Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік



Сторінка10/12
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.62 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

“Це – рай Божий на землі ... “


Однією з найбільших характерних рис запорозьких козаків є їх глибока релігійність і висока духовність. Люди, що більшу частину свого життя проводили в походах і битвах, особливою чеснотою вважали покровительство храмам та монастирям, почитання священицького та чернечого стану. Серед запорозьких святинь найбільшою повагою користувався Самарський Пустельно-Миколаївський монастир, духовний та культурний осередок усього краю.

Про монастир писали свого часу історики церкви Гавриїл та Феодосій, цілий розділ присвятив козацькій святині Д.Яворницький у своїй тритомній праці “Історія запорізьких козаків”, до історії монастиря звертались й інші дослідники, у тому числі і в наш час історик С. Плохій.

Офіційною датою його заснування можна вважати 1602 рік, коли чернеча обитель набула офіційного статусу монастиря і отримала свого першого настоятеля отця Паїсія. Але історія монастиря набагато давніша. Перші згадки про лісову обитель можна знайти в грамоті польського короля Стефана Баторія від 1576 року.

Запорожці постійно, аж до часів скасування Січі, опікувались монастирем: виділили йому багаті угіддя, плодючі грунти, жертвували гроші і цінні речі, навіть ввели особливий податок “роківщину” для монастиря. Вже перший настоятель отець Паїсій, людина вчена і енергійна, зумів перетворити тиху обитель на справжній духовний центр козаччини. “Це – рай Божий на землі, це – істинна Палестина, це – істинно новий Єрусалим!” – так говорили козаки.

Монастир, що міцнів і багатів завдяки піклуванню запорожців, теж не залишався осторонь проблем своїх благодійників і, коли міг підтримував їх морально і матеріально. Серед козаків за честь вважалось на старість стати іноком святого монастиря. Багато з них, в тому числі і з козацької старшини, закінчили тут своє життя. Документи донесли до нас імена кошового Пилипа Федоріва, який помер у монастирі 1795 року, маючи 101 рік, військового писаря Дмитра Романовського, військового судді Мойсея Сухого та інших.

Про значення монастиря говорять і ті факти, що вже в середині XVIII століття біля його стін проводилось два щорічних ярмарки, на які стікались люди не тільки з усіх українських земель, а й з Дону, Курщини та Орловщини. Крім того, монастир мав привілей відправляти церковні треби – хрещення, вінчання тощо.

Протягом усього свого існування він не раз потерпав від набігів турків і татар, від безчинств стрільців князя Голіцина, від епідемій та сарани, і кожен раз знову відроджувався. Занепадати Самарський монастир почав після знищення Катериною II Запорозької Січі. Останньою радістю для ченців козацької обителі стала побудова у 1787 році нового кам’яного собору на місці старого дерев’яного. Він був побудований коштом знаменитого на Запорожжі “дикого попа” Кирила Тарловського та колишніх військових старшин Пилипа Федоріва, Максима Косолапа, Федора Стовби та ще декількох інших. З 1791 року монастир став резиденцією катеринославських єпископів і повністю втратив своє колишнє значення.

Д.І.Яворницький залишив детальний опис монастирського комплексу, а також багатьох речей церковного ужитку. Серед інших згадує він й ікону Господа-Вседержителя, який тримає в руках скіпетр і державу. На державному яблуку зображені сцени козацького життя, що, на думку Дмитра Івановича, мало символізувати божественне покровительство і сприяння усім справам запорожців.

За десятиліття радянської влади монастир, вірніше те, що від нього залишилось, геть занепав. Довгий час його господарями були органи соціального забезпечення. В другій половині 90-х років тут знову почав відроджуватись монастир, тільки замість чоловічого – жіночий. Деякий час він співіснував з інтернатом для дітей з психічними вадами. Згодом інтернат звідси перенесли, а монастир став чоловічим, як і раніше. Тепер тут порядкують ченці православної церкви Московського патріархату.
Література:

Феодосий (Макаревский А.) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст.–Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– 1080 с.



Про монастир – С. 55-62.

Мосьпан М.В. Самарський Пустинно-Миколаївський монастир // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1990.– С. 44-47.

Самарський Пустельно-Миколаївський монастир // Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х тт. Т. 1.– Львів: Світ, 1990.– С. 224-233.

Плохій С.М. Самарський монастир // Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі: Навчальний посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 46-53.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або Останнього коша Запорозького.– Дніпропетровськ: Січ, 1994.– 678 с.

Про монастир – С. 114, 115, 116, 118-119, 122.

Журба О.І. Три самарських монастиря // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип.1: Матеріали Першої міжрегіон. іст.-краєзнав. конф. (8-9 жовт. 1998 р. м. Дніпропетровськ).– Дніпропетровськ, 1998.– С. 266-272.

“Це – рай Божий на землі ... “ // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 157-160.

Запорозька святиня // Голуб І. Сім чудес Дніпропетровщини: Літ.-пізнавальне видання.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 85-105.


1652-1709 р. – на території нинішнього села Капулівки Нікопольського району знаходилась Стара Чортомлицька Січ, яка відіграла велику роль в історії українського народу (355 років події).
Стара Чортомлицька Січ

Історія запорозького козацтва знає вісім Січей: Хортицьку, Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку або Стару, Кам’янську, Олешківську та Нову (Підпільненську, Покровську).


Чортомлицька Січ існувала протягом 57 років і вважається найзнаменитішою з усіх Січей. Саме на ті роки, коли Чортомлицька Січ була столицею запорожців, припадає дата найбільших після Національно-Визвольної війни історичних успіхів запорозького козацтва.

Чортомлицьку Січ запорожці заснували 1652 р. під керівництвом кошового отамана Лутая. Назву вона отримала від дніпрового рогу або мису, на якому й була розташована. Невідомо, що послужило причиною перенесення Січі з Микитиного Рогу до Чортомлика, але, на думку Д. Яворницького, козаки віддали перевагу більш зручній із стратегічного боку місцевості.

У період Національно-Визвольної війни звідси запорозькі козаки вирушали під Батіг і Жванець, згодом здійснювали походи проти Оттоманської Порти і Криму, проти ногайських орд. У 1654 р. у цій Січі запорозькі козаки присягнули на вірність російському престолові. А у 1657 р. саме сюди надійшла звістка з Чигирина про смерть гетьмана Богдана Хмельницкого.

Наприкінці XVIII ст. після виступу гетьмана Івана Мазепи в Україну рушили каральні війська Меншикова і Яковлєва, які знищили Батурин, Старий та Новий Кодаки, багато інших міст. Така ж доля спіткала Чортомлицьку Січ. 24 травня 1709 р. її оточили і взяли штурмом, під час якого загинуло чимало запорожців. Були зруйновані січові укріплення, навколишні хутори та зимівники, січове кладовище. Січ на Чортомлику перестала існувати.

Місце, на якому знаходилася Чортомлицька Січ, детально дослідив і описав Дмитро Яворницький наприкінці XIX століття. Колись великий Чортомлицькій Ріг поступово перетворився на острівець на околиці села Капулівки. Уся територія навкруги ще зберігала залишки укріплень, сліди військових і громадських споруд, виднілися козацькі хрести.

Сьогодні від залишків Чортомлицької Січі не залишилося нічого. Води Каховського водосховища, штучно створеного у 1950-х роках на місці славнозвісного козацького Великого Лугу, поховали під собою Чортомлицьку Січ, як і місця інших Січей – Томаківської, Базавлуцької, Підпільненської (Нової). Тільки зараз, після десятиліть забуття, ми знову вшановуємо славних предків. Наприкінці 1980-х-початку 1990-х років на узбережжі Каховського водосховища було встановлено декілька пам’ятних знаків, у тому числі і в козацькій Капулівці, тут щорічно проводиться культурноосвітні заходи. Значна частина славного минулого українського народу нарешті повертається із забуття.


Література:

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: У 3-х т.– К.: Наук. думка, 199-1991.– ( Пам’ятки іст. думки України).– Текст укр. та рос. мовами.– Т. 1.– С. 110-113.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: У 3-х т.– Львів: Світ, 1990.– Т.1.– С. 79-93.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / Передмова та комент. Г.К.Швидько; Пер. з рос. Т.С.Завгородньої; Худож.-іл. О.М.Бузилов.– Дніпропетровськ: Січ, 1994.– С. 220- 224.

Яворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. Ч. І, ІІ.– К.: Веселка, 1995.– С. 298-330.

Мицик Ю.А. Козацький край. Нариси з історії Дніпропетровщини XV- XVIII ст.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1997.– С. 88-94.

Кавун М. Стара Чортомлицька Січ // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 160-164.
1667 р. – засновано с. Китайгород Царичанського району. Пізніше тут був побудований ансамбль з трьох церков (340 років події).
Китайгород – село на березі річки Орелі, розташоване за 7 кілометрів від районного центру Царичанки. У ньому проживає понад дві тисячі чоловік.

Перша згадка про Китайгород у письмових джерелах відноситься до далекого 1667 року. Від тих часів і досі збереглись залишки фортеці. Назва "Китайгород", ймовірно, походить від слова "китайка" – червоне полотнище, яке майоріло над містечком і яке при наближенні ворога знімали. Історія села багата на бурхливі події. Та більше прославилось воно своїм історико-архітектурним комплексом.

Китайгородські церкви – унікальний ансамбль архітектурних пам'яток XVIII століття, вони не мають аналогів в Україні. До ансамблю входять три церкви: Успенська (1754 p.), Варварівська (1756 р.) та Миколаївська (1757 р.)

Центр композиції – Успенська церква, в архітектурі якої відобразився вплив української, російської та польської архітектур. Варварівська церква - дзвіниця є рідкісним органічним поєднанням в одній споруді церкви, дзвіниці та оборонної вежі. Миколаївська церква – однобаштова споруда, має велику історичну та наукову цінність. Весь ансамбль побудовано у стилі українського бароко, неповторна об'ємно-просторова структура його справляє незабутнє враження.

Усі церкви споруджені на замовлення і кошти бунчукового товариша Павла Єфремовича Семенова та парафіян Китайгорода.

Доля споруд склалася не просто. До середини 50-х років нашого століття церкви ще були діючими, потім в них розташувався музей села, а згодом – складські приміщення школи. У 1969-70 роках була спроба реставрації споруд, під час якої знищили склеп із похованням фундатора церков та членів його родини.

У наші дні Китайгородський комплекс реставровано, Успенська церква діє, творіння майстрів минулого свідчать про високу культуру і талант українського народу.
Література:

Яворницкий Д.І. До історії степової України.–Дніпропетровськ, 1929.–536 с.



Китайгород – С. 82.

Літопис Самовидця / Видання підготував Я.І.Дзира.– К.: Наукова думка, 1971.– 207 с.



Китайгород – С. 153, 156.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х томах.– Т.1.– К.: Наукова думка, 1990.– 592 с.



Китайгород – С. 67, 161.

Яворницкий Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х томах.– Т.З.– К.: Наукова думка, 1991.– 413 с.



Китайгород – С. 117, 119, 172, 375.

* * *


Китайгород // Історія міст і сіл Української РСР: Дніпропетровська область.– К.: УРЕ, 1969.– С. 877.
1737 р. – кримськотатарський воєначальник Фатті-Гірей привів орду на річки Самару і Кільчень, зруйнував чимало козацьких сіл (270 років події).
Література:

Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі: Навчальний посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С.33..


1742 р. – на основі 18 фортець та 140 редутів утворено Стару, або Українську лінію. На відрізку у 25 верст від гирла Самари стояли Усть-Самарська, Старосамарська та Піщано-Самарська фортеці (265 років події).
Література:

Мицик Ю.А., Мосьпан Н.В., Плохій С.М. Місто на Самарі: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С.33-34.

Заїка Г.П. Українська лінія: Монографія / Відп.ред., авт. післямова Супруненко О.Б.– К.– Полтава: Археологія, 2001.– 88 с.: іл.
1772 р. – останній гетьман Війська запорозького Петро Калнишевський заснував село Петрівка. З травня 1957 року – смт. Петриківка, з 1991 року – районний центр (235 років від дня заснування).
Петриківка – селище міського типу, центр однойменного району Дніпропетровщини. Відома вона далеко за межами не тільки Дніпропетровщини, а й України. Відома своїм диво-розписом, золотими руками майстрів-художників, петриківськими вишнями.

Історія Петриківки давня, багата подіями та іменами видатних людей нашого краю. Виникнення селища пов'язане з історією Нової Січі – колись тут знаходилась Протовчанська паланка, козацькі зимівки, хутори. Від хутора, заснованого козаком Петриком веде свій початок Петриківка. А ще легенди пов'язують її виникнення й назву з іменем останнього гетьмана Січі Петра Калнишевського.

Перші достовірні відомості про селище зустрічаються в документах 1772 року. Вже в ці часи Петриківка була важливим торговельним центром Протовчанської паланки, тричі на рік тут вирували ярмарки. 1775 року Петриківка стала казенною державною слободою і увійшла до складу Азовської губернії, а після ліквідації останньої – до складу Катеринославського намісництва. 1842 року населення Петриківки вже налічувало 8082 чоловіки. Дуже розвинені тут були кустарні промисли, в тому числі килимарство, вироблення полотна і, звичайно ж, художній розпис.

Петриківку можна назвати селищем художників, малюють тут усі. Малюють по дереву, розмальовують стіни, печі, меблі, посуд. А в 1936 році тут була створена школа декоративного розпису. Першою наставницею і вчителем стала в ній найстарша художниця – Тетяна Пата. Згодом майстерня перетворилась на фабрику "Дружба". Тут виробляють знані і улюблені в усьому світі чудові петриківські сувеніри.

Злітають з лакованих тарелей і ваз казкові жар-птиці, достигає червона калина, розквітає купальським цвітом буйна папороть. А творять усі ці дива жителі Петриківки.
Ні, я вірю вишням

Гомоніли всюди

Чепурухи-вишні

І рясні калинові гаї,

Що коли лунає

В Петриківці пісня,

То мовчать і курські солов’ї.

Я цьому повірю,

Бо і сам співати

В Петриківку їду щовесни.

Там сестра у мене,

Мати і два брати –

Голосні, веселі співуни!

Тільки звечоріє

І на синє поле

Вийде місяць в срібнім картузі,

На траві пахучій

Ми сідаєм в коло

Побіля густої дерези.

І по знаку нені

Старший брат завсіди

Починає пісню „Бережки”,

А на неї дружно

Сходяться сусіди

І ведуть коханих парубки.

У вечірній пісні

І сивенькій мамі

Перший голос брати випада.

І жартують люди,

Що співа з синами

Баба Настя, наче молода!

А як тільки дума

Про Богдана злине,

Підморгне онукам дід Хома:

То, мовляв, неправда,

Що на Україні

Козаків співучих вже нема!

Ні, то щиру правду

Гомоніли вишні

І рясні калинові гаї,

Що коли лунає

В Петриківці пісня,

То мовчать і курські солов’ї.

Семен Данилейко

Література:

Поезія українського орнаменту // Визначні місця Дніпропетровщини.–Дніпропетровськ.– Промінь.– 196 7.– С. 175-177.

Смт.Петриківка // Кругляк Ю.М. Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР.– К., 1978.– С. 103.

* * *

Петриківка // Історія міст і сіл Української РСР: Дніпропетровська область.– К.– УРЕ.– 1969.– С. 863-876.



Петриківка // УРЕ.– Т. 11.– С. 115.

Петриківка // УРЕ.– 2-е вид.– К., 1982.– Т. 8.– С. 296.

Петриківка // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.–Т. 2.– С. 661.

Історія українського мистецтва. В 6-ти тт.– Т.6.Радянське мистецтво 1941-1967 рр.– К.: АН УРСР.– 1968.– 451 с.



Петриківка – С. 324, 346, 350, 363.

Українські радянські художники: Довідник.–К.: Мистецтво.– 1972.– 564 с.



С. Петриківка – С. 41, 99, 179, 232, 243, 340, 348, 349, 352, 354, 425, 433, 455, 533.
1777 р. – засновано с. Самарське (до 1917 року – с. Іванівка) Петропавлівського району (230 років від дня заснування).
Література:

Феодосий (Макаревский А.) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст.–Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– С. 607-610.

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: УРЕ, 1969.– С. 652-653.
1777 р. – засновано с. Богданівку Павлоградського району. Першими поселенцями її були вихідці з Курської та Орловської губерній (230 років від дня заснування).
Література:

Феодосий (Макаревский А.) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст.–Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– С. 594-597.

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: УРЕ, 1969.– С. 630.
1782 р. – засновано с. Новов’язівське (до 1959 року – Ханделіївка) Павлоградського району (225 років від дня заснування).
Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969. С. 631.


1787 р. – засновано с. Веселе Межівського району (220 років від дня заснування).
Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969. С. 433.


1797 р. – засновано с. Чернявщина Юр’ївського району (210 років від дня заснування).
Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969. С. 632.


Неспокій

Днів стрімких замулена ріка

Нагадає, що життя проходить,

Листям жухлим опадає врода,

Біль підступний часто допіка.
Та дзвенить ще срібне стремено,

Кінь ще креше долю об копита,

А любов по вінця вже налита

У бездонні келихи давно.


І нема часу нам помічать

Срібла передчасного на скронях,

Нас чекають ще далекі гони,

Де і туги й радощів печать...



Валентин Бурхан
1812 р. – в с. Підгородньому народився Кащенко Василь Васильович, український садівник і лісник. Понад 50 років працював над культурами садових дерев на Катеринославщині. Відзначений нагородами Російського товариства садівників та Паризької землеробської академії. Одним із перших запровадив полезахисні лісонасадження в степу. Помер 15 грудня 1894 року (195 років від дня народження).
Література:

УРЕС.– Т.2.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1987.– С. 47.


1822 р. – народився преосвященний Феодосій (Олександр Григорович Макаревський), єпископ Катеринославський і Таганрозький. (185 років від дня народження).
Олександр Макаревський – преосвященний Феодосій

Серед ряду політичних, громадських і культурних діячів нашого краю помітне місце займає постать преосвященного Феодосія, єпископа Катеринославського і Таганрозького. Як згадували про нього сучасники, він був особистістю високого культурного рівня, сприяв розвитку культури і освіти краю, був видатним місцевим історіографом.

Преосвященний Феодосій, а в миру Олександр Григорович Макаревський, народився 1822 року на Чернігівщині у сім'ї диякона. Освіту отримав духовну, спочатку в навчальних закладах Чернігівщини, а завершив у Київській духовній академії. Почав службу у Смоленську викладачем історії, згодом був призначений ректором в'яземських повітового і парафіяльного училищ. Ця посада вимагала прийняття священицького сану, тому 1853 року Олександр Григорович одружився і був висвячений на священика.

Отець Макаревський з благословення духовного і світського начальства обіймав численні посади, отримував подяки і нагороди за службу. Але померла його дружина, і він прийняв чернечий сан. Постриг відбувся у день пам'яті преподобного Феодосія Печерського, на честь якого був наречений новий чернець.

Феодосія перевели до Петербурга, ще пізніше до Воронежа, а влітку 1871 року призначили єпископом Катеринославським і Таганрозьким. 17 серпня цього ж року він прибув до Катеринослава.

Вже другого дня після приїзду владика проводив службу в кафедральному соборі, де звернувся до віруючих зі словом, в якому виклав погляд на своє служіння і пастирську діяльність. Обіцяв докласти усіх зусиль на добро і процвітання єпархії та її вірних. Слово владики не розійшлось із ділом. Преосвященний на цій посаді замінив єпископа Олексія, який був грозою духовенства і парафіян, і став його повною протилежністю, провів важливі реформи, демократизував церковне управління, за що духовенство, особливо нижче, було йому безмежно вдячне.

За майже 14 років управління Катеринославською єпархією Феодосій зробив багато корисного. При ньому, з 1872 pоку почали виходити „Екатеринославские епархиальные ведомости”, де відображалось духовне і адміністративне життя єпархії, обговорювались питання церковнослужительської практики. При Феодосії були уведені з'їзди духовенства, заведено благочинницькі бібліотеки. Під безпосереднім наглядом єпископа було завершене будівництво семінарії, побудовані нові приміщення для духовних училищ у Катеринославі та інших містах губернії і гуртожитки при них. Багато сил доклав владика для влаштування жіночого єпархіального училища. До прибуття Феодосія до Катеринослава це училище нараховувало всього 79 вихованок, у рік смерті архіпастиря їх кількість доходила до 236. Притулок для дівчаток-сиріт духовного звання перетворився на досить солідний середній навчальний заклад.

Опікувався преосвященний і справою народної освіти. З цією метою при Катеринославській духовній семінарії було засновано Єпархіальну училищну раду, яка займалась відкриттям церковно-парафіяльних шкіл. Владика особисто слідкував за цією роботою, аж до того, що сам їздив по селах і перевіряв стан шкіл. Турботами архіпастиря кількість таких шкіл збільшилась майже утричі.

Виявив себе преосвященний і як невтомний історіограф Катеринославщини. З-під його пера вийшли дійсно вагомі праці історичного характеру, високо оцінені як його сучасниками, так і наступними дослідниками історії краю. І хоча духовного пастиря цікавила, в першу чергу, історія єпархії в релігійному аспекті – історія церков, монастирів, парафій, діяльність їх керівників, він не міг обійти і інших тем. Не міг він не зацікавитись центром релігійно-морального життя Запорожжя – Самарським Пустинно-Миколаївським монастирем, котрий мав величезне значення в історії козаччини.

Про цей монастир писали й інші, скажімо, архієпископ Гавриїл Розанов та А.Скальковський. Але праця Феодосія була значно ґрунтовніша, основана на вивченні архівних матеріалів, що стосувались історії монастиря. Книга Феодосія „Материалы для историко-стагистического описания Екатеринославской епархии (церкви и приходы прошедшего XVIII столетия”, видана у 1880 році у Катеринославі стала важливим джерелом для науковців-істориків, вчителів, студентів, активістів церкви, краєзнавців-аматорів. У цій праці вміщено історичні і статистичні відомості про церкви і парафії 10 міст і 226 сіл Катеринославської єпархії. Поруч із багатими архівними матеріалами автор використав усні оповіді священиків і старожилів. До речі, владика усіляко заохочував священництво подавати йому різноманітні матеріали про історію і сучасне життя парафії. Підлеглим не раз доводилось чути від владики заклики до співпраці.

Опис кожного населеного пункту в „Материалах” починається з відомостей про місцезнаходження його, далі історія виникнення, перекази, пов'язані із заснуванням і назвою міста, села, слободи. Ще далі – дані статистичні: кількість жителів, господарств, відстань поселень від важливих об'єктів, ім'я власника, якщо це село поміщицьке тощо. Цікаві і етнографічні відомості – про побут, звичаї. Звичайно ж, багато місця приділяється описам церков, священнослужителям, церковному життю.

Зміст цієї книги настільки багатий, що із неї цілком можна починати вивчення історії нашого краю. А преосвященного Феодосія сміливо можна ставити в один ряд із визначними істориками Придніпров'я. Його працями користувались такі відомі історики, як Дмитро Яворницький, Дмитро Багалій та інші.

Преосвященний Феодосій зарекомендував себе і як добра, чуйна, доброзичлива людина, завжди готова допомогти ближньому. Отже, зовсім не дивно, що смерть владики, яка сталася 6 лютого 1885 року від апоплексії головного мозку, була сприйнята як велике горе всієї єпархії.

Поховали єпископа у катеринославському кафедральному соборі. Над місцем поховання дітьми покійного поставлено кіот з іконою, на якій зображені Св. князь Олександр Невський та Преподобний Феодосій Печерський. Наступник – єпископ Серапіон дав розпорядження причтам усіх церков міста щорічно у день смерті свого попередника проводити заупокійну літургію і панахиду за преосвященним Феодосієм, а також за усіма архієпископами, які правили Катеринославською єпархією. Віддавали належне пам'яті преосвященного і представники інтелігенції краю. Його діяльності і працям багато уваги присвятив визначний історик церкви Василь Біднов. Про значення Феодосія як історика писав видатний вчений Антін Синявський. А їхні роботи присвячено пам'яті церковного випуску „Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии”.

25-річчю від дня смерті архіпастиря інтелігенція Катеринослава присвятила урочисте засідання Вченої архівної комісії. Було запропоновано зібрати і перевидати історичні праці Феодосія, скласти бібліографію його творів. Ця пропозиція, висловлена на початку століття, не втратила свого сенсу й тепер.
Література:

Феодосий (Макаревский А.) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст. Вып. 1 и 2.– Екатеринослав, 1880.– 373 с.

Феодосий (Макаревский А.) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст.–Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– 1080 с.
* * *

Беднов В. Преосвященный Феодосии, епископ Екатеринославский и Таганрогский, и его труды по истории Екатеринославщины // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Под ред. А.Синявского.– Вып. 6.–Екатеринослав, 1910.– С. 89-115.

Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Под ред. А.Синявского.– Вып. 10.– Екатеринослав, 1915.– 94 с.

О Феодосии (Макаревский А.) – С. 336, 339, 347.

Синявский А. Преосвященный Феодосии, Епископ Екатеринославский: Из доклада, заслушанного в торжественном заседании, посвященном памяти Преосвященного по случаю 25 летия со дня кончины // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Под ред. А.Синявского.– Вып. 6.– Екатеринослав, 1910.– С. 216-225. Див. також: Синявский А. Вибрані праці.– К.: Наук, думка, 1993.– С. 83-89.

Лазебник В. Історія та історики Дніпропетровська // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 480-483.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconНаукова бібліотека календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2010. – 54...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2014 рік
«Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на… рік» бібліотека видає з початку 60-х років ХХ століття
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconНіжинська вища школа викладачі І випускники календар знаменних І пам'ятних дат на 2009 рік шановний користувачу !
У 2007 році бібліотекою започатковано випуск щорічника “Ніжинська вища школа. Викладачі І випускники. Календар знаменних І пам'ятних...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconКалендар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2009. – 46...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2016 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2015 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2015. – 74...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2017 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2017 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2016. – 61...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconКалендар знаменних І пам'ятних дат по Чернігівському району на 2014 рік
Знаменні І пам’ятні дати по Чернігівському району на 2014 рік : календар / Центральна бібліотека цбс чернігівського району; уклад....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка