Борис Крігер Маськін



Сторінка1/18
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.02 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Борис Крігер

Маськін





МАСЬКІНУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…
Rêné Descartes m’a dit qu’on ne saurait rien imaginer de si étrange et si peu croyable, qu’il n’ait été dit par quelqu’un des philosophes…

Mais j’essayerai…

Boris Kriger
Рене Декарт сказав мені, що ніхто не зможе намудрувати нічого настільки ж оригінального і неймовірного, чого б уже колись не намудрував хто-небудь із філософів.

Та я спробую…

Борис Крігер
А хто такий, власне, цей Маськін?

(ЗАМІСТЬ ВСТУПУ)



«Ти хто такий?» – питання свого роду одвічне й існує від дня створення Світу.

Господь Бог, намазюкавшись і набабравшись у глині (не святі горшки ліплять!), врешті-решт виліпив бородату Адамчикову мармизку, а той, пролупивши засниділі оченятка, вхопив кулачком Бозю за бороду та й питає:

А ти, власне, хто такий?



Бог йому до цих пір так і не відповів… Може образився, мо' навічно замислився над питанням. Бог його знає, на те він і Бог…

Відтак, цілком зрозуміло, очікуючи на ваше закономірне питання: «Хто такий Маськін», я спробую прояснити його у наступному діалозі, адже читачі полюбляють такі книжки, де безліч діалогів і картинок, а мені аж ніяк не хочеться розчарувати вас із першої сторінки.

А хто, власне, такий, цей Маськін, щоби про нього писати або, не приведи Боже, читати романи? Я щось про такого і не чув. Може, він убив п’ятдесят мільйонів?

Ні.

Приймав участь у масових стратах?

Також ні!

Винайшов атомну бомбу?

Та ні!

Шпурнув атомну бомбу?

Знову не вгадали. (Один із тих, хто скинув, нещодавно став героєм журналу «Тайм», на сторінках якого жалівся, що ласував у той день ананасовим желе, і більше з тих пір їсти його не може…ось де людська трагедія! Відчуваєте розмах?! Він дожив до вісімдесяти років і все-е-е-е-е-е-е-е-ньке життя, бідака, без ананасового желе!)

Гм, а може Маськін, хай тобі грець, винахідник теорії, через яку декілька континентів саменькі добровільненько наягнули собі зашморг на шийку і повісилися?

Також ні!

Ну, тоді, красненько вибачайте, – скажете ви, – тоді це особа непримітна, тому що необхідно згубити відповідний мінімум душ, щоби тебе зачислили до лав великих героїв або особистостей історичного масштабу.



Маськін – образ збірний, – смирненько віднікуюсь, проте ви не слухатимете, відвернетеся і поплентаєтеся марнувати свої сіренькі будні поміж тролейбусними зупинками і пральними машинками, а мій роман виявиться непотрібним, заб’ється в куточок і буде шморгати носом.

Ви, зазвичай, не усвідомлюєте, що нашим життям керують-урядують романи.

Погляньте надвір – вулицею поспішають юні Мавки, тягнуть важенні сокири Розкольники, оскаженіло лаються на подвір’ях Кайдаші, ховаються по каналізація нікому непотрібні капітани Немо…

Кожен із нас вибирає собі підсвідомо роль із прочитаного в дитинстві роману і поволеньки шкутильгає по життю, зрідка зашпортавшись стуманілим поглядом за переглянутий недолугий детектив чи кривавий фільм жахів…

Ви скажете, що нинішнє покоління романів не читає? Ви неправі, воно просто читає нові романи, своєрідне сучасне «народнє» чтиво і носиться по світу «блондинками з пістолетом», «спайдерменами».

Маськін – герой вашого роману, який підлікує ваші зболілі нерви, вирівняє задавнений сколіоз і прищепить здорове ставлення до життя (якщо ви, звісно, до того часу, коли доплентаєтеся до цих рядків, не станете настільки занедбаними, що допомогти вам буде вже неможливо, і потягнете ви дальше свої остогидлі сокири або вже настільки вживетеся в роль ідіота, що продовжуватимете шкодувати навколишніх Розкольників і процент ниць, жаліти і голубити, нашіптуючи їм на вушко солодкі казочки про їхню неповторність. Хрясь сокирою – а воно виходить так неповторно, що одразу неодмінно у роман…).

Маськін – герой виключно позитивний і сокирами не розмахує. Для чого ж тоді вам марнувати золоті хвилини вашого безцінного буття на розшифровку моїх буквочок-мурашечок і комочок-закарлючок?

А тому, що недарма якась там Ганна Іванівна не спала солодко довгими ночами, перевіряла диктанти, сліпаючи постійно над вашими зошитами! Погодьтеся, врешті-решт, – ви ж останнє покоління, котре ще в змозі читати! Я не маю на увазі нецензурні написи на парканах, рекламні сленги і безграмотні оголошення, я маю на увазі читання творів, довших від штрафу за незаконне паркування .

А інструкцію для застосування самого себе взагалі забули усім нам видати, і тому нікому немає потреби її читати.

Маськін – це ви, якщо, звичайно, відкинути безглузді міжнаціональні та схожі образи, собаче життя, свинську роботу, копійчану зарплату, пригорілу кашу, гумову любов, приспану совість, обпльовану душу, заскорузле серце, огидні стереотипи, замусолені традиції, жаб’ячу заздрісність, роздуту мізерність, шмаркате дитинство, палець в склянці з компотом (щоб сусід, не дай Боже, не випив), клякси в зошиті, двійки за чверть, потиличники друзів, жульвернівські каравели, котрі відплили без нас у невідомі краї, інститутські п’янки, заквацяні дійсністю рожеві і голубі мрії, недоладне заміжжя, поспішне одруження під тягарем примусових обставин, потім народження цих обставин, їхнє швидкісне зростання до розмірів гультіпак і гульвіс, котрі не тільки тютюн смалять у підворітнях, знахабнілих онуків, нікчемну старість, невчасну ранню смерть, самотність у натовпі і натовп в камері-одиночці, а також Розчарування Всього Вашого Життя…

Маськін – це ви, якщо, безумовно, додати трішки сонячних зайчиків, зоряного сяйва, білих хмаринок, кольорових веселок, всипати жменю цукерок, підсолодити манною кашкою з малиновим варенням, потішити дружбою з плюшевим ведмедиком, заправити усе це здоровим глуздом, добірним жартом, соковитим гумором, пекучою сатирою, веселим сміхом, нестримним реготом і, хоч скач, хоч плач, танцем навприсядки: боком-скоком, викрутасом…ХА!ХА1ХА!

Розділ перший

Маськін і блакитні тапочки
Маськін славився своїми блакитними пухнастими тапочками. Спочатку Маськін зустрів свій Правий тапочок. Він весело прошкував дорогою і наспівував грайливу тапкову пісеньку. Маськін одразу полюбив його, як рідного, нагодував смачнючим печивом, і тапочок поселився під ліжком у Маськіна. Пізніше виявилося, що правий тапочок має лівого брата, однак його ліві погляди не дозволяли добропорядному Правому познайомити з ним Маськіна. Проте, якось за чашкою чаю виявилося, що Маськін політично індиферентний, оскільки він вправно пригощав варенням і тих, що всілися по ліву руку, і тих, що сиділи праворуч, і, хто б міг подумати, навіть одне звірятко, котре було за національністю хом’ячком і звалося Гамлетом, та й взагалі до столу старалося не наближатися, а ласувати тихенько варенням по місцю проживання в запічку, Правий тапочок зібрався з духом і представив свого лівого брата, не зважаючи на його ліві гасла: все поділити, віддати, розміняти, здешевити і розпустити. Лівий тапочок хутенько приєднався до чаювання, на якому зустрілася весела компанія, котра безтурботно жила в цегляному будиночку Маськіна: Плюшевий Ведмідь, Кашатка, Шушутка, два оберемкових котики, два дрібних папужки і вже відомий вам хом’як Гамлет, котрий невдовзі був змушений відкланятися Маськіну, оскільки до вирішення глобального питання «Бути чи не бути?» підійшов доволі безвідповідально, аморально спілкуючись з багатьма мишками у Маськіна вдома, і завдяки чому Маськіну стали зустрічатися мишки-мутанти з хом’яковими вушками, але мишачими хвостиками. Такої непоправної шкоди, завданої еволюції наш елітний хом’як пережити не зміг і відправив у місцеву газету оголошення про те, що терміново потребує нового житла.

Оголошення звучало так:

Хом’яку зі славним іменем Гамлет,

статечного віку і скромному з вигляду,

необхідно якнайшвидше придбати житло

для подальшого спокійного проживання.

Мишок-мутантів попрошу не турбувати!!!

Хом’яковий телефон: 0102-0304-09


(Хом’ячок мав свою окрему телефонну лінію і взагалі був хом’яком-індивідуалістом.)

Отже, Лівий тапочок Маськін собі вподобав, і стали вони разом жити-поживати. Завівши два таких політично підкованих тапочки, Маськін узагалі перестав цікавитися політикою. Буває, вмоститься Маськін біля телевізора, простягне свої блакитні тапочки перед екраном, і давай насвистувати у дві дірочки… А тапочки все дивляться та дивляться передачі, і стиха так поміж себе обговорюють то політичну ситуацію(це хто кого із політиків як обставив чи підставив), а то дебати у якомусь із виборних органів. Дебати в органах – справа кепська, особливо, коли у шлунку назріває будь-яке революційне непорозуміння чи, не дай боже, анархія, тутечки печінка вотум недовіри прямій кишці поспішить висловить, а тут, значицця, фракція яка-небудь у селезінці засяде. Однак дебати в політичних органах – це суперово-люксусово, це означає, що демократія у нас о-го-го, рухлива, а демократії бажано не стільки ефектно, як ефективно рухатися і не засиджуватися, тому що у неї і так робота сидяча, ось чому її конституція запливає жиром, від найменшого руху вкриваючись рясним потом, і всякі там тиранії заявляють їй в’їдливо: мокренька, мовляв ти, демократія. А та помацає конституцію та й правдиво так визнає: справді, голубчики, конфуз, мокренька. Та це залюбки можна поправити. А от у вас, тиранів, далебі, ще ті рани, і конституція, звиняйте, тонка та суха, як терлиця. А тирани їй тоді грізно: «У-у-у!», а вона у відповідь гонорово: «Р-р-р-р!» – ось про це тапочки Маськіна передачі і дивляться, доки Маськін перед телевізором куняє.

Іноді тільки Лівого тапочка так потягне наліво, що він уже нібито справа, і тоді Правий так заглибиться вправо, що стає вже практично зовсім-таки лівим.

А Маськін спить собі солодко, таких дрібниць не помічає, а іноді надумається сходити у туалет, одягне спросоння не той тапочок, ще й не на ту ногу. Ось тоді лишенько, хоч караул кричи, тоді у тапочків цілковитий політичний балаган починається. Вони (не стерпівши лихої долі) якось навіть обрали Маськіна президентом тому, по-перше, що він і так усіх годує варенням, по-друге, і так найголовніший, а по-третє, може пожбурити тапочком в оберемкового кота, коли той бешкетує, і хто ж, зрештою, як не президент, може дозволити собі таку розкіш, як наведення порядку, щоби ніхто не перешкоджав спати. І щоб усі «чш-ш-ш-ш-ш!!!». Маськіна про рішення призначити його президентом тапочки не повідомили, щоби Маськін не турбувався, а то почав би він нервувати, вплітати кожного ранку нову стрічку, і взагалі б занехаяв хатню господарку, оскільки тапочки завдяки телевізору знали, що політична кар’єра завдає шкоди хатньому господарству не тільки того, хто її собі обрав, але й решті усіх жильців.

Також політична кар’єра потребує граничної чесності по відношенню до супротивника, такої, щоби вони стали огидні узагалі всім і навіть самі собі. Маськін, на щастя, не знав, що є цілковито і законно обраним президентом, тому що тапочки проголосували за це випадково, коли Маськін так заспався у кріслі, що беркицьнувся сторчма, двома тапочками догори.

Значицця, одноголосно! – виголосив Правий тапочок, здивовано витріщившись на стелю.



Так таки так! – згодився поважно Лівий і прогугнявив щось нерозбірливе про суверенність серед братерства чи про братерство серед суверенності.

Інші жителі Маськіного дому на вибори не з’явилися, тому також не знали і не відали, що Маськін перебуває в президентах, хоча спинним мозком і так це відчували, оскільки Маськін вареннячко справно варив і всіх навкруги одразу щедро пригощав. А в цьому і полягає основний принцип демократії – щоби вона вибирала тих, хто і так усіма керує, проте, бажано, аби керувала так, щоби жителі дому не помічали цього і продовжували спокійно займатися своїми хатніми справами.

А тапочки терміново утворили коаліцію і почали безконечну боротьбу із хутряними чобітками Маськіна, котрі б могли прийти до влади в грудні чи навіть, боронь боже, у листопаді, якщо сніг цього року швидше випаде.

Розділ другий

Маськін і Плюшевий Ведмідь
Маськін завжди мріяв про справжнього друга, і нарешті такий знайшовся. Це був великий симпатичний Плюшевий Ведмідь. Ви скажете, що плюшеві ведмеді неговіркі і увесь час беркицяються набік. Це правда. Цей Плюшевий Ведмідь увесь час беркицявся набік, гніздився, вмощувався на лавочках, стільцях, диванах, кріслах і взагалі на всьому, де можна було погніздитися, пополежати, попосидіти донесхочу. Однак неговірким назвати його було вкрай важко. Він іноді мовчить, мовчить, а потім як зарозмовляє-заговорить-забалакає – тоді одразу все неодмінно скаже – навіть, здається, трішки хором, хоча як вдавалося Плюшевому Ведмедю говорити самому зі собою хором, науці до сих пір невідомо. Балакав Ведмідь безупинно і багато, коли ставало вогко-мокро. Залізе, бувало, бідолаха, у ставок купатися, і так розбалакається, що дружи з ним скільки душа забажає… Він тому й витиратися після купання у ставку не полюбляв, щоби не витерти часом думки, котра спала на гадку.

А якщо йому вдавалося посидіти на чомусь холодному, наприклад, на лавці, притрушеній снігом, то Ведмідь неодмінно починав римувати і музикувати, складаючи незвичайні вірші і пісеньки. От яку пісню одного разу він склав, залучивши до творчого процесу усіх жильців Маськіного дому:
Є на світі Маськін славний у блакитних тапках,

Є турбот багато, братці, у цегляній хаті:

То ганять котів бешкетних по кутках під ліжком,

То читати усім вранці цікавеньку книжку.

Приспів:

Станем, братці, мирно жити від роду й до роду.

Пампушки, компот, варення підсолодять згоду.
Вранці Маськін почаклує на кухні гарненько,

Наварить компоту, каші, варення смачненьке.

Пампушків насмажить вдосталь – є чому радіти

І усіх покличе в гості добре їсти й пити.
А поїсти всяк раденький, всяк того охочий.

Поспішаєм у їдальню, ледь продерши очі.

Маськіну хвалу співати, плескати ми будем,

Бо тебе, наш славний Маськін, дуже щиро любим.
Станем всі ми танцювати від дому до дому,

Сумувати і тужити не дамо нікому:

Де історію веселу Маськіна почують,

Там усюди мир і дружба навік запанують.
А ще Плюшевий Ведмідь умів ляскати-плескати у долоньки тоді, коли Маськін готував на кухні щось смачненьке, а бувало це, скажу вам потайки, практично кожнісінького дня. Плюшевий Ведмідь навчив усіх жильців Маськіна ляскати-плескати у долоньки і голосно вигукувати: «Кланся!» (це така літературна версія дієслова «кланяйся»). Тому що, коли тобі плескають, завжди потрібно кланитись. Був колись в Америці злющий клан, котрий ніколи не кланився, так його навіть заборонили, щоб часом не клонувався. Ось як воно трапляється на світі.

Буває, з’явиться Маськін на порозі їдальні з каструлею солодкого компоту, оспіваного у вищезазначеній оді, а йому всі як один почнуть плескати-ляскати і кричати: «Кланся! Кланся!». Маськін збентежиться, зашаріється, мов маків цвіт, однак кланиться, і пригощає всіх наліво і направо компотом.

То ж як після цього Плюшевого Ведмедя не вважати вірним другом? Маськін йому навіть перстеник подарував і підписав «За любов і дружбу. Маськін». Плюшевий Ведмідь почав ним бавитися – зробив дві жердини у дворі – на одній написав:«Лябофф!», на іншій: «Трюжба». Плюшевий Ведмідь, як і всі плюшеві ведмеді, починаючи від праотця всіх ведмедів метра Вінні-Пуха, шкутильгав на граматику, хоча й на п’яти мовах. Він навіть присвятив Маськіну помпезну оду англійською:

O thank you, thank you

For being Маськинг,

O thank you, thank you

From all of us,
O thank you, thank you

For being Маськинг,

For being Маськинг

Of super class!!!

і французькою:
Merci, мерсю, мерсю

Pour être Маськин,

Pour être Маськин,

Pour tous les nous,
Merci, мерсю, мерсю

Pour être Маськин,

Pour être Маськин,

Я його люблю!!!

Дві інших мови, на жаль, писемності поки що не мали, і тому наводити транскрипцію в цьому виданні з вельми високою репутацією мені не хочеться. Та, менше з цим, – містили ці варіанти безліч знаків окликів і ще звуків «у-у-у!!!», «бе-бе-бе!» і новомодне слівце, яке перекладу не підпадає: «хі-хі.». Саме так, із крапкою: «хі-хі.». У Плюшевого Ведмедя взагалі була прекрасна хіхікалка – це така частина ведмедя, яка хіхікає. Ще у нього була кректалка і, вибачайте красненько, пукалка (це аж ніяк не можна викреслювати, тому що найголовніше, щоб у Плюшевого Ведмедя черевце не хворіло, хай собі пукає на здоров'я!). Ви не згодні? А от і попалися! Лівий тапочок Маськіна заглянув у те, що я пишу, і як загаласує: «А вас і не питають! Свободу пуканню! Свободу пуканню!» Я акуратно його відсторонив і шепнув блакитному тапкові на вушко: «Чш-ш-ш, це ж непристойно», він почервонів і пішов із Правим тапочком додивлятися політкоректну передачу «У світі тварин», де одну в’юнку гадюку делікатно називали «плазун», хоча вона ні перед ким плазувати не збиралася.

Плюшевий Ведмідь полюбляв безперервно шкандибати і швендяти за Маськіном, увесь час десь умощуючись на перепочинок. Маськін терпить-терпить, а потім йому і каже: «Ти залежався», або «Ти засидівся», або «Ти застоявся». А Ведмідь чемненько так погоджується – гугнявить: «Угу-угу» – і далі незворушно лежить, де лежав. Піде Маськін млинці пекти – Плюшевий Ведмідь прошкує за ним (Маськін для нього навіть новеньку лежанку на кухні організував). Ну ось, приляже Плюшевий Ведмідь на тепленьку лавку-лежанку, вмоститься зручненько і давай собі любенько філософствувати.
Кухонна філософія Плюшевого Ведмедя
1. Пампушки кращі, ніж млинці, тому що вони пампухасті.
2. Завжди свіжі пампушки смачніші, аніж вчорашні, щоби там Декарт не говорив, тому що вчорашні давно вже з’їли, а свіжі я їм зараз.
3. Ніцше – дурень.



От, власне, і все. Бували, звичайно, у Плюшевого Ведмедя і свіжоспечені думки-гадки, якщо його перед цим досхочу нагодували манною кашкою з малиновим варенням, але ці свіжі думки були настільки коротенькі, що Плюшевий Ведмідь писав їх ложкою одразу по каші, а потім кашу з'їдав, так що людству тепер доведеться задовольнятися тільки його всесвітньо відомою науковою працею «Кухонна філософія Плюшевого Ведмедя», з якою ви мали за честь ознайомитися.



Розділ третій

Маськін і Кашатка
Загалом, саме Кашатка назвала Маськіна Маськіном. Спершу Маськін страшенно розгубився, а отямившись, закліпав оченятами і невдоволено забурчав: «Теж мені, Маськіна знайшли. Який я вам Маськін?» Але Кашатка заперечення пропустила мимо вух і продовжувала гнути своє: «Де Маськін?», «Я поїхала в магазин з Маськіном!» або «Маськіне, пішли малювати». Так, поступово Маськін звик, що він Маськін, перестав бурчати із цього приводу, а потім розсудив по-філософськи: «А хто, власне, не Маськін?», покрутився перед дзеркалом туди-сюди, і задоволено відзначив: «Напевно той, хто Маськіна ніколи не бачив».

Кашатка з Маськіном дружила і мавпувала Маськіна у всьому: завела собі двоє тапочок, схожих, наче дві краплі води, на тапочки Маськіна, тільки Кашатчині тапки були дуже юні і тому, на щастя, політично безграмотні. Кашатка надзвичайно любила проводити корисно час із Маськіном. Для цього вони брали невеличкий свіженький шматочок часу і так корисно його марнували-гайнували, що час частенько навіть іти нікуди не хотів і залишався пити чай.

Кашатка уміла робити все краще за інших. Вона пригощала усіх різною смакотою тоді, коли Маськін перебував у законній президентській відпустці або займався вихованням оберемкових котів, а це потребувало дуже багато часу, оскільки, по-перше, необхідно було дочекатися, коли нарешті вони прокинуться, тому що спали котики довго і нудно, майже увесь час спали, якщо, звичайно, не їли і не борсалися надворі в пилюці. Справа в тому, мав підозру Маськін, що так вони воюють із кусючими блохами. Блохи-кровопивці хапаються міцно зубками за котячу шкурку, а коли оберемкові коти валяються у пилюці, пилюка набивається блохам у ніс, вони голосно чхають: «Апп-чх-чхи-и-и!» і одразу відпадають.

Ось чому коти Маськіна, хоч і були пролетарсько-селянського походження (ні-ні, не дворового, а саме пролетарсько-селянського) прагнули змінити статус і довести усім, що належать законно до дворянства. А, ви, значить, із котами не згідні? Ну гаразд, гаразд. Дворового, якщо ви так наполягаєте, хоча я в цьому нічого принизливого не бачу, бо коли дворового кота добряче відмити-відтерти-відшурувати-причепурити – він іще за дворянсько-породистого зійде: здоров'я – о-го-го, шерсть лисніє, кігтики нагострені, хвіст трубою, життєрадісністю аж пашать! Любіть, неодмінно любіть дворових котів, вони основа нашого суспільства, гегемон будь-яких реформ і єдина надія на без'ядерне майбутнє. Знову суперечите – сперечаєтеся? Гаразд, гаразд, вмовили. Будьте такі ласкаві, підніміть-но руки, хто хоч раз у житті бачив дворового кота з атомною бомбою. Не бачили? Отож бо й воно! А ви кажете.

У пору, коли Маськін активно займався вихованням оберемкових котів і по ходу справи клював носом, очікуючи, поки вони остаточно прокинуться, Кашатка керувала Маськіним господарством. Бувало, прокинуться коти – Маськін тихо-мирно куняє або Маськін прокинеться – коти сплять і у вус не дують. Це у них відбувалося, наче в Росії між інтелігенцією і народом. У них там точнісінько така історія. Народ спить – інтелігенція не спить і від чогось там застерігає, а потім, навпаки, хильне інтелігенція з горя чарочку-другу пекучої живиці-ледащиці, настояної на сльозах великого народу, обдуреного лихою долею, і знову згорнеться калачиком. Приляже, обійме ніжно народ і засинає так печально та сумно.

А тут уже й народ прокинеться, рученятами спрацьованими потилицю почухає, колінця потре-полапа, та й інший народний орган не омине – зирк, а інтелігенція, матері їхній ковінька, опочивати бажають, не будити ж її, рідненьку, адже народ ще із молоком матері всмоктав: «не буди лихо – нехай спить тихо» а то, не встигнете й оглянутися, – тут тобі декабристи, Герцен, народовольці, тощо – без останньої свитки зостанешся. Ні вже, хай краще спить, думає народ, укриє інтелігенцію перинкою, подушечку їй на пику, щоб не хропіла, оскільки знає грамотний народ із книжок, виміняних на макулатуру для нього тією ж інтелігенцією, про Гойю, що, мовляв, розуму сон – породжує чудовиськ. Врешті-решт інтелігенція, як-ніяк, і є той кепський розум, а народ її жалує мало: то придушить злегка, щоб тихше сопіла, а сам пригоститься гіркою наливкою, настояною на слізках інтелігенції, пузо – на черінь та й давить хропака, аж небо гуде. А там інтелігенція культурна від сну прочумається, подушечку з чистенького личка свого відсуне, очицями покліпає – і знову все спочатку.

Може, воно і добре, що інтелігенція у нас з народом не здибається: весь час хтось із них спить, а хтось гіркою пригощається. Якась дивна довгострокова вахта виходить, невсипуще око, можна сказати, яким Росія поглядає періодично на решту світу, підганяючи батіжком свою диво-трійку. Дякувати богу, що крутиться вона по колу і доти не підімне під себе решту перехожих, які давненько уже пересіли на велосипеди і сахаються сполохано від російських буйних скакунів, доки на драбинчастому возі російський народ підстрибує з інтелігенцією, по черзі кружляючи чарку за чаркою оковиту, настояну на спільних полинових сльозах…

Та й у найближчих сусідів Росії справи йдуть не до ладу, хоча люди вони мирні і нікого не лякають, самі себе бояться. Бо з класичним сюжетом байки порвати ніяк не можуть. Ну, ви знаєте: запряг інтелігентний народ чи народна інтелігенція у воза білого Лебедя, дипломатичного Рака, хижу Щуку – а віз і далі там…Ще й умудрився народ воза крейдою, наче немудрий учень у школі парту, поділити навпіл, і тепер гризеться чия половинка краща. А не кумекає, бідака, що віз лишень на чотирьох добре змазаних колесах і баским конем запряжений уперед їхатиме…

Отже, Кашатка була справжнісіньким умільцем на всі руки: ловила рибу, малювала фруктові натюрморти, і дуже пильно стежила за порядком, аби в цегляному будиночку не назрів який-небудь прикрий скандал.



Бувало, зберуться усі чемненько і сьорбають чай, а Кашатка прийде, сяде пити чай зі м'ятою (вона любить його пом'яти, і тоді виходить чай такий зім'ятий). Плюшевий Ведмідь візьме і запитає Кашатку: «Ну, як справи?» А вона у відповідь: «Ну от, починається!» Всі гуртом тоді питають: «Що починається?» А Кашатка вже з притиском так: «Як що? Зараз усі кричатимуть!», і як закричить(аж у вухах лящить): «А А А!», потім гучніше вже: «Усі ложки і вилки кидатимуть!!!», і як почне жбурляти-закидати, а потім плаксивенько так: «Усі сумуватимуть!» – і як засумує… Та потім Плюшевий Ведмідь їй скаже своє чарівне «хі-хі.» – саме так «хі-хі.» з крапкою, і Кашатка одразу заспокоїться і відповість: «Як справи, питаєш? Нічого. Нормально!»

Є ще у Кашатки багато друзів-примар. Вони прошкують осторонь Маськіна і Плюшевого Ведмедя, зашпортуються за сонних оберемкових котів, і тягнуться безконечною низкою на обід, а тут Маськін їх строго вивчає на предмет маніакальності, а Плюшевий Ведмідь проголошує їм свою «Кухонну філософію Плюшевого Ведмедя» і навчає знаменитому «хі-хі.», саме так«хі-хі» з крапкою, однак вони говорять то «ха ха!», то «хі хі!», але із знаком оклику. Менше з тим, неправильно говорять, не дано... Якщо ж маніакальність їхня часом зашкалить – тоді у споживанні варення їх обмежують, щоби десь, вибачте, не злиплося.

Усі друзі Кашатки ходять удома в кепках, незалежно від статі, національності чи соціального статусу. Кепка необхідна їм для того, щоб швидко віднайти голову, коли виникає потреба попрацювати головою – наприклад, поїсти або подлубати в носі. Спроби Маськіна залишити їх без кепки терплять поразки, завершуються конфузом з обох сторін і підвищенням примарності. А говорити «хі-хі.» вони так і не можуть навчитися .

Розділ четвертий

Маськін і Шушутка
Шушутка – власник багатьох унікальних предметів: тріщалок-пищалок, брязкальця-плескальця, чухальця-щипальця, розумця-думанця, великого пісочного годинника, пісочного термометра, який для нього винайшов Плюшевий Ведмідь (мовляв, якщо пісок у ньому гарячий – значить, тепло, а якщо холодний – відповідно, холодно).

Була у Шушутки гнівалка-ображалка, але він її необачно продав за безцінь, а коли хотів відкупити – гнівалки-ображалки страшенно подорожчали. Більше Шушутка нічого продавати не став, а організував свою «Brain Company» – це такий бізнес на двох ногах. Виникає у Шушутки, скажімо, яка-небудь проблема, у нього в голові «Brain Company» активізується, вискакують такі собі мікрошушутки і говорять: «OK guys! У чому питання?» І всі питання вирішують.


Шушутка страшенно любить справедливість – стежить, щоб усім всього діставалося порівну, і за це він якось поплатився сповна: оберемкових котів перегодував, і вони обидва стали бочкоподібними і спали більше, ніж зазвичай. Годував він якось одного котика котячими ласощами, поміркував добре, і справедливо вділив іншому котові, за хвилю йому здалося, що другому котові він дав трішки більше, ніж першому, і тоді першому він додав ще трішки, але зразу стало зрозуміло, що другому котові дісталося значно менше, і Шушутка підсипав йому ще корму, одразу стало очевидно, що з першим котом він обійшовся несправедливо, і довелося його підгодувати, другий кіт, природно, опинився у збитку, і йому Шушутка додав котячих ласощів, як наслідок – першому явно дісталося менше і його довелося задобрювати ласощами...

Дійшовши до середини великого мішка котячої смакоти, Шушутка активізував свою «Brain Company» і загадав своїм мікрошушуткам загадку: як налагодити справедливий розподіл корму між котами? Мікрошушутки подумали і винесли вердикт: «OK guys! Що ж тут думати – годувати треба». І Шушутка допхав-таки котам мішок до кінця… Ось який воістину справедливий Шушутка.

А ще Шушутка цікавиться королями і грошима. Він завжди цікавився, чи багато грошей у королів і як королями стають. Маськін йому навіть склеїв чудову королівську корону і пошив розкішну мантію. Шушутка поцарював-поцарював, та й засумував: грошей від царювання не стало більше. А швидше навпаки, навіть поменшало, тому що всі королі повинні жити на широку ногу, а також на широку руку. Коротше кажучи, широко жити доводиться.

Молода монархія Шушутки практично одразу зіткнулася з непереборними фінансовими труднощами, і Шушутка, поспішно посвятивши у лицарі Плюшевого Ведмедя, обох котів і хом'яка Гамлета (у зв'язку з нагальною потребою вищеназваного хом'яка в лицарському званні), склав із себе сан Його Величності і став простим підданим Її Величності королеви Західної Божевільні, оскільки у тієї з фінансами поки що все було гаразд. Відтоді повелося, що Плюшевий Ведмідь – не просто плюшевий ведмідь, а сер Плюшевий Ведмідь. Точнісінько як у книзі – літописному джерелі всіх розповідей про плюшевих ведмедів, романі всіх часів і народів про Вінні-Пуха.

А оскільки оберемкові коти насправді були котом і кішкою, то кота стали називати сер Кіт, а кішку стали називати серинка Кішка. Спочатку пробували кликати її леді Кішка, але потім придивилися і все-таки вирішили називати серинкою (тут уже нічого не попишеш – похідна форма від титулу сер).

Взагалі це явище унікальне – раптом ні з того ні з сього бути посвяченим у лицарі. Є у цьому щось таке романтичне, з нальотом середньовічної позолоти. Встанеш якось на світанку і, роздивляючись зім’яту свою пичку у люстерку років, змарнованих безглуздо-безпечно, твердо постановиш – сьогодні ж добитися посвяти у хоробрі лицарі і, недовго думаючи, відправитися здійснювати виключно благородні справи.

Так завше лицар у сяючих обладунках Шушутка підхоплюється вершити благородні вчинки, всіваючи їхніми рясними плодами не лише цегляний будиночок Маськіна, а й усю околицю.

Розділ п’ятий

Маськін та оберемкові коти
Маськін дуже любив тварин. Яких завгодно: маленьких, великих, худеньких, товстеньких, пухнастих і не дуже. Маськіна було завжди легко розвеселити, якщо почнеш розповідати йому захоплюючі історії про звірят. Тому Плюшевий Ведмідь спеціально вичитував у журналах з картинками про різних тварин, а потім Маськіну до складу і до ладу переповідав. Прийде Плюшевий Ведмідь на кухню, вмоститься на своїй лавці-лежанці і почне про тварин розповідати. А Маськін слухає і хихоче, дуже йому всі ці вусато-хвостаті історії подобаються. Які пташки коли вилуплюються, як і де слони вмиваються, і чому кити фиркають: «ффир-фр-фирр», коли дихають. Ну, ось таким чином спала Маськіну на голову думка, що треба йому якусь живність удома завести. Маськін був би радий-радесенький завести корову, конячок, кроликів, поросят, курчат, собачок, овечок, козенят і так до безконечності...

Однак Плюшевий Ведмідь, котрий увагу Маськіна до себе ні з ким ділити не бажав, наприндився, як індик серед двору, і поважно заявив, що блакитних тапочок у якості домашніх улюбленців з Маськіна досить.

Маськін так гірко засумував, що Плюшевий Ведмідь не хоче живності заводити, що ледь не заплакав, і Плюшевий Ведмідь одразу погодився завести кота, тому що він Маськіна щиро любив і не хотів його розстроювати, а коли Маськін на радощах завів маленьке руденьке кошеня, то Плюшевий Ведмідь його відразу полюбив, став із ним возитися, тягатися і виховувати у плюшевому ключі.

Взагалі можливість поспілкуватися з котом трапляється, поки він маленький – тоді він ще кудись гасає, за чимось скаче, і взагалі демонструє високу життєву активність. Трохи подорослішавши, рудий кіт набрався філософських поглядів і шерстка у нього зазолотіла Він багато часу приділяв своїм філософським роздумам, хоча рідко ними ділився, і здебільшого проводив час уві сні, приймаючи невимушені філософські пози.

Зазвичай, це заняття можна було б назвати сонним туризмом або туристичним сном. Впродовж одного дня на Золотого кота можна було натрапити усюди: він спав на всіх столах, на всіх стільцях, на всіх ліжках, на всіх кріслах, не кажучи вже про такі екзотичні туристичні місця, як кришка роялю чи кошик для білизни (звичайно із чистою білизною).

З часом Маськін визначив вражаючу закономірність в пересуванні місць для сну Золотого кота протягом доби. Як молодий нетямущий паросток повертає несміло свою голівку у напрямі сонця, Золотий кіт починав ранок з сонячного відблиску на підлозі спальні, потім пересувався разом із ним у коридор, вітальню і т.д. Плюшевий Ведмідь, погортавши свою Енциклопедії Плюшевого Ведмедя, вичитав, що потреба Золотого кота в сонці зумовлена процесом котосинтезу, яким більшість котів постійно займаються. Ви знаєте, що у результаті фотосинтезу рослин утворюються живильні речовини і кисень, корисні для навколишнього середовища, а в результаті котосинтезу нічого, крім того-таки кота, не утворюється. Ви скажете, навіщо ж він потрібний, цей котосинтез? Котосинтез потрібний, необхідний задля самого процесу. А ви уявіть собі – лежиш, котосинтезуєш, хвостом помахуєш – кайф.

Філософські думки Золотого кота вдень і вночі крутилися довкола себе, губилися у глибині, птахами зависали в ефірі, поступово видовжувалися, гумово розтягувалися і щасливо пірнали в не менш філософські сни. Не зважаючи на те, що нікому в домі Маськіна ніколи не вдавалося занотувати жодної котячої думки, але навіть достовірно її розшифрувати, Золотого кота всі вважали наймудрішим, і навіть Плюшевий Ведмідь, відомий у своїх плюшевих колах, як великий поет і філософ, рахувався із Золотим, наче зі своїм вчителем чи наставником. Це були направду золоті дні для Золотого кота. Його ще ніхто не тягав в оберемку, не називав дурним котом і не об'єднував у сумнівну групу з образливою назвою «Оберемкові коти», якою нагородили представників сімейства котячих удома, з тих пір, як у нім з'явилася кішка Бася.



Кішка Бася була повною протилежністю Золотому котові. Вона відзначалася первозданною дурістю, забудькуватістю, метушливістю, настирливістю, впертістю. Стрибала всюди, як навіжена, і норовила укусити Золотого кота за голову, задню частину, лапи і хвоста. Золотий кіт ледь не опинився у шпиталі з діагнозом «забій кота середньої важкості», ненароком гепнувши зі сходів, несподівано атакований біснуватою пустункою. Від того часу філософські думки Золотого кота почали блякнути, він став нервовим і приймав на ніч аспірин від головного болю. Він так запереживав, що навіть помилково, напісяв Маськіну на ліжко. Так погано Золотому котові не було з тих пір, як його вкусила неотруйна змія і він уже зібрався помирати, на щастя Плюшевий Ведмідь вичитав у своїй Енциклопедії, що змія неотруйна, і Золотий кіт одужав.

Частенько нас убивають уявні недуги – подивишся по телевізору про пташиний грип і починаєш чхати по пташиному: «Кудааак-ааапчхи! Кудаак-аапа-пчхиии!», рука мимоволі тягнеться за упаковкою розрекламованого «ціп-ціп-міцину» чи, як Плюшевий Ведмідь, почувши по радіо про коров’ячий сказ, покрився суцільними плямами, наче леопард. Маськін його шкодує, плямки замальовує, а сам строго так запитує:

А чому це ти плямами вкрився?



А Плюшевий Ведмідь і каже:

Ну-у, божі корівки усі плямисті!



Він просто усе переплутав і вирішив, що мова йшла про скажених божих корівок, з якими Маськін мав необережність зіштовхнутися у минулому році.

Тоді будиночок переповнився від навали божих корівок

Взагалі, сказ серед комах зустрічається дуже часто. В Енциклопедії Плюшевого Ведмедя були описані випадки комариного сказу (коли комарі намагаються укусити водостічну трубу), бджолиного сказу (коли бджоли намагаються запилити освіжувач повітря), метеликового сказу (коли метелики просять дозволу приземлитися на вертолітному майданчику) і сказу залізничних семафорів, які хоч і не комахи, але в Енциклопедії Плюшевого Ведмедя відносилися до комах, тому що були власниками вибалушених-витріщених зелених і червоних очей.

Отак кішка Бася добилася того, що Золотого кота викручувало при одній лише згадці, і він не відразу покликав на допомогу, коли Бася, з прив'язаною до шиї жовтою повітряною кулькою, заховалася під диваном, під який кулька, зрозуміло, не влізла.



Дурненька Бася рветься, а мотузочок затягується, вона сильніше рветься, а мотузочок ще більше затягується. Коли Бася захрипіла і принишкла, милосердний Золотий пожалкував бідолаху – викликав Маськіна, і той вивільнив причмелену кішку-дурепу. Кульку Плюшевий Ведмідь із Шушуткою відпустили в небесні простори і швиденько почали по ній стріляти з духової рушниці.

Але кулька сполохано шугнула догори, де й зустріла горобця-молодця і, не відзначаючись попри видиму легкість легковажністю, жалібно поскаржилася йому на те, що трапилося. Жовторотий горобець-молодець, охочий до скандальної слави, одразу ж наробив Плюшевому Ведмедеві на потилицю, причому абсолютно безкоштовно, абсолютно з пілотного відчуття взаємовиручки, яке об'єднує всіх повітроплавців, якими горобець і повітряна кулька, безумовно, були. Підбадьорена матеріальною сатисфакцією, повітряна кулька продовжила свій політ на північ, де закінчила свої швидкоплинні дні в одному ескімоському селищі звичайною гумовою ганчірочкою, якою ескімос, товариш по нещастю крижаних полів, затикав бутель із вогняною водою, придбаною на допомогу по безробіттю, яку виплачують йому нехороші люди з півдня, щоби він достеменно й остаточно спився.

Бася, потративши намарно одне та отримавши натомість друге життя зі списку дев'яти котячих життів, до Золотого кота ставлення змінила на чемно-шанобливе, перестала нахабно пхатися в його миску, і навіть стала спокійнішою і привабливішою. Ось яку чудасію зробить із божим створінням близькість неминучої загибелі від задухи мотузочком тієї кульки, яка не влазить під диван у той час, коли це боже створіння з останніх сил хлипає, під цей диван уперто лізучи. Так і ми – накинули на себе, забавляючись, петельки від наших повітряних кульок, ліземо під дивани що є сил і благаємо Всевишнього, щоби він послав нам Золотого кота, який покличе Маськіна, який би нас вивільнив із петлі, – отоді ми станемо хорошими-хорошими, хоч до рани прикладай, нібито не можна стати хорошими і без цієї виняткової пригоди.

Після описаної вище пригоди, статус котів у Маськіному будинку понизився і занепав. Їх почали тягати в оберемках і називати оберемковими котами. Через таку свіжу напасть Золотий кіт вирішив вивчити французьку і виїхати від усього цього кошмару в Париж, в інститут Пастера, де йому давно пропонували місце завідувача лабораторією котосинтезу. Він відкрив підручник французькї, але на третій букві його зморили сон-дрімота, на четвертій сон набрався сил і перейшов у лагідне муркотіння. Коли Золотий кіт прокинувся наступного ранку, то замість підручника з французької під ним чомусь лежав техпаспорт велосипеда Шушутки, а механіком Золотий кіт ставати не захотів. Так він і залишився жити-поживати в Маськіна, твердо вирішивши, що якщо Маськін заведе третього кота, він усе-таки вивчить французьку або утече жити до ескімоса, тому що той, хоч людина і небагата, але весела, якщо і не ментально, то завдяки вогняній воді.

А французьку мову довелося вчити Плюшевому Ведмедю, тому що він запросив почаювати мосьє Сільвупляшкіна, і задався просвітницькою метою вияснити, що означає французькою «сільвупле».

Розділ шостий

Маськін і мусьє Сільвупляшкін
Мусьє Сільвупляшкін з'явився в будиночку Маськіна раптово і несподівано. Правду кажучи, його запросив Плюшевий Ведмідь після того, як одного сонячного ранку прийшов до думки, що французьку мову він уже вивчив. Мусьє Сільвупляшкін жив по сусідству, у невеликій, але гордій країні Квебекестані. Оскільки Плюшевий Ведмідь нещодавно прочитав знамениту книгу мусьє Сільвупляшкіна «Навіщо французам Бородіно?» і дуже захопився начитаністю, ученістю мусью, а головне – особистим знайомством із птицею високого польоту, метром Наполеончиком, який завідував місцевою ковбасною фабрикою. У Квебекестані проживало надзвичайно багато французьких знаменитостей: мусьє Бомарше–Пресспапьєн – директор Квебекестанської друкарні, мусьє Робеспьєршок – особистий секретар ката і мусьє Луї де Фуніс – начальник залізничної станції Сюрприз. Всі це шановне панство було у добрих приятельських стосунках із мусьє Сільвупляшкіном – істориком і географом за освітою і завзятим колекціонером пульверизаторів за покликанням.

Плюшевий Ведмідь аж ніяк не міг залишатися осторонь такого інтелектуально-аристократичного осередку Квебекестану і написав лист-запрошення:
Лист-запрошення Плюшевого Ведмедя

Мон шер мусьє Сільвупляшкін!

Же Вас прошу до нас

на салат олів'є,

на солодке – суфле

(з курасоном, мусью)

Же Вас жду і адью.

Мон сер Плюшевий Ведмідь
Плюшевий Ведмідь лизнув марку із зображенням королеви Західної Божевільні, від чого вона гидливо скривилася і почіхала лизьнуте місце. Плюшевий Ведмідь здивувався, але швиденько усвідомив свою помилку: марку він лизнув не з того боку. Облизана королева повернулася до Плюшевого Ведмедя огузком, і він облизав її з правильного боку, наклеїв марку і відправив листа.



Взагалі лизання задньої частини сановних персон є заняттям чистим, тому що сановні персони стежать за собою і завжди наносять невеликий шар клею, щоби марки з їхнім зображенням краще приклеювалися. І кому ми тільки не лизали-облизували зад з часів винаходу поштового повідомлення, яке дозволяє чхнути в конверт і послати грипозну заразу на інший кінець світу! Облизували ми зади королів і прем'єр міністрів, Мао Цзедунів і інших комуністів.

У Плюшевого Ведмедя завжди з цим була проблема. Не те щоб йому бракувало слини, а просто варто було йому лизнути зад будь-якої сановної персони, як одразу починалася нудота; свого часу Плюшевий Ведмідь зволожував задню частину марок водою, але від цього сановні персони конфузилися, листи до адресатів не доходили, зате доходили куди слід, і звідти Плюшевого Ведмедя попросили зробити над собою зусилля і лизати, як усі.

Плюшевий Ведмідь поахав-поохав і справедливо вирішив, якщо вже лизозадства не відвертишся, то треба спинитися на королеві Західної Божевільні – вона виглядала трошки чепурнішою.

Ніхто у Маськіному будинку не здивувався, коли, спочатку в передпокої, а потім на сходах зачувся стукіт маленьких ніжок і характерні викрики:

Ву а ля! Ву а сі!



Заплатіть за таксі!

Маськін вибіг з дому, щоб розплатитися з таксистом. На лічильнику висвічувалася цифра, котра означала або дату (число, місяць, рік), або телефонний номер. У всякому разі, ця цифра аж ніяк не могла означати оплату за проїзд, навіть з Квебекестану. Таксист, проте, увічливо пояснив, що мусьє Сільвупляшкін, поспішаючи в гості до Плюшевого Ведмедя, заїхав на хвилинку в Париж купити свіженьких вафель на бульварі біля Лувру, потім завернув до Алжиру, де придбав на гостинець інжиру, і нарешті заскочив на Французький атол у Тихому океані, де французький посол лікувався від променевої хвороби, яку спочатку вважали французькою нежиттю, потім зірковою хворобою. Але, після того, коли випробування ядерної зброї на атолі почастішали і дружина посла, яка не любила спати з увімкненим світлом, почала жалітися, що французький посол ночами занадто світиться-випромінюється і навіть пропалив матрац у двох місцях, його визнали хворим на променеву хворобу

На Французькому атолі мусьє Сільвупляшкін, променевий посол і таксист Жак Легош, що по-французськи означає Жаківак, пригостилися вафлями та інжиром, призначеними Плюшевому Ведмедю, і тому Жак Легош зарулив назад в Алжир і Париж, щоб поповнити запаси інжиру і вафель, які мусьє Сільвупляшкін помилково-випадково все-таки схрумав, практично безпосередньо перед прибуттям до Плюшевого Ведмедя.

Крім того, Жак Легош, на відміну від свого напарника Філіпа Дедруа що означає Пилип-Правий, весь час завертав наліво, тому таксі простоювало в сумнівних кварталах Алжира і Парижа, а лічильник все цокав та цокав...

Маськін розплатився за таксі у розстрочку, виписавши Маськін-чеки на рік наперед, тому що не міг відмовити в гостинності французькому другу Плюшевого Ведмедя.

Мусьє Сільвупляшкін гасав по будинку Маськіна у пошуках невідомого і незрозумілого предмета французького побуту, який називалося «франкофон».

Де тут у вас франкофон?! Де-е-ее?! – пінився-слинився мусьє Сільвупляшкін, а Плюшевий Ведмідь гарячково рився в словнику, щоби дізнатися, що ж це таке. У словнику такого слова не знайшлося, прте згодом виявилося, що Ведмідь перегортав норвезько-барвазанський словник, де французькі слова, як не дивно, чомусь не зустрічалися.



Нарешті, віднайшовши значення в правильному словнику, Плюшевий Ведмідь дізнався, що франкофон – це такий телефон, по якому можна спілкуватися французькою. Звичайні телефони, на думку жителів Квебекестану, так безжально калічили прозору французьку вимову і спотворювали понос, вибачте, прононс, що вони перестали ними користуватися.

Річ у тім, що мусьє Сільвупляшкіну потрібно було терміново подзвонити своїй дружині, мадам Сільвупляшкіній, котра завжди дуже турбувалася, коли чоловік десь валандався, а не сидів, як годиться, у своєї коханки, з якою мадам Сільвупляшкіна була на коротку ногу, руку, і ще щось, про що не пишуть у творах, призначених для поважної публіки.

У Маськіному домі франкофона віднайти не вдалося, і Плюшевий Ведмідь вручив мусьє Сільвупляшкіну свою підзорну трубу, з якої завчасу витягнув скельця і пташине кубельце. Кубельце звило сімейство папуг, котрі проводили там свій другий медовий місяць, спостерігаючи за зірками і відпочиваючи від остогидлого вивчення слова «піастри», якому навчав їх Шушутка, під'єднавши на допомогу комп'ютер. Він записав на комп'ютер слово «піастри», і той повторював це слово вдень і вночі, безперестанку, так що у папуг шалено розболілися і розпухли голови. Вони говорили Шушутці, що вже давно засвоїли слово «піастри», оскільки будь-який проштампований фабричний папуга конвеєрної розфасовки, знає слова «піастри», «Попка-дурень» і фразу «Їсти дай», необхідну у процесі самообслуговування. Проте Шушутка вирішив навічно закріпити їхні знання, тому папуги знайшли на деякий час відносний спокій, принишкнувши в підзорній трубі, де не було чути волання комп'ютера.

Мусьє Сільвупляшкін ухопив підзорну трубу, направив її в сторону вуха мадам Сільвупляшкіної в Квебекестані і заторохтів по-французськи: «Я у Плюшевого Ведмедя, не турбуйся, ма шері!»



Проте мадам Сільвупляшкіна нічого не почула, тому що саморобний франкофон недостатньо гугнявив в ніс, і мусьє Сільвупляшкіну довелося вчепити собі на носа білизняну прищіпку, щоб відповідати найвищим стандартам французької вимови, прийнятим у телекомунікаційній системі Квебекестану. А підзорну трубу після розмови з мадам Сільвупляшкіною французький гість попросив запакувати, тому що більше для спостереження зірок вона не годилася, утім, як і для помешкання очманілих від слова «піастри» фабричних папуг. Білизняну прищіпку Маськін загорнув разом із трубою, підписавши: «Авек лє комплєма де ла мезон де Маськін», що означає: «Прийміть найщиріші привітання від славного Маськіна!

Після усіх клопотів нарешті розпочалося чаювання. Спершу подали салат олів'є (знаний у народі як м'ясний), яким Плюшевий Ведмідь любив поласувати, бо в салаті було багато зеленого горошку. Був би салат із червоним горошком або там, скажімо, з голубим, Плюшевий Ведмідь полюбляв би його менше, але із зеленим горошком він його просто обожнював.

Мусьє Сільвупляшкін виявився вередливим і прикрим буркотуном. Він довго колупався вилкою в салаті і занудливо розтлумачував усім, що в справжньому салаті олів'є і сорт картоплі повинен бути інший, і морквина – оранжевіша, і взагалі готувати його повинен кухар на ім'я Олів'є, а не якийсь там Маськін (або як там він у вас зветься?) абсолютно без паризького диплома куховарських мистецтв. Коротше, суцільне «се па са» виходило, хоча салат мусьє тріскав швиденько, аж за вухами лящало, а опісля хвацько заявив, що і вилки у вас до салату були неправильні. «У нас, – каже, – у Парижу в носі пальцем не колупаються. На це спеціальна ложка є». Політично підбиті тапки Маськіна одразу вирішили послати вітальну телеграму голові французького уряду: «Вітаю Вас з ложкою!» – настільки їх вразила недосяжно-високим рівнем французька культура. Суфле теж підпало під критику мусьє і отримало низьку оцінку за недостатню пишність, не кажучи вже про курасони, в яких кури були недостатньо сонними на смак мусьє Сільвупляшкіна.

Дуже вихований Плюшевий Ведмідь завів приємну бесіду, розпитуючи про високоповажних знайомих мусьє Сільвупляшкіна, про яких Плюшевий Ведмідь часто читав в квебекестанських газетах.

Як живе-поживає глибокоповажний метр Наполеончик? – закіськісяв по-модньому Плюшевий Ведмідь. А мусьє Сільвупляшкін йому у відповідь запуркуав, мовляв, метр Наполеончик нині у відпустці на острові Святої Ліннетт, де пише мемуари про своє славне керівництво ковбасною фабрикою. Першу частину метр Наполеончик уже написав. Вона називалася: «Як я відковбасив австрійців та інших ковбасників». Тепер він працює над найскладнішою частиною мемуарів: «Як я відковбасив Росію» – гострополемічною відповіддю на опубліковані мемуари пана Кутюзкіна: «Як я відковбасив Наполеончика».



Всі ці письменницькі шедеври цікавили мусьє Сільвупляшкіна перш за все, як історика, а також (не в останню чергу) як автора чудового твору «Навіщо французам Бородіно?», заключного акорду двох блискучих трактатів «Хто переміг при Ватерлоо?» і «Ми ще скажемо своє АЛЕ!» На основі останнього твору був знятий художній фільм з П'єром Ріжаркою в ролі «Ми», де він увесь час скакав на іграшковій конячці і розмахував дитячою атомною бомбою.

Ви недооцінюєте французів, – заявив мусьє Сільвупляшкін, пирскаючи одеколоном з колекційного пульверизатора собі на лисину. – Ми ще покажемо всім своє о-ля-ля!



День поволі хилився до вечора, на годиннику мусьє Сільвупляшкіна, знятому із собору Паризької Богоматері, пробило сім разів, і він, попросивши у Маськіна запакувати на дорогу залишки салату олів'є, курасонів і суфле, на загальне розчарування швиденько відкланявся і пішов пішечки до себе додому, благо він був близенько.
Розділ сьомий

Маськін і МАСЬКІН-гольф

Якось у голову Маськіна постукала ідея пограти в гольф. Він знав, що є така гра, коли всі одягають гольфи, але не знав, що потім потрібно робити.

Маськін дістав зі своєї комірчини старого гольфа, натягнув його на праву ногу і взувся у свій знаменитий блакитний тапочок. Гра одразу ж закінчилася. Маськін ще трішки погрався, знімаючи і натягуючи гольф, але цікавої, дійсно напруженої гри, яка мала б не на жарт захопити, не вийшло. Маськін посмутнів, але вирішив не здаватися.

Маськін почав уважно розглядати картинки в книжці про багатих людей і побачив, що для гри в гольф, окрім того, була потрібна спеціальна палиця, маленькі білі кульки, на зразок голубиних яєць, і, головне – багатий партнер з сигарою і цинічний з вигляду. Ще була потрібна зелена поляна і дірочка, куди м'ячик потрібно було заганяти.

Маськин вирішив почати з поляни. Гарний трав'янистий зелений луг Маськіна понищили бульдозерокротики, і Маськін вирішив з ними боротися. Боротися кроти не захотіли і здалися без бою, проте луг псувати не перестали. Тоді Маськін взувся у свої блакитні пухнасті Маськотапки і відправився до кротячого супервайзера.



Ви думали, до кротячого короля? А ось і ні. Кроти, не дивлячись на свою підсліпуватість, були страшенно просвітленими особами і знали з газет, загублених туристами, що на дворі давно вже інші часи і королями називатися вже не модно, а модно називатися супервайзерами. Тоді кротячий король призначив сам себе супервайзером всієї кротячої країни, а королівський сан зняв із себе добровільно і склав під табуреткою до кращих часів, коли королі знову увійдуть у моду.

Отож, прийшов наш Маськін до кротячого супервайзера і пригрозив, що якщо кроти і далі псуватимуть Маськіну зелену поляну-галявину, Маськін їх усіх до одного перестане любити, називати «усі-пусі який», роздивлятися їхні попки з короткими мишкоподібними хвостиками і запише їх до розряду мишастих, згідно класифікації Маськіна тваринного і рослинного світу. А відноситися до розряду мишастих не так вже й добре, бо, правду кажучи, Маськін боїться їхніх голих хвостиків і підвищеної роздратовано-імпульсивної непередбачуваності. «Ой, шаснула туди» або «Ой-ой-ой, знову вона побігла! Ай, караул! Врятуйте, допоможіть! У банку її! Прицюцькуваті коти! Дарма жерете «Віськас»! Мишей не ловите!» – ось яку несподівану реакцію у Маськіна викликають представники розряду мишастих.

Сутеніло, і по тоненьких гілочках поволі струменіли дощові крапельки. Природа повнилася свіжими звуками: вечірніми серенадами жаб, а Маськін все продовжував сидіти на пагорбі і сперечатися з кротячим супервайзером про свій зелен-луг.

Нарешті вони дійшли обопільної згоди: Маськін подарує супервайзеру свої старі темні окуляри, а кроти перестануть нищити луг. Темні окуляри були украй потрібні кротячому супервайзеру для того, щоби виглядати зрячим серед сліпих. Ну хто подумає про крота в старих сонячних окулярах, що він сліпий? Просто всі вирішать, що сидить собі на сонечку джентльмен, відпочиває-загоряє. А бути зрячим серед сліпого королівства корисно для підтримки королівської влади, заснованої на старовинних традиціях кротячих королів, королівське ложе яких ніколи не ганьбилося непристойним використанням чорних очних пов'язок, украдених, зазвичай, у літаках, а потім начеплених перед сном, щоб осяйне ранкове світло не проривалося крізь наглухо зачинені віконниці наших многостраждальних очей, котрим довелося багато чого побачити на своєму віку.

Вважатися зрячим серед суцільної сліпоти, закріпленої національною традицією, дає більше підстав називатися кротячим супервайзером чи будь-яким іншим новомодним слівцем, ознакою королівської влади: президентом, прем'єр міністром, генеральним секретарем...

Маськін вручив кротячому супервайзеру свої старі, за кротовими мірками новомодні, сонячні окуляри, кротячий супервайзер королівської крові зручненько згорнувся клубочком, пильно і прискіпливо озираючи усе навколо, решта кротячих підданих відправилася розривати-розкопувати сусідський лужок, перешіптуючись між собою, який у них тепер конче суперзрячий правитель і як вони тепер зможуть гідно прорити вхід у третє тисячоліття, зрівнявши із землею огидний і дискримінуючий образ сліпого крота.

Кріт не сліпий! Він просто зайвий раз не витріщається, а копає собі нишком і крапка. І нічого сліпому зайвий раз в очі цвікати, що він сліпий, а то він знайде спосіб уникнути дискримінації, котра так ранить кротячу психіку.

Завершивши переможно своїм сонячно-окулярним пактом повномасштабну революцію суспільної кротячої самосвідомості, Маськін нарешті пішов купувати собі палицю-ключку для гри у гольф і кульки.

У магазині – нічим дихнути, громадиться чимало зденервованого народу, тож Маськін насилу позбувся своїх скромних заощаджень і втомлений, хоча задоволений, повернувся на зелений луг і почав грати у гольф. Щоби хоч якось відрізняти цю гру від справжнього гольфу, цей гольф стали називати «Маськін-гольф», де все, загалом, як у справжньому, але перед початком гри необхідно влаштувати справжнісіньку повномасштабну революцію суспільної самосвідомості будь-якого народу, нехай навіть і такого зрячого, як кроти. У кротячому суспільстві появилася нова правляча партія «Зрячі кроти», і вони дійсно засліплюють своїм баченням охочих, з третьої до четвертої ночі, користуючись національними сонячними окулярами, подарованими Маськіном, і повірте мені, бачать вони в таких умовах аніскілечки не гірше від Вас, мій глузливий читачу. А цинічного партнера Маськін пограти у гольф не запрошує. Ну, повинен він хоч чимось відрізнятися від гри цих гонорових і пихатих індиків?



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Борис Крігер Маськін iconБорис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими»
Але скільки б цікавих фактів із його біографії ми зараз не згадали, все одно Борис Олійник найперше Поет з великої літери та класик...
Борис Крігер Маськін iconБорис граб
Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре І вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько...
Борис Крігер Маськін iconВарнеке борис Васильович
Варнеке борис Васильович 06. 1874, Москва – 31. 07. 1944, Київ – магістр загальної історії
Борис Крігер Маськін iconБорис Ілліч Олійник (1935) Борис Олійник
Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені...
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання Каторжна
Розробка уроку з української літератури на тему: «Борис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання «Каторжна»,...
Борис Крігер Маськін iconУкраїни для дітей Серія «Дитячі письменники України». Вип. Серію засновано 2009 р. Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб добру душу» Біобібліографічний нарис Київ 2013
Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб — добру душу» : біобібліогр нарис / Нац б-ка України для дітей; авт уклад. Н. В. Загайна, О....
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко [Електронний ресурс] : відео // отб

Борис Крігер Маськін iconЛітературна спадщина Бориса Грінченка Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні
Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні. Хто ж він за переконаннями,...
Борис Крігер Маськін iconСценарій вечора, присвяченого 150-річчю від дня народження Б. Грінченка Борис Грінченко

Борис Крігер Маськін iconОбговорення законодавства 4
Борис філатов поділився з україною позитивним досвідом дніпропетровщини зі стабілізації ситуації 7


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка