Борис Крігер Маськін



Сторінка3/18
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.02 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Тоді Маськін, знайшовши у своєму гардеробі лисячу шубу, почав наочно демонструвати своє ставлення до лисиць, розмахуючи шубою, мов звитяжний лицар бойовим прапором. Лисиця на грізні військові приготування не звертала аніякогісінької уваги і преспокійно перейшла до обнюхування миски із залишками каші, яку не доїв Плюшевий Ведмідь, що наразі насолоджувався водними процедурами в ставочку поряд із будинком Маськіна. Плюшевий Ведмідь любив по-мільйонерськи порозкошувати в ставку, але, замість келиха охолодженого мартіні з оливкою, він любив споживати смачну густу вівсяну кашу з корицею, зварену Маськіном.

Маськіну спало на гадку, що, можливо, лисиця скажена, тому він поставив їй декілька навідних питань про устрій держави, в якій жив Маськін, про політичну систему і права виборців.


Лисиця не відповіла нічого, з чого Маськін зробив висновок, що вона ціком нормальна і сказом не заражена. Тоді Маськін повісив військовозобов'язану шубу назад у шафу і поскаржився на в'їдливу лисицю котам. Коти негайно відправилися до своїх горщиків і стали діяти згідно протоколу під кодовою назвою «Дубль ве, сі» (ватерклозет). Через кілька хвилин коти повторили операцію, зробивши контрольний газовий вистріл.

Маськін вийшов назовні перевірити, чи лисиця часом не показала хвоста, забачивши наявність представників великих котячих, оскільки на огорожі у Маськіна висів пляжний рушник із зображенням леопарда, а продемонстрований котами військовий маневр повинен був цю візуальну атаку закріпити.

Лисиця незворушносиділа в протигазі…

«Це війна», – вирішив Маськін, спантеличений таким нахабством. Він чкурнув у будинок, притарганив стару піонерську сурму і голосно заграв: «Ту-ру-ру-ра – кличе сурма!». Лисиця у відповідь елегантним рухом дістала планшет і почала неквапно замальовувати топографічну карту Маськіного двору.



Доведений подібним зухвальством до відчаю, Маськін витягнув хлопавку-тріскуху і не гаючись ні хвилини, вистрілив прямо у лисиці над вухом. Згодом, у своїх мемуарах «Пора віськового лихоліття» лисиця визнавала, що її контузило, проте у момент ляскання хлопавкою-тріскухою вона проявила героїчну витримку і навіть вухом не повела. Маськін – мудрий і далекоглядний стратег, вирішив досягти перемир'я. Він послав лисиці ультиматум, що якщо вона негайно не припинить військові дії і не виведе себе з території Маськіного двору, то Маськін припинить військові дії в односторонньому порядку і піде спати, а лисиця може сидіти тут хоч до ранку. Вранці випаде холодна роса, вона промочить лапи і хвіст наскрізь, ще й заробить ревматизм. Ви можете собі уявити, як лисиці житиметься з ревматизмом. Треба зайця упіймати – дзуськи! З ревматизмом далеко не побіжиш!

Хитромудра Лисиця ультиматум проштудіювала і притьмом злиняла із двору, впіймавши доброго облизня. А ви кажете – мирні переговори не діють. Майте на увазі, що у віночок мирних переговорів потрібно завжди вплітати мирні погрози, тоді справа піде на лад.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

МАСЬКІН І ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ
Сонячного літнього ранку вийшов Маськін надвір, а там – спека-жара, нічим дихнути. Повернувся Маськін у будинок та й сів телевізор дивитися. По телевізору саме Індію показували – там теж було спекотно.

Глобальне потепління, – зітхнув журливо Маськін. І, посмутнілий, поплентався провіряти, як там поживає його лисяча шуба. Лисяча шуба трималася у формі і почувалася добре. А все завдяки турботам Маськіна, котрий добросовісно тренував її на зиму.



Шуба вже вивчила дві команди – «Ціп-ціп-ціп» і «Брись!» Почувши команду «Ціп-ціп-ціп», шуба плавно сковзала з вішака і приймала Маськіна у свої теплі хутряні обійми. Почувши команду «Брись!», вона легко ковзала з пліч і йшла відсипатися у шафу, успішно відбрикуючись від ненажерливої молі. Маськін поплескав свою лисячу шубу по плечі, та й каже:

От халепа… Не скоро нам із тобою світить гуляти. Подивися-но, яка спека на вулиці.



І справді – на вулиці було дуже жарко, сонце пекло щосили. Ставок майже весь висох, а плямисті жаби так засмагли, що стали суцільно чорними. Маськін якось придивився і побачив, що жаба геть-такм почорніла, і як закричить:

Дивіться-дивіться! Чорна Жаба!



А жаба на нього як фиркне презирливо:

Я – не чорна. Я – афро-американська.




Взагалі, глобальне потепління не застало Маськіна зненацька. Він уже почав звикати, що все в наші часи набуває глобальних форм, як от: глобальна глупота, глобальна сірість, глобальне затемнення, глобальне під'юджування і глобальне харчування із гучною назвою «мережа Макдональдс». Тому глобальне потепління Маськіна мало збентежило.

Оберемкові коти, навпаки, були щасливі – вони так мерзли решту часу, коли було лише «спекотно», а не «дуже спекотно», як тепер, і так виснажилися за той період, котрий переважно проспали, хоча й недостатньо глибоким сном, що Маськін за глобального потепління завжди знаходив їх у сонно-блаженних і захоплено-дрімотних позах, а на їхніх мордочках аж висвічувалося: «Пошкодуй, не буди, сам лягай і поспи!», «Перед сном нічним, серйозним, досхочу поспати можна. Очка міцно затуляй, хвіст і лапи відкидай!». Їхні хутряні кожушки аж пашіли жаром, але коти їх нізащо не знімали, напевно тому, що боялися погубити з кишень якісь важливі котячі документи.

Скажете, коти не мають кишень? От хутро у них є – це, здебільшого, пухнаста і найпривабливіша, найчарівливіша, заворожуюча зброя, котрою коти успішно завойовували людство, поставили його собі на службу, поселилися в його будинках і спали на його подушках, делікатно витурюючи ніжно-рожевими подушечками своїх лапок голови своїх господарів з їхніх законних ліжко-місць. Тому, всі без винятку коти панічно бояться змокнути, бо мокра кішка виглядає саме так, як вона і була створена всесвітом, – звірком, осоружним із вигляду, завбільшки із щура. Якби кішки були весь час мокрі, не стали б вони найпопулярнішим видом на Землі, який, безумовно, підкорив серця більшості людей.

А от Шушутці Глобальне потепління аж ніяк не шкодило – він просто почав розгулювати з голим черевцем і частіше бігав мацати пісок у своєму пісочному термометрі, схованому в шафі від оберемкових котів, бо вони щоразу намагалися застосувати термометр як вимірювач вологості, а Шушутка із цим категорично не погоджувався.

Не шкодило глобальне потеплення і Кашатці – вона якраз придбала три нові купальники, і глобальне потепління стало прекрасною нагодою розвісити їх по всьому будинку, замість прапорів заморських держав, попередньо намочивши кожен з них по одному разу.

Лише Плюшевий Ведмідь неймовірно страждав від глобального потепління, майже так само важко зітхаючи, як усю зиму він страждав од глобального похолодання і глобального перемерзання, і як у всі інші дні страждав від інших глобальних явищ: глобальних намірів, глобального схуднення, глобального попотрясіння, а також глобального пукання, яке заполонило увесь наш безумно-нестриманий світ у нашому безумно-нестриманому столітті. Милосердний Маськін не міг спокійно спостерігати страждання Плюшевого Ведмедя і вирішив йому хоч якось допомогти: зненацька облив холодною водою. Плюшевий Ведмідь з несподіванки як зарепетує:

Маськіне! Ти ж промочив мені шкарпетки!



Маськін глянув на Плюшевого Ведмедя – той був у мокрих штанях, але без шкарпеток. Маськін любив у всьому абсолютну точність, тому здивувався:

Що це ти городиш? Я не міг замочити тобі шкарпеток, адже ти без них!



Плюшевий Ведмідь, на доказ своєї правоти, дістав мокру шкарпетку з кишені мокрих штанів. І тоді Маськін пригадав, що Плюшевий Ведмідь завжди літом носив шкарпетки в кишенях на випадок раптового глобального похолодання, якщо раптом, ні з того ні з сього, літо закінчиться.

Плюшевий Ведмідь, навчений гірким життєвим досвідом, знав про прикру властивість речей несподівано закінчуватися. Якось раптово вдома скінчилися ванільні сухарики, потім раптово закінчився кленовий сироп, не кажучи вже про шоколадні цукерки, які взагалі мали унікальну здатність раптово випаровувалися.

Маськін пригостив Плюшевого Ведмедя морозивом, компенсуючи завдану моральну і фізичну шкоду його шкарпеткам, а сам відправився на переговори з Глобальним Потеплінням. Він напакував вдосталь провізії: козубець свіжої лісової суниці, дволітровий бідон із чорницею, свіжоспечені пампушки, посипані цукровою пудрою, і маленьку пляшечку домашньої наливки, щоб, як кажуть у нас на Заході, «Break the ice» – «зламати лід» – загладити незручність при знайомстві. Маськін добре розумів, що без гостинців йти до Глобального Потепління якось не випадає. А домашню наливку Маськін узяв, тому що Глобальне Потепління досягло повноліття, мало паспорт і славилося своєю прихильністю до 40º позначки.

Однак Маськін знайшов Глобальне Потепління на свому подвір’ї, так що потреба далеко ходити відпала сама по собі. Глобальне Потепління сиділо без сорочки, випнувши свою засмаглу зовнішність на сонечко, і грало в підкидного дурня з Глобальним Помутнінням, Глобальним Потуранням і Глобальним Збайдужінням. Весела братія грала цілком серйозно, на абсолютно конкретні призові права. Якщо вигравало Глобальне Потурання, то усі навколо повинні були всім попускати до тих пір, поки не виграє, скажімо, Глобальне Помутніння, тоді всі навкруги мали скаламутитися, хто чим може, оскільки примусити всіх скаламутитися розумом – це означає визнати, що він у всіх є, а це хибне уявлення, яке протирічить істині.

Ну, а коли нарешті перемога діставалася Глобальному Збайдужінню, то всім, відповідно, мало ставати все попри мешти, і всі при зустрічі повинні були говорити один одному: «А вам що, не до лямпочки?» «Спасибі – до одного місця», – повинні були відповідати інші.

Останнім часом Глобальне Потепління, вдосталь поніживши спекою партнерів по грі, підкидало на дурника не ті карти, але Глобальному Збайдужінню було – все один біс, Глобальне Потурання не звертало на це уваги, а Глобальне Помутніння скаламутилося настільки, що почало дрімати.

Маськін без зайвих розмов хлюпнув кожному чарочку наливки, і дружна компанія випила за знайомство. Глобальне Помутніння так залило очі, що захропіло у кущах, і Маськіна залучили до гри, щоби не псувати партію.

Маськін довго дурня не клеїв, тому виграв з першого разу, бо добре-таки набив руку в цій високоінтелектуальнозаворожуючій грі. Дурнем вийшло Глобальне Збайдужіння, але воно не образився, бо нещодавно вставило нові лінзи і відтоді йому все було фіолетово. Глобальне Потепління запитало Маськіна, хто він, власне, такий.

Я – Глобальний Маськін, – сміливо відповів Маськін.



Он як, тоді все повинно належати Маськіну, – вирішило Глобальне Потепління і пішло собі спати.

Усвіті одразу стало прохолодніше і посвіжішало. Щасливий Плюшевий Ведмідь весело почав гратися кубиками, а люблячий Маськін від цього розчулювався.

Тільки оберемкові коти голосно обурювалися – вони знову не додивилися до кінця свій особливо спекотний і цілковито глобальний сон.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

ПОШТОВА СКРИНЬКА МАСЬКІНА

На перших порах Маськін був власником маленької поштової скриньки зеленого кольору, котра стирчала, ніким не помічена, біля самісінької дороги. Маськін свою скриньку дуже любив, але якось узимку злючий трактор її зламав, і Маськін змайстрував натомість нову величезну поштову скриньку, а для того, щоб її не спіткала така ж халепа, як попередницю, то помалював блискучою бордовою фарбою, написавши зверху: «МАСЬКІН». Стовпчик, до якого кріпилася Поштова Скринька, Маськін пофарбував червоно-білими косими смугами – як прикордонний стовп, і весь проїжджий люд почав зупинятися і пред’являти Маськіну документи, бо міркував, що це нововведений кордон. Маськіну довелося причепити величезний плакат, схожий на білборд:
«Їдьте щасливо! Тут кордону нема!

Кличе в дорогу горласта сурма! »
Оскільки рух біля будинку Маськіна був двостороннім, то з іншої сторони плакату Маськін дописав:
«Також проїжджайте! Кордону нема!

Щасливою буде поїздка уся!»
Взагалі-то представники Homo Sapiens планети Земля звикли, що прикордонна межа може вималюватися у будь-якому місці Землі, тому, вздрівши будь-який смугастий стовпчик, чемно лізли за документами і знімали штани для поглибленої перевірки: чи не провозять часом вони, не дай боже, чогось забороненого за межі смугастого стовпчика. Ви ж розумієте: до стовпчика – можна, а після стовпчика – «ні-ні-ні!, ніззя!» – одразу в «турму». В «турмі» Homo Sapiensи Землі сидіти не любили і тому, всі як один, шикувалися в чергу в приспущених штанях перед першим-ліпшим посмугованим стовпом.

Якось інопланетяни – мешканці планети Зюзя – вирішили захопити Землю, але перед цим завбачливо подивилися у свій інопланетний телескоп – і аж свої інопланетні писки пороззявляли: усі люди Землі стоять у черзі перед смугастими стовпцями в приспущених штанцях. Інопланетяни вирішили, що це якась невідома заразна бактерія, гіпервірусна інфекція, і чимдуж дали драла – від гріха подалі, по дорозі захопивши іншу планету. Homo Sapiensи, не спинившись на досягнутому, продовжували стромляти стовпи і встановлювати нові кордони, тому черги голозадих землян постійно зростали і множилися. А гасло «Ані руш! Туди не йди!» стало всесвітнім гаслом Землі, бо підтримувати порядок найлегше у тому випадку, коли більшу частину людства вишикувати в чергу, приспустивши з них штани і передбачливо залишивши їх голозадими.

Тому-то Маськіному стовпчику ніхто не здивувався, бо більшість громадян були лояльно-слухняними і навіть відмовилися від підтяжок, щоби завжди бути напоготові й вчасно підтримати національну безпеку, шляхом зняття штанів перед кожним смугастим стовпом.

Плакат-пояснення Маськіна проблему фактично вирішив, і йому доводилися всього-на-всього два-три рази на день допомагати підтягувати штаненята, помилково зняті підсліпуватими чи малограмотними проїжджими.

Взагалі-то, знання алфавіту або, ще краще, грамотність значно полегшують процес читання. Можна, звичайно, читати, не знаючи усіх букв, – просто уважно гортати книжку, шукаючи тільки знайомі букви, і тільки їх читати. Ну ось, наприклад, Б або В, або навіть У, однак суті деяких книжок у результаті такого диво-читання горе-читач може не зрозуміти. Тому Homo Sapiensів Землі формально старалися навчити усіх букв, хоча деяким землянам букви давалися важкувато, однак вони собі того не брали до голови і на питання анкети: «Чи вмієте ви читати і писати?» сміло ставили хрестик, котрий недоброзичливцями розцінювався як буква «Ха», а більш доброзичливими – як математичний знак «плюс».

Оскільки широко розгалужена система шкіл забезпечувала більшість населення знанням азбуки й азбучних істин, то люди почали писати один одному листи, а пошта почала їх розвозити. Адже написати листа за кордон набагато легше, аніж дві години стояти в черзі з приспущеними штанами в один бік, а потім – у другий бік, увесь час ризикуючи потрапити в «турму».

Маськін вештатися по заграницях не любив і тому завжди слідкував, щоби його Поштова Скринька була готова отримати нові листи. Насправді, від зовнішнього вигляду вашої поштової скриньки залежать, які листи і посилки ви отримаєте. Коли поштова скринька Маськіна була зеленого кольору, то усі листи були всуціль тоскно-зелені і сопливо-тужливі, а тільки-но у Маськіна з’явилася нова блискуча бордова скринька, найвеселіша на усій дорозі, то й почали надходити до нього усілякі відкритки з екзотичних-тропічних країн, вітання ромашкові-бузкові, журнали з картинками-ілюстраціями й цукерки-солодощі від Діда Мороза. Маськін дивувався з тої чудасії, що колір поштової скриньки має такий разючий вплив на відправника. Маськін про це нове явище природи написав вченому Ейнштейнику, і той, не в змозі вирішити парадокс, довгенько з горя заливав очі оковитою. Потім, трохи прочумавшись і прийшовши до тями за допомогою швидких нейронів, Ейнштейник дав назву цьому явищу – «Парадокс Ейнштейника-Маськіна», і під такою назвою нове явище зайняло своє місце на сторінках підручника з квантового поштарства.

Маськін теоретичній науці довіряв поскільки-постільки, тому засів у кущах неподалік від Поштової Скриньки у той час, коли до неї під’їхав поштар Благовістик. Поштова Скринька з радощів почала облизувати поштаревого носа, вимахуючи стовпцем, мов песик хвостиком. «Сидіти!» – строгим голосом прикрикнув поштар, проте Скринька аж ніяк не хотіла заспокоюватися, нюшила сумку Благовістки, вихоплюючи і ковтаючи найгарніші й найвеселіші відкритки. Поштар насправді анітрохи не сердився, тільки поплескував по блискучо-бордовому боці Поштову Скриньку Маськіна і весело сміявся.

Коли Благовістик поїхав, Маськін повів вигулювати Поштову Скриньку, а потім змайстрував їй теплу будку і купив смачну кісточку.


РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

МАСЬКІН І МОЧАЛКА
Аристократичність – це вже давно не данина походженню, випещеній родовитості і зманіженій витонченості. Сьогодні можна зустріти аристократа в будь-якому суспільному прошарку: робітників, селян і, повірте на слово, мочалок, тюбиків із зубною пастою, манікюрних ножиць, і, зрозуміло, пудрениць. Я гордий з того, що був особисто знайомий з однією чудовою, виключно вихованою пудреницею, котра до цих пір проживає в потаємній двокімнатній кишеньці сумки Маськіна, і якою Маськін давно вже не користується, щоб припудрити носика, а використовує виключно для витончених бесід. Пудреницю Маськіну познайомив Плюшевий Ведмідь, як із старою знайомою бабусі Плюшевого Ведмедя, котра, у свою чергу, познайомилася з мудмуазель Пудреницею на міжнародній виставці в Парижі в 1937 році.

Оскільки самотній, незаміжній та пристаркуватій пудрениці у молодого Плюшевого Ведмедя не випадало, то вона зволила прийняти пропозицію змінити помешкання і переселитися до Маськіна в сумку, ставши хазяйкою скромних і затишних апартаментів.

Мочалка Маськіна теж відносилася до аристократії, тому Маськін соромився користуватися її послугами і тому намилювався мочалкою Плюшевого Ведмедя, котрий і так купався у ставку, і за своєю мочалкою анітрохи не скучав. Хоча слід сказати, що Плюшевий Ведмідь колись настійливо вимагав у Маськіна купити йому нову мочалку і навіть влаштував невеличку демонстрацію біля Кремлівської стіни будинку Маськіна, вкритої цілком кремлівськими цеглинами, розмахуючи плакатом

«МОЧАЛКУ ВЕДМЕДЮ!»

і горланячи на все довкілля:

«Мочалку Ведмедю!» «Мочалку Ведмедю!»,

при цьому Плюшевий Ведмідь скиглив жалібно і протяжно, ось так:

«Моча-а-алку!».

Маськін змилувався над Плюшевим Ведмедем і подарував йому мочалку, а Плюшевий Ведмідь практично одразу втратив до неї інтерес, тому що купався в ставочку без мочалки.

Таким чином, звільнившись від своїх безпосередніх службових обов’язків, Мочалка передала повноваження з миття Маськіна своїй юній колезі – мочалці Плюшевого Ведмедя, а сама пірнула в океан поезії:

Пухирцями диво-піни

В снах своїх літаю вільно;

Не боюся злої зради,

Бо дарує крила радість.

Не шукаю слави й сцени

Темзи, Тибру, Нілу, Сени,

Бо водою безперервно

Ріки повняться щоденно…

Чуттєвий голос Мочалки наповнював ванну кімнату чистою аурою, обезводнена поетеса журливо зітхала і топила печальний погляд у вікні ванної кімнати, покурюючи довгу дамську сигарету, запхану в не менш довгий янтарний мундштук.
Від Мочалки–Губки долі,

Не лишилось й сліду – й годі…

Учепилась б міцно в палку –

Терла б спинку вам – не жалко.

Втратила спортивну форму –

Не прийду я швидко в норму.

Дайте відпочити серцю

І налийте трішки з перцем.
Надлишок вільного часу і охайна ванна кімната не тішили ніжну душу Мочалки, і з кожним днем її смуток ріс-виростав. У неї почало паморочитися в голові; з надзвичайно силою у свої байдужі обійми притягувала безкомпромісна земна гравітація; вона швидко набрала надмірну вагу і вже двічі гепала на підлогу, разом із гачком, на якому висіла. Маськін запереживав – чи не захворіла часом його Мочалка. Він навіть повіз її на прийом до відомого психолога-неофрейдопукаліста на прізвище Дуборіза, переконаного мавра і проповідника ідеї, що не слід тримати у собі те, що можна із себе випустити, за котру і був зачислений до святого напряму психології – неофрейдопукалізму.

В психолога Мочалка тільки стогнала і пускала мильні бульбашки. Лікар Дуборіз, життєрадісний за родом своєї діяльності, запропонував нещасній Мочалці подорожувати, проте вона заперечила і заголосила у відповідь:

Втратила спортивну форму –

Не прийду я швидко в норму.

А ви пробували привести себе в форму? – гарячкував добрий лікар Дуборіз.



Дружина Дуборіза був туристичним агентом і, за дивним збігом, усі пацієнти Дуборіза починали свою терапію з навколосвітньої подорожі, із обов’язковою профілактичною зупинкою на Місяці. Місячні ландшафти, на думку Дуборіза, були надзвичайно життєстверджуючі.

Мочалка пробувала розповісти Дуборізу про своє нещасне дитинство в промтоварному магазині, де вона безрадісно провела півтора року, не маючи ані шматочка мила, відчуваючи себе безнадійно знедоленою. Однак Дуборіз про дитинство слухати не хотів і, якщо пацієнтка не мала наміру терміново відправитися у туристичну агенцію його дружини, то настоював на тому, щоби вона неодмінно придбала настільний посібник із неофрейдопукології, котрий Дуборіз, треба віддати йому належне, розповсюджував серед своїх пацієнтів по цілком доступній ціні.

Мочалка посібника не купила, психолога покинула і взагалі вирішила, що вона смертельно хвора. Вона дивилася по телевізору серіал Sponge Bob – Square Pants («Мочалка Боб – Квадратні штани») і розуміла, що у мочалок все, як у людей: штани, мізки, муки.

Маськін вирішив відволікти Мочалку від сумних думок, купував їй квіти й одного дня, коли вона трагічно заявила: «У мене немає і не може бути дітей…я не маю для кого жити…», Маськін вирішив завести домашню тваринку, щоби Мочалка мала про кого дбати. Так у Маськіна вдома з’явилася муха на ім’я Карапузик, доглядати за якою, однак, Мочалка бажання не виявила, і Карапузик ріс вуличною мухою, всім набридав, засиджуючи предмети першої необхідності, і врешті-решт його відправили в реабілітаційну клініку, оскільки спостерегли за ним шкідливу звичку курити зелений чай, котрий для мух є надзвичайно сильним афродизіаком.

Отже, знову Мочалка залишилася одна-однісінька. Її поетичні рядочки ставали все сумнішими, голова розколювалася од болю, сон був неспокійним, турбувала сухість у всьому тілі, та ще, як на лихо, почали із Мочалки сипатися шматочки-кусочки.

Як порвуся на кусочки,

Щастя всохнеться віночок.

Вік дівочий – смерті в зуби,

Пошкодуйте, губкогуби.

Бо прекрасні дні і ночі

У казковій піні очі,

Личка миють – лиш не я,

Не для мене піна ця…
Маськін, почувши цю довершену поетичну сентенцію, моментально намилив Мочалку, проте вона почала активно відпльовуватися і галасувати, що не потрібно їй, мовляв, мила матеріального, що потрібно їй мило духовне, і що нікчемний Маськін нічого не тямить в її пропащій мочалковій душі. Маськін так злякався за здоров’я Мочалки, що допоміг їй накинути улюблену вуаль, пошиту із найніжнішого і найрожевішого туалетного паперу, без котрої Мочалка ніколи не покидала ванної кімнати, і, всадовивши нещасну в Машину Маськіна, терміново повезли, голосно сигналячи: «Піу! Піу! Піу!», в Квебекестан до лікаря Замороки, котрий зробив Мочалці Маськіна сканування мочалки, із введенням контрастного шампуню в загальну мочалкову артерію. Мочалку поставили діагноз: Загальна Мочалкова Недостатність (ЗМН), і заборонили писати вірші, після чого Мочалка попросила прислати їй священика.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Борис Крігер Маськін iconБорис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими»
Але скільки б цікавих фактів із його біографії ми зараз не згадали, все одно Борис Олійник найперше Поет з великої літери та класик...
Борис Крігер Маськін iconБорис граб
Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре І вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько...
Борис Крігер Маськін iconВарнеке борис Васильович
Варнеке борис Васильович 06. 1874, Москва – 31. 07. 1944, Київ – магістр загальної історії
Борис Крігер Маськін iconБорис Ілліч Олійник (1935) Борис Олійник
Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені...
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання Каторжна
Розробка уроку з української літератури на тему: «Борис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання «Каторжна»,...
Борис Крігер Маськін iconУкраїни для дітей Серія «Дитячі письменники України». Вип. Серію засновано 2009 р. Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб добру душу» Біобібліографічний нарис Київ 2013
Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб — добру душу» : біобібліогр нарис / Нац б-ка України для дітей; авт уклад. Н. В. Загайна, О....
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко [Електронний ресурс] : відео // отб

Борис Крігер Маськін iconЛітературна спадщина Бориса Грінченка Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні
Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні. Хто ж він за переконаннями,...
Борис Крігер Маськін iconСценарій вечора, присвяченого 150-річчю від дня народження Б. Грінченка Борис Грінченко

Борис Крігер Маськін iconОбговорення законодавства 4
Борис філатов поділився з україною позитивним досвідом дніпропетровщини зі стабілізації ситуації 7


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка