Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік



Сторінка6/12
Дата конвертації17.04.2017
Розмір2.62 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Василь Мисик

Як і Олекса Близько, цей юнак пролетів загадковою своїми неозорими можливостями зіркою на обрії ренесансового десятиліття. У короткому відтинку свого життя між 17 і 24 він устиг здобути високе місце – в сузір'ї наймолодших-найсильніших – поруч Бажана і Близька. Ні на кого іншого не схожий, Мисик якось одразу сформував у своїй поезії власне відчуття, коли не образ світу. Без нього картина літератури й духовності України 20-х років була б неповна. Формально він належав з 1924 року до масової спілки письменників Плуг, але фактично він був привітаний, як свій, у елітарних групах „романтиків вітаїзму” і клясицистів.

Цей селюк, народжений 24 липня 1907 р. у селі Новопавлівка в степах Дніпропетровщини, якимсь дивом став видатним поетом, блискучим перекладачем поезій Редіярда Кіплінґа і Роберта Бернса, маючи формальну освіту лише за сільську семирічку і працюючи в селі. Мабуть, уже геть пізніше закінчив він фізико-математичний відділ Харківського університету – та й то заочно.

Загадковість такої потужної сили молодого зростання просто з сільського українського ґрунту та здібності із сільської глушини здобути безпосередній духовий контакт із світовою культурою збудила пильність до Мисика з боку московського штабу душогубців. Мисик був одібраний (як і Близько) в ту групу демонстративних жертв (28-розстріляних), на якій Москва хотіла показати всій Україні свою рішимість знищити країну навіть з її дітьми, якщо вона не капітулює на повне рабство. 13 грудня 1934 року приїхала в Київ з Москви виїзна сесія воєнної колегії Верховного суду СРСР на чолі з Ульріхом, а 15 грудня 28 українських письменників і діячів були вже розстріляні. Мисикові розстріл замінили на 10 літ каторги. Серед гибелі мільйонів населення України Мисик зник у найстрашнішій частині царства каторги – на Соловках. Здавалось, навіки. Аж ось через 23 роки в АНТОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, т. 3 (Київ, 1957) бачимо кілька віршів Мисика і кілька рядків довідки, яка невинно перераховує всі книги Мисика і каже, що він брав участь у Великій вітчизняній війні. Про його засуд і страшну кару – ні слова. Мабуть, під час війни поет вирішив пристати до тієї відчайдушної групи каторжників, що скористались пропозицією Кремля купити собі відносну свободу ціною смерті на фронті.

За цими дуже скупими фрагментами зовнішньої біографії поета ховається його біографія внутрішня, духова. Можна шукати її поки що лише в збірках поезій ТРАВИ (Харків, видання ВАПЛІТЕ, 1927) та БЛАКИТНИЙ МІСТ (Харків, ДВУ, 1929), а також у поезіях і уривках поем по журналах 20-х років („Червоний шлях”, „Життя й революція”, „Літературний ярмарок”, „Пролітфронт” тощо). З його перекладів вийшли в ті роки лише ПІСНІ ТА ПОЕМИ РОБЕРТА БЕРНСА (1932).

В книжці ТРАВИ дев'ятнадцятилітній Мисик одразу показав досконале опанування засобів і можливостей клясичної поетики, уміння висловити через них своє вітаїстично-романтичне світовідчування та створити неновими засобами нове власне поетичне обличчя.

У книжці БЛАКИТНИЙ МІСТ велика внутрішня динаміка його поезії знаходить собі нові, більш модерні ритми та інші засоби, щоб схопити ними істотні риси людини і доби – фаталізм вольових конквістадорів Колумба; трагічна увімкнутість людини, зірваної телюричними соціяльними зрушеннями в новий і необрахований своїми наслідками та майже містичний рух; нарешті невідклична для всіх ліпших тодішніх письменників тема комуніста-братовбивці, який уже ніколи „не виправдає себе” і навіть „не хоче живий із боїв прийти”, бо більшовицька революція, до якої молиться він, не будує, а рве людину:

Революціє мати,

прости бійця,

ти в серцях не вміщаєшся

і рвеш серця.

(„Товариш Ян”)

У своїх останніх перед розгромом України поезіях, як-от „Ніч Івана Купала”, „З півдня темніє обрій” (уривок із якогось більшого неопублікованого повністю твору), 22-річний поет виявляє незвичну для таких молодих літ змужнілу драматичну силу, гоголівські масштаби уяви і фантастики. „З півдня темніє обрій” – це багатющий поетично-вимовною речевою фактурою і насичений гігантською динамікою образ українського південного степу – у тіні майже плянетарного зудару двох хмаровищ. Задуха безплідно-безводної сухої бурі, вітру такого, що висмоктує із нор жуків і мов кулю кидає їх в чорну 6eзвість руху. І людина, що кричить: „О, вітре,... ти б дихнув свіжістю злив прозорих!” Тут усе в одному: конкретний малюнок південноукраїнського степу і бурі — всеосяжний образ доби – точне схоплення суспільної і духової ситуації людини.

Так само „В ніч Івана Купала” – гоголівська фантасмагорія української ночі („в диких іскрах яріє тьма”), бароковий стиль, що нагадує Бажана, і той самий універсалізм, до якого підносяться конкретні образи („і мовчазно по всьому світі йде тоска”).

Коли в Москві помітили в молодому поеті першорядну оригінальну культурно-творчу силу – зразу впав на нього важкий прес погроз і денунціацій. Поет уже на 22 році життя мусив пробувати „перебудовуватись”, заманіфестувавши свою згоду на це в збірці ЧОТИРИ ВІТРИ (Харків, 1930), а ще більше в книжці ТУРКСИБ (Харків, 1933). Та все ж, на його біду, і в цих скерованих „по лінії партії” творах почувалась його богатирська сила, зовсім непровінційна культурно-суверенна особистість. Кара була неминуча.

Бо сила, національний геній, що летить через континенти із радісною вісткою свого народження, з тривогою й алярмом грядущої катастрофи – і звучить зрозуміло для людства – це найбільший гріх у темному царстві „дружби народів”.
Василь Мисик: [Про нього. Вірші] // Розстріляне відродження.

Антологія 1917-1933. Поезія – проза – драма – есей / Упорядкув.,

передм., післямова Ю.Лавріненка; Післямова Є.Сверстюка.–

К.: Смолоскип, 2002.– С. 362-372.
Земля моя

Не бачив я на тебе схожих,

Земля моя, добро моє!

У пагорбах твоїх погожих

Якась глибока ласка є...
Все, що дарується людині,

Даруєш ти, і тільки ти

Нам дозволяєш, як зернині,

Все перемогти!


Література:

Мисик В. Біля криниці: Вибране.– К.: Дніпро, 1967.– 368 с.

Мисик В. Лан: Вибране.– К.: Вид-во худож. літератури, 1970.– 198 с.

Мысык В. Чернотроп: Стихи / Пер. с укр.– М.: Сов. писатель, 1970.– 112 с.

Мысык В. Избранное / Пер. с укр.– М.: Худож. література, 1973.– 223 с.

Мисик В. Планета: Вибране.– К.: Дніпро, 1977.– 423 с.

Мисик В. Серед сонячної повені: Поезії, переклади, прозові твори.– К.: Рад. письменник, 1987.– 383 с.

Мисик В. Захід і схід: Переклади.– К.: Дніпро, 1990.– 543 с.– (Майстри поетичного перекладу).

* * *

Мисик В. Листи В.Мисиска до М.Зерова // Українське літературознавство: Респ. міжвід. зб.– Львів, 1993.– С. 143-147.



* * *

Історія української літератури у восьми томах. Т. 6. Література періоду боротьби за перемогу соціалізму (1917-1932).– К.: Наук. думка, 1970.– 515 с.



Про В.Мисика – С. 34, 67, 68, 72, 74, 76, 78, 79, 81-83, 136, 146, 169-171, 174.

Драч І. Прекрасне слово від серця // Мисик В. Планета: Вибране.– К.: Дніпро, 1977.– С. 5-10.

Лупій О. Ще одна барва української поезії // Мисик В. Серед сонячної повені: Поезії, переклади, прозові твори.– К.: Рад. письменник, 1987.– С. 5-16.
Василь Мисик: [Про нього. Вірші] // Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933. Поезія – проза – драма – есей / Упорядкув., передм., післямова Ю.Лавріненка; Післямова Є.Сверстюка.– К.: Смолоскип, 2002.– 984 с.: портр.

Василь Мисик – С. 362-372.

Костиря І.С. Межівська сторона: ліричні сповіді, есеї, бібліографічні довідки, твори, статті, спогади, листи.– Донецьк: Каштан, 2003.– 580 с.



Про Мисика В. – 15-16, 57, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 45, 90-96, 97, 103, 412-469.

Мисик Василь Олександрович: [Про нього] // УРЕС.– Т. 2.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987.– С. 397.


25 липня 1922 р. – у м. Катеринославі народився Всеволод Модестович Шпиганович, художник. (85 років від дня народження).
Всеволод Модестович Шпиганович народився і виріс у Катеринославі, тут же закінчив школу. Подальші плани знищила війна, як і багато його однолітків він брав у ній участь, одержав численні нагороди.

1955 року закінчив Львівський інститут ужиткового і декоративного мистецтва і став викладачем малюнку та живопису.

1958 року прийнятий до Спілки художників. Багато років викладав у Дніпропетровському художньому училищі, працював у галузі декоративно-ужиткового мистецтва. Відомі його роботи – вази "Я.Галан", "І.Франко", мозаїчний портрет Т.Г.Шевченка, виконані в народному стилі. Художник неодноразово брав участь в обласних та республіканських виставках.

Помер Всеволод Модестович 17 грудня 1987 року, похований у Дніпропетровську.


Література:

Шпиганович Всеволод Модестович // Художники Дніпропетровщини.–Дніпропетровськ, 1958.– С. 71-72.

Шпиганович Всеволод Модестович // Українські художники: Довідник.–К., 1972.– С. 531.

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.–Днепропетровск: Редотдел обл. управления по печати, 1991.– 240с.



Шпиганович В.М. – С. 212-213.

Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 116.

* * *

Петриківські народні умільці. Каталог виставки декоративного розпису.–Дніпропетровськ, 1969.– 25 с.



Шпиганович В.М. - С. 12, 24.
С Е Р П Е Н Ь
* * *

Виходять яблуні на посивілий шлях,

Виносять яблука у пеленах зелених

І пахне свіжим хлібом у полях,

І вироста любов з чуттів шалених.
Люблю цю пору... Думи, як вино,

Так молодо і золотаво бродять,

І живописне, мов німе кіно,

Мовчання мудреців сивобородих.


Що їм намріялось о цій ясній порі

І що вчувається в ході вагомій серпня?

Вже сива осінь стала на поріг

І ледь стуманила ясну прозорість серця.



Віктор Корж
5 серпня 1952 р. – у м. Дніпропетровську народився Сергій Юрійович Андреєв, поет.
1974 року він закінчив фізичний факультет ДДУ. З 1975 року й по нинішній час працює в Інституті геотехнічної механіки НАН України. Він – старший науковий співробітник, кандидат технічних наук.

Вірші пише здавна, 1988 року побачила світ його перша збірка „Счастливая примета”. Протягом наступних років вийшли книги поезій: „Зрячее слово”, „Одинокая толпа”, „Снижение снега”, „Вода с отпечатками пальцев”. Має поет і публікації в поетичних альманахах, журналах. Поезії його тяжіють до філософії, психологізму, точності образів. 1993 року Сергій Андреєв став членом Національної спілки письменників України, з 2002 року – членом правління Дніпропетровської організації НСПУ, брав участь у III з’їзді письменників України. (55 років від дня народження).


Література:

Андреев С.Ю. Счастливая примета: Стихи.– Днепропетровск: Промінь, 1988.– 27 с.

Андреев С.Ю. Зрячее слово: Стихи.– Днепропетровск: Сич, 1991.– 54 с.

Андреев С.Ю. Одинокая толпа: Стихи. – Дніпропетровськ: Січ, 1995.– 31 с.

Андреев С.Ю. Снижение снега: Стихи.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– 39 с.

Андреев С.Ю. Вода с отпечатками пальцев: Стихи.– Дніпропетровськ: Пороги, 2003.– 69 с.

* * *

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 295-326.



Про С. Андреєва – С. 318.

Луценко В. Одиночество как очищение (Заметки по поводу) // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 406-408.

* * *

Cергій Андреєв // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г. Давидюк, Л.Г. Кореневич, В.П. Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1996.– С. 5



Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров'я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 42-43.
10 серпня 1937 р. – у м. Дніпропетровську народився Олександр Миколайович Гатило, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису (70 років від дня народження).
Література:

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 237.

Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 170-171.
15 серпня 1947 р. – у с. Михайлівці на Царичанщині народився Михайло Григорович Дяченко, поет. Навчався на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського університету. Після третього курсу за станом здоров’я облишив навчання. Працював різноробом, листоношею, інспектором по кадрах в колгоспі с. Михайлівка. Нині – на творчій роботі. Поет. Пише українською мовою. Перекладає з російської та іспанської мов. 1999 року прийнятий до Національної спілки письменників України. Лауреат обласної комсомольської премії (1967). (60 років від дня народження).
* * *

Там-отам,

де над нивами

думає вітер,

Там-отам,

де Дніпро

у майбутнє шумить,

Зустрічаються

вранці

на білому світі



Батьківщина і ти,

наче вічність і мить...

* * *

І всні, і наяву тебе люблю,



мій краю дорогий – з горіха зерня,

люблю, люблю,

аж страшно – як люблю!

До трепету сердечного люблю...


Слово

Повнодуже, океан-безкрає,

ніжне в ласці, коли ж треба – сталь!

Буря, вітер над коханим краєм –

буря й слово: встань, народе, встань!

Скільки їх було! – пожежі,

орди,

біди...


А народ не вигорів – горить!

Грають щастя кобзи і трембіти, –

рідне слово світом прапорить!
Література:

Дяченко М. “Там-отам, де над нивами…”: [Вірші] // Провесінь: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– С. 67-69.

Дяченко М.Г. [Вірші] // Вітрила: Альманах.– К.: Молодь, 1979.– С. 50-51.

Дяченко М.Г. Іще зозулі слово не погасло...: Поезії.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 47 с.

Дяченко М. Постаті: [Вірші] // Україно, ти моя молитва: Поезії.–Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1993.– С. 31-32.

Дяченко М.Г. Свято білої лілеї: Поезії, переклади.– Січеслав, 1997.– 36 с.

Дяченко М. ...І все то мати, музика і мати...: [Вірші] // Антологія поезії Придніпров'я / Під загальн. Ред. В.Коржа / Упоряд. В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 134-139.

* * *


Дяченко М.Г. „Столиця там, де я живу й люблю...”: [Поет про себе] // Бористен.– 1998.– № 1.– С. 4.

* * *


Антологія поезії Придніпров’я / Під загальн. ред. В.Коржа // Упоряд. В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 41.

Нікуліна Н. Іще зозулі слово не погасло... // Слово про літературу та письменників Придніпров’я: Нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 323-325.


16 серпня 1927 р. – у с. Березівка на Дніпропетровщині народився Петро Михайлович Карнаух, художник (80 років від дня народження).
Література:

Українські радянські художники.– К.,1972.– С. 190.


17 серпня 1957 р. – у м. Дніпропетровськ почалася побутова газифікація. На проспекті ім. Калініна на тротуарі встановили трубку й урочисто запалили газовий факел. Першим газифікували 80-квартирний будинок по проспекту Калініна, 42, а в ньому першою стала квартира номер 17. Саме тут монтажники Іван Павлович Скляр та Василь Васильович Тараненко приєднали внутрішню проводку до зовнішньої мережі. Щоб підвести газ до квартир, колектив будівельного тресту "Укргазміськбуд" проклав, продув й перевірив п'ять кілометрів основного розподільчого газопроводу з тиском до трьох атмосфер і шість кілометрів газопроводу низького тиску для безпосередньої подачі газу в будинки. Усього до першого підключення було підготовлено 500 квартир. У числі перших отримали газ також мешканці вулиць Караваєвської, Орловської, Бабушкіна. (50 років події).

Література:

Алексеенков Г.М. Тепло дома твоего / Беседу вела А.Лямина // Днепр вечерний.– 1987.– 17 авг.
18 серпня 1917 р. – у м. Катеринославі народився Василь Захарович Бородай, український скульптор, народний художник СРСР, дійсний член Академії мистецтв СРСР (90 років від дня народження).
Література:

Словник художників України.– К.: УРЕ , 1973.– С. 34.

* * *

Бородай Василь Захарович: Комплект листівок.– К.: Мистецтво, 1985.– 6 лист.


18 серпня 1922 р. – у с. Китайгороді на Катеринославщині народився Василь Іванович Макатуха, український художник (85 років від дня народження).
Література:

Словник художників України.– К.: УРЕ , 1973.– С. 139.


24 серпня 1992 р. – у Дніпропетровську, поруч з театром імені Т.Г.Шевченка, відкрито пам’ятник Т.Г.Шевченку. Автори – скульптор В.Небоженко і архітектор В.Положій (15 років події).

У Дніпропетровську декілька пам’ятників Тарасові Шевченку: усім відомий на Монастирському острові та забутий в селищі ім. Шевченка. А в першу річницю незалежності України біля Палацу культури залізничників в обласному центрі відкрито ще один – молодому Тарасові.

Ще 10 квітня 1991 року на клопотання обласного товариства української мови (тепер товариство „Просвіта”) та Дніпропетровського відділення Спілки письменників України міськвиконком прийняв рішення про спорудження пам’ятника. Було замовлено ескізний проект пам’ятника, відбувся його огляд, в якому взяли участь керівники міста, скульптори, художники, архітектори, працівники культури, представники громадських організацій.

Автори пам’ятника – скульптор Володимир Небоженко та архітектор Володимир Положій представили Т.Г.Шевченка юнаком з дорогоцінною “вольною” в руці, що присів на хвилинку перед далекою тяжкою дорогою свого життя.


Література:

Голуб І. Пам’ятник молодому Тарасу // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 109-110.


31 серпня 1932 р. – у м. Дніпропетровську народився Олександр Беніамінович Князик, український художник. У 1959 році він закінчив Київський художній інститут, з тих пір працював в галузі станкової і монументальної скульптури. Найбільш відомі його твори: пам’ятник піонеру-герою В.Хоменку, портрет ланкової Л.Гаркущак, “Мойра”, “Сурмач”. Починаючи з 1960 року, художник брав участь в численних виставках. (75 років від дня народження).

Література:

Словник художників України.– К.: УРЕ , 1973.– С. 105.
серпень 1967 р. – у м. Дніпропетровську засновано інститут геотехнічної механіки АН УРСР (40 років події).
Інститут геотехнічної механіки

Інститут геотехнічної механіки (ІГТМ АН УРСР) у Дніпропетровську був створений у 1967 році на базі філії Інституту механіки. Його поява відповідала потребам розвитку шахтного виробництва, розробки корисних копалин Донецького вугільного та Криворізького залізорудного басейнів.

Основою діяльності інституту стали дослідження процесів, що відбуваються у гірських масивах при веденні робіт на великих глибинах, пошук методів і засобів управління цими процесами, розробка та впровадження раціональних технологій, високоефективних машин і обладнання для видобутку корисних копалин.

За порівняно невеликий час була підготовлена лабораторна база, інститут укомплектований науковими та конструкторськими кадрами, організоване спеціальне конструкторсько-технологічне бюро з дослідним виробництвом. Це дало змогу проводити комплексну розробку наукових проблем із залученням спеціалістів різного профілю.

За перші десять років існування Інституту загальний економічний ефект від використання нових наукових розробок склав 47 мільйонів карбованців. На базі Інституту геотехнічної механіки діє спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій. Тільки за перші десять років тут було захищено 18 докторських та 138 кандидатських дисертацій.

Біля витоків Інституту геотехнічної механіки стояв видатний український вчений, заслужений діяч науки і техніки, академік Академії наук УРСР Микола Сергійович Поляков (1903-1991). У різні роки в Інституті працювали видатні вчені гірничої науки: академіки В.М.Потураєв, Г.М.Малаков, члени-кореспонденти АН УРСР С.М.Кожевников, Ф.А.Абрамов, доктори технічних наук Б.М.Тартаковський, Б.Є.Грецингер, Є.Є.Новіков. Зараз в Інституті працюють доктори технічних наук О.Н.Зорін, В.В.Виноградов, В.В.Лукінов, Б.М.Усаченко, К.К.Софійський, В.І.Дирда, Е.І.Єфремов, О.М.Туркенич та інші. Колектив інституту очолює академік НАН України, доктор технічних наук А.Ф.Булат.

ІГТМ НАН України сьогодні має на функціональному рівні вирішувати актуальні завдання гірничої науки, і зокрема, геотехнічної механіки. На рахунку інституту низка важливих досягнень, з них 4 наукових відкриття. Інститут пропонує своє бачення проблем реструктуризації вугільної галузі, зокрема, щодо вирішення питання про закриття вугільних шахт.

У 1996 році співробітники інституту – доктори технічних наук А.Ф.Булат, В.В.Виноградов, В.В.Рєпка, К.К.Софійський удостоєні Державної премії України в галузі науки і техніки. Інститут геотехнічної механіки відзначений міжнародною нагородою “Факел Бірмінгему” за успішне виживання та розвиток в умовах ринкових відносин.


Література:

Институт геотехнической механики АН УССР.– К.: Реклама, 1978.– 24 с.

Институт геотехнической механики // Академия наук Украинской ССР.– К., 1983.– С. 72-75.

Савченко В.В. Дві вершини гороскопу: Худож.-докум. роман.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– 192с.



Про вченого, винахідника А.Зоріна, співробітника інституту.

Кавун М. Інститут геотехнічної механіки НАНУ // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 110-113.

* * *

Геотехнічної механіки інститут АН УРСР // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т. 1.– С. 389.


* * *

Осінь припадає до землі,

слухає свою останню тишу,

на відлітнім літовім крилі –

золотом – листи у вічність пише.

Рідна доля ходить по стежках,

Пам’ятає кожен слід Твій теплий...

Осінь тут, як матерня рука, –

Покладає дім посеред степу.

Іван Сокульський

В Е Р Е С Е Н Ь
Передосінній час

Як буде: проосінь чи передосінь?

Як не було б, а це той чар,

той незбагненний вищий дар,

що в дивний світ нас переносить.

І все нам подає таємний знак:

ледь видима срібляста павутинка,

відбита у ставку картинка,

чи повнозерний злак.

Все згадує, нагадує, віщує.

Але й душа таємні сили чує.

Ще рано осені,

ще сили в літа є.

Ще тільки здогадом пора осіння,

ще поки без жалю, без голосіння

погожий час снує.

Пора така поважно-загадкова.

Буваєш нам такою й ти, любове;

як нас чарує твій погідний світ –

та павутинки ниточка срібляста

в куточки вуст незхмареного щастя –

на все одвіт.



Наталка Нікуліна
1 вересня 1832 р. – у с. Малоолександрівському Верхньодніпровського повіту народився ІІоль Олександр Миколайович, український громадський і культурний діяч, ініціатор рудних розробок у Кривбасі, підприємець, краєзнавець, колекціонер. (175 років від дня народження).
Роль особистості Олександра Поля в історії краю

1 вересня 1832 року у невеличкому селі Малоолександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії народилася людина, якій судилося змінити обличчя Придніпровського краю. Мова про відомого громадського діяча та підприємця, археолога і колекціонера, мецената й ініціатора багатьох суспільно корисних проектів Олександра Миколайовича Поля.

Діяльність О.М.Поля – це постійний рух уперед, намагання зробити якомога більше для рідного краю і країни. Того, що він устиг за своє не таке вже й тривале життя, напевно, вистачило б на декілька життів. Недаремно ж ще сучасники Олександра Миколайовича визнавали його значний внесок у розвиток регіону.

Варто підкресли, що О.М.Поль жив в епоху кардинальних зрушень в багатьох ланках суспільно-політичного та соціально-економічного життя Російської імперії. 1860-1880 роки, на які припадає найбільш активний період життєдіяльності О.Поля, – це час ліберальних реформ Олександра ІІ. Самодержавний царський режим зробив спробу економічної і соціальної реновації суспільства, що мало вивести Російську імперію на передові позиції в Європі. Було здійснено низку реформ: селянська, земська, судова, міська, військова, які суттєво вплинули на формування нових суспільних відносин. Внаслідок реформ окремі верстви суспільства (дворянство, купецтво, поміщики, буржуазія) долучилися до участі в управлінні державою.

Паралельно з реформуванням суспільства відбувалися і суттєві зрушення в економічній сфері. В останній чверті ХІХ ст. в європейській частині Російської імперії завершився промисловий переворот. Показним у цьому відношенні був саме Придніпровський регіон. Внаслідок серйозних структурних змін у соціально-економічній сфері в 1880-1890-х рр. Придніпров’я перетворилось на потужну сировинну базу чорної металургії, а Катеринославська губернія увійшла до числа високорозвинених промислових районів Російської імперії. Через Катеринославську губернію пролягло декілька залізничних гілок, тут виникли потужні галузі промисловості: гірничовидобувна, гірничозаводська, металургійна, машинобудівна тощо.

Навіть побіжний огляд епохи, в якій жив О.М.Поль, свідчить про її досить бурхливий характер. Звісно, що такі колосальні зрушення не були б можливі без активних учасників цього процесу. Більше того, ситуація, що склалася, потребувала таких діячів. Тому поява на історичній арені Олександра Миколайовича Поля була викликана об’єктивними обставинами. Останнім часом висловлюється думка, що, мовляв, не було б О.Поля – з’явився б хтось інший. Спробуємо ще раз кинути оком на основні віхи біографії О.Поля і дати оцінку тим подіям, в яких він брав активну участь.

Вперше як громадський діяч О.М.Поль виступає в так званому Катеринославському губернському комітеті з улаштування селянського побуту, який утворився у 1858 р. Олександр Миколайович потрапив до комітету разом з предводителем повітового дворянства Я.Г.Даниленком. Верхньодніпровський повіт, який вони в комітеті представляли, був чималеньким за територією і кількістю поміщиків. Враховуючи той факт, що Олександр Поль був ще надто молодий (26 років) і мав недостатньо досвіду в управлінні поміщицьким господарством (власний маєток він придбав лише за рік до цього), то він мав незначні шанси потрапити до комітету. Однак після закінчення Дерптського університету О.М.Поль за короткий час зміг завоювати довіру серед дворян Верхньодніпровського повіту. До того ж він мав сили, знання і бажання, що теж було важливо, для того, щоб включитися в громадську роботу.

Під час роботи Комітету необхідно було багато їздити повітом – збирати статистичні відомості про поміщицьких селян і двірських людей. Це дало змогу близько познайомитися з побутом селян. Його роль у роботі комітету не можна назвати визначальною, але він робив посильний внесок у розробку проекту селянської реформи. Оскільки О.М.Полю доводилося неодноразово виступати на засіданнях комітету це дозволило йому розвинути ораторський хист.

Участь О.М.Поля в роботі Комітету стала першою пробою сил відомого в майбутньому активного громадського діяча. В даному випадку О.М.Поля не можна віднести до прибічників радикальних змін у суспільстві, та, врешті, радикалом він ніколи й не був. Він розумів, що зміни потрібні, і намагався зробити свій внесок у покращення існуючого становища селян.

Роботою в Комітеті О.М.Поль зарекомендував себе з позитивної сторони. Його помітили і коли у 1860 р. в губернії формувався склад Катеринославського у селянських справах присутствія, губернатор О.К.Сіверс запропонував серед інших кандидатур і О.М.Поля. Претендентів було багато, до того ж більш іменитих ніж молодий верхньодніпровський поміщик, але завдяки втручанню Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора О.Г.Строганова, молодий поміщик потрапив до комісії, на яку покладався обов’язок запровадження положень селянської реформи в губернії.

Перебування О.М.Поля в губернському присутствії не було тривалим. У вересні 1861 р. він вийшов зі складу Присутствія, але можна сказати, що він не дарма займав місце члена цієї установи, взявши активну участь в її роботі. Наприклад, він займався упорядкуванням форми уставної грамоти. Це був один з основних документів Селянської реформи, тому робота над ним була дуже відповідальною. Ще одним важливим документом були так звані уроки (повинності, які мали виконувати селяни, що звільнилися і отримали земельні наділи), розробкою яких займався відомий громадський діяч А.М.Міклашевський. До речі, цей останній, що належав до відомої на Катеринославщині родини, був не менш активним діячем ніж О.М.Поль. Він також увійшов до числа дворян, які у 1860 р. були викликані до Петербурга для остаточного обговорення проекту Селянської реформи. Однак активна діяльність А.М.Міклашевського наприкінці 1860-х рр. припиняється. Хоча він пізніше і брав участь у роботі земських установ, свій потенціал так і не зміг реалізувати. На відміну від нього О.М.Поль не відходив від громадської роботи.

Серед багатьох сфер громадської активності О.М.Поля була організація земської справи. Земству він присвятив майже половину свого життя. Він включився у роботу відразу ж після виникнення земських установ на Катеринославщині, спочатку в складі Верхньодніпровського повітового, а пізніше – Катеринославського губернського земств.

Олександр Миколайович розпочав земську діяльність з відкриттям Верхньодніпровського повітового земського зібрання 22 лютого 1866 р. З 25 чергових сесій, які відбулися за життя О.М.Поля, він брав участь лише в десяти, в останні роки життя, починаючи з 1883 року, О.М.Поль взагалі перестав бувати у повітовому зібранні. Але, незважаючи на його відсутність на засіданнях Верхньодніпровського земського зібрання, земство продовжувало обирати його у почесні мирові судді і губернські гласні.

Аналіз постанов Верхньодніпровського земського зібрання показує, що сесія завжди була продуктивною, якщо на ній був присутній О.М.Поль, який висував безліч пропозицій та ідей, вносячи особливий колорит у роботу чергових і надзвичайних сесій повітового земства. Своїми промовами він підштовхував гласних до активних дій, змушував земство шукати шляхи до покращення існуючої ситуації і сам не цурався виконувати покладені на нього завдання. О.М.Поля неодноразово обирали секретарем повітового зібрання, що було дуже почесним обов’язком. Серед запропонованих ним проектів згадаємо ініціативу щодо створення у Верхньодніпровському повіті товариства взаємного кредиту, різноманітних ініціатив покращення економічної ситуації і проектів підтримки хліборобів.

Як одного з найбільш корисних і активних діячів повітового земства Верхньодніпровське земське зібрання постійно обирало О.М.Поля до складу губернських гласних від Верхньодніпровського повіту. Вже з перших засідань Катеринославського губернського земства О.М.Поль завоював авторитет і повагу серед колег по земству, в той же час ставши незручним гласним для губернської влади. Губернатор В.Дунін-Борковський, предводитель катеринославського дворянства П.А.Струков та інші вбачали в ньому підбурювача існуючого спокою у стосунках між владою і новими громадськими установами, оскільки О.М.Поль виступав за надання земствам більших повноважень і свободи у їхніх діях. Разом з ним до неблагонадійних потрапили відомий в майбутньому освітянин М.О.Корф, і поміщик Верхньодніпровського повіту С.С.Потоцький. Вони, а також інші земські діячі такі як М.М.Ланшин, В.К.Луцький, М.І.Малама, П.М.Міклашевський, Г.П.Алексєєв, А.П.Письменний та інші поклали чимало сил на вирішення багатьох проблем у сфері освіти, розвитку шляхів сполучень, хліборобської справи, охорони здоров’я тощо. Тобто О.М.Поль не був одинаком. Поруч з ним у земстві діяло багато яскравих особистостей. Однак так склалося, що саме О.М.Поль завдяки своїй послідовній і наполегливій праці, власним ініціативам і нескінченним проектам сприяв багатьом соціально-економічним перетворенням у губернії. В той же час вищеназваним гласним часто не вистачало того, за що О.М.Поля прозвали диваком. Його неодноразово намагалися позбавити права гласного, його недолюблював губернатор В.Дунін-Борковський. Але О.М.Поль не зламався і продовжував працювати. Тоді як, наприклад, М.О.Корф, дуже талановитий і яскравий діяч, у 1870-х залишив земську роботу за недовірливе ставлення до нього дворян Олександрівського повіту.

О.М.Поля цікавило все, і він не міг оминути щонайменшої дрібниці, якщо ця дрібниця могла дати користь губернії та її населенню. Причому він не гнався за посадами. За весь період перебування в губернському земстві його лише 5 разів обирали секретарем зібрання, і жодного разу він не потрапляв до губернської земської управи (правда туди він не дуже й прагнув потрапити). Його задовольняла робота в комісіях, де, по суті, вирішувалися основні злободенні питання, які стояли перед населенням губернії. Найбільше уваги О.М.Поль як земський гласний приділив фінансовим питанням. Його, як правило, обирали до ревізійної комісії або до комісій, які контролювали обіг коштів.

Незважаючи на різні перешкоди, О.М.Поль цілеспрямовано відстоював ті проекти, які могли мати велику корить для губернії, хоча й потребували значних коштів. Коли на початку 1870-х років у черговий раз було піднято питання про спорудження мосту через Дніпро, О.М.Поль поруч з іншими проектами (проекти статського радника О.К.Больмана і полковника Струве) подав і свій. Його проект передбачав не лише спорудження мосту, одночасно він пропонував прокласти через Катеринослав залізничну гілку. Свій проект О.М.Поль подав у 1872 р. Знадобилося 12 років, декілька поїздок до Петербурга, багато виступів на засіданнях губернського земства, щоб цей проект був втілений у життя.

Як відомо, міст через Дніпро і Катерининська залізниця були відкриті 18 травня 1884 р. За невтомну діяльність у цій справі О.М.Полю неодноразово висловлювалася подяка збоку губернського земства. Через рік після введення в дію мосту і залізниці голова губернського земського зібрання, предводитель катеринославського дворянства Г.П.Алексєєв, визнав заслуги О.М.Поля, називаючи його „винуватцем” спорудження залізниці. Хоча, звісно, що не він один був до того причетний. Та напевно, що внесок О.М.Поля у цю справу був настільки значущим, що це дало право Г.П.Алексєєву віддавати всі лаври саме йому.

Безсумнівно, що найбільш відомою суспільно-корисною справою О.М.Поля, такою що суттєво вплинула на соціально-економічний розвиток регіону стали дослідження Криворізького рудного родовища. Наполегливість, яку О.М.Поль продемонстрував у цій справі, можна вважати безпрецедентною. Починаючи з середини 1860-х рр. і до кінця 1870-х рр. на Криворіжжі було проведено безліч досліджень (М.Барбот де Марні, В.Домгер, А.Носов, О.Конткевич та інші), які доводили перспективність криворізького родовища. Однак всі вони і на йоту не наблизили початок промислових розробок криворізьких залізних руд. Лише невтомна, послідовна діяльність О.М.Поля зробила реальним початок промислової експлуатації цього регіону у 1881 р. Лише один перелік інстанцій, куди звертався невгамовний ентузіаст, свідчить про неймовірну складність справи, за яку він узявся. Він безрезультатно звертався до губернатора В.Дуніна-Борковського, губернського земства і його голови П.Янченка, Міністерства шляхів сполучень, гірничого департаменту Міністерства державного майна тощо. Всі ми чудово знаємо, що таке ходити по інстанціях у якійсь справі, і всім нам відомо, яке це моральне і нервове навантаження. У О.М.Поля, як не дивно, моральних і матеріальних сил вистачило на все, хоча ці ходіння і звертання підірвали його здоров’я і матеріальне благополуччя. З повним правом можемо стверджувати, що якби не О.М.Поль, промислові розробки Криворізького рудного регіону у ХІХ ст. навряд чи розпочалися б. Вже пізніше, на початку 1880-х рр., коли стало очевидно, що криворізька руда – невичерпне багатство, з’явилися люди, які намагалися приписати собі славу, яка належала О.М.Полю.

Поруч з дослідженням Криворізького рудного родовища він знаходив час і для своїх археологічних занять. Як археолог-аматор він самостійно проводив археологічні розкопки, займався колекціонуванням залишків старовини, створивши одну з найбільших приватних колекцій на півдні України. Брав участь у роботі археологічних з’їздів у Петербурзі (1872 р.) та Одесі (1884 р.). У 1887 р. на базі своєї колекції О.М.Поль створив у Катеринославі приватний археологічний музей, відвідати який намагалися всі, кому не байдужа була історія та культура рідного краю. Музейна колекція складалася з археологічних, етнографічних, нумізматичних та інших матеріалів, які були зібрані в різний час самим О.М.Полем. Високу оцінку експозиції дали відомі на той час катеринославські журналісти М.М.Владимиров і І.А.Шмаков. Багато цікавого та цінного знайшов для себе в цьому музеї Д.І.Яворницький, з колекцією О.М.Поля був заочно знайомий відомий мандрівник М.Миклухо-Маклай, який і сам надіслав до музею декілька цікавих старовинних речей. Приємно був вражений музеєм елисаветградський етнограф і археолог В.М.Ястребов.

Колекціонування, як й інші проекти О.М.Поля, відбирали багато часу, і, що головне, – коштів. Деякі з предметів старовини він одержав у спадок від предків, які належали до відомих козацьких шляхетських родин (Полетики, Полуботки, Савичи, Малами). Більшість предметів запорозької старовини Олександр Поль знайшов під час археологічних розкопок або придбав шляхом купівлі. Ареал знахідок можна окреслити межами Катеринославської та Київської губернії: с. Старий Київ, с. Обухівка, с. Звонецьке, с. Любомирівка, с. Наталівка, с. Діївка, с. Старі Кодаки, с. Волоське, с. Звонецьке, с. Капулівка, а також поблизу міст Кривого Рогу та Мишуриного Рогу, Канева, Катеринослава, Нікополя, Новомосковська; на о. Хортиця. Не заради свого зиску чи поміщицької примхи він збирав колекцію старожитностей. Характерною рисою археологічних занять О.Поля стало те, що знайдені речі він не збирався використовувати лише для власного вжитку. Ще за життя він надіслав кілька експонатів до державного музею Ермітажу і музею Одеського товариства історії та старожитностей. У 1905 р. в Катеринославі відкрився Обласний музей (зараз Дніпропетровський історичний музей), складовою частиною експозиції якого стала колекція старожитностей О.Поля, яку 1912 р. передала музею вдова Олександра Миколайовича, Ольга Семенівна. І знову ж зазначимо, що не лише одного О.М.Поля цікавила старовина. Серед відомих колекціонерів старожитностей того часу, частина колекції яких потрапила до Обласного музею, можна згадати Г.П.Алексєєва, В.П.Магденка, Я.П.Новицького, П.М.Сочинського. Та ніхто з них не засновував приватного музею, а частка їх колекції, яка була передана в музей була незначною в порівнянні з колекцією, переданою вдовою О.М.Поля. Через те й не дивно, що Обласний музей був названий іменем О.М.Поля.

Діяльність Олександра Миколайовича Поля була різнобічною і багатогранною. Він зробив свій посильний внесок буквально в усі сфери життя суспільства: економіку, освіту, культуру. Звичайно, не можна відкидати того факту, що на всебічний розвиток регіону впливали й інші діячі, які жили в один час з О.Полем. М.О.Корф зробив багато для розвитку освіти, А.М. та П.М.Міклашевські – для розвитку земської справи, М.Бродський – для покращення сільськогосподарської справи, П.Биков і М.М.Алексєєнко сприяли культурному розвитку регіону. Можна назвати ще багато інших відомих діячів того часу. Однак їх діяльність не може йти в порівняння з діяльністю О.М.Поля. Його діяльність була всеохоплюючою, глибоко впливала на всі сторони життя суспільства і мала далекосяжні наслідки в галузі соціально-економічного розвитку Придніпровського регіону.



Ігор Кочергін
Література:

А.Н.Поль // Синявський А. Вибрані праці.– К.: Наукова думка, 1993.– С. 73-83.

Памяти А.Н.Поля / Сост. В.И.Лазебник.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1997.– 57 с.

Голуб І. Олександр Миколайович Поль // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 114-118.

Кодунов О.Б. Вікова історія Інгулецьких рудників.– Кривий Ріг: Видавничий дім, 2001.– С.4-6. (Рос мовою).

Александр Николаевич Поль // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Іванов С.С. Память истории.– Днепропетровск: Дніпро-VAL, 2001.– С. 287-291.

Гіляровський В. Залізна лихоманка / Пер. І.Анцишкін // На землі, на рідній... Легенди та перекази Криворіжжя.– Кривий Ріг: ПП “Видавничий дім”, 2000.– Кн.2.– С.51-55.

Гусейнов Г.Д. Три сентиментальні оповіді // На землі, на рідній... Легенди та перекази Криворіжжя.– Кривий Ріг: ПП “Видавничий дім”, 2000.– Кн. 3.– С. 221-243.

Кочергін І.О. Благодійництво в дореволюційній Росії: проблеми дослідження (на прикладі історіографії життя та діяльності О.М.Поля) // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали Міжнар. наук. конф. 17-18 травня 2002 р. (Секція “Давня та нова історія України”).– Луганськ, 2002.– С. 51-55.

Кочергін І. Олександр Поль: мрії, справи, спадщина.– Дніпропетровськ: Національна Гірнича академія України, 2002.– 222 с.

Платонов В. Человек-легенда: Александр Поль.– Днепропетровск: Проспект, 2002.– 208 с.

Почесний громадянин краю (До 170-річчя від дня народження Олександра Поля): Бібліографічний покажчик / Упоряд. І Голуб, І Кочергін.– Дніпропетровськ, 2002.– 64 с.(Сер.: Дослідники рідного краю).


* * *

Поль О.М. // УРЕ, 1982.– Т. 8.– С. 507.

Поль Олександр Миколайович // УРЕС.– 2-ге вид.– К., 1987.– Т. 2.– С. 723.
1 вересня 1867 р. – народився Михайло Михайлович Федоров, український вчений в галузі гірничої справи, академік АН УРСР. З 1905 року по 1919 викладав у Катеринославському вищому гірничому училищі (нині – Національна гірнича академія України). Помер 29 березня 1945 року (140 років від дня народження).

Література:

УРЕС.– Т.2.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ,1987.– С. 504.
5 вересня 1922 р. – відкрито Криворізький технічний університет (85 років від дня заснування).
Криворізький технічний університет – один з найстаріших вищих навчальних закладів Кривбасу, провідний вуз України, який готує висококваліфіковані кадри для багатьох галузей народного господарства.

Його історія почалась 1922 року, коли на базі вечірнього гірничого технікуму в Кривому Розі було створено гірничорудний інститут. Кілька разів вуз реорганізовували, змінювали його назву, але з кожним роком зростав його навчальний потенціал. За довоєнний період відбулось 13 випусків, спеціальності отримали близько 700 чоловік.

З серпня 1941 по березень 1944 року вуз перебував у Нижньому Тагілі на Уралі і продовжував готувати фахівців. По війні повернувся до Кривого Рогу, були відбудовані його корпуси, створено десятки нових лабораторій і кабінетів, геологічний музей, споруджено нові гуртожитки та будинки для викладачів.

1951 року Криворізький гірничорудний інститут мав три факультети: гірничий, електротехнічний, геологічний із загальною кількістю студентів 1456 чоловік.

1955 року у місті Марганці відкрито філію загальнотехнічного факультету з вечірньою формою навчання.

1966 року інститут отримав Диплом І ступеня ВДНГ СРСР, а 1972 року –орден Трудового Червоного Прапора.

Постійне зростання наукового потенціалу навчального закладу, розгортання науково-дослідницьких робіт обумовило перехід вузу на вищий щабель. 12 грудня 1994 року він одержав статус університету. Нині це Криворізький технічний університет. Сьогодні тут 9 факультетів, на яких навчають 26 спеціальностям студентів денної форми навчання та 10 спеціальностям студентів-заочників. Нині в університеті 528 викладачів, 4 академіки, 5 членів-кореспондентів НАН України.
Література:

Криворожский горнорудный институт.– Днепропетровск: Промінь, 1968.–36 с.

Криворожский горнорудный институт.– Днепропетровск: Промінь,1970.–47 с.

* * *


Астафьев Ю.П. Криворожский горнорудный институт // Горный журнал.–1981.– № 5.– С. 12-15.
10 вересня 1922 р. – у с. Васильківці народився Григорій Трохимович Гаркуша, художник (85 років від дня народження).
Література:

Словник художників України.– К.: УРЕ, 1973.– С. 52.


12 вересня 1897 р. – народився Борис Павлович Соколов, український агроном-селекціонер, академік ВАСГНІЛ. (110 років від дня народження).
Народився Борис Павлович у Харкові. 1923 року закінчив Харківський сільськогосподарський інститут, працював на Синельниківській науково-дослідній станції. За два роки до початку війни він вивів свій перший гібрид кукурудзи – "Первісток", по закінченні війни привіз додому з берегів Волги насіння гібриду "Успіх" і продовжив роботу по виведенню нових сортів.

Ще 1925 року вчений організував першу в країні лабораторію селекції кукурудзи, багато років очолював відділ селекції і насінництва кукурудзи ВНДІ кукурудзи у Дніпропетровську. Усього ж ученим особисто чи за його активної участі виведено 18 сортів кукурудзи та чотири сорти сорго. Перу Бориса Павловича належать понад 130 наукових робіт з проблем селекції кукурудзи.

Наукове подвижництво вченого оцінено високими урядовими нагородами. Тричі він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Знак пошани, медалями ВДНГ СРСР.

Борис Соколов – лауреат Ленінської та Державної премій, до свого 75-річчя 1972 року отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

Помер вчений 1 вересня 1984 року
Література:

Соколов Б.П. Выращивать гибридные семена кукурузы в каждом колхозе.– Днепропетровск, 1955.– 20 с.

Соколов Б.П. Организация производства гибридных семян кукурузы: Доклад на Всесоюзном совещании по производству гибридных семян кукурузы 28-31 марта в Днепропетровске.– Днепропетровск, 1956.– 51 с.

Соколов Б.П. Селекция и семеноводство гибридной кукурузы.–Днепропетровск, 1956.– 56 с.

Соколов Б.П., Домашнєв П.П. Впроваджувати у виробництво кращі гібриди кукурудзи.– Днепропетровск, 1961.– 46 с.

* * *


Юдасин Л.С. Чистая линия.– М.: Сов. Россия, 1963.– 148 с.

Окружко А. Чолом тобі, людино! // Стежками незвіданими. Розповіді про науковців Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ, 1966.– 216 с.



Про Соколова Б.П. – С. 197-201.

* * *


Соколов Б.П. // Історія міст і сіл Української РСР. Днепропетровска область.– К.: УРЕ, 1969.– С. 41, 60, 110, 775.

Соколов Борис Павлович // УРЕ. Т. XIII. С. 296.

Соколов Борис Павлович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– С. 251.
12 вересня 1902 р. – народився Олександр Петрович Чекмарьов, український вчений у галузі обробки металів тиском, академік АН СРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР. Жив і працював у Дніпропетровську. Помер 11 березня 1975 року (105 років від дня народження).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік
Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами – від одного-двох...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconБібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік
...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconНаукова бібліотека календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2010. – 54...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2014 рік
«Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на… рік» бібліотека видає з початку 60-х років ХХ століття
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconНіжинська вища школа викладачі І випускники календар знаменних І пам'ятних дат на 2009 рік шановний користувачу !
У 2007 році бібліотекою започатковано випуск щорічника “Ніжинська вища школа. Викладачі І випускники. Календар знаменних І пам'ятних...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconКалендар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2009. – 46...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2016 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2015 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2015. – 74...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconІ пам’ятних дат Сумщини на 2017 рік
Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2017 рік / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. К. Линник. – Суми, 2016. – 61...
Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2007 рік iconКалендар знаменних І пам'ятних дат по Чернігівському району на 2014 рік
Знаменні І пам’ятні дати по Чернігівському району на 2014 рік : календар / Центральна бібліотека цбс чернігівського району; уклад....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка