням комп'ютерних технологій. 10 клас // Зарубіжна література в школах України : Методичний журнал. - 2010. - N 2. - С. 32-34.

Бугай Л. Мандри душі: "П'яний корабель" А. Рембо як яскравий зразок символістського пошуку "відповідностей" різних проявів життя, багатства асоціацій // Зарубіжна література (Шкільний світ). - 2010. - N 10. - С. 3-5.

Грисенко, Л. П. Опорно-смислова схема: Артюр Рембо "П'яний корабель" // Зарубіжна література в школах України : Методичний журнал. - 2010. - N 2. - 2

Гузь О. "Поезія повинна бути попереду!": методичні рекомендації до вивчення творчості Артюра Рембо у старших класах // Зарубіжна література (Шкільний світ). - 2008. - N 4. - С. 7-9.

Гузь О.О. Світова література. Конспекти уроків. 10 кл. – Мандрівець, 2012. – С. 358-370

Ковбасенко Ю . І. Світова література: Підручн. для 10 кл. загальноосвіт.навч. закладів (академічний рівень, профільний рівень). — К .: Грамота, 2010. — С. 273-282

Мухін В.О. Зарубіжна література. 10 клас. – Харків:Веста:Вид-во «Ранок», 2008

Назаров Н. Артюр Рембо: "Я винайшов колір голосових!": звукосимволічні та філософські аспекти сонета "Голосівки" // Зарубіжна література (Шкільний світ). - 2008. - N 4. - С. 10-15.

Наливайко Д.С., Шахова К.О., Волощук Є.В. [та ін.]. Світова література: підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: академ. рівень, проф. рівень / - К. : Генеза, 2010. – С. 214-228

Ніколенко О. М. Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо/ посібник для вчителя. - Х. : Ранок, 2003. - 144 с.

Ніколенко О. М. “Моє пробудження благословили шквали…”. Поезія Артюра Рембо. 10 клас // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999. – № 12.

Паращич В. В. Усі уроки світової літератури. 10 клас (академічний рівень). — Х. : Вид. група «Основа», 2011. — С. 201-211

Семенюк О. О. Своєрідність творчості Артюра Рембо: урок засвоєння нових знань, 10 клас // Зарубіжна література в школах України : Методичний журнал. - 2008. - N 10. - С. 59-63.

Столій І. Л. Світова література. 10 клас: Розробки уроків/І. Л. Столій. — Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – С. 301-305

Чайка С.С. Зарубіжна література: Плани-конспекти. 10 клас. – Харків: Торсінг, 2003. – 191-204

Чередник Л. А. Світова література. 10 клас. Рівень стандарту: Авторські уроки.— Х.: Вид-во «Ранок», 2011. — С. 160-170

А.Рембо http://www.liveinternet.ru/users/4514961/post189524539/







http://svitliteraturu.ucoz.ua/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/a_rembo_biografija/19-1-0-866



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Артюр Рембо (1854 1891) iconУрок 24 Артюр Рембо

Артюр Рембо (1854 1891) iconАртюр рембо. Художній світ поезій. Асоціативно-чуттєва картина всесвіту у віршах відчуття
«артюр рембо. Художній світ поезій. Асоціативно-чуттєва картина всесвіту у віршах «відчуття» та
Артюр Рембо (1854 1891) iconТести про А. Рембо Роки життя Артюра Рембо
А «П’яний корабель» б «Голосівки» в «Паризька оргія» г «Моя циганерія» д
Артюр Рембо (1854 1891) iconПоети Херсонщини Лавреньов Борис Андрійович (1891 —1959) поет, прозаїк, журналіст, публіцист
Народився у Херсоні 17 липня 1891 року у родині вчителів. Навчався в першій чоловічій гімназії
Артюр Рембо (1854 1891) iconМихайло Булгаков (1891-1940) Життєвий І творчий шлях. Булгаков І Україна (1891 – 1940)

Артюр Рембо (1854 1891) icon1850–1891 Софі́я Васи́лівна Ковале́вська
Софі́я Васи́лівна Ковале́вська (3 (15) січня 1850, Москва – † 29 січня (10 лютого) 1891, Стокгольм) –математик, письменниця І публіцист,...
Артюр Рембо (1854 1891) iconКонтрольна робота за творчістю В. Вітмена, Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо. Тести, відповіді на запитання
Тема: Контрольна робота за творчістю В. Вітмена, Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо. Тести, відповіді на запитання
Артюр Рембо (1854 1891) iconПавло Тичина
Павло́ Григо́рович Тичи́на (23 січня 1891 16 вересня 1967) український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч
Артюр Рембо (1854 1891) iconДовідка про немирівський навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І iii ст. №2 ліцей"
М. Трублаїні український письменник; працювали М. Чалий, кращий друг Шевченка, пізніше перший його біограф (1854-1858р р.), малювання...
Артюр Рембо (1854 1891) iconПавло Тичина народився 23 січня 1891 року, в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губерні. Батько Павла, Григорій Тимофійович Тичина (1850 —1906), був сільським дяком І одночасно вчителем у школі грамоти
Тичина (1850 -1906), був сільським дяком І одночасно вчителем у школі грамоти Павло Тичина народився 23 січня 1891 року, в селі Піски...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка