Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році



Скачати 122,96 Kb.
Дата конвертації07.05.2018
Розмір122,96 Kb.

Віра Бурдяк,

доктор політичних наук, професор кафедри

політології та державного управління

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

БОРОТЬБА БОЛГАРСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЗА ВИЗНАННЯ ГЕНОЦИДУ БОЛГАР У СХІДНІЙ ФРАКІЇ В 1913 РОЦІ
Доля болгарських біженців з Туреччини після Балканських воєн займає суттєве місце у зовнішній і внутрішній політиці Болгарії. Основне питання, до вирішення якого впродовж десятиліть звертали свої погляди болгарське суспільство, уряд та дипломати, полягало в поверненні біженців у рідні для них місця. Коли це виявилося нездійсненним завданням, залишилася можливість пошуку вирішення їхніх майнових претензій до Туреччини, а заходи в перші десятиліття ХХ ст. по наданню тимчасового житла і засобів для існування для малозабезпечених біженців перетворилися на постійну турботу Болгарії про їх розміщення, виділення земель та адаптації в державі. Зазвичай ці процеси і проблеми були в центрі уваги і дослідників фракійського питання. Найбільший інтерес до них виник відразу ж після подій 1913 р., тобто у 20–30-х рр. ХХ ст. Значна частина досліджень цієї проблеми пов’язана з активністю Фракійського наукового інституту та інтелектуалів з фракійського середовища [8; 10]. У 70–80 рр. ХХ ст. академічна наука Болгарії поновила інтерес до історії країни [4; 9]. Дослідження, не надто інтенсивно, але зате постійно продовжуються і в наші дні [1; 3; 5; 7; 9; 11; 12]. Крім вимог про визнання знищення і вигнання болгар з рідних місць у Фракійській провінції Болгарії в 1913 р. Османською імперією геноцидом, у сучасному болгарському суспільстві особливо артикульованою є проблема власності східно-фракійських болгар, викликана активністю Союзу фракійських товариств у Болгарії [3].

Болгарське суспільство на загал, історики й інтелектуали, низка установ, міст і сіл держави визнали події, що відбулися в 1913 р. у болгарській Фракії, злочином геноциду над болгарами. Йдучи у цій справі шляхом, який пройшов єврейський, вірменський та інші народи, болгари прагнуть визнання вчиненого проти них злочину геноцидом, закликають болгарських і міжнародних політиків, громадських діячів теж визнати геноцид болгар.

Зазначимо, що ХХ ст. для балканських народів розпочалося з двох воєн 19121913 і 1913 рр., у результаті яких Балканські держави визволили терени Європи від османського поневолення за винятком невеликої провінції Східної Фракії навколо Константинополя. Балканські війни загострили протистояння в Європі, що прискорило початок Першої світової війни. До ХХ ст. Болгарія, Греція, Чорногорія і Сербія здобули незалежність від Османської імперії, але значна частина їхніх етнічних земель залишилася під османським ярмом. У 1912 р. ці країни утворили Балканську лігу. Перша Балканська війна вибухнула, коли ліга напала на Османську імперію 8 жовтня 1912 р., і закінчилася через сім місяців Лондонським миром.

Після п’яти століть панування Османська імперія втратила практично всі свої володіння на Балканах. Друга Балканська війна почалася 16 червня 1913 р., коли Болгарія, невдоволена отриманою частиною Македонії, напала на своїх колишніх союзників, Сербію і Грецію. Їхні армії відбили наступ і контратакували Болгарію. Тоді ж Румунія й Османська імперія теж напали на Болгарію і захопили (відновили) території. За Бухарестським мирним договором Болгарія втратила більшу частину територій, які вона здобула в Першій Балканській війні.

18 лютого 1914 р. Фонд Карнегі за міжнародний мир (заснований в 1910 р. і діє у сучасний період) опублікував Доповідь Міжнародної комісії про причини та хід Балканських воєн. Значення цього важливого документу (496 с., 5 гравюр і 8 карт) у тому, що дослідження комісії фонду проводилися в місцях військових дій відразу ж після вказаних подій. Історичних причин Балканських воєн 1912–1913 рр. багато, але зумовили їх, в основному, дві обставини. Найперше – неповага до демографічних меж Болгарії. При формуванні меж православного екзархату (особлива адміністративно-територіальна одиниця, зарубіжна щодо основної церкви чи спеціально створена для опіки віруючих даного обряду в особливих умовах) намісник султана включив Македонію, Біломоріє (узбережжя Егейського моря, Одрінско до Дарданелл і Добруджу до гирла р. Дунай). Ті ж демографічні межі Болгарії вказали спільно Росія і Туреччина в Сан-Стефанському договорі. Їх також окреслили на Константинопольській конференції (1876 р.). Згодом вони були уточнені і підтверджені у статтях Берлінського договору (1878 р.), який, втім, поділив єдину етнографічну Болгарію на три частини: Князівство Болгарія, васальна провінція Східна Румелія і турецька провінція Македонія [2, с. 31].

Друга причина і привід до Першої Балканської війни – порушення Османською Туреччиною ст. 23 Берлінського договору, який вимагав надання повної автономії православному християнському населенню у балканських провінціях імперії. Невиконання цієї вимоги викликало об’єднання чотирьох балканських держав проти турків. Підкреслимо, що військові дії велися на окреслених Константинопольською конференцією землях у межах Османської імперії, які були заселені переважно болгарами. Це означало, що в основному болгарське населення переживало жахливі страждання і геноцид, вимушено покидало рідні місця і шукало порятунку в межах Князівства Болгарії; майно було розкрадене чи знищене.

Підписаний 17 травня 1913 р. у Лондоні мирний договір зобов’язав Туреччину повернути балканським союзникам усі землі на захід і північ від лінії Мідія – Єнош. Порушивши Лондонський мир, 1 липня 1913 р. Османська армія перейшла встановлений кордон. Ще при скупченні військ і порушення на кордоні посол Болгарії М. Начович, делегований урядом у Константинополь після Лондонського миру, наполягав на двосторонній угоді, але йому відповіли: «Як сміє болгарський уряд вести переговори з Константинополем і заважати вирішувати європейські справи? Європа сама вирішить, чи змусити турків виконувати отримані від неї гарантії. Болгарія не повинна втручатися в суперечку. Уряд Болгарії не може вступати в будь-які перемовини з турками». Про це заявив у своєму виступі перед болгарськими інтелектуалами 16 травня 1920 р. академік Л. Мілетіч.

За відсутності військ у Болгарії і без опору болгар османська армія знову зайняла сотні поселень болгар, забирала худобу, рухоме майно, вбивала чоловіків, спалила десятки сіл, церков і шкіл. Румунський король Кароль особисто надіслав султану телеграму, в якій радив відвести османські війська від кордону Мідія – Єнош. Один солдат араб-католик визнав перед комісією Фонду Карнегі, що був спеціальний наказ, щоб найперше пограбувати і спалити нерухомість, потім вбити всіх чоловіків, а за ними і жінок. Сам він також виконував наказ командира [2, с. 133]. На основі отриманих свідчень комісія довела, що мова йшла про «повне знищення болгарського населення турецькими військовими згідно з систематично виконуваним планом» [2, с. 130]. Справжнє знищення почалося, коли турецька армія, стріляючи, вийшла проти болгарських селян, а ті, рятуючись від солдат, почали втікати.

7 липня 1913 р. за прикордонним селом Булгаркьой німецькі і турецькі офіцери зібрали все чоловіче населення, включаючи священиків і вчителів, під приводом, щоб оголосити вимоги командирів. Коли люди зійшлися, роздалися залпи кількох кулеметів. Потім поранених добили багнетами, трупи зібрали, полили гасом і підпалили. На шляху до Одрин знищили сотні болгарських сіл. У с. Османлійці 114 будинків християн і церкву спалили і зрівняли з землею. Те ж відбулося в Хаскьой і Хавса. У Сіврі-Тепе і Піч Бунар турки зібрали населення, запевнили, що нічого ним не станеться, а потім привели до яру і так же, як і в Булгаркьой, розстріляли. Турки відбирали всю худобу, а пастухів масово вбивали. Така ж участь спіткала жителів більших суто болгарських населених пунктів (понад 2 тис. чол.) у цьому районі: Тирново, Єнікьой, Єніджія, Лозінград, Каваклія. Десятки знищених найпідступнішим і жорстоким способом «болгарських християнських поселень у Західній (Біломорській) Тракії» детально задокументував Кізі Шалапатов у своїй однойменній книзі.

Згідно з Бухарестським мирним договором 28 липня – 10 серпня 1913 р. Болгарію зобов’язали розпустити армію. Водночас Османська імперія окупувала всі землі до старого кордону з Болгарією і загрожувала його перетнути. Цей факт прирік беззахисне цивільне болгарське населення в Османській імперії на безкарний геноцид.

22 вересня 1913 р., порушуючи примусово підписаний Болгарією 16 вересня 1913 р. Константинопольський контракт, відібравши зібраний населенням урожай, все рухоме та нерухоме майно болгар в Одрінско, османська армія насильно вигнала болгарський люд з рідних йому місць. Цей процес пов’язаний з грабежами, зґвалтуваннями і вбивствами. Десятки болгарських сіл залишилися за межами сучасної території Болгарії, населення заганяли і спалювали живцем у церквах і школах. З десятків інших поселень людей також силою виганяли з Малої Азії. Лише список з назвами знищених поселень зайняв десятки сторінок.

До 1913 р. понад 0,5 млн болгар були офіційно зареєстровані у сільських реєстрах Одрінської і Константинопольської областей імперії. Нині Туреччина це заперечує, що 0,5 млн болгар зі Східної Фракії знищили насильно, за лічені дні. Це був геноцид. Крім того, багатьох насильно вигнали з рідного краю. Ці жертви не розуміли, що їх спіткало, вірили, що повернуться на землю батьків. Тож болгарське суспільство схиляється до думки, що в ім’я добросусідських відносин і зміцнення миру на Балканах в майбутньому всі балканські країни повинні засудити злочини проти людства, вчинені Османською імперією. Ватикан, Греція і Кіпр, Вірменія, Франція разом з десятками інших держав вже офіційно визнали геноцид вірмен і засудили його заперечення. У 2015 р. відбулося відзначення 100-річчя вірменського геноциду. А болгари все ще чекають на справедливе вирішення свого питання.

З нагоди 100-річчя геноциду у Фракії болгари надсилали відкриті листи, клопотання, заяви до парламенту, президента і прем’єр-міністра Республіки Болгарія, міжнародної демократичної спільноти і всієї світової громадськості [1]. На підставі прийнятої ООН і ратифікованої Республікою Болгарія (РБ) та Турецькою Республікою конвенції про переслідування і покарання за злочини проти людства і геноцид сотні організацій, партій, асоціацій, місцевих рад та неурядових організацій написали власні звернення, в яких засудили дії Османської імперії. Десятки болгарських місцевих органів влади, сотні вчених та інтелектуалів з Болгарської академії наук (БАН), політичних партій, організацій громадянського суспільства, асоціацій тощо і понад мільйон громадян, нащадки жертв, вшановуючи пам’ять предків, приєдналися до кампанії за визнання геноциду над болгарами.

Болгарський представник в ООН ще 3 жовтня 1989 р., як записано в протоколі А/448РV 17 Генеральної Асамблеї ООН, офіційно закликав визнати Османську імперію винною у вчиненні геноциду, заявивши, що «особливу увагу варто приділити тому, як пантюркізм вирішує проблеми з національними меншинами, який є офіційною державною політикою геноциду. Не можна забути геноцид над 1,5 млн вірмен, греків, від яких залишилося лише 5 тис., та геноцид над 450 тис. болгар, з яких лише 1 тис. вижила при тих подіях. Нині проти 15 млн курдів ведеться справжня війна на фізичне та етнічне знищення».

З початком трансформаційних демократичних змін у Болгарії (1989 р.) відразу ж відновили свою діяльність Фракійські товариства Болгарії, а вже в 1990 р. Стоян Райчевскі першим розпочав кампанію про класифікацію подій 1913 р. як злочин геноциду. Після падіння «залізної завіси», «холодної війни» багато нащадків жертв геноциду, вчиненого Османською імперією, почали шукати своє коріння в Малій Азії, Одрінско і Біломорії. Майже всі фракійські регіональні організації формували пошукові експедиції. З 1993 р. Божана Богданова щорічно організовувала національну ініціативу «На зворотному шляху до наших предків». Серед заходів – вечори вшанування пам’яті, лекції про розгортання тих страшних подій, хвилюючі зустрічі громадян на місцях, де колись жили їхні родичі, допомога чинних мерів в організації відвідин рідних місць предків. Багато людей знайшли могили своїх родичів, священики відправили поминальні служби. Попри всі сили опору (етнічної меншини турків у Болгарії, лідерів і членів їхньої політичної партії «Рух за права і свободи»), С. Райчевскі видав кількома європейськими мовами книгу «Геноцид болгар у XX столітті» [7].

Болгарська партія «Атака» впродовж років проводить кампанію за міжнародне визнання геноциду болгар. Лідер партії Волен Сідеров закликає європейські інституції так само, як вони визнали вірменський геноцид, визнати геноцид болгар. Щоб донести правду про події 1913 р. у болгарській Східній Фракії, щоб вони стали більш зрозумілими європейцям, партія навіть видала спеціальну брошуру про ці злочини основними європейськими мовами. Патріоти закликають Турецьку Республіку визнати злочини, вчинені Османською імперією, геноцидом та відшкодувати збитки, не менше ніж 50 млрд євро, не лише за анексовані в 1913 р. землі Східної Фракії, але і за всі інші збитки, нанесені нації та країні в період 1363–1913 рр., та оголосити 17 травня Днем пам’яті геноциду болгар.

7 серпня 2009 р. газета «Сега» («Сьогодні») опублікувала статтю, в якій прем’єр-міністр Бойко Борисов заявив, що всіляко підтримує ідеї партії «Атака» про запровадження Дня пам’яті геноциду болгар в Османській імперії. Того ж року професор, доктор Делчо Порязов виступив з лекцією «Погроми фракійських болгар у 1913 році», яку рекомендували представити на фракійській науковій конференції в Кирджалі та видати його наукове дослідження у форматі монографії. У 2010 р. національна ініціатива Б. Богданової «На зворотному шляху до наших предків» отримала нову назву – «Повернення до коріння» – і трансформувалася в традиційну зустріч нащадків жертв геноциду серед болгар. Н. Шумарев перевидав спогади про знищення жителів у м. Кешан, селах Булгаркьой, Єйлягюню-Єнікешефлі, Малгарська Околія, Тирново-Байрамлі, Одрінско, Єрменікьой, Казанлишкія Фракійського краю у книзі «Через жах полум’я» [12]. Зазначимо, що жахливі події 1913 р. у своїй книгах розкрили й інші болгарські автори: Д. Вандов («Двобій між слідством і контрслідством»), Л. Шопов («Третій відділ»), П. Мєчева («Пам’ять про Фракію») [1; 5; 11]. Вже вісім років щонеділі о 15 год. по ТБ «СКАТ» виходить передача «Вигнані з батьківського краю», яку веде С. Райчевскі. Ця передача має значну популярність, ріст суспільного інтересу, і все більше різних гостей беруть участь у ній та розповідають історії, пов’язані з геноцидом у Болгарії свої, своїх рідних, знайомих.

За сприяння Чеського культурного центру в останні роки були перевидані деякі з книг В. Сиса, що містять прямі документальні підтвердження явища геноциду над болгарами. На початку квітня 2013 р. видавництво «Схід-Захід» видало хронологічний збірник, який уклав Г. Ілієв, «Влітку 1913 року. Документальні свідчення про геноцид у Болгарії». П. Мєчева опублікувала свою другу книгу «Народжені у Фракії, народилися для Фракії». У цих двох книгах зібранні десятки болісних особистих спогадів про долі жертв геноциду серед болгар, зокрема й історії Фракійської жіночої спілки та багато їх документальних підтверджень. Проблемі геноциду серед фракійських болгар присвячена книга С. Райчевскі «Етнічні чистки болгар у Східній і Західній Фракії та Малій Азії (1903–1913–1923)». Знову була перевидана книга академіка Любомира Мілетіча «Руїна фракійських болгар». Нові дослідження провели Веселін Божков (у книзі «П’ятивіковий геноцид»), Делчо Балабанов («Фракія у вогні (1912–1913 і 1919–1923)»), Стамат Апостолов («За свободу Фракії»), Стефан Апостолов («Лінія Мідія – Єнош», «Понівечені болгарські села») та ін.

26–28 вересня 2014 р. шостий рік поспіль фонд «Доктор Димитер Щерев» організовує ходу під гаслом «Слідами мучеників фракійської осені 1913 року». У черговому поході взяли участь нащадки фракійських жертв і біженців з Софії, Пазарджіка, Пловдіва, Старої Загори, Нової Загори, Рокитниці, Гірського Ботєва, Варни, Бургаса, Хасково і Кирджалі. Тож переважна більшість суспільства Болгарії (7,36 млн на 2011 р., можливо лише за винятком турецької меншини, яка нараховує 588 318 осіб, або 8,88 % від загальної кількості населення РБ) схильна вважати події 1913 р. у Фракії геноцидом болгар, який вчинений Османською імперією.



Нині, коли немає в живих свідків геноциду, знищено багато сіл і навіть краєзнавчі буклети про окремі села, коли турецька влада по декілька разів змінювала назви сіл, що залишилися після злочинів 1913 р., надзвичайно важливо, щоб у суспільстві пам’ятали про ті жертви, щоб продовжувалися наукові і краєзнавчі дослідження, які, безперечно, сприятимуть відновленню історичної правди та покаранню винних.
Список використаних джерел та літератури

  1. Вандов Д. Двубоят между разузнаването и контраразузнаването на България и Турция. Български мемоари и биографии / Д. Вандов. – София : Нова Зора, 2011. – 256 с.

  2. Карнегиева фондация за международен мир. Доклад на международната комисия за разследване причините и провеждането на Балканските войни [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

macedonia.kroraina.com/karnegi/glava4_1.html

  1. Козарова П. Източнотракийският имуществен проблем. Проучвания, анализи, доказателства (1993–2007) / П. Козарова. – София : Петекстон, 2007. – 284 с.

  2. Куманов М. Възстановяване на дипломатическите отношения между България и Турция (1923–1926 г.) / М. Куманов // Исторически преглед. – 1971. – № 2. – С. 69–83.

  3. Мечева П. Памет за Тракия / П. Мечева. – София : Опонент, 2011. – 176 с.

  4. Обръщение  от участниците в кръгла маса на открито «Майски мистерии Хухла 2014»  посветена на 100 години от завръщането на Малоазийските българи и 101 години от геноцида над Тракийските българи (1913 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.celokupnabulgaria.eu/?p=10048

  1. Райчевски С. Геноцидът над българите през ХХ век / С. Райчевски; Български бестселер; Нац. музей на бълг. кн. и полиграфия. – София : Захарий Стоянов, 2006. – 144 c.

  2. Стоянова В. Към въпроса за числеността на Цариградската българска колония (1913–1945) / В. Стоянова // Sine Ira et Studio. Изследвания в памет на проф. Зина Маркова. – София : АИ «Проф. М. Дринов», 2010. – С. 415–424.

  3. Трифонов С. Бежанският въпрос в българо-турските отношения (1913–1918) / С. Трифонов // Известия на Българското историческо дружество. – 1985. – Кн. 37. – С. 169–203.

  4. Трифонов С. Тракия. Административна уредба, политически и стопански живот, 1912–1915 / С. Трифонов. – София : Тракийска фондация «Капитан Петко воєвода», 1992. – С. 161–236.

  5. Шопов Л. Отдел трети. Български мемоари и биографии / Л. Шопов. – София : Болид – ИНС, 2012. – 304 с.

  6. Шумарев Н. З. Низ ужаса на пламъците. Ехо от родовата памет / Н. З. Шумарев и др. – София : Макро студио, 2010. – 113 с.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)
2018 -> Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)
2018 -> Євгенія Волощук, Олена Слободянюк
2018 -> Ознайомлення з життям І творчістю Лесі Українки. Вірші Як дитиною бувало
2018 -> Вераксіч Надія Михайлівна 5-б клас Мова
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
2018 -> Програма навчальної дисципліни історія україни окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
2018 -> Вчитель Мурашко Юлія Олександрівна
2018 -> Культурно-просвітницьких заходів


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році iconЛекція з нагоди вручення звання почесного доктора Національного університету
України й українців І що саме означають для мене українська історія й культура. Безумовно, Україна — це важливий додатковий контекст...
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році iconБіографія Творчий шлях
У 1928 році родина переїхала в Україну Творчий шлях Тетяни Яблонської можна розділити на дві частини. У першій, вона отримувала нагороди...
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році iconУрок розвитку творчої особистості учня в 9 класі на матеріалі поетичного доробку поетів Запорізького краю
Вишневецький В. О., учитель української мови І літератури Приморського українсько-болгарського багатопрофільного ліцею
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році icon“…на півдорозі між злиднями і сонцем” А. Камю (сторінками біографії А. Камю). “…на півдорозі між злиднями і сонцем” А. Камю
Боротьба людей проти конкретного зла (боротьба європейського руху Опору проти фашизму), це книга про тих, хто не підкорився, а не...
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році iconУрок історії України. 8 клас/ Красноступ Майя Миколаївна вчитель історії Адампільської зош І-ІІІ ст. Старосинявської районної ради Хмельницької області Адампіль 2012 Тема уроку : «Розгортання Національно-визвольної війни в 1648 році
Б. Хмельницького, карта «Національно-визвольна боротьба українського народу в 1648-1654 рр.», схема-малюнок битви, художня література,...
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році icon100 років від дня народження Платона Микитовича Воронька
Платон Микитович Воронько (1 грудня 1913 – 10 серпня 1988) — український поет, письменник, публіцист, драматург
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році iconТема. Просвітництво та абсолютизм Мета
Просвітництва, які стали викликом засадам станового суспільства та абсолютної влади монархів в Європі; ознайомити з ідеями просвітителів,...
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році iconМіська бібліотека для дорослих
України. Він був єдиним митрополитом, який заступився за євреїв в часи геноциду. Митрополит Галицький, голова угкц андрей Шептицький...
Боротьба болгарського суспільства за визнання геноциду болгар у східній фракії в 1913 році icon«Українолюбець-українознавець» академик Фёдор корш
«Триединая Русь» (все – 1912 г.); «Об украинском национальном возрождении», «Украинский народ и русский язык», «Украинцы и Австрия»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка