Благослови мене, друже



Сторінка5/7
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Й. Гете

Кажуть: ти звідти, де схована твоя пуповина. А її закопують у землю. Біля хати, на подвір’ї, у садку, за городом. Це ніби межі твого найпершого побутування. Із часом їх поглине мереживо вулиць, село з околицями, сусідні поселення зі спільними долинами, гаями, струмками, пагорбами… Коли далеко від рідного порогу люди згадують свою вітчизну, то уявляють не якусь там карту садиби, району чи області, а криницю, з якої пили воду, калину в березі, солов’їний спів у надвечір’ї. Цей райський закут із росами, квітами і птаством стримить, мов скалка, в пам’яті й серці. І ти, воскрешаючи в душі образ своєї малої батьківщини, не перелічуєш усіх її рис і принад, а благоговійно стаєш навколішки і прихиляєшся чолом до стоптаних стежок: будь щаслива, столице мого дитинства!

Місце, звідки родом Тарас Шевченко, наче роздвоїлося: він з’явився на світ у Моринцях, а виростав у Кирилівці. Ці села майже поруч: і там схили і яруги, і там — ставки і поля. Та й церкви на один штиб — на пошану Іоана Богослова. Від того й забулося, в якому селі материзна, і вже вільним художником Академії мистецтв, виклопотавши метричне посвідчення з духовної консисторії, поет укмітував, що його прописка на моринському грунті, на Зозулівщині, де стояла селитьба непогамованого сільського Кармелюки — Копія.

Для обох осель — і в Моринцях, і в Кирилівці — гайдамаччина стала не історичним тлом, а живою картиною. Тарасів дід Грицько півпарубком нападав із загонами коліїв на панські маєтки, й сам Залізняк подарував йому на згадку золотий червінець. Громохкі події повстанських років одзивалися незагойним болем у наступних поколіннях, вихованих на усних переказах. Поет передав це у відомому “Епілозі” до своєї поеми “Гайдамаки”.

А в крові не вщухала лицаркуватість вікопомної Хмельниччини. Ще тоді прийшли Бойки під прапорами Семена Височана з-під карпатського підгір’я й оселилися в Лисянському ключі біля Морина. Вони не давали спокою польській шляхті, а коли підпали під руку царських вельмож, то уникали кріпацтва, як тільки могли: чумакували, давали викуп. Це з боку матері. А батьків рід сотається десь із Чернігівського Полісся. Мабуть, його пращури втекли, рятуючись од кабали, за Дніпровські пороги, а заявивши себе в кошовому товаристві, мали свої зимівники на теренах Керелува ляса. Один із Шевців, Павло, таки з Кирилівки, за синодиком 1757 року Свято-Іллінської церкви в Корсуні, помер “вертаючись із Дороги Січової”.

Отож, у родоводі Тараса Шевченка на Правобережжі переплелося дві квітучі гілки: бойківська, з-під Прикарпаття, та Запорозька, з поліщуків. І все це в підсумку дало гримучу суміш, яку напровесні 1814 року, 9 березня, пойменували Тарасієм, що в перекладі з грецької мови означає Бунтар!

Можна подумати: випадковий збіг! Та коли зазирнути в родовий літопис, проникнути в таємниці Бойків-Шевченків і врахувати поневіряння ще дитиною безпритульного сироти, напоєного леготами, пахощами й пісенними чарами цього незвичайного краю, то легко зрозуміти, що лише з такого кореня міг вирости справжній поет із дивовижним світобаченням і світовідчуттям.

Саме ця краса природи, ця розкіш слова, це багатство почуттів і мудрість культури склали підвалину неперевершеного таланту, який у життєвих буревіях і випробуваннях долі зумів піднестися до висот генія.


ЗЕМЛЯ
Міжнародна комісія з нових мінералів підтримала подання науковців України щодо

присвоєння природній хімічній сполуці кристалічної будови імені (цього разу насправді

самого імені) Тараса Шевченка. Цю мінеральну речовину відкрив у 60-х роках

минулого століття геолог, ректор Львівського університету, згодом академік Євген Лазаренко. Її було знайдено серед кварцево-рудних утворень в околицях

Наголоно-Тарасівки на Донеччині. Назву рожево-білого мінералу

  • тарасовіт — учені схвалили майже одностайно. Лише один голос був проти:

  • йому більше подобалась назва “шевченковіт”.

За каталогом “Мінерали земної кулі”

Біла слюдяна речовина з рожевим полиском — це лише незначна примішка грунтів сучасної Шевченківщини. Там, крім суглинків і супісків, переважно щедра чорноземля, масна, врожаїста. На ній шумлять сади, хвилюються трави, мерехтять води, п’яніють од співу поля. Поет до скону був закоханий у цю земну принаду й оспівував її у віршах небесного звучання:


І все то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає!


Але за словами Павла Грабовського, ця земна краса ховає в собі “смердючі болячки”. На ній нема життя селянинові: там панують загарбники, трудівники в них за рабів; скрізь — сльози, стогін і плач. Шевченко змалоліт спізнав поміщицького визиску кріпаків.

Поет, сходивши все довкілля “малими босими ногами”, наважився вигукнути: “Немає правди на землі!” Над ним знущалася мачуха, кривдили хазяї в наймах біля овець, принижували вельможі, посадивши в палаці козачком. Та ба, зневірився й у заступництві самого Бога. Навіть оком не кине на замучений край, де людей запрягають у ярма, ними орють та ще й поганяють. Годі піднятися, бодай у сні, “високо, високо, за синії хмари”, щоб переконатися: “Немає там власті, немає там кари, там сміху людського і плачу не чуть”. А яке пекло “внизу”!


Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а онде кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!

Бо його, бач, трохи! А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.
Така недоля всієї сердешної України! У неї тільки й життєвого простору — одна Сибір неісходима.
А тюрм! А люду!. Що й лічить!

Од молдованина до фінна

На всіх язиках все мовчить…
І поет розвінчує не тих, хто “по закону апостола” поважає своїх ближніх — “суєсловів, лицемірів, господом проклятих”, які найбільше “люблять на братові шкуру, а не душу” й занапастили рабством свою землю, випивши “московської отрути з московської чаші”. Він певен:
Встане правда! Встане воля!

І тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

А поки що течуть ріки,

Кровавії ріки.


Його гнівний голос звинувачує панство і землячків-перевертнів, “настоящих християн”, що взяли за правило: “Дери та дай — і просто в рай”. Ще й виправдовують себе тим, що вони вже просвіщенні святим Христом, мовляв:
І зорі лічим, гречку сієм

Французів лаєм. Продаєм

Або у карти програєм

Людей… не негрів… а таких

Таки хрещених… но простих.
І в прометеїівській поемі “Кавказ” Шевченко називає, на противагу “гончим і псарям, і нашим батюшкам-царям”, — “лицарів великих”, що виступили в обороні своєї саклі. Він закликає їх: “Борітеся — поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая”.

Для Великого Кобзаря ніколи “розбойник не стане, не розкує закований у ваші кайдани народ темний, не заріже лукавого сина, не розіб’є живе серце за свою країну”. Лише “цар всесвітній”, “цар волі”, “штемпом увінчаний”, позбавить уярмлений люд од панської неласки, московської каторги й зажерливого самодержавства. Шевченко переконаний, що треба гострити “ножі обоюдні” та “сталити обух” для повстання, щоб полилася “сторіками кров у синє море”.


ГОРА
1939 року альпіністи Дніпропетровська підкорили вершину

Суганського хребта на Центральному Кавказі заввишки

4200 метрів над рівнем моря й назвали її — пік Шевченка.

Згодом, напередодні 175-ліття від дня народження поета,

на цьому місці встановили його погруддя з металу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Благослови мене, друже icon«мій іскренний друже…» ( до 200-річчя від дня народження) Біобібліографічний нарис Київ, 2008 Біобібліографічний нарис «Мій іскренний друже»
Біобібліографічний нарис «Мій іскренний друже» присвячений 200-річному ювілею знакової постаті української культури Івана Максимовича...
Благослови мене, друже iconРозділ 1 Життєві віхи двох українських геніїв Такі різні кріпацькі долі Тарас Григорович Шевченко неодноразово писав про «мого великого друга Михайла Семеновича»
М. Щепкіна «всі до єдиного руського чоловіка знають», поет усвідомлював особливу виокремленість його стосунків із артистом. Зі свого...
Благослови мене, друже iconМихайло Максимович – знаний І загадково невідомий Споминайте мене хоч мислями
«Споминайте мене хоч мислями Споминайте мене хоч устами Споминайте мене добрими словами…»
Благослови мене, друже icon«Благослови, моя пречиста земле, Узяти слово, що в тобі родилось, у долю »
Обладнання: мультимедійна презентація біографії Н. Поклад, виставка книг, світлини; кольорові олівці
Благослови мене, друже icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Благослови мене, друже iconМій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго Жаль мені!

Благослови мене, друже iconТалановита письменниця Неля Шейко-Медведєва
«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити,...
Благослови мене, друже iconУ своєму ранньому дитинстві я уже чув, доходило до мене, що, окрім нашого хутора, у світі існують також
Варшава, Берлін. Потому – Київ, Москва. Як І кожна невідомість, міста манили мене заклично своєю загадковістю
Благослови мене, друже iconОсвіта “Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, мені й шести літ. Скінчив школу Повіз батько мене в Зіньків І віддав у Зіньківську міську двокласну школу. Зіньківську школу закінчив я року 1903-го з свідоцтвом
Та куди ж мені в ті чиновники, коли "мені тринадцятий минало" Повезла мене мати аж у Київ, у військово-фельдшерську школу, бо батько,...
Благослови мене, друже iconАнатолій Дністровий
Вих, І я дуже шаную цю людину, яка мене багато чому навчила. За погану поведінку мене витурили зі школи. Після восьмого класу за...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка