Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018



Сторінка7/10
Дата конвертації20.02.2018
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Деякі відомості про приховану масу
і темну енергію

З точки зору сучасних уявлень про оточуючий світ – матерія загалом має дуалістичні властивості, існує в формі речовини і поля. Речовинна матерія має дискретний (квантовий) характер, на мікрорівні складається з атомів, молекул та елементарних частинок. Матерія у вигляді поля має хвильові властивості. З точки зору квантової фізики, межа між цими видами матерії розмивається. Останнім часом увага вчених звернена на існування «прихованих» форм матерії – прихованої маси і темної енергії.

Поняття прихованої матерії та темної енергії істотно відмінні, хоча іноді вживаються в одному значенні. Розглянемо обидва поняття.

Прихована матерія (в космології та астрофізиці вживають ще поняття темна маса і темна речовина) – загальна назва сукупності астрономічних об’єктів, недосяжних прямим спостереженням новітніми астрономічними технологіями. Тобто, це астрономічні об’єкти, які не випромінюють достатньої кількості електромагнітного чи нейтринного випромінювання для спостереженням за ними.

Щодо речовини, з якої складається прихована матерія, висунуто багато гіпотез. З часом частину цієї речовини було виявлено. Згідно останніх спостережень, до списку складових прихованої матерії належать остиглі білі карлики, нейтронні зірки, міжгалактичний газ і чорні дірки. Однак, за оцінками теоретиків цих об’єктів занадто мало.

За результатами багаторічних спостережень за галактичним кластером, який знаходиться на відстані п’ять з половиною мільярдів світлових років від Землі, вчені з Гавайського Університету описали структуру прихованої матерії. Астрономи стверджують, що прихована матерія являє собою «павутиння», яке служить свого роду будівельним матеріалом при формуванні у Всесвіті великих об’єктів, таких як галактичне скупчення. Вздовж волокон цього павутиння рухається гарячий міжзірковий газ, температура якого сягає 200 мільйонів градусів.

Всі перераховані об’єкти відносяться до баріонної форми матерії. Таких форм матерій, за оцінками вчених, трохи більше 4%. Ще 23% припадає на так звану небаріонну приховану матерію, яка не бере участі в сильних та електромагнітних взаємодіях. На сьогодні до такого виду матерії відносять елементарні частинки, які називаються нейтрино. Ці частинки беруть участь лише в слабких та гравітаційних взаємодіях і виявити їх дуже складно.

Прихована матерія багатокомпонентна і її вивчення значною мірою проводиться на рівні гіпотез. Як вже було зазначено, особливий інтерес представляють дві можливі компоненти темної матерії: нейтрино і малі («первинні») чорні дірки. Ці об’єкти можуть відчутно, а іноді й катастрофічно, проявляти себе не тільки в глибинах Всесвіту, а й на Землі.

У сучасного розуміння прихованої матерії є дві проблеми:


  1. Астрофізична – тобто є протиріччя між даними спостережень за галактиками і їх скупченням та їхніми параметрами, які визначаються гравітаційними ефектами;

  2. Космологічна – протиріччя спостережувальних космологічних параметрів і отриманих за астрофізичними даними.

В наш час існує декілька методів спостереження за прихованою матерією. Один з методів оснований на теорії Альберта Ейнштейна, яка пояснює, чому тіла не тільки заломлюють світло, а й викривлюють простір-час навкруги: наш Всесвіт «тремтить» від гравітацій, які поширюються від надгігантських об’єктів. Тобто світло, що прямує від небесних тіл, може заломлюватися без видимих причин. Одержуючи такі результати, вчені почали стверджувати, що на шляху ходу променів знаходиться прихована матерія, яку не можна помітити за допомогою звичайних методів.

Наприклад, промені квазара на Землі спостерігаються заломленими. Це означає, що на своєму шляху вони пройшли через деяку матерію. Цією матерією може бути галактика з темної речовини і ненормальним гравітаційним полем.

Гравітаційне поле створює своєрідні лінзи, які затягують світло квазара, викривлюючи і збільшуючи його зображення. На Землі отримують картину з чотирма квазарами і галактикою посередині. Кут відхилення світла вказує на кількість прихованої матерії в галактиці. Голубі дуги в галактиках – також ознака прихованої речовини на шляху променів світла. Таким чином, гравітаційні лінзи дають можливість вченим ідентифікувати та вимірювати темну матерію.

За результатами, отриманими таким методом, вчені вважають, що Чумацький Шлях – це скупчення планет, порівняльних за розмірами з Землею, які притягаються до гігантської чорної діри, маса якої сягає 600-3000 мільярдів мас Сонця.

Є метод, який базується на спостереженнях за галактиками. Можливість реалізації досліджень за ним велика, оскільки такі досліди не потребують особливого обладнання. Принцип методу полягає в спостереженні за рухом і взаємодією галактик. Їх зіткнення утворює невеликі чорні діри, а злиття ядер галактик обумовлює утворення чорних дірок, маси яких сягають 2.5 мільярдів мас Сонця.

За таким принципом була відкрита чорна діра в сузір’ї Альфа Центавра, яка є найближчою до Сонця зоряною системою (4.35 світлових років). Вона набагато більша за чорну діру в Чумацькому Шляху і за годину поглинає масу, еквівалентну масі 4 планет Земля.

Також одним з методів дослідження прихованої матерії є математичні розрахунки. За допомогою математичних обчислень було вперше відкрито існування прихованої матерії швейцарським астрономом Фріцом Звікі в 1937 році. Він проводив спостереження за обертанням скупчення галактик. Як відомо із законів гравітації, швидкість обертання галактичних об’єктів і скупчень галактик залежить від відстані до центра мас і розподілу маси всередині системи. Зіставивши відомі формули і астрономічні спостереження, було отримано парадоксальний результат: маси галактик набагато більші, ніж ми вважали.

Теоретичні роботи і отримані нещодавно експериментальні результати показують реальність практичних застосувань прихованої матерії. В першу чергу – це нейтрино ультранизьких енергій. Тут відкриваються надзвичайні перспективи. Так, наприклад, нейтрино ультра-низьких енергій може допомогти людству в енергетиці. Явна перевага такого виду енергії порівняно з сучасною ядерною полягає в тому, що в процесах, обернених до бета-розпадів, індукованих нейтрино, не виникають радіоактивні відходи. І, навпаки, якщо в якості палива використовувати відходи ядерних електростанцій (збереження яких являється дуже великою екологічною проблемою), то, крім вироблення енергії, буде відбуватися перетворення радіоактивних відходів в нерадіоактивні.

Також нейтрино може бути використаним в нових засобах передачі інформації. На відміну від електромагнітних хвиль, нейтрино може реалізовувати зв'язок з підземними і підводними об'єктами, з об'єктами в металічних порожнинах.

Залишкові 73% складу Всесвіту припадають на так звану темну енергію, про яку нам відомо ще менше, ніж про приховану матерію.

На початку минулого століття Альберт Ейнштейн прагнув забезпечити незалежність космологічної моделі теорії відносності від часу (стаціонарна модель Всесвіту). Тому він ввів так звану космологічну сталу, яку позначив буквою «лямбда» – Λ. Це число було формальною константою, в якій Ейнштейн не вбачав ніякого фізичного змісту. Після того, як було встановлено розширення Всесвіту, необхідність в Λ відпала. Ейнштейн назвав космологічну сталу своєю найбільшою науковою помилкою. Згодом було доведено, що стала Хаббла, яка визначала темп розширення Всесвіту, змінюється з часом, причому ця залежність характеризується саме «помилковою» ейнштейнівською сталою Λ, яка робить внесок до щільності прихованої матерії Всесвіту. Ця частина прихованої матерії називається темною енергією.

Існує два варіанти пояснення сутності темної енергії:



  1. Темна енергія є космологічною константою – незмінна енергетична густина, яка рівномірно заповнює простір.

  2. Темна енергія являє собою деяку квінтесенцію – динамічне поле, енергетична густина якого може змінюватись в просторі і часі.

Деякі з прихильників першої гіпотези приписують темну енергію самому простору чи вакууму, що є питанням визначення. Альтернативний підхід випливає з твердження, що темна енергія – це свого роду частинкоподібне збудження деякого динамічного скалярного поля, що називається квінтесенцією. Відміна від космологічної константи полягає в тому, що густина квінтесенції може змінюватись у просторі і в часі. Ніяких свідчень існування квінтесенції поки що не знайдено, але відхиляти цю гіпотезу, нема підстав. Підтвердженням існування квінтесенції могли б бути спостереження за змінами фундаментальних констант у просторі-часі.

Таким чином, наш світ на 95% складається з речовини, про яку ми майже нічого не знаємо. Можна по-різному ставитися до цього твердження, яке безперечно є фактом. Воно може викликати тривогу, яка завжди супроводжує зустріч з чимось невідомим. Засмучення, що такий довгий і важкий шлях розвитку фізики, яка описує властивості нашого світу, привів до факту: більша частина Всесвіту прихована від нас і наразі невідома. Але досвід показує, що всі загадки, які ставило перед собою людство, рано чи пізно розв’язувались. Безперечно, знайдеться відповідь й на загадку темної матерії і енергії, яка, безсумнівно, принесе людству радикально нові знання.



Стаття підготовлена за публікаціями в літературі.
Література

  1. Сюняєв Р.А.Физика космоса: малая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, 1986. — 783 с.

  2. Блиох П.В., Минаков А.А. Гравитационные линзы. — М.: Знание, 1990. — 64 с.

  3. Зельдович Я.Б., Хлопов М.Ю.Масса нейтрино в физике элементарных частиц и космологии ранней Вселенной. — М.: Научный журнал УФН, 1981. — 45с.

  4. Трофименко А.П. Черные дыры в физике Земли. — М.: АРТИ-ФЕКС, 1997. — 112 с.

  5. Пархомов А.Г.Влияние потока частиц скрытой массы на результаты измерений гравитационной постоянной. — М.,1993. — 237 с.

  6. Пархомов А.Г., Уланов С.Н. Экспериментальная проверка возможности регистрациинейтрино ультранизких энергий с использованием ядерной реакции обратногобета-распада.— М., 1991. — 19 с. — Рукопись деп. в ВИНИТИ 11.01.91, №199-B91.


Горбачук І.Т.,Маруженко О.В. – студент

Михайло Петрович Драгоманов
(1841 - 1895)

(до 175-річчя від дня народження)

Минає 175 років від дня народження видатного українського мислителя і громадського діяча, педагога, публіциста, історика, філософа, соціолога, економіста, етнографа і літературознавця М.П.Драгоманова. Народився він 30 вересня 1841 р. у м.Гадячі на Полтавщині в родині нащадка козацької старшини, дрібнопомісного дворянина-правознавця П.Я.Драгоманова. Батьки на той час були високоосвіченими, інтелігентними людьми, мали досить багату бібліотеку. Рід Драгоманових славився прогресивними поглядами і гуманістичними моральними традиціями. Батько М.Драгоманова був шанованим на Полтавщині захисником скривджених простих людей, а дядько Яким перебував свого часу під слідством за зв’язки з декабристами.

В 1849 - 1853 рр. М.Драгоманов навчався в Гадяцькому повітовому училищі, а після його закінчення продовжив навчання в Полтавській чоловічій гімназії. В навчанні був настирливим, цілеспрямованим, незалежним у поглядах, багато читав, був зацікавленим історією. Його сестра Ольга (майбутня відома українська письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) писала, що “книжок... Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів... здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі... як Шлоссер, Маковей, Прескот, Гізо”.

Вже в Полтавській гімназії М.Драгоманов проявив людську і громадянську гідність, ставши на захист неправдиво звинуваченого викладачем свого колеги-гімназиста. В результаті наразився на загрозу звільнення з навчального закладу. І лише вплив батьків та клопотання Попечителя Київського учбового округу М.Пирогова дозволили йому скласти іспити за курс гімназії і вступити в 1859 р. на історико-філософський факультет Київського університету Св.Володимира.

Одержавши в університеті унікальні можливості для удосконалення освіти, М.Драгоманов не гаяв часу, навчався з повною віддачею своїх сил і розумових здібностей. Разом з тим, він поринає у суспільні і політичні процеси, які постійно вирували в неспокійному студентському середовищі.

У травневі дні 1861 р., коли перевозили труну з тілом Тараса Шевченка від Петербурга до Канева, в Києві на Подолі на поховальному мітингу від студентів виступив М.Драгоманов. У полум’яній промові пророчими виявились його слова: “Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець”. Разом з Тадеєм Рильським, Павлом Чубинським та іншими свідомими українськими громадськими діячами М.Драгоманов ніс труну Великого Кобзаря до пароплава “Кременчук”, що стояв на пристані Києва.

В 1863 р. Михайло Драгоманов закінчив навчання в університеті і вже як сформований професійний історик і громадський діяч розпочинає свою трудову діяльність спочатку як приват-доцент кафедри всесвітньої історії Київського університету, а з 1870 р., після захисту магістерської дисертації на тему: “Питання про історичне значення Римської імперії і К.К.Таціт”, працює на посаді доцента цього вузу. З самого початку праці в університеті він стає членом громадського об’єднання “Громада”, завданням якого було пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання національної літератури, історії, права, культури, народного побуту. В 60-х рр. розпочинається його активна публіцистична діяльність. В статтях крім історичних, філологічних, соціологічних, економічних, етнографічних питань Михайло Драгоманов ставить акценти на політичному підґрунті проблем.

У 1872 р. Київський університет Св.Володимира відряджає молодого вченого Михайла Драгоманова за кордон. Він відвідує Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів і замість запланованих двох років перебуває там майже три. Ці роки були надзвичайно плідними для Михайла Драгоманова у контексті формування власних поглядів і переконань та порівняння їх із західноєвропейським досвідом. Він працює в архівах зазначених міст, слухає курси лекцій провідних європейських учених, бере активну участь в тогочасних політичних подіях Європи. Виступає в пресі, пише статті на соціальні, освітні і політичні теми.

За статтю “Педагогическое значение малорусского языка" цар Олександр II власноручно звільнив М.Драгоманова з посади доцента Київського університету і заборонив працювати в Україні, прирікши його, таким чином, на вічне вигнання. Молодий вчений емігрував в 1875 р. за кордон: спочатку до Львова, Праги, а потім до Швейцарії, де створив осередок української політичної еміграції, який став центром української думки 80-х - 90-х рр. Доля склалася так, що М.Драгоманов був змушений душею і серцем бути в Україні, а головою - в Європі.

В Женеві в 1876 р. М.Драгоманов заснував вільну українську друкарню і почав видавати збірник “Громада”, а пізніше і журнал ’’Громада”, де друкував заборонені в Росії твори Тараса Шевченка, Панаса Мирного, О.Герцена, лист В.Бєлінського до М.Гоголя, сприяв публікації творів і статей народницької еміграції.

У науковій і науково-популярній творчості М.Драгоманова значне місце належало історії України, національному питанню, мові й освіті українських дітей у безпосередньому зв’язку відносин з Польщею та Росією. Він прагнув визначити місце України в сім'ї Європейських держав, причини її тяжкого національного становища, прагнув знайти шляхи виходу з нього. В ґрунтовній, науково-виваженій статті “Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876)”, написаній наприкінці 70-х - початку 80-х років в еміграції, М.Драгоманов розглядає перебування України у складі Російської імперії як “пропащий час”, що не дав ніякого прогресу в національному плані. Він підсумовує: “за ті часи, як Україна пристала до Московського царства, з його самовільним царем, з кріпацтвом, жившого без науки, - то царська самоволя заїла вольності українські”.

В другій половині 80-х рр. М.Драгоманова запрошують до співпраці в українських демократичних журналах Галичини “Друг”, “Світ”, “Народ”, де він друкує літературно-критичні і наукові статті. Він також співпрацює з українською та російською ліберальною пресою, друкується в англійських, німецьких, французьких, італійських, болгарських та інших виданнях.

Всеєвропейську славу М.Драгоманов здобув своїми доповідями на захист переслідуваної царизмом української мови і літератури в 1878 р. на Першому міжнародному літературному конгресі в Парижі, де зачитав французькою мовою і розповсюдив серед делегатів доповідь “Українська література, проскрибована російським урядом”. На фактичному матеріалі автор доводив, що український народ переслідується царським деспотичним урядом, а українська мова, культура і література в Росії заборонені. Цей виступ був сміливим патріотичним вчинком. На міжнародному рівні прозвучав голос українця на захист поневоленого народу, на захист його рідної мови й літератури, голос проти русифікації і денаціоналізації українців.

У 1889 р. М.Драгоманова запрошують болгарські вчені на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету. В Софії він прожив останні роки свого життя, працюючи професором університету, де, як писав болгарський вчений П.Атанасов, навчав і “виховував болгарську молодь в дусі свободи і непримиримості до будь-якої тиранії” і “виростив цілу плеяду вчених, викладачів, учителів, своїх послідовників”.

В середині 90-х рр. XIX ст. у Російській імперії в черговий раз посилюється тотальний наступ на волелюбний настрій українського народу. “Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні”, - писала Леся Українка, яка часто навідувала в останні роки свого дядька і вчителя.

Несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 р. обірвала життя видатного українця, політичного і громадського діяча, вченого, педагога Михайла Петровича Драгоманова. Похований він на міському кладовищі у Софії. В 2005 р. делегація педагогів і студентів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова відвідала Софійський університет та вклонилася пам’яті М.Драгоманова біля пам’ятника на місці його поховання.
Іван Горбачук
Нобелівські Лауреати, що народились або працювали в Україні

Земля Українська багата не лише чорноземами, природними викопними цінностями, зачарованою природою, а й, перш за все, талановитими людьми, які народжуються під теплим сонцем і синім небом нашого краю.

У цій статті ми задумали подати коротку інформацію щодо тих видатних особистостей, які народились або працювали в Україні і на своєму життєвому шляху проявили талант та мудрість, досягнувши найвищого у своїй галузі знань міжнародного визнання, ставши лауреатами Нобелівської премії. Таких обранців Божого дару на сьогодні одинадцять осіб.

Ілля Ілліч Мечников (1845–1915).

Народився у с. Іванівка-Панасівка (зараз с. Мечникове, Дворічанського району, Харківської області). Дитинство Мечников провів у селі, де народився. Він був п’ятою дитиною у родині. Мати – Емілія Мечникова (уроджена Невахович), була дочкою відомого єврейського письменника Лева Неваховича. Батько Іллі Мечникова – гвардійський офіцер військ царської охорони в Санкт-Петербурзі.

Навчався Ілля Мечников у Харківському ліцеї, який закінчив із золотою медаллю. Зробив невдалу спробу продовжити навчання у Німеччині. Після повернення на Україну був зарахований на відділення природничих наук Харківського університету і за два роки – у 1864 році – блискуче склав усі випускні екзамени. З 1864 по 1867 роки — працював і навчався у Гессені, Геттінгені та Мюнхені. У 1867 році отримав ступінь магістра зоології.

У 23 роки Ілля Мечников уже був доцентом зоології, працював у Новоросійському університеті (Одеса, 1867-1868 рр.) та екстраординаторним професором Санкт-Петербургського університету (1868-1870 рр.).

У 1870 – 1882 рр. Ілля Мечников завідувач кафедри зоології і порівняльної анатомії Новоросійського університету. Разом із Миколою Гамалією створюють першу в Російській імперії і другу у світі, після Пастерівської у Парижі, Одеську бактеріологічну станцію (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології).

У 1887 р. Мечников виїхав до Парижа, де очолив лабораторію в інституті Луї Пастера, а з 1903 р. він стає заступником директора цього інституту. В інституті Пастера Мечников пропрацював 28 років.

Що ж визначного у науці зробив Мечников? Ми часто чуємо «треба зміцнити імунітет», «все залежить від захисних функцій організму», «організм повинен сам побороти хворобу». Тепер ми розуміємо, що будь-яке захворювання набирає сили тоді, коли людський організм ослаб.

У XIX столітті ніхто не знав про таке поняття як імунітет. На основі дослідів саме Мечников вперше зрозумів, що при захворюванні організм веде боротьбу з хвороботворними бактеріями. Мечников сформулював загальну теорію запалення як захисної реакції організму в боротьбі з інфекцією і заклав основи імунобіології. Мечников назвав такий процес фагоцитарною реакцією організму, а ті клітини, що борються з мікробами – фагоцитами. Ця теорія стала основою сучасної концепції імунітету людини.

Мечников вважав, що основну захисну функцію організму мають лейкоцити. Німецький вчений-імунолог Пауль Ерліх є засновником гуморальної теорії імунітету, він вважав, що захисну функцію в організмі виконують антитіла, які виробляються у відповідь на захворювання. На сьогодні встановлено, що в людині є клітинний і гуморальний імунітети. Нобелівський комітет у 1908 році присудив одну Нобелівську премію Іллі Мечникову і Паулю Ерліху «за вивчення імунної системи».

Наукові дослідження Мечникова визнані в усьому світі. Він був обраний почесним академіком Російської академії наук, почесним членом Паризької, Віденської, Нью-Йорської, Бельгійської, Румунської та ряду інших академій.



Петро Леонідович Капиця (1894–1984)

Родина Капиців (по матері) походить з українських волинських дворян Стебницьких. Батько – генерал Леонід Капиця – також виходець з Волині.

Відомий у світі фізик Петро Леонідович Капиця народився в Кронштадті у військово-морській фортеці, де служив його батько, генерал-лейтенант інженерного корпусу. Мати – Ольга Ієронімівна Капиця (Стебницька) була відомим педагогом і збирачем фольклору.

П. Капиця закінчив гімназію у Кронштадті та поступив на факультет інженерів-електриків Петербургського політехнічного інституту, який закінчив у 1918 році. Три роки викладав у цьому ж інституті. П.Капиця разом з однокурсником М. Семеновим розробив метод вимірювання магнітного момента атома в неоднорідному магнітному полі. Цей метод у 1921 році був удосконалений О. Штерном.

У 1921 році П. Капиця за сприяння А.Ф. Іоффе та М. Горького виїхав до Англії в Кавендішську лабораторію в Кембріджі, якою керував Ернест Резерфорд. Досліджував відхилення α і β – частинок в магнітному полі. З часом П. Капиця перейшов до вивчення проблем фізики низьких температур. Важливим його винаходом було створення в 1934 р. дуже продуктивної установки для зрідження газів, в тому числі і гелію при Т=4,3 К.

Капиця в Кембріджі здійснив цикл фундаментальних досліджень і вже в 1923 р. отримав премію імені Дж. Максвелла та ступінь доктора філософії. У 1924 році він був призначений заступником директора Кавендішської лабораторії з магнітних досліджень. У 1929 р. П. Капиця був обраний дійсним членом Лондонського Королівського товариства. Академія наук СРСР присвоїла П.Капиці вчений ступінь доктора фізико-математичних наук і обрала його (1929 р.) своїм членом-кореспондентом та консультантом Українського фізико-технічного інституту (УФТУ) у Харкові, де у 1933 році урочисто була відкрита спеціально для П.Капиці нова лабораторія і він став її першим директором.

У 1934 р. П. Капиця приїхав у відпустку в СРСР, а повернутися назад до Кембріджу йому не дозволили. У 1935 році він став директором спеціально створеного Інституту фізичних проблем у Москві, дійсним членом Академії наук СРСР (1939 р.), лауреатом Сталінської премії (1941, 1943 рр.) з фізики. Він став засновником таких галузей досліджень як фізика низьких температур та фізика сильних магнітних полів.

З 1935 р. – П. Капиця «невиїзний» науковець СРСР, а за виступи проти створення атомної бомби в 1945 р. був усунений з посади директора Інституту фізичних проблем і 8 років перебував під домашнім арештом. 1947 р. – професор Московського фізико-технічного інституту. 1955 р. – знову був призначений директором Інституту фізичних проблем.

Лауреат Нобелівської премії з фізики (1978 р.) «за фундаментальні відкриття і винаходи у галузі фізики низьких температур» П. Капиця був членом 25 наукових товариств Швеції, Польщі, Голландії, Німеччини, Америки, Індії тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 75-річчя від дня народження та
Професор Іван Тихонович Горбачук: Біобібліографічний покажчик: до 75-річчя від дня народження. – 2-е вид., допов. / Упоряд.: Ю. А....
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 75-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик
Олександер Шугай : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. М. Малиш....
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconПилип кислиця до 70-річчя від дня народження
Пилип Кислиця : до 70-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. К. Линник....
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconБібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012

Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconЛада Сапухіна До 80-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик Суми 2016 Лада Сапухіна
Лада Сапухіна : до 80-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. Л. П. Сапухіна,...
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 90-річчя від дня народження
Михайло Івасюк: 1917-1995: До 90-річчя від дня народження М. Г.Івасюка Біобібліогр покажчик. Чернівці, 2007. 81 с
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 65-річчя від дня народження
Г 96 Юхим Гусар: біобібліогр покажчик (до 65-річчя від дня народження). Чернівці, 2010. 40 с
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 75 -річчя від дня народження
С 50 Кузьма Смаль: біобібліогр покажчик (до 75-річчя від дня народження). Чернівці, 2009. 28 с
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconВипуск 4 Спадщина А. С. Макаренка І педагогічні пріоритети сучасності: 1991 2008 рр. (до 120-річчя від дня народження) біобібліографічний покажчик київ 2008

Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 120-річчя від дня народження
З-14 Дмитро Загул: біобібліог покажчик (до 120-річчя від дня народження). Чернівці, 2010. 24 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка