Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими»



Скачати 73,44 Kb.
Дата конвертації04.07.2017
Розмір73,44 Kb.




Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими»
Борис Ілліч Олійник. Усього три слова. Але ж які! За ними — ціла епоха! Доля йому щедро насипала: щастя і радості, перемог і поразок... А найщедріше — таланту, мудрості та розуму. Мав і має високі посади і відповідальність за долі інших, почесні звання і нагороди, займався і займається громадською та політичною роботою. Але скільки б цікавих фактів із його біографії ми зараз не згадали, все одно Борис Олійник найперше Поет з великої літери та класик сучасної української літератури. Борис Ілліч — світоч нашої поезії.

Тому зрозуміло, чому саме він очолив у 2010 році Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Йому випало на цій посаді керувати святкуванням 50-річчя з дня заснування найпрестижнішої та найпочеснішої державної нагороди в галузі літератури і мистецтва. Ще в процесі підготовки Борис Ілліч розповідав нам про плани щодо урочистостей та сподівання щодо майбутнього премії взагалі. Свято відбулося, пройшовши на державному рівні, та як і планувалося, побачило світ фундаментальне видання «З верховин півстоліття», в якому на чотирьохсот сторінках вміщено розповіді про авторів-лауреатів та їх твори.

У слові до читача Борис Ілліч написав: «Шевченківську премію сьогодні можна сприймати по-різному. Хтось вважає її реліктом радянських часів, коли влада намагалася, з одного боку, ідеологічно використати творчу спадщину Великого Кобзаря, з другого — віднайти прийнятний алгоритм відзначення талановитих митців. І справді: якщо відкинути ідеологічні нашарування, можна назвати десятки, якщо не сотні удостоєних Шевченківської премії за п’ять десятиліть творчих здобутків, що не поступаються найкращим світовим зразкам».

За роки існування нагороди нею було відзначено понад шістсот (!) митців в галузі літератури і мистецтва. Серед поетів і письменників Павло Тичина, Олесь Гончар, Платон Майборода, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Микола Бажан, Платон Воронько, Павло Загребельний, Іван Драч, Михайло Стельмах, Григір Тютюнник, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Борис Олійник, Дмитро Павличко та багато-багато інших. Декого було нагороджено й посмертно — Василь Стус, Іван Багряний, Іван Світличний, Василь Симоненко, Борис Антоненко-Давидович.

Колектив Національного культурного центру України в Москві пишається тим, що його очолює лауреат Шевченківської премії Володимир Мельниченко, а в наших стінах з концертами, художніми виставками, творчими зустрічами, презентаціями виступали Анатолій Авдієвський, Юрій Барабаш, Іван Драч, Микола Жулинський, Лідія Забіляста, Лариса Кадочникова, Валентина Коротя-Ковальська, Віктор Ковтун, Богдан Козак, Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук, Петро Мідянка, Павло Мовчан, Михайло Наєнко, Василь Нечепа, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Галина Пагутяк, Анатолій Паламаренко, Петро Перебийніс, Володимир Петрів, Євген Савчук, Роллан Сергієнко, Марія Стеф’юк, Богдан Ступка, Василь Стус, Андрій Чебикін. Бували ще й творчі колективи-лауреати. Що й говорити, без перебільшення, вражаючий перелік.

Слово до читача у вищезгаданій книзі Борис Ілліч закінчує такими словами: «Попереду — поціновування доробку тих, хто говорить у сучасній Україні, без перешкод долучатись до культурного розмаїття народів світу. Хоч і сьогодні ми знаємо, що таке спорожнілі бібліотеки й зруйновані будинки культури, чим загрожує навальна хвиля маскульту і влада чистогану. Та все ж таки щиро віримо у творчий потенціал майбутніх лауреатів».

Повністю поділяємо сподівання Бориса Ілліча. Ба більше — переконані в тому, що саме так і буде.

Борисе Іллічу, Ви як голова Шевченківського комітету, можете сказати, що престиж премії з роками не знижується?

— У жодному разі. За будь-яких обставин і ситуацій. Не думаю, що вона напряму може стимулювати творчий процес, але стати в один ряд з найвидатнішими українцями в галузі літератури і мистецтва дуже престижно.

А фінансова складова?

— Можливо, і фінансова складова має місце. Взагалі з нагородженням за стільки років були різні випадки: є й ті, кого нагороджували, можливо, з якихось політичних міркувань. Але сама премія завжди була і залишається поза політикою, і в більшості випадків лауреатами стають достойні митці, кращі з кращих.

Чи є обмеження по кількості поданих кандидатур?

— Особливих обмежень немає.

Чи бували випадки, коли двічі отримувала премію одна людина?

— Статутом це не передбачено, тому такого ніколи не може бути. Якщо ж митець дійшов до третього голосування, але не отримав її, то має право наступного року брати участь у змаганнях.

У Вас як голови Комітету з присудження премії, не виникає відчуття потреби щось змінювати? Можливо, ввести нові номінації або в чомусь змінити процедуру відбору кандидатур?

— Деякі зміни треба провадити, але це процес поступовий. Мабуть, настав час увести раду професійних експертів, яка б попередньо аналізувала твори і відбирала кандидатури.

Чи бувають особисті симпатії до номінантів?

— Я жива людина зі своїми уподобаннями. Тому, зрозуміло, бувають і симпатії. Але ніколи їх не виголошую, не тисну на членів Комітету, на першому місці, безумовно, об’єктивний підхід. Уже після нагородження можу «розкрити секрети» особистих уподобань. Наприклад, минулого року серед тих, хто на мій погляд був достойний премії — Наталя Околітенко, Юрій Буряк, Костянтин Москалець, Володимир Лис… Майже завжди претенденти приблизно одного художнього рівня, тому, на превеликий жаль, їх долю вирішує виключно кількість голосів.

Борисе Іллічу, дозвольте поставити кілька питань щодо Вашої поетичної творчості. Коли народжується поезія, тримаєте в голові закони віршотворення чи потім Вам про все розповідають дослідники Вашої творчості?

— Анапест, хорей, ямб — про це не думаю. Ви праві, потім мені все розказують.

Серед рецензентів і критиків є такі, до кого прислухаєтесь?

— Є справді талановиті критики. Це в основному старше покоління Іван Дзюба, Віталій Дончик, Григорій Сивокінь. Вони назавжди залишаться класиками.

Мені здається, що сьогодні критика взагалі в будь-якому виді мистецтва не відіграє жодної ролі…

— Раніше критика допомагала роз’ясненню малограмотним громадянам того, чого вони не розуміли. А зараз усі грамотні та цинічні, тому треба перебудовуватися на ходу.

Втім, завжди і за всяких умов з’являлися і з’являються молоді талановиті критики. Наприклад, Олександр Стусенко, гострий чоловік, зубатий. На жаль, не пише літературні фельєтони. А у нього добре б вийшло. Треба йому підказати, хай на мене напише.

Чи є у Вас якісь особисті внутрішні вимоги, закони, якими керуєтесь, коли складаєте вірші?

— Це життєві приписи. Вважаю, що передовсім чоловік повинен бути чесним перед собою: інакше йому нічого не вартує збрехати іншому.

Що Вас надихає сьогодні?

— Морально-етичні теми. Подивіться, що робиться навкруги. І скільки б сьогодні не критикували радянські часи, але тоді були базові непорушні настанови, а от такого цинізму не було.

А лірика пишеться?

Де ж ви знайдете поета, який не писав би лірику? А взагалі-то я не ліричний поет...

Минулого приїзду Ви подарували учням Української недільної школи імені Павла Поповича книжечку поезій для дітей. У цьому напрямку продовжуєте працювати?

— Я спеціально не пишу для дітей. Можливо, якийсь час потому зроблять іще таку підборку. Тоді з радістю знову подарую вашим учням.

Чим радує життя сьогодні?

— Молодь радує. Ми йдемо вперед, незважаючи ні на що та ні на кого. Є розумні діти, які все-таки зі штучного суверенітету перейдуть в реальний.

А що засмучує?

— Для декого сьогодні найкраще нічого не робити і казати: ти бачиш, знову москалі в усьому винні. Та й росіянам теж треба привчатися, що є суверенні держави, які будуть тим ближче, чим більше будете любити не лише власний, а й сусідський суверенітет. І один від одного ми нікуди не подінемося. Нас кудись тягнуть весь час, але на нас там не чекають. Якщо й чекають, то лише в якості сировини.

Любимо інших оцінювати, але не себе. Процес цей нелегкий, бо хочеться бути кращим за інших, а насправді воно виявляється не так. Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими. І це є стимулом до самовдосконалення.

Росіяни не такі запопадливі, як українці, що давлять та розтоптують до кінця. У нас є гарна риса махновщина. Махновці за характером це українці. Вони самодостатні, як колись запорожці. А от росіяни це разінщина. Теж вольниця.

Історія взагалі свідчить про те, що у різних частинах світу майже одночасно виникають однакові явища…

— Безперечно. Рвануть «тельняху на груді» можуть і росіяни. При царській владі були приписи проти ворога зовнішнього і внутрішнього. От проти зовнішнього ворога станемо у бій.

А який ворог страшніший: внутрішній чи зовнішній?

— Звичайно, що внутрішній. Він під’їдає зсередини. Із зовнішнім все зрозумліло.

Сьогодні в Україні є внутрішній ворог?

— Думаю, що є.

За останні два роки чи було щось у житті надзвичайного?

— Не можу поскаржитися — кожен день яскравий, насичений, по-творчому насичений. Найперше, робота у Фонді культури не дає розслабитися. Та й душа просить реалізації в… поезії. Щось виходить, щось ні. А так, як у всіх.

За кордон їздите?

— Ні. Та й не тягне.

Узагалі, в багатьох країнах були?

— Десять років був у Раді Європи. Весь світ об’їздив.

Чи може сьогодні Україна використати в чомусь досвід інших країн? А, може, повинна йти виключно власним шляхом?

— Можна багато «підгледіти» в Китаю чи Південної Кореї, але менталітет у нас не той. Ми при порядку жити не зможемо. Ми роздарували хороших людей усьому світу. Роздали свою геніальність, а собі лише трохи лишили. У нас безмежно талановита нація, і на цьому все тримається, бо держави у нас немає. В класичному розумінні цього слова і поняття. Вона поки що в інкубаційному періоді. Все, в тому числі світле, добре, попереду.

Тобто в України є майбутнє!

— Тут питань немає. По натурі українці добрі й заслуговують на щасливе майбуття. Треба вірити в це.

Кому сьогодні можна вірити?

— Господові, тому що людина його подоба. Що таке Бог: це щось безначальне, безкінечне, непізнавальне, що пізнає саме себе. Я вірую в те, що Ісус Христос зародився від Діви Марії в непорочному зачатті вірую, ібо неможливо. У те, що Ісус Христос був розіп’ятий на хресті, знятий із хреста, покладений у гроб та о третьому дні воскрес вірую, ібо безглуздо. Віру не можна аналізувати. Або ви вірите, або ні. Молитися треба, щоб Бог деякі наші прорахунки взяв до уваги й трохи підкоректував.

Цього усім і побажаємо.

— Тим же боком вам тричі.



Ассоль ОВСЯННИКОВА-МЕЛЕНТЬЄВА.

«Національний культурний центр України –

Шевченків дім у Москві» (М., 2014)
Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconБорис Ілліч Олійник (1935) Борис Олійник
Указом Президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconРозвиток критичного мислення школярів на уроках української літератури: запитання які «пробуджують» думку
Критичне мислення допомагає людині адекватно оцінювати нові обставини та формувати стратегію подолання проблем, пристосовуватися...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconТ. Г. Шевченка на факультеті журналістики
Тема уроку: Борис Олійник. Народне визнання сучасного українського поета. Вічна проблема життєвого вибору, стоїчної позиції.(„ Вибір...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconБорис Олійник. Народне визнання сучасного українського поета. «Вибір». Вічна проблема життєвого вибору, стоїчної позиції
...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconТема. Борис Олійник. «Вибір». Мета
Навчальна поглибити знання школярів про життя І творчість Б. Олійника; здійснити ідейно-художній аналіз події «Вибір», звертаючи...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconГоловне управління культури київської міської державної адміністрації публічна бібліотека імені лесі українки відділ довідково-бібліографічної та інформаційної роботи олійник Борис Ілліч
Бібліографічний список підготовлено до 77-ої річниці від дня народження Героя України, видатного українського поета, перекладача,...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconЯ тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук)
Тому вивчення його біографії — це заглиблення у багатий духовний світ письменника, аби зрозуміти, відчути його, аби знайти в ньому...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconМарія Монтессорі хто вона?
Вона присвятила себе служінню дітям, пристрасно відстоюючи їх права на вільний, природній розвиток. Тисячі вчителів, яких надихнули...
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconКнига-вега 2005 Олійник ббк 83. 3(4Укр)6-8 Олійник Р79 Речмедін А. П
Р79 «Чарівний лірик із Борзни». Життя І поетика Анатоля Олійника. — Вінниця: Книга-Вега, 2005. — 168 с: іл
Борис Олійник: «Аби навчилися себе адекватно оцінювати, стали б сильнішими» iconБорис граб
Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре І вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка