Борис Крігер Маськін



Сторінка14/18
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.02 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Маськіну все це не дуже сподобалося, але він вирішив почекати і відразу не виїжджати з Маськопотамії, тим більше що відразу назад і не випускали. Маськін, заховавши Плюшевого Ведмедя з домовиком Цупиком під ліжком у готелі, попрямував оглядати країну і виявив, що переважно вона розташовується на пустирі і по ній весь час сновигають антимаськініти і Маськіних кривдять.

Маськін подумав, що, напевно, цю Маськопотамію для того і придумали, щоб антимаськінітам було зручніше за Маськіними полювати. А то раніше всі Маськіни були розкидані по світу і зібрати їх до купи було непросто.

У Маськопотамії всі говорили на маськопотамській мові, на якій все було навпаки. Маськіну поміняли ім'я на Нікьсам (що означає Маськін, тільки справа наліво). Потім Маськіна зі всіма мешканцями будинку призвали до Армії оборони Маськопотамії, в якій служити було дуже складно, тому що вона весь час грала в таку дивну гру: називається піддавки. Треба було бігати під градом каміння і куль антимаськінітів, а самим стріляти було не можна, інакше відразу садили в турму.

Річ у тому, що у ляльководів були дуже дивні правила гри. Особливо все ускладнилося, коли у них опинилися свої ляльководи, а ляльки перших ляльководів іноді слухатися відмовлялися і примудрялися смикати за мотузочки найголовніших ляльководів, у яких ляльководів начебто не повинно було бути. Ситуація так заплуталася, що без ножиць розібратися було вже неможливо. Всі ниточки і мотузки зав'язалися вузлами і всі, кому не лінь намагалися за них смикати.

Першою призов в армію отримала кішка Бася, яку призначили інструкторкою парашутистів, тому що заздалегідь її скинули з другого поверху військкомату і переконалися, що вона чудово парашутує.



Золотого кота комісували згідно психічних показників. Він не зміг пройти комісію у психіатра, тому що, як ви пам'ятаєте, був єдиним нормальним із психічної точки зору, що вже давно стало вважатися серйозним відхиленням від норми. А що робити? Коли переважна більшість звихнута на всю голову, доводиться коректувати норми.

Папуг призвали в дезінформаційні війська, де вони повинні були дезінформувати супротивника, але оскільки супротивник так і не був призначений, то ці війська дезінформували самі себе, щоб не простоювати даремно.

Маськін з тапочками від військової служби ухилився і вирішив поїхати додому. Та не так сталося, як гадалося. Шлях йому заступили два вартові Маськопотамії, які берегли вхід і вихід. Це були Маськопотами і Маськозаври. Маськопотами вважали, що Маськопотамію треба віддати антимаськінітам, а самим втопитися в морі. Оскільки багато в морі топитися не хотіли, Маськопотами ревниво стежили, щоб ніхто з Маськопотамії не втік, а то топитися буде нікому. Маськозаври молилися зранку до вечора і взагалі вважали, що Маськопотамії не існує, проте з Маськопотамії теж нікого не випускали.

Маськін тоді їм і каже:

Ось дивлюся я на вас, ніби ви нормальні, руки у вас є, ноги є, голова навіть буцімто є. Що ж ви себе до такого життя доводите?



А Маськопотами з Маськозаврами вдають, що Маськін не з ними розмовляє, і дивляться кудись у бік моря.

Правий тапочок Маськіна тоді і говорить:

Що на них сердитися, вони люди підневільні. Куди їх ляльковод смикає, туди вони і тягнуться. Треба з ляльковода питати.



А давайте розберемося, хто тут ляльковод, і роги йому пообламуємо! Адже в тому і є перевага простого люду над ляльководами, що як би ти високо не засів за свої мотузочки смикати, рано чи пізно будь-якому ляльководові поміж очі надавати можна, – рішуче заявив Лівий тапочок і, виплюнувши папіроску, вправно прокусив лаз у колючому дроті, котрий відокремлював Маськопотамію від решти всього світу.

Перш ніж покинути Маськопотамію, Маськін забрав кішку Басю з армії і одразу помітив, що до кішки Басі прив'язаний мотузочок, оскільки вона була останньою ланкою в ланцюжку ляльководів. Маськін не став одразу обрізати мотузочок, а вирішив прослідкувати, куди він веде. Виявилось, що мотузочок від Басі через її начальство вів до уряду Маськопотамії, який смикали за мотузочок і Маськопотами, і Маськозаври, і взагалі за цей мотузочок смикала величезна кількість ляльководів, але найміцніший мотузок вів до однієї анонімної добродійної організації, яка забезпечувала Маськопотамію купою грошей, яких вона потребувала, оскільки там ніхто давно ніякого натурального господарства не вів.

Хто ж смикав за мотузочок анонімну організацію? Ви не повірите. Старий знайомий Маськіна капітан Ібн-Оливка-Алібаб і його сорок розбійників. «Не може бути!» – здивувався Маськін, хоча, розміркувавши, вирішив, що в цьому немає нічого дивного. Коли б не капітан Ібн-Оливка-Алібаб, дбайливих Маськопотамів, котрі пропонують добровільно втопитися в морі, давно б госпіталізували, а оскільки вони, самі того не відаючи, процвітають на гроші сорока розбійників, то вважаються поважаними людьми і керівною силою в державі.

Придивившись, Маськін, проте, побачив, що самого капітана Ібн-Оливку-Алібаба смикали мусьє Сільвупляшкін з сером Джентельменчиком, яких водила на мотузочку фрау ДойЧленд, яку смикала, мов ляльку, птаха Рухх з балалайкою, яку, у свою чергу, смикав президент Сполучених Штанів Бушкінь, якого смикала за мотузочок Ринкова Економіка, яку водило, наче ляльку, Глобальне Потепління, яке смикали за вірьовки професори Борщів Щавлевих, яких водили по сцені Глобальне Помутніння, Глобальне Потурання і Глобальне Збайдужіння, якими заправляв Трамвайний Хам, котрого водили на мотузках Макдональдс з Кока-Колою. Ви не повірите, хто з'їв бутерброд Макдональдс і грався пляшкою кока-коли, катаючи її по підлозі. Ще не здогадалися? Так-так. Ви не помилилися, мої розумні читачі. Кішка Бася. Річ у тому, що кішки дуже люблять гратися мотузками і котити різні предмети по підлозі. Ось вона знайшла пляшку і стала нею гратися. А вся компанія ляльководів з ляльками засмикалася в хаотичній різноманітності... зрозуміло, смикаючи прив'язану до них кішку Басю.

Таким чином, виявилось, що запитати нема з кого, тому що остаточним ляльководом виявилася всіма відома кішка Бася, котра страждала Гострою Котячою Дурістю (ГКД).

Маськін відібрав у кішки пляшку з кока-колою і викинув її у море, мовляв, хай хвилі граються, все одно все так заплуталося, що без ножиць не розплутати…Опісля Маськін відв'язав кішку Басю, зібрав решту своїх домочадців, і вони, втомлені пригодами і життєвими перипетіями, повернулися додому.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
МАСЬКІН І СУШІ

Війна Маськіна з суші1 почалася несподівано. Річ у тому, що Плюшевий Ведмідь підсів на суші, тобто пристрастився до них хворобливо, не на жарт. Одного разу Маськін мав необережність пригостити Плюшевого Ведмедя однією суші для ознайомлення з японськими культурними традиціями, а Плюшевий Ведмідь став вимагати суші щодня, накидався на них, як здичавілий, і відразу пожирав.

_____________________

1Суші – тонка скибочка філе свіжої риби або іншої морської живності, покладена на грудочку рису. Зустрічаються також суші у вигляді рисових рулетиків з різними комбінаціями овочів і рибного філе, загорнутих у морську капусту, або просто оригінально порізаної риби без рису і овочів (сашимі), зате обов'язково з соєвим соусом і хріном васабі.

Маськін злякався, що Плюшевий Ведмідь стане сушіманом, і навіть водив його до неофрейдопукаліста Дуборіза, щоб той його від суші відучив. Нічого не допомагало.

Тоді Маськін перестав суші Ведмедеві купувати. Плюшевий Ведмідь показився, показився, та й дав собі на спокій. Маськін вже було зрадів, що Плюшевий Ведмідь від своєї хворої пристрасті вилікувався.

Але не тут те було. Виявилось, що Плюшевий Ведмідь сам собі виготовив масу кульок з рису і пішов надвір шукати, що би свіженького на них покласти. Першою на очі йому попалася жаба, і він пострибав за нею, зловив, поклав на кульку з рису і полив соєвим соусом. На щастя, жаба була проворною, тому, коли Плюшевий Ведмідь заплющив очі від очікуваної насолоди, і відкрив рот – жаба зістрибнула з рисової кульки, і Плюшевий Ведмідь з'їв суші без жаби. Потім Плюшевий Ведмідь відібрав дощового черв'яка у місцевої ворони, яка піднялася над лісом обурено горлаючи замість «кар-кар!» – «крав-крав!», у зв'язку з чим була зачислена натуралістом, що випадково проходив мимо, в новий вид ворон під назвою «карвони». (Все логічно, чи не так? Ворони кричать «кар!» Карвони кричать «крав!» Слава натуралістам-класифікаторам. Без них жива природа була би якоюсь бездомною.) Дощовий черв'як теж не дав себе з'їсти, розвівши з Плюшевим Ведмедем філософію про цінність всього живого, цитуючи Шекспіра і аргументуючи так жваво, як тільки можна аргументувати перед відкритим ротом опонента, що збирається вами натурально поласувати.



Плюшевий Ведмідь хоч і звихнувся на своїх суші, все ж поважав філософію і філософського черв'яка відпустив, вирішивши, що він скоріше не дощовий черв'як, а книжний.

Наступним Ведмедеві попався коник-стрибунець, але і його довелося відпустити, тому що у нього залишалася неоплачена іпотечна позика дому. Хоча у коників і немає будинків через непотрібність, оскільки живуть вони в зеленій травичці, проте і коники в даний час теж стали купувати будинки задля оренди і охоче беруть позики, покладаючись на жвавий ринок нерухомості.

Далі Плюшевий Ведмідь намагався покласти на рисову кульку і з'їсти у вигляді суші: пуголовка, равлика, черепашку, сусіда Жмикрута і навіть домовика- барабашку Цупика, але всі вони щасливим чином рятувалися.

Маськін, дивлячись на таку ситуацію, вирішив найти причину такої пристрасті і пішов до місцевого продавця суші Сан Санича Самурайкіна.

Самурайкін був прихованим професійним камікадзе2, але просто не знайшов ще гідної мети і поки що торгував суші.

Маськін його прямо запитав:

Ти що, гицлю недорізаний, в суші підмішуєш, що мій Плюшевий Ведмідь зовсім з'їхав з глузду?

Ти, Маськін-сан, не турбуйся. Я тобі краще ікебану3 сплету…– засюсюкав Сан Санич Самурайкін, а сам намацав подарунок нареченої – ніж для харакірі, подарований йому на випадок, якщо доведеться терміново самоліквідуватися.

Ти моєму Ведмедеві голову зовсім своїми суші заморочив, він трохи сусіда не з'їв, – обурювався Маськін.

У тому то й справа, Маськін-сан, що не з'їв… Все це лише ілюзія. Наш японський дзен-буддизм4 вчить, що мета існування – переміщення буття зовнішнього і ілюзорного в буття, розміщене в собі, в буття, котре витікає з поля небуття, де знищені поняття і властивості буття, тобто перехід до суті через знищення форми, до чистої енергії буття поза визначальними її категоріями.

Я тобі зараз як покажу «дзен» по шиї, – визвірився Лівий тапок Маськіна. – Ти не дивися, що я звільнений від військової служби через плоскостопість. Так надаю – знатимеш, де раки зимують.

Агресія, шановний Лівий тапок-сан, – це не вихід, – гнув своє Самурайкін. – Справжній аскет сидить над безоднею своєї власної підсвідомості, як кіт над мишачою норою, і ловить, наче мишу, найглибший імпульс свого «я», що сплив на поверхню, очищаючи його від нальоту зовнішнього, того, що не «я»…

__________________

2Японське командування в кінці другої світової війни було вимушене вдатися до безпрецедентної практики використання льотчиків-самовбивць. 25 жовтня 1944 року Імперський штаб у Токіо оголосив про створення спеціального підрозділу ВМС – камікадзе, названого так на згадку про «божественний вітер» – могутній ураган, який врятував Японію від монгольського нашестя.


А ну признавайся, що в суші домішував, – накинувся на Самурайкіна Лівий Тапочок – майстер східних бойових мистецтв. Зав'язався запеклий бій, тапочок часто завдавав ударів, які Самурайкін уміло блокував, і невідомо чим скінчилася би справа, якби Маськін їх не розтягнув у різні сторони зі словами:

Гаразд, досить битися, теж мені Джеки Чани доморослі. Я тебе, Самурайкіне, по хорошому питаю, чого ти в свої суші намішав?

Самурайкін побачив, що Маськін не відчепиться, а Лівий тапочок боляче б'ється, і вирішив все Маськіну розповісти відверто.

Давним-давно ми в Японії вирішили, що це не діло, аби наша національна страва – суші – залишалася непопулярною, на відміну, наприклад, від китайської їжі. Що вони, кращі за нас, чи що? Ну і стали ми в суші додавати невелику дозу дзен-буддизму, від якого голова у людей і їде…

А чи є засіб від цього вашого, вибачте на слові, харчового сектантства? – поцікавився Правий тапочок Маськіна, інтелігентно відкашлявшись.

Є один засіб, але, я боюся, на нього ваш Плюшевий Ведмідь не піде, – засумнівався Самурайкін.

Який? – разом запитали Маськін і обидва тапка.

Треба відразу з'їсти сорок суші, тоді Плюшевому Ведмедеві стане погано і він більше ніколи не стане їх їсти.

Обдуриш, я тобі покажу звідки ноги ростуть, – погрозливо сказав Лівий тапочок Маськіна.

_____________________

3 Ікебана – унікальний і дуже стародавній вид японського мистецтва: мистецтво складати букет.
4Дзен-буддизм є не тільки релігійним феноменом; він створив цілу школу в літературі, філософії і мистецтві. Дзен виник в Китаї на початку VI ст. Його основоположником вважається Бодхідхарма, цей індійський Діоген. У VII-VIII ст. дзен-буддизм проник до Японії і тут отримав свою закінчену форму в середовищі самураїв.

Слово самурая – ось тобі хрест – сам собі харакірі4 зроблю, – забожився переляканий Самурайкін.

Гаразд, давай пакуй свої сорок суші, – махнув рукою Маськін і, оплативши покупку, відправився додому.

Самурайкін не обдурив. З'їв Ведмідь сорок суші, похворів ведмежою хворобою5 і видужав. Більше він суші не їсть, а їсть тільки ванільні сушки, якими Маськін його часто пригощає задля компенсації.

А я так скажу – чи суші, чи сушки, – не треба мішати їжу з філософією, а то обов'язково виникнуть проблеми зі шлунком.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВЯТИЙ

МАСЬКІН І СВІДКИ ЄГОРА
Одного недільного ранку в будинок Маськіна постукали два кролики вельми приємної зовнішності і повідомили, що вони свідки Єгора. Маськін був дуже гостинний, відразу провів їх у вітальню і пригостив чаєм з пирогом.

Попивши чаю і посмакувавши донесхочу пирогом, свідки Єгора повідомили Маськіну, що вони особисто бачили, як Єгор сотворив світ за сім днів. Маськін від такої новини отетерів, вуха розвісив і став свідків Єгора детально розпитувати. Маськіну все було цікаво, адже він теж, як і Єгор, жив за рахунок натурального господарства і хотів підняти його ефективність.

Проте подробиць свідки Єгора не видавали. Наприклад, вони не відповіли на питання, хто, власне, фінансував створення світу, хто ним займався і хто роботу приймав. Вони тільки безперервно гундосили, що Єгор створив мир за сім днів.

Маськін схвилювався не на жарт, чи не заїло часом у свідків Єгора пластинку. Він покликав свій улюблений старий Грамофон і той, перевіривши побоювання Маськіна, розвіяв сумніви, заявивши, що з пластинкою у свідків Єгора все гаразд з технічної точки зору, а вся справа в записаному інформаційно-убогому змісті. В основному, це була заяложена одна фраза про те, що свідки Єгора точно свідчать, що Єгор створив світ за сім днів.

__________________



4Обряд харакірі – самогубство, прийняте у самураїв, у разі образи їх честі, здійснення негідного вчинку, у разі смерті свого сюзерена або, коли обряд сформувався остаточно, – за вироком суду як покарання за здійснений злочин.

5Ведмежа хвороба – діарея (понос).

У найближчі тижні картина повторювалася: свідки Єгора прибували, пили чай і свідчили про Єгора. У Маськіна почалися серйозні перебої з чаєм, а пироги свідки Єгора усі строщили. Тоді Маськін вирішив поставити питання руба, але питання руба стояти не хотіло і весь час падало навзнак. Тоді Маськін все-таки вирішив уточнити, хто ж такий цей Єгор і де знаходиться світ, який він створив за сім днів.

Згідно отриманих довідок виявилось, що Єгор проживає недалеко від Маськіного дому і світ його невеликий, і складається з маленького будиночка, кількох сараїв і городу.

Ми творимо свої світи з підручного сирого матеріалу і обживаємо їх, невміло торуючи шляхи-дороги нашими полями і лісками. Але так, щоб всього за сім днів створити господарство в повному об'ємі, – Маськін про таке чув уперше і вирішив з Єгором безпосередньо познайомитися. Йти в гості до нього Маськін не зважився і просто став чекати слушної нагоди. Така нагода трапилася дуже швидко, коли одного недільного ранку на порозі Маськіного будинку з'явилися не звичні вже охайні свідки Єгора, а сам Єгор власною персоною. Маськін злегка розгубився, але не подав вигляду і запросив Єгора у вітальню. Чаю у Маськіна залишалося зовсім небагато, і вони попили кефіру з економії.

Тут ваші свідки приходили кожного тижня, – поскаржився Маськін, – говорили, що ви цілий світ створили за сім днів.



Єгор почухав лоб і закусив кефір печивом. «Культурна людина, – подумав Маськін, – був би некультурним, занюхав би рукавом».

Давно мені треба було прибрати свідків, – розговорився Єгор, – а то весь час ходять і ходять, людям голови морочать.

То що, ви й справді всього за сім днів все створили: і два сарайчики, і будиночок, і так далі?..

Ну, а чого возитися? – в очах Єгора заграли лукаві бісенята і він налив собі ще кефіру.

Ой світочку ясний, та це ж дива справжні, – сплеснув у долоні Маськін, який будував одну єдину лазню вже п'ятий рік, а робота майже не рухалася.

Кефір явно ударив Єгору в голову, і він продовжив:

А ще я спорудив електростанцію, що працює на гної, і побудував міст на Місяць і гігантський самоскид марки «Уперед, Епоха!»

Та фто ви кажете! – зафтокал Маськін від неймовірного захоплення. – А яму на дорозі перед візитом фрау ДойЧленд теж ви засипали?!

А хто ж іще? – махнув рукою Єгор і допив пляшку кефіру до кінця.

Так чому ж свідки Єгора концентрувалися тільки на факті творіння миру? – здивуванню Маськіна не було меж. – Це ж вони, по суті справи, скоріше применшують ваші діяння, аніж прославляють їх!

Ну, так і я про те ж, – зарюмсав Єгор, і Маськін приніс йому ще кефіру. – Я цим свідкам говорю: киньте ви по будинках валандатися, займіться справою, а вони наче в хрещика бавляться: шасть – туди, шасть – сюди… Неподобство. Ось я за ними цілі вихідні по будинках і бігаю, може зловлю, вуха добряче понасмикую. А вони, мабуть, прослідкували, що я сьогодні до Маськіна намилився, і не з'явилися. Бояться, горе-свідки. Ти їм, Маськіне, наступного разу так і скажи – мовляв, нічого сюди ходити, Єгор багато чого зробив і робить, і зовсім не обов'язково з новиною не першої свіжості про створення світу по будинках лазити, добрим людям памороки забивати.

Добре, – втішився Маськін, якого перебої з чаєм і пирогами починали сильно турбувати. Плюшевий Ведмідь у нього на півпопки вже схуднув, а оберемкові коти стали менше спати від недоїдання.

На тому і постановили. Єгор узяв ще пляшку кефіру в дорогу і, розцілувавши міцно Маськіна, гірко розплакався:

Ось тебе, Маськін, я люблю. Ти сидиш тихо, своїм натуральним господарством займаєшся, ніде не валандаєшся, під ногами не крутишся, нічого не свідчиш. Я тобі по дружбі урожайний рік влаштую. Сій побільше чаю, сподіваюся у тебе він цього року добре зійде.



Маськін хотів заперечити, що в широтах, де живе Маськін, чай не росте, але промовчав і вирішив послухатися. Коли Єгор пішов, Маськін посадив на грядці п'ять чайних чашок і полив їх вершками.

Прокинувся Маськін наступного дня і не повірив своїм очам: на місці, де він посадив чайні чашки, красувалося величезне чайне дерево, яке вже щосили плодоносило, – на обважнілих гілочках висіли запашні пакетики з чаєм. «Е, та цей Єгор не простий чоловік, а з секретом», – подумав Маськін і став збирати урожай чаю.

Наступної неділі знову прийшли охайні та чепурні свідки Єгора, і Маськін сказав їм, що до нього приходив Єгор і просив гнати їх у тришиї. Свідки Єгора не розгубилися і заявили, що тепер вони не свідки Єгора, який створив світ за сім днів, а свідки Прохора, який збудував водокачку.

Ну, це інша справа, – зрадів Маськін і запросив їх пити чай, оскільки тепер у Маськіна було чаю вдосталь – хоч упийся.



РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ
МАСЬКІН І КУРЧАТКО ТАБАКА

Якось президент Сполучених Штанів готувався до візиту нового керівника Груздії царя Тамара. Той прийшов до влади в результаті вельветової революції. У наш час революції стали випускатися на ткацьких фабриках. Особливо в моді, окрім оксамитових революцій, революції з ситцю і крепдешину. Вийшовши з моди в сфері одягу, ці прості, але міцні тканини припали до смаку революціонерам, і ті охоче використовують їх для пошиття нових революцій. Цар Тамар був не дурень попоїсти, і президент Сполучених Штанів Бушкінь хотів його прийняти на широку штанку, тобто ногу. Він викликав до себе своїх вірних помічників капітана Ібн-Оливку-Алібабу, що став тепер начальником розвідки, і Скандалізу Безобрізу, що завжди тішила естетичні смаки президента Бушконя. Бушкінь поставив питання руба: «Що ми можемо собі дозволити приготувати з груздинської кухні? Скандаліза надіслала запит у секретний архів бібліотеки Конгресу, і там знайшли книгу під назвою «Секрети груздинської кухні». Передивившись усю книгу, вирішили зупинитися на курчаті табака1.

Бушкінь відправив Скандалізу на кухню готувати курча, а сам став розучувати танець із шаблями з капітаном Ібн-Оливкою-Алібабом, який весь час намагався рубонути шаблею по президентові, але той вправно ухилявся, тому що був техаським хлопцем, а техаські хлопці дуже верткі, бо в Техасії інакше не можна. Як ви пам'ятаєте – це країна Плюшевих Бичків і щоденної кориди, що закінчується криком Плюшевого Бичка: «Ой!». А це дуже тренує крутість-верткість. Скандаліза вчепила квітчастий фартушок і відкрила книгу секретів груздинської кухні. Рецепт вимагав: «Для приготування курчати табака беремо курча, що смалить табаку, і злегка відбиваємо, щоби курча прийняло плоску форму. Солимо і перчимо курча з обох боків. Розігріваємо сковорідку з топленим маслом, кладемо на неї підготовлене курча, натерте часником, закриваємо щільно кришкою і ставимо зверху щось тяжке. Смажимо на середньому вогні 15-20 хвилин, а потім перевертаємо і продовжуємо смажити до готовності (приблизно ще 15-20 хвилин). Окремо для підливи – часник, розтертий з сіллю і перцем, заправлений злегка підсолодженим томатним соусом».
_______________

Курчатко табака називається так тому, що слово «табак» співзвучне зі словом «дабак», яке грузинською означає спеціальну сковорідку для цієї страви.




Скандаліза викликала курчатко, що нюхало-смалило табаку, із спеціального присадибного господарства тютюнової фірми «Філіп Морріс». Курча одразу ж з'явилося. Різати курча і обскубувати Скандаліза не зважилася, тому що в рецепті не було такої вказівки, а узяти на себе таку відповідальність вона не посміла. Отримавши підпис курчати під добровільною згодою послужити Сполученим Штанам у якості курчати табака, вона привела його до присяги і почала натирати сіллю і перцем поверх пір'я. Курча не чинило опору, тому що було зв'язане присягою, але відчайдушно чхало і пошепки критикувало уряд. Скандаліза відверталася, щоби не чути пекучо-солоної критики, від якої і в неї крутило у носі, і думала про себе, що це нічого, що курча не зарізане і не обскубане. Зараз так прийнято – подають в ресторанах нечищену картоплю, моркву з грудками землі – це так по-модньому.

Чом би не подавати курча в пір'ї?

Проблеми почалися, коли Скандаліза стала курчатко тихенько відбивати, щоб воно, згідно інструкції в секретному рецепті груздинської кухні, прийняло плоску форму. Курча, хоч і було військовослужбовцем і підготувало себе до нелегкої ратної долі, не захотіло бути відбитим, і при першому ударі молотком по його злиденній курячій попі випарувалося в невідомому напрямку, залишивши по собі гучний шлейф обурливих криків і недвозначних образ на адресу уряду Сполучених Штанів, пані Скандалізи Безобрізи і навіть президента Бушконя особисто.

Скандаліза негайно з'явилася з доповіддю до президента Бушконя, якому капітан Ібн-Оливка-Алібаб уже взявся перерізувати горло, але з появою Скандалізи тимчасово відступився, бо у неї було нове плаття і капітан не хотів забризкати його кров'ю президента Бушконя.

Капітан Ібн-Оливка-Алібаб сподівався залучити Скандалізу до свого гарему і тому намагався показати себе з романтичного боку, що йому практично вдавалося.

Пане президент, курчатко табака ухилилося від виконання своїх обов'язків і дезертирувало в невідомому напрямку, – відрапортувала Скандаліза Безобріза.

Негайно оголосити війну і зажадати видати курчатко табака! – розпорядився президент Бушкінь.

Якій державі оголошувати війну? – діловито уточнила Скандаліза, але капітан Ібн-Оливка-Алібаб її галантно перебив і попросив оголосити війну своїй рідній державі, оскільки там він був тричі засуджений до страти за розбій – уряд рідної країни Ібн-Оливки-Алібаби саме розбишакував і не терпів конкуренції в цьому питанні. Той факт, що державна влада не дозволяла Ібн-Оливці-Алібабі розбишакувати, був чудовою ілюстрацією несправедливості і антинародності цієї влади. Хоча те, що і в Сполучених Штанах розбій простим громадянам не дозволявся, а влада в Сполучених Штанах все одно вважалася народною, президент Бушкінь якимось чином призабув, бо у наш час розбій взагалі став винятковим привілеєм урядів держав, і вони строго стежать, щоб прості громадяни задовольнялися тільки дрібним хуліганством і розкраданням із зломом. Важко опротестовувати право будь-якої держави на розбій. По-перше, це порушить стабільність державної влади, по-друге, це загрожує вашому особистому життю, таким чином, я гаряче рекомендую утриматися від цих необдуманих дій.



Бушкінь негайно виставив ультиматум батьківщині Ібн-Оливки-Алібаби: видати курчатко табака за 24 години – інакше війна. Курча, звичайно, не видали, тому що, по-перше, у них його не було, по-друге, ультиматум Бушконя дійшов до них тільки через 48 годин: експрес-пошта «Федя-Експрес» забігла по дорозі до тещі на млинці, а по-третє, держава ця була хоч і маленькою, однак гордою, і ні за що не погодилася б на змову із Сполученими Штанами. Відповідно, держава була завойована ще до обіду, і Бушкінь відверто занудьгував.

Кому б іще оголосити війну? – з надією питав він, роздивляючись карту світу. – Ось, – раптом зрадів він, – ось ця країна відповідного розміру. Негайно оголосити їй війну!



Скандаліза викликала експерта з географії, але він усіх розчарував, бо виявилося, що Бушкінь показав на карті самі Сполучені Штани і оголосити війну цій державі не міг, тому що був її громадянином, і навіть президентом.

Ще декілька країн, у які тикав пальцем Бушкінь, виявилися непридатними для завоювання, бо там прем'єр-міністри були американськими громадянами і завойовувати їх не було сенсу.

Взагалі, останнім часом нерідко трапляється, що керівник країни має ще й громадянство іншої країни. Це дуже прогресивна практика. Наприклад, уявіть собі: якби Ганнібал мав римське громадянство, не було б потреби воювати з Карфагеном. Президент Римської республіки просто віддавав би йому розпорядження як своєму громадянинові, і той би їх бездоганно виконував, боячись втратити римський паспорт.

Президент Бушкінь проконсультувався з двоголовою птахою Рухх з балалайкою, поставивши їй питання, куди могло подітися курчатко табака. Голови птаха Рухх проконсультувалися між собою і пригадали, що понад вісімдесят років тому, коли вони були ще неопереним курчам і з них намагалися зробити рагу із червоним перцем, вони втекли у Париж до Сільвупляшкіна.

Вирішили оголосити війну країні Сільвупляшкіних, але Сільвупляшкін проревів, що не віддасть курчати, навіть якщо б воно у нього було, бо для нього гастрономічні цінності існують поза політикою, поза світом і поза війною, і що за кожну сльозу курчати табака він готовий – pour chacune de ces larmes, il eыt donnй un verre de son sang…2

З Сільвупляшкіним після такої заяви вирішили не зв'язуватися.

Коротше, робити було нічого. Довелося погрозити паную Тамару війною, щоб не приїжджав, тому що пригощати його було нічим.

А при чому тут Маськин? Ні при чому. Курча тютюну пробігло мимо його будинку із швидкістю вітру і знову сховався в невідомому напрямі.

Папуги, правда, скаржилися, що хтось поідкльовує їхнє зерно, але швидше за все це був домовик-барабашка Цупик.

Я відповідально заявляю, що Маськін ніякого відношення до курчати табака не має! Для цього, власне, і був написаний цей розділ.

Сподіватимемося, що президент Бушкінь повірить мені на слово.

____________________

2 Pour chacune de ces larmes, il eыt donnй un verre de son sang – За кожну цю сльозу він би віддав склянку своєї крові (фр.) (Олександр Дюма, «Граф Монте-Крісто», цитується із французького видання: Alexandre Dumas, «Le Comte de Monte Cristo», видавництво Gallimard, 1998, стор. 24).

РОЗДІЛ СОРОК ПЕРШИЙ

МАСЬКІН І МІКРОХВИЛЬОВА ПІЧ

Тільки подумайте, як швидко плине час – на дворі двадцять перше століття. Цікаво, скільки ще років слід нам провести в новому столітті, щоб якось звикнутися з цією думкою… Напевно так трапляється кожного разу, коли століття змінюють одне одного. Жителі минулого століття всі разом стають справжніми мандрівниками в часі і, опинившись у столітті прийдешньому, розгублено озираються, мов у чужому передпокої, не знаючи, куди почепити капелюх і куди проходити, і де сісти, поки не вийде господар. Але господар не виходить, і років через п’ять вони починають освоюватися, на дванадцятому році починають пустувати з господаревими шаблями, на сімнадцятому – гратися з сірниками, розкриваючись повною мірою у всій своїй відчайдушності, ну а на тридцять сьомому і сорок першому вже зовсім входять у смак, перевернувши господареву квартиру догори дригом і налюравши у хазяйське ліжко, що у майбутньому навіть історикам, дивлячись на такі варварські справи, стає нудотно. А у кого-у кого, як не в істориків, найміцніші шлунки! Немає у них іншого виходу – станеш блювати – здохнеш з голоду. Адже годують їх справжньою їжею рідко, однак вони постійно за цю мізерну їжу щедро пригощають своїх хазяїв і решту людства найрізноманітнішими небилицями, які змінюють свій зовнішній вигляд частіше, аніж уральська погода. У кожного історика є свій господар. Бездомних істориків відловлюють, як безпритульних скажених собак, оскільки вони можуть бути так само небезпечними для будь-якого, навіть найдоброчеснішого суспільства. (Помилуй Вас Боже заглянути в архіви всуціль найпристойніших держав…) Стягують виючих бездомних істориків у спеціальне місце, де їм роблять щеплення від сказу і приручають різні господарі, котрі тренують їх вчасно проситися назовні і брехати тільки по команді. А брешуть історики голосно і заливчасто, самі собі вірячи, бо який чесний пес не вірить своєму гавкоту?

Мені здається, футурологи скоріше нагадують котів і частіше бродять самі по собі, передбачаючи майбутнє і залишаючись послідовними у своїх дослідженнях до його настання, після чого вони за майбутнє не відповідають, бо воно підпадає під відповідальність істориків. На точність прогнозів футурологів можна безбоязно довіритися, аніж доповідям істориків, хоча бездомних футурологів також відловлюють, бо вони несуть загрозу суспільству. Минуле, проте, набагато легше змінювати, ніж майбутнє, тому що минуле достатньо змінити на папері, а майбутнє можна змінити тільки в реальності, і міняти його слід уже зараз, а це, повірте мені, дуже непросто.

Так і наш Маськін, увійшовши у двадцять перше століття зі своїм натуральним господарством, почувся злегка не у своїй тарілці. Ще на початку цього нового століття Маськін познайомився з мікрохвильовою піччю і не знав, що з нею робити. Спочатку він подумав, що використовуватиме її замість самовара, якого в ті часи у Маськіна ще не було, а в Західній Божевільні не знали цього геніального винаходу людського роду і наївно кип'ятили воду за допомогою електрики.

Маськін спробував використовувати мікрохвильову піч як самовар. Наколов скіпок, присобачив з гріхом пополам трубу і спробував розпалити. Мікрохвильова піч дістала електричний шнур і покрутила електричною вилкою біля своєї скроні – мовляв, зовсім ти, Маськіне, без клепки у голові.

Ну, добре, – згодився Маськін, – а як у тобі воду гріти?



Ніяк, – сказала мікрохвильова піч. – Воду гріють у чайнику, а ти, як мені здається, і сам цілковитий чайник!

Мікрохвильова піч не дуже церемонилася з Маськіним, оскільки їй не хотілося закінчити свої дні спочатку у відділі речових доказів місцевої поліцейської дільниці й бути звинуваченою у пожежі, а потім осісти на місцевому звалищі, яке часто відвідують дикі звірі, а диких звірів мікрохвильова піч, як ви розумієте, боялася, бо хоч і була пічкою, але все таки мікрохвильовою, а це означає, що вона могла гнати тільки мікроскопічні хвилі.

Довелося Маськіну купити чайник і залишити мікрохвильову піч у спокої. Єдине, що вона погоджувалася робити – кокетливо дозволяла старому дідусевому годиннику підглядати час на своєму електронному табло, бо він страждав склерозом і розучився відлічувати час. Мікрохвильова піч вважала себе приладом сучасним, надзвичайно пишалася своєю електронікою і нікому не дозволяла собою користуватися, мов звичайнісінькою піччю. Тільки зрідка вона милостиво дозволяла Шушутці розігріти тарілочку макаронів, і то щоразу викидала фокуси: хвилину погріє, а коли Шушутка перевірить – все холодне, а через секунду все вже ледь не кипить і макарони вискакують з печі, як ошпарені. Але Шушутка був жителем двадцять першого століття, і з мікрохвильовою піччю вони не сварилися. Це були їх особисті непорозуміння, незрозумілі нам, до пояса вкоріненим у двадцяте століття.

Ми, не усвідомлюючи цього, дали життя цілому поколінню приладів, які вже настільки досконалі, що з дня на день почнуть обходитися без нас. Вже з'явилося «Товариство захисту прав пральних машин», а також «Комітет з прав пилососів». Самосвідомість домашньої техніки зростає і поширюється з кожним днем, і не встигнеш оглянутися, як вона розпочне свою технічну революцію, змусивши людей працювати на себе. От узяти, наприклад, посудомийну машину Маськіна. Вона доволі капризна і вимагає уважного догляду. Перед тим, як скласти в неї посуд, треба цей посуд ретельно вимити під краном миючим засобом, прополоскати і висушити. Далі посудомийна машина як-небудь цей посуд поталяпає, і вже після миття посуду усередині цієї машини чашки і тарілки всіються крихтами й облагородяться плямами, що казна-звідки узялися, після чого посуд знову треба ретельно вимити під краном і акуратно витерти.

Причому, ці обидві дії треба приховувати від машини, інакше вона образиться і поскаржиться в «Асоціацію принижених посудомийних машин». Щоб відвернути увагу посудомийної машини, Маськін увесь час ставив їй якусь касету з мультиком на відеомагнітофоні, який частенько проявляв свій незговірливий характер і часто зажовував плівки Маськіну, але для своєї подруги і колеги посудомийної машини мультики крутив справно. Холодильник Маськіна був із гонором і не терпів, коли у нього ставили багато продуктів, боячись, що закисне його робоча совість. Отже Маськін зберігав велику частину запасів у льосі, а в холодильнику тримав сметану і сир, але теж не для себе, а для дідусевого стінного годинника, який ночами, як ви пам'ятаєте, споживав молочні продукти.

Отож, не за горами ера, коли нам доведеться значно більше зважати на потреби нашої побутової техніки. Не за горами та година, коли людям заборонять експлуатувати її більше 8 годин на день, призначать два вихідних на тиждень і обов'язкову оплачувану відпустку, мінімум на 24 дні. А що ви собі думаєте, середньостатична мікрохвильова піч живе значно менше, аніж її середньостатичний користувач, і тому їй треба багато відпочивати, щоб устигнути подивитися світ і самореалізуватися.

Маськін нудьгував за старими надійними і добротними речами, які вірно служили поколінням його предків і не скаржилися... Але під час численних переїздів речі погубилися, і Маськіну довелося обзаводитися новими предметами побуту. За ці симпатії Маськіна до старих речей нові предмети побуту вважали його ретроградом і навіть підозрювали в неліберальних поглядах, хоча це, звичайно, були зайві побоювання.

Якби ви бачили, як Маськін доглядав за своєю новою швейною машинкою – він практично ніколи на ній не шив, а вечорами завжди приходив побажати «на добраніч» і виписував спеціально для неї журнал «Бурда», бо швейна машинка все-таки цікавилася модою і любила розглядати нові викрійки. Маськін дбайливо витирав пилюку з швейної машинки, і вона за це якось навіть вишила Маськіну носову хусточку з ініціалом «М» – мався на увазі «Маськін». Звичайно, зрозуміло було б, якби швейна машина вишила ім'я Маськіна повністю, але швейна машина вишила букву «М» і втомилася. Але Маськін все одно дуже тішився з такого цінного подарунка і дуже ним пишався.

Не дивлячись на таке зростання пролетарської самосвідомості, побутові прилади по-своєму любили Маськіна й іноді дарували йому суттєвіші подарунки. Так, одного разу мікрохвильова піч сіла і написала лист на Тульську самоварну фабрику, у якому попросила прислати Маськіну самовар. Маськіна на Тульській фабриці знали і поважали, тому що Маськін видав свою наукову працю «Про користь самоварення», і сам того не відаючи, дуже допоміг фабриці стати на ноги після ста років занепаду. Тому, дізнавшись, що Маськін немає самовара, вони спакували свій найбільший семивідерний самовар і відправили до Західної Божевільні. Після прибуття самовара в країну Маськіна, прикордонники довго розглядали його паспорт і ставили каверзні питання – навіщо йому труба, чому вона крива, навіщо в набір з самоваром додається чобіт гармошкою і так далі. Самовар на всі питання справно відповів, і його пустили на постійне проживання, заручившись письмовою рекомендацією мікрохвильової печі, яку на кордоні знали і поважали, тому що вона була близькою родичкою їхньої радарної установки.



Можете собі уявити, як зрадів Маськін, коли одного дня на порозі його будинку з'явився семивідерний самовар з трубою і чоботом. Під пахвою він тримав круглий піднос, а через плече у нього висіла величезна зв'язка бубликів-сушок.

Маськін міцно обняв самовар і став з ним дружити. Самовар був дореволюційній конструкції і розпалювався трісками.

Після появи самовара всі в будинку зажили веселіше. Чаювання стали частішими і довшими, Плюшевий Ведмідь вивчився грати на балалайці і складав частівки:

Вип’ю чаю досхочу

І частівку вам складу,

Бо частівка до складу –

Все у домі до ладу.

Або іще одна частівка, яку склав Плюшевий Ведмідь для морального виховання людства:
Є де стати, є де сісти,

Є що випити і з’їсти:

Манну кашу – диво з див,

Я би їв і навіть пив…

Кажуть, що ця частівка мала найбільший успіх у країнах Африки і знизила захворюваність на СНІД у цьому регіоні.

А ось ще одна частівка Плюшевого Ведмедя, яка рекламує спосіб життя Маськіна:
Якби стали всі, як Маськін,

То було б життя, мов казка!

І про лиха, біди, війни

Ми не чули б у новинах!

Були у Плюшевого Ведмедя і непристойні частівки, які я вам тут заспіваю, якщо ви пообіцяєте тимчасово відправити погуляти дітей. Домовилися? Перевірте, діти не підслуховують? Не підглядають? Ну добре. Слухайте:
У метро чи в ліфт зайшов –

Не читай сто молитов.

Терористу – злому гаду

Копняка дай лиш по заду!

А от і філософська:
Досить в світі нам дурману

Від петицій, лжі, обману

Світ ухопить скоро трясця,

А він тільки шкряба яйця…

Правду кажучи, взагалі-то Плюшевий Ведмідь хотів заримувати інше слово, але Маськін зблід і попросив цього не робити. Капітан Ібн-Оливка-Алібаб за образу однієї важливої книжки може відірвати не тільки яйця... Ну що ж, ми з вами забалакалися…

Як не крути, мораль проста – світ простих речей створює затишну атмосферу повсякдення, а мирна повсякденність є звичайнісіньким тихим вечірнім домашнім щастям із самоваром, чашкою чаю і ванільним бубликом. А мікрохвильова піч, хоча і є часткою нашого сьогодення, забрела до нас швидше помилково, бо вона – предмет майбутнього, до якого ми, на жаль, маємо мало відношення...


РОЗДІЛ СОРОК ДРУГИЙ
МАСЬКІН І БАСЕЙН

Мені частенько стає смішно, наскільки люди недооцінюють ту неймовірну масу води, яка їх оточує. Вгніздившись на суходолі і зустрічаючись із водою у вигляді супу-компоту, швидко забуваєш, що велика частина Землі вкрита водою, і не просто вкрита, а в середньому на два-три кілометри завглибшки! А ви можете уявити собі три кілометри водяної товщі?

Я іноді більше відчуваю себе водоплаваючим, ніж сухоходячим. Звичайно, в глибинах моря важко сформувати розумну цивілізацію. Закони весь час будуть якимись розмитими, а з нечіткими законами, самі розумієте, каші не звариш, особливо під водою. А без каші розумне життя не існуватиме. Це вам підтвердить Плюшевий Ведмідь, якщо ви проконсультуєтеся у нього з цього питання, особливо перед сніданком.

У нас взагалі є вражаюча здатність не помічати найголовнішого, що знаходиться буквально у нас під носом. Я би сказав вам, що це за найголовніше, чого ми не помічаємо, але, на жаль, не можу по тій простій причині, що й сам не помічаю його і тому достовірно не відаю, про що ж йдеться. Проте я з упевненістю заявляю, що відчуваю місцезнаходження чогось важливого зовсім поряд, яке залишається непоміченим. А у вас немає такого відчуття?

Як ми не усвідомлюємо, що по суті живемо на Планеті-Океані, так само ми не помічаємо тихого шелесту трави і найпростіших, здавалося б, розжованих нам природою речей. Вони весь час десь поряд і здається, що заклопотана мураха, котра поспішає кудись у справах, дуже добре їх розуміє, але нам вони недоступні, як недоступні нам розмірені помахи крил птахів, що формуються клином і прямують на південь, або діловиту зосередженість бджоли, що збирає солодкий пилок. Ми ж хочемо все накопичувати і роздивлятися свої безглузді блискучі дрібнички, і ховати їх у сховки, через усілякі безглуздості нас трусить лихоманка, лихоманка, яку іменують благородно-шанобливо пристрастю…

А що це таке – благородство пристрасті? В'ялений інстинкт? Природжена якість супчиків? Я особисто називаю благородство пристрасті – рогоблудством, чим воно, загалом, і є, тому що благородство пристрасті навряд чи колись приведе до розумної любові, до таїнства колискової турботи або священнодійства співчуття, до тих небагатьох речей, які можуть виправдати існування нашого біологічного роду безхвостих, безшерстих, з в міру відкопиленими вухами двоногих.

Адже ми – ніщо поза своїм біологічним видом. Отари двоногих оточують кожного з нас своєю безперервною опікою, впливають на наші думки, бажання, пориви… а зсередини тримає нас на короткому шнурку ланцюг хімічних реакцій… Не втечеш.

Так і відчайдушний опір Маськіна одного разу не встояв під рішучим натиском оточуючого суспільства і внутрішніх імпульсів. Не встояв бідолаха Маськін під натиском цього грубого і безглуздого впливу. Що ж відбулося? Та річ у тому, що захотілося Маськіну переробити ставок у дворі, в якому купався Плюшевий Ведмідь, у справжній басейн, ну знаєте, як буває у мільйонщиків.

Річ у тім, що коли у тебе перед очима весь час чимось целулоїдно-яскравим метляють і тріпають, то мимоволі виникають потреби, про які раніше сном, ні духом не відали. Показали Маськіну фільм про багате життя раз, показали два... він губу закопилив, мовляв: «Що ж це я живу натуральним господарством. Селюк... що ж ми, гірші за інших?»

Подивився він на свій старий ставок, де купався Плюшевий Ведмідь, а ставок так собі – непрезентабельний. Укрився жабуринням наполовину, жаби стрибають-квакають, така собі типова екологічна ніша.

Покликав Маськін Бобра-підрядчика, і той закопав старий ставок, а на його місці вирив котлован завглибшки з невеликий місячний кратер. Маськіну довелося заплатити Бобру всю виручку від продажу минулорічних коренеплодів, і Гаманець Маськіна ридав у тридцять три з п’ятаком струмки, відлічуючи Бобру монети, але отриманий бетонований результат не міг задовольнити Маськіна, тому що басейн вийшов, звичайно, мільйонерський, але якийсь бездушний.


Плюшевий Ведмідь сидів у ньому, однак попередніх райдужних веселощів і радісних пустощів не стало. Маськін особливо страждав, що екологічну нішу погубив безповоротно.

Та якось Маськіну показали передачу про охорону природи, і він навіть заплакав. Після перегляду цій передачі Маськін так зажурився, що дав собі слово – більше на дешеву агітацію не лакомитися. Бути інтелігентським і бути вищим за усякі плотські надмірності… А то тепер рід людський цілком змізернів... Сидить – очиська повитріщає – у телевізор дивиться… Мабуть, так краще очі провітрюються…

Ну от, висновки висновками, а старий ставок якось треба відновлювати…

Покликав Маськін знову Бобра, той закопав басейн і спорудив старий ставок –натурально відновив екосистему… Обійшлося це ще дорожче. Заплатив Маськін Бобру весь заробіток від продажу надлишків урожаю чайного дерева. Проте Бобер перестарався з екологічністю. Розвелося у дворі Маськіна комарів тьма-тьмуща! Маськін вийде по господарству поратися – а вони його кусають, кусають! А по телевізору знову мільйонерські басейни показують…

Тоді покусаний і вкритий пухирцями Маськін присягнувся, що більше в житті не слухатиме інтелігентські просторікування про природу…

Заліз у пральну машину, яка працювала в режимі машини часу, і повернувся назад у той час, коли вирішив зарити колишній ставок, і замість того, щоб заривати ставок, зарив телевізор. Від цього в будинку Маськіна всім зажилось ще краще, а Плюшевий Ведмідь став проводити більше часу на свіжому повітрі і в нього покращав апетит, хоча взагалі-то він у нього й раніше був непоганий

РОЗДІЛ СОРОК ТРЕТІЙ

МАСЬКІН І МАТРЬОШКА
Матрьошка була особа доволі пристаркувата. Взагалі я вважаю, що тілесну оболонку треба сприймати окремо, а внутрішнє наше відчуття – окремо. Носій миловидної зовнішності не має до неї ніякого відношення. Це той блискавичний подих краси, який торкається до деяких у юності і який швидко вивітрюється з плином років. Треба бачити людей так, як вони бачать самі себе зсередини, це і є справжня зовнішність людини. Жіноча краса, як і краса взагалі, швидкоплинна, скупа подружка Природа дарує її не назовсім, а тільки поносити, а потім відбирає і ховає у свою переповнену одежиною шафу… Треба уміти бачити людей такими, якими вони були в дитинстві. І тоді вам розкриється потаємний сенс життя, такий очевидний, але ніким не помічений…

Маськін зустрів Матрьошку на виставці досягнень сільського господарства Західної Божевільні, куди Маськін возив свої дивовижні качани солодкої кукурудзи і величезні червоні помідори. Матрьошка приїхала туди також у справі. Вона виставляла вироби із різьби: розписні ложки, півники, дерев'яні супниці у формі човнів і всіляке дерев'яне начиння, яке виробляється на фабриці Матрьошки.

Ах, яка красива у вас продукція, – загорілися очі у Маськіна. – Як би я хотів теж навчитися розписувати дерев'яні вироби, тарілки там всякі, кухлі, ложки.

Та це зовсім не важко, – відповіла Матрьошка. – Якщо хочете, я дам вам декілька уроків рукоділля.

Маськін уважно оглянув Матрьошку і виявив, що руки у неї намальовані. Йому було важко уявити, чого Матрьошка могла б його навчити, не володіючи окремо взятими явно вираженими руками.

Ну, для того, щоб учити, зовсім не обов'язково все робити самому, – упевнено заявила Матрьошка, прослідкувавши за недовірливим поглядом Маськіна.

Тоді приходите в гості, – запросив утішений Маськін.

Через тиждень Матрьошка прийшла в гості до Маськіна і стала його вчити розписувати дерев'яні тарілки і кухлі. Вона підказувала Маськіну, з якого боку брати пензлик і куди наносити фарбу. У Маськіна був вроджений талант художника, який він довго тримав недостатньо реалізованим. Маськін, звичайно, малював картини. Якщо ви пам'ятаєте, то кінний портрет Плюшевого Ведмедя, що вбиває Зеленого Змія, навіть виставлявся свого часу в Луврі. Але з неживописної творчості єдиним досягненням Маськіна до цих пір був чудовий величезний напис, який він зробив на скелі, котра стирчала на його земельній ділянці, переважно зарослій кленовим лісом. Маськін написав:
ТУТ БУВ

МАСЬКІН

Цей напис він зробив на прохання Плюшевого Ведмедя, який вважав, що подібним вчинком Маськін продовжує справу піонерів-першопройдисвітів, які свого часу освоїли частину Західної Божевільні, хоча більшість її території, звичайно, так і залишилася неосвоєною.

Маськін досягнув неабиякого успіху в навчанні і незабаром розписав декілька дерев'яних тарілок, які всім дуже сподобалися, і Плюшевий Ведмідь їх з гордістю розвісив по будинку.

У будинку Маськіна взагалі всі любили вчитися. Я вважаю, що це дуже нудно придумано, що вчитися треба тільки поки маленький і вчитися примушують з криками і лайкою, іноді буквально з-під палиці. Якщо гарненько замислитися, то у людини є обмаль більш вишуканих задоволень, аніж дізнаватися нове, розуміти те, що не зрозуміло, відкривати невідкрите. Шкода, що люди перетворили навчання на важку муку, від якої так змучуються в дитинстві і юності, що у більшості людей розвивається стійка неприязнь до всього нового або трохи складнішого. І що найбільше вражає – багато людей навіть гордяться своєю схильністю до неуцтва, чваняться ним вздовж і поперек, мовляв, «не знаю і знати не бажаю». Дуже красиво! Браво! Є чим гордитися, ще б пак.

У будинку Маськіна всі, навпаки, були допитливими і весь час вчилися чомусь новому. Звичайно, найбільш успішними були папуги, бо Шушутка навчав їх нових слів за допомогою комп'ютера, на якому ці слова були записані, і комп'ютер їх промовляв по тисячу разів на день. Папуги вже могли вільно декламувати Шекспіра, але утримувалися від цього абсолютно з комунальних міркувань, щоб не докучати трагічними викриками іншим жителям Маськіного дому. Уявіть-но, дрімає собі блаженно Золотий кіт, жмурячись, на сонечку, а йому над вухом папуга як загорланить: «To die: to sleep; no more!»1 Так Золотий кіт, з переляку, може позбутися сну, принаймні, на цілі півгодини, що може бути небезпечним для його котячого здоров'я.

___________________

To die: to sleep; no more – Померти, заснути…не більше. (англ.) – слова із знаменитого монологу Гамлета у п'єсі Вільяма Шекспіра.



Коти теж постійно чомусь вчилися. Наприклад, коли Маськін завів собі собачку на ім'я Ковбаскін – Золотий кіт навчився ховатися від нього за письмовий стіл Плюшевого Ведмедя, а кішка Бася навчилася страшно вигинати спину і співати низьким баритоном «няв» у стилі надривної арії Ріголетто 2.

Шушутка зі своїм вчителем Платончиком навчився виловлювати інфузорію- тапочку в ставку і розглядати її під мікроскопом. Він навіть так її розгодував, що вона стала інфузорією-валянком і її можна було розгледіти практично без мікроскопа.

Кашатка взагалі була дуже вченою і знала, звідки що витікає і куди втікає.

Плюшевий Ведмідь удосконалювався в мовах, а Маськін, як ми вже сказали, вчився у Матрьошки розписувати предмети побуту.

Лівий тапочок Маськіна теж не відставав від інших жителів Маськіного дому. Він серйозно займався політекономією, і часто під ліжком Маськіна можна було знайти Лівий тапок, котрий читав праці подібного змісту. Правий тапок Маськіна теж був інтелігентом, переживав за природу, і часто його можна було застати з «Довідником грибника», адже Правий тапочок практично професійно займався пропагандою альтернативних методів профілактики грибкових захворювань ніг. Яких методів? Ні, не ампутації… Якщо хочете подробиці, запитайте у нього самі, а то він ще подумає, що я страждаю на грибкове захворювання ніг, і не заспокоїться, поки не прочитає мені свою коронну лекцію а-ля: «Не бігайте босоніж навколо громадського басейну».

Отже, позаймавшись малюванням з Маськіним, Матрьошка нерідко приєднувалася до чаювання, і одного разу за столом в альтанці зав'язалася цікава розмова.

Матрьошка розклала десять чашок одна менша за одну, і з неї повистрибували матрьошки одна молодша за іншу, до найменшої матрьошечки, що ще смоктала пляшку з молоком. Перед нею Матрьошка поставила найменшу чашку, хоч вона чаю ще не пила.

Нічого, хай звикає, – ніжно сказала Матрьошка і погладила найменшу матрьошечку по голові.



Ви, мій строгий читачу, звикли до читання підручників з вищої математики і інструкцій з експлуатації пилососів, звичайно ж, запитаєте: яким чином Матрьошка розклала чашки і чим погладила по голові, якщо я говорив перед цим відкрито про відсутність у неї рук?! Ви хочете висловити недовіру з приводу правдивості всього твору… Я ніколи не стверджував, що у Матрьошки немає рук, більше того, це був би

_______________________

2 Ріголетто – блазень, трагічний герой опери Джузеппе Верді «Ріголетто».

прямий наклеп. Руки у Матрьошки були намальованими. Ось цими намальованими руками вона чашки розставляла і по голові гладила. Тільки, будь ласка, не треба стверджувати, що матрьошки не п'ють чай…

До речі, скрупульозне ставлення читачів до правдоподібності деяких подробиць фантастичних творів вельми поширене.

Наприклад, коли новомодний французький письменник Michel Houellebecq3 дозволив своїй уяві вигадувати неймовірне, неймовірне, яке навіть виходило за рамки неймовірного по відношенню до майбутнього людства – редактори мовчали, але варто було йому намалювати сцену sexe à trois (секс на трьох), як редактор прискіпався, що, мовляв, положення партнерів – n ’é tait pas faisable , m ê me pour des gymnastes professionnels – неможливі навіть для професійних гімнастів, і примусила retravaill é le texte pour plus de cr é dibilit é 4 – переробити текст для більшої правдоподібності!

Всі ці матрьошки – це все ви! – не повірив своїм очам Плюшевий Ведмідь, розглядаючи всі десять матрьошок.

Ну, а хто ж? – поблажливо відповіла Матрьошка і стала знайомити мешканців Маськіного дому з собою: – Ось я зовсім маленька, а ось я школярка із смішними бантиками і веснянками, а ось я дівчина на першій вечірці, а ось я молода жінка, а ось я вже мати…

Усі Матрьошки по черзі відривалися від чашок з чаєм, кланялися і поверталися до трапези.


____________________________

3Michel Houellebecq – літературний псевдонім. Справжнє ім’я письменника – Michel Thomas.
4 Цитується за журналом Le Figaro Magazin за 20 серпня 2005 року. La fabuleuse chevauchée de Michel Thomas. Dossier réalisé par Sabine Audrerie, Jean Christophe Buisson et Etienne de Montety [20 août 2005], p. 27.

Це ж треба, яка чудасія буває на світі, – хитав головою Маськін, – і вдається ж декому зберегти себе у собі…

А ви загляньте у себе уважніше, й побачите, що ви теж у якійсь мірі матрьошки.

А що, треба спробувати, – діловито запропонував Лівий тапок Маськіна і спробував розгвинтити кішку Басю, щоби подивитися, чи немає у ній іншої кішки Проте у нього нічого не виходило, тому що кішка Бася залишалася на своїй першій стадії розвитку і збільшувалася тільки у розмірах, і то в ширину. Можливо, саме це дозволяло їй залишатися завжди веселою, безтурботною, яка ніколи ні про що не жалкує.

Ой! – закричав Плюшевий Ведмідь, розгледівши у собі зовсім маленьке плюшеве ведмежатко, що всілося на горщику і про щось глибокодумно роздумувало.

Ой! – закричав Лівий тапок, побачивши в собі шибеника – лівий дитячий тапочок, яким він був в дитинстві.



Все за столом заойкали, роздивляючись в собі матрьошкову суть…

Ось бачите, – зраділа Матрьошка. – Не забувайте, що вони у вас живуть, ці дитячі плюшеві ведмеді і малятка-маськіни, ставте їм чайні чашки, грайтеся з ними і читайте їм книжки з картинками, а коли вони плачуть і бояться, візьміть їх на руки і заколишіть! Не можна забувати, що вони навічно поселені у вас і нікуди вам від них не дітися.

Спасибі, тітонько Матрьошко, – подякував Матрьошці малятко–плюшевий ведмідь, вилазячи з Плюшевого Ведмедя. – Давно я тут сиджу, зовсім про мене забули!

Тітко Матрьошко, ти найкраща тітонька! – засміявся малятко-маськін, вилазячи з Маськіна, і вони з малятком–плюшевим ведмедем побігли гратися на полянку.

Не забувайте про них, – ще раз повторила Матрьошка. – Ваші діти можуть вирости і розлетітися по світу… Але ви, маленькі, назавжди залишитеся усередині, і якщо ви про них забудете, вони плакатимуть і кликатимуть на допомогу…

Спасибі тобі, Матрьошка, – поцілував Матрьошку Маськін. – Тепер я розумію, хто іноді не дає мені спати ночами. А то прокинуся – дивлюся, навіть мій Невроз спить, а мені не спиться. Це просто маленький маськін в мені хвилюється…



І в мені! – зрадів Плюшевий Ведмідь. – Я тепер завжди буду з ним гратися і не називатиму імбецилом… А я думав – хто це в моїй голові селить дурні думки і дитячі страхи? А це я – маленький плюшевий ведмідь, безпорадний, на горшку…Як я тебе закинув, біднятко моє.

Навіть у домовика-барабашки Цупика відшукався всередині маленький барабашка, який і барабанив, і цупив у самого Цупика необхідні предмети побуту…

А ви не забуваєте про себе маленького? Не забувайте його, не давайте йому даремно плакати… Адже йому там так темно і самотньо, дивиться він зсередини на вас, дорослих і серйозних, – і плаче. Купіть йому іграшки, допоможіть всістися на горщик, і у вас замість нудного ниючого ворога появиться під серцем ваш власний, хоч і дуже маленький друг!

Ми зовні дорослі,

Пихаті, сердиті,

Та гляньте углиб ви –

Насправді ми діти.

Забуті, самотні –

Без друга і ласки –

У собі руйнуєм

Дитинство і казку.

В тюрму заточили,

Загнали у шори

Усе найсвітліше,

Найкраще, прозоре:

Усмішки-смішинки,

Натхнення-надію,

Цікавість і радість,

Кораблики-мрії,

Віру крилату,

Веселку любові,

Мале ведмежатко,

Зайчатко пухове…

Спиніться на хвилю,

Загляньте у себе –

Із суттю своєю

Зустрітися треба.

Знайти, відшукати

Малятко забуте –

І стати собою,

Собою лиш бути!

РОЗДІЛ СОРОК ЧЕТВЕРТИЙ

МАСЬКІН І ЕНТРОПІЯ
Відомий французький математик Пуанкаре говорив, що математика – це мистецтво давати різним речам одну назву. Так і Маськін думав, що у нього в будинку весь час з’являється невідомо звідки безлад, а виявилось, що цей безлад зовсім не звичайний безлад, а найсправжнісінька статевозріла ентропія1 .

Річ у тому, що будь-яка система прагне перейти з менш вірогідного стану у вірогідніший. А найвірогіднішим станом Маськіного дому, на думку Маськіна, був безлад, тому що всі смітили і ніхто, окрім нього, Маськіна, будинок не прибирав. Проте Плюшевий Ведмідь заперечував і переконливо аргументував, що просто в будинку завелося шкідливе звірятко на ім'я Ентропія, яке не тільки влаштовує безлад, але одного разу з'їло з холодильника Маськіна півбанки варення, а Плюшевому Ведмедеві вимазало носа, поки той спав на дивані, щоб на нього упала підозра.

Маськіну аніскільки не було жаль варення, але він вирішив серйозно з'ясувати, що це за звір такий – Ентропія, а то невідомо хто по будинку валандається. Непорядок. Отож Маськін зробив засідку біля холодильника і просидів майже всю ніч, але так ніхто і не з'явився, а зранку вся кухня була засипана крихтами від печива, а варення у банці зовсім не залишилося.

Маськін рознервувався не на жарт. Важко вести ефективне натуральне господарство, коли у тебе по будинку сновигають усякі непізнані звірі-тварини, та ще й з такою вираженою схильністю до безладу.

Маськін поставив на варту свої тапочки: чи не з'явиться часом Ентропія, і тапочки чемно вартували по черзі.

Лівий Тапочок навіть упав один раз із годинника від надмірного старання, бо невдало примостився на дідусевому стінному годиннику і у нього закрутилася голова. Маськін вручив своїм тапочкам свисток і звелів свистіти, якщо Ентропія появиться.

Але і наступного ранку, не зважаючи на безсонне чергування тапочок, у будинку панував безлад, ліва шкарпеточка Шушутки валялася у вазі з квітами, а головний убір Кашатки знайшли в каструлі з супом.

__________________

1Ентропія (грец. круговорот) – термін, який ввів в обіг німецький фізик Р. Клазіус для характеристики теплового стану системи. Простими словами, збільшення ентропії є збільшення безладу.

Маськін підозрював – а може це самі мешканці його будинку бешкетують? Але всі так переконливо відмовлялися, що Маськін повірив.

Думав наш Маськін, довго думав, як справу вирішити. Вирішив розставити по всьому будинку картонні пастки, але в них відразу почав потрапляти Плюшевий Ведмідь. Тоді Маськін розставив по всьому будинку риболовні сіті – але в них відразу попалися оберемкові коти. Тоді Маськін розклав липучий папір, який зазвичай розкладають для мух, – але сам до нього відразу прилипнув. Залишив Маськін варення із запискою «Для Ентропії. Будь ласка, не смітити», але це теж не допомогло, оскільки табличку відразу поцупив домовик-барабашка Цупик, а без записки варення відразу з'їв Плюшевий Ведмідь, тому що не знав, що воно призначалося для Ентропії.



Коли Маськін уже зовсім заморився, і всі ці нічні справи вже йому в печінках засіли й він став навіть підозрювати себе у тому, що насмітив печивом, чекаючи у нічній засідці Ентропію, вона нарешті з'явилася власною персоною. Ентропія була не звірятком, а бабусею вельми похилого віку. Вона просто сиділа на кухні і кришила печиво. Маськін на мить сторопів і тихо підсів поряд.

А чи потрібно боротися з безладом? – задумливо запитала Ентропія. – Що може бути безглуздішим, аніж намагатися встати на шляху законів всесвіту? Збільшити порядок у своєму будинку ти, Маськіне, можеш лише збільшуючи безлад ще десь...

А чи знаєте, поважана Ентропіє, – сказав Маськін, підмітаючи за Ентропією крихти від печива, – так вже не можна… Треба хоч якось прибирати. А то що ж це виходить? Скласти лапки і сидіти чекати, поки по вуха засиплемося сміттям?

Ну, навіщо ж по вуха? – усміхнулася Ентропія. – Можна просто крихти на підлозі ногою відкинути і йти, куди йшов. А боротися з термодинамікою все одно марно, тільки зайвий раз обпечешся.

Так, це я вже пробував, – погодився Маськін, пригадавши, як одного разу обпікся гарячим заварювальним чайником, намагаючись його погладити, бо він йому страшенно подобався.

Так, чайники панібратства не люблять, – підтакнула Ентропія, і було видно, що з чайниками вона на коротку ногу. – Взагалі, я хоч і нечупара, проте порядок люблю.

Невже?! – здивувався Маськін.

Так-так, – підтвердила Ентропія і, накришивши ще трохи печива на підлогу, продовжила: – Бо в моєму існуванні і полягає найбільший світовий порядок. Без мене світ був би схожий на шизофренічне марення з розбитими чашками, котрі застрибають на столи і збирають розлитий чай.

Ну чому відразу марення? – замріявся Маськін, який не любив, коли чашки розбиваються, а чай розливається.

Єдине місце, де слід боятися ентропії, – так це в думках, – задумливо заявила Ентропія і зібралася йти, бо й в інших місцях їй теж треба було як слід насмітити.



Маськін акуратно підмів підлогу і пішов мити голову шампунем, щоби в думках у нього не завелася ентропія.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

Борис Крігер Маськін iconБорис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими»
Але скільки б цікавих фактів із його біографії ми зараз не згадали, все одно Борис Олійник найперше Поет з великої літери та класик...
Борис Крігер Маськін iconБорис граб
Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре І вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько...
Борис Крігер Маськін iconВарнеке борис Васильович
Варнеке борис Васильович 06. 1874, Москва – 31. 07. 1944, Київ – магістр загальної історії
Борис Крігер Маськін iconБорис Ілліч Олійник (1935) Борис Олійник
Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені...
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання Каторжна
Розробка уроку з української літератури на тему: «Борис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання «Каторжна»,...
Борис Крігер Маськін iconУкраїни для дітей Серія «Дитячі письменники України». Вип. Серію засновано 2009 р. Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб добру душу» Біобібліографічний нарис Київ 2013
Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб — добру душу» : біобібліогр нарис / Нац б-ка України для дітей; авт уклад. Н. В. Загайна, О....
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко [Електронний ресурс] : відео // отб

Борис Крігер Маськін iconЛітературна спадщина Бориса Грінченка Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні
Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні. Хто ж він за переконаннями,...
Борис Крігер Маськін iconСценарій вечора, присвяченого 150-річчю від дня народження Б. Грінченка Борис Грінченко

Борис Крігер Маськін iconОбговорення законодавства 4
Борис філатов поділився з україною позитивним досвідом дніпропетровщини зі стабілізації ситуації 7


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка