Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини»



Сторінка2/5
Дата конвертації22.03.2018
Розмір0.84 Mb.
1   2   3   4   5

Колискова в житті дитини

 Виховання дитини пов'язане з радощами та розчаруваннями, досягненнями і невдачами. Мабуть, цієї двоїстості нікому з батьків не уникнути. Але як зробити так, щоб спілкування з власною дитиною, її виховання давали насолоду і щастя? Адже, як учить народна мудрість, за добрих дітей Бог додає віку батькам, а за поганих - вкорочує.

Сьогодні, на жаль, сприймається як норма те, що батьки мало часу приділяють вихованню дітей, а роль домашнього вихователя виконує телевізор. Оскільки ж телевізійні передачі не фільтруються батьками, то діти виховуються на мультфільмах, фільмах, різноманітних шоу, які часто не те, що не несуть ніякої виховної ідеї, а, навпаки, завдають шкоди розумовому та психічному розвиткові малюків. Прикро, що деякі сучасні батьки усвідомлюють лише два свої обов'язки- нагодувати та гарно вдягнути дитину. Але цього зовсім недостатньо для того, аби дитина виросла порядною людиною, повноцінним громадянином.

Навіть найдорожчі іграшки та речі не навчать малюка ввічливості, чуйності, працьовитості.

Дітям украй необхідна присутність дорослих та постійне спілкування з ними. Мусимо констатувати, що сьогодні почасти втрачено можливість постійного спілкування дитини із старшими членами родини, особливо з дідом та бабусею, які здебільшого живуть окремо і не мають часу та можливості для виховання онуків, для того, щоб розповідати їм казки, співати народних пісень... та й з материнських вуст сучасні діти рідко чують народну потішку чи колискову. Молоді батьки недооцінюють величезне виховне та пізнавальне значення фольклору. Це й не дивно. Адже мало хто з них самих може пригадати, що їм колись співали колискових пісень. Отже, здавалося б, коло замкнулося. Проте педагоги ніколи не втомляться пояснювати батькам важливість використання колискової у вихованні та розвитку дитини.

Українські колискові пісні завжди привертали увагу дослідників народної творчості, поетів, композиторів. Пісня матері зачаровує своєю ніжністю, мелодійністю, несе тепло, яке може випромінювати лише голос рідної людини, фізіологічне й чуттєво міцно пов'язаної з малям. Саме під впливом колискових пісень, які дослідники ще називають материнськими, у дитини виховується любов до природи, Батьківщини, повага до старших. З раннього дитинства малюк живиться звуками рідної мови. Через пісню запам'ятовуються фонетичні, лексичні й морфологічні її особливості, що пізніше допомагає людині передавати найтонші відтінки почуттів і думок. Так поступово, в ненав'язливій формі відбувається перше усвідомлення своєї національної самобутності.

Магія колискових пісень полягає у своєрідній манері виконання. Багаторазове поколисування, повторення однієї і тієї самої музичної фрази-поспівки у вузькому діапазоні із застосуванням одноманітної ритміки позитивно впливає на фізичний стан дитини, гіпнотично діє на її психіку й швидко заколисує. "Материнські" пісні можна вважати першоджерелом духовності, моральності, чемності, чесності. Це перші поетичні та музичні твори, до яких долучається малюк Непомітне введення у світ мистецтва через колискову, поза сумнівом, формує у дітей любов до української культури, народного мистецтва.

Колискова пісня цікава дітям своїм змістом, яскравими образами, кумедними ситуаціями. Головний персонаж багатьох з них - Котик. У народних казках, потішках кіт завжди постає другом людини, що оберігає її від злих сил. Він може бути сірий, білий, волохатий, інколи котів може бути й двоє.

Основна мета колискових пісень, де котик головна дійова особа, - заспокоювати, бо сон приносить дитині здоров'я, дає сили, а яка мати не бажає своїй дитині цього. Отож саме кіт І виконує функцію присипання маляти.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота.

Як буде кіт воркотати,

То дитина буде спати.

Ходить кіт по горі,

Носить сон в рукаві.

Всім дітям продає,

Василькові так дає.

Переважно Котик сам заколисує дитину, та іноді кличе на допомогу - наприклад, мишку чи ще когось.

Ой ти, кіт-воркіт,

На віконечко скік,

А з віконця в хижку.

Піймав котик мишку,

Кинув у колиску.

Мишка буде пискотать

А дитина буде спать.

 

А-а-а, котки два, Котку-братку,



Сірий, білий обидва. Дай нам ляльку

По капусті ходили Для (Оксани)

Ляльку в хустці носили. На забавку.

Підростаючи, малюк на прикладі дій, вчинків кота, здобуває перші знання про "добре", "погано", "не можна".

А-а, котки два, Люляю, люляю,

Побилися обидва. Котика полаю,

За якую винку? Щоб по ночах не ходив,

За Гриця-дитинку. Малих діток не будив.

А-а-а-а! А-а-а-а!

Так поступово через колискову пісню перед дитиною розширюється життєвий простір, в якому вона перебуває, розгортається модель найближчого і зрозумілого для неї світу: вона отримує уявлення про певні норми поведінки та необхідність дотримуватися їх. Маля вчиться схвалювати чи засуджувати дії персонажа, в його вдачу закладається почуття справедливості, вміння відрізняти добрі вчинки від поганих.

Ой ну, коту, коту,

Та й наробив шкоду.

Заховався в куточок,

Тільки видно хвосточок.

Стала баба кота бить:

- Не вчись, коте, красти,

Та вчися робити,

Черевики шити.

Кота, кота, коточок,

З'їв бабин медочок,

Та ще й каже:

"То не я,

То бабине котеня".

Цікаво, що в давніх колискових піснях допускається фізичне покарання за "неправедні" вчинки - не можна красти, не можна робити шкоду, не можна байдикувати. Але фізичне покарання - крайній метод виховання. Ширше використовуються роз'яснення, научіння, попередження.

Відмітною рисою українського народу є працьовитість. Повага до праці також закладається у свідомість дитини через колискові пісні. Ця тема звучить у багатьох з них.

Е-е, дитино,

Поїдемо по сіно.

А я буду


сіно класти,

А ти будеш

бички пасти. Е-е-е! Е-е-е!

 

Бити кицю, бити



Бити кицю, бити,

Не хоче робити,

Бити кицю по лапках,

Хай не ходить по лавках. А-а-а-а! А-а-а-а!

 

Ой ну, коте рябку,



Ми посієм маку,

Скопай мамі грядку,

Та ще й пастернаку,

Малу-невеличку,

Та насадим квіточок

Як із рукавичку.

Забавляти діточок.

 

Знаходимо в колискових піснях і початкові відомості щодо безпеки життєдіяльності. Зокрема, вже із самого народження дитину привчають бути обережною, уникати небезпеки.



Ой ти, коту, коту,

Не лізь на колоду,

Бо впадеш у воду. А-а-а-а!

А-а, кицю!

Пішла по водицю,

Та й упала у криницю.

Пішов котик рятувати

За вушечко витягати.

-Ото тобі, кицю,

-Не лізь у криницю.

Сьогодні у вжиток широко входять не тільки народні колискові пісні, а й ті, що створені поетами та композиторами. Цікаво, що в них поєднуються сучасні тенденції з елементами традиційних українських народних колискових. Новим у них є насамперед музичне оформлення пісні (аранжування). Використання сучасних музичних інструментів дає змогу створити музику, насичену ефектами, безумовно привабливими для дітей. З'явилися в колискових піснях і новітні елементи, персонажі, предмети з життя сучасної дитини. У них можемо побачити казкових героїв із відомих дитячих мультфільмів (Колобка, Карлсона, улюблених персонажів з Простоквашина, капітана Врунгеля та його команду тощо), речі та явища сьогодення ("Снікерси", "Мілківей", "Лего" тощо). Зокрема, цю тенденцію яскраво характеризує колискова Світлани Шацької "Спи, мій сину!"

Спи, малечо, спи,

Йдуть у гості сни:

Карлсон й Колобок

Принесуть казок.

Спи, засни, мій сину,

Спиться мандарину,

"Лего" й "Мілківей"

Сплять біля дітей.

Хай до тебе в сні

Прилетять пісні

Й наспівають знов

Про мою любов.

У той же час переконуємося, що нові колискові органічно поєднані з традиційними народними, саме від них іде неповторна українська мелодійність, наспівність і багаторазове повторення однієї музичної фрази-поспівки у вузькому діапазоні із застосуванням одноманітної ритміки. І в сучасних колискових зустрічаємо давно відомих популярних у народній творчості персонажів (Котика, Дрімоту, Сон тощо).

Звичайно, діти краще сприймають пісні про те, чим вони живуть сьогодні. Водночас, вважаємо, не варто відкидати й те традиційне українське, що лежить в основі старих народних колисанок, а саме: величезний виховний потенціал, магічну енергетику, яка передається від покоління до покоління. Отже, нехай ваше малятко росте здоровим і веселим.

Ой щоб спало, щастя знало,

Ой щоб росло, не боліло

На серденьку не кволіло.

Соньки-дрімки в колисоньку,

Добрий розум в головоньку,

А рісточки у кісточки,

Здоров'ячко у сердечко,

А в роток говорушеньки,

А в ніженьки ходусеньки,

А в рученьки ладусеньки..

ПРИНЦИПИ І СТРАТЕГІЯ СУЧАСНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

Як свідчать численні опитування, сучасні молоді батьки не мають єдиної стратегії виховання дітей у сім'ї. Одна з причин полягає в тому, що, особливо в останнє десятиліття, змінились як самі умови життя, так і цінності та пріоритети сімейного виховання.

Втрата традиційних орієнтирів та ідеалів старших поколінь, певна невизначеність значної частини молоді в особистій стратеги поведінки та загальна розгубленість в умовах перебудови суспільства на перший план поставили проблеми виживання та існування. Проте в останні роки більш чіткого оформлення набуває тенденція до вироблення такої стратеги.

Орієнтація суспільства на розвиток ринкових відносин у сфері виробництва, комп'ютеризацію засобів виробництва та більшу відкритість для інтеграції в нашу культуру інших культур на перше місце висувають бажання батьків бачити свою дитину в подальшому комерсантом або програмістом, і відповідно до цих прагнень батьки стурбовані тим, щоб виховувати в дітей прагматичність, раціональність, волю до успіху. Своєю поведінкою в суспільстві вони подають дітям приклади агресивності і вважають її в сучасних умовах життя надзвичайно важливою якістю. ("Таке життя: якщо ти не встигнеш щось ухопити, це зроблять інші"). У той же час такі особистісні якості, як доброта, вміння співчувати і допомагати іншим в ієрархії сучасної системи батьківських цінностей виховання дитини займають значно нижчі місця.

Характерною особливістю сучасного сімейного виховання є також суттєве обмеження можливостей соціального оточення дитини: молоді батьки намагаються усунути вплив на дитину бабусь та дідусів: спілкування з ровесниками обмежене в основному часом перебування в дошкільному заклад!; спілкування з іншими людьми (сусідами, малознайомими або незнайомими) вважають небажаним. Діти рідко відвідують театри, виставки, разом з батьками ходять на прогулянки та екскурсії. Таким чином, спосіб засвоєння світу для дитини перетворюється із безпосереднього в


опосередкований.

Сучасні молоді батьки прагнуть до того, щоб їхня дитина якомога раніше почала займатися музикою або танцями, вивчати іноземні мови та гратися на комп'ютері. В останні десятиліття, особливо у 80-90-і роки, виник синдром "зрощування дітей у заданих умовах". Зміст дитячого життя планується тільки батьками: вони самі вирішують, що дитині цікаво, а що ні, чим вона повинна займатись і чого навчатися. З боку дорослих повсякчас відбувається тиск, суть якого виявляється або у вимогах обов'язкового успіху, або в чеканні на нього.

Дорослі не сприймають такі природні характеристики дитячої поведінки, як єдність зовнішнього і внутрішнього світу, існування дошкільника в особистій дійсності, необхідність невідкладної реалізації його власних ідей і потреб, його особисті уявлення про цінності і почуття. Така позиція батьків породжує численні педагогічні проблеми. Американський учений Н. Постман у своїй надзвичайно популярній книзі "Зникнення дитинства"(1987) стверджує, що дорослі стосовно дітей діють як колонізатори. Своїм зневажанням або дестабілізацією, руйнацією світу гри дитини, внутрішньої логіки і цілісного способу засвоєння навколишнього середовища вони руйнують дитинство. Комерція, ідеологія і бездумність - такі детермінанти поведінки дорослих.

Дитинство, на думку Н. Постмана, це не стільки біологічна, скільки культурна фаза розвитку людської індивідуальності. Саме на цьому ще в 70-і роки XX ст. акцентував увагу психолог О. Запорожець, який наголошував, що дитинство дає дитині можливість ще до досягнення зрілості залучатися до скарбниць духовної і матеріальної культури, яка створена суспільством, надбати специфічні для людини здібності і моральні якості особистості, і, піднявшись таким чином "на плечі" попередніх поколінь, рухатися далі в своєму розвиткові. Сучасні діти мають власну субкультуру в сфері вільного часу, одягу, їжі. У той же час у результаті економічних і демографічних факторів, що виявились у мінімумі вільного місця для гри на вулицях, відриві від природи, інтенсифікації вуличного руху, зайнятості батьків, їх розлучень та інших проявах, діти втратили стабільність емоційного базису.

Таким чином, життєва біографія сучасних дітей значною мірою відірвана від дорослих, розподілена в часі і обмежена в просторі. "Інсценоване" дитинство, як структурована заданість дорослими життя дітей, обмежує їх можливості на самовизначення і саморегуляцію.

Надзвичайно актуальною для сучасних дітей є проблема природовідповідності виховання. Батьки повинні бути зорієнтовані на реальність, сприймати свою дитину такою, як вона є, і допомагати їй рости і розвиватися, створюючи необхідні для цього умови, серед яких особливе місце займає загальний позитивний фон сім'ї та індивідуальних контактів.

У зв'язку з цим постає питання: чому батьки не в змозі вирішити всі конфлікти з дітьми за допомогою спокійних бесід, роз'яснень і лагідної посмішки? Спеціалісти з питань дитячої психології (Д. Добсон та ін.) знаходять відповідь на поставлене запитання в системі цінностей дитини, де значне місце відводиться силі і рішучості у поєднанні з любов'ю. Саме цим, на їхню думку, можна пояснити популярність у дитячому фольклорі міфічних суперменів, чудо-капітанів, ніндзя-черепашок та інших героїв, яких породила індустрія розваг. Ось чому від дітей нерідко можна почути фразу типу: "А мій батько поб'є твого батька!" або "Мій батько як дасть тобі!". Особливо в періоди "вікових криз" - три-шестирічному віці, якщо не упереджувати поведінку дитини і не виявляти тактовності у спілкуванні з нею, можна спровокувати з ії боку підвищену схильність до непокори, до вияву своєї волі. Пробудження усвідомлення значущості свого "Я'для оточуючого світу та особливості природного темпераменту часто стають причиною численних непорозумінь між батьками і дітьми і в деяких життєвих ситуаціях можуть трактуватись як виклик з боку дитини авторитетові батьків. Тут, на думку Д. Добсона, присутній важливий парадокс дитячої свідомості: діти хочуть підкорятися своїм батькам, але їм необхідно, щоб батьки заслужили це право: командувати ними. Воно досягається щоденною атмосферою любові і вимогливості, а також дотриманням непорушності певних меж, які гарантують захищеність дитини і силу батьківського авторитету та прав кожного з них.

Процес виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батьками того, що вони хочуть і чого не хочуть допоможе сформулювати їм свою позицію як вихователів і намітити стратегію виховання.



Ось її головні принципи:

  • Дитина повинна знати, чого хочуть від неї батьки, що в її поведінці їх задовольняє, а що ні.
    Претензії батьків слід аргументувати цими вимогами.

  • Не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальність дітей за вчинки має базуватися на їх розумінні скоєного.

  • Перш ніж чогось вимагати від дитини, треба впевнитися, що вона на це здатна.

  • Не можна карати дитину за поведінку, в якій немає злісної непокори. Треба відрізняти дитячу
    безпорадність і злісну непокору. (Безпорадність базується на забудькуватості, виникає в результаті помилок і випадковостей. Злісна непокора є обдуманим актом, відмовою визнавати батьківську владу. Виявляється тільки тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки, і робить дещо протилежне.)

  • Щоразу після владнання конфлікту дитину необхідно пригорнути і приголубити, показати їй свою любов.У стосунках з дітьми потрібно керуватися любов'ю.

  • Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями. Вони порушують її права як члена сімї і суспільства і свідчать про безсилля батьків як вихователів.

  • Дотримання цих принципів сімейного виховання дітей дошкільного віку допомагає створити
    атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших, зрозуміти батькам емоційні і фізичні особливості різних періодів дитинства і добирати засоби виховання до індивідуальних потреб дівчаток і хлопчиків.

  • Відповідно до періодизації розвитку дитини в онтогенезі існує певна стратегія її виховання. Так,
    стратегія виховання дитини від народження до 7 місяців

  • полягає в тому, щоб її любили, голубили, лагідно з нею розмовляли, своєчасно годували, тримали в чистоті, теплі і дотримувалися всіх необхідних санітарно-гігієнічних вимог та оберігали від різних небезпек.

  • Не можна бити дитину, кричати на неї, порушувати її режим, створювати навколо неї метушню,
    без потреби довго тримати на руках - надалі це може призвести до маніпуляцій з боку дитини.

  • Від 8 до 14 місяців стратегія виховання ґрунтується на переключенні уваги дитини з одного
    предмета на інший. Тим самим майже безконфліктно вирішуються всі проблеми взаємостосунків.
    Діти розуміють слова "ні", "не можна", "шкода" і сприймають батьківські вимоги. Чутливі на
    грубість, окрики, вони потребують ніжності й обережності у спілкуванні.

 
Ігри навесні:



спортивні конкурси, розваги

під час прогулянки з батьками

 

Дістань камінчик.

   Для цієї гри Вам потрібна мотузка довжиою близько 2 метрів і два невеликих камінчики. Дві дитини беруться за кінці мотузки і розходяться в сторони, наятгнувши її. Щоб дітям було зручніше, можно заздалегідь зав'язати на кінцях мотузки вузли або петлі, тоді дітям зручніше буде триматися. На однаковій відстані від гравців кладуть камінчики. За сигналом свистка діти намагаються перетігнути супротивника і дістати свій камінчик. Виграв той, кому це вдалося.

 

 Класні класики.

    Виявляється, наші давні улюблені «класики» можуть бути найрізноманітнішими. Діти на прогулянці охоче в них пограють. Приготуйте «біту», за допомогою якої діти будуть грати. Намалювати «класики» можна декількома способами.


Та дитина, яка починає гру першою, повинна стати на відстані 1 метра від «класиків» iз «биткою» в руці. Потім вона кидає «битку» на поле № 1 і стрибає туди на одній ніжці, намагаючись одночасно носком сапдалії перекинути «битку» в клас № 2. 1 так далі. Якшо «битка» раптом вилетить за поле або опиниться на рисці, починає грати наступний гравець.
Поле № 13 або поле з написом «Перестрибни» пропускаються. У поле «Домівка» можна стрибнути, щоб кілька секунд перепочити. Гравці повинні пройти всі клітинки п'ять разів підряд і визначити переможця.

 

Не упусти!


   Ця цікава гра розвиває швидкість і спритність.
Запропонуйте дітям донести, наприклад, тенісну кульку в столовій ложці, або грудочку пухнатої вати (теж у ложці). Для дітей старшого віку можна запропонувати складніші умови: донести м'ячик або книгу на голові, іти та обертати обруч на талії, пройтися із сірниковими коробками на плечах, із пірамідкою з декількох кубиків на долоні тощо.

Веселий дзвіночок.
   На невисоку гілку повісьте дзвінкий дзвіночок і дайте дітям м'ячик. Нехай підкидають його по черзі так, щоб м'ячик зачепив дзвіночок. Якщо діти легко можуть впоратися із завданням, дзвіночок можна перевісити вище.

 

Хто швидше намотає.


   Приготуйте мотузку довжиною приблизно 6 м. Її кінці прив'яжіть до двох круглих ціпків. На них у грі буде намотуватися мотузка. Відзначте середину мотузки. Гравці встають по різні сторони мотузки, беруть її кінці в руки і за командою починають змотувати мотузку. Виграє той, хто перший домотав до середини.

Консультація для батьків на тему «Дитина взяла чужу річ — що робити?»

Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала...». Не варто впада­ти у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!». Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потріб­но робити батькам для розв'язання цієї проблеми, а від яких кроків необхідно утриматися.



Чого не слід робити?

Не називайте дитину «злодюжкою», «кра­дієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім'ю».

У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не лю­блю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.

Не погрожуйте розправою, а тим більше фі­зичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.



Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досві­ду подолання складних ситуацій, піднятися на но­вий щабель у своєму особистісному і батьківсько­му розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвива­тимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю.

Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дити­ну працювати над власними життєвими помилками.

Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у май­бутньому.

Спробуйте з'ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучи­ти свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячо­му садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозво­лу господаря. Допоможіть дитині розібратися у по­няттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, ка­ятті чи радості від перемоги над власною слабкіс­тю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григо­рія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Ві­ктора Драгунського, Агнії Варто, Астр ід Ліндгрен.



Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жа­гуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише про­стягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку.

Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку...» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка.

У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допо­могу. Перебіг розмови з дитиною залежить від осо­бливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері само­регуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не мож­на», «доречно — недоречно», «вчасно — невчас­но». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння до­тримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дити­ні досягти дошкільної зрілості і психологічно підго­туватися до систематичного шкільного навчання.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconРівне 2011 «Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе»

Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» icon«Джакомо Джойс» — своєрідний жанр психологічного есеСлайд 11 Слайд 12, так як головна увага у творі приділяється внутрішньому світу особистості, її думкам, стану душі
Д. Джойса за жанром як есе, причому як психологічне есе, так як головна увага у ньому приділяється внутрішньому стану душі героїв....
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconСкладові частини моделі ідеального вчителя
...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconХристиянські традиції в системі дошкільного виховання
Формування всебічно розвиненої особистості зі стійкими моральними устоями – головна мета як дошкільного виховання, так І освіти загалом....
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconГоловна мета – виховання поваги до права І законності як ціннісної настанови особистості молодого громадянина, розуміння соціальної та юридичної відповідальності за свої дії. Учасники проекту
Учасники проекту: старшокласники загальноосвітніх навчальних закладів, педагоги, батьки, громадськість
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconВ умовах демократизації суспільства особливого значення набуває актуальність інноваційних підходів у вихованні
Щоб сучасна молодь стала в майбутньому єдиним народом, здатним творити власну долю, треба аби вона за час свого навчання, виховання...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconШкола сприяння здоров’ю
Виховання гармонійно розвиненої особистості, активної участі кожної дитини у творенні власного фізичного І духовного здоров’я
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» icon«Використання інтерактивних методів навчання на уроках хімії в 7- 11 класах.»
В державній національній програмі «Україна ХХІ століття» відзначається: «Загальна середня освіта повинна забезпечувати продовження...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» icon«Використання інтерактивних методів навчання на уроках хімії в 7- 11 класах.»
В державній національній програмі «Україна ХХІ століття» відзначається: «Загальна середня освіта повинна забезпечувати продовження...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconКонспект уроку української літератури у 6 класі Тема. Леся Українка. Дитинство поетеси, роль родини у її вихованні.
Тема. Леся Українка. Дитинство поетеси, роль родини у її вихованні. «Мрії», «Як дитиною, бувало…». Неповторний світ дитинства в цих...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка