Бакуменко в. Д



Сторінка11/13
Дата конвертації10.03.2018
Розмір2.79 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

20. НЕГАТИВНІ ЯВИЩА ТА ПАТОЛОГІЇ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ
В управлінні соціальними системами, основними властивостями яких є складність, відкритість, динамізм, імовірнісний характер процесів, здат­ність до самоорганізації, існують чимало труднощів і, так званих, "управ­лінських патологій". Саме вони й складають ті особливості управ­лінської діяльності, що можна взяти за основу при визна­ченні напрямів удосконалення управлінських рішень. Для цього необхідно виявити труднощі та найбільш поширені негативні явища, які слід подолати. Нижче виділені найбільш відомі на сьогодні труднощі, що стосуються управлінської діяльності в соці­аль­них системах та окремих її аспектів.

На сьогодні прийняття та реалізація стратегічних рішень ще не систематизовані належним чином, а керів­ники та фахівці недостатньо озброєні методологією та технологією управ­­лін­ня. Важливу роль для подолання цих недоліків відіграє упоряд­кування про­цедури ціле­покладання. Існуючі тут труднощі пов’язані з низ­кою об’єктивних і суб’єктивних обме­жень на здійснення призна­чення соці­­аль­них систем, особливо держави. Се­ред них такі:



  • невиз­наченість майбут­нього або поверхове чи взагалі неправильне його уяв­лен­ня;

  • наявність унікальних про­блем;

  • здебіль­шого неможливість чіткої струк­ту­ризації проблем і визна­чен­ня цілей у кіль­кіс­ному вимірі;

  • обме­женість ресурсів і невизначеність перспек­тиви їх відно­в­лення;

  • невиз­на­че­ність або проти­леж­ність підходів до вирішення проблем з боку різ­них впли­вових сил;

  • як нас­лідок цього маємо пошук компромісів, а не рішучі дії;

  • неврахування чиннику взаємовпливу окремих соціальних під­систем;

  • немо­жливість або склад­ність отримання достатньої інфор­мації, пов’язані з цим ризик та не­виз­на­ченість;

  • відсутність ефективних нау­ково обґрунтованих мето­дів, придат­них для практики цілепо­кла­дання в широкому спектрі проб­лем тощо.

Усі ці чинники проявляються через сприйняття певних людей, що приймають або без­по­середньо впливають на прийняття рішення. Звідси обме­женість застосування раціональної моделі прийняття рішень і, пере­важ­но, вибір такого рішення, що відповідає ситуації, але не покращує її. Цим пояснюються, на­прик­лад, тенденція будувати не оптимізаційні, а іміта­цій­ні моделі соціаль­но-економіч­них систем та отримувати з їх допо­мо­гою можливі сценарії роз­витку, особлива важливість людського чинника, необ­хід­ність поєднання в особі управлінця досвіду, інтуїції, знання та розуміння постій­ної необхідності їх поповнення, дискусії щодо необ­­хідного рів­ня та спрямування підготовки та підвищення кваліфікації управлінців, особливо на держав­но­му рівні.

Проблеми цілепокладання стосуються двох основних процесів - роз­вит­­­ку, коли зміна властивостей, складу та структури системи супро­вод­жу­єть­ся зміною складу основних її елементів і кількості зв’язків між ними, та фун­к­ціонування, коли властивості, склад і структура системи змінюються без зміни складу основних елементів та кількості зв’язків між ними.

Можна впевнено стверджувати, що й на сьогодні вирішення проб­лем ціле­по­кладання в управлін­ській діяльності залишається одним з най­склад­ніших. Цьому сприяють також чинники неоднорідності: управ­лінсь­кої діяльності, що проявляється у численних її типах, видах та фор­мах; просторових умов управлінської діяльності та її здійс­нен­ня за допомогою різних засобів реалізації; суб'єк­та управ­лінської діяльності, тобто його реальне втілення в часі не тільки різними особами, а й різними засобами та зовнішніми формами.

Цілепокладання є складовим елементом, етапом управлінської функції пла­нування. Зде­біль­шого на державному рівні використовується середньо- та коротко­стро­­кове планування. Це визначення щорічних про­грам соціально-економічного розвитку, програм дії уряду, державного бюджету тощо. Таке пла­ну­вання крім безпосереднього управлінського впливу на систему державного управління має і певне політичне підґрунтя, а саме, є спробою швид­ко отримати позитивні соціально-економічні результати та, тим са­мим, заручитися підтримкою населення у проведенні державної політики.

По­милки або прорахунки при виборі цілей проявляються, як правило, не відразу. Американський вчений, Нобелівський лауреат Д.Форестер стверджував, що управ­ління склад­ними системами, вихо­дячи лише з короткострокових цілей та орієн­тування на найближче майбутнє, неминуче призводить до того, що діяльність тієї чи іншої соціальної системи з часом буде погіршуватися.

Водночас існують певні труднощі в плануванні. Хоча складним проблемам найбільшою мірою відповідає системне планування, сьогодні воно ще не знаходить широкого впровадження у повному обсязі. Вза­галі планування ефективне та доцільне тільки у поєднанні з ефек­тивним контролем. Фактично, дер­жавні установи не контролюють свою діяльність у повній мірі, що пов’язу­ється з наслідками вибор­чої політики, змі­на­ми в уряді, недостатнім забез­печенням ресурсами, нечисленністю колек­ти­вів, що здійснюють планування, небажанням оприлюднення оцінок основ­них показ­ників і виникнення конфліктних ситуацій тощо. Внас­лі­док цього можна пого­дитися з твердженням Г.Райта, що планування є важливою, але знех­туваною функцією державних керівників.

Планування та оцінювання є основними компонентами аналізу політики, як сучасної мето­дології управління, та визначають ефективність його зас­то­­сування. У зв’язку з цим, викликає занепокоєння зміщення цільо­вих на­ста­нов при оцінюванні програмно-цільових рішень, яке прояв­ляється в пере­клю­ченні уваги з результатів на ресурси та величину коштів, витрачених на реа­лізацію тієї або іншої програми. На думку спеціалістів, це може привести до зниження ефективності програмно-цільового управління. Таке зміщен­ня цільо­вих настанов, частково, пов’язане з впро­ваджен­ням стратегії ресурсо­збе­реження на всіх рівнях управ­ління, яка є одні­єю з провідних настанов сучасного державного управління.

В управлінні величезна увага приділяється розвитку та удос­коналенню функції комунікації, її засобам і тех­но­­логіям. Це пояснюється тим, що за оцінками фахів­ців, на обмін, перет­во­­рення та об­роб­ку інформації в управлінських процесах втрачається від 50% до 90% ча­су. Фактично інформаційні процеси складають ос­­но­ву управ­лін­сь­­ких процесів і значно впливають на їх ефек­тив­ність. Для розу­міння їх ролі запропоновані моделі організаційних стру­к­тур, в яких відо­бражені вузли управління та вико­навчі орга­ни, що поєд­нані лі­ні­­­ями ін­фор­маційного зв’язку. У вузлах управління відбу­вається пере­­тво­рен­ня зібра­ної первинної (повідомлюючої) інформації в управ­лін­ську (уп­рав­­­лінські рішен­ня) за допомогою перетворюючої інформації (опис ме­то­дів, алго­ритмів, правил, прийо­мів, принципів). Таким чином, від роз­­­гля­ду ієрархії цілей та завдань можна перейти до розгляду та аналізу ор­га­нізаційних структур з ієрархією вузлів управління та алгоритмів.



Серед основних проблем інформаційного забезпечення управ­лінсь­ких процесів в соціальних системах можна виділити:

  • складність отри­ман­ня необхідної релевантної інформації і, як результат, здійснення управ­ління в умовах її нестачі;

  • обмеженість інформаційних моделей опису про­цесів управління внаслідок їх суб’єк­тив­ності та неможливості побудови пов­ної ієрархії цілей;

  • невизначеність одних та складність отримання кіль­кісних оці­нок інших параметрів управлінських процесів;

  • неоднорідність та зміна пара­метрів у процесі розвитку;

  • наявність як зайвих, так і малоін­фор­мативних вузлів управління та ланок зв’язку;

  • існування інфор­ма­цій­них протиріч між вузлами управління; недосконалість алгоритмів пере­тво­­рення інформації;

  • складність та інформаційна перенасиченість окре­мих вузлів управ­­ління; відставання з впровадженням сучасних комп’ютерних та інформа­цій­них техно­логій;

  • неоперативність отримання інформації;

  • суб’єктивність сприйняття інфор­мації (фільтрація, вибірковість тощо); низький рівень аналітичної робо­ти у вузлах управління, непідготовленість до неї управ­­лін­ців;

  • незадовільна організація діловодства, насамперед, його електронізації; низький рівень контролю.

Останнім часом все більшого розуміння отримує необхідність ура­ху­вання в управлінській діяльності чиннику ризику як імовірності отри­мання бажаного ре­зуль­тату. Чим менше ризик, тим легше здійсню­вати управ­ління та забезпечити його ефективність. Завдання управлінців - зна­хо­дити в умо­вах невиз­наченості та ризику ефективні рішення. Цей принцип зму­шує виявляти та про­гно­зувати суттєві чинники мож­ли­вого впливу як негативного, так і позитивного, а також кількісно оціню­вати їх імовірність. Серед найбільш відомих чинників, що суттєво впливають на імовірність реалізації управлінських рішень в державному управлінні, маємо:

  • неврахування цілей, інтересів та поведінки основних політичних сил та соці­аль­­них груп;

  • нестабільність економічної та соціальної ситуації;

  • невиз­наченість політичної ситу­а­ції;

  • зміна влади;

  • нестабільність законодавства;

  • незадовільний стан відносин з впливовими країнами та між­на­родними організаціями;

  • неповнота або неточність інфор­мації;

  • еколо­гічна небезпека; стихійні лиха тощо.

Незважаючи на численні результати досліджень, ще спосте­рі­гається неадекватне ставлення багатьох управлін­ців до чинника ри­зи­ку, що проявляється в нехтуванні ним, орієнтації на найкращі показ­ни­ки та власний практичний досвід, недооцінюванні експертних методів, упе­ред­же­но­сті щодо використання математичних засобів та ін. Навіть, оціню­ючи ризик при виборі альтернатив, люди, як правило, зважають тільки на дві змінні: суб'єк­тивну ймовірність програшу та розмір програшу, тоді, як імо­вірність виграшу зовсім не справляє вплив на оцінку ризику.

В деяких умовах отримання оцінок чинників впливу неможливе внаслідок недостатності інформації. В цьому разі, йдеться про управ­лін­ня в умовах невизначеності. Найбільше воно характерне для соці­аль­них, політич­них та наукових систем. В умовах склад­ності та­ких систем для прогнозування їх поведінки при наявності дії числен­них чинників в останні роки робиться спроба застосовувати методи моделю­вання з вико­ристанням сучасних інформаційних технологій. Оскіль­ки на прак­тиці не завжди вдається повністю вирішити завдання на кожному етапі управ­ління, то доцільно відслідковувати накопичення відхилень від пос­тав­лених цілей з метою корегування дій у вузлах управління.

До поширених помилок у процесі прийняття рішень, що безпо­се­редньо пов’язані з людським фактором, можна віднести такі: управлінська коротко­зорість, припущення, що майбутнє повторюватиме минуле, надмірне спро­щення, покладання на чужий досвід, упереджене ставлення, неба­жання експериментувати та приймати рішення.

До найважливіших напрямів удосконалення прийняття та реа­лізації управлінських рішень належать такі:



  • подальший розвиток теорії та методології реалізації управлінських функцій;

  • розроблення сучасних технологій прийняття рішень;

  • використання методології наукового управління при прийнятті рішень;

  • підвищення професійного рівня управлінців, зокрема, вдос­коналення сис­те­ми добору, підготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів;

  • розроблення та впровадження чіткої системи професійних та службових обов’язків державних службовців;

  • створення та постійна актуалізація інформаційно-методичного ресурсу щодо механізмів реалізації управлінських функцій, зокрема, прийняття та реалізації управлінських рішень, які включають сучасні теоретичні та прак­тичні розробки у цих сферах;

  • використання сучасних систем підтримки прийняття рішень;

  • обов’язкове врахування можливих екологічних наслідків рішень.

Крім об’єктивних чинників впливу на управлінські рішення, пов’язаних з певними труднощами забезпечення їх ефективності, існують так звані управлінські патології. Цей термін використано російським вченим А.Пригожиним для поз­начення певного класу феноменів, що стійко відтворюються та прояв­ляються в різних поколіннях керівників. Наведемо такі фено­мени, які є найбільш поширеними або суттєвими за впливом і негативними нас­лід­ками. Серед них наступні:

  • зростання без розвитку як наслідок нездатності до змін, неприй­няття очікуваних нововведень або невміння їх здійс­нювати;

  • панування структури над функціями, що, наприклад, прояв­ля­ється при вирішенні органі­заційних проблем у створенні нових структур замість відпо­відних механізмів, хоча функції первинні щодо структури (цілі  функції  структура);

  • превалювання процедур та особистісного розуміння спра­ви над цілями (найгірший прояв бюро­кратії);

  • використання ресурсів організації у власних, корисних цілях (корупція);

  • невідповідність займаним посадам, інакше кажучи, неспро­мож­ність осіб виконувати доручені їм функції;

  • прийняття рішень відповідно до очікувань вищестоящих керів­ників або певних сил (лобіюван­ня у гіршому його розумінні);

  • прийняття рішень-антонімів типу об’єднати-роз’єднати, центра­лізувати-децентра­лізувати;

  • маніпулювання фактами, їх фільтрація залежно від ситуації та особистих потреб й інтересів;

  • імітація раціо­нального аналізу, за яким криються хибні підходи та помилки в управлінні;

  • втрата керованості внаслідок: погіршення відносин з підлеглими; над­мірної їх чисельності; перевантаження їх великим обсягом завдань та інфор­мації; слаб­кої вмотивованості праці персоналу; посилення розбіж­нос­тей між фор­мальною та неформальною структурами організації; виник­нення конфліктів;

  • дублювання існуючого організаційного порядку у наказах, роз­порядженнях, інструкціях, тобто фактично віднесення до обов’язкових тільки тих з них, що підкріплюються нагадуванням;

  • відчуження працівників від прийняття та реалізації рішень, втрата в їх діяльності творчості;

  • прийняття рішення, доручення всупереч заведеному організа­ційному поря­д­ку без залучення нижчестоящих керівників, тобто неповне викорис­тання наявного управлінського ресурсу;

  • низька здійсненність управлінських рішень внаслідок як невисокої виконавчої дисципліни, так і недоліків самих рішень;

  • концентрація уваги в роботі керівників з підлеглими на оцінці недо­ліків, а не досягнень;

  • фактор емоцій­ного впливу на рішення, небажання визнавати власні помилки.

В умовах кризи у процесі прийняття рішень проявляються такі управлінські недоліки:

  • звужуються можливості тих, хто відповідає за прийняття рішень, зокрема, з питань аналізу ситуації, уявлень наслідків рішень, творчого мислення, повноти оцінки проблем;

  • комісії або інші органи з управління ліквідацією криз не завжди ефективні, оскільки однорідні за складом, очолюються, як правило, не незалежним керівником, проявляють, переважно, однобічне бачення ситуації тощо;

  • відповідні організаційні структури є недостатньо гнучкими для здійснення спеціальних оперативних заходів;

  • інформація, що необхідна для поглибленого вивчення ситуації, зде­більшого, неповна та недостатньо повно враховує всі життєво важливі факти.

Аналіз управлінських патологій показує, що значна їх кількість пов’яза­на з проблемами моралі адміністративної пове­дінки, усунення яких, передусім пов’я­зане з розвитком управлінської культури. Подо­лан­ня управлінських патологій, труднощів та недоліків слід розглядати як суттєвий резерв удос­ко­на­лен­ня управ­лін­ської діяльності та ефективного досягнення постав­лених цілей.
21. УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Україна обрала шлях європейської інтеграції, що потребує трансформації її моделі до європейської моделі державного управління. Остання характеризується розвиненою системою права та акцентуванням державного управління на виконавчо-розпорядчих функціях. Цей процес супроводжується поступовим приведенням законодавчого поля України у відповідність законодавчому полю ЄС. Його складність та тривалість проявляється, насамперед, у масштабності змін, їх несистемному характері. Спроба штучного прискорення цього процесу шляхом конституційної реформи 2005 року та переходу до парламентської форми правління, притаманної більшості країн ЄС, зазнала невдачі. На сьогодні можна характеризувати модель державного управління України як переходну від пострадянської до європейської, якій притаманні елементи обох цих моделей.

Для кращого розуміння ролі та місця державного управління в сус­піль­но­му житті та розбудові держави звернемося до моделі основних напрямів та процесів його здійснення (рис. 28), виходячи з його широкого розуміння. Аналіз державного управління як системи діяльності, як це видно з цього рисунку, дає змогу виділити в ньому такі основні напрями та процеси:



  • напрям державного будівництва (державотворення), який реалізується через процеси створення та розвитку системи державної влади (політич­ного та адміністративного управління), зокрема охоплює визначення і правове закріп­лен­ня: форми державного правління; політичного режиму; державно-терито­рі­аль­­ного (адміністративно-територіального) устрою; місії, основ­них цілей і функцій держави, їх пріори­тетності; роз­по­­ді­лу повноважень між гілками та вищими органами дер­жавної влади; структури органів державної влади відповідно до та основних функцій держави; корекції завдань і функцій органів дер­жав­ної влади;

полотно 29
ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ПРОЦЕСИ ЗДІЙСНЕННЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ



Політична

(державна політика)




  • напрям формування державних стратегій та державної політики, який реалізується через процеси розроблення і вдосконалення державних стратегій та державної політики, зокрема охоплює: визначення стратегії розвитку держави, розроблення державних політик за основними напрямами діяльності держави (загальні орієнтири для дій та прийняття рішень); програмування, форму­ван­ня планів дій (формування програм, планів дій, роз­роб­лення сценаріїв і графіків досягнення цілей органів державної влади); скла­дан­ня бюджету (розрахунок обсягу доходів та витрат, розподіл ресурсів по роботах, що зап­лановані для досягнення цілей);

  • напрям адміністративного управління, який реалізується шляхом організації процесів реалізації стратегій та держав­них політик, зокрема забезпечує безперервну організацію всіх зазначених процесів, опера­тивне і тактичне управління різними суспільними сферами, галузями та відносинами з метою досяг­нен­ня визначених цілей та вирішення завдань держави.

Наведена модель (рис. 28) може бути використана для синтезу моделей (паспортів, портретів) систем держав­ного управ­лін­ня для різних країн; формування політичних програм керівників країни та претен­ден­тів на цю роль шля­хом розгорнутого викла­дення (відповідно до структури моделі) поглядів і підходів до основних питань державо­творен­ня, розроб­лен­ня та реалізації державних стратегій та державної політики, зокрема, необхідних державно-управлінських рішень для їх вирішення.

Конкретизуємо цю модель для вітчизняної ситуації, зокрема розгля­немо на її основі модель (паспорт, портрет) системи державного управління в Україні:

Етап 1. Визначення форми державного правління (перший напрям державного будівництва).

Україна є республікою. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Низка фахівців характеризує сучасну Україну як напівпрезидентську (прези­дентсько-парламентську) республіку.

Етап 2. Визначення державного режиму (другий напрям державного будівництва).

Україна є демократичною, правовою державою. В Україні діє принцип верховенства права.

Етап 3. Визначення державного устрою (третій напрям державного будівництва).

Україна є унітарною державою.

Етап 4. Визначення місії та функ­цій держави, їх пріо­ритет­ності (четвертий напрям державного будівництва).

Місія України конституційно визначена як побудова незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави. Вона задає основні напрями її розбудови. Основним зовнішньополітичним вектором України є європейська інтеграція за умови стратегічного партнерства з Росією. В Україні здійснюються зовнішні функції (захист недоторканості кордонів, цілісності території, суверенітету, сприяння роз­витку спів­праці та взаємодії з іншими країнами у різних галузях), внутрішні функції (законо­давча, політична, організаційна, економічна, соціальна, культур­но-освітня), а також специфічні функції (регулю­вання у сфері між­ре­лі­гій­них відносин, ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи) держави.

Етап 5. Розподіл повноважень між гілками влади. (п’ятий напрям державного будівництва).

В Україні державна влада поділена на законодавчу, виконавчу і су­до­ву, які на вищому рівні відповідно представлені Верховною Радою України, Кабінетом Мініс­т­рів України, Конституційним Судом України та Верховним Судом України.

Етап 6. Визначення структури ор­ганів держав­ної влади (шостий напрям державного будівництва).

В Украї­ні реорганізовано струк­ту­ру Кабінету Міністрів України та структуру центральних органів державної влади, яка містить мініс­терства та центральні органи виконавчої влади України (державна служба, державна інспекція, державне агентство), діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України. Такі зміни пов’язані із проведенням адмініс­тративної ре­фор­ми в Україні з метою вдоско­нален­ня системи державного управління, під­ви­щення ефективності функ­ціонування органів виконавчої влади.

Етап 7. Визначення або корегуван­ня зав­дань і функ­цій органів дер­жавної влади (сьомий напрям державного будівництва).

В Україні діють типове положення і окремі положення про міністерства та центральні органи виконавчої влади, затверджені відповідними указами Президента України. Визначено повноваження і кон­цеп­ції діяльності кожного з таких органів, які закріплені у відповідних по­ложеннях про ці органи.

Етап 8. Визначення стратегії розвитку держави (перший напрям формування державних стратегій та державної політики).

Визначальними пріоритетами Стратегії економічного та соціаль­но­го роз­­витку України є: забезпечення необхідних передумов її приско­реного зростання на інноваційній основі; підвищення конкуренто­спро­мож­нос­ті національ­ної економіки, опрацювання та реалізація державної полі­ти­ки, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інноваційно-інвестиційної моделі еко­номічного зростання, утвердження України як високотехнологічної дер­жа­ви; здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидке подо­лан­ня кризових процесів; глибока пере­бу­до­ва соціальної сфери у напряму підвищення стандартів життя населення.

Етап 9. Розроблення державних політик за основними напрямами діяльності держави (другий напрям формування державних стратегій та державної політики).

За Конституцією України визначення засад внутрішньої і зовніш­ньої політики належить до повноважень Верхов­ної Ради України, а здійснення внутрішньої і зовнішньої політики віднесено до ком­пе­тенції Кабінету Міністрів України. Державна політика в сучасних умовах здійснюється відповідно до основних напрямів діяльності держави і зна­ходить своє відображення у програмах діяльності уряду, національних проектах, дер­жавних, регіональних та галузевих програмах, концепціях, основних напря­мах і сценаріях розвитку, планах законотворчої діяльності, державному бюджеті. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами.

Етап 10. Програмування, форму­ван­ня планів дій (третій напрям формування державних стратегій та державної політики).

Планування роботи Кабінету Міністрів України здійснюється на основі пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади шляхом прий­няття Програми діяльності Кабінету Міністрів України на пе­ріод його повноважень, щорічної Державної програми економічного і со­ціального розвитку України, інших державних програм та актів Кабінету Міністрів України. За пропозиціями центральних органів ви­ко­нав­чої влади Мінюстом України щорічно формується план зако­но­проект­ної роботи, який затвер­д­жується Кабінетом Міністрів України.

Етап 11. Складання бюджету (четвертий напрям формування державних стратегій та державної політики).

В Україні на кожний наступний рік приймається відповідний Закон Ук­раїни "Про Державний бюджет". За пропозиціями органів державної вла­ди Мінекономрозвитку і торгівлі України та Мінфіном України здійснюється розра­хунок балансу надходжень і витрат на реалізацію функцій держави в межах певного року та способи його досяг­нення.

Етап 12. Реалізація стратегій та державних політик (напрям адміністративного управління). Реалізація державних політик здійснюється системою вико­навчої влади України на чолі з Кабінетом Міністрів України відповідно до визначених її конкретних напрямів. Міністерства, центральні та місцеві органи державної влади беруть участь у реалізації державних політик як у всьому їх комплексі, так і за відповідними напрямами.

Зазначені на рис. 28 напрями державного управління реалізуються шля­хом управ­лінсь­­­ких впливів, яким передує прийняття державно-управ­лін­сь­ких рішень. Розглянемо найбільш суттєві сфери практичного застосування державно-управлінських рішень та державно-управлінських впливів за основними напрямами державного управління в Україні, при виділенні яких використано низку положень Конституції України.



Державно-управлінські рішення та державно-управлінські впливи з державного будівництва:

  • призначення виборів глави держави, парламенту, органів місцевого самоврядуван­ня;

  • розподіл повноважень між главою держави, парламентом та урядом;

  • призначення референдумів з питань, передбачених конституцією (зокрема про зміну території країни);

  • визначення місії, цілей і функцій розвитку держави;

  • забезпечення організації і порядку діяльності парламенту, визна­чення статусу його де­пу­татів;

  • визначення системи центральних органів виконавчої влади;

  • утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

  • створення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб для виконання повноважень глави держави;

  • утворення судів;

  • утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

  • розроблення засад місцевого самоврядування; спеціальних статусів столиці та інших міст;

  • визначення і забезпечення правового режиму державного кордону;

  • забезпечення національної безпеки та оборони (затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій силових мініс­терств; оголошення стану війни і укладення миру; введення воєнного чи над­звичайного стану; загальна або часткова мобілізація; використання війсь­кових формувань у разі збройної агресії проти країни; надання війсь­кової допомоги та направлення військових підрозділів до інших дер­жав; допуск військових підрозділів інших держав на свою територію; ого­ло­шення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації);

  • забезпечення організації і діяльності органів виконавчої влади, основ державної служби, організації державної статистики та інформатизації;

  • забезпечення організації і діяльності прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основ організації та діяльності адвокатури;

  • визначення засад утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань грома­дян, засобів масової інформації;

  • внесення змін до конституції;

  • встановлення державних свят;

  • визначення порядку використання і захисту державних символів;

  • визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантії цих прав і сво­бод; основ­них обов'яз­ків громадянина; громадянства, право­суб'єктності гро­мадян, статусу іноземців та осіб без громадян­ст­ва; прав корінних народів і національних меншин; порядку застосування мов;

  • розроблення засад цивільно-правової відповідальності; визначен­ня діянь, які є злочи­на­ми, адміністративними або дисци­плінарними право­по­рушеннями, та відповідальності за них.

Державно-управлінські рішення та державно-управлінські впливи з формування державних стратегій та державної політики:

  • визначення стратегій розвитку держави;

  • розроблення і прийняття програми діяльності уряду;

  • розроблення, прийняття та внесення змін до державного бюджету;

  • розроблення засад зовнішньої та внутрішньої політики, зокрема грошово-кредитної, фінансової, валютної, цінової, інвестиційної, податкової; політики в сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; охорони здоров'я; освіти; науки; культури; охорони природи, еколо­гіч­ної безпеки і приро­­докористування; використання морської економічної зони, конти­нентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та екс­плуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

  • встановлення порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядку випуску та обігу державних цінних паперів, їх видів і типів;

  • розроблення засад регулювання демографічних та міграційних процесів;

  • визначення правових засад підприємництва; вилучення об'єктів права приватної влас­ності; затверд­жен­ня переліку об'єктів права держав­ної власності, що не підлягають приватизації; правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання;

  • надання позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним орга­ні­за­ціям, а також одержання їх від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій;

  • створення вільних економічних зон;

  • встановлення порядку введення державних стандартів.

Державно-управлінські рішення та державно-управлінські впливи з адміністративного управління:

  • здійснення першочергових заходів щодо реалізації програми діяль­­ності уряду;

  • нормотворча діяльність;

  • проведення зовнішньої та внутрішньої політики, зокрема гро­шово-кредитної, фінан­сової, валютної, цінової, інвестиційної, податкової; політики в сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, шлю­бу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; охорони здоров'я; осві­ти; науки; культури; охорони природи, еколо­гіч­ної безпеки і приро­до­корис­тування; використання морської економічної зони, континентального шель­фу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енерго­сис­тем, транспорту і зв'язку;

  • розроблення, прийняття і реалізація національних, державних та регі­о­нальних про­грам економічного, науково-технічного, соціального, націо­наль­но-культурного розвитку, охорони довкілля;

  • спрямування і координація роботи міністерств, інших органів вико­навчої влади;

  • забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

  • управління об'єктами державної власності;

  • здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

  • забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю.

Основними формами державного управління в Україні є державно-політична, правова, інституційна та організаційна. Вони всі у різній мірі використовуються в процесах державотворення, формуванні державних стратегій та політики, адміністративному управлінні.

Правова форма державного управління є саме тим механізмом, що відрізняє його від менеджменту та інших форм соціального управління. Вона проявляється у законодавчій та іншій нормативно-правовій діяльності. Широко використовується в процесах державного регулювання, стимулювання, підтримки.

Державно-політична форма використовується для розроблення та реалізації державних стратегій та політик. Вона широко використовує програмно-цільовий підхід до управління, який, фактично, являє собою інтеграцію організаційної та правової форм державного управління. Програмно-цільові документи розробляються як програми, проекти, плани, тобто з використанням організаційної форми управління, а для забезпечення їх реалізації приймаються у формі нормативно-правових актів, найчастіше постанов Кабінету Міністрів України.

Інституційна форма державного управління фактично також є інтеграцією організаційної та правової форм управління. Інституалізація певних суспільних відносин відбувається, як правило, шляхом створення відповідних управлінських структур (органів державної влади та управління), а повноваження та відповідальність цих структур затверджується відповідними правовими актами у певних положеннях про них.



Організаційна форма державного управління призначена для формування організаційних структур в процесах державотворення, а також налагодження організаційних відносин в них та між ними. Фактично, вона у значній своїй частині ототожнюється з менеджментом організацій (планування, організація, мотивація, контроль, комунікація).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка