Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018



Сторінка8/10
Дата конвертації20.02.2018
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Ігор Євгенович Тамм ( 1885–1978)

Народився у Владивостоці. Батько працював інженером будівельником на будівництві Транссибірської залізничної магістралі. Походив з німецької родини, яка переїхала до Росії ще в XIX столітті. В 1898 р. родина переїхала в Єлисаветград (нині Кіровоград, Україна). І.Є. Тамм закінчив Єлисаведградську чоловічу гімназію в 1913 році і поїхав вчитися в Единбурзський університет (Великобританія). Закінчивши перший курс, повернувся у 1914 р. і поступив на фізико-математичний факультет Московського університету, який закінчив 1918 р. Брав участь у першій світовій війні.

Викладацьку діяльність І. Тамм почав у 1919 р. в Таврійському університеті (Симферопіль), у якому також навчався. З 1921 р. викладач фізики Одеського політехнічного інституту. Наукову діяльність розпочав під керівництвом видатного фізика цього інституту Леоніда Мандельштама, а з 1922 р. І. Тамм працює в Москві у ряді університетів, у тому числі і в Московському державному на посаді приват-доцента. У науковій галузі розробляє квантову теорію розсіювання світла в твердих тілах  і теорію розсіювання світла електронами, явище фотоефекту в металах тощо.

З 1930 р. І. Тамм професор і завідувач кафедри теоретичної фізики Московського державного університету. Доктор фізико-математичних наук (1934) і член-кореспондент академії наук СРСР. Він також з 1934 р. і до закінчення життя був завідувачем сектору теоретичної фізики академічного інституту імені. М.П. Лебедєва (пізніше Фізичний інститут АН СРСР).

У 1946 р. І. Тамм був залучений до роботи над створенням першої атомної бомби в СРСР, а в 1948 виникла проблема створення водневої бомби. За пропозицією І.В. Курчатова І. Тамм створив спеціальну групу для вивчення цього питання. І. Тамм був переведений в КБ-11 в Арзамас-16 начальником відділу. В 1952 р. – начальник сектору. До групи входили В.Л. Гінзбург і А.Д. Сахаров. 12 серпня 1953 р. відбулося успішне випробування першої радянської водневої бомби. В 1953 р. І. Тамм обраний академіком АН СРСР, за виконання особливих завдань йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і молот».

Як теоретик І. Тамм працював у галузі квантової механіки, розвинув кількісну теорію ядерних сил на основі якої була розроблена сучасна мезонна теорія ядерних сил. У 1936-1937 рр. І.Тамм став одним із творців теорії випромінювання Черенкова-Вавілова.

У 1954 р. академік І.Є. Тамм повернувся до Москви і працював у Фізичному інституті АН СРСР до закінчення життя.

У 1958 році Тамму, Франку і Черенкову була присуджена Нобелівська премія з фізики «за дослідження теорії випромінювання Черенкова-Вавілова».

І.Є Тамм обраний членом багатьох наукових академій світу. Лауреат двох Сталінських премій СРСР, нагороджений чотирма орденами Леніна, іншими високими нагородами.

У м. Кіровограді на будинку єлисаветградської чоловічої гімназії, в якій навчався І. Тамм, встановлена меморіальна дошка.



Лев Давидович Ландау (1908–1968)

Народився в м. Баку (Азербайджан) в родині інженера-нафтовика. Його надзвичайна обдарованість проявилась в дитинстві. У 18 років він написав першу друковану статтю. Закінчив фізико-математичний факультет Ленінградського університету (1927). У 1927-1932 навчався в аспірантурі, працював науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту. У 1929 р. був направлений на стажування в Данію (Інститут Нільса Бора), в Англію і Швейцарію.

У 1932 р. очолив теоретичний відділ Українського фізико-технічного інституту в Харкові. З 1937 р. в Інституті фізичних проблем АН України, академік. У 1937 р. рятуючись від процесу, що розпочався в Харкові над фізиками, він прийняв запрошення П.Л. Капиці і посів посаду керівника теоретичного відділу Інституту фізичних проблем. У 1938 р. його арештували за антирадянську агітацію. У в’язниці провір рік і був звільнений завдяки надзвичайним зусиллям Капиці, який взяв Ландау «на поруки».

Л. Ландау вважався легендарною фігурою в історії радянської і світової науки. Він робить визначні наукові відкриття в галузі квантової механіки, фізики твердого тіла, магнетизму, фізики низьких температур, фізики космічних променів, гідродинаміки, квантової теорії поля, фізики атомного ядра і елементарних частинок, фізики плазми.

За визначні досягнення в теорії конденсованих середовищ, зокрема теорії рідкого гелію, у 1962 р. Ландау була присуджена Нобелівська премія з фізики.

7 січня 1962 р. на шляху з Москви до Дубно Л.Ландау потрапив у автокатастрофу. Дістав дуже серйозні поранення і біля двох місяців був у комі. Фізики всього світу брали участь у порятунку Ландау. Життя вдалося врятувати, однак після поранення Ландау перестав займатися науковою діяльністю.



Шарпак Жорж (Харпак Георгій) (1924–2010)

Народився у Волинському містечку Дубровиця (Рівненська обл.) в єврейській родині польського походження. Коли Ж. Шарпаку було три роки його батьки (батько – Мотя Шарпак і мати – Ханна Шапіро) виїхали з Польщі і оселилися в Хайфі (Палестина). У 1931 році через Польщу переїхали до Парижа.

У час Другої Світової війни Ж.Шарпак з батьками переїхали на вільний від німецької окупації південь Франції, де брав участь у русі Опору і в 1943 р. був ув’язнений та депортований у нациський концентраційний табір Дахау, де залишався до звільнення у 1945 р.

У 1948 р. Ж. Шарпак закінчив Паризьку школу гірничої справи, отримав ступінь бакалавра і почав працювати у Національному центрі наукових досліджень та отримує ступінь доктора наук в галузі ядерної фізики в Колеж де Франс (1954), де працював у лабораторії Фредеріка Жоліо Кюрі. З 1959 р. працює у Європейському центрі ядерних досліджень «ЦЕРН» в Женеві. У 1984 р. стає професором і працює в Школі поглибленого вивчення фізики і хімії в Парижі. У 1985 р. Ж.Шарпак – дійсний член Французької Академії наук.

Жорж Шарпак був одним із найвидатніших спеціалістів у галузі фізики елементарних частинок. Нобелівську премію Ж.Шарпаку присуджено у 1992 р. «за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».

Зельман Абрахам Ваксман (1888–1973)

Американський вчений, що народився в с. Нова Прилука, Подільської губернії (нині Вінницька область). Закінчив початкову релігійну школу та Одеську гімназію. Для отримання університетської освіти емігрував до США. У віці 23 роки (1911 р.) З. Ваксман прибув до Філадельфії і вступив до сільськогосподарського коледжу, вивчав мікробіологію грунту, в 1915 р. одержав ступінь магістра природничих наук.

За дослідження в галузі хімії ферментів Каліфорнійського університету в Берклі у 1918 р. З. Ваксман одержав ступінь доктора філософії.У результаті досліджень біохімії ґрунтів і взаємозв’язків між організмами в процесі їх формування, вчений встановив «санітарні» властивості ґрунтових мікробів-антагоністів. Він також встановив, що за процес розкладу палички туберкульозу (палички Коха) в ґрунті відповідальними є мікроби-анталогісти. Ці відкриття мали вирішальне значення у боротьбі з туберкульозом.

Ретельні дослідження ґрунтових мікробів з метою пошуку антибіотиків, які могли б протидіяти збудникам туберкульозу, були проведені З. Ваксманом і його колегами. У 1943 р. його послідовники відкрили стрептоміцин, високоефективний у протидії збудникам туберкульозу. Після доробки і тестування, з 1946 р. стрептоміцин став широко використовуватись у лікувальній практиці.

У 1949 р. З. Ваксман заснував Інститут мікробіології і став його директором. У 1952 р. З. Ваксман нагороджений Нобелівською премію з фізіології та медицини «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».

Ісідор Айзек Рабі (1898-1988)

Лауреат Нобелівської премії 1944 року «за резонансний метод вимірювання магнітних властивостей атомних ядер».

Американський вчений-фізик, народився на Лемківщині у місті Риманеві (нині Польща). Майбутній вчений емігрував до Америки разом з батьками ще в дитинстві. Навчався в Корнельському університеті м.Ітаки, штату Нью-Йорк, в Колумбійському університеті (з 1923 року), де отримав науковий ступінь доктора фізики в 1926 році. Виїхав у Європу на стажування (Німеччина, Данія), встановив наукові в’язки з Н. Бором, О. Штерном, В. Паулі. Повернувшись до США (1929 р.) І. Рабі стає викладачем Колумбійського університету.

Під час другої Світової війни І. Рабі працює у радіолокаційній лабораторії Массачусетського технологічного інституту, удосконалює радарні системи, стає консультантом Оппенгеймера – керівника Манхеттенського атомного проекту (був свідком перших випробувань атомної бомби).

У 1945 р. І. Рабі очолює фізичний факультет Колумбійського університету. Крім Нобелівської премії, І. Рабі був нагороджений рядом міжнародних премій та відзначений медалями «за визначні наукові здобутки».

Роальд Хілелійович Гоффман (1937 р.)

Лауреат Нобелівської премії 1981 року «за розробку теорії протікання хімічних реакцій».

Народився в Золочеві в родині випускника Львівської політехніки інженера Хілеля Шафрана та вчительки Клари Розен.

Під час другої Світової війни, в 1944 р., разом з матір’ю утекли із Золочівського єврейського гетто і перейшли до Польщі.

З 1949 р. жив у США, навчався у школі для обдарованих дітей в Нью-Йорку. З 1955 р. – студент медичного факультету Колумбійського університету, проходив спеціалізацію з хімії у Гарвардському університеті, з квантової хімії в Інсальському університеті (Швеція), стажування у Московському університеті імені. М. Ломоносова. З 1962 р. – доктор хімічних наук, 1965 – професор Корнельського університету. У 1981 р. одержав Нобелівську премію з хімії. Член НАН США, американської асоціації фундаментальних наук, Міжнародної академії квантово-молекулярних досліджень, Американського фізичного товариства тощо.

З 1991 р. систематично відвідує Україну, підтримує наукові зв’язки зі Львівським національним університетом ім. І. Франка, співпрацює з Фондом громадських досліджень то розвитку.



Шмуель Йосип Халеві Агнон (справжнє прізвище Чачкес) (1888–1970)

Ізраїльський письменник, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».

Народився в м. Бучач на Тернопільщині у заможній і освіченій єврейській родині Ш.Й. Агнон, як особистість, формувався на основі кількох культур і релігій: у Бучачі, Коломиї, Львові, Тернополі уживалися українська, польська та єврейська мови і культури. На духовному грунті співіснували каталоцизм, іудейство, православ’я.

Проживаючи на Галичині два десятиліття, майбутній класик єврейської літератури опублікував тут більше 70 різних за жанром літературних творів. Його публікації з’являлись у журналах і газетах Бучача, Коломиї, Львова. У двадцятирічному віці він прибув до Львова і плідно співпрацював у єврейських періодичних виданнях.

У 1908 р. Ш.Й. Агнон виїхав до Палестини. Переселившись до Палестини він продовжував писати твори за мотивами з реального життя людей Галичини. З 1912 р. Ш.Й. Агнон жив у Німеччині, видав кілька книг «У колі праведних» (1921), «Біля затвора» та «Історія легенд» (1922). У 1924 Ш.Й. Агнон повернувся до Єрусалима. У 1930 р. відвідав в останнє у житті свою батьківщину – Бучач. За мотивами подорожі він написав роман «Гість на одну ніч».

Дослідники відзначають благотворний вклад української і єврейської культур та досвіду Миколи Гоголя і Михайла Коцюбинського на творчість Ш.Й. Агнона. Він про це говорив у своїй Нобелівській промові «Що вплинуло на мою творчість?».



Саймон (Семен) Кузнець (1901–1985)

Американський економіст, Лауреат Нобелівської премії з економіки 1971 року «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної і соціальної структур, так і процесу розвитку».

Народився у Харкові. Навчався у реальному училищі, успішно закінчив гімназію і протягом двох років навчався на юридичному факультеті Харківського університету, де на той час вивчали економічні дисципліни. Навчаючись працював у відділі статистики Центральної ради профспілок України. Надрукував першу наукову статтю «Денежная заработная плата рабочих и служащих фабрично-заводской промышленности г. Харкова в 1920 г.».

З 1922 р. С. Кузнець проживає у США і навчається в Колумбійському університеті.В 1926 р. (25 р.) захистив докторську дисертацію. З 1927 р. працює у Національному бюро економічних досліджень. Міжнародне визнання здобули дослідження національного доходу США як одного з найважливіших показників рівня економічного розвитку американського суспільства. У 1930 р. виходить його праця «Столітня динаміка виробництва і цін».

С. Кузнець з 1969 р., протягом 20 років працює професором Гарвардського, Пенсильванського університетів та університету Джона Гопкінса. В цей час виходить друком його одна з головних книг «Капітал і американська економіка», яка містить історико-статистичний аналіз основних тенденцій економічного розвитку США протягом столітнього періоду.

Менахем Вульфович Бегін (1913–1992)

Політичний діяч і сьомий прем’єр-міністр Ізраїлю (1977-1983) народився у сім’ї секретаря брест-литовської (брестської) єврейської громади. У Бресті (українська етнічна територія, нині на території Білорусії) закінчив єврейську релігійну школу, пізніше державну гімназію (1931) і вступив на юридичний факультет Варшавського університету (закінчив у 1935 р. зі ступенем магістра права).

Від дитячих і юнацьких років М. Бегін був активним учасником боротьби за незалежність Ізраїлю. З 1948 р. після утворення держави Ізраїль він є одним із найбільш активних громадських і політичних діячів. В результаті перемоги в 1977 р. на виборах блоку, сформованого М. Бегіном, він вперше в історії Ізраїлю створив правий уряд і став його прем’єр-міністром.

Вже незабаром, після приходу до влади, Бегін став одним з ініціаторів переговорів з Президентом Єгипту Анваром Садатом, що завершилися підписанням у вересні 1978 року Кемп-Девідських угод (повноформатну кінцеву мирну угоду було підписано згодом, перед Білим домом у Вашингтоні26 березня1979 року). За мирне врегулювання відносин непримиренних ворогів Бегін та Садат спільно отримали Нобелівську премію миру 1978 року.

У 1983 р. із-за нервового виснаження і проблем зі здоров’ям М. Бегін пішов у відставку. В останні роки він відійшов від активного публічного життя. Помер 1992 року і похований у Єрусалимі.

Горбачук І.Т.,Мусієнко Ю.А.

На сторожі рідного слова

Історія України – героїчна, сповнена багатьох випробовувань її народу на міць та здатність до об’єднання заради захисту своїх земель і своїх осель від злостивих сусідів, заради права бути господарями на своїй землі.

З часу підписання Переяславської угоди Україна все більше підпадала в залежність від Російської імперії. Починаючи від Олексія Михайловича, його сина Петра І, Катерини ІІ тощо всі російські царі й імператори дотримувалися окупаційної політики щодо України, і, відповідно, своїми указами, розпорядженнями та військовими діями посилювали тиск на елементи її державної самостійності. Під особливим наглядом були питання мовної і культурної асиміляції українців, їх обрусіння. Паралельно йшло економічне і соціальне поневолення. В результаті жорсткого контролю невпинно падав освітній потенціал нації. Під неусипним жандармським оком перебувала діяльність української інтелігенції. Природно, це викликало невдоволення, протести, а часто і збройний спротив народних мас.

Боротьба українського народу за свої права і самостійність то наростала, то занепадала, але не припинялася ніколи. На кожному етапі цієї боротьби на захист своїх прав ставали нові і нові духовні лідери, яких, як по Божому промислу, знову і знову породжувала благословенна українська земля. І. Котляревський, В. Гоголь (батько), П. Гулак-Артемовський, Г. Сковорода, Т. Шевченко, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка та інші створюють упродовж першої половини ХІХ ст. нову поезію, нову літературу, новий театр і це все зрозумілою кожному селянинові, робітникові, дитині українською мовою. Разом з тим в цей час М. Чертєлєв, М. Максимович, І. Срезнєвський, П. Лукашевич, О. Бодянський та інші укладають збірники усної народної творчості і цим повертають шану дослідженням мови українського народу. В результаті зусиль української громадськості 1804 року засновується Харківський, а 1834 року – Київський університети.

За ініціативи і сприяння національно свідомої інтелігенції в кінці 50-х і на початку 60-х років ХІХ ст. спочатку у Києві, а згодом в Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі виникають і швидко набирають сили та масовості так звані недільні школи, які мали на меті поширення знань українською мовою серед широкого загалу населення. Ці школи утримувались на кошти громад, а вчителі і студенти вели навчання безкоштовно. Професори Метлинський і Костомаров приходять до думки про необхідність національної реставрації України.

В 1863 році російський уряд та частина російської інтелігенції доходять висновку, нібито для Росії потенційно смертельну загрозу становить український рух, об’єднаний у громади. В черговий раз посилюються репресії. Навіть носіння вишиваної сорочки чи виконання народних пісень оцінювались як підривна діяльність. Двадцятого червня 1863 року видається розпорядження міністра внутрішніх справ Валуєва про припинення друкування релігійних та навчальних книг українською мовою. Це був так званий “валуєвський циркуляр”. Розгорнувся новий виток боротьби проти всього українського. Були роки, коли в Росії не з’явилося жодної книги українською мовою. Минає ціле десятиліття і лише на початку 70-х років українство знову оживає. Ознакою тих часів була інтенсивна наукова праця з створення підвалин українознавства. В. Антонович, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Костяківський, О. Русов, П. Чубинський, М. Лисенко та інші гуртуються навколо українського наукового товариства “Південно-Західна філія російського географічного товариства” в Києві. З членів київської громади таємно утворилася так звана Стара громада. Українські вчені почали займатися українознавчими студіями, впорядкуванням знань і фактів з української етнографії, історії, географії, словесності тощо. Виходять друком збірка історичних пісень українського народу В. Антоновича і М. Драгоманова, збірка чумацьких пісень О. Рудченка, праці П. Чубинського з етнографії правобережної України. Стара громада придбала газету “Київський телеграф”, головним редактором якої призначається М. Драгоманов. Газета стала виразником українських національних ідей.

Підйом українського національного руху знову налякав урядові російські кола. Помічник куратора Київського учбового округу М. Юзефович у 1874 році направляє до уряду донос на членів Київської громади і рекомендує ліквідувати Географічне товариство. Цар Олександр ІІ у 1875 році створює комісію для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю. До складу комісії увійшли міністри внутрішніх справ і народної освіти, обер-прокурор Синоду, начальник жандармерії і Юзефович. Комісія запропонувала закрити Географічне товариство, Київську громаду, припинити видання “Київського телеграфу”, вислати М. Драгоманова і П. Чубинського за межі України. Міністерство народної освіти заборонило викладання у початкових класах будь-яких дисциплін українською мовою, наказало вилучити зі шкільних бібліотек українські книги, розпорядилося замінити вчителів-українців на росіян.

Цар Олександр ІІ прийняв рекомендації комісії і 18 травня 1876 року у німецькому місті Емсі, де він лікувався, підписав указ, який забороняв у російській імперії друкування українською мовою будь-яких текстів, засуджуючи таким чином на смерть літературу і мову одного з найбільших слов’янських народів. Багатомільйонний народ, його культура і історія виявилися поза законом, заборона української мови і письменства серйозно підірвала віру в свою справу багатьох діячів і талановитих українців, які відроджували національну культуру. В. Антонович обрав компромісну позицію, М. Костомаров занепав духом і навіть радив товаришам підкоритися політиці царату, П. Гулак-Артемовський зневірився і вважав, що його рідну мову чекає безрадісне майбутнє.

Одним з тих, у кого не виникало жодних сумнівів, хто продовжив нелегку боротьбу і став на сторожі українського слова, був М. Драгоманов. У рік появи Емського указу про заборону в Росії української мови і літератури М. Драгоманов видає працю “З питання про малоросійську літературу”, в якій наводить текст цього ганебного указу. Емський указ царя не був оголошений, а розісланий як циркулярний лист, підписаний начальником головного управління в справах преси Григор’євим. Мовчала про цей указ і російська преса. Отже М. Драгоманов першим порушив питання стосовно Емського указу. В передмові автор писав, що українцям лишається тільки йти своєю дорогою і працювати та ще раз працювати для свого народу, сподіватися лише на власні сили, не звертати уваги на круків, “що каркають безглуздими циркулярами”.

З гострою критикою політики царського уряду, Емського указу виступив М. Драгоманов у 1878 році на Першому міжнародному літературному конгресі в Парижі, де зачитав французькою мовою і розповсюдив серед делегатів доповідь “Українська література, проскрибована російським урядом”. Мету доповіді М. Драгоманов сформулював так: “Хочу ознайомити Парижський Конгрес зі станом, в якому опинилася в Росії українська література, яку забороняє і переслідує уряд однієї з найбільших держав світу”. Цей конгрес проходив під керівництвом письменників В. Гюго та І. Тургенєва і мав на меті вивчити становище, в якому опинилися письменники різних країн, та обговорити заходи, яких треба прикласти для його покращення.

Доповідь М. Драгоманова – це короткий виклад історії українського народу, його мови і літератури. Автор намагався обґрунтовано, на фактичному матеріалі довести, що український народ переслідується царським деспотичним урядом, а українська мова, культура і література в Росії заборонені. Текст доповіді був сприйнятий делегатами зацікавлено та набув широкого розголосу і відгуку в Європі та світі.

Виступ М. Драгоманова на Конгресі в Парижі був сміливим і патріотичним вчинком. На міжнародному рівні прозвучав голос українця на захист поневоленого народу, на захист його рідної мови і літератури, голос проти русифікації і денаціоналізації українців.

Разом з тим М. Драгоманов був переконаний, що незважаючи на переслідування українського слова, українська мова буде відроджуватись й з часом займе гідне місце серед мов світу. Це переконання обґрунтовувалось тим, що основою української мови є народне мовлення. Народні пісні, розповіді, науки не вмирають, а набирають сили і все більше освічених людей “говорять уже з кафедр мовою доволі гарною і живою”.



В 1881 році в статті “Що таке українофільство” М. Драгоманов вказує, що в Австрії проживає понад три мільйони українців, вони мають близько 15 періодичних видань і користуються рідною мовою в школах, гімназіях, в університетах. Студенти говорять українською мовою про Спенсера, про медицину чи тригонометрію так само природно, як у Парижі про це говорять французи, а в Москві – росіяни.

На закид ідеологам русифікації, які стверджували, що українцям, які живуть у заснованій “великоруським плем’ям” державі потрібно стати росіянами, М. Драгоманов зауважує, що на правому березі Дніпра – Польща, але це не означає, що жителі цієї території України мають ополячуватися. Якщо дотримуватися позиції русифікаторів, то виходить, що двадцять мільйонів українців перестануть говорити українською мовою, а стануть говорити половина польською, половина – російською, частина їх, що живе за Карпатами – угорською, а живучі на Буковині – німецькою або валашською. Крім того, можуть відбутися нові “адміністративні комбінації” і, наприклад, поляки опиняться під владою німців і тоді українцям знову доведеться займатися переробкою мови. Подібні обґрунтовування М. Драгоманова не могли бути спростованими.

Багато уваги приділяв М. Драгоманов обґрунтуванню своїх поглядів на розвиток мов взагалі. Він вказував, що коли дивитися на мову лише як на засіб спілкування, то виникає спокуса розробити загальний засіб для обміну думками у вигляді якоїсь єдиної мови. В Європі такою мовою уже була латинська мова, але вона не об’єднала народи, а навпаки, роз’єднала, і в країнах, на які розпалась Європа, утвердилась позиція про національну державність і національні мови.

Далі М. Драгоманов зазначає, що мова не тільки засіб спілкування, а й мислення, здобуття знань, саморозвитку і самовираження. Мова є найбільш вираженою ознакою національної ідентичності. Оскільки українська мова збереглася як мова самостійна і досить чиста, то варто визнати її існування. І далі висновок: відроджувати українську націю немає необхідності, оскільки вона і не вмирала, а існувала завжди і продовжує існувати, хоча в Росії вона існує майже виключно серед так званого простонароддя. Для розвитку і самоутвердження української міжнародної мови на часі була реформа українського правопису, яку М. Драгоманов вважав справою досить серйозною та важливою і взяв активну участь у цій реформі. Він розумів, що реформа потрібна для створення рідною мовою повноцінних жанрів – літературного, публіцистичного, наукового.

Михайло Драгоманов так непорушно стояв на сторожі українського слова, так багато зробив для розвитку і утвердження української мови, оскільки був переконаний, що духовний розвиток людини нерозривно пов’язаний із розвитком її мовних здібностей, що мова встановлює зв’язок між людьми через мову відбувається духовне єднання нації.

Сьогодні ми маємо самостійну українську державу. Однак русифікація в Україні не припинилася, вона триває.

Звичайно, дедалі більше українців починає усвідомлювати, що мова рідного народу – це неоціненне багатство, залишене нам нашими далекими і близькими предками, і його потрібно оберігати, розвивати і передавати нашим нащадкам, як це робив Михайло Драгоманов.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 75-річчя від дня народження та
Професор Іван Тихонович Горбачук: Біобібліографічний покажчик: до 75-річчя від дня народження. – 2-е вид., допов. / Упоряд.: Ю. А....
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 75-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик
Олександер Шугай : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. М. Малиш....
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconПилип кислиця до 70-річчя від дня народження
Пилип Кислиця : до 70-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. К. Линник....
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconБібліотека сергій Данилович Безклубенко Біобібліографічний покажчик До 80-річчя від дня народження Київ 2012

Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconЛада Сапухіна До 80-річчя від дня народження Біобібліографічний покажчик Суми 2016 Лада Сапухіна
Лада Сапухіна : до 80-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. Л. П. Сапухіна,...
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 90-річчя від дня народження
Михайло Івасюк: 1917-1995: До 90-річчя від дня народження М. Г.Івасюка Біобібліогр покажчик. Чернівці, 2007. 81 с
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 65-річчя від дня народження
Г 96 Юхим Гусар: біобібліогр покажчик (до 65-річчя від дня народження). Чернівці, 2010. 40 с
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 75 -річчя від дня народження
С 50 Кузьма Смаль: біобібліогр покажчик (до 75-річчя від дня народження). Чернівці, 2009. 28 с
Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconВипуск 4 Спадщина А. С. Макаренка І педагогічні пріоритети сучасності: 1991 2008 рр. (до 120-річчя від дня народження) біобібліографічний покажчик київ 2008

Біобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018 iconДо 120-річчя від дня народження
З-14 Дмитро Загул: біобібліог покажчик (до 120-річчя від дня народження). Чернівці, 2010. 24 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка