Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012



Сторінка11/15
Дата конвертації13.04.2017
Розмір2.64 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

А. І. Іваницький,
доктор мистецтвознавства,

професор кафедри мистецтв КНУКіМ
Думки про всезагальну історію мистецтва і не тільки:

що було, що є, що буде (рецензія-есе)
Рец. на кн. : Всезагальна теорія та історія мистецтва / С. Д. Безклубенко. – К. : Б. в., 2003. – 261 с.
Книга, яка лежить преді мною, – «Всезагальна теорія та історія мистецтва». Не просто лежить, але й прочитана. По можливості: бо обсяг відомостей, їх розуміння автором – Сергієм Безклубенком – потребує не лише уважного прочитання, але й врахування позиції автора і вдумування.

Що є позиція? Ставлення до обраного предмета (мистецтво) і його виклад. На відміну від більшості праць з галузей естетики й філософії, автори яких здебільшого варіюють не так власне, як загальноприйняте розуміння краси, історії, чуттєвості, автор від початку наголошує на відстороненні від удаваного академізму [С. 2].

Свідчу: із Сергієм Даниловичем ми мали не одну розмову. Торкалися (я задавав питання, він відповідав – щось на зразок бесід «Бульвара» Гордона) фундаментальних (на відміну від біографічно-побутових мотивів «Бульвара») основ: мислення, художньої культури й розуміння сутності устрою суспільства й життя. Не випадково торкалися й «Капітала» Карла Маркса. Мене здавна цікавила ця неоднозначна фігура. І, зрозуміло, його аналіз політичної економії. Не меншою мірою погляди цього філософа й економіста простежуються у висловах про мистецтво.

На початкових сторінках монографії С. Безклубенка немало місця надано розглядові цієї «філософії красного мистецтва» (вислів Гегеля). У цьому контексті Карл Маркс згадується в основному через критику так званих послідовників (а краще «теоретиків») марксистсько-ленінської естетики. Вони, за висловом С. Безклубенка, «вичесали» з праць Маркса та Енгельса так звану «марксистську естетику». Це «вичісування» коментується іронічно: «Якщо в кожному жарті є бодай доля істини, то вона в даному разі полягає в тому, що так звана «марксистсько-ленінська естетика», – як і належить критикованій основоположниками марксизму філософії, – таки була народжена «з голови» тобто, вигадана...» (курсив автора), [С. 22].

С. Безклубенко розглядає цю схоластичну естетику як варіант філософії мистецтва. Гідне місце відводиться І. Канту, від якого розпочинається не лише німецька класична філософія, але й нові погляди на прекрасне, на ідеал. Не усі судження Канта ми зараз поділяємо. Зокрема, філософ відмовляв митцям у розумінні принципів побудови художніх творів, тоді як науковці, на його думку, чітко усвідомлюють усе, що роблять. Прокоментую, що, за сучасними поглядами аналітичної психології (насамперед, Карл Юнг) несвідоме та усвідомлюване належать до єдиної сфери психічної діяльності. Усе, що відбувається на обох поверхах психіки, пов'язане. Інтуїція митця й науковця керуються єдиними законами Лише художні образи набувають чуттєвої форми, сприймаються не завжди усвідомлено як митцями, так і споживачами мистецтва, – здебільшого оминаючи ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ СФЕРИ ЛОГІКИ МАТЕМАТИКИ, ВИРОБНИЧОЇ практики. Тоді, як наукове мислення і наукова творчість переважно спираються на логіку. На фігури повторності (дипластії, бінарні опозиції, класифікації, серіації), які піддаються перевірці і виточнюються в строго доказових діях (втім, це останнього часу викликає все більше сумнівів – наприклад: чи є мозок єдиним джерелом мислення? Чи непорушна швидкість світла? Що переважає в молекулах ДНК – здатність до калькування чи інформація? і т.д.). У зв'язку із сказаним слід привітати обрану С. Безклубенком історично-критичну точку зору на мистецтво і супровідні до нього теорії.

В частині першій монографії Сергій Данилович виголошує ряд спостережень. В античності мистецтво пов'язувалося з виробництвом (зокрема, творів мистецтва). Не було розриву між духовним і матеріальним виробництвом у сферах творчості. Музика, поезія, драма, прикладні, ремісничі вироби належали до музичних явищ. З Відродженням і пізніше твори мистецтва стають предметами купівлі й продажу. Митці пропонують товар. На нього знаходяться покупці. В мистецтві виникають товарні відносини.

За цією констатацією приховується властива авторові іронія. Мистецтво стало предметом купівлі й продажу. Цілком за викладками Карла Маркса. Митці у наш час примушують платити «покупців здебільшого з-поміж «грошових мішків» [С. 6]. Митці, які колись були обслугою, паріями-ремісниками, змусили сприймати грошовитими людьми їхні вироби як величезну грошову цінність. Саме так. Чи не іронія? Іронічна сама історія мистецтва. І не менш – смаки покупців, які, за окремими винятками, не насолоджуються творами мистецтва, а гендлюють.

У зв'язку із вказаним вище, торкнемося тлумачення автором поняття естетики. Цьому присвячено спеціальний підрозділ «Естетика як філософія мистецтва». Автор пише: «...подібно до того, як від стародавнього «любомудрування» відбруньковувалися, відгалужувалися, стаючи самостійними, позитивні (природничі. – А. І.) науки, звужуючи сферу філософії доти, поки за нею залишилася по суті лише гносеологія, так і від мистецтва «відлучалися» матеріально-виробничі галузі його (як ремесло), аж поки його не звели до «чисто» духовного виробництва – різновиду пізнання та ідеології*» [С. 7]. В ранні часи (до Відродження) художня творчість була виробництвом. «Очищення» мистецтва від ремесла почалося від XVII і завершилося в німецькій філософії вже у XIX столітті. З цього часу опікуватися мистецтвом почала філософія. Від античності, де мистецтво ототожнювалося з поняттям прекрасного, за Лесінгом, на перший план виступає досягнення істини, правди, відповідного враження.

Якщо частина перша монографії містить огляд теорій (поглядів на мистецтво), то частина друга присвячена теорії мистецтва і складається з 9-ти розділів. За обсягом ці частини непропорційні (відповідно 28 та 254 сторінки із висновками). Це право автора. Але не менш справедливо було б не вживати поняття частин, а дати монографію на 10 розділів.

У першому параграфі ставиться питання: що таке мистецтво? І відповідь подається за трьома характеристиками: сутність, специфіка, походження. Мабуть, сутність і специфіка є все ж таки синонімами. Інша річ – їх наповнення, яке при зовнішній майже тотожності назв залежить від уміння автора сказати власне слово в означених параграфах.

Стосовно сутності бачимо тлумачення термінології (знання, вміння, виробництво тощо) і звертання до проявів мистецтва – мистецтво взагалі, мистецтво уподібнення, мистецтво усвідомлення світу.

Специфіка мистецтва стоїть в ряд із двома іншими видами пізнання: наукою та релігією. Почергово (як їх згадано) мистецтво послуговується образами та уявленнями, часто фантастичними, часто поза межами практичного досвіду. Релігія заснована на вірі, яка допомагає багатьом людям переборювати прикрощі життя (як сказав Вольтер, коли б Бога не було, його варто було б вигадати). Наука, останній «винахід» (і, можливо, далеко не кращий) людства послуговується методами необмеженого нагромадження знань [С. 31], до яких людство явно ще не готове. «Мистецтво як засіб пізнання... посідає ніби проміжне місце між наукою та досвідом» (С. 32). Далі – мистецтво є засобом перетворення світу. Потім – мистецтво є засобом комунікації, специфічною формою виробництва.

Після цього ставиться ряд інших питань: коли виникло мистецтво, що було приводом для виникнення мистецтва. При цьому автор розглядає передусім печерний живопис та скульптуру, – те, що опредмечене. Та, на мій погляд, занадто мало (побіжно й недостатньо для розуміння позиції) автор зупиняється на розкритті головної причини виникнення мистецтва. А вона, вочевидь, полягала у потребі винайдення механізму управління первісним стадом, родом, племенем родоплемінними об'єднаннями. Неандерталець і кроманьйонець існували в умовах колективної сугестії – впливу емоцій і психічного навіювання. Первісне мистецтво виникло саме з потреб організації суспільного (родового) життя, його дисциплінування. Так поступово складався інститут жерців (волхвів, шаманів, жерців та ін.). Саме в мистецтві народжувався такий зараз привабливий для властолюбців інструмент і засоби впливу на «маси». Подивіться на телевізор безпристрасно, почитайте газети, послухайте політиків – у вас не залишиться сумніву, читачу, що усе це технологія впливу на незрілий розум. Творці первісного мистецтва були, як і зараз газетники, композитори, оратори-балакуни, тощо – особистостями, які прагнули владарювати. Лише одна різниця: тоді була (в палеоліті) влада сильних і мудрих (усе, що маємо зараз, – мова, культура, землеробство – їх заслуга), а зараз влада... яка і кого – самі знаєте.

Однак ближче до справи.

У розділі другому автор розглядає виникнення культури, яку називає «олюдненням світу» (С. 41). Разом з тим він не ідеалізує досягнення техногенної цивілізації: «Доводиться... визнати, що земну культуру характеризують не лише польоти землян на місяць, але й виготовлена ними хімічна та бактеріологічна зброя, не лише те, що виставлено в художніх музеях, але й у Бухенвальді та Освенцимі, у Кунейтрі та Прип’яті...» (С. 41–42). В останньому імені мається на увазі Чорнобильська катастрофа.

В «олюдненні світу» послідовно розглянуто три сходинки: процеси естетизації (від «огидного» до «прекрасного», від «смішного» до «великого»), етизації (нема такого «зла», щоб на «добро» не обернулося) та процес сакралізації. Останнє найглибше і найпотаємніше. З латинського кореня (священне) це уявлення про таємниці жертвоприношення, виникнення культу предків, метафоризація добра і зла через ототожнення уявлень з предметами і поняттями. Розгляд підводить до виникнення релігії, епохи й причин її виникнення і навіть загадок «життя після життя», які не менш актуальні сьогодні, ніж у палеоліті.

Окреслені процеси мали особливе значення для виникнення художньої форми (і взагалі форми як такої). її пошуки й становлення відбувалося двома основними й паралельними шляхами. Перший був пов’язаний з технологіями виробництва, насамперед, ужиткових знарядь. На цьому шляху швидко виявляються «ті чи інші недосконалості успадкованої технології виробництва, [тому] люди прагнуть без особливих вагань і сумнівів вдосконалювати техніку й відповідно – способи її застосування, добиваючись вищої її ефективності, або, як прийнято казати, продуктивності праці» [С. 87]. Відбувалося узвичаєння. Воно супроводжувалося магічними ритуалами: молитвами, чаклуванням, закляттям. Процеси естетизації, етизації та сакралізації і є наслідком узвичаєння.

На відміну від швидких змін (з погляду історичного часу, хоч цей час обіймав тисячоліття) в галузі виробничих технологій та форм виробів, магічні обряди відзначалися незрівнянно більшою стійкістю (або, кажучи інакше, консерватизмом). Цей консерватизм і сприяв естетизації вірувань та уявлень.

Наведу приклад із близької мені галузі – музичного фольклору. Особливо виразно естетизація й сакралізація простежується на прикладах музичної ритміки обрядових пісень – колядок, веснянок, купальських, весільних та ін. У цих жанрах існують створені ще в землеробському неоліті ритмоструктурні знаки: вони різні. Народний співак ніколи не сплутає колядку з весільною піснею – і не за змістом тексту, а саме за ритмічною формою. Тому що наспіви, наприклад, зимового сонцестояння ініціювали в магічних уявленнях наговір на успіх землеробського року. Ритмоструктурний каркас обрядових пісень було сакралізовано в неповторних формах, які обслуговували тільки ці, а не інші утилітарні (виробничо-технологічні) дії. І хоч технологія землеробства змінювалася, музична символіка Зими, Весни, Літа (Купайло), Весілля тощо кілька тисячоліть утримує властиві їм звукові формули.

Подібним чином можна реставрувати шляхи сакралізації й естетизації інших магічних явищ (прикмет, заговорів, гадань та ін.). Естетизація йде поруч із канонізацією. На цьому шляху (канонізації) формувалися (й формуються) смаки, звички, навіть моди (хоч це вже переважно короткочасні явища). Короткочасність моди пояснюється десакралізацією мистецьких явищ в цілому і усе більшим (а зараз фактично тотальним) пануванням профанного. Якщо колядка існує від раннього неоліту, то пісні сучасних поп-виконавців і поп-композиторів не витримують подеколи й кількох місяців, а то й другого виконання.

Первісна міфологія породжувала стійкі (протягом тисячоліть) образи й форми (ті ж казки, гомерівський епос). Вони живуть всупереч невротичним тенденціям нашої цивілізації.

На зміну міфології з часом прийшли сучасні міфологеми – штучні й нетривкі, багато в чому невротичні симптоми нашого часу. Вони особливо характерні для історії, політики, економіки тощо, і часто шкідливі, а то й небезпечні. «Отже, підкреслює С. Безклубенко, – коли мова заходить про міфи та міфологію, належить чітко розрізняти про які власне йдеться – ті, що вже перейшли до світу мистецтва, чи ті, якими намагаються підмінити реальні наукові знання, концепції, теорії» [С. 97]. Ці спостереження С. Безклубенка – власне уточнення засвідчення негативних тенденцій розвитку сучасної, так би мовити, ноосфери. Кожен критично мислячий учасник історії (власного буття) задумується над тенденціями розвитку суспільства.

Економічні закони були відкриті Карлом Марксом. Кризи, перевиробництво, цінність праці й додатковий прибуток. Інтересно, що закони економіки («купи-продай») від XIV до XX століття поширилися й на ту частину суспільної практики, яка, за Арістотелем, не належала до ремісництва. Виникає питання: чи полотно художника (будь-якого) справді варте, наприклад, мільйона доларів? Чим обумовлена ця ціна? Даруйте, але печерний живопис палеоліту і за вартість прожитого часу, і за вражаючою силою узагальнень і воднораз конкретики і точності бачення фізіологічних рис важить далеко не менше (а часто й більше).

В параграфі «Мистецтво і влада» (підзаголовок «Замість післямови») викладається погляд на тоталітаризм. Не в політичному розумінні, а в оцінці автором психології влади. «Тоталітаризм – в широкому розумінні – як система духовного, політичного та економічного пригнічення людей виник не вчора і, на жаль не щезне завтра. Тож, уявляється, є необхідність з’ясувати роль і стихію взаємин мистецтва і влади» [С. 149].

Мені особливо імпонує поняття «стихії». Загальновизнано, що технічний прогрес небезпечно випереджує моральне дозрівання людства, і як симптом, –ця недозрілість простежується серед владолюбців. Цій категорії населення («правлячого прошарку», який запопадливі журналісти хрестять «елітою») мало властива духовність і тим більше самокритичність. Панує зиск. Стихія зиску. Після нас – хоч потоп. І він таки гряде. Стихія грошей перетворює людину в раба «золотого тільця». А це мертва сутність: не приносить ні здоров'я, ні благодаті, ні спокою, ні вдоволення. Лише спонукає до подальшої гонитви за примарами.

Мистецтво також не завжди втішає. Але ті тривоги, які породжує справжнє мистецтво, – це порухи пробудження душі. Останнє насамперед стосується музики, якій належить таємниця безпосереднього проникнення вглиб істоти слухача. В книзі Сергія Безклубенка є розділ «Музичне мистецтво». При тому, цьому безмежному за впливом і не піддатністю до розумового аналізу видові художнього самовираження людини, скажімо так, – засобові віддзеркалення світу безпосередніх відчуттях, – відведено небагато: 10 сторінок. Знаючи й шануючи схильність Сергія Даниловича до співу (не раз підтягали удвох – зрозуміло, в міру наявності «вокальних даних», – але завжди з насолодою класичні романси для двох голосів Глінки, Лисенка, Афанасьєва-Чужбинського та ін.). Тому я з інтересом приступив до читання розділу про музику.

Як ми співали, я знаю: з задоволенням. Для себе. Згадую сторінки з монографії Григорія Махновця про Григорія Сковороду, який (Сковорода) був залюлений у спів (є відомості, що йому належать і деякі партесні композиції). У ті часи побутовий спів (вчений чи не вчений) був потребою живої душі. І трохи сумно: спів, колись такий всезагальний (селянство, ремісники, провінційні священики й дяки, школярі-семінаристи, дрібномаєткове панство, інтелігенція), зараз поступово втрачається і миршавіє – за рахунок втлумлювання безталанної, дешевої продукції усякого роду «зірок» – тієї ж «еліти».

Наші емоції від радості співу-музики зміщуються у бік споживання: техніка підмінює живу музику, живе спілкування.

Мені здається, міркування Сергія Даниловича про музику позначенї окресленням, насамперед у підтексті, всезагальної тенденції очерствіння душ (а взагалі це торкається усіх видів мистецтва). На початку автор розглядає грецьке коріння означень музики й музик, а далі торкається переносних значень: музика сфер, музика долі й аж до іронічних висловів «набридла ця їхня музика», «ну, завів музику!»

Другим пунктом слідує: «Коли виникла музика?»

Дійсно: коли й чому? Цим я займався багато часу. Тож цікаво взнати і сторонню думку: «Точної відповіді на це питання... повсякденної хронології не має і, певно, ніколи не буде» [С. 120].

Відповідь є. Але вона лежить не у сфері музики. Це стосується неподільності мислення. І ставити питання, коли виник той чи інший різновид мистецтва – завідомо безперспективно. Свого часу, зацікавившись загадками походження музики, я зрозумів принципову хибу істориків мистецтва.

Загальноприйнято вважати, що первісне мистецтво було синкретичним – інакше – неподільним на види (танець, спів тощо). Але (парадокс!) визнаючи неподільність художнього опанування людиною природи і власної істоти, музикознавці, театрознавці (та інші – знавці) намагаються (кожен на власний кшталт) пояснити джерела (ґенезу) рідного й близького саме йому виду «мистецтва», виходячи з професійних уявлень, набутих в обмеженій сфері доступного досвіду.

Я ніяк не хочу образити мистецтвознавців, музикознавців тощо. А що стосується практичних представників музики, малювання, театру та ін. – артистів, композиторів, художників, – їх взагалі мало цікавлять загадки виникнення їхнього мистецтва. І, мабуть, правильно. Бо це сталося близько ста тисяч років тому. Адже варто лиш спробувати зануритися у цей безмір – і емоції блякнуть втрачається наснага до так званих художніх відкриттів. Чому «так званих»? А як інакше можна атестувати претензії Малевича з його «квадратом»? Чи атоналізм Шенберга, який має виключно фізіологічний вплив? І взагалі - що таке художність? Піднесення чи падіння людини? Усе більше простежується падіння. Але чи це є явищем художності? Відбувається естетизація одноденок: творів та «зірок». Крок до зірок... А справжні зірки залишаються недосяжними.

В розділі шостому, крім музики, викладено також погляд на походження казок, міфів, ужиткового, декоративного мистецтва, театру, кіно. В розділі міститься багато відомостей про ці види мистецтва. Спільна риса усіх глав - відлік від засвідчених в історії перших відомостей про види мистецтва (з археології міфології, палеоживопису, античності тощо).

Було би не зайве для такого ерудованого й нестандартно мислячого філософа, як Сергій Безклубенко, вийти за межі академічної прагматики й заторкнути сфери езотерики. Як би ми не ставилися до Рене Генона, Карла Юнга, Хазрат Інайят Хана та ін., при сучасних сумнівах стосовно теорії Ейнштейна, неясності «чорної матерії» та ефіру, – не зайве було б коротко (у вступному чи заключному параграфі розділу «Становлення мистецтва») торкнутися й думок неакадемічних мислителів.

Це побажання стосується й розділу «Методологія пізнання». Автор розглядає термінологію (метод, творчий метод, ідеологія, гносеологія, психологія творчості). Кілька десятків років тому (на жаль, не пам'ятаю ініціали автора й рік видання) я прочитав роботу Солдатова «Методология современной биологии». Праця десь на 500 сторінок. Мені, етномузикологові, вона дала більше, ніж методологічні праці колег-гуманітаріїв. Я не сподівався зустріти схожого методологічного екскурсу в роботі С. Безклубенка – це мала би бути окрема монографія. Однак, при усій згоді з обсягом і скерованістю роботи Сергія Даниловича, хотілося б знайти в цій фундаментальній праці не тільки талановитий опис історії мистецтва та його, розкладеного на види походження, але й, як я вже вище сказав, знайти на сторінках роботи нові, хай суперечливі, судження.

Сказане щойно торкається насамперед суб'єктивних суджень моїх, як рецензента, але... Чи не час науковій думці звільнятися від шор картезіанства? Робота С. Безклубенка настільки всезагальна, в кращому розумінні, що висловлені «побажання» залишаються «приватною власністю рецензента». Використаю епіграф С. Безклубенка до одного з розділів його жорстко-критичної праці про Сполучені Штати: «Взирая на солнце, прищурь глаза свои, и ты смело розглядишь на нем пятна» [С. Безклубенко. Ошибка дона Христофора Колумба. – К. : Альтерпрес, 2006. – С. 68].

«Всезагальна теорія та історія мистецтва» – дійсно всеохоплююча книга. Походження мистецтва, релігія, архітектура, кіно, декоративне мистецтво, музика, і течії – модерн, полістилізм, реалізм, експресіонізм постають через бачення автора. Тому книга не просто інформативна (незвичайно інформативна), – в тексті виточнюється ставлення С. Безклубенка до минулого, сучасного і містяться роздуми про майбутнє.

Додам іронічне зауваження: історія й теорія – «гальмівні» дисципліни для індивідуумів, які самореалізуються у почуттєвих сферах (виконавці, композитори, фанати-слухачі). Коли вступаєш в історико-теоретичні сфери, хочеш – не хочеш, якщо ти прагнеш мислити, – мусиш прийняти жорсткі умовності споглядання: по можливості маєш очиститися від безпосередніх емоцій.

В заголовку рецензії є слова: «Що було, що є, що буде». Я дуже коротко побіжно оглянув роботу С. Безклубенка, вдався у відхилення, що спонукалися згодою й подеколи незгодою з автором, який торкається в мистецтві того, що було і що є. А «що буде»?.. Поживемо – побачимо. І зауваження: в такій багатоаспектній роботі, рясній на авторів численних досліджень, мав би бути іменний покажчик.
Р. Д. Михайлова,



доктор мистецтвознавства,

зав. кафедрою теорії та історії мистецтв КНУКіМ

Художня культура в сучасному енциклопедичному викладі
Рец. на кн. : Мистецтво : терміни та поняття : eнцикл. вид. : [у 2-х т.] / С. Д. Безклубенко. – К. : Ін-т культурології АМУ, 2008.
Енциклопедичні видання завжди викликали зацікавленість громадськості. Попит та неодмінну увагу до них обумовлює велика аудиторія користувачів, яких незалежно від віку, фахової приналежності, та мети, об’єднує спільний інтерес до точного ємного вислову, квінтесенції думки, універсальність, великий обсяг матеріалу, адже за жанром літературного твору, енциклопедія є науковим довідником з усіх галузей знання (універсальна) чи з окремої ділянки (спеціальна), упорядкованим за алфавітним або тематичним принципом.

У Стародавній Греції, звідки походить термін «енциклопедія», під ним розуміли коло загальноосвітніх знань, певний обсяг яких повинний засвоїти громадянин. Цінуючи освіченість, греки особливо шанували тих, хто виділявся своїми знаннями – енциклопедистів. В античному світі такими вважали філософа Демокрита (У–ІУ ст.), автора теорії про «атомні світи», Аристотеля (ІУ ст. до н.е.), який підсумували здобутки давньогрецької наукової думки, Терренція Варрона (ІІ ст. до н.е.), який узагальнив низку наук у праці «Дисципліни», Плінія Старшого (1 ст. н.е.), автора 37-ти томної універсальної історії.

У добу середньовіччя, коли роль енциклопедій відігравали теологічні трактати, у них також дотримувалися традицій подання знань за універсальним принципом, що призвичаювало авторів до створення багатошарових енциклопедичних систем та сприяло розвитку полісемантизму (численності значень одного поняття). Одним із найраніших середньовічних творів енциклопедичного типу, присвячених мистецтву, є трактат ХІ ст. видатного середньовічного вченого Теофіла, поетичний натхненний опис якого стосується досягнень, котрі «урочисто уславлюють країни» – Грецію, Аравію, Італію, Францію, Германію, Русь.

На межі Середньовіччя та Нового часу перші друковані видання зі словом «енциклопедія» у заголовку з’явилися у Німеччині та Франції. Зокрема виданням, яке вплинуло на формування сучасного типу багатотомних універсальних енциклопедій, є німецький 64-томний «Великий повний універсальний лексикон усіх наук і мистецтв», виданий у Ляйпцігу у 1739–1750-ті рр., довгий час – кращий у Європі. Особливе місце в історії енциклопедій належить також французькому 35-ти томному виданню, підготовленому під керівництвом М. Д. Дідро (1713–1784) і Ж.– Л. д’Аламбера (1717–1783), відомому як «Енциклопедія, бо Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел» (1751–1780). Цей багатотомник, задуманий як звід наукових досягнень та актуальна публіцистична праця, став політичним рупором, який суттєво вплинув на громадськість: статті М. Д. Дідро, Ж.– Л. д’Аламбера, Ш. Л. Монтескьє, Ж. Ж. Руссо, Ф. М. А. Вольтера, К. А. Гельвеція, П. А. Гольбаха, розміщені у виданні, сформулювали ідеїну основу Великої Французької буржувазної революції.

Відтак, енциклопедії відіграють важливу історичну та ідеологічну роль: вони відображають свій час, особливості державного устрою, провідні суспільно-політичні ідеї.

Сучасна енциклопедистика має у своєму арсеналі різні типи видань, у тому числі галузеві, спеціального призначення, а також словники з короткими тлумачними довідками. Серед них особливе місце належить художнім енциклопедіям та словникам, які систематизують відомості з теорії, історії, практики пластичних мистецтв, а також факти з життя митців – художників та архітекторів. Їх історія співдає у часці із формуванням у ХVІ ст. науки про образотворче мистецтво – мистецтвознавства. Перші енциклопедичні видання представляли собою біографічні словники, як-от, «Повідомлення про нюрнбергських художників та ремісників», складене Й. Ньойдьорфером та видане 1546 року. У ХУІІ–ХУІІІ ст. мистецтвознавчі словники заступили термінологічні видання, які знайомили читачів із естетичною та професійно-художньою лексикою. Одне із перших видань такого типу – «Тосканський словник мистецтв, оснований на малюнку», який 1681 року в Італії видав Ф. Бальдинуччі.

Питомо художні енциклопедії, які вміщують різносторонню інформацію, виходять з ХУІІІ ст. Однією із перших серед них була «Методична критично обгрунтована енциклопедія витончених мистецтв» П. Дзані, видана 1794 р. в Італії у Пармі, слідом за якою протягом ХІХ ст. було здійснено низку подібних видань у Франції у Парижі, у Німеччині в Мюнхені, у Великобританії в Лондоні. Натомість найбільш різносторонньою стала «Енциклопедія світового мистецтва» у 15-ти томах, випущена за участі вчених багатьох країн світу у 1957–1967рр. у Венеції – Римі та у 1959–1968 рр. у Нью-Йорку – Торонто – Лондоні.

В Україні, де енциклопедистика є молодою галуззю науки і переживає період свого формування, кожне енциклопедичне видання є важливою подією. Відтак, мистецтвознавче енциклопедичне видання «Мистецтво : терміни та поняття» (Т. І, 2008; Т. ІІ, 2010), автором якої є широко знаний культуролог, професор, доктор філософських наук, кандидат мистецтвознавства, діяч культури, автор низки новаторських наукових праць Сергій Данилович Безклубенко, стало не лише історичною новиною, а й віхою у зазначеній царині. Адже його праця є першим утіленням класичної за типом і водночас, спеціальної за призначенням, галузевої енциклопедії з мистецтва.

Дотримання та відповідність класичному взірцю енциклопедії С. Д. Безклубенка полягає в узагальнюючому характері, відповідному такому задуму змісті, традиційній словниковій структурі, істотному смисловому наповненні, чіткій неухильній спрямованості, суровій «витриманості» вимог до такого типу видання. Це наукова, навчально-довідкова праця, основу якої складають відомості про явища та події, які стосуються предмету розгляду – мистецької культури, а розкриття суті явищ, а також діяльності митців відбувається через визначення їх місця, ролі та значення в культурно-мистецькому процесі шляхом означення науковими термінами й поняттями.

Згідно із жанровими вимогами, відомості подаються автономно (стосовно вміщеного слова-терміна, слова-поняття) і системно (у змістовних зв’язках з іншими). Порядок подання матеріалу має структуру, за якою найважливіші статті споряджені відсиланнями до інших рубрик, термінів, понять – для уточнення, поглиблення, розширення знання про той чи інший предмет, мистецьке явище.

Факт дотримання такої форми сам собою є показовим і заслуговує на схвлення, адже за даними Книжкової Палати України за п’ять останніх років видавництва України випустили 569 найменувань книжкових видань, що марковані як енциклопедії чи енциклопедичні словники (довідники), за змістовними вимогами та жанровою специфікою далеко не завжди відповідають заявленому у заголовку жанру – «енциклопедія». Як «енциклопедичні», наприклад, у підзаголовку заявлені видання «Універсальний словник-енциклопедія» («УСЕ»), «Український енциклопедичний кінословник», «Український енциклопедичний кінословник», «Словник художників України» (К., 1973), «Митці України. Енциклопедичний довідник» (К., 1992), «Мистецтво України», «Енциклопедія сучасної України» (К., 2001–2007, тт. 1–7); «Художники України: Творчо-біографічний альбом-довідник» (К., 2000–2006, вип. 1–4); «Художники України: Енциклопедичний довідник» (К., 2006, вип. 1), низка регіональних видань тощо, які не мають понятійно-термінологічного наповнення. Переважно їх складають статті про людей, причетних до діяльності у певній сфері мистецтва, в той час як інші змістовно-темінологічні категорії та рубрики відсутні. Отже, їх форма не відповідає вимогам енциклопедії.

Потрібно також наголосити, що розпочатий з 90-х рр. ХХ ст. проект «Мистецтво України. Енциклопедія» за обставин економічного характеру призупинився після друку першого тому (К., 1995. – 400 с.): статті на літери А–В, по суті, вичерпують енциклопедичні відомості української науки щодо даної галузі.

Відтак, запропонована С. Д. Безклубенком енциклопедія є унікальною і поки (знову-таки!) єдиною «витриманою» за правилами й традиціями подібних видань, працею, яка утілює в Україні національну мистецтвознавчу енциклопедистику.

Об’єктивно її появі передувала значна різнобічна наукова робота, адже її автор – С. Д. Безклубенко, створив у різні періоди творчої та наукової діяльності низку праць, які відображають його внесок у різноманітні науково-дисціплінарні напрямки, енциклопедичну широту інтересів та причетність до класичної форми. Це книга «Телевизионное кино. Очерк теории» (К., 1975), яка отримала першу премію Спілки кінематографістів СРСР, соціально спрямоване дослідження «Кіномистецтво та політика» (К., 1995), історико-узагальнююча праця «Українське кіно. Начерк історії» (К., 2001), спрямована на практику кіносправи та водночас філософсько-підсумкова «Відеологія» (К., 2004), аналітично-синтезуючий «Український енциклопедичний кінословник. Том 1: Основні поняття та терміни» (Вінниця, 2006).

Суттєвим кроком на шляху до створення енциклопедії з художньо-мистецької проблематики була також низка праць Сергія Данилоівича зі світової та української культури. Присвячені різним аспектам теорії культури, художньої методи, природи мистецтва, мистецької творчості, історії та теорії світового мистецтва, ці видання охоплюють великий обсяг різноманітних культурологічно-мистецтвознавчих знань. Це праці «Соціальна природа мистецтва» (К., 1972) та її наукова репліка «Социальная сущность искусства» (М., 1976); «Природа искусства. О чем размышляют, о чем спорят философы» (М., 1982); «Грани творческого метода» (К., 1986); «Музы на ложе Прокруста» (К., 1988); «Сокрушение идолов» (К., 1989), «Теорія культури» (К., 2002); «Всезагальна теорія та історія мистецтва» (К., 2004); «Українська культура: погляд крізь віки» (Ужгород, 2005).

Окремо варто згадати оригінальне історико-полемічне дослідження С. Безклубенка «Політекономія мистецтва» (К., 2004), присвячене виробничій (ремісничо-технологічній) сфері художньої творчості. Звернення та розкриття такої теми є не тільки важливим для розуміння закономірностей функціонування художньої культури у сучасних ринкових умовах, а й впорядкування відомостей про мистецьке життя за певними формально-типологічними ознаками.

Розмаїттям ідей та актуальністю відзначена також праця С. Д. Безклубенка «Етнокультурологія. Критичний аналіз наукових та методологічних засад» (К., 2002), ідея якої полягає у логічному аналізі та перевірці основних понять та категорій, якими оперує ця нова наука із властивими їй методами дослідження. Перегляд істинності низки уявлень, сформованих щодо неї штучно, є водночас підставою для звернення до поняття соціокультурного та етно(націо) культурного процесу, сфер етичного, естетичного, релігійного та інших – принципових для розкриття змісту поняття «культура».

Відтак, особливістю енциклопедії С. Д. Безклубенка є те, що вона створена за авторською версією, де одноосібністю розробки досягнуто низку позитивних моментів. До них належить однозначне тлумачення термінів, понять, явищ, які набувають не тільки логічної чіткості, а й змістовно-смислової об’ємності, «рельєфності». Послідовний виклад матеріалу та концептуальна визначеність, у свою чергу, надають праці цілісності, стилістичної єдності, а цілісний конструктивний підхід вигідно відрізняє її від будь-яких різночитань коллективного тексту, складеного за статтями авторів, які нерідко мають неоднакові уявлення і щодо предмету, і щодо поставленого завдання. Навіть ретельно опрацьовані редакторами колективні роботи, зазвичай, попри обізнаність і компетентність, не здатні уникнути протиріч у думках, неузгодженості у стилі викладу матеріалу, суперечності в оцінках конкретних явищ, що впливає на загальний контекст.

На противагу подібним виданням, літературний виклад енциклопедії С. Д. Безклубенка характеризує не тільки узгодженість всіх частин, а й ємне, влучне і точне слово, неповторна лаконічна, стримана, академічна авторська манера. До певної міри, вона контрастує з манерою інших за жанрами літературних творів Сергія Даниловича, зокрема, у науково-публіцистичній дилогії «Ошибка дона Христофора Колумба. Ироническая повесть в двух частях» (К., 2005; К., 2006), авторській версії історичної події відкриття Америки Колумбом та впливу цієї події на долі народів. В такому сенсі варто наголосити на артистичність автора, його розуміння завдань, призначення, специфіки інтересів аудиторії.

Авторський підхід до написання тексту зазначеної енциклопедії свідомо полишений підвищеної емоційності та миттеєвих настроїв, хоча й не є «сухим» або «канцелярським» викладом.

Зміст Енциклопедії базується на поданні термінів та понять різних рівнів. Так, відносно простими, такими, що належать до «культурологічно-мистецтвознавчої абетки» можна назвати групу, яку складають терміни, спрямовані на роз’яснення слів або словосполучень: їх зміст обмежує лише визначення, зазвичай коротке. Втім, їх певна простота як «початкових» знань, є умовною, адже без таких термінів, звернення до мистецтва як предмета обговорення та вивчення, неможливе. Отже, починаючи з літери «А» – «абак», «абрис», «авансцена», «авлос» та інших, терміни, перебуваючи у рангу «елементарних», є водночас «життєво необхідними».

Ценз родового поняття, розряду предметів, групи однорідних предметів (явищ, осіб тощо), а також універсальних властивостей та закономірностей розвитку матеріальних, природних і духовних явищ, вносять категорії, позначені як «естетизація», «етизація», «сакралізація» та інші такого ж порядку. Вони розкривають базові, суттєві змісти через призму набутого автором в процесі глибинного осягнення феномену культури, наукового світогляду: у енциклопедії «розшифрований» ряд таких понять як «мистецтво», «стиль», «ідея», «метод», «зображення», власне, «культура», інші. І якщо у подачі найуживаніших мистецтвознавчих термінів автор дотримується традиційних поглядів, то у розгляді понять він скоріше уникає суворих стандартів, звичних, усталених трактувань. Це спонукає читача до роздумів, стимулює його рух до оновлення традиційних уявлень, до пошуку нових знань та рішень.

Такий розвиток ідеї виказує зорієнтованість праці на певну аудиторію, зокрема початківців, студентів, де дидактичний підхід поєднується із сміливими новаціями, вмінням звернути увагу на важливе, головне, суттєве. Тут вступає у силу викладацький досвід Сергія Даниловича: саме для студентської аудиторії Сергій Данилович створив науковий посібник «Основи філософських знань : курс лекцій для студентів мистецьких факультетів вищих наукових закладів» (К., 2007), який має на меті заохочення молоді до знань, накопичення та набуття фаховох основи, нарешті вироблення позиції спеціаліста-особистості. Такий приклад подає і його енциклопедія.

Варто також відзначити ілюстративний матеріал, ретельно відібраний для викладеного у Енциклопедії матеріалу. Це безумовно найкращі та найцікавіші твори культури та мистецтва, справжні світові шедеври та унікальні історичні пам’ятки. Їх значна кількість є важливою складовою змісту поняття «енциклопедія», а перегляд – без перебільшення – вишуканим дійством, справжньою естетичною насолодою, «святом для ока». Фотоілюстрації у всій повноті зберігають колористичну точність, а разом з тим і відповідність статті, до якої належать. Виконана у рамках фундаментальних досліджень Інституту культурології Академії мистецтв України за темою «Формування художньої культури України: історія, естетика, семіотика, напрямки, перспективи», запропонована енциклопедична робота С. Д. Безклубенка цілком розкриває сутність явища художньої культури, її засадницькі принципи та властивості. Поєднання та узагальнення у ній, на основі сучасних розробок всіх базових напрямів культурологічно-мистецтвознавчої науки та їх спрямування на україномовне узвичаєння, має важливе теоретичне та практичне значення як для вітчизняної, так і міжнародної практики.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Схожі:

Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 75-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик
Олександер Шугай : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. М. Малиш....
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 75-річчя від дня народження та
Професор Іван Тихонович Горбачук: Біобібліографічний покажчик: до 75-річчя від дня народження. – 2-е вид., допов. / Упоряд.: Ю. А....
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconЛада Сапухіна До 80-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик Суми 2016 Лада Сапухіна
Лада Сапухіна : до 80-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. Л. П. Сапухіна,...
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconПилип кислиця до 70-річчя від дня народження
Пилип Кислиця : до 70-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. К. Линник....
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconВипуск 4 Спадщина А. С. Макаренка І педагогічні пріоритети сучасності: 1991 2008 рр. (до 120-річчя від дня народження) біобібліографічний покажчик київ 2008

Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconВипуск 6 Софія Русова педагог, державний діяч, просвітитель (до 155-річчя від дня народження) біобібліографічний покажчик київ 2010
Лога Т. В., зав сектору наук організації та зберігання фондів філії днпб україни ім. В. О. Сухомлинського
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconПоетеса тетяна ульянівна корнійчук (до 60-річчя від дня народження) Біобібліографічний нарис
Поетеса Тетяна Ульянівна Корнійчук : біобібліогр нарис до 60-річчя від дня народження / Сарненська центральна районна бібліотека;...
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 90-річчя від дня народження
Михайло Івасюк: 1917-1995: До 90-річчя від дня народження М. Г.Івасюка Біобібліогр покажчик. Чернівці, 2007. 81 с
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 65-річчя від дня народження
Г 96 Юхим Гусар: біобібліогр покажчик (до 65-річчя від дня народження). Чернівці, 2010. 40 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка