Борис Крігер Маськін



Сторінка9/18
Дата конвертації09.04.2017
Розмір3.02 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Але, нарешті, у людства наступила ера запізнілого прозріння, і воно стало використовувати для всього цього мавп. (Ви подумали, що я обмовився, а насправді хотів сказати «комп'ютери»… а сказав «мавпи». А яка різниця? І ті й інші поводяться нераціонально, надовго зависають, метушаться, тріщать, і від цього у чесної людини неминуче болить голова.)

Від приматів в процесі еволюції у людей залишилася, напевне, тільки найважливіша культурно-просвітницька половинна цінність, збережена на генному рівні і культивована через обов’язкову вакцинацію – «мат». Ця вакцина з влучною і короткою назвою «мат» має свою довгу історію, не менше славну, як розробка вакцини БЦЖ. Але про це в іншій історії про Маськіна…

Тепер, коли настала мавпяча ера, люди роблять все те саме, що колись робили самі, використовуючи мавп. Мавпи стежать за польотами літаків і космічних кораблів, керують процесами складних виробництв, виконують фінансові операції… Важко знайти таку сферу життя сучасної людини, яке б не залежала від мавпячого інтелекту.

Потрібно людині, скажімо, зварити собі чашку кави – він йде до Мавпи і дає їй команду на мавпячій мові:
Enter: Кава

Command: Швидко!

Program: Де ти там?

Enter, Enter, ану Enter нарешті!
Спочатку людина, ввівши команду, чекає, поки Мавпа його команду прочитає по складах. Потім чекає, поки Мавпа знайде в людино-мавпячому словнику визначення поняття «кава» і уточнить у людини, яку саме каву вона мала на увазі.

Мавпа почне нудним голосом перераховувати, а людина повинна кивати або говорити «Угу» і вибирати по своєму смаку: аромат, гостроту, насиченість, фактуру, ступінь гіркоти, демітассе1, пряність, джезва, солодкість, капучинність, еспрессність, солоність, терпкість, Мокко, екзотичність і, нарешті, чи не французьке латте мала на увазі людина?

Вибравши конкретний сорт кави, вказавши на інші подробиці, людина потім довгенько чекає, поки Мавпа надягне собі на голову кавник, потім на ще одне місце, при цьому чемно попереджаючи:

«Кавник знайдений.

Проводжу реконфігурацію системи.

Будь ласка, почекайте!»

Потім людина чекає, поки мавпа порозсипає каву по всій кухні, і лише потім дочекається нарешті, що…Мавпа ошпарить людину кавою. (Треба ж було стільки питати про сорт кави… Чи не однаково, якою кавою ошпарити?) Людина закричить: «А-А-А-А!!!», а Мавпа із сміху по землі качається... А раніше випила б людина кави без усіх цих пригод... Але ж це таке відстале життя! Звичайно, людині не подобається, коли її кавою обшпарюють... Зате, поки людина чекає і вибирає, а чекає і вибирає вона, як ви могли переконатися, ду-у-у-у-у-у-у-же довго...вона цілком зійде за людину майбутнього, яку колись давно малювала собі печерна людина, – у вигляді барана з двома головами. Чому з двома? Тому, що розумний. А чому баран? Така у печерної людини була естетика…

Маськін теж вирішив завести собі Мавпу. Він не хотів відставати від життя, тому що не любив, коли Сова називала його селюком, темнотою і особою відсталою. Сова була особою дуже прогресивною, захоплювалася віртуальною реальністю, тому її очі весь час були вибалушені, і вона де треба й де не треба пугикала: «Угу-Угу...» Ну, ви знаєте, як говорять сови? «Угу.» з крапкою, майже як «хі-хі.» Плюшевого Ведмедя. Сова у віртуальній реальності безугавно ганялася за віртуальними комп'ютерними мишками і була цілком задоволена життям. Вона безперервно проводила всі ночі в своїй віртуальній реальності, а вдень солодко спала. Добрий Маськін Сову підгодовував, тому що якби її так залишили, вона б давно врізала дуба з голоду. Віртуальними мишками не дуже наїсися.

Сова харчувалася млинчиками Маськіна, які він спеціально пік для неї вечорами, щоб нагодувати її ситним совиним сніданком, бо сова, як ви розумієте, прокидалася пізно ввечері і тоді одразу снідала.
____________________

Демітассе – спеціальна маленька чашка для подачі еспрессо. Це французький термін, що дослівно означає «півчашки».





Бувало, пригощає добродушний Маськін розкуйовджену Сову млинчиками, а вона його критикує:

Ти, Маськіне, зовсім від життя відстав. Тепер уже ніхто справжні солодкі млинчики не пече. Тепер всі млинці поголовно віртуальні! – а сама тріскає, аж за вухами лящить.



Ну от, Маськін і завів собі Мавпу, щоби не відставати від цивілізації, хоча треба визнати, Маськін мавп не любив з дитинства, тому що колись його укусила одна осоружна мавпа, коли він фотографувався з нею на тлі єгипетських старожитностей… У дитинстві Маськін довго гостював у древній країні фараонів, і там його мавпа і куснула. З тих пір мавпи не належали до тварин-улюбленців, яким Маськін говорив: «Усі-пусі який!» А говорив він так майже всім тваринкам, тому що тварин дуже любив…

Нічого не поробиш, любиш – не любиш мавп, – а за часом треба встигати.

Мавп розвелося в Маськіній околиці величезна кількість. Страхітливий мисливець Фінтель ловив нетямущих і ставив їм на чоло клеймо «Еннім-ум», а потім передавав їх головному дресирувальникові Гею Бейтсу, який зчитував це клеймо. Бачить Гейтс «Еннім-ум 5» і вставляє мавпам п'ять умів-розумів, а якщо бачить «Еннім-ум 4», то відповідно вставляє їм тільки чотири уми-розуми. Коли ці мавпи ставали «вумні», Гей Бейтс їх викидав у Вікна, де їх і підбирали місцеві жителі, розбираючи по будинках, цехах, бібліотеках і навіть судових приміщеннях, тому що без мавп самі вже нічого робити не могли. Завдяки цьому мисливець Фінтель і дресирувальник Гей Бейтс стали дуже багатими, тому їм всі навколо заздрили і мавпочок при нагоді псували, навчаючи непристойним кривлянням і злодійським звичкам.

Ще треба сказати, Гей Бейтс шив мавпам маленькі м'які штанці, щоб вони виглядали пристойніше, тому він і назвав свою компанію «Мілко-М'яка Компанія», тому що штанці зазвичай були мілкими і м'якими. Отже Гей Бейтс цілком чесно відобразив у назві своєї компанії рід занять, якими вона займалася… Мілко по м'якому чи м'яко по мілкому… це вже як кому поталанить.

Маськін завів і собі одну таку Мавпу і почав займатися з нею натуральним господарством, проте Мавпочка Маськіну попалася напрочуд свавільна. Бувало, Маськін посадить моркву – а Мавпа йому все повисмикує, або навпаки, повисмикує Маськін моркву, а Мавпа всю назад закопає і гарненько притопче грядку, неначе так і було. Стала зовсім Маськіна з розуму зводити. Одного разу Мавпа умудрилася стерти Маськіну цілісіньку каструлю компоту, а іншим разом зависла на цілий день під кухонною стелею і шпурляла у всіх, хто входив чи виходив, перезрілими бананами.

Маськін вирішив, що Мавпочка до натурального господарства непридатна, і подарував її Плюшевому Ведмедеві. Плюшевий Ведмідь став навчати Мавпочку говорити «хі-хі.» з крапкою, але вона вчитися не бажала і якось перекинула Плюшевому Ведмедеві тарілку з манною кашею. Після цього він її подарував Кашатці, якій Мавпа скрутила всі сережки у довжелезний логічний ланцюжок, і Кашатці довелося цілісінький вечір їх роз'єднувати, аналізуючи кожну сережку окремо. Кашатка так розсердилася на Мавпу, що передарувала Шушутці, який поставив її до себе в кімнату замість старого комп'ютера, але Мавпа почала бешкетувати й там, показувати Шушутці язик, корчити усілякі пики і лаятися непристойними слівцями, які стосувалися таких поважаних персон, що папуги, котрі завжди повторювали все, що почули, одразу потрапили в чорний список місцевої служби безпеки, їх навіть хотіли свого часу вислати із Західної Божевільні, як неблагонадійних, в Східну Божевільню, яка, на щастя, вже відмовилася приймати неблагонадійних, тому папуги залишилися на місці, але з кляпами, опечатаними судовим приставом

Так залишилася Мавпа нічиєю, побродила по будинку, потрапила в підвал і, врешті, заплуталася у всесвітній павутині, розставленій там павуком Дабел-дабел-дабел-юшкіним. Там, у підвалі, Мавпу і знайшов Лівий тапок Маськіна. Вона сиділа у куточку і гірко плакала, тому що була нікому не потрібна. Лівий тапочок Маськіна відразу оцінив перевагу наявності Мавпи, підключеної до світової павутини, і став через неї вести підривну революційну діяльність у Лівотапії, батьківщині всіх лівих тапочок. За наказом Маськіного Лівого тапка, переданому через Мавпу по всесвітній павутині павука Дабел-дабел-дабел-юшкіна, постріл крейсера «Гаврора» по П’ятковому палацу став сигналом до початку героїчного штурму «останнього оплоту Тапкодержавія».

Історики абсолютно упевнені, згідно наявних сьогодні документів, у тому числі і тих, які зберігалися в спеціальних архівах, можна лише приблизно відтворити картину подій скидання Тапкодержавія. Підготовка до революційного повстання почалася в Лівотапії 22 жовтня, а 25 жовтня загони Тапкодратської гвардії вже зайняли пошту, мости, вокзали, телеграф та інші важливі об'єкти міста. Увесь цей час у Лівотапії продовжувалося звичайне життя: ходили трамваї, співав знаменитий бас Шаляпкін.

У ніч з 25 на 26 жовтня відбулося узяття П'яткового палацу, де засідав Своєчасний уряд. Увечері 25 жовтня о 21 годині 45 хвилин пролунав холостий гарматний залп «Гаврори», а потім по палацу почала стріляти артилерія Петьо- Пашиної фортеці – із понад тридцяти снарядів, випущених нею, у ціль потрапили лише два-три.

Причому, судячи з документальних фотографій, було пошкоджено лише декілька карнизів і віконних отворів. Близько другої години ночі повстанці – тапкодрати, озброєні в основному туго згорнутими наперевіс устілками і шнурками від черевик, – пішли на штурм. Захищав палац батальйон відважних дамських туфельок…

Коли Маськін побачив у випуску новин, що твориться в Лівотапії, яку після перевороту відразу перейменували в Тапкодратію, відразу зрозумів, що цю політичну кашу заварив його Лівий тапочок. Він негайно викликав його до себе і зажадав навести порядок в Тапкодратії і повернути їй звичну для всіх назву Лівотапії. Назву Лівий тапок під натиском Маськіна повернув, проте суть справи від цього не змінилася, бо тапкодрати, захопивши владу, так подерли решту всіх тапок, що тепер в Лівотапії практично всі до цих пір ходять босоніж.

Маськін зрозумів, наскільки небезпечною буває дика запущена Мавпа, залишена без нагляду. Не дарма він їх з дитинства неполюбляв. Маськін рішуче вхопив Мавпу за шкірку і віддав її назад Гею Бейтсу, який тепер перейменувався в Білку Гейтса, щоб усі від нього відстали з кличками «гей!». Білка Гейтс Мавпу приймати назад не хотів, тому що у нього вже вивелися мавпи з клеймом «Еннім-ум 8», і Мавпу просто відпустили на волю, де вона тепер успішно морочить голову жителям, не таким відсталим, як Маськін, який вже просунувся настільки, що став обходитися без мавпи і при цьому чудово жив.

Тільки бундючна Сова була незадоволена, тому що вона вважала, що без Мавпи можуть обійтися тільки самі мавпи, яким мавпи ні до чого.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

МАСЬКІН НА КОНЦЕРТІ
Мистецтво – це не тривіальна надмірність, необов'язкова і додаткова, як гарнір. Мистецтво – це потреба живої душі, її ніжна і трепетна сторона. Навіть сільським жителям і цілковитим відлюдникам потрібна якась дещиця мистецтва. Сорочку чи рушник хрестиком вишиєш, килимок квітчастий витчеш, пісню дзвінку заспіваєш – і життя одразу стає повнішим, різнобарвнішим, ціліснішим, не одноманітно-сірим, як перепріла солома, а гладенько-рум’яним, як наливне яблучко.

Так і Маськін, що хоч і жив за рахунок натурального господарства, мав вельми відчутний потяг до різних жанрів мистецтва. Маськін, наприклад, чудово малював. Бувало, візьме і напише портрет Плюшевого Ведмедя. Ось гляньте, особливо знаменитий кінний «Портрет Плюшевого Ведмедя, котрий разить Зеленого Змія» роботи Маськіна.



Портрет свого часу висів навіть у передпокої Лувру, але потім Плюшевий Ведмідь зажадав його зняти і повернути назад, тому що японські екскурсанти, які масово відвідують Лувр, весь час на нього показували пальцями (не довіряли правдивості зображення – не могли піднятися до рівня алегорії, мовляв, плюшеві ведмеді на конях не їздять і зміїв списом не разять), а Плюшевому Ведмедеві на кінному портреті це було неприємно і він від цього мружився-морщився, знижуючи художню цінність мистецького твору.

Портрет якось зателефонував Плюшевому Ведмедеві і поскаржився, що його в Луврі кривдять. Уявіть собі: в Луврі обідня перерва, гамірно, галасливо, а на портреті Плюшевий Ведмідь велично сидить на білому коні, тримає під пахвою гострий спис, разить ним Зеленого Змія, і, прижмурившись, набирає номер на старомодному пузатому телефонному апараті а-ля «Гальо-центральо, Смольний?», який йому напередодні домальовував молодий талановитий позаштатний член Паризької Академії мистецтв Монетик на його власне, портрета Плюшевого Ведмедя, прохання... Оскільки Монетик страждав жахливою короткозорістю, то телефон він неакуратно розмазюкав, і Плюшевому Ведмедю на портреті доводилося жмуритися, щоб набирати правильні цифри. Картина залишиться неповною, якщо втаїти, що Зеленого Змія на портреті нема, тому що він відправився обідати, а замість нього красується табличка, намальована поверх портрета: «Закрито на обід».

Оце був у Луврі переполох… Портрет Плюшевого Ведмедя на коні і з телефоном… та ще й скаржиться! Неподобство! Ганьба для Лувру, де ставлення до картин, загалом, було непогане. Джоконда, правда, теж була незадоволена, що її весь час із закритим ротом змушують посміхатися… Ви можете уявити собі жахливу долю жінки, якій за п'ятсот років жодного разу не дали показати зуби? Одна емансипована активістка в двадцяті роки минулого століття намагалася домальовувати Джоконді гостре ікло, але її вчасно госпіталізували (я маю на увазі активістку). Загалом, це непорядок. Всякій жінці треба іноді дозволяти показати зубки, інакше вона забуде, що таке свобода…А жінкам про свободу аж ніяк не можна забувати, тому що її слід накручувати на бігуді, прикрашати і підфарбовувати, хоча б у свята.

Отже, Джоконда мовчки терпіла, тому що не вважала за можливе прийняти запрошення портрета Плюшевого Ведмедя переселитися в будинок Маськіна. Маськін не зміг би їй створити відповідні умови… Джоконді конче були необхідні увага і обожнювання, а у Маськіна в будинку гості бували нечасто, а жителі Маськіного дому віддавали перевагу мульти-пультиковим картинкам і коміксам, аніж усяким там сурйозним Джокондам. Ще була небезпека, що вони задля жарту можуть їй що-небудь домалювати... А ви розумієте, що Джоконді домальовувати нічого не можна, тому що вона досконала.

Тільки не подумайте, що жителі Маськіного дому були малоосвіченими. Шушутка, наприклад, отримував домашнє виховання і брав уроки у самого Планктона. Хотіли було найняти Арістона, але, добре придивившись до його горе-учня Сашка Македонського, вирішили утриматися. Береженого Бог береже! Хоча, звичайно, не можна заперечти, що Арістон прищепив Саші любов до класичної поезії. Він цю любов, звичайно, дуже оригінально якось продемонстрував, стерши з лиця землі місто Фіви, серед розвалин залишився стояти тільки будинок поета Піндара, якого Сашко поважав і любив. Уявіть собі картину: виходить зранку поет Піндар з будинку купити пляшечку оковитої, а тут тобі...Содом і Гоморра…гастроном стертий з лиця землі… Одна надія, що не дожив Піндар до такої славної години… А Олександр був людиною безумовно культурною, інтелігентною і будинок залишив як пам'ятник. Ви запитаєте, чому я не поміняв у літературних цілях імена Піндара і Македонського? Тому що у них імена і так доволі милозвучні…

Так що ж трапилося з кінним портретом Плюшевого Ведмедя? Лувр його повернув з вибаченнями, і Плюшевий Ведмідь повісив його на стіні свого винного льоху в підвалі дому Маськіна, поряд з кабінетом павука Дабел-дабел-дабел-юшкіна і його всесвітньою павутиною. У винному льосі, окрім пляшок з вином, наливками і величезної бочки медово-коричневого (Honey Brown) пива, Маськін зберігав банки з солоними помідорами, прославленою світовою закускою. Була у Маськіна і військова закуска з гострих червоних перців, але, згідно конвенції від 1948 року Маськін її не застосовував…

Окрім мистецтва засолювати помідори, Маськін поважав й інші витончені заняття, наприклад, музику. Так, він одного разу купив квиток на концерт знаменитого музиканта, ім'я якого тут згадувати не хочеться. Ну, гаразд, умовили. Це був Поганіні.

Маськін одягнув свій святковий костюмчик, що складався з червоних шортів у білий горошок і рожевої футболки з написом:
«I Love Loud Music!

I Hate Loud Neighbors!»
(«Я люблю гучну музику, але не люблю галасливих сусідів!»), і вирушив на концерт. Оскільки тапочки на концерт пускали без квитка, як усяке інше взуття, то Маськін узяв їх із собою (можете взяти це собі на замітку, якщо ви з економії ходили на концерти босоніж). Інші жителі Маськіного дому залишилися слухати концерт по радіо, тому що їм більше подобалося сидіти удома і слухати радіо. А оскільки Маськін був справжнім поціновувачем музичних мистецтв, тому витратився на квиток.

Концерт одразу видався вдалим, бо перед початком у буфеті продавалися язички з листкового тіста, посипані білісінькою цукровою пудрою, а Маськін обожнював такі тістечка. Йому ці язички навіювали спогади про тихі радощі і солодкі гостинці, які дарує нам іноді життя... Потім Маськин пройшов в зал, не чекаючи останнього дзвінка, тому що був педантом – позначалося багаторічне заняття натуральним господарством.

Зал був повний-повнісінький, ніде яблуку впасти. Поганіні дійсно був надзвичайно талановитим скрипалем і зібрав на свій виступ багато різношерстого народу. Перші ряди були зайняті членами Громадськості глухих, які надзвичайно любили музику, тому що кожен глухий може тлумачити музику по-своєму… Далі сиділи міські знаменитості і вторинності. Маськін примостився на гальорці, бо в тапочках у пристойне суспільство його не пустили, хоча Лівий тапочок погрожував влаштувати шоу-дебати про рівноправ'я прав тапків, що, безумовно, викликало б зрив концерту. Маськін його, проте, заспокоїв, купивши червоний прапорець і цукерочку-льодяник а-ля півник у формі півника.



Нарешті зал затих, і вийшов він. Маестро Поганіні був у чорному балахоні і, як і властиво поганінам, з довжелезним чорним волоссям, що місяцями не відало пінно-лагідних пестощів шампуню...

Після перших трьох феєричних акордів на скрипці порвалися всі струни нараз... Потім розсипалася на дрібні шматочки кришталева люстра, опісля стала сипатися стеля... публіка, здебільшого, відразу розбіглася, розуміючи, що все це – необхідна частина вистави, проте Поганіні не вгамовувався… Не маючи струн, він став барабанити по скрипці, і славний Маськін, відчуваючи, що маестро необхідно допомогти, почав тихенько підспівувати. «Та-а-а… Та, Та, та да там…» – заспівав Маськін двадцять четвертий каприз Поганіні (саме каприз, тому що Поганіні був надзвичайно капризним, аби ви знали). Почувши несміливий голосок Маськіна, маестро Поганіні пожвавішав, доспівав куплет: «Та-Та-Да-Дам…» – і запросив Маськіна на сцену. Так і стали вони виступати дуетом, використовуючи скрипку тьоті Варі, як ударний інструмент (тітка Варя була знаменитою майстринею скрипкових справ). Тапочки Маськіна теж пішли в хід. Правий тапочок сів за рояль і став акомпанувати, поки не звалив рояль з ніг. Музика Поганіні була дуже енергійною, і жоден інструмент, окрім барабана, більше трьох акордів не витримував. Лівий тапочок роздобув звідкись стартовий пістолет і став стріляти у такт мелодії. Рештки глядачів розбіглися і навіть грошей за квитки назад не попросили, тому що подумали, що це модний мюзикл, і все так було задумано. За новомодньою традицією, мюзикли тепер закінчуються непередбачувано, добре, якщо тільки стріляниною з стартового пістолета…

Маськін з Поганіні співали самозабутньо, заплющивши від задоволення очі, а в будинку Маськіна, де всі слухали концерт по радіо, не вірили своїм вухам...З радіо линув милий хрипкуватий, але упевнений голосок Маськіна, супроводжуваний прокуреним баритоном маестро Поганіні, стуком падаючого рояля і пострілами стартового пістолета.

Це був чудовий концерт! Хіба є щось важливіше в мистецтві? У справжньому мистецтві важливо, щоб не було нудно. Коли нудно, то це вже не мистецтво – це наука.


РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

ЯК МАСЬКІН КОРОВУ ПРИДБАВ
У Маськіна давно була біло-солодка мрія завести корову. Він, як особа, котра живе за рахунок натурального господарства, звичайно, потребував корови, але всі жителі будинку Маськіна були проти. Плюшевий Ведмідь не хотів ділитися ні з ким увагою Маськіна, Кашатка боялася, що корова може попсувати її зачіску, Шушутка побоювався, щоб корова не злизала язиком якийсь важливий предмет, оскільки у нього і без корови багато важливих предметів, наче корова язиком злизала. Коти були категорично проти, тому що вважали корову бруднулею, оскільки вона язичком не вмивається, папуги повторювали за всіма все, що чули, а тому були теж, зрозуміло, проти, а тапки Маськіна побоювалися, щоби корова не стала їх надягати на босе копито, і тоді б тапкам прийшов об'єктивний, щоб не сказати конкретний, каюк. Тільки старий дідусевий годинник був «за», оскільки, як ви пам'ятаєте, гостро потребували свіжих молочних продуктів.

Маськін вирішив знайти достойну молочну корову, а опісля, мріяв, всіх пригощатиме парним молоком та сирникам – всі, надійсь, і розм'якнуть. Про те, щоб корову купити, мова не йшла. Не те, щоб у Маськіна бракувало грошей. Маськін був ощадливим, не скупуватим, а саме ощадливим, і тому грошенята у нього водилися.

Справа у тому, що Західна Божевільня була вільною країною, а у вільній країні корови є такими ж повноправними громадянами, як, наприклад, півні або кози. Давно закінчилися ті часи, коли до корів у Західній Божевільні ставилися, як до худобини. Тепер ставляться до них як до нормального класу трудящих, що, повірте, дуже тішить. Корови отримали свободу, як колись жінки Сходу, і стали самі вибирати собі рід заняття, місце проживання і термін відгодівлі.

Отж, Маськін дав у місцеву газету наступне оголошення:
Потрібна корова:

Освіта – висока,

Повная ставка,

(Була би охота).

Обід і оплата,

З соломою хата,

Подушка тепленька

І ковдра строката.

Досвід і практика,

Добра вимова,

Рекомендації гарні,

Обов’язково!

Стукати тричі

Маськіну в двері,

І не забудьте –

З собою папери!
Маськін не хотів давати в об’яві номер телефону, тому що боявся великої кількості безладного мукання по телефону, а з того, відповідно, малої користі. Хай, подумав, краще просто приходять і стукають копитом у двері. А щоб знати, що це не сусід Жмикрут за цибулиною і темними окулярами прийшов чи сусід Парасмітник за гайками, так навмисне і приписав, що стукати треба саме три рази. Адже Маськін не гутаперчевий, щоби кожного разу туди-сюди бігати, відчиняти двері комусь з гайками чи з цибулинами… Зрештою, поява Маськіна з цими предметами на порозі корові може не сподобатися. Нині корова розбірлива пішла – в господарстві з чудасіями не працюватиме.

Вища освіта тепер просто необхідна всякій корові. І не тому, що у неї від цього зростають надої чи молоко стає смачніше. Просто в суспільстві існують вже якісь сталі стандарти і критерії, і в Західній Божевільні так вже було заведено, що всі корови повинні мати вищу освіту. Деяким особливо нездібним коровам присвоїли ступені бакалавра коров'ячих наук за загальною вислугою років без іспиту. Але більшість корів вибирали інші професії, оскільки в тому і полягає коров'яча свобода, щоб усяка корова могла вільно самовизначатися.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Схожі:

Борис Крігер Маськін iconБорис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими»
Але скільки б цікавих фактів із його біографії ми зараз не згадали, все одно Борис Олійник найперше Поет з великої літери та класик...
Борис Крігер Маськін iconБорис граб
Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре І вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько...
Борис Крігер Маськін iconВарнеке борис Васильович
Варнеке борис Васильович 06. 1874, Москва – 31. 07. 1944, Київ – магістр загальної історії
Борис Крігер Маськін iconБорис Ілліч Олійник (1935) Борис Олійник
Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені...
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання Каторжна
Розробка уроку з української літератури на тему: «Борис Грінченко, багатогранна діяльність як митця І вченого. Оповідання «Каторжна»,...
Борис Крігер Маськін iconУкраїни для дітей Серія «Дитячі письменники України». Вип. Серію засновано 2009 р. Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб добру душу» Біобібліографічний нарис Київ 2013
Борис Комар: «Найдорожчий маєте скарб — добру душу» : біобібліогр нарис / Нац б-ка України для дітей; авт уклад. Н. В. Загайна, О....
Борис Крігер Маськін iconБорис Грінченко [Електронний ресурс] : відео // отб

Борис Крігер Маськін iconЛітературна спадщина Бориса Грінченка Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні
Борис Грінченко жив І працював у XIX столітті, але його діяльність І творча спадщина як ніколи актуальні сьогодні. Хто ж він за переконаннями,...
Борис Крігер Маськін iconСценарій вечора, присвяченого 150-річчю від дня народження Б. Грінченка Борис Грінченко

Борис Крігер Маськін iconОбговорення законодавства 4
Борис філатов поділився з україною позитивним досвідом дніпропетровщини зі стабілізації ситуації 7


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка