Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012



Сторінка2/15
Дата конвертації13.04.2017
Розмір2.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

«Передайте С. Д. Безклубенку… що я його вважаю Комуністом з великої літери, як свого батька і себе…»

Л. Ф. Биков,

народний артист України, кінорежисер,


постановник фільмів «У бій ідуть лише «старики»,

«Ати-бати, йшли солдати» та ін.

Postscriptum з «передсмертного» листа Л. Ф. Бикова до

М. П. Мащенка та І. В. Миколайчука.

Ю. О. Станішевський,

доктор мистецтвознавства, професор,

член-кореспондент Академії мистецтв України,

заслужений діяч мистецтв України

БАГАТОГРАННІСТЬ ТАЛАНТУ

Цей рік для доктора філософсь­ких наук, професора Сергія Безклубенка, який недавно відзначив своє 70-річчя, не тільки ювілейний, а й напрочуд урожайний. Учений у 2002 році по­дарував читачам чотири фундаментальні книги: «Теорія культури», «Українське кіно: начерк історії», «Етнокультурологія» і, нарешті, «Кінословник. Ос­новні терміни та поняття».

Уже самі назви книжок, написані Сергієм Даниловичем, промовисто свідчать про широту та багатоманітність йо­го наукових інтересів і рідкісну універсальність знань, про масштабність і багатоплановість постійної дослідницької праці вченого, самовіддана та плідна діяльність якого в ім'я розвитку мистецтва і культури України викликає щире захоплення і глибоку повагу. Гадаю, що головна його риса — багатогранність. Адже він не тільки визнаний науковець, філософ і мистец­твознавець, але й блискучий лектор, історик художньої культури, кінознавець, соціолог, теоретик і практик телебачен­ня, телесценарист і телережисер, есте­тик, релігієзнавець, першокласний жур­наліст, а зрештою, і державний діяч.

У 1977 році Сергій Данилович був призначений на посаду міністра культури УРСР. Здавалося, що цей підк­реслено ввічливий, внутрішньо організований і обережний, трохи іронічний чоловік у темнуватих окулярах, надіс­ланий «з гори» на «зміцнення керівницгва міністерства», відразу заведе тут суворі бюрократичні порядки. Але цьо­го не сталося.

Міністерські колегії, численні нара­ди ставали зовсім іншими – змістовними й цікавими, а головне – діловими, спрямованими на аналіз і вирішення на­болілих проблем. Він вів їх майстерно і невимушено, чітко, динамічно і на­віть дещо артистично, вражаючи блис­кучою ерудицією, афористичністю вис­ловлювань, дотепністю і добрим почут­тям гумору. Тоді мало хто знав, що за зовнішністю педантичного й сухувато­го службіста приховувався мрійник і романтик із щирою душею і гарячим серцем, сповненим любові до рідного мистецтва і турботи про людей.

У ті часи для чиновників майже всіх рангів вирішальним принципом були не­писані правила: сидіти тихо, «не висо­вуватися», не виявляти ініціативу, бо за неї карають і часом досить жорсто­ко. Гадали, що новий міністр піде саме цим шляхом. Проте, усупереч усім настановам, обережний новачок почав діяти сміливо й активно, рішуче підтримуючи обдарованих і працьовитих й особливо молодих та перспективних. Феєрверк нечуваних раніше ініціатив і захоплюючих ідей, які продукував міністр, послідовно, напололегливо втілювався в життя. Здавалося, нездійсненні проекти і фантастичні задуми завдяки його наполегливості набували конкретних і реальних рис. Усе було аргументовано, розраховано до дрібниць, осмислено і чітко.

До керма міністерства прийшов не чиновник, а митець, будівничий, рефор­матор культури, справжній патріот, який задовго до перебудови, у нелегкі «застійні» часи пішов проти течії, про­ти звичних трафаретних норм і байдужості, що панували в сус­пільстві. І хоча це не дуже подобалося «на горі», він ішов власним, важким шляхом, викликаючи незадоволення, заздрість і розгубленість тих, хто бо­явся нового, як вогню, і прагнув обми­нати проблеми і гострі кути.

Його новаторські ініціативи дратували ледачих та лицемірних. А відчайдушний міністр «вживав різноманітних заходів до відродження й розбудови ук­раїнської культури». Так він напише через багато років у довідці про роботу на цій дуже важкій, невдячній і відпо­відальній посаді.

За цією загальною фразою – чис­ленні конкретні справи, які сколихну­ли Україну, дали могутній імпульс роз­витку й оновленню національної культури. Адже саме за його ініціативою та при його безпосередній участі були створені нові численні осередки українського мистецтва, зокрема дуже різні за жанровими особливостями театрально-концертні та художні колективи. Це – Київський молодіжний театр, Театр драми і комедії, Театр ест­ради, другий Ляльковий театр, Держав­ний музичний театр для дітей та юнац­тва, що недавно одержав статус акаде­мічного, Театр класичного балету, Ук­раїнський фольклорний ансамбль «Ка­лина», «Театр поезії», «Театр пісні», Бу­динок органної та камерної музики.

Крім Києва, з його ініціативи та зав­дяки його підтримці були створені театри ляльок у вісімнадцяти областях, де їх раніше не було, театри юного глядача в Сумах і Запоріжжі. Все це спри­яло піднесенню та пожвавленню мистецького життя, відкривало нові шляхи молодим талантам для пошуку й само­утвердження, для сміливих експеримен­тів та оновлення виражальної палітри.

Відбувався своєрідний ренесанс в усіх видах і жанрах національної художньої культури... Скільки прекрас­них, благородних справ і починань безпосередньо пов'язано з мудрою кад­ровою політикою міністра, скільком молодим і обдарованим митцям він осо­бисто допоміг, благословив на великі творчі звершення!

У 1983 році він очолив відділ кі­нознавства Інституту мистецтвознавст­ва, фольклористики і етнології імені М. Т. Рильського НАН України і саме тут розгорнулася його інтенсивна і ус­пішна наукова, педагогічно-виховна та публіцистично-журналістська діяль­ність, дивуючи несподіваністю концеп­цій, інтелектуальною енергією і філо­софською глибиною.

Новатор у своїй багатоманітній ор­ганізаційно-практичній роботі, він виявився сміливим новатором у науці, де­монструючи широту й оригінальність поглядів, незнані раніше рішення та вражаючі висновки. Він основополож­ник вітчизняної теорії телевізійного кіномистецтва, а його ґрунтовна праця «Телевизионное кино. Очерк теории» ще в 1976 році відзначена Першою пре­мією Спілки кінематографістів СРСР.

Він дбайливо виховує аспірантів-кінознавців, успішно працює в спеціалізованих вчених радах Інституту мистецтвознав­ства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України та Національного уні­верситету культури і мистецтв, де обій­має посаду проректора з наукової ро­боти. Ним написані сотні оригінальних, сміливих і неординарних за концепція­ми наукових досліджень і розвідок.

Різноманітні праці вченого та його плідна багатогранна діяльність широко відомі не лише в Україні, але й за кор­доном, де він неодноразово з честю представляв нашу культуру і мистецтво. Він — заслужений діяч культури Польщі, заслужений працівник освіти Угор­щини, Почесний громадянин американ­ського міста Хьюстон в Техасі.

Талановитий вчений Сергій Безклубенко щедро віддає свій талант, увесь вогонь свого серця, енциклопедичні знання і багатства душі молодим будівничим незалежної України.



Э. М. Мытницкий,

народный артист Украины,



режиссер, художественный руководитель

Киевского театра драмы и комедии
ЧЕЛОВЕК ДЕЛА И СЛОВА
Театр, думаю, начинается с режиссера. Впрочем, любой театр и заканчивается режиссером... Наш случай особенный: автор идеи создания театра – Сергей Безклубенко – министр культуры Украины в семидесятые годы.

Хронология такова: май 1978 года, спектакль «Хозяйка» в театре Русской драмы им. Л. Украинки. Антракт. Безклубенко, прищурив глаза, припрятал предвкушение моей реакции: «Как вы относитесь к созданию нового театра?!». И не дав мне опомниться: «Завтра в 9.00 в Министерстве...» В июле приказ. 7 сентября 1978 года – первый сбор труппы; апрель 1979-го – первые премьеры – «Высшая точка – любовь», «Тревога», «Драма в учительской». Леся Капрелова, директор театра кукол, по просьбе Сергея Даниловича приютила нас, и, возможно, ее «жертва», брошенная на алтарь нового дела, оказалась главным стимулом в тот момент.

Когда Сергей Данилович возглавил Министерство культуры, закончился длительный период спячки. Произошли серьезные события: возникли новые театры, резко обогатился концертный репертуар, симфоническая музыка стала приоритетной в концертных залах, смело решались кадровые вопросы и т. д. С его легкой руки в 1978 году была организована новая драматическая трупа. Так я стал художественным руководителем театра драмы и комедии на левом берегу Днепра. А четырнадцать лет спустя другой министр культуры – академик Иван Дзюба предложил мне возглавить Театр имени Леси Украинки, и я рискнул принять его предложение. Сергей Данилович – умнейший и образованнейший человек – помню, весьма скептически прореагировал на мое решение. Он был знаком с этическим «климатом» театра на «правом берегу Днепра». И не ошибся. Но это другая история)

С С. Д. Безклубенко работать было легко. Помню сакраментальную фразу: при согласовании репертуара речь зашла о «Коварстве и любви» Шиллера, Безклубенко сказал: «Что ж, дерзайте, но поменьше коварства, и побольше любви!». В то время коварством и мы, и он были сыты по горло.

Встречаясь с Сергеем Даниловичем в его рабочем кабинете в Министерстве культуры, в театре, во Дворце «Украина» на обсуждениях репетиций готовящихся гала-концертов к разным датам, удивлялся вкусу, чутью и разновекторности художественной ориентации. Замечания, пожелания, предложения руководителям творческих коллективов, солистам, воспринимались не просто как общекультурные, эстетически выверенные, но и профессиональные соображения. Словом, говорит он всегда по делу! Реакции глубоко мыслящего человека, энциклопедически образованного, располагали аудиторию к немедленному воплощению услышанного! Дискуссий не было. И дело не в уровне должности, а в авторитете личности.

Общался Сергей Данилович очень спокойно, с обаятельной ироничностью, но с почти сенсорным воздействием. Мысль Сергей Даниловича волевая и покоряющая аргументацией. Трудно было поверить, что среди высшего эшелона советских «партайгеноссе» (Сергей Данилович служил и в ЦК КПУ) есть такой оригинальный случай.

Не раз Сергей Данилович встречался с творческим составом и техническими службами театра на левом берегу и, презентуя театру свои книги, обходя грязные отходы «политической кухни» наших дней, весьма корректно трансформировал внимание и «думы» аудитории в творчество, в литературу, в лучшие примеры киноистории.

Сергей Данилович располагал любую аудиторию к диалогу, а овладеть творческой аудиторией не так просто. Никогда не заигрывая, завораживает четкой, насыщенной мыслью, необъятной территорией знаний, умением включать и переключать внимание и устанавливать нужную «температуру» слушателей. О самом серьезном часто говорит на грани юмора и иронии, что, как правило, вызывает дополнительный импульс доверия, придает известный шарм и способствует «усвоению материала» разнокалиберной публикой.

Впечатления С. Безклубенко о спектаклях лаконичные, обобщенные, с позиции как бы многоярусного «мирового устройства», взгляды на театр, искусство не как на явление частного порядка… Искусство – непременный, неотъемлемый фактор не только духа, но и чувственности. «Ф. Шиллер, – пишет Безклубенко, – разделяет мысль, что театр обязан своим возникновением не только тяготению человека к новому и необычному (потребности познания), но и потребности людей «ощущать себя в состоянии страсти…»

Было и такое. Директор театра им. Леси Украинки Алексей Старостин предложил найти пьесу к очередному съезду КПСС и поставить спектакль. Я нашел. Пьеса Родиона Феденева – интересного человека, писателя, драматурга из Одессы. Спектаклем по его пьесе «Высшая точка – любовь» (Сергей Данилович читал, благословил) открыли в Киеве Театр драмы и комедии. Пьеса, которую я предложил театру им. Леси Украинки называлась «Прошу занести в стенограмму». Пьеса весьма неосторожная, на дворе – торжество развивающегося социализма, а Феденев предлагает серьезно задуматься о перспективах плановой экономики в океане мировой рыночной стихии! Возникла сложная ситуация – горком, разумеется, против. Плановая экономика – святая святых социалистической догматики! (спектакль состоялся, играли и в Москве, в театре им. Моссовета).

Философия – не книжная, а практическая – прогнозирует жизнь! Сергей Данилович – философ, историк, культуролог, искусствовед, но в первую очередь философ – видимо, давно услышал вибрации нашего общества, многобальные толчки в здании политической, а главное – экономической модели уже тлеющей страны (правда, пришедший к нам рынок пока ничего хорошего не принес, во всяком случае, в морали и нравственности).

…В театре на левом берегу Днепра висит портрет Сергея Даниловича, и он благословляет «всяк сюда входящего»!


В. В. Неволов,

письменник, науковець,

колишній держслужбовець

і колега ювіляра по Мінкультури, КНУКіМу та УЦКД
БАГАТОГРАННА ОБДАРОВАНІСТЬ
Життя є життя. І всіх воно крутить, притискує, обламує, змушує йти на компроміс. Це не я вигадав, це слова одного з найвеличніших діячів театру двадцятого століття – Володимира Івановича Немировича-Данченка. Крутило, тиснуло воно, життя, і Сергія Даниловича Безклубенка. Та за будь-яких обставин у його душі, у його особистості залишалася певна таємниця, таємниця живої душі, що дозволяла йому у найскрутніші миті не зраджувати собі, залишатися щирим, запалюючим, людяним, незважаючи ні на що… Ця загадка його душі завжди привертала мою увагу, зацікавлене ставлення до постаті С. Безклубенка навіть заворожувало часом, і я починав розмірковувати, а що ж це за якість така людська, що за нею криється. Звідки вона походить?.. Й одного разу я, здається, назавжди зрозумів для себе, що саме ця якість його особистості, ця його родзинка і є талантом – тобто те, що дається Господом Богом, природою. А талант завжди неповторний, індивідуальний. Неповторним і індивідуальним є і Сергій Данилович Безклубенко.

Упродовж півстоліття зацікавлено й урожайно трудиться С. Безклубенко на ниві вітчизняної культури. Розповідати про колегу зі спільними з моїми науковими зацікавленнями, та ще й про колегу такого наукового рівня, як Безклубенко, – тема невичерпна. У моїй душі велика вдячність, що його знаю, що вряди-годи можу з ним спілкуватись… Зібраний, сконцентрований, дисциплінований, людина слова – таким постає він переді мною з плином часу, ще з тих часів, коли я розпочинав у 1979 році свою роботу в апараті Мінкультури УРСР, відразу після закінчення аспірантури.

З перших зустрічей з Сергієм Даниловичем (а це час досить віддалений – майже сорок років), вродливим і тоді ще молодим чоловіком, нас усіх в апараті (а я ж тоді лише робив свої перші недосвідчені кроки на «чиновничій» ниві) вражала приязність, інтелігентність і масштабна широта його знань. До нього тягнулось чимало людей – з ним почувалося зручно й по-людському відверто. Безклубенко вносив щирість і душевну розкутість, а особливо - почуття голоду на знання. Для нас, особливо молодих співробітників, які тяглися до фундаментальної науки, така яскрава особистість, як Сергій Данилович стала важливим допінгуючим стимулом для пошуку свого шляху, до самоствердження.

Неординарність особи Сергія Даниловича Безклубенка як митця, педагога, організатора і науковця саме й полягає, як на мене, у його високій професійній компетенції, яка протягом усього життя забезпечувала його успішну кар’єру. Це той щасливий випадок, коли оточення, на всіх його посадах, куди б не кидала доля, завжди працює синхронно з ним на підставі визнання його особистих науково-мистецьких здобутків, коли всі відчувають глибоку повагу до колег, усіх співробітників. Як було нам незвично і приємно працювати в апараті міністерства, коли кожен день розпочинався з того, що керівник особисто вітав по внутрішньому зв’язку сьогоднішніх іменинників чи висловлював співчуття в особистому горі одному з нас, коли особисто міністр активно сприяв у вирішенні непростих житлових питань, як це було, зокрема, і зі мною, у чому я і моя сім’я все життя не перестаємо завдячувати цій людині. Сергій Данилович любить людей, а вони йому відповідають тим самим. Високий професіоналізм і людяність дозволяють С. Безклубенку в широких вимірах будувати й розвивати українську культуру.

Так, приміром, у травні 1978 року тодішній міністр культури України Сергій Безклубенко запросив до себе режисера Едуарда Митницького для розмови. Про що вони розмовляли, ми можемо тільки гадати. Але цю історичну зустріч можна за правом порівняти хіба що зі зустріччю Станіславського та Немировича-Данченка в «Слов’янському базарі». Тому що вже через три місяці, а саме 7 вересня 1978 року, відбувся перший збір трупи нового Київського театру драми і комедії. У 2003 році відбулося урочисте святкування 25-ліття театру на лівому березі Дніпра. Усупереч загальноприйнятому звичаю приймати в день народження подарунки, театр їх роздавав. А точніше — вручав колегам (руками героїв своїх постановок) Незалежну театральну премію Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра «Рідкісний птах», засновану на честь 25-ліття. Тоді «Рідкісним птахом» нагородили на цьому святі і Сергія Даниловича Безклубенка у номінації «Мудрість сови». А такі нагороди могли б йому шанобливо вручити ще зо два десятки відомих сьогодні мистецьких колективів, чия творча біографія розпочалась завдяки зусиллям тодішнього керманича всією багатовекторною галуззю культури – Сергія Безклубенка. Це я щодо його грані як державника…

А ще однією з характерних ознак Сергія Даниловича є висока культура, не однобічна, не обмежена рамками своєї професії, а така, що вільно переходить у споріднені, а часом і в досить віддалені галузі знань. С. Д. Безклубенко, один з тих подвижників філософської мистецтвознавчої науки, котрі, попри всі теперішні негаразди, й надалі успішно і плідно працюють на цій ниві. Ще на початку 1970-х років, коли, власне, й почалася його наукова діяльність, уже тоді виявилася в ньому одна важлива для сучасної людини риса – вміння долати труднощі.

Чи варто повторювати, що життя складне? Життя науковців і громадських діячів не тільки складне. Воно до того ж іще й тернисте. Творчі і життєві тернини часто стають життєвою драмою, а іноді й трагедією. Не виняток і творчий шлях С. Безклубенка. На щастя, не виняток, оскільки підтверджує у ньому сильну особистість.

То де ж береться у Сергія Даниловича наснага, де береться сила? Врешті, де береться ота несуєтна життєва філософія? Можливо, сила та й житейська мудрість – від непростого життєвого досвіду. А може, просто через щасливу вдачу, вроджений оптимізм та гумор, через розумну компромісність. У житті, як на довгій ниві, довелося йому і тяжко орати, і радісно збирати урожай. Зіставлення можна продовжувати, однак не вичерпати інтересів і захоплень, наукових заглиблень і творчих досліджень цієї дивовижно цілеспрямованої в роботі, глибоко ерудованої людини.

Лагідний, делікатний і дещо наївний, завжди усміхнений і надто доброзичливий у житті, він залишається безкомпромісним і навіть безпощадно суворим за письмовим столом. Спілкуючись з Сергієм Даниловичем, постійно доводиться ловити себе на думці, як приємно вести розмову з реалізованою людиною, що має чітку власну позицію щодо життя, світу та своєї професії. Гострий, дещо скептичний розум, колосальна ерудиція, наукова безкомпромісність – такий він, як на мене, Сергій Безклубенко. «Я вважаю, що найголовніше – навчитися жити так, щоб сумління не картало», – так якось сформулював мимохідь своє життєве кредо Сергій Данилович. Художня інтуїція, емоційна й інтелектуальна снага уособили погляд С. Безклубенка на етичне двосвіття людини. Саме в його роботах відкривається беззастережна духовна сміливість науковця, філософські грані його мислення і гуманістичний орієнтир. Наукові праці С.Безклубенка є значним внеском у справу відродження й подальшого розвитку української духовності.

Звичайно, розробка та впровадження будь-якого новітнього методу в національне мистецтвознавство вимагає створення сучасної методологічної бази, відповідного наукового середовища. Нині гостро відчувається невідкладна потреба в переосмисленні й уточненні конкретних понять і категорій, утвердженні нових методологічних принципів в аналізі й прогнозуванні перспектив розвитку національного мистецтва та мистецтвознавчої науки. Прагнення і намагання Сергія Безклубенка у цьому напрямку дають підстави сподіватися, що і з його вагомим внеском – фундаментальним двотомником «Мистецтво: терміни та поняття. Ілюстроване енциклопедичне видання у 2–х томах». (Т. І. – К., 2008, Т. ІІ. – К., 2010) – українське мистецтвознавство має всі можливості активно й повноцінно увійти, не втрачаючи самоідентичності, до сучасного європейського теоретичного контексту.

Попри фанатичну залюбленість у наукову працю, професор С. Безклубенко, упродовж багатьох років очолював кафедру теорії й історії мистецтва, тривалий час був головою спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій, тобто, науково дослідницьку працю вчений успішно поєднував з організаційно-педагогічною.

Як проректор КНУКІМу С. Безклубенко зробив немало доброго для піднесення престижу навчального закладу, для справи підготовки молодих науковців. Глибоко знаючи і належно поціновуючи художню творчість, навчально-виховний процес він спрямовував на якомога повніше й ефективніше використання творчого досвіду і традицій українського мистецтва. Завдяки цьому за час, відколи він займається в авторитетному, знаному виші науковою діяльністю, КНУКіМ став важливою школою підготовки справді національних кадрів, які, вливаючись у різні галузі художнього виробництва, справляляють відчутний вплив на піднесення мистецького рівня та формування національної своєрідності мистецтва України.

Для Сергія Даниловича Безклубенка ювілей – це подальша напружена праця, дослідницький пошук, повсякчасна турбота про поступ мистецтвознавчої науки. Відпочинки і свята – то не для нього.

Творче натхнення і потужна працездатність допомагають Сергію Даниловичу і сьогодні займати активну творчу позицію у культурному житті України. Він знаний фахівець, авторитетний вчений, тож молоді дослідники нерідко звертаються до Сергія Даниловича за порадою, просять керувати дисертаційними дослідженнями.

Дні вченого минають у щасливому пошукові незвіданого. Для багатьох Сергій Безклубенко є взірцем принципової позиції, об’єктивної оцінки мистецьких процесів і явищ, толерантності, делікатності, товариськості у відносинах з колегами. І ще одне – Сергій Данилович глибоко усвідомлює таку вічну істину, що досконалості немає меж, а є лише шлях до вершин досконалості – через працю. І він прагне, одержимий магією досконалості, продемонструвати нам оту магію.

Тож хочеться подякувати долі за можливість зустрітися і творчо пережити з Сергієм Даниловичем Безклубенком спільні радощі наукових досліджень. Щасти Вам, славний і дорогий колего! З роси і води!


О. Недбайло,

старший науковий співробітник УЦКД

Міністерства культури України,

колишній співробітник Мінкультури,

ветеран праці

Мій спогад про Сергія Безклубенка

Сергій Данилович Безклубенко… На мою думку, він був найкращим і, як зараз говорять, «найпросунутішим» міністром культури України, серед тих сімох, під керівництвом яких мені випало працювати у різні роки в центральному апараті міністерства. І тепер, після багатьох десятиріч, що пройшли, зберігаю надзвичайно добрі спогади про цю мудру, чуйну людину та справді демократичного керівника.

Добре пам’ятаю нашу першу зустріч. Це було навесні 1977 року. Мені, тоді ще молодому співробітникові відділу театрів, один з тодішніх керівників Мінкультури УРСР доручив передати заступнику завідувача відділу культури ЦК КПУ С. Д. Безклубенку інформаційні матеріали для ознайомлення. Коли прибув за призначенням і зайшов до кабінету, побачив чоловіка середнього віку в елегантних окулярах, добре випрасуваному костюмі сірого кольору, білій сорочці та гармонійно підібраній краватці. Цеківець підійшов до мене і простягнув правицю. «Безклубенко», – сказав він, пильно дивлячись на мене крізь скельця окулярів своїми великими світлими очима. Він із справжнім інтересом поцікавився, у якому відділі і на якій посаді я працюю, чи задоволений роботою. Отримавши відповіді на свої запитання, мимохідь переглянув міністерські папери, роблячи на них по ходу якісь позначки. Потім увічливо подякував, знову потиснув мою руку і, прощаючись, душевно і щиро побажав успіхів у роботі. Здавалося б, нічого незвичайного. Коротка розмова. Але щось мені підказувало тоді, що спілкувався я з непересічною особистістю. Весь зворотній шлях до міністерства мене не полишали думки про цю зустріч. Для себе ж я сформулював думку про цю людину так: апаратник-професіонал; здається, інтелектуал; очевидно, є порядною людиною.

Згодом, коли С. Д. Безклубенко очолив міністерство, я неодноразово мав нагоду переконатись у тому, що не помилився, що мої перші враження щодо нього виявились напрочуд точними. Доречно сказати, що на відміну від інших міністрів, Сергій Данилович по-справжньому слухав і по-справжньому чув співрозмовника, не випучував, а вмів не лише згладжувати гострі кути, а й допомогти, коли хтось з підлеглих потрапляв у незручну, ба навіть критичну ситуацію. Мені особисто завжди імпонували в ньому широка ерудиція та кругозір, тактовність і вміння дохідливо поставити завдання підлеглим. Він завжди знаходив можливість похвалити співробітника за добре виконану роботу. При цьому, як правило, робив це на загалі. Натомість критикував наодинці. До того ж і критикою це було назвати важко. Швидше, – виховною бесідою по суті прорахунку працівника у конкретній справі в гранично тактовній формі. Слід відзначити, що Безклубенко не терпів лицемірства. А сам рівно й із повагою ставився до всіх, незалежно від посади, суспільного становища і віку.

У мою пам’ять вкарбувались його напутні слова під час призначення мене директором новоствореного Київського Молодіжного (нині Молодого) театру. «Посада керівника таїть у собі багато спокус, – сказав тоді Сергій Данилович, – завжди про це пам’ятайте. І ніколи не дозвольте собі стати беручким, липкоруким… В добру путь!»

Навіть і не знаю, як склалася б моя кар’єра, та, зрештою, й доля у цьому житті, якби у ті часи – роки мого професійного становлення – на посаді міністра був би не С. Безклубенко, а хтось інший… З моєю негнучкою і запальною натурою, до того ж з юнацькою категоричністю і максималізмом… Мені пощастило. По-ща-сти-ло!!!




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 75-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик
Олександер Шугай : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. М. Малиш....
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 75-річчя від дня народження та
Професор Іван Тихонович Горбачук: Біобібліографічний покажчик: до 75-річчя від дня народження. – 2-е вид., допов. / Упоряд.: Ю. А....
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconЛада Сапухіна До 80-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик Суми 2016 Лада Сапухіна
Лада Сапухіна : до 80-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. Л. П. Сапухіна,...
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconПилип кислиця до 70-річчя від дня народження
Пилип Кислиця : до 70-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. К. Линник....
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconВипуск 4 Спадщина А. С. Макаренка І педагогічні пріоритети сучасності: 1991 2008 рр. (до 120-річчя від дня народження) біобібліографічний покажчик київ 2008

Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconВипуск 6 Софія Русова педагог, державний діяч, просвітитель (до 155-річчя від дня народження) біобібліографічний покажчик київ 2010
Лога Т. В., зав сектору наук організації та зберігання фондів філії днпб україни ім. В. О. Сухомлинського
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconПоетеса тетяна ульянівна корнійчук (до 60-річчя від дня народження) Біобібліографічний нарис
Поетеса Тетяна Ульянівна Корнійчук : біобібліогр нарис до 60-річчя від дня народження / Сарненська центральна районна бібліотека;...
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 90-річчя від дня народження
Михайло Івасюк: 1917-1995: До 90-річчя від дня народження М. Г.Івасюка Біобібліогр покажчик. Чернівці, 2007. 81 с
Бібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012 iconДо 65-річчя від дня народження
Г 96 Юхим Гусар: біобібліогр покажчик (до 65-річчя від дня народження). Чернівці, 2010. 40 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка