Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна



Сторінка2/4
Дата конвертації08.04.2017
Розмір0.7 Mb.
1   2   3   4

Біографія Василя Сумхинського

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім'ї. Тут пройшли його дитинство й юність. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.

Спочатку Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на робітфак, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.

В 1941 році добровольцем йде на фронт. В січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву. Тільки дивом залишився живий. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування в шпиталі на Уралі він просився на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. Його призначили директором середньої школи в селищі Ува Удмуртської АРСР. Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. В 1948 році Васи́ль Олекса́ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, до того ж ще і майже зруйнована за роки війни, відомою її зробив Сухомлинський. Педагог, як і філософ, потребує десятиріччя, щоб сформулювати свої світоглядні принципи, скласти педагогічні переконання. Багато років пішли на це і в Сухомлинського. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно — публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у життя та його твори залишаться назавжди. Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки 20 ст.

Біографія Олеся Донченко




Олександр Васильович Донченко народився 19 серпня 1902р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині в сім'ї сільського вчителя. 
Закінчив Лубенську чоловічу гімназію та курси позашкільної освіти. Працював учителем, інспектором політосвіти. З 1929р. переходить на літературну роботу. 
Почав свою творчість віршами. Писав переважно для дітей і молоді. Видав збірки оповідань: «Сурми» (1928), «Галаганчик» (1936),

«Пісня жайворонка» (1947), «Секрет» (1947), «Дочка» (1950) та ін. 
В його прозовій спадщині виділяються повісті: «Дим над яругами» (1929), «Дві весни» (1931), «Оаза в степу» (1932), «Розвідувачі нетрів» (1934), «Родина Мартинових» (1934), «Батьківщина» (1936), «Школа над морем» (1937), «Лукія» (1939), «Карафуто» (1940), «Підводний корабель» (1941), «Серце беркута» (1945), «Лісничиха» (1947), «Повість про новий дім» (1947), «Заповітне слово» (1949), «Шахта в степу» (1949), «Юрко Васюта» (1950); романи — «Зоряна фортеця» (1933), «Море відступає» (1934), «Карборундовий камінь» (1946), «Золота медаль» (1954). 
Помер 12 квітня 1954р.

Біографія Всеволода Нестайка

Всеволод Зіновійович Нестайко (30 січня 1930, Бердичів) — письменник, класик сучасної української дитячої літератури.  Для його творів характерно гумористичне обігравання імен та ситуацій. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964), «Незнайомець з 13-ї квартири» (1966), «Таємниця трьох невідомих» (1970).

Батько, Зіновій Нестайко, — народився в Чернелиці; закінчив гімназію в м. Бучач — під час Першої світової війни був січовим стрільцем в австрійській армії. Воював в лавах УГА, попав в польський табір полонених. Працював в Проскурові на цукроварні. В 1930 або 1933 р. заарештований радянською владою; загинув у концентраційному таборі. Мама Нестайка викладала російську мову та літературу. По смерті батька у 30-ті роки переїжджає з сином до Києва, де під час нацистської окупації організовує маленьку підпільну школу. Дід, о. Денис Нестайко — багаторічний декан і парох (УГКЦ) м. Бучач, знаний громадський діяч повіту.

Нестайко закінчує десятилітню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у п’ятому та дев’ятому класах. Курс дев’ятого класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступає на слов’янське відділення філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Всеволод Нестайко закінчує навчання на філологічному факультеті в 1952 році.

У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жюля Верна, Бориса Житкова, та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном.

Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництвах «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка».

П’ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році. За його повістями та оповіданнями поставлено фільми «Одиниця з обманом», «Чудеса в Гарбузянах», короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки».

Після проголошення Акту Незалежності України В.Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацьовують та публікують нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди. На початку 2000 року друкує в «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив». Веде програму на Національному радіо України «Радіобайка Всеволода Нестайка».

Згідно з соцопитуваннями, які провела у 1990–1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури — твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького інтересу.

1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до Особливого почесного списку Г. Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.



Біографія Грицька Бойка

Народився Грицько Бойко 5 вересня 1925 року в селі Оленівці на Донеччині в сім'ї службовця. Декілька поколінь Бойків, як згадує його син Вадим, уміли говорити віршами. Дід по материнській лінії, Олексій Корнієцький, залишив по собі кілька десятків пісень, які ще й досі співають у селах Донеччини. А батько поета, Пилип Бойко, теж писав вірші. Щоби видати їх, односельці зібрали гроші і відрядили секретаря місцевої комсомольської організації аж до Москви. І вийшла збірка "Чайка" українською мовою, але тодішня влада виплатила авторові гонорар... бібліотекою, 2000 невеликого формату книжок, які читало все рідне село Оленівка. Пилипа Бойка відправили на науку до Харкова, де він провчився лише рік, але встиг здружитися з однокурсником Володимиром Сосюрою...

Після закінчення сільської семирічки він вчився в Оленівській рудниковій школі, яка знаходилась досить далеко. Тому хлопцеві щодня доводилося вставати о четвертій ранку, кілька кілометрів йти пішки до станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи. І не здавалося, що важко, адже тяга до знань була безвимірною.

Після закінчення школи Грицько Бойко пішов на фронт захищати Батьківщину від навали фашистів. Служив рядовим кулеметного взводу, а потім і офіцером-зв'язківцем. Брав участь у боях під , був поранений і контужений. Удостоєний бойових урядових нагород.

Після війни Грицько Бойко став студентом українського відділу літературного факультету Донецького педагогічного інституту. У 1949 році закінчив його з відзнакою.

Початком своєї літературної діяльності Григорій Пилипович вважав 1950 рік: саме тоді вийшла його перша збірка віршів "Моя Донеччина". Але друкуватися він почав ще школярем. З мізерних гонорарів купував для сім'ї бодай якісь крупи і цим дуже пишався. Ще студентом видав першу книжку, і його одразу ж прийняли до Спілки письменників. Потім було ще кілька ліричних збірок. А згодом поет став писати виключно для дітей. У дитячій літературі не знайдеться, напевне, жанру, в якому б не працював Грицько Бойко: поеми, вірші, скоромовки, лічилки, загадки, п'єси-казки, тобто все, що подобається таким чарівним жителям країни Дитинства.

Письменник видав близько ста книжок для дітей. Ще за життя наклад його книжок сягав двадцяти мільйонів. Особливо полюбилися малечі "Билиці дяді Гриця", "Про дідуся Тараса", "Смішинки", "Хлопчик Ох", "Ніс у сметані", "Шпаргалка-виручалка" та інші. А ще на слова поета створено понад чотириста пісень, здебільшого для дітей. Збірник пісень на слова Г. Бойка "Соловейко" побачив світ у 1974 році.
Список творів занадто довгий. Лише в Україні за життя поета вийшло понад п'ятдесят книжок у прозі та віршах, у тому числі дитячих пісень. Смішинки про малят і звірят, шкільні й спортивні веселинки, скоромовки-спотиканки, загадки адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.

Грицька Бойка справедливо можна назвати неперевершеним майстром сміху в поезії для дітей. Він, як ніхто інший, вмів не просто розважати молодших читачів, а й з теплим, добрим гумором дотепно й незлобливо показати найрізноманітніші вади дитячого характеру. Вереда, замазура, хвалько, брехун, ледар, базіка, невіглас, недотепа, боягуз, підлабузник, задавака, ябеда, роззява, симулянт — ось «знамениті» персонажі його чудових віршів та поем.

Помер 25 вересня 1978 року. Похований на міському кладовищі в « Берківцях». Поруч з ним похований його син драматург Василь Бойко.

Біографія Анатолія Качана

autoshape 10

Качан Анатолій Леонтійович  народився 16 січня 1942р. в с. Гурївка . Дитячі роки минули в селі Новопетрівське Новоодеського району Миколаївської області.


Середню освіту здобув у с.Засілля Жовтневого району Миколаївської області.1960 – 1965рр. — навчався на факультеті української філології Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Після закінчення університету вчителював у придунайському містечку Вилкове, був військовослужбовцем у Криму, кореспондентом молодіжної газети, редактором видавництва «Маяк» в Одесі. З 1971 року живе в Києві.
Протягом тривалого часу очолював літературні відділи у дитячих журналах «Піонерія» (тепер « Однокласник»), «Барвінок», «Соняшник», республіканське літературне об'єднання школярів «Первоцвіт», а в газеті «Вечірній Київ» вів сторінку творчого саморозвитку дітей «Кораблик», яка згодом переросла в самостійне видання «Я Сам//Сама».
Працював на державній службі в Міністерстві інформації України та Комітеті з Національної премії України імені Тараса Шевченка. З 2004 року — голова творчого об'єднання дитячих письменників Київської організації НСПУ.
Друкуватися почав у студентські роки — з 1962 року. Член Національної Спілки письменників України з  1979 року.

У переліку творчих здобутків письменника — 15 книжок для дітей та юнацтва, добірки поезій, що увійшли до шкільних підручників і посібників, хрестоматій та антологій україської дитячої літератури, численні публікації в зарубіжних виданнях, пісні, написані у співавторстві з відомими українськими композиторами, статті та інтерв'ю з проблем дитячої літератури.


Біографія Степана Жупанина

Степан Ілліч Жупанин народився 18 січня 1936 року в селі Іршаві (тепер місто Закарпатської області) в багатодітній сім’ї хліборобів Марії Петрівни та Ілька Андрійовича Жупанинів.

У дитинстві любив слухати оповіді про Довбуша, січових стрільців, про відьом і домовиків, водяників і лісовиків. Від батька навчився коломийок, умів грати на сопілці. А мати часто розповідала хлопчикові легенди, притчі, казки.

У школі Степан захопився ляльковим театром. У сьомому класі перед початком лялькової вистави Степан виконав власний вірш-пісеньку «Мак і бджілка», який пізніше ввійшов до першої книжки «Бджілка» (1959). Потім навчався в Ужгородському університеті. Закінчивши філологічний факультет Ужгородського університету в 1959 році, учителював в Ільниці, Виноградові, де керував районним літературним об’єднанням «Пролісок». У 1973 р. закінчив аспірантуру в науково-дослідному інституті педагогіки України. Тоді ж захистив дисертацію «Естетичне виховання молодших школярів засобами пейзажної лірики». Кандидат педагогічних наук. Доцент. П’ятнадцять років викладав в Ужгородському університеті українську літературу, психологію, завідував кафедрою гуманітарних дисциплін, а з кінця 1986 р. завідував кафедрою педагогіки і психології та суспільних дисциплін Закарпатського інституту вдосконалення кваліфікації вчителів. В останні роки працював викладачем Ужгородського училища культури.

Жупанин був доктором педагогічних наук, професором, заслуженим працівником народної освіти України. Він — автор близько 300 наукових праць, підручників, посібників.

Викладацьку діяльність поєднував із літературною. Серед його творчого доробку чимало скоромовок, дитячих закличок, віршованих оповідань, що склали 25 збірок. Серед них: «На високій полонині», «Сестрички-смерічки» (1962), «Світле озерце» (1975), «Смерековий край» (1985), «Гірська стежинка» (1965), «Ватра» (1981), «Лісовий світанок» (1986), «Світлячок та бджілка» (1989), «На високій полонині» (1993), «Сто загадок» (1993). Він продовжив у дитячій літературі Закарпаття традиції Олександра Духновича і Марійки Підгірянки.

Мелодійними поезіями Степан Жупанин привернув увагу композиторів. В одному з листів до нього композитор Анатолій Кос-Анатольський писав, що його вірші самі просяться на музику. Понад сто його віршів стали піснями. Покладені на музику А. Філіпенком, А. Кос-Анатольським, Д. Задором, Б. Фільц, Л. Дичко, А. Рябчуном та ін. Побачили світ книги пісень на його слова та музику А. Кос-Анатольського «Пісні для дітей» (1974), «Сонечко» (1983), «Журавлик» (1989), дитяча кантата на музику Лесі Дичко «Барвінок» (1983), збірка пісень для школярів «Ластів’ята» (1991), «Закарпатські візерунки» (1993).

Займається також перекладацькою роботою. Окремою книжечкою «Помандрую завтра в ліс» (1977) в його перекладах з’явилися вірші російського поета І.Мазніна. У своїй книзі «Смерековий край» (1985) С.Жупанин відводить цілий розділ перекладам віршів знайомих йому дитячих поетів усіх республік тодішнього Союзу. Пере­клав з угорської ряд поезій Барбари Салаї, що живе на Закарпатті.

Автор багатьох нарисів про людей Закарпаття, статей та рецензій про творчість Ю. Гойди, М. Томчанія, Параски Амбросій, В. Ладижця, Марійки Підгірянки, Барбари Салаї, Ольги Рішаеї та сучасних молодих письменників. Разом з П. Скунцем упорядкував своєрідну дитячу антологію поетичних творів письменників Закарпаття під назвою «Карпатська весна», яка вийшла 1982 р. в Братіславі. Підготував читанку для молодших школярів «Сонячний світ» (1972) та збірку художніх творів для самостійного читання у початкових класах шкіл України з угорською, молдавською та польською мовами навчання — «С чего начинается Родина» (1987). Окремими виданнями в перекладі російською мовою з’явилися збірки «Лесные часы» (1974), «Кукушкины сапожки» (1981), «Рассвет» (1987), словацькою — «Зозулині чобітки» (1981), угорською — «Вівчарик» (1980), чеською — «Журавлику мій милий» (1977). Чимало творів С.Жупанина опубліковано в газетах, журналах та збірниках для дітей у перекладах на білоруську, молдавську, туркменську, таджицьку, казахську, та ін. мови.

Помер 7 січня 2005 року, в Ужгороді. Похований на доманинському кладовищі.



Біографія Олега Буценя

]

Народився Олег Буцень  4 березня 1923 року в Києві в сім'ї службовця. У 1941році після закінчення десятирічки поступив у Тбіліське авіаційне училище. Учасник радянсько-німецької війни. Воював на різних фронтах до її кінця, нагороджений медалями.

Після демобілізації поступив на філологічний факультет Київського університету, а після його закінчення в 1951 році працював учителем української мови та літератури в Бережанському педагогічному училищі на Тернопільщині, потім — в дитячій редакції Українського радіо, у видавництві «Веселка».

Жив у Києві. Помер після важкої хвороби 11 жовтня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 8а).

Перші вірші з'явилися у фронтовій пресі, у студентські роки друкувався у газеті. Олег Буцень — перший редактор-упорядник календаря «Дванадцять місяців», що почав виходити у Дитвидаві з 1958 року. Писав оповідання про дітей і для дітей. Оповідання звучали по радіо. Друкувалися в журналах «Малятко», «Барвінок», у московських альманахах «Звездочка», «Круглый год».

Переважна більшість книжок Олега Буценя випущенавидавництвом «Веселка». Це зокрема збірки оповідань для малят:



  • «Що розповів калачик» (1959);

  • «З ранку до вечора» (1961);

  • «Так чи не так» (1962, 1979, 1983);

  • «Город узимку» (1963, 1969, 1988);

  • «Не варто ображатись» (1964);

  • «Солодкий дощ» (1965);

  • «Наше відкриття» (1967, 1972, 1977);

  • «Перші канікули» (1973);

  • «Підйомний кран» (1988).

Окремі твори друкувалися в щорічниках «Календарик-дошколярик», у збірниках «Перший раз — у перший клас» (1986), «Веселі пригоди» (1985, 1986), «Слово до слова — весела розмова» (1994, 2002).

Оповідання видавалися у перекладі на російську мову.



Біографія Дмитра Павличка





Дмитро́ Васи́льович Павли́чко  — український поет, перекладач,літературний критик, громадсько-політичний діяч.

Народився 28 вересня 1929 р. у селі Стопчатів що на Івано-Франківщині) Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в радянській десятирічці. Від осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА. 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Протягом 1971–1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт».

Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з’явилася у 1953 р. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955),«Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійнихцензорів. У 1968 р. вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети Подільської осені»(1973), «Поеми твого обличчя»(1974), «Спіраль» (1984), «Поеми і притчі» (1986), «Покаяні псалми» (1994). Д. Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонат» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами»(1984), «Біля мужнього слова» (1988).

Д. Павличко — один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. У 1990–1999 роках — Народний депутат України. З 21 жовтня 2005 року — знову обраний народнимдепутатом України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся в Києві 18-20 серпня 2006 р., Павличка Дмитра Васильовича було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької,португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов. Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з’явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (вид. «Дніпро» 1986 р.).

З жовтня 1995 до травня 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці.

Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року. Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за півкілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку.

Д. Павличко — автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964, у співавт. з В. Денисенком), «Захар Беркут» (1971), а також автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа»(1960).

Біографія Ярослава Стельмаха

autoshape 20

Ярослав Михайлович Стельмах (30 листопада 1949, Київ — 4 серпня 2001) – український дитячий письменник, драматург, кіносценарист, перекладач. Син письменника Михайла Стельмаха.

Народився 30 листопада 1949 року у Києві. В 1971 році закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, у 1981 році — Вищі літературні курси в Москві, потім аспірантуру. Жив в Києві на Печерському узвозі, 8. Загинув 4 серпня 2001 року в автомобільній катастрофі. На Бориспільській трасі старенький автомобіль «Жигулі», в якому Стельмах їхав до себе на дачу, раптово втратив керування, врізався в автобус «Ікарус», вилетів на узбіччя і загорівся. Похований в Києві на Байковому кладовищі поруч з батьком (ділянка № 2).

Автор популярних дитячих книг: «Митькозавр із Юрківки», «Вікентій Премудрий» «Голодний, Злий і Дуже Небезпечний» та інших. Переклав на українську мову ряд популярних п’єс, які йшли на сценах Києва і Львова. Кіносценарії: «Циганка Аза», (1987), «Провінціалки» (1990), «Кіценька» (1995) (в складі серіалу «Острів любові»).



Біографія Анатолія Костецького

«Вітаю вас, мої славні і хороші книголюбчики та казкознавчики…», цими словами майже кожного ранку упродовж кількох років вітав, як ніхто по своєму, слухачів популярної радіопередачі «Пригоди славнозвісних книг» Анатолій Георгійович Костецький. Усе, що написане цим письменником, неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з дітей. А все це тому, що Анатолій Костецький вмів ніби не виходити з віку своїх героїв — бути або ж ровесником читача, або ж не набагато за нього старшим. Так добре він знав і відчував той світ, у якому вчаться, мріють, дружать і бешкетують герої його пригодницьких повістей і віршів. «А. Костецький справжній дитячий письменник, як то кажуть, від Бога. Причому цілком оригінальний, ні на кого не схожий», — справедливо зауважив свого часу добре відомий дітворі Всеволод Нестайко.

Народився А. Г. Костецький у Києві в сім’ї вчителів. Про своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було важке: класний керівник тато; «нормальні» діти після школи відпочивали від учителів, а в школі від батьків а у мене вчителі і вдома, і в школі…». У п’ять років хлопець сам читав і писав, навчився грати в шахи й плавати. Відтоді не розлучався зі спортом, книгою, пером. Ще в дитячому садку, коли його, малого, дорослі запитували «Ким ти хочеш бути?», він упевнено відповідав: «Письменником!» І через багато років, коли Богдан Чалий запитав вже відомого тоді літератора Анатолія Костецького: «Не шкодуєте, що стали дитячим письменником?», він відповів: «Тільки дитячим! Нас, дитячих, читатиме мінімум два покоління. Адже батьки передають своїм дітям те, що їм подобалося в дитинстві. Читатимуть власним дітям літературу, яка колись припала їм до серця»

Після закінчення школи в 1963 році Анатолій Костецький навчався в технікумі радіоелектроніки, потім у Київському університеті. Закінчивши аспірантуру, Анатолій Георгійович одинадцять років працював в університеті, викладав мовознавство на філологічному та романо-германському факультетах. У 80-х роках він залишив цю роботу — обрав літературу.

Ще в першому класі у Анатолія Костецького був зошит із власними віршами. У п’ятому він отримав на шкільному конкурсі диплом за вірші, присвячені Тарасові Шевченку. Друкуватись почав «аж» у двадцять років. Свою літературну творчість А. Г. Костецький розпочав з ліричних віршів про природу та кохання. 1967 року доля звела поета-початківця з Михайлом Стельмахом, який щедро почав ділитися з ним таємницями творчості. Він порадив Анатолію Костецькому писати для дітей і через кілька років уже був редактором першої його книжечки «Джміль про сонечко гуде » (1972).

Анатолій Костецький — автор понад п’ятдесяти поетичних і прозових книжок: «А метеликам весело», «Весняні дарунки», «Все про мене», «Лист до птахів», «Де літо живе?», «Батьки нас не розуміють», «Бюро знахідок», «Постукай у моє вікно», «Все — як насправді», «Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито — здавайтесь!», «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків», «Мої та твої таємниці» та інших. Твори А. Костецького перекладено російською, молдавською, чуваською, польською, німецькою, угорською та іншими мовами. Чимало їх є в підручниках для молодших школярів. Поет і сам багато часу віддавав перекладам з англійської, німецької та деяких слов’янських мов. Він є автором статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури.

Талановиті твори А. Г. Костецького та його лицарське служіння дитячій літературі відзначено літературними преміями імені М. Трублаїні, імені О. Копиленка та однією з найвищих літературних нагород України — премією імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconБіографічний ланцюжок. Біографічний ланцюжок
Афганська тематика провідний мотив ранньої творчості Василя Слапчука
Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconМайстри українського перекладу Короткий біографічний та бібліографічний довідник
Збірка вміщує коротку інформацію про українських перекладачів, бібліографію з питань перекладацької літератури. Біографічний матеріал...
Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconБєлкіна Алла Василівна
Бєлкіна Алла Василівна – народилась 18 липня 1956 року в с. Мельниця Ковельського району Волинської області, в сім’ї службовців
Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconОмар Хайям – корифей персько-таджицької літератури Бакумець Оксана Василівна
Бакумець Оксана Василівна, вчитель світової літератури Сушківського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад загальноосвітня...
Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна icon1 Я, Потураєва Ірина Василівна, працюю над проблемою
Я, Потураєва Ірина Василівна, працюю над проблемою: «Формування здорового способу життя на уроках хімії, біології та основ екології....
Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconУкраїнський національний біографічний архів як перспективний проект наукових досліджень в бібліотеках вузів

Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconІван Карпенко-Карий І. Біографічний диктант
Майбутній письменник займав посаду … в Бобринецькому повітовому суді
Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconДухневич Лариса Петрівна головний лікар комунального закладу «Луцька міська клінічна лікарня»

Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconРись Лариса Федорівна Науковий ступінь: кандидат філологічних наук Вчене звання: доцент

Білогірський райметодкабінет Біографічний помічничок-довідничок Щеховська Лариса Василівна iconЗатверджений склад
Мудрак Лариса Михайлівна – співголова робочої групи, заступник голови Національної ради


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка