Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини»



Сторінка4/5
Дата конвертації22.03.2018
Розмір0.84 Mb.
1   2   3   4   5

Читання казок батьками допоможе дитині полюбити книгу 

Читання допомагає ознайомити дитину зі світом художньої літератури, виховати в ній повагу до книги. Така дитина вже навряд чи буде рвати книжки і ставитись до них, як до першого ліпшого матеріалу для художньої творчості. Вихована у такій повазі дитина швидше навчиться читати сама. До того ж, батькам не потрібно буде докладати додаткових зусиль, силуючи дитину до навчання. 

Читання за силою свого впливу навряд чи можна порівняти з розказуванням 

А якщо казку прочитати, використовуючи драматичні прийоми і примовляння, вплив на дитину буде більш вагомим. Проте читання за силою впливу на психіку дитини навряд чи можна порівняти з розказуванням. Читаючи, батькам важко повноцінно спостерігати за емоційною реакцією дитини, а також підтримувати емоційно значущий зоровий контакт. Коли ви розповідаєте дитині казку, то можете бачити кожен порух її душі, дитина проявляє свої страхи і захоплення. Таким чином ви можете коригувати сюжет казки, а у подальшому – підбирати казки для своєї дитини з урахуванням її особливостей та індивідуальних уподобань.

Розказування допоможе підтримати емоційно значущий контакт з дитиною

Для того, щоб успішно розвивати свою дитину за допомогою казки, та  ще й отримувати від цього задоволення, вам варто лише дотримуватись певних «правил гри», і  успіх вам буде гарантовано!

Отже:

• ви маєте позбутися комплексів що до свого ораторського хисту; розповідайте казку впевнено і з відповідними емоціями. Зазвичай діти не дуже суворі до своїх батьків, а настрій неодмінно покращиться в усієї родини!



• використовуйте незвичні інтонації, адже дитина може просто заснути від монотонної розповіді;

• якщо не знаєте, як почати, згадайте традиційні зачини на кшталт «Жили собі…», «У далекому царстві…» тощо;

• створіть чарівну атмосферу: виберіть якийсь казковий атрибут (капелюх, плащ, чарівний перстень, корону чи просто перо – залежно від ваших уяви та можливостей), запаліть незвичне освітлення («магічну» лампу чи свічку), налаштуйте дитину на казковий світ, у який вона порине через кілька хвилин;

• для того, щоб дитина як найкраще налаштувалась на вашу розповідь, придумайте ритуал «входження до казки»; можете, наприклад, намалювати (надрукувати) і дати своєму малюку «Казковий пропуск» за певну «магічну» дію: закликання феї казки або цікаву розповідь, віршик; 



Створіть казкову атмосферу у вашому домі! 

• також можете пошити чи придбати ляльки для домашнього театру: і вам легше буде розповідати, і малюкові – цікавіше; для цієї ж мети можете використовувати  ляльки своєї дитини, спитавши перед тим в неї дозволу;

• створіть казковий куточок у вашому домі: за допомогою ширми, дзеркал, магічних предметів; так дитина легко і природньо порине у світ казки;

не намагайтеся дотримуватись одразу всіх правил -  будьте терплячими до себе 

• спробуйте спланувати певний ритм таких «казкових вечорів»  це буде чудовою нагодою поспілкуватись із власною дитиною, відчути її емоційний стан, її потреби, а також побути самому трохи дитиною; до того ж, діти люблять ритуали: це додає їм відчуття впорядкованості й загадковості водночас;

• і найголовніше – знайдіть для цього час! Нікуди не поспішаючи, спокійно і розмірено пориньте у світ казки – такий важливий для вашого малюка.



Тепер ви знаєте правила гри – закони, слідування яким неодмінно забезпечить успіх у справі всебічного виховання вашої дитини. Тож не гайте часу! Не намагайтесь дотримуватись одразу всіх правил, будьте терплячими до себе, і вам неодмінно все вдасться.

Про це повинні знати та пам’ятати батьки(попередження дитячого травматизму)

Торкаючись теми виховання здорової дитини-дошкільника, не можна лишити осторонь питання безпеки життєдіяльності малюка. Відомо, що в будь-якому віці, а в дитинстві особливо, людину підстерігає багато небезпек. Статистика свідчить, що в кожній країні щорічно гинуть сотні дітей від нещасних випадків, які трапляються не тільки на вулиці, але й удома. Проте більшість таких трагедій можна і потрібно попередити, вживаючи елементарних заходів безпеки. Щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, необхідно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка. Це важлива проблема, вирішити яку повинні дорослі, насамперед ви, шановні батьки. Заходи щодо попередження травм дітей необхідні так само, як і елементарні вміння мами й тата надати першу допомогу своєму синові чи доньці в той час, якщо лиха все ж таки уникнути не вдалось. Що ж саме ми маємо на увазі, коли говоримо про умови безпеки дитини вдома? Суттєву небезпеку для дитини представляє електричний струм. Поговоріть з малюком про те, що електрострум може бути «другом» і «ворогом» одночасно. Поясніть дитині, що не можна торкатися (особливо мокрими руками) електроприладів, розеток та електрод ротів, що небезпечно брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщеннях, де живуть діти, має обов’язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка. Меблі по можливості повинні бути без гострих країв. Двері на балкон за відсутності дорослих в кімнаті мають бути зачиненими. Крани газових плит у кухні також повинні бути закритими. Краще, якщо вони будуть взагалі поза досяжністю дітьми. Усі гострі, ріжучі та колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо) мають знаходитися в закритих шухлядах під замком. Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам’ятайте, що таблетки та пігулки часто малюкам уявляються цукерками. Не слід також давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтеся для господарчих потреб, мають бути під ключем. Дитина обов’язково має бути навчена виконанню елементарних правил безпеки в довкіллі ( з тваринами, на вулиці тощо) Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що в жодному разі не можна гратися сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба відразу звати на допомогу. Часом небезпека може підстерігати дитину із зовсім несподіваного боку. Наприклад, небезпечними для здоров’я і життя малят можуть бути звичайні іграшки. Так, деякі з них (особливо це стосується так званих імпортних іграшок, які не пройшли сертифікат якості в Україні) фарбують шкідливими фарбниками. У середньому віці діти ще іноді тягнуть іграшки до рота, і це призводить до тяжких отруєнь. Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для організму малюків речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому та ін.. Небезпечні для дітей предмети, які легко ламаються і мають гострі краї або надмірно важкі. Купуючи іграшки, вимагайте сертифікат якості, який обов’язково повинен бути у продавця. Цей документ гарантує гігієнічність і безпеку. Не женіться за дешевизною: краще менше іграшок, але якісних. Перебуваючи поза домом, вивчайте місцевість, куди прийдете з малюком погуляти. Відпочиваючи біля відкритого водоймища, не залишайте дітей поза увагою. Покажіть малюку отруйні рослини, гриби, кущі та поясніть, чому неможна тягти до рота невідомі ягоди, листочки, травинки. У разі, якщо нещасний випадок з дитиною все ж трапився, батьки мають не витрачати холоднокровності, не впадати в паніку і, по можливості, швидко намітити план своїх дій. Серед заходів безпеки дітей важливе місце займає профілактика та попередження дитячих хвороб, у тому числі інфекційного характеру. Безпека дитини – важлива та необхідна умова здоров’я малюка, а значить, і його повноцінного фізичного та психічного розвитку. Пам’ятайте, що насамперед вам, найближчим та найдорожчим малюкові людям, потрібно виховувати в дитині любов та повагу до себе та інших людей, вчити її піклуватися про себе та оточуючих, щоб попередити небезпеки травм, хвороб та різноманітних нещасних випадків.

Роль матері та батька у вихованні дитини

Давайте поміркуємо про те, які ролі грають чоловік і жінка у своєму житті. Чи завжди комфортно ми почуваємо себе в цих ролях? Яким ми виховуємо хлопчика, а якою — дівчинку? Як ми повинні себе поводити, щоб виховати гарну людину?

Ці питання є дуже важливими, тому ми вирішили присвятити їм цю статтю.

Кожна людина в своєму житті грає багато ролей. У різні моменти ми — пасажири в транспорті, учні, студенти, співробітники, керівники чи підлеглі, покупці. Але, крім того, ми завжди залишаємося жінкою чи чоловіком. Чи помічали ви, що ми, як чоловік та як жінка, зовсім по-різному виконуємо свої ролі? Зовсім по-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, приймаємо рішення, поводимося в складних ситуаціях.

А коли ми стаємо жінкою чи чоловіком? Як ми про це дізнаємося? Як виховується чоловік і жінка? Хто їх виховує? Як формуються жіночі та чоловічі риси та особливості? Чому є жінки, схожі на чоловіків, і чоловіки, які нагадують нам жінок? Чи нормально це?

Чоловіки та жінки, безумовно, різні. Але також вони, безумовно, рівні. Вони рівні в праві бути такими, якими вони є. Вони рівні в праві мати те, що вони хочуть. Вони рівні в праві мріяти і здійснювати СВОЇ мрії. Кого ви чекали, коли мала народитися ваша дитина? Хлопчика чи дівчинку? По даним одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика. Чи запитували ви себе, чому?

У одній молодій сім'ї всі 9 місяців чекали на хлопчика. Батько, звертаючись до дитинки, називав її тільки "він". Мріяв, як він буде виховувати сина, але народилася донька. Батько був у розпачі. Він останнім прийшов до пологового будинку. Хоча дружину дуже кохав. Він казав: "Я не знаю, що тепер робити! З сином я знав, що робити, а що робити з донькою, ніяк не зрозумію".

Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина. Крім того, існує думка, що чоловікам легше. Тоді чому майже всі чекають хлопчика, радіють, коли він народжується, а потім батько любить більше дівчинку? А з хлопчиком не знає, що робити. Не може знайти спільну мову. Давайте спробуємо в цьому розібратися. Не дивуйтеся, що в нас зараз більше запитань, ніж відповідей. Ми обов'язково знайдемо їх. Чи це буде привід замислитися. Візьмемо ідеальну ситуацію. У сім'ї є і мама, і тато. Вони люблять один одного. Вони чекають на свого первістка. І от дитина народжується. Нехай це буде хлопчик. Які обов'язки бере на себе мати, а які батько? Яку роль вони виконують? Чи є специфічна батьківська роль? Мати доглядає за дитиною, проводить з нею майже весь час, пестить її, цілує. Назвемо цю роль мами - "любляча турботлива мама". Це все може робити і батько. Є чоловіки, яким дуже подобається доглядати за дитиною. І вони це роблять із задоволенням.

Яка ж тоді роль суто чоловіча? Може, це роль "захисника"? У наш час ми розуміємо цю роль дещо інакше. У нас немає війни. Нашим чоловікам не потрібно нас захищати кожного дня. І, здається, що ми, жінки, і самі впораємося. Виявляється, що - ні, не дуже. Коли ми, жінки, беремо на себе не властиву для себе роль, ми не можемо якісно виконати ні ту, ні іншу. В нас немає часу і сил любити, тому що ми ще й захищаємо.

Мабуть, захист нам потрібен завжди. Не завжди від ворогів. Але завжди - як впевненість (чоловіча впевненість), як сила (чоловіча захищаюча сила), як опора (опора на сильне впевнене та розуміюче чоловіче плече), як підтримка. Якщо ми віддамо чоловікам чоловіче, тоді нам не треба буде брати на себе непід'ємне. Тоді чоловікам завжди буде місце в нашому домі. Тому, що в них буде діло, яке вони вміють, люблять і будуть робити. Наш дім стане захищеним. Зрозумійте правильно. Ми не проти того, щоб чоловік брав на себе частину домашньої роботи. Більш того, ми вважаємо, що немає жіночої і чоловічої роботи в домі. Є тільки домовленість - хто, що робить. І в кожній сім'ї це по-своєму.

Ви можете запитати: "Яким чином повернути чоловіку чоловіче, а жінці жіноче?" Це, справді, не так просто. Кожного з нас не так просто переконати зробити щось додатково. Особливо, коли раніше нас переконували в тому, що наша допомога не потрібна.

«Ну що ж ти робиш! Ти його пораниш (упустиш, стукнеш і т. п.)!» — слова, які часто можна почути в адресу новоспечених тат. І батько відсторонюється від догляду за малюком. Але це півбіди. Малюк, недоотримуючи грубуватої чоловічої уваги, виявляється нездатен зробити один з перших висновків у своєму житті — що існує дві половини цього світу: жіноча та чоловіча, материнська і батьківська. Якщо тато годує дитину, купає, доглядає за ним, вколисує його, не варто робити це в точності, як мама. Нехай у нього буде свій підхід.

Отже, якщо ми, жінки, вирішили переконати свого чоловіка чи сина в тому, що ми потребуємо його захисту та допомоги, потрібно йому про це сказати. При цьому пам'ятайте: важливо, не тільки, що сказати, а ще й, важливо - як сказати. Спробуйте не докоряти свого чоловіка тим, що він чогось не робить, не підтримує вас. Замість цього, хваліть його за те, що він робить. Скажіть йому, наприклад, так: "Я (чи ми) так люблю тебе. Я так рада, що ти в мене є. Я почуваю себе такою захищеною поряд з тобою." Якщо у вас поки немає почуття захищеності, не докоряйте його. Знайдіть те, що дає чи могло б дати вам почуття захищеності у ваших відносинах і скажіть своєму чоловікові про це. Можна сказати так: "Коли ти поряд, я почуваю себе дуже захищеною." Можливо тоді ваш чоловік частіше буде вдома, ніж тоді коли ви кажете йому: "Тебе ніколи немає вдома. Ти нас не любиш." Спробуйте, і ви через деякий час побачите, як зміняться ваші стосунки. Вам не потрібно буде докоряти чоловіка, що він не може заробити гроші, розповідати, як він повинен це робити. Він і сам спроможний зробити це. Скажіть йому: "Я вірю в тебе!" Замість постійного незадоволення поведінкою чоловіка, у вас з'явиться час для створення доброзичливих стосунків у вашій родині. Адже жінки, дуже люблять створювати стосунки. Спрямуйте свою творчу енергію на це. У вас обов'язково вийде. Я вірю в вас!

Зверніть увагу, що для цього знадобляться суто жіночі особливості: любов, турботливість, лагідність, терпіння. Саме - терпіння, а не терплячись. Терпіння не в тому розумінні, щоб терпіти те, що не подобається. А терпіння дочекатися результатів. Почалося щось нове. І для того, щоб щось змінилося, потрібен час. Повернемося до дитини. А як ми поводимо себе, коли справа стосується дитини? Часто буває так, що коли дитина з'являється на світ, мама бере на себе майже всю роботу по догляду за дитиною. Помічниця в неї − бабуся, а ніяк не батько. Та й серед чоловіків поширена думка, що чоловікові не місце біля немовляти. Вони кажуть: "Він ще дуже маленький. Нехай ним мама займається. А от, коли він виросте, тоді я і стану його виховувати."

Таким чином, з самого початку, за батьками закріплюються певні ролі: мама - вихователь дитини, а батько - сторонній спостерігач.

Шановні мами! Не відштовхуйте тата зараз, коли ваша дитина тільки народилася. Їй дуже потрібен батько. Це. саме той час, коли він відкритий для того, щоб брати на себе нові обов'язки. Якщо ви будете відштовхувати його, боячись, що він зробить щось не так, ви можете зіткнутися з двома небезпеками. Ви можете відбити в чоловіка бажання бути татом. А крім того, ви ризикуєте втратити зв'язок з чоловіком.

Шановні татусі! Знайте, що ви дуже потрібні зараз своїй дружині та дитині! Вони потребують вашої підтримки і допомоги. У цей час вашій дружині страшно і важко. Зрозумійте, що вона дійсно може зациклитися на дитині. Але це не означає, що ви для неї стали менш потрібним та важливим. Ви також важливі і вона любить вас. Не звинувачуйте її в тому, що вона захоплена дитиною. Можливо буде краще, якщо ви просто об’єднаєтеся і будете доглядати за маленьким разом. Виховання - непроста справа. Візьміть на себе посильні обов'язки. І тоді ви відчуєте зв'язок із дружиною. Тоді ваша родина буде єдиним цілим. Ви разом будете справлятися з труднощами і радіти успіхам. Ніщо так не об'єднує, як спільна справа. Ви самі знаєте це.

Як спланувати дозвілля дошкільнят

Від двох до шести років – це один з найважливіших періодів формування людської особистості. В цьому віці дитина осягає більшу частину свого розмовного словника, вчиться спілкуванню, елементарній граматиці, кольоровому і звуковому світосприйняттю, дрібній моториці, розвиває грацію та зграбність на все подальше життя.

В дошкільному віці закладається любов до праці, до читання, повага до оточуючого світу, основні поведінкові поняття. А, крім цього всього, це найчарівніший час, коли дитина тільки осягає чарівність світу книг, вірить в дива та святого Миколая, вона легко запам’ятовує віршики і з задоволенням їх розповідає. Це як родючий ґрунт, в який можна безмежно засівати зерна, а вони будуть давати паростки, не виснажуючись. В грі, яка одночасно є життям, діти вчаться, а навчаючись – граються.

Сучасне життя не дозволяє більшості батьків залишати дітей вдома, виникає необхідність віддавати їх до дитячих садочків. Зрозуміло, що сьогоднішня система освіти є недосконалою, але в садочку діти рано привчаються до співпраці з іншими, до вміння досягати компромісів. Саме в садочку вони вперше добровільно діляться іграшками, увагою дорослих, там же вони готують свята, вчать пісеньки. Є дуже багато різноманітних методик раннього розвитку дітей, їхнього виховання та навчання. Дошкільні заклади беруть на озброєння праці Домана, Зайцева, Монтесорі та дуже багато інших цікавих і адаптованих моделей. Кожна хвилина малюків в садку зайнята: спортивні заняття, музика, мова, правила поведінки, малювання, ліплення, дрібна моторика.

На сьогоднішній день і діти, і вихователі зайняті цілий день, проте виникають моменти, коли між заняттями з’являється хвилина, наприклад, їсти ще рано, а малювати вже немає часу. Тоді в пригоді дорослим стають барвисті та цікаві дитячі журнали. Для забезпечення дозвілля під час таких «перерв» сьогодні розповсюджена практика співпраці дитячих садків з редакціями журналів. До речі, не лише вихователям корисно мати журнал в запасі – допоможе він і батькам.

До початку занять в садочку, вранці, коли батьки приводять дітей, є півтори години: когось привели о сьомій тридцять, когось о дев’ятій. Звичайно, можна дістати іграшки, а можна відкрити журнал і разом почитати коротеньку казочку, в якій за пів сторінки тексту і багато цікавих ілюстрацій відбуваються різноманітні дива, герої встигають потрапити в пригоду та успішно з неї вибратися. Потім казочку можна й обговорити, адже діти люблять обговорювати малюнки, події. Журнал може пропонувати також невеличкі майстрування, коли за кілька хвилин з допомогою ножиців та клею можна зробити щось надзвичайне. Діти люблять вирізати, майструвати, клеїти, а якщо потім виріб можна використати чи показати батькам, бабусям, дідусям, друзям, то це має свою подвійну користь. В плані вигадок для простих дитячих виробів, дитячий журнал – незамінний помічник будь-кому з дорослих.

Пропонують журнали і велику підбірку віршів, з простим чітким мотивом, гарним сюжетом. Їх можна і під час перерви почитати, і в сценарії використати. Ще на сторінках видання є загадки та скоромовки, які є незамінними помічниками для розвитку логіки та зв’язного мовлення. Старші діти можуть їх прочитати самі, а молодшим читають вихователі та батьки. Дитинство кожного дорослого починалося з найпростіших віршиків та цікавих загадок, які з задоволенням згадуються і в дорослому віці, бо ж те, що запам’яталося в дитинстві – це скарб усього життя.

Крім вище названого, дитячі журнали пропонують і настільні ігри, і логічні загадки, і анаграми. Цікавим є таке нововведення. Сьогодні, напевно, кожен садочок має дискові програвачі, та й сучасні діти з малечку знаються на електроніці, з раннього дитинства призвичаюючись до електронних носіїв інформації. Вони з задоволенням слухають аудіо казки і з таким же задоволенням граються в прості ігри, запропоновані дисками – додатками до журналу, розвиваючи таким чином і увагу, і всі види пам’яті: і слухову, і асоціативну, і зорову тощо.

Барвистий журнал, з усіма своїми вправами, забавами, завданнями, розповідями – це те, що кожна дитина з задоволенням візьме до рук і на якийсь час порине в його чарівний світ. Усе, що вимагають різні методики розвитку, як сучасні, так і класичні, можна знайти на кольорових сторінках. В теперішніх садках, з яких діти ідуть до школи, вміючи читати, писати, та володіючи неабияким словниковим запасом, красивий і корисний посібник стане в пригоді розробникам навчальних планів та занять.

Діти і телевізор

Чарівність екрану

Під час перегляду телевізора діти, залишаючись в звичній для них обстановці (на відміну від перегляду мультфільмів в кінотеатрі), мають можливість спостерігати за вигаданими або реальними подіями чужого життя, розвитком відносин, бійками і гонитвою...

Візуальне зображення дозволяє відмовитися від реальності, забути про невиконані уроки або приміряти на себе образ героя.

Але, як не дивно, в телевізорі дітей привертає не тільки картинка. На підставі ряду проведених експериментів шотландські учені зробили висновок, що діти молодшого шкільного віку (6-8 років) з великим ентузіазмом готові дивитися на екран без зображення.

Відчуйте різницю

Граючи і спілкуючись з однолітками, дитина активно пізнає світ: фантазує, вчиться підтримувати бесіду, рухається. «Взаємодія» з телевізором розвиває в малюку пасивність. Швидка зміна кадрів негативно впливає на дитячий мозок, велика кількість інформації стомлює дитину, а живе спілкування замінюється його сурогатом - нескінченною рекламою і вульгарними шоу.

Якщо при кожній нагоді батьки залишають дитину «на телевізор», щоб спокійно зайнятися своїми справами, малюк може з часом «підсісти» на цю розвагу і впасти в серйозну залежність від блакитного екрану. Перегляд бойовиків і ужастиків може породжувати в дитині агресію, особливо якщо вона ще не здатна відрізняти вигадку від реальності.

Вік і особливості сприйняття

До піврічного віку діти звертають на працюючий телевізор не так багато уваги. Монотонні звуки заколисують їх; іноді вони реагують на знайому заставку.

У віці від шести до вісімнадцяти місяців дитячу увагу притягають рухомі різнокольорові картинки, що мелькають на екрані. Більшість лікарів не рекомендують проглядати телевізор дітям до двох або навіть трьох років. Але якщо вже ви вирішили не захищати малюка від телебачення, пропонуйте йому тільки короткі мультики або спеціальні програми, призначені для дітвори цього віку.

Дітям від півтора до трьох років важко висловити емоції, що переповнюють їх при перегляду мультфільмів. Потрібно давати їм необхідні пояснення, наприклад: «Це ведмедик, ми бачили такого в зоопарку, пам`ятаєш? Він любить мед і малину. Ти теж їв малину у бабусі на дачі. А це їжачок, його друг».

У віці трьох-чотирьох років малюк починає усвідомлювати різницю між вигаданим і реальним світом. Він приміряє на себе різні ролі - казкового принца, попелюшки, злого вовка або людини-павука. Батькам важливо простежити за тим, щоб дитина не пішла в екранний світ «з головою». Потрібно допомогти малюкові перемкнути його уяву і творчу енергію на реальний світ: грати у футбол, збирати разом конструктор або шити наряди для ляльок.

Батькам на замітку:

- домовтеся з дитиною про «квоту» на перегляд телевізора. Важливо, щоб він дотримувався затвердженого розкладу;

- якщо ви вважаєте, що вибір дитиною тієї або іншої передачі не зовсім вдалий, поясніть свою позицію;

- дитяча - не місце для телевізора: таке доступне задоволення складе серйозну конкуренцію читанню і розвиваючим іграм;

- не використовуйте телевізор як «фон» - діти швидко переймають у батьків цю шкідливу звичку;

- поясніть малюкові, що таке реклама. Навчіть його не приймати на віру все, про що віщають з екрану.



Сім'я

та трудове виховання

дитини

    Трудове виховання можна розглядати як один із засобів розвитку духовності. Почнемо з того, що, за С.Гончаренком, трудове виховання здійснюється багатьма шляхами: у процесі вивчення загальноосвітніх предметів гуманітарного й природничо-математичного циклів, на заняттях з трудового навчання, у процесі самообслуговування у родині.


На таких заняттях діти не тільки отримують початкові знання з видів праці, а й опановують доступні їм практичні прийоми. Крім того, здійснюється виховання таких якостей особистості, як працьовитість, наполегливість, взаємодопомога, уміння працювати в колективі.
У процесі занять гуманітарного циклу також відбувається психологічна й практична підготовка дітей до праці, ознайомлення з народними трудовими традиціями.
Демонструючи шестирічкам ці зображення, доцільно запитати:

1. Які смачні страви готують у печі?


2. Чому хлопчики посміхаються біля криниці?
3. Чи знаєте ви, хто робить піч, криницю? (Пічник, копач, тесля.)

    Надалі на заняттях знайомство дітей із народними трудовими традиціями триває. Виконання фонетичних вправ з чистомовками, робота з кросвордами за народною тематикою, ведення словничка мудрослів'їв, розучування народних дитячих ігор, що містять виховні моменти, є своєрідною школою етики й естетики, формують поетичне мислення, дають можливість прилучитися до невичерпної етнічної скарбниці, виховують справжні моральні цінності, глибоке духовне коріння.


Не слід залишати поза увагою і досвід української етнопедагогіки щодо прищеплення любові до праці, виховання трудових навичок у родині. Як відомо, господарське виховання в народній педагогіці носило свідомий характер і зводилося до привчання дітей з 5-6-річного віку до праці. Дорослі залучали дітей до різних видів трудової діяльності навіть тоді, коли без їхньої допомоги можна було б обійтися. Батьки плекали в малечі усвідомлення того, що «землю прикрашає сонце, а людину - праця», «діло майстра величає», «щоб людиною стати, треба працювати».
Щоб певним чином скоординувати цілі трудового виховання в сім'ї та дитячому садку, ми запропонували батькам відповісти на запитання з метою визначення стану привчання дітей до праці в сім'ях.

Опитування було такого змісту.


1. Скільки дітей у Вашій сім'ї? (Вкажіть вік і стать дітей.)
2. Чи живуть разом із Вами старші члени родини?
3. З якого віку Ви привчаєте дітей до праці? Як саме?
4. Чи мають Ваші діти постійні доручення в сім'ї? Які?
5. Чи поділяєте Ви для дітей роботу на чоловічу й жіночу? З якої причини?
6. Чи хотілося б Вам, щоб Ваші діти самостійно виконували доручені завдання?
7. Які форми спільної праці з дітьми практикуєте в сім'ї?
8. Яким видом ручної праці займаються Ваші діти?
9. Які трудові традиції є у Вашій сім'ї?

    Проаналізувавши анкетні дані, ми помітили цікаву тенденцію. Найбільш результативно використовуються засоби етнопедагогіки в тих сім'ях, де живуть старші члени родини. Там, де відсутня наступність поколінь, народні традиції у вихованні дітей застосовуються на низькому рівні. У 57 % сімей до хатньої та господарської роботи дітей привчають ще з ранього віку. Такий результат пояснюється тим, що нашими респондентами були батьки, які проживають у сільській місцевості.


Переважно спільними формами праці є робота на городі, на подвір'ї, у саду, догляд за домашньою птицею, худобою. Проте постійні доручення мають тільки діти у 23 % сімей. Як бачимо, у переважної частини опитаних сімей у домашньому виховному процесі відсутні принципи систематичності, погодженості дій та послідовності. На запитання, чи займаються діти ручною працею, ствердно відповіли тільки 36 % респондентів. У цих сім'ях діти у вільний час займаються вишивкою, в'язанням, лозоплетінням та іншими видами ручної праці. Такий показник пов'язаний також із сучасними умовами життя. Традиція передачі професії від батька до сина практично відсутня, а якщо й є в окремих сім'ях, то це стосується сучасних спеціальностей, які жодним чином не пов'язані з ремеслами.
Враховуючи пропозиції батьків, ми розробили навчально-тематичний план роботи клубу «Батьківська світлиця». Діяльність клубу спрямована на надання батькам необхідної інформації щодо виховання дітей засобами етнопедагогіки, раннього залучення їх до трудового життя сім'ї, на розширення практичних навичок батьків у вихованні самостійності та працьовитості.

    Робота з батьками організовувалася у таких формах:


• систематичні зустрічі з усіма батьками (колективна форма);
• групові заняття з окремими підгрупами батьків (групова форма);
• індивідуальне спілкування з батьками (індивідуальна форма);
• організація практичної діяльності сім'ї у вихованні дітей.

Тематика зустрічей з батьками в дитячому садку була наступною.


1. Як виховати працелюбність.
2. Праця дошкільників у сім'ї.
3. Недоліки і прорахунки батьків у привчанні дітей до праці та шляхи їх подолання.
4. Значення особистого прикладу батьків.
5. Роль праці, побутової культури та декоративно-ужиткового мистецтва в становленні особистості дошкільника.

    На першій зустрічі з батьками ми звернулися до них із таким вступним словом:


- Праця - великий творець людської особистості, справжнього духовного багатства, моральної чистоти.
Видатний педагог А.С.Макаренко розробив цілу систему трудового виховання в сім'ї. Він вважав що особливо важливою умовою для цього є участь дитини в господарських справах. У праці виховується чесність, дбайливість, колективізм, дитина привчається рахуватися з інтересами інших людей. Праця розвиває відповідальність, уміння розпоряджатися своїм часом і планувати свою роботу, привчає поважати буденну, хоч і не завжди цікаву, але необхідну домашню роботу, цінувати й поважати працю старших.

Антон Семенович радив батькам дотримуватися певних принципів трудового виховання:


• Трудове виховання в сім'ї повинно передбачати підготовку повноцінного громадянина, здатного брати участь у суспільній праці.
• Праця в сім'ї не повинна бути важкою, примусовою. Вона має бути творчою.
• Виховання працелюбства у дітей потрібно поєднувати з моральним вихованням, з гуманним ставленням до людей.
• У трудовому вихованні дітей слід виходити з того, що в праці дитина розвивається не тільки фізично, а й духовно.

    Велику увагу трудовому навчанню дітей приділяв і В.О.Сухомлинський. «Трудове виховання, - зазначав він, - це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко, прекрасно».

    Працю дитини видатний педагог розглядав у нерозривній єдності з вихованням високих моральних почуттів до батьків та інших дорослих людей. І якщо батьки хочуть, щоб їхні діти виростали справжніми людьми, вони повинні забути про легке безтурботне дитинство для них. Життя дітей немислиме без праці, без фізичної і духовної напруги. «Життя тисячу разів переконувало мене в тому, що справжнє щастя дістається тому, хто починає своє трудове життя одночасно з початком навчання у школі. Не гру в працю, а саме справжнє трудове життя».

Всі ви, батьки, прагнете до того, щоб ваша дитина зростала працелюбною, доброю. Як цього досягти? На ці та інші запитання ми спробуємо знайти відповіді разом.


Велику зацікавленість викликали не тільки лекційні, а й дискусійні, семінарські заняття, обговорення педагогічних ситуацій, виступи досвідчених батьків, оформлення класних кімнат виставкою дитячих та родинних робіт, що розкривали інтереси і вподобання сімей. Для узагальнення та підсумку ми пропонували батькам пам'ятки з виховання працьовитості.

• Щодня привчайте дитину до праці. Доберіть їй посильні трудові доручення і терпляче домагайтесь їх виконання.


• Радійте успіхам дитини, заохочуйте її трудові починання. Нехай вас не дратують невдачі. Навчіть малюка, як треба робити правильно.
• Ніколи не карайте дітей працею.
• Виховуйте працелюбність і повагу до праці інших особистим прикладом, намагайтеся робити так, щоб у вас слово не розходилося з ділом.
• Обов'язково розповідайте дітям про свою виробничу і громадську діяльність, про працю ваших знайомих, яких вони знають.
• Не залишайте поза увагою розповідь сина чи доньки про шкільні справи. Вислуховуйте їх до кінця.
• Сприяйте участі дитини в трудових справах, які проводяться в дитячому закладі.
• Намагайтеся самі надавати групі й дошкільному закладу посильну допомогу. Це позитивно впливатиме на дитину.

     Метою наступного заняття - «Роль праці, побутової культури та декоративно-ужиткового мистецтва у становленні особистості дошкільника» - було розширення знань батьків про способи формування трудових умінь та навичок дітей дошкільного віку, збагачення уявлень про види декоративно-ужиткового мистецтва, виховання у дітей дбайливого ставлення до виробів народних ремесел.


На занятті розглядалися такі питання:
Українська етнопедагогіка про виховання любові до праці.
Вплив народних ремесел українського декоративно-ужиткового мистецтва на розвиток і виховання дошкільнят.
Особливу увагу батьків ми звернули на поступове формування в дітей відповідних знань, умінь та навичок, починаючи із праці з самообслуговування і закінчуючи господарсько-побутовою працею. Підкреслили й значення спільної праці батьків та дітей, навели приклади методів та прийомів виховання, порадили батькам привчати дошкільнят до праці в природі (догляд за рослинами й домашніми тваринами). Таким чином діти не тільки оволодіють трудовими знаннями та вміннями у них виховуватиметься любов до рідного краю, духовність.

    Декоративно-ужиткове мистецтво виникло в далекому минулому й було пов'язане із виготовленням необхідних у побуті предметів: посуду, одягу, прикрас. Це важлива частина народної художньої творчості, засіб виховання української етнопедагогіки, ланка, що з'єднує історію та сучасність.

    Залучення дітей до виготовлення предметів декоративно-ужиткового мистецтва не тільки підвищує ефективність процесу праці, а й вчить їх дбайливо ставитися до художніх цінностей усіх народів, спонукає до продовження кращих традицій народного мистецтва.
У ході занять ми ознайомили батьків з народними ремеслами, поширеними в нашому регіоні. Народні ремесла надзвичайно різноманітні та багатогранні, вони свідчать про високу культуру етносу й прагнення людини до краси.
Опанування народними ремеслами розвиває самостійність, увагу, уяву, пам'ять, творчі здібності, формує нові нахили й знання, здібності до емоційного сприймання творів чи виробів мистецтва, розвиває духовні почуття та стани.
На практичних заняттях батьки отримали інструкцію з окремих видів української вишивки та виготовлення іграшок, які вони могли зробити разом із дітьми вдома.

Варто зазначити, що метою української етнопедагогіки завжди було плекання здорової, доброї, розумної та працьовитої особистості, головним критерієм вихованості якої слугували повсякденна поведінка та діяльність.


Формування відповідальності за власне здоров’я (Консультація для батьків)
Якщо дитина здорова, то й процеси її виховання та навчання відбуваються продуктивніше, вона здатна засвоювати нове, бути творцем свого "Я", відчувати радість життя.

Одним з головних завдань дошкільної освіти — першої ланки системи неперервної освіти — є навернення дитини до здорового способу життя, формування життєвої компетентності, свідомого, відповідального ставлення до свого здоров'я.

Курс на духовну й тілесну досконалість

Прикро, що калокагатія — ідея виховання людини, до­сконалої духовно й тілесно, вінця Краси і Добра —була забута. (Свого часу нею переймався Сократ). Сьогодні це вчення відроджується, стаючи найвищим освітнім та ви­ховним еталоном для людини, яка прагне Досконалості.

Дослідження соціологів, педагогів, психологів та медиків показують: для сучасної молоді здоров'я не є цінністю, яку треба берегти, а бути здоровою людиною, сповідувати здоровий спосіб життя — не дуже й престижно. Складне економічно-соціальне становище в країні призводить до того, що частина юнацтва "втікає" від проблем у наркоманію, алко­голізм, токсикоманію, заглиблюється у віртуальні світи, а головне — не бере на себе відповідаль­ності за власне здоров'я, а отже, й за життя.

Турботу про здоров'я, про потребу виробляти в ди­тини мотивацію на здоровий спосіб життя відбито в різних офіційних документах та програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надається здо­ров'ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. У Конвенції превентивного (запобіж­ного, захисного, охоронного) виховання дітей і молоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці де­структивної поведінки, неприродного способу життя, У вітчизняних програмах "Малятко", "Дитина", у Базово­му компоненті (БК) дошкільної освіти (сфера "Я Сам") проблема здоров'я чітко визначається як один із найго­ловніших складників повноцінного розвитку дошкіль­нят. У Коментарі до БК йдеться, зокрема, про те, що "дитина має набути елементарних уявлень про залеж­ність стану здоров'я від способу життя" (О. Кононко).

Доречно тут згадати Василя Сухомлинського, який вважав турботу про здоров'я дітей найголовнішою пра­цею вихователів, які мають привертати увагу малюків до здорового способу життя.

Перші й найавторитетніші вчителі

Практика показує: жодні заходи не дадуть позитив­них результатів, якщо до них не залучити батьків, якщо поставлені проблеми не розв'язуються разом із ними — першими й найавторитетнішими вчителями малечі. Акту­альними й сьогодні є слова В. Сухомлинського про те, що процес формування всебічно розвиненої, здорової особистості на різних вікових етапах неможливий без постійного взаємозв'язку родинного та суспільного ви­ховання.

Загальновідомо: сім'я, родинне середовище, спосіб життя батьків, наявність або відсутність удома емоційно­го комфорту визначають життєвий шлях дитини. Саме в сім'ї дитина має вчитися "правильно жити" (Сенека); в ній складається ставлення до себе, до навколишнього середовища, до людей, які поряд. Якщо сім'я не зорі­єнтована на здоровий спосіб життя, це стає на заваді самореалізації всіх Ті членів, утому числі й дитини.

Тому ми намагаємося якомога тісне співпрацювати з бать­ками кожної дитини, спрямовуючи свої зусилля на охо­рону та зміцнення здоров'я малят.



Превентивне виховання

На часі виконання одного з головних завдань дошкільної освіти — виховання життє­вої компетентності дитини як майбутнього гро­мадянина країни. Складовою життєвої компе­тентності є, зокрема, вміння вчитися та вміння бути здоровим. Працюючи з дошкільнятами, ми намагалися впровадити в навчально-виховний процес елементи превентивного виховання. Тобто до кожного заняття вводимо інформа­ційні блоки про те, що таке краса, здоров'я; чому кажуть, що здорова людина — це гарна людина; як природа допомагає зміцнювати здо­ров'я; що треба робити, аби рости духовно й фізично здоровим.

З огляду на психологічні та вікові особливості дошкіль­нят вводимо інформаційні блоки поряд з емоційним ком­понентом. Так, до дітей приходили улюблені іграшки, персонажі казок і просили допомогти знайти відповіді на складні питання або щось порадити. Відтак діти вчи­лися висловлювати свої думки й здогади; вербалізувати власні почуття; пропонувати свій вихід з проблемної си­туації, вислуховувати думку товариша й розуміти, що може бути кілька варіантів розв'язання проблеми. Це допомагає позбутися дитячого егоцентризму, ґрунтовно з'ясовувати "великі" проблеми малюків. Особливо по­добаються старшим дошкільнятам ігри-вправи "Як би ти вчинив?", малювання на тему "Моя мрія" або "Ким я хочу бути?". Потім разом розглядаємо кожний малюнок, слухаємо його автора й доходимо висновку: здорова лю­дина здатна досягти своєї мрії.

У другій половині дня проводимо індивідуальні бе­сіди з дітьми. Діти вчилися розуміти прислів'я про здоров'я. На прогулянках ходили "стежкою здоро­в'я" до парку, річки і спостерігали красу довкілля; вчи­лися сприймати, розуміти живу природу. Отже, ми по­стійно звертали увагу дошкільнят на переваги здорового способу життя, свідомо уникаючи висловлювань на кшталт: "Пам'ятайте, діти, палити — шкідливо!"; або: "Хто не займається фізкультурою — буде хворіти!", позаяк вважаємо це психологічною провокацією. Дошкільнят по­ки що не цікавлять далекі перспективи, а про хвороби вони так мало знають, що не переймаються ними. Тож казали дітям: "Хто займається фізкультурою, той є ро­зумною, здоровою людиною"; або: "Наші легені — наші помічники, вони допомагають вдихати свіже повітря, від якого людина стає здоровою, сильною..."

Вихователі дошкільного закладу проводили дні здо­ров'я, свята "Спортивна родина", влаштовували вистав­ки малюнків "Здорова усмішка" тощо. Всі ми прагнули, щоб у дитини з'явилася потреба в самоствердженні, щоб вона навчилася щодня відчувати радість життя. Адже без радості, казав В. Сухомлинський, неможлива гармонія здорового тіла й здорового духу.

Пам'ятаймо про це самі й учімо цього наших дітей.


КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

на тему «Допомагаємо дитині зрозуміти, що таке «моє», «чуже», «наше»


Вдома з'явилась чужа річ, яку принесла ваша дитина. Пульсують у скронях страшні слова: «А мій син вкрав....» Що робити? Мабуть, треба спочатку заспокоїтись. Хоча б тому, що не лише у вашій сім'ї таке трапилось І траплятиметься з дітьми інших сімей. І це є одним із життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, набути власного досвіду подолання важких ситуацій, піднятись разом з дитиною на один щабель в особистісному і своєму батьківському розвитку. І тому, що саме від вашої мудрої реакції на таку подію багато що залежить, як далі розвиватимуться стосунки з дитиною (на довірі чи на підозрі і тотальному контролі), чи набуде донька або син вміння виконати «роботу над власними життєвими помилками» і не припускатися інших, та й нарешті ваше власне душевне благополуччя. Не треба посипати голову попелом — які ж ми погані батьки, що в нас така дитина виросла, і не варто робити з дитини злочинця-рецидивіста, або ж залякати буцегарнею. Краще подивитися, чи не провокуємо ми дитину власною поведінкою на крадіжку. Де кладемо гроші, чи лежать вони усюди або вивалюються з кишень, в якому контексті відбуваються вдома розмови про гроші, яке місце матеріальних цінностей в сім'ї тощо. Чи долучається дитина до розмов про сімейний бюджет, про необхідні витрати, планування покупок, відпочинку, про «ціну» зароблених грошей. Адже батьки, що захоплюються героями, які зайняті «розбірками», використовуючи силу, грабіж, обман, прагнучи влаштувати собі заможне життя, нав'язливі домашні розмови про престижні речі, щоб «круто жити» — штовхають дітей до аналогічної лінії поведінки. Відповідальність дітей за власні вчинки має бути в центрі батьківської уваги. Вміння дитини визнати помилку, відверто признатись у скоєному, взяти відповідальність за те, що вона докладатиме зусиль, щоб не спокушатись на «чуже», має бути заохочуваним батьками, що вірять в дитину, її чесність. Проаналізуємо, якими можуть бути невідомі на перший погляд внутрішні причини, стимули, що спровокували одну і ту саму подію. Саме від цієї «внутрішньої» передумови і залежить те, краще вибудувати розмову з донькою чи сином, на чому особливо з акцентувати увагу, як допомогти дитині озвучити почуття, поділитися своїми власними.
Чи це був прояв незнання, недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітлахів, якими кожен може вільно бавитися, і іграшки, які приносять діти з дому і належать їм, а брати без дозволу господаря їх не можна. Так само і в початковій школі є речі, якими можна вільно користуватися всім дітям залежно від потреби, і є власні речі, які належать учням, учителю тощо.
Тоді і вибудовується відповідна розмова з сином чи донькою — з аргументами прикладами з власного життя, літературних творів. Тоді можна спланувати, яку книжечку почитати (наприклад, твори Г. Бойка, О. Пчілки, Н. Забіли, В. Нестайка, А. Варто, А. Ліндгрен, М. Зощенка, В. Драгунського), де була б відповідна моральна колізія, на що звернути особливу увагу при перегляді розумних мультиків чи дитячого фільму.
Чи це було давнє жагуче бажання мати саме такий предмет, і тут він з'явився і заволодів всіма думками, емоціями і діями дитини. Дитина заворожена іграшкою, новою річчю, «загіпнотизована» нею — І таке трапляється. І тут слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділиться вона своїми почуттями, розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Як устояти перед спокусою? Коли те, про що мріялось і снилось, ось тут, поруч, лише простягни руку І можна доторкнутись, взяти. Адже так хочеться! І в цьому випадку початок розмови залежить від почуттів дитини, розуміння її особливого емоційного стану. А виховувати треба волю, вміння стримувати перший поштовх, керування всеохоплюючим бажанням, тренування такого важливого вміння, як «хочу» узгодити з «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно— не доречно», «вчасно —не вчасно». До речі, ігри з правилами є незамінними помічниками батьків та дітей у цій нелегкій справі — виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодівати навичками саморегуляції, самоконтролю. Це і різноманітні настільні ігри: лото, «фарби», «море хвилюється раз» тощо.
А, може, власник речі цілий день вихвалявся і хизувався нею, виказуючи свою зверхність, і ображав, принижував інших дітей, вимагаючи «плати» за можливість погратись цікавою іграшкою, подивитись нову річ. І тут є про що замислитися разом з дитиною, вияснити, що таке «добре» і «погане», як слід чинити, а від чого утримуватись, як протистояти нападкам, маніпуляціям та провокаціям (хоч як прикро, але цьому підсвідомо навчаються, наслідуючи моделі поведінки батьків, більшість сучасних малюків) та як вчитись відстоювати та захищати себе, свою гідність.
Можливий і такий варіант, коли дитина на тлі матеріального статку не відчуває достатньої емоційної уваги, тепла і любові від батьків. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється — доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитись на собі, своїй особистості. Цей шлях лежить через порушення правил, свідоме ігнорування відомих вимог. У такий спосіб дитина відчуває, що опиняється в центрі уваги, байдуже, що негативної, хай і негативних, але безпосередніх та яскравих емоційних реакцій, хай і неприємних, але живих розмов, навіть суто фізичної взаємодії. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається в сім'ї, вона хоч якось впливає на сімейну ситуацію. Таким вчинком дитина подає сигнал 305 своїм батькам, який міг би звучати приблизно так: «Ну от, хоч тепер, може, тато нарешті помітить мене і відірветься від комп'ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону чи стежити за життям героїв серіалів, хоч поговорить зі мною. Я їм все ж небайдужа». У цій ситуації дитина фактично озвучила серйозну не стільки власну, скільки сімейну проблему, що існуючи в сім'ї, поступово руйнує стосунки, блокує вияв почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закрити на це очі, відмахнутись, погримати, покарати, пригрозити. А тут вже дорослим доведеться розпочинати роботу над самим собою та налагодженню відкритих, довірливих стосунків між членами сім'ї, цілком рівноправним учасником якої є дитина.
Люблячі батьки відчувають співпричетність до справ і проблем своєї дитини. А вихователь, який щодня супроводжує розвиток своїх вихованців, завжди допоможе знайти правильний акцент, інтонації, спосіб спілкування, щоб розв'язати важливі дитячі проблеми, попередити конфлікт, досягти примирення та налагодити порозуміння. Невдачі кожного вихованця викликають бажання допомогти та підтримати, вселити впевненість у своїх силах. І спільні зусилля батьків та вихователів тут є надзвичайно плідними. Допомога така може бути не лише інформативною, коли пропонуються варіанти розв'язання проблеми, алгоритми виходу із ситуації, а й моральною — підбадьорення, наснаження, підтримка, віра в те, що все буде гаразд, а ще і суто практичною, коли батьки чи вихователь разом з дитиною промовляє слова пробачення, визнає свою помилку. Згодом дитина вже самостійно зможе робити такі речі, але для перших кроків так потрібна дієва підтримка близьких дорослих, їхня співучасть.

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconРівне 2011 «Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе»

Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» icon«Джакомо Джойс» — своєрідний жанр психологічного есеСлайд 11 Слайд 12, так як головна увага у творі приділяється внутрішньому світу особистості, її думкам, стану душі
Д. Джойса за жанром як есе, причому як психологічне есе, так як головна увага у ньому приділяється внутрішньому стану душі героїв....
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconСкладові частини моделі ідеального вчителя
...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconХристиянські традиції в системі дошкільного виховання
Формування всебічно розвиненої особистості зі стійкими моральними устоями – головна мета як дошкільного виховання, так І освіти загалом....
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconГоловна мета – виховання поваги до права І законності як ціннісної настанови особистості молодого громадянина, розуміння соціальної та юридичної відповідальності за свої дії. Учасники проекту
Учасники проекту: старшокласники загальноосвітніх навчальних закладів, педагоги, батьки, громадськість
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconВ умовах демократизації суспільства особливого значення набуває актуальність інноваційних підходів у вихованні
Щоб сучасна молодь стала в майбутньому єдиним народом, здатним творити власну долю, треба аби вона за час свого навчання, виховання...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconШкола сприяння здоров’ю
Виховання гармонійно розвиненої особистості, активної участі кожної дитини у творенні власного фізичного І духовного здоров’я
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» icon«Використання інтерактивних методів навчання на уроках хімії в 7- 11 класах.»
В державній національній програмі «Україна ХХІ століття» відзначається: «Загальна середня освіта повинна забезпечувати продовження...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» icon«Використання інтерактивних методів навчання на уроках хімії в 7- 11 класах.»
В державній національній програмі «Україна ХХІ століття» відзначається: «Загальна середня освіта повинна забезпечувати продовження...
Батьківський всеобуч «Сім’я – головна ланка у вихованні особистості дитини» iconКонспект уроку української літератури у 6 класі Тема. Леся Українка. Дитинство поетеси, роль родини у її вихованні.
Тема. Леся Українка. Дитинство поетеси, роль родини у її вихованні. «Мрії», «Як дитиною, бувало…». Неповторний світ дитинства в цих...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка