Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік



Сторінка11/12
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.62 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

1842 р. – народився Митрофан Олександрович Андрієвський, український філолог і педагог, дослідник “Слова о полку Ігоревім”, автор українських дум. Помер 26 травня 1887 року (165 років від дня народження).
Література:

УРЕС.– Т. 1.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987.– С. 73.


1847 р. – у м. Катеринославі відкрито перший постійний театр. На початку листопада того ж року було дано перший спектакль (160 років події).
Література:

Днепропетровску 200 лет 1776-1976: Сб. документов и материалов.– К.: Наук. думка, 1976.– С. 42-43.


1852 р. – у м. Катеринославі на вулиці Єврейській (нині – Шолом-Алейхема) побудована хоральна синагога.

Довгий час була центром єврейського культурного й громадсько-політичного життя Катеринослава. Після 1917 р. вона була закрита. 22 березня 1929 року рішенням окружного виконкому її було відібрано у єврейської громади та передано союзу швейників для організації робітничого клубу. Кілька десятиліть тут працював будинок культури, а у 1980-1990-х роках будівля використовувалась як склад швейної фабрики ім. Володарського. 20 вересня 2000 р. нарешті відбулося урочисте відкриття відреставрованої хоральної синагоги. Вона отримала назву “Золота Роза”. (155 років від часу побудування).

Література:

Кавун М. “Золота Роза” Катеринослава // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 165-167.

* * *

Днепропетровск. Жемчужина Приднепровья: Фотоальбом.– М.: Арт-родник, 1998.– С. 58.


1857 р. – засновано с. Дмитрівку Нікопольського району, заселену переселенцями з с. Дмитрівки Курської губернії (150 років від дня заснування).
Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969. С. 477.


1862 р. – в с. Томаківка на Катеринославщині народився Микола Лаврінович Кузьменко, український поет. Був одним із засновників Катеринославської і Мануйлівської “Просвіт”, членом української Центральної Ради з 1917 року. Автор поетичної збірки “Дозвілля”. Помер 21 березня 1942 року. (145 років від дня народження).
До серця

До кінця вже проспівана пісня моя.

Бідне серце моє, недогодне,

Не зогріє тебе вже кохання святе, –

Спи недужне, невкрите, голодне.

Не хотіло ти спать, не хотіло ти жить,

В грудях радощами трепетати,

Але доля лукавая спати велить.

Бідне серденько, будемо спати!
Минуле

Світилася в небі зірка,

Скотилась, пропала.

І я колись мав радощі,

А тепер не стало.

Знову зірці на ясному

Небі не світити,

Моїм радощам до мене

Знов не прилетіти –

Вже минули. Погас уже

Мого щастя промінь;

Не зосталося нічого,

Тільки один спомин.
Література:

Кузьменко Н.Л. Дозвилля.– Екатеринослав, 1899.– 93 с.

Чабан М.П. Січеславці в Центральній Раді: Навч. вид.– Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2000.– С. 17-18.

Кузьменко М.Л. // Чабан М.П. Діячі Січеславської „Просвіти” (1905-1921). Біографічний словник: Наук. видання.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002.– С. 272-273.


1862 р. – переселенцями з Полтавської та Чернігівської губерній засновано с. Кірове (до 1943 року – с. Чистополь) Нікопольського району (145 років від дня заснування).
Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К., УРЕ, 1969. С. 477.


1867 р. – народився Олександр Олексійович Абражанов, видатний хірург. З 1922 по 1931 рік працював на кафедрі хірургії Дніпропетровського медичного інституту (140 років від дня народження).
Література:

Демко М., Твердохлеб П. Сердце, отданное людям // Днепр вечерний.– 1975.– 12 апр.


1867 р. – відбулось перше засідання Катеринославської Губернської Земської Управи (140 років події).
Література:

Старостин В. Улица Рогалева, 21 // Торг. дом.– 1999.– 25 марта.– С. 14.


1877 р. – у м. Катеринославі проводив вивчення грунтів відомий російський вчений-природознавець В.В.Докучаєв (130 років події).
Література:

Мороз В.Автор “ русского чернозема” // Днепр вечерний.– 1985.– 14 нояб.


1882 р. – у с. Широкому на Криворіжжі народився Павло Темченко, письменник, член літературної організації “Плуг”. Репресований (125 років від дня народження).
Література:

Ганенків В. Він був дуже справедливою людиною // Кур’єр Кривбасу.– 1997.– № 77-78.– С. 148-149.

Ганенків В. У світлі маяка і сонця // Літ Україна.– 1997.– 18 верес.– С. 5.
1882 р. – народилась Біднова (Жигмайло) Любов Євгенівна, українська публіцистка, літераторка, громадська діячка (125 років від дня народження).
Любов Біднова – просвітянка Катеринославщини

Народилася Любов Євгенівна в Одесі 1882 року. В одному з листів до В.Антоновича Василь Біднов написав, що вона уроджена Шемплинська. Зі своїм майбутнім чоловіком істориком Василем Бідновим вона познайомилася або в Одесі, де він навчався в духовній семінарії, або в Києві, де він вчився в духовній академії. Побралися вони в Києві, де він жив до 1902 року. Потім чоловіка направляють викладати до Астрахані, але вже наступного року йому пощастило дістати посаду вчителя Катеринославської семінарії і звідтоді Біднови живуть в Катеринославі. 1904 року у них народжується первісток – син Арсен, пізніше – Леонід.

Любов Жигмайло-Біднова не лише допомагала чоловікові у громадській роботі, але й вела у ній перед, зазначають Світлана та Василь Ульяновські у додатках до видання "Українська культура" (1993). Вона активно листувалася з відомими діячами національного руху Андрієм Ніковським, Сергієм Єфремовим, Марією Грінченковою, була дописувачем газети "Рада" (статті про українську школу, оповідання "Про душу", "Безсилля" тощо). В одному з листів до Ніковського письменниця ділилася давно обміркованою ідеєю написати "про національний надрив у творах Франка, Лесі Українки та єврейського поета Бялика", про "моральне братоубійство однією нацією другої". Л.Жигмайло постійно працювала над удосконаленням своєї майстерності. Вона хотіла добитися, "щоб думки мої, оліцетворені в живому образі, нагадували птицю, що гарно летить при світлі сонця, а не муху, заплутану в павутинню слів, та ще часом безкрилу та безголову, як я це бачу в деяких з своїх творів!.."

У родині Біднових Любов Жигмайло була своєрідним каталізатором національної ідеї і в цьому плані активно впливала на чоловіка. Українство Василя Біднова, роблять висновок  Ульяновські, значною мірою зміцнювалося і розвивалося саме завдяки цьому.

З приїздом 1908 р. до Катеринослава подружжя Любов та Василь Біднови брало активну участь у місцевому громадському житті, становленні і діяльності „Про­світи”, виданні перших українських газет і часописів у Січеславі.

Навесні 1906 р. у Катеринославі вийшло друком чотири но­мери політичного, економічного та літературного часопису „До­бра порада”. На його шпальтах опубліковано статтю Л. Жиг­майло „Кріпацтво в творах Т.Г.Шевченка”

Шевченківська тематика постійно на­снажувала дослідницю, з-під пера якої вийшла низка досліджень Кобзаревої спадщини. Назвемо деякі з-поміж них: "Отношение потомства к памяти Шевченка" ("Исторический вестник", 1911, № 11), "Діти в поезії Шевченка" ("Живе слово", видання катеринославського товариства "Просвіта", 1918, №1), "Зрадники в поезії Шевченка" ("Український пролетар", 1920). У цих статтях Любов Біднова виступає популяризатором Кобзаревої творчості, показує її актуальність, звертає увагу на недосліджені її аспекти.

У 1910-1913 pp. у Січеславі почав виходити ще один український часопис, неофіційний орган „Просвіти”, – „Дніпрові хвилі”. Його фактичним редактором був відомий згодом історик Дмитро До­рошенко. Л.Біднова була активним автором часопису. Тематика її публікацій широка, зокрема 1913 р. вона писала про І.Франка та літературну діяльність Лесі Українки, про комедію С.Васильченка „Недоросток” і про „Народні оповідання” катеринославсь­кої письменниці Тетяни Сулими, про дешеві книжки для дітей, надрукувала оповідання „Погана мати”. Восени 1913 р. Д.До­рошенко виїхав до Києва, і подружжя Біднових пообіцяло йому довести видання „Дніпрових хвиль” до кінця року, що й було зроблено, а далі вже видання довелося припинити.

Деякі твори Л.Жигмайло виходили окремими виданнями. Це, зокрема, „Погана мати” (Катеринослав, 1913), дослідження „Михайло Коцюбинський. Спроба характеристики” (Катеринос­лав, 1915). Вона друкувалася у московському часописі „Укра­инская жизнь” – тут з'явилися її розвідки „Лебединая песня Л.Украинки” (1913) та „Национальные мотивы в произведениях Бялыка и Франка” (1916). Ці її розвідки включив до бібліографії у своїй „Історії українського письменства” С.Єфремов.

Належачи до катеринославської „Просвіти”, Л. Біднова, по­при утиски, які зазнавало товариство від влади, активно прова­дила українську національно-культурну справу. На початку Пер­шої світової війни просвітяни заснували у передмісті Катеринос­лава Мандриківці їдальню. У ній гурток українського жіноцтва на чолі з Л. Бідновою годував родини тих українців, що мусили йти до війська і воювати на фронтах. З літа 1915 р. „Просвіта” організувала „Галицький комітет” – він ставив своїм завданням допомагати тим галицьким українцям, яких російський уряд ева­куював на Катеринославщину. Місцеві просвітяни, в тому числі й подружжя Біднових, робили це для того, щоб через дозволені російським урядом форми благодійності ширити в масах укра­їнського населення національну свідомість.

Однак і така діяльність українського громадянства видавалася місцевій губерніальній адміністрації підозрілою. Вона стежила за членами „Просвіти”, згадував В.Біднов, а наприкінці листо­пада 1915 р. було заарештовано кількох осіб за приналежність до соціал-демократичної партії. Саме товариство „Просвіта” з його благодійними установами ліквідовано. Тоді українці всту­пили членами до російського товариства „Научное общество”, організували при ньому окрему „комісію для вивчення місцевого краю”. На чолі комісії стала Л.Біднова. Українці щотижня вла­штовували засідання, на яких читалися реферати з історії, гео­графії та етнографії Катеринославщини, провадилися національні співи та інша освітня робота. Л.Біднова вживала всіх заходів, щоб збільшити кількість членів комісії і зробити її засідання цікавими для громадянства, яке активно підтримувало цю ко­місію.

Після Лютневої революції у Січеславі відродила свою діяль­ність місцева „Просвіта”. Л.Біднова заходилася видавати „Вісник Катеринославської Просвіти”. Це безпартійне видання з'яв­лялося щотижня, редакція перебувала при українській книгарні „Слово” в будинку Мізка по вул. Поліцейській (нині вул. Шев­ченка). Часопис передплачувало майже 300 осіб. Редактору до­водилося займатися і технічними питаннями, зокрема експеди­цією видання тощо.

У вересні 1917 у Катеринославі відкрилася Перша українська гімназія. Л.Біднову обрали головою батьківської ради цього на­вчального закладу, вона багато зробила для дерусифікації на­родної освіти на Придніпров’ї. Зокрема, клопоталася перед геть­манським урядом про те, щоб відкритий 1918 р. у Катеринославі університет був українським, а не російським, але отримала відписку з Києва: „Заснування нових українських університетів при скрутному становищі Державної Скарбниці та без допомоги самого громадянства є цілком неможливо...”.

Восени 1918 р. Василя Біднова запросили викладати у відкритому Кам'янець-Подільському українському університеті. 6 жовтня В.Біднов разом із сином Арсеном виїхав на місце нової служби. Л.Біднова разом з іншим сином Леонідом і хворою матір'ю на руках залишилася у Катеринославі. З виїздом В.Біднова в емі­грацію родина виявилася розділеною державними кордонами.

Між подружжям не переривався листовний зв'язок. В.Біднов був одним з ініціаторів видання у вересні 1921 р. у таборі Олек­сандрів (Польща) неперіодичного видання „Релігійно-науковий вісник”. Уже в другому числі журналу за 1922 р. часопис вміс­тив замітку „Церковні справи на Україні. Витяги з листів з Катеринослава”. Автор листів – жінка, але не підписана. У редакційній примітці зазначалося: „Автор цієї замітки особисто знаний редакції. Не подаємо його назвиска з деяких причин”. Ймовірно, що автором листів з Катеринослава могла бути Л.Бід­нова, а В.Біднов не наважувався зазначити її прізвище, оскільки побоювався за долю дружини. У замітці цінні спостереження з духовно-релігійної ситуації на Придніпров’ї 1921 p.: „Люде поділилися: одні зпідлились і зматеріалізувалися до крайнього, нема у них нічого святого, сама погоня за „золотим тельцем”, відсутність всякої моралі й підстав. На щастя, таких дуже мало, і всі вони на верхах. Зате иньши, і таких багато, стали як святі. Страждання і горе облагородило й піднесло їх душевно...”.

За листування з чоловіком-емігрантом Л.Біднову заарешту­вало ДПУ і тримало у в'язниці, про що вона 1928 р. розповідала академіку С.Єфремову, який у своєму щоденнику так комен­тував це: „Родинні і дружні зв'язки мусять порватися в угоду „державним” (!) інтересам”. Яким, кому потрібним? Дарма пи­тати... І знов півживий труп – мати Біднової, що, захлинаючись од сліз, прохала сповістити якось Біднова про їхнє бідування. Щоб заспокоїти стару, обіцяв, – але що я можу зробити? Кругом усе колишнє люде, непотрібні страждання, над якими справляє божевільний танок сучасне нахабство. Доки ж вже цьому бути?” (запис у щоденнику С. Єфремова від 4 червня 1928 p.).

Українські емігранти за змогою опікувалися родиною В.Бід­нова. Підтвердження цього можна знайти в листі М.Грушевського, написаному з Бадена 6 березня 1923 р. до львівського при­ятеля Кирила Студинського. М.Грушевський просив свого ад­ресата надіслати посилки для п'яти українських діячів у Кате­ринославі, в тому числі і Л.Бідновій.

У 20-х роках Любов Біднова працює вчителькою 20-ї трудової школи у Дніпропетровську. Та доля готувала їй черговий удар – у липні 1928 року вона дізнається про несподівану смерть у Празі її сина Арсена. Учорашній студент, інженер Арсен Біднов, щойно закінчив вищі студії у чеській столиці. Гарячого літнього дня він пішов на пляж, скочив у воду, і – вже не виринув...

А Любов Біднову заарештують 10 вересня 1929 року в числі багатьох інших представників місцевої національної інтелігенції. Суд у справі "Спілки визволення України" відбувався в Києві в березні-квітні 1930 року. На лаву підсудних потрапило й три представники "Дніпропетровської філії" "СВУ" – професор Петро Єфремов, вчитель Микола Білий і вона, вчителька Любов Біднова.

За версією слідства, вона нібито мала роз­повсюджувати серед учительства ідеї „СВУ”, але через арешт не встигла нічого зробити. І хоча її „приписано” до „Дніпро­петровської філії „СВУ”, на суді вона заявила, що за весь час перебування в „СВУ” вона тільки один раз, може, розмовляла з П.Єфремовим і жодної роботи там не провадила (проф. П. Єфремов нібито очолював Дніпропетровську філію „СВУ”).

Любов Біднова була засуджена згідно зі статтею 54-ІІ та 54-2 КК УРСР до трьох років позбавлення волі (умовно). Навіть після такого "м’якого" вироку влаштуватися Л.Бідновій на працю за фахом, очевидно, було неможливо. Вона бідувала, хоч про її подальшу долю і долю сина Леоніда нам нічого невідомо. Щоправда, у варшавських архівах нам пощастило виявити один документ, який лише опосередковано стосується Любові Біднової.

1935 року помер у Варшаві професор Василь Біднов. У зв`язку з цим керівник відділення православної теології Варшавського університету (де викладав В.Біднов), митрополит Діонисій у квітні 1935 року звертався у департамент вірувань і народної освіти з таким листом:



"1-го квітня б.р. помер надзвичайний професор відділення право­славної теології Варшавського університету магістр теології сл.п. Василь Біднов, залишивши за кордоном дружину.

Сл.п. Василь Біднов не залишив жодних заощаджень, тому всі витрати, пов`язані з похованням, покрив з власних фондів виконавець заповіту сл.п. В.Біднова звичайний професор відділення православної теології Олександр Лотоцький, який також, в міру можливості, має заопікуватися матеріальним становищем вдови.

Доповідаючи про вищесказане, і з огляду на те, що матеріальний стан вдови є дуже тяжким, звертаюся до Міністерства з ласкавим проханням асигнувати на руки проф. Олександра Лотоцького одноразову допомогу в сумі 1000 злотих на покриття витрат на поховання, а також для подання допомоги вдові сл.п. проф. В.Біднова.

Митрополит Діонисій, керівник відділення православної теології.”
Чи дійшла ця допомога адресатові – невідомо. 1935 роком обриваються навіть такі куці відомості про Любов Біднову. Як склалася її подальша доля, рік і місця смерті не знаємо. Реабілітовано її 1989 року.

Микола Чабан
Література:

Ульяновський В., Ульяновська С. Василь Біднов // Українська культура: Лекції / За ред. Д. Антоновича.– К.: Либідь, 1993.– С. 514-526.

Єфремов С. Щоденники. 1923-1929.– К.: Рада, 1997.– С. 645.

Чабан М. Любов Біднова (портрет на тлі епохи) // Січеславщина: Краєзнавчий альманах. Вип. 2.– Дніпропетровськ: УКО ІМА-прес.– 1999.– С. 8-14.

Чабан М. Біднова Любов Євгенівна // Українська журналістика в іменах / За ред. М.М.Романюка.– Львів, 1999.– Вип. 6.– С. 32-35.

Біднова Л.Є. // Чабан М. Діячі Січеславської „Просвіти” (1905-1921). Біобібліографічний словник. Близько 670 імен. Наукове видання.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002.– С. 114-117.


1887 р. – у м. Катеринославі народився Дмитро Михайлович Лисиченко, видатний діяч українського робітничого руху, провідний член Катеринославської організації УСДРП, член Української Центральної Ради. Рік смерті невідомий. (120 років від дня народження).
Література:

Чабан М.П. Січеславці в Центральній Раді: Навч. вид.– Д.: РВВ ДНУ, 2000.– С. 18-21.


1897 р. – у Катеринославській губернії відбувся перепис населення, за результатами якого в губернії зареєстровано 2.113.674 жителі (110 років події).
1897 року проведено перший і разом з тим останній перепис населення Російської імперії.

Матеріали перепису населення по Катеринославщині були опубліковані 1904 року. Вони включають 25 таблиць, в яких зібрані цифрові дані за найрізноманітнішими характеристиками населення: розподіл по містах і повітах, за статтю, віком, соціальним станом, національністю, освітою, віровизнанням тощо.

Перепис свідчить, що в губернії на той час проживало 2.113.674 чоловіки, в тому числі в самому Катеринославі 112.839 чоловік. Чоловіків приблизно тисяч на 70 більше ніж жінок. За національним складом Катеринославська губернія вирізнялась різноманітністю свого населення. Тут проживали представники 45 національностей. Переважала, звичайно ж українська, яка складала 68,9 відсотків від загальної кількості населення. Росіян було 17,27%, євреїв – 4,69%, німців – 3,83%, греків – 2,31%.

За соціальним станом чисельно переважало селянство і козацтво, далі –міщанство, дворянство, купецтво.

Звичайно повну картину життя губернії сухі статистичні відомості дати не можуть, але вони частково відображають окремі сторони життя краю. Крім того з плином часу вони слугують цінним краєзнавчим матеріалом.
Література:

Первая Всеобщая Перепись Населения Российской империи, 1897 г. Изд. Центрального Статистического Комитета Министерства Внутренних дел. Под ред. Н.А.Тройницкого. XIII. Екатеринославская губерния. 1904.– 234 с.

Тихонов Б.М. Переселение в России во второй половине XIX в.: По материалам переписи 1897г. и паспортной статистики.– М.: Наука, 1978.– 208 с.

Катеринославская губерния – С. 18, 35, 51, 64, 68, 86, 88, 90, 93, 94, 98, 142, 190-192, 195, 197, 198, 199.

Катеринослав – С. 48, 51, 59, 60, 187.

Безлюдная Г. Век назад... и в 1989-м: [Из истории переписи населения в Екатеринославе] // Днепр вечерний.– 1989.– 16 янв.


1897 р. – у с. Кам’янському (м. Дніпродзержинськ) за проектом архітектора Харманського побудовано римо-католицький костьол Св. Миколая (110 років з часу побудування).
Пам’ятка людського духу

Наприкінці XIX століття у зв'язку з відкриттям криворізьких руд почався бурхливий економічний розвиток нашого краю. У 1885 році Варшавський сталеливарний завод знаходився на грані банкрутства. Тоді було вирішено об’єднати капітали з одним бельгійським акціонерним товариством і купити для будівництва нового заводу землю в 35 верстах від Катеринослава, в селі Кам'янському. 1887 року розпочато будівництво Дніпровського металургійного заводу. Працювати на ньому були запрошені численні спеціалісти і робітники з Польщі. В 1888 році у Кам'янському виникла римсько-католицька громада, яка з наступного року для своїх духовних потреб винайняла молитовний будинок. Але незабаром він став тісним для громади католиків, що швидко зростала.

Від серпня 1888 року керуючим справами Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства і директором-розпорядником Дніпровського заводу був поляк Гнат Ясюкович (1847-1914), який багато зробив для розвитку заводу і міста в цілому. Він і став ініціатором спорудження католицького костьолу в Кам'янському. Будівництво нового храму розпочалося 1895 року поблизу заводської лікарні. Костьол збудовано за проектом архітектора Мар'яна Харманського, кавалера ордену Станіслава третього ступеню.

Спорудження храму тривало три роки і завершилося в 1897-му. Його урочисто відкрили 6 грудня – на цей день у католиків припадає день св. Миколая. Відтоді костьол носить ім'я цього святого. Як і більшість кам'янських споруд на Верхній колонії, костьол збудовано з жовтої київської цегли без облицювання. Він розташований на досить великій ділянці, оточений деревами скверу і привертає увагу своїми двома вежами, витриманими в готичному стилі. Костьол міг вмістити до п'ятисот чоловік. 1908 року кількість парафіян сягала 700 чоловік. Фонд у 120.000 карбованців на побудову храму утворився з особистих внесків службовців і робітників при участі Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства. Храм був одним з найбільших на території європейської частини Росії. Нинішня унікальність дніпродзержинського костьолу полягає в тому, що це єдина споруда подібного класу не лише в нашій області, але і у всій центральній і східній Україні (тут лише відомий київський костьол може бути конкурентним йому). Кількість парафіян кам'янського костьолу до революції лише трохи поступалася перед губернською катеринославською парафією св. Иосифа.

Освячення кам'янського костьолу відбулося лише 25 вересня 1905 року тираспольським єпископом Иосифом Алоїзієм Кеседером. Таке запізніле посвячення пояснювалося тим, що до виходу відомого царського маніфесту 1905 року римсько-католицькі парафії в Росії офіційно не були визнані й знаходилися мало не поза законом.

1929 року костьол у віруючих відібрали. Довгі роки приміщення пам'ятки архітектури використовувалося різними організаціями, які довели його до жалюгідного стану. Наприкінці 1991 року, невдовзі після проголошення незалежності України, відродилася католицька громада в Кам'янському, біля стін храму відбулася перша меса. 1992 року громаді повернуто споруду костьолу разом із землями і будівлями, які належали громаді до 1929 року. Настоятель костьолу ксьондз Мартин Янкевич через пресу звернувся до керівників підприємств, закладів, до всіх жителів Кам'янського із закликом про допомогу у відновленні костьолу. У жовтні 1992 року в Дніпродзержинську побував єпископ Кам'янець-Подільський Ян Ольшанський.

На заклик відгукнулося чимало керівників дніпродзержинських підприємств, просто городян. Храм був відновлений. Згодом при ньому відкрилося відділення міжнародної благодійної католицької організації „Каритас”, секретарем якої є староста римсько-католицької громади костьолу св. Миколая О.Слоневський.

До храму йдуть не лише поляки, але й люди інших національностей, які мешкають у цьому місті. Усі, хто живе надією: духовність порятує світ.



Микола Чабан
Література:

Слоневский О.Ю. Жизнь. Смерть. Воскресение.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2002.– 308 с. + 16 с. вкл.


1902 р. – у м. Катеринославі відкрито новий будинок Губернської Земської Управи по вулиці Крутогорній (Рогальова) (105 років події).
Література:

Губернська земська управа // Старостін В. Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 203-208.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconНаукова бібліотека календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2010. – 54...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2014 рік
«Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на… рік» бібліотека видає з початку 60-х років ХХ століття
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconНіжинська вища школа викладачі І випускники календар знаменних І пам'ятних дат на 2009 рік шановний користувачу !
У 2007 році бібліотекою започатковано випуск щорічника “Ніжинська вища школа. Викладачі І випускники. Календар знаменних І пам'ятних...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconКалендар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2009. – 46...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2016 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2015 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2015. – 74...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2017 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2017 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2016. – 61...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconКалендар знаменних І пам'ятних дат по Чернігівському району на 2014 рік
Знаменні І пам’ятні дати по Чернігівському району на 2014 рік : календар / Центральна бібліотека цбс чернігівського району; уклад....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка