Борис Крігер Маськін



Сторінка4/18
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.02 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Ви може не знаєте, що мочалки надзвичайно релігійні. Вони вірять, що назва їхнього роду пішла від фрази «Что есть мочи алкать», і приписується цей вислів месії Мийдодіру, друге пришестя якого з нетерпінням очікувалося кожного банного дня із маминої і таткової спальні. Мийдодір зображувався кривоногим і кривим, а ще він був «Умивальників начальник і мочалок командир».

Доля Мочалки несподівано вирішилася наступного ранку, коли вона, висповідавшись і покаявшись в одному, не дуже страшному, банному гріху, приготувалася канути в Лету, пірнувши у води Стіксу, де чистота – поняття явно відносне… Богу дякувати, у той день Маськін запримітив, що Плюшевий Ведмідь вже відлежав собі обидва боки і виглядає досить-таки несвіжо. Плюшевий Ведмідь не сперечався – узяв свою мочалку, котрою тепер користувався Маськін, і довго відмивався-відтирався нею у ставочку. А Маськін, геть забувши про критичне становище Мочалки, ухопив її сонну з гачка, рішуче намилив і використав по призначенню.

З тих пір Мочалка Маськіна хворіти перестала.


РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

МАСЬКІН І РИНКОВА ЕКОНОМІКА
Одного дня Маськін виріши піти на базар. Коли дивиться – а базар уже не базар, а «Ринок» називається, а базарна торгашка-спекулянтка Посмітюха, котра завше обраховувала довірливого Маськіна, котрий купував у неї горіхи для Плюшевого Ведмедя, на півтора горішка, уже зветься не Базарною Торгашкою, а Ринковою Економікою, і пробує обважити-обрахувати Маськіна тепер одразу на три горіхи.

Маськін, звичайно, розумів потребу суспільства розвиватися від натурального господарства із свіжим маслом-молоком до більш розвинутого, ненатурального, із порошковим молоком і мазутним маслом, проте повертатися додому без трьох недорахованих горішків Маськін не міг, тому що завжди купував оті саме три горішки. Коли він приносив Плюшевому Ведмедю тільки півтора, то вигадував, що півтора горішки він з'їв по дорозі додому, щоби Плюшевий Ведмідь зайвий раз не засмучувався.

Плюшевий Ведмідь Маськіна був ідеалістом із практичним ухилом. Він наївно думав, що коли платиш за три, то й отримати повинен три горіхи, а не два з половиною, не один з трьома четвертими і навіть не один з чвертю, як це відбувалося у деяких країнах, через що Маськін відмовлявся там жити.

Плюшевий Ведмідь одного разу на голодний шлунок начитався Жан-Жака Руссо у вільному перекладі новою російською мовою з такою назвою на обкладинці: «Як держава вміє нас доїти і як нам на це реагувати», та підзаголовком маленькими буквами: «Посібник для лохів середнього достатку», і з тих пір почав строго-престрого ставитися до питання взаємостосунків окремо взятого ведмедя з державою. А тутечки тобі й оказія: замість трьох горіхів дають одну дулю з маком, а дуль, хоч і з маком, Плюшевий Ведмідь не любив.

Нащо мені дуля з маком? – питав сердито Плюшевий Ведмідь. – Я горіхи люблю!



Маськіну пальця в рот не клади – не розгубився він, та й каже Ринковій Економіці:

Ви упевнені, громадянко Посмітюхо, що у громадян необхідно відбирати більшу частину горіхів і роздавати їм натомість дулі з маком?

Безперечно, – відповіла Ринкова Економіка. – Ви знаєте, скільки затрачено коштів, щоб змінити одну лишень вивіску «Базар» на «Ринок»? Ви ж культурний член нашого суспільства і розумієте, що споживання горіхів – не базисна потреба Плюшевого Ведмедя, згідно шкали основних потреб плюшевих ведмедів американського соціолога Маслянки. Ось чому придбання горіхів обкладається стовідсотковим податком із видачею часткової компенсації у вигляді дулі з маком при умові правильно заповненого бланку Д. У. Л. Я. 221 дріб 2. Наприклад, податок на кашу – базисну потребу Плюшевого Ведмедя – становить всього-на-всього одну ложку на кожні дві з’їдені ложки.

Маськін не витримав, та й каже:

Це ж розбій якийсь виходить. Мій Плюшевий Ведмідь і так Руссо із лап не випускає, й кожного разу висолоплює язик, коли у небі пролітає податківець – ворон Самодур.

У цьому є глибока філософська суть поступального розвитку капіталістичної економіки, щоби всі навколо забули, що вона капіталістична, – заговорила, мов горохом сипнула, громадянка Посмітюха, – і щоб кожен житель країни твердо запам’ятав: чи сюди – круть, чи сюди – верть, а перед збирачем податків вороном Самодуром винним залишиться. А тому треба скромнішим бути, неперебірливим у харчах, негоже… Я ж номінально не відмовляюся вам горіхи продавати, а те, що фактично видаю вам дулю, – історична необхідність розвитку сучасного горіхорозподілу.


  • Мені здається все-таки, що це несправедливо, – сумнівається Маськін.

  • Що ви, що ви, – обурилася Ринкова Економіка, – я ж вам не якась там Базарна Спекулянтка! Я також хвилююся, що в Африці фіфопопи недоїдають.

Маськін також обурився:

Та ми вже давненько фіфопопу допомагаємо. Шушутка йому кожного місяця відсилаємо смачну булочку.

Однієї булочки недостатньо, – закопилила губу Посмітюха, – Ось ми кожного місяця на недодані Плюшевому Ведмедю горіхи відсилаємо у Фіфопопію п’ятдесят тисяч пухових рукавичок і стільки ж валянків.

Для чого фіфо попам валянки? – від обурення Маськін аж захрип. – Вони ж в Африці живуть! А в Африці – спека!

Ось тутечки ви, громадянине Маськін, своє абсолютне нерозуміння глобальної економіки і продемонстрували. Слухайте ще раз, пояснюю востаннє. У фіфопопів гаряче, так? Значиться, валянків у них немає, так? Значить у них дефіцит валянків, так? Ми, поставляючи їм валянки, цей дефіцит ліквідуємо і тим самим балансуємо фіфопопську економіку. Зрозуміло, нарешті?

Аніскілечки незрозуміло! – обуренню Маськіна не було меж. – Набалакали тут сім мішків гречаної вовни. Нащо тим фіфопопам валянки?

Та-а-ак. Пояснюю ще раз для особливо розумних, – цвіркнула крізь зуби Ринкова Економіка. – Фіфопопи продають валянки нашим ескімосам, ескімоси відсилають їм за це пляшки з-під вогняної води, котру ми їм поставляємо на відібрані у вас горіхи. Фіфопопи наповнюють пляшки з-під вогняної води запалювальною сумішшю і борються із сусідніми попофіпами за свободу і незалежність Фіфопопії від погодних умов і жаркого клімату. Ну як, тепер зрозуміло?

Ну, ви й наварили дива – нічого не второпав, – похнюпив голову Маськін.

Що ж, і не дивно, – одтяла Ринкова Економіка. – глобальний ринок – це вам не місцевий базар. Вам, громадянине Маськін, турбуватися нема чого. Для цього є спеціалісти – я, наприклад, або збирач податків ворон Самодур. Ви, краще, беріть свою дулю з маком і дуйте звідси, рух не затримуйте. Адже ви не якійсь там Фіфопопії живите, а у розвинутій Західній Божевільні. А те, що булочку фіфопопу надсилаєте, це ви молодець, розумничок… за це вам окреме людське дякую від імені усіх фіфопопів.

Маськін покірно дулю взяв та не втримався – боляче вщипнув огрядну Ринкову Економіку за відвислий зад.

Ай-ай! Ви чому щипаєтеся?! Хи-хи-хи! – чомусь вдоволено захихотіла громадянка Посмітюха

Та так, – примружив око Маськін, – профілактика застійних процесів.

А ви вправно це робите, – зауважила Ринкова Економіка і діловито розпочала себе щипати за боки, поки Маськін давав ногам знати.



Переконавшись, що Маськін пішов, Ринкова Економіка взялася до горіхів, недоданих Плюшевому Ведмедю, і не помітила як стріскала більшу їх частину, а потім, важко зітхнувши, замислилася про розмову із Маськіним, всівшись глобальним задком на спустілий прилавок. Через це відбувся економічний застій і Фіфопопія вчасно недоотримала свої, вкрай необхідні, рукавички і валянки. У бідних ескімосів виросла глобальна гора порожніх пляшок, і вони почали бавитися: запихати у пляшки записки: «Спасіть-поможіть!!!» й кидати їх у море. Ескімосам на допомогу припливло багато рятувальників, а побачивши, що ескімоси всього-на-всього забавляються, тільки тішилися і сідали перехилити чарку-другу вогняної води; в цей час у Фіфопопії почало бракувати пляшок із запалювальною сумішшю, тому конфлікт із Попофіпії трохи притих, і тому маленький фіфопоп спокійно міг насолоджуватися булочкою Шушутки, не остерігаючись щомиті від осколків пляшок із запалювальною сумішшю. Догамавши булочку у повній благословення тиші, фіфопоп раптом відчув, що у нього в організмі виникло якесь невідоме відчуття. Спочатку фіфопоп подумав, що це печія, але потім, проаналізувавши відчуття, він зрозумів, що помилився. Те, що він раптово відчув, знаходилося набагато вище, і він, невміло помацавши голову, зрозумів, що це обізвався розум: у його кучерявій голові виникла перша свідома думка. Думка промовила:

Може тобі взяти й посадити зерно? З нього можна спекти булочку, і тоді у вас із Шушуткою буде дві булочки.



Фіфопоп міг вільно рахувати до двох, отже ця свіжоспечена думка йому дуже сподобалася.

А Маськін, повернувшись додому, твердо вирішив посадити горіховий кущ і більше на ринок не ходити.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

МАСЬКІН І НЕВРОЗ МАСЬКІНА
Була темна-претемна ніч. У Маськіна вдома не спав лишень великий дідусевий годинник, тому що він любив вдень виспатися, а йти і бамкати вночі. Усе навколо дихало тишею і спокоєм. Оберемкові коти хропіли в унісон, і лише лівий тапочок Маськіна спав неспокійно, посмикуючи устілкою і буркочучи зрідка6 «…все поділити…все…». Дідусевий годинник Маськіна ходив у хаті тихенько, іноді, правда, любив поласувати сметанкою або сиром, перед тим похазяйнувавши у холодильнику Маськіна.

А ви, буцім, не знаєте, що годиннику конче необхідні свіжі молочні продукти. Без них вони починають бамкати усіх по голові, хто невчасно потрапить під їхній маятник, а наївшись усмак молочних продуктів ведуть себе більш спокійно.

Дідусевий годинник, вилизавши миску сметани, поглянув на електронний дисплей мікрохвильової пічки, котрий вмів показувати електронний час, і забідкався: «Хай йому грець! Вже двадцять на четверту, а я ще третю не бамкав. Оце старість – не радість, тік-так…». Дідусевий годинник Маськіна був настільки древнім, що вчасно відраховувати час уже не міг, та й навіщо, коли є мікрохвильова пічка з електронним годинником, на який дідусевий годинник поглядав зверхньо, проте постійно підглядав у них годину.

«Бом!» – хрипко і протяжно прогудів дідусевий годинник. Він узагалі ходив і бамкав не поспішаючи. Проміжок між ударами іноді був настільки довгим, що ніхто не міг розібрати, якої години стосується це бамкання: попередньої чи наступної.

Дідусевий годинник прислухався – його «Бом» нікого не розбудив. Кішка Бася навіть вухом не повела, хоча цієї ночі опочивала на кришці сімдесятип’ятирічного роялю, що поважно стояв собі у їдальні і також спав без задніх лап, тобто ніжок.

Роялю снився чорно-білий сон: Плюшевий ведмідь врешті-решт вивчив ноти і доволі стерпно зіграв ноктюрн Шопена, за звуками якого старий рояль страшенно скучив, бо не грав його вже піввіку. Плюшевий Ведмідь частенько грав на роялі власні твори, котрі чомусь увесь час нагадували загальновідому мелодію народної пісні «у Ведмедя вихідний…»

Годинник, задля годиться, басовито бамкнув ще два рази і заснув, тихенько притулившись до стіни і передбачливо опустивши обидві гирі до підлоги, щоб назавтра Маськін не висловлював претензій, чому це він стоїть-дармує цілісінький день, а б’є, бамкає, ходить і ласує сметаною та сиром виключно вночі.

У будинку все стихло, один тільки раз прорізав густу тишу пронизливий крик Плюшевого Ведмедя: «Полундра!». Йому вкотре снився роман Жульверчика, де він був моряцьким ведмедем і плив на справжнісінькому моряцькому судні.

Та раптом у двері будинку постукали: «Тук-Тук-Тук». Маськін прокинувся одразу, абсолютно не дивуючись опівнічному стукові.

І кого це дідько приніс? – пробурчав задля пристойності, хоча добре знав, що це сусід Жмикрут, котрий ночами віджимав кленовий сироп із березових дров, попередньо натираючи їх свіжою цибулиною і начепивши на носа темні окуляри (це щоби цибуля очі не виїдала).



А ви, напевно, подумали собі, що сусідові Маськіна трохи бракує клепки в голові? А тепер втямили – людина важливими справами займається! Не слід робити передчасних висновків, хіхікаючи, мовляв, навіщо сусідові темні окуляри уночі. Необхідно поважати чужу працю, особливо коли вона винагороджується невеличкою банкою цілком їстівного кленового сиропу, що її вдячний Маськін приймав у подарунок від сусіда Жмикрута і пригощав цією смакотою Плюшевого Ведмедя, не зважаючи на ці дрібні нічні незручності.

Любий читачу, тільки не треба знову починати, що із березових дров кленового сиропу не віджати! Може, ти іще не віриш, що годинник полюбляє ласувати сметаною? Тоді просто закрий цю книжку і не мороч собі й мені голову, тому що зараз почнеться найцікавіше.

Маськін з цибулиною і темними окулярами в руках відкрив вхідні двері. На порозі стояв Невроз Маськіна.

  • Ти чайник виключив? – спитав буденно.

  • Виключив, – відповів Маськін і закрив двері.

Залишивши про всяк випадок у передпокої темні окуляри й цибулину на випадок приходу Жмикрута, Маськін побрів у свою спальну, заглянувши по дорозі у кухню, пересвідчитися чи не забув-таки виключити чайник.

Тільки-но Маськін заплющив очі, як стук у двері повторився. Тепер він звучав інакше – дрібно і настійливо. Маськін аж підскочив на ліжку – це, напевно, сусід Парасмітник – він частенько заходив по ночах до Маськіна.

Парасмітник мав звичку закручувати ночами гайки, щоб не привертати зайвої уваги громадськості, котра чомусь не любила, коли її увагу привертали до закручування гайок, хоча до самого процесу закручування відносилася доброзичливо.

Маськін, узявши мішечок з гайками, пішов відкривати двері.

На порозі тупцявся Невроз Маськіна.

Вибачте великодушно, мусьє Маські 'н, – сказав він, інтелігентно роблячи наголос на другому складі й приховуючи хвилювання, – ви квіти полили? А то за ніч засохнуть.

Полив, звичайно. Не засохнуть. Уночі сонце не світить, – відповів Маськін і похапцем зачинив двері.


  • А якщо спалахне наднова зірка? – тривожив тишу голос за дверима.

Маськін подумав-подумав і відчинив двері знову. Він знав від Плюшевого Ведмедя, що коли спалахують наднові зірки, квіти необхідно вкрити, захищаючи їх від жорсткого випромінювання. Тому Маськін ввічливо взяв під руку свій Невроз, і вони пішли прикривати про всяк випадок квіти. Завершивши необхідну процедуру, вони чемно розкланялися одне з одним і Маськін повернувся у своє ліжко додивлятися солодкі сни.

У двері голосно постукали…

Так голосно, що Маськін гепнув із ліжка, боляче вдарившись об кант. засапаний, без тапочок, він побіг вниз і відкрив двері. На порозі стояв Невроз Маськіна. Його волосся розпатлалося, маленькі нещасні оченятка гарячково бігали.

Ти забув гаманець на ринку! – несамовито закричав Невроз.



Маськін, не роздумуючи, розбудив Машину, і вони утрьох помчали на ринок. На ринку гаманця не було. Всюди валялися тільки гори шкаралупи від горіхів, які Ринкова Економіка недодала Плюшевому Ведмедеві і з'їла абсолютно помилково після уранішньої розмови з Маськіним. Маськін повернувся додому і знайшов гаманець на місці. Змучений і роздратований Маськін ліг знову спати, твердо вирішивши, що більше цієї ночі нікому дверей не відкриє.

Тільки-но він солодко закутався у теплу ковдрочку – хтось зашкрябав у віконце.

Маськін вирішив, що це один з оберемкових котів прошмигнув на вулицю, коли Маськін їздив за гаманцем, і зараз його переслідує лисиця, яка хоче його з'їсти. Нажаханий Маськін рвонув до вікна і відкрив кватирку. «Киць-киць-киць», – покликав Маськін. У кватирці миттєво намалювалася прокисла мордочка Маськіного Неврозу:

Ти нагодував хом’яка?

Нагодував! – грубо гаркнув Маськін і закрив кватирку, але про всяк випадок збігав до хом'яка перевірити, чи нагодований він. Хом'яка не було на місці, тому що він давно перебрався в інше помешкання. Маськін про всяк випадок залишив йому записку: «Їжа в холодильнику» і повернувся спати.

У димоході будинку щось підозріло зашаруділо. Маськін прожогом відкрив заслінку і з каміна випав замазюканий Невроз.

Слухай-но, – посмикував неспокійно губами Невроз, – тобі не здається, що пахне чадним газом?



Маськін знав, що чадний газ не пахне, але все-таки понюхав повітря.

Ні, не пахне, – сказав він, відчайдушно намагаючись випхати Невроз Маськіна назад в трубу і засуваючи заслінку.



Цього разу Маськін вирішив сходити в туалет, але по дорозі відкрив усі вікна в будинку на випадок, якщо Невроз мав рацію щодо чадного газу. Було літо і камін, звичайно, вже три місяці ніхто не палив, але береженого Бог береже.

У туалеті Маськін підняв кришку унітазу – там сидів мокрий Невроз.

Ти навіщо всі вікна повідкривав?! – заторохтів Невроз. – У тебе Плюшевий Ведмідь простудиться!



Маськін поспішно закрив кришку унітазу і помчав закривати вікна. У першому ж вікні сидів промоклий в унітазі Невроз Маськіна, і Маськіну довелося витирати його сухим рушником і поїти гарячим чаєм з малиною. Невроз продовжував ловити дрижаки і безперервно питав, вистукуючи зубами:

У тебе стеля не впаде?



Маськін побіг і поставив підпорки.

А раптом метеорит звалиться?



Маськін виліз на дах і прив’язав до комина подушку, щоб пом’якшити удар.

А раптом…



Маськін…

А…

М…

Так вони гасали до ранку…

Наступної ночі Невроз Маськіна прийняв снодійне і затишно влаштувався у своєму ліжечку. Невроз Маськіна мешкав у невеликому дуплі старого дуба, що ріс у дворі Маськіна. Про всяк випадок двері дупла Невроз міцно закривав на ніч. Невроз Маськіна закутався у ковдрочку і вирішив цієї ночі нікуди не виходити.

У двері постукали. На порозі стояв Маськін.

Слухай, ти чайник вимкнув? – неспокійно запитав він.



Невроз на радощах поцілував Маськіна в ніс, і вони разом пішли перевіряти чайник, а потім славним товариством (разом із чайником) прийняли на брата по чашці чаю з снодійним. І Невроз Маськіна заночував в спальні Маськіна у спатковому кошику, купленому для Золотого кота, в якому він, втім, ніколи не спав.

З тих пір Маськін спочатку заколисував свій Невроз, заздалегідь напоївши його молоком з медом, а потім вже укладався спати сам. Більше ночами вони не бігали.

А в помешканні Маськіного Неврозу поселився Невроз сусіда Жмикрута, тому що той по ночах віджимав березові дрова і цим довів свій Невроз до нервового виснаження.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

МАСЬКІН І СЕР ДЖЕНТЕЛЬМЕНЧИК
Маськін настільки втомився, що мчав щодуху додому, аби швидше влягтися у своє зручне ліжечко.

На завтра йому була призначена ділова зустріч із сером Джентельменчиком, есквайром, що мав у сусідньому містечку солідну адвокатську практику.

Річ у тому, що за ухвалою 1882 року через двір Маськіна могла пролягати колоніальна дорога, що залишало за Її Величністю королевою Західної Божевільні право проїзду через двір Маськіна. Всі попередні роки, котрі Маськін прожив у своєму будинку, його ця формальність не турбувала.

Кожного разу, коли королева Західною Божевільні проїздила Маськіним двором, Маськін замикав оберемкових котів у будинку, щоб вони не лізли під колеса королівського екіпажу, і садовив Поштову Скриньку на ланцюг, щоби вона не ганялася за шісткою благородних королівських коней, а Плюшевий Ведмідь діставав свій улюблений прапор, який увесь інший час страждав від невиліковної недуги і загортався у неймовірні вузли, тому його доводилося знімати, щоб він своїм стражденним виглядом не ображав гідність держави, в якій проживав наш Маськін.

Плюшевий Ведмідь розмахував прапором із вікна й урочисто співав «Боже, королеву бережи», особливо голосно у ту мить, коли королівський екіпаж, підхопивши колеса під пахви і обережно переступаючи босими ногами, перевозив Її Королівську Величність через Атлантичний океан Маськіна – величезну калюжу в Маськіному дворі.

Плюшевий Ведмідь безбожно плутав слова гімну, а королева йому прихильно посміхалася, бо, чого тут таїти, їй було надзвичайно приємно, коли Плюшевий Ведмідь лизав марку з її зображенням, а вона морщилася, і вони разом хихотіли.

Проблеми почалися, коли Її Величність доручила замість себе проїздити Маськіним двором місцевому представникові королеви Західної Божевільні серові Обердіну Китайозову, якого супроводжувала численна свита, що мала погану звичку палити і всівати недопалками чистенький двір Маськіна.

Прапор теж був невдоволений, завертався потрійним морським вузлом і вивішуванню не підлягав. Плюшевий Ведмідь пробував пару разів заспівати «Боже, бережи Китайозова», але прізвище Китайозов погано римувалося з рештою тексту пісні, навіть ґрунтовно переробленим.

Того дня, коли Маськін настільки почував себе втомлено-розклеєно, що терміново побіг спати, бо перед тим довго прибирав недопалки після проїзду Його Честі Обердіна Китайозова, він призначив зустріч з сером Джентельменчиком, есквайром – щоб викреслити з купчої на будинок Маськіна право Її Величності королеви Західною Божевільні проїжджати через двір Маськіна, тим більше, що колоніальна дорога була побудована ще сто років тому за п'ятнадцять кілометрів на південь від володінь Маськіна, і ніякої державної необхідності смітити недопалками в Маськіному дворі не було.

Прапор був цілком згоден із Маськіним і пояснював своїм сусідкам по комірчині, що нема чого зайвий раз розвішуватися, окрім як у присутності Її Величності, а швабри над прапором сміялися, тому що, насправді, потайки йому заздрили.


Наступного ранку Маськін одягнув діловий костюм, що складався з шортів чорного кольору і футболки з написом «I am busy!» («У мене справи!») і відправився на зустріч з сером Джентельменчиком, есквайром.

На порозі адвокатського дому Маськіна зустрів пес породи есквайр і, чемно привітавшись, послужливо облизав Маськіну коліна. Сер Джентельменчик щиро любив свого есквайра. Це була порода собак із розряду тих, що зустрічаються в скверах за поганої погоди, тому вона і отримала свою назву «есквайр». Ось чому сер Джентельменчик додав до свого прізвища назву породи улюбленого собаки, бо через свою вроджену стриманість ні до кого не проявляв ніжних почуттів, окрім свого пса.

Ну що ж, – сказав сер Джентельменчик, проглянувши купчу Маськіна і почухавши потилицю своєї картоплеподібної лисої голови з дрібними ділянками почервонінь і посинінь, як це прийнято у всякого поважного коренеплоду картопляного роду. – Будинок доведеться зносити.

Я-а-к? – На мить Маськіну одняло мову. – Н-а-а-віщо зноси-и-ти?

Бачте, справа в тому, що відповідно до ухвали земельної підкомісії парламенту від 1892 року, а також згідно пункту п'ятого підземно-надземного законодавства, для того, щоб опротестувати Right of way (право на проїзд) Її Величності земельною ділянкою, остання не повинна містити ніяких слідів культивування: полів, городів, путівців, сараїв чи будинків, а також якихось інших споруд.

Та ви не хвилюйтеся, містер Маськінг! – сказав сер Джентельменчик, додаючи до імені Маськіна закінчення – ing. – Це досить стандартна процедура, і я рекомендую її негайно оформити, тому що термін служби Його Честі сера Обердіна Китайозова закінчується в п'ятницю і, згідно моїх останніх даних, на його місце буде призначений сер Брахмапутр Гангосьорб, свиту якого становитимуть слони, а всім відомо як вони смітять і паскудять, і ви ще з тугою згадуватимете часи, коли вам треба було підбирати всього лише недопалки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Борис Крігер Маськін iconБорис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими»
Але скільки б цікавих фактів із його біографії ми зараз не згадали, все одно Борис Олійник найперше Поет з великої літери та класик...
Борис Крігер Маськін iconБорис граб
Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре І вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько...
Борис Крігер Маськін iconВарнеке борис Васильович
Варнеке борис Васильович 06. 1874, Москва – 31. 07. 1944, Київ – магістр загальної історії
Борис Крігер Маськін iconБорис Ілліч Олійник (1935) Борис Олійник
Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені...
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання Каторжна
Розробка уроку з української літератури на тему: «Борис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання «Каторжна»,...
Борис Крігер Маськін iconУкраїни для дітей Серія «Дитячі письменники України». Вип. Серію засновано 2009 р. Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб добру душу» Біобібліографічний нарис Київ 2013
Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб — добру душу» : біобібліогр нарис / Нац б-ка України для дітей; авт уклад. Н. В. Загайна, О....
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко [Електронний ресурс] : відео // отб

Борис Крігер Маськін iconЛітературна спадщина Бориса Грінченка Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні
Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні. Хто ж він за переконаннями,...
Борис Крігер Маськін iconСценарій вечора, присвяченого 150-річчю від дня народження Б. Грінченка Борис Грінченко

Борис Крігер Маськін iconОбговорення законодавства 4
Борис філатов поділився з україною позитивним досвідом дніпропетровщини зі стабілізації ситуації 7


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка