Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи



Скачати 371.68 Kb.
Дата конвертації21.03.2018
Розмір371.68 Kb.

Центральна бібліотека

Козелецької централізованої бібліотечної системи

Знаменні і пам’ятні дати по Козелецькому району на 2014 рік

Козелець, 2013

ББК 92.5

З – 72

Бібліографічний покажчик «Знаменні і пам’ятні дати по Козелецькому району на 2014 рік» має рекомендаційний характер і не претендує на вичерпність. Складачем вибрано шість тем з історії та сьогодення Козелеччини, до яких написано короткі довідкові відомості.

Посібник стане у нагоді музейним, бібліотечним працівникам, краєзнавцям, вчителям, студентам та іншим категоріям читачів у підготовці та відзначенні цих подій.

Складач: Л.С. Пилипенко

Відповідальний за випуск: В.П. Білоусько

Комп’ютерний набір: Л.С. Пилипенко

Перелік знаменних і пам’ятних дат на 2014 рік

Січень



1100 років від дня народження Ю . О. Збанацького (1914 – 1994) – український письменник, Герой Радянського Союзу, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

Народився в с. Борсуків. До Великої Вітчизняної війни працював в м. Остер та с. Косачівка.

28 – 95 років від дня народження О.3. Корнієнка (1919 – 2003) – український драматург та перекладач, лауреат премії ім. Уласа Самчука.

Народився в с. Петрівське.

Лютий

18 – 155 років від дня смерті О.В. Шишацького-Ілліча (1828 – 1859) – український поет та етнограф, редактор газети «Черниговские губернские ведомости»

Народився і похований в с. Красилівка.

21 – 95 років від дня народження Т.3. Пінчука (1919 – 1945) – Герой Радянського Союзу.

Народився в с. Кіпті. На його честь в селі встановлено обеліск; меморіальну дошку на фасаді Кіптівської ЗОШ І – II ступенів, яка носить ім’я Героя.



55 років тому (1959) засновано Остерську дитячу музичну школу. Перший директор Л.А. Ореховський.

Березень

9 – 200 років від дня народження Т. Г. Шевченка (1814 – 1861) – український поет, художник, мислитель.

Життя і творчість пов’язані з Козелеччиною.



50 років тому (1964) в Козельці відкрито пам’ятник Т.Г. Шевченку в міському парку.

13 – 90 років від дня народження Я.С. Юли (1924 – 1982) – Герой Радянського Союзу.

Народився і похований в с. Волевачі. Його ім’я носить вулиця в цьому селі.

14 – 100 років від дня народження О.П. Олійника (1914 – 1977) – український скульптор.

Працював в Козельці та Острі.

27 – 125 років від дня народження О.Г. Киселя (1889 – 1942) – український театрознавець.

Народився в с. Красилівка

305 років від дня народження О.Г. Розумовського (1709 – 1771) – граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал, український меценат.

Народився в с. Лемеші.

Квітень

1 – 130 років від дня народження Ю.М. Стабового (1884 – 1968) – український кінорежисер та драматург.

Народився в Козельці.

20 – 110 років від дня народження Г. М. Нелеппа (1904 – 1957) – російський співак, народний артист СРСР.

Народився в с. Бобруйки.

26 – 180 років від дня народження В.О. Беца (1834 – 1894) – український анатом і гістолог, педагог і громадський діяч

Народився в с. Татарівщина (тепер межі м. Остер).

15 років від дня смерті П.О. Дмитренка (1909 – 1999) – український агрохімік, член-кореспондент НАН України, доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки.

Народився в с. Мостище (тепер с. Петрівське).

Травень

26 – 90 років від дня народження Ф.Ф. Сидорука (1924 – 2004) – заслужений лікар України, кандидат медичних наук.

Працював та похований в Козельці.



Червень

24 – 95 років від дня народження Т.Т. Кожури (1919 – 1987) – герой Соціалістичної Праці, бригадир тракторної бригади.

Народився в с. Ничогівка. Працював в Козельці та с. Тополі.

26 – 160 років від дня народження М.В. Павлової (1854 – 1938) – український і російський палеонтолог, перша жінка-академік НАН України.

Народилася в Козельці.

Липень

160 років від дня народження В.Г. Барана (1954 – 2010) український поет-гуморист, журналіст.

Народився в с. Самійлівка.

30 – 75 років від дня народження М.К. Холодного (1939 – 2006) – український поет, публіцист.

Помер і похований в м. Остер.



Серпень

14 – 105 років від дня народження П.О. Дмитренка (1909 – 1999) – український агрохімік, член-кореспондент НАН України, доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки.

Народився в с. Мостище (тепер с. Петрівське).

195 років від дня народження Г. П. Галагана (1819 –

1888) – український поміщик-меценат, громадський діяч.

Неодноразово бував у Козельці та с. Мостище (Петрівське), де мав великі земельні володіння. Обирався депутатом Чернігівського земства від Козелецького повіту.

24 – 270 років тому (1744) російська імператриця Єлизавета Петрівна відвідала Козелець, де перебувала протягом двох тижнів. Серед її супроводу були майбутні російські імператори – Петро III та Катерина II

Вересень

13 – 180 років від дня народження А.П. Свидницького (1834 – 1871) – український письменник, фундатор соціального роману.

1862 – 1868 рр. жив і працював в Козельці.

26 – 125 років від дня народження С.П. Рудої (1889 – 1992) – заслуженого вчителя України.

Працювала в Хрещатинській та Чемерській школах.

27 – 210 років від дня народження М. Чайковського (1804 – 1886) – представник «української школи» в польській літературі.

Останні п’ятнадцять років свого життя жив у селах Бірки та Пархимів. В останньому помер і був похований.

Жовтень

780 років від дня народження Є.С. Товстухи (1934) – письменник, кіносценарист, художник, лікар-фітотерапевт.

У 60-ті роки XX ст. працював в Козельці санітарним лікарем.



18 – 85 років від для народження І.І. Карташова (1929 – 1987) – кандидат сільськогосподарських наук, заслужений учитель України.

В 1961 – 1984 рр. працював директором Козелецького зооветтехнікуму.

20 – 100 років від дня народження К.С. Гнідаша (1914 – 1944) – Герой Радянського Союзу, керівник радянської диверсійно-розвідувальної групи на території Остерщини в 1942 – 1943 рр.

26 – 130 років від дня народження М.В. Птухи (1884 – 1961) – український економіст, статист і демограф, академік НАН України.

Народився в м. Остер.

Листопад

1 80 років від дня народження Н.М. Кроніковської (1934) – заслужений вчитель України, Соросівський лауреат.

Живе в с. Хрещате.

9 – 250 років тому (1764) Указом російської імператриці Катерини II скасовано інститут гетьманства в Україні. Останній гетьман К.Г. Розумовський зрікся гетьманства.

16 – 115 років від дня народження М. Сеспеля (1899 – 1922) – фундатор сучасної Чуваської поезії.

Працював, помер і похований в м. Остер.

23 – 175 років від дня народження В. Л. Беренштейна (1839 – 1904) – український громадський діяч, педагог, археолог.

Досліджував старожитності на території сіл Виповзів, Лутава, Морівськ.

Грудень

26 – 195 років від дня смерті О.М. Будлянського (1763 – 1819) – український поміщик, меценат.

Володів с. Чемер, де створив симфонічний оркестр в якому брали участь кріпаки.

150 років тому (1864) було відкрито церковно- приходську школу в с. Мостище (тепер Петрівське).

Цього року виповнюється

875 років тому (1139) з’явилися перші відомості про село Морівськ.



  • 520 років тому (1494) останнім удільним князем Городця Остерського став Борис.

  • 450 років тому (1564) з'явилися перші відомості про село Димерка.

  • 410 років тому (1604) з'явилися перші відомості про село Тополі.

  • 380 років тому (1634) з'явилися перші відомості про село Булахів.

  • 360 років тому (1654) засновано Свято-Георгієвський монастир поблизу сіл Данівка та Часнівці.

  • 360 років тому (1654) Козелецьку та Остерську сотні віднесено зі складу Переяслівського до складу Київського полку.

  • 355 років тому (1659) з’явилися перші відомості про село Жуківщина.

  • 335 років тому (1679) м. Козелець було спалене кримськими татарами.

  • 330 років тому (1684) з’явилися перші відомості про село Карпоки.

  • 315 років тому (1699) з’явилися перші відомості про село Корніїв.

  • 310 років тому (1704) з’явилися перші відомості про село Пархимів.

  • 305 років тому (1709) з’явилися перші відомості про село Берлози.

  • 300 років від дня народження С.С.Барановського (1714 – 1794) – полкового судді Київського полку, предводителя дворянства Київського полку. Володів селами Ничогівка, Омелянів, Олбин, Савинка. Похований в с. Олбин.

  • 295 років тому (1719) з'явилися перші відомості про село Часнівці.

  • 285 років від дня народження Г. В. Лагоди (1729 – 1814) – полкового осавула Київського полку (1773 – 1784), кавалера ордена св. Володимира 4 ст. Помер і похований в Козельці.

  • 285 років тому (1729) з’явилися перші відомості про село Бригинці.

  • 285 років тому (1729) з’явилися перші відомості про село Лихолітки.

  • 285 років тому 1729) з’явилися перші відомості про село Опеньки.

  • 285 років тому (1729) з’явилися перші відомості про село Савин.

  • 285 років тому (1729) з’явилися перші відомості про село Туманська Гута.

  • 280 років від дня народження В. Ю. Дарагана (1734 – 1784) – дійсного камергера і генерал-поручика Російської імперії, племінника братів Розумовських. Помер і похований в Козельці.

  • 270 років від дня народження П. Кивули (1744 – 1785) – бургомістра Остерського магістру (1782 – 1782). Помер і похований в м. Остер.

  • 240 років тому (1774) Київським полковником було призначено О.А. Безбородька (1747 – 1799), майбутнього канцлера Російської імперії (1797 – 1799). Канцелярія полковника перебувала в Козельці, а на ранг йому були пожалувані землі навколо м. Остер.

  • 235 років тому (1779) останнім Київським полковником було призначено Л. Лукашевича.

  • 230 років тому (1784) в Козельці було освячено Миколаївську церкву, збудовану на кошти і за проектом Кирила Тарловського.

  • 230 років тому (1784) в Козельці відбулися перші вибори до Київського дворянського депутатського зібрання. Депутатом від Козелецького повіту було обрано бунчукового товариша І.А. Афендика (1726 – 1810).

  • 215 років тому (1799) з’явилися перші відомості про село Мирне.

  • 215 років тому (1799) з’явилися перші відомості про село Новий Шлях.

  • 185 років тому (1829) на Козелеччині вперше побував Тарас Шевченко, який 15-річним козачком супроводжував свого пана В.В. Енгельгардта до м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва)..

  • 160 років тому (1854) пожежа знищила будинок Розумовських, збудований Наталкою Розумихою 1711 р. в с. Лемеші.

  • 140 років тому (1874) в Козельці освячено Вознесенську церкву.

  • 120 років від дня народження А.І. Колінька (1894 – 1979) – російського офтальмолога, доктора медичних наук. Народився і похований в м. Остер.

  • 120 років від дня народження В.В. Птухи (1894 – 1942) – партійного діяча СРСР. Народився в м. Остер.

  • 110 років від дня народження В.Ф. Лавського (1904 – ?) – голови Козелецького райвиконкому в 50-ті роки XX ст., кавалера ордена Леніна.

  • 100 років тому (1914) в Козельці було відкрито державну жіночу прогімназію.

  • 90 років тому (1924) засновано Остерську бавовно-ткацьку фабрику.

  • 85 років тому (1929) директором Остерського краєзнавчого музею було призначено О.В. Бузуна (1905 – 1972) – відомого в районі вченого-краєзнавця, автора наукової праці «Історія Остерщини».

  • 85 років тому (1929) було репресовано і вислано за межі України (на Урал. Росія) сім’ю К.О. Правдивця із с. Бобруйки. Це була перша сім’я репресована на Козелеччині «сталінським режимом».

  • 80 років тому (1934) колгоспник із с. Бобруйки Й.В. Мотовиловець обладнав першу в районні сільську хату-лабораторію. В 30-ті роки XX ст. вона була відома за межами України.

  • 35 років від дня смерті А.І. Барбарича (1903 – 1979) – укр. ботаніка, доктора біологічних наук, лауреата Державних премій СРСР та УРСР. Народився в м. Остер.

  • 35 років тому (1979) статус гідрологічних заказників було надано болотним масивам «Бондарівське» та «Вершина» (обидва розміщені поблизу с. Карпилівка).


Світ великий і захоплюючий

1 січня

100 років від дня народження

Ю.О. Збанацького (1914 – 1994)

Народився письменник 1 січня 1914 року в селі Борсуків Козелецького району в родині хліборобів.

Закінчив успішно семирічку в Острі й став студентом Чернігівського педагогічного технікуму. Далі вчителювання, заочне навчання в Ніжинському педінституті. Тисяча дев’ятсот тридцять третій рік дев’ятнадцятирічний юнак розпочинає на посаді директора Новоглибівської школи.

По закінченню Ніжинського педінституту здібного педагога висувають на посаду керівника Остерського відділу народної освіти, а з липня 1940 р. молодий редактор вкладає душу в районну газету. Усе більше вабить до себе літературна творчість.

Та всі плани перекреслила війна. Торкнулася вона і Юрія Збанацького, якого залишають у тилу ворога: він організовує підпілля й партизанський загін імені М. Щорса, але згодом потрапляє до чернігівської катівні. З Яцівського концтабору Юрій Оліферович тікає у серпня 1942 року. Фашисти закатували його матір, повісили п’ятнадцятирічного брата.

Трагічні дні фашистської окупації, чернігівської в’язниці, несхитність перед ворогом письменник схвильовано описав у повісті «Єдина». Образ матері, яка заплатила життям за сина, виписаний з неймовірною силою.

Та зла доля не зламала Юрія. Партизанський загін переростає у партизанське з’єднання імені М. Щорса. У художньому літописі «Ми – не з легенди» письменник розповідає про народних месників, які трощили ворожі тили, заважали фашистам встановити окупаційну владу, наводили жах на гітлерівців на Поліссі, утримували переправи на Десні, допомагали наступаючим на Київ військам форсувати Десну, Дніпро й Прип’ять.

Партизанський командир 1944 року буд удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Цього ж року Юрій Збанацький заявив про себе як талановитий письменник.

Деякий час Юрій Оліферович працював в Українському штабі партизанського руху, 1944 – 1945 роках – в комісії з історії Великої Вітчизняної війни.

По війні Герой Радянського Союзу викладав літературу в Київському педінституті імені Максима Горького, 1946 – 1949 роках обіймав посаду декана філологічного факультету. Одночасно писав твори і друкувався в республіканських газетах і журналах.

Юрій Збанацький, людина вельми заслужена, піддався гонінню й переслідуванню: його виключили з партії, позбавили звання Героя Радянського Союзу. Після дворічного цькування він був поновлений у Спілці письменників України, на його грудях знову засяяла Золота Зірка героя.

Повість «Таємниця Соколиного бору», яка побачила світ 1949 року, принесла Юрію Збанацькому широке визнання. Захоплююча повість для дітей та юнацтва – справжній партизанський детектив з усіма атрибутами героїзму, пригодництва й карколомного сюжету, перевидавалась понад 20 раз. Своєрідним продовженням «Таємниці Соколиного бору» стала повість «Літо в Соколиному» (1953). А ще через два роки письменник подарував дітям поетичну «Лісову красуню».

Його сучасники заговорили на повну силу зі збірок оповідань «На все життя», «Над Десною», «Старший брат», «Незабутнє», «Крилатий гінець»; запам’яталися своїми вчинками в повістях «Між добрими людьми» (1955), «Привітайте мене, друзі» (1956), «Морська чайка» (1959), «Курилові острови» (1963), «Курячий бог» (1966), «Стародуби» (1979), «Пригоди Івана Коструба» (1984), в яких письменник порушує проблеми формування світогляду і характеру підлітків, людських взаємин; постали в романах «Малиновий дзвін» (1958), «Сеспель» (1961), «Хвилі» (1967), «Червона роса» (1981).

Актуальні й дискусійні проблеми шкільного життя та питання необхідності перебудови школи письменник ставить у романі «Малиновий дзвін». У повісті «Курилові острови» автор сперечається з педагогами-формалістами, з їхніми методами навчання й виховання. До сьогодні ці твори зберегли пізнавальне та виховне значення.

Юрій Збанацький – лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка 1970 року за роман «Хвилі» , премії імені М. Островського 1959 року за роман «Малиновий дзвін», премії імені Лесі Українки 1975 року за повісті й оповідання, що вийшли в 4-х книгах протягом 1971 – 1974 років у видавництві «Веселка», премії Чуваської автономної республіки імені М. Сеспеля 1967 року за історико-біографічний роман «Сеспель».

Депутат Верховної Ради України 9-го скликання, кілька разів був у складі делегації України на сесії Генеральної асамблеї ООН, де з високих трибун звучав голос відомого майстра на захист миру.

Нагороджений шістьма орденами і чотирнадцятьма медалями.

У 1972 – 1981 роках Юрій Збанацький очолював Київську організацію Спілки письменників України. Його цінували за далекоглядність, розважливість, вміння залагодити стосунки між людьми, прийти на допомогу. Умів робити добро, заступався за Григора Тютюнника, Бориса Антоненка-Давидовича, Олеся Бердника.

Починаючи з 1948 року, його твори видавались 155 раз загальним тиражем понад 12 млн. примірників українською, білоруською, молдавською, німецькою, болгарською, польською, чеською, румунською, угорською, китайською, естонською, вірменською, башкирською, комі, казахською та іншими мовами.

Повісті «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог», роман «Сеспель» екранізовані на Київській кіностудії ім. О. Довженка.

Проза Юрія Збанацького зостанеться в арсеналі здобутків української літератури ХХ століття. Його твори – від першого до останнього – пройняті зворушливою любов’ю до України, її народу, мови, культури.


Твори:

  1. ТВОРИ: в 2 т. / Ю. Збанацький. – К.: Дніпро, 1974.

Т. 1: Проза. – 671с. – Зміст: Малиновий дзвін; Єдина.

Т. 2: Проза. – 703с. – Зміст: Хвилі; Поліські билиці.

Кують зозулі: роман / Ю. Збанацький. – К.: Радянська школа, 1983. – 417с.


  1. МАЛИНОВИЙ дзвін: роман / Ю. Збанацький. – К.: Дніпро, 1967. – 396 с.

  2. МИ – не з легенди / Ю. Збанацький. – 2-е вид. – К.: Радянський письменник, 1995. – 687 с.

  3. СЕСПЕЛЬ: роман / Ю. Збанацький. – Сімф.: Таврія, 1976. – 439 с.

  4. ХВИЛІ: роман / Ю. Збанацький. – К.: Дніпро, 1971. – 312 с.

  5. ЧЕРВОНА роса: роман, повісті, оповідання / Ю. Збанацький. – К.: Дніпро, 1989. – 640 с.



Література про життя і творчість:

  1. ГОРЛАЧ Л. Мудрість його доброти / Л. Горлач // Літературна Україна. – 2009. – 5 лют. – С.3.

  2. ДМИТРЕНКО Л. У нас в гостях делегат партійного з’їзду / Л. Дмитренко // Ленінський шлях. – 1966. – 7трав. – С. 4.

  3. ЗБАНАЦЬКИЙ Юрій (Григорій) Оліферович // Чернігівці – лауреати державних премій: довідник / упоряд. Т.П. Журавльова, Л.П. Ларіонова, С.М. Сергеєва. – Чернігів: Десна, 2012. – С.126-127.

  4. КАВА В. Його знають і люблять / В. Кава // Вітчизна. – 1984. – №1. – С.192-193.

  5. МАРЧЕНКО І. Життєві хвилі Юрія Збанацького / І. Марченко // Новини Придесення. – 2008. – 12 січ. – С.5.

  6. НАШІ земляки – Герої Радянського Союзу // Новини Придесення. – 2007. – 22 верес. – С.9.

  7. РЕП’ЯХ С. На поклик рідної землі / С. Реп’ях // Деснянська правда. – 1999. – 5 січ.

  8. ЗБАНАЦЬКИЙ Юрій Оліферович // Самойленко Г.В. Літературне життя Чернігівщини в ХІІ–ХХ ст. / Г.В. Самойленко. – 2-е вид., доп. і перероб. – Чернігів: Лозовий В. М., 2011. – С. 235-237.



Стежка драматурга

28 січня



95 років від дня народження

О.3. Корнієнка (1919 – 2003)

Український драматург, лауреат премії ім. У. Самчука, заслужений працівник культури. Народився 28 січня 1919 року в с. Мостище (тепер село Петрівське). Саме звідси після закінчення місцевої семирічної школи, він їде на навчання до Київського залізничного технікуму. Навчаючись в столиці України юнак захоплюється театром, і після закінчення технікуму, вступає до драматичної студії Київського Державного академічного театру ім. І.Я. Франка, яку закінчує перед Великою вітчизняною війною.

З перших днів війни О.3. Корнієнко бере активну участь в бойових діях на різних фронтах. За мужність його було нагороджено орденом Вітчизняної війни та медалями.

Демобілізувавшись після закінчення війни, він спочатку працює актором Житомирського обласного драматичного театру, а з 1949 року – літературним редактором газети «Радянська Житомирщина». 1952 року О.3. Корнієнко переїжджає до Тернополя, де також працює літературним редактором обласної газети «Вільне життя». На цій посаді він працює до 1965 року, а потім переходить на роботу до Тернопільського українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка (помічником головного режисера по літературній частині).

Саме в Тернополі розкривається його талант драматурга. Адже тут 1956 року виходить перша його п’єса «Не тією стежкою», а 1958 році Олексу Зосимовича приймають до Спілки письменників України. Серед розмаїття п’єс написаних О.3. Корнієнком, кращими є «Дачники», «Солов’ї співають на весні», «Троянди юності».

Крім п’єс, йому належить також інсценізація чудових творів української класичної літератури. Зокрема «Дорогою ціною» М. Коцюбинського, «Кайдашева сім’я» І. Нечуя- Левицького, «Під тихими берегами» Б. Грінченка.

О.З. Корнієнко виступає також і як перекладач та театрознавець. Він перекладав українською мовою п’єси «Вільна подорож» В. Диховничого, «Дихайте економно» А. Макайонка, кіносценарій «До останньої хвилини» В. Бєляєва та інші. 1980 року побачила світ його монографія «Тернопільський театр ім. Т.Г. Шевченка».

Ім’я українського драматурга та перекладача досить відоме шанувальникам театрального мистецтва, досить відоме не тільки в Україні, а також Болгарії, Словаччині, Угорщині та Чехії.

Помер О.3. Корнієнко в лютому 2003 році в м. Києві.


Твори:

  1. КОРНІЄНКО О. 3. П’єси. – К.: Дніпро, 1979. –349с.

  2. КОРНІЄНКО О. Під тихими вербами: народна драма на 2 дії, 8 картин / Олекса Корнієнко, Борис Грінченко. - Тернопіль: Поліграфіст, 1995. - 56 с.

  3. КОРНІЄНКО О. З. Родовий корінь: повісті, оповідання, спогади / Олекса  Корнієнко. — Тернопіль: Поліграфіст, 1999. — 236 с.

  4. КОРНІЄНКО О. З. Тернопільський театр імені Т. Г. Шевченка / О. Корнієнко. — К.: Мистецтво, 1980.— 103 с.

  5. КОРНІЄНКО О. Щоб нам жито родило: мемуари / О. Корнієнко. - Тернопіль: Терно-граф, 2009. - 256 с.



Література про життя і творчість

  1. КОРНІЄНКО О.3. // Калібаба Д. Відомі діячі культури, політики, науки Придесення / Д. Калібаба. – Чернігів, 1995. – С. 64.

  2. КОРНІЄНКО О.3. // Письменники Радянської України. 1917 – 1987: довідник. – К., 1988. – С. 302.

  3. КОРНІЄНКО О.3. // Українська літературна енциклопедія: Т. 2. – К., 1990. – С. 568.

  4. ПЕНСЬКИЙ А. Стежки драматурга / А. Пенський // Новини Придесення. – 2001. – 30 січ.

Слід в історії

26 березня

305 років від дня народження

О.Г. Розумовського (1709 – 1771)

Олексій Григорович Розумовський народився 28 березня 1709 року в с. Лемеші. Початкову освіту здобув у дяка сусіднього села Чемер. Неймовірно холодної зими 1731 року російський полковник Вишневський перевозив знамениті вина «З Вєнгр» до Петербурга й зупинився зі своїм загоном на ніч в с. Чемер. Вдосвіта московити відвідали церкву. Саме там Вишневський почув «генерал-бас» 20-річного пастуха Олексія Розума, котрий співав у хорі. Полковник сповна оцінив голос юнака і запропонував йому їхати у столицю Росії. Так Олексій став співати в хорі обер-гофмаршала Левенвальда, а через рік – у придворному хорі цесарівни Єлизавети Петрівни. Почувши божественний голос чорнобривого, широкоплечого малороса-хориста Олексія Розума, цесарівна закохалася у нього з першого погляду. Після листопадового перевороту 1942 року дочка Петра прийшла до влади і почалася найцікавіша частина життя Олексія.

... За одну ніч фаворит опальної цесарівни перетворився на всемогутнього фаворита імператриці всія Русі. Він став генерал-фельдмаршалом лейбком-панії, державним обер’єгер-мейстром, кавалером орденів святого Апостола Андрія та святого Олександра Невського, рейхс-графом Російської і Римської імперії з грамотою Римської імператорської Величності Карла Сьомого. А ще у нього з’явилося безліч хуторів, сіл, млинів, заводів по всій Російській імперії...

Період царювання Єлизавети був віддушиною для України. Після петровського терору Імператриця, очевидно не без втручання свого таємного чоловіка, вивела з території України російські полки. Молодший брат Олексія Кирило став гетьманом України і президентом Петербургської академії наук. Саме він підтримував Михайла Ломоносова. За однією з легенд про таємний шлюб Єлизавети та Олексія їх вінчання відбулося 1744 року під час подорожі імператриці на Україну, зокрема в Козелець. Вінчав їх священик Козелецького жіночого монастиря Кирило Тарловський, більш відомий як «дикий піп».

Олексій ніколи не втручався у політику держави, проте завжди непомітно цікавився нею. Дипломатичний розум та сила Розумовського допомогли йому "втриматися на поверхні" після смерті Єлизавети Петрівни, яку пережив на десять років. Попросив імператора Петра III залишити йому одне село Адамівку в Україні й відпустити з Богом доживати свої дні.

Помер граф О.Розумовський 17 липня 1771 року. Похований в Благовіщенській церкві Олександра Невської Лаври міста Санкт-Петербурга.
Література:


  1. БІЛОКІНЬ С. Про національну аристократію України / С. Білокінь // Розбудова держави. – 1992. – №1. – С.55-60.

  2. БІЛОУСЬКО В. Генерал-фельдмаршал граф Олексій Розумовський / В. Білоусько // Новини Придесення. – 2004. – 27 берез.

  3. БІЛОУСЬКО В. Із пастухів – у фельдмаршали / В. Білоусько // Новини Придесення . – 2003. – 3 трав.

  1. ЄПАТКО Ю. «Счастья баловень безродный» / Ю. Єпатко // Комсомольський гарт. – 1986. – 31 трав.

  2. РОЗУМОВСЬКІ // Митці України: енцикл. довідник. / ред. А.В. Кудрицький. – К., 1992. – С.498-499.

  3. СЛІПА Л. Зерно, посіяне з любов’ю / Л. Сліпа // Ленінський шлях. – 1994. – 17 верес.

  4. ЮРЧИШИН-МІЩЕНКО О. Життя віддане мистецтву / О. Юрчишин-Міщенко // Київ. – 1990. – №10. – С.155-156.

Соловей поліського краю

20 квітня

110 років від дня народження

Г.М. Нелеппа (1904 – 1957)

Георгій Михайлович Нелепп народився 20 квітня 1904 року в с. Бобруйки в родині сільського музиканта, регента церковного хору. Співати розпочав у хорі, яким керував його батько. У 1920-ті роки вступає до Ленінградського військового училища. Тут він стає заспівувачем роти, бере активну участь у художній самодіяльності. Під час одного з аматорських оглядів молодого співака помітив композитор О.К. Глазунов і запросив на навчання до Ленінградської консерваторії. Здібний юнак закінчив музичний заклад за три роки замість п’яти, передбачених програмою навчання. Ще будучи студентом він отримує місце соліста Ленінградського театру опери і балету ім. Кірова. У 1939 році молодий тенор стає заслуженим артистом РРФСР. З 1944 року – солістом Великого театру у Москві. У 1947 році йому було присвоєне звання народного артиста РРФСР, а у 1951 р. - народного артиста СРСР. Г.М. Нелепп – єдиний радянський співак, який тричі (!) у 1942, 1949 і 1950 рр. був відзначений Державною премією СРСР. Крім того, його було нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани». У документах він значиться як російський співак. Так було завжди: Росія вважала лише своїми кращих вихідців з України, які працювали на її території. Наша земля, наша природа дає сильний людський голос. За Олексієм Розумовським до російських столиць пішов і Нелепп, якого на російський лад перейменували в Нелеппа. За свій успіх ми завжди платили втратою національної ідентичності свого роду. Помер співак 18 червня 1957 року і був похований у Москві на Новодівичому кладовищі.


Література:

  1. ЛИТВИНЕНКО І. Поліський соловей / І. Литвиненко // Деснянська правда. – 1984. – 20 квіт.

  2. ЛИТВИНЕНКО І. 50 оперних партій Георгія Нелеппа / І. Литвиненко // Деснянська правда. – 1974. – 2 трав.

  3. МЕЛЬНИК В. Георгій Михайлович Неліп / В. Мельник // Ленінський шлях. – 1965. – 20 квіт.

  4. НЕЛЕПП Георгій Михайлович // Васюта О. Співаки Чернігівщини: довідник / О. Васюта. – Чернігів: Черн. держ. обл. наук, б-ка ім. В.Г. Короленка, 2006. – С.69-70.

  5. НЕЛЄПП Георгій Михайлович // Митці України: енцикл. довідник. / ред. А.В. Кудрицький. – К., 1992. – С.419-420.


Лікар від Бога

26 травня

90 років від дня народження

Ф.Ф. Сидорука (1924 – 2004)

Народився Фавст Федорович 26 травня 1924 року в селі Чарномін Піщанського району Вінницької області.

Після закінчення школи на початку Великої Вітчизняної війни був евакуйований до міста Астрахань, звідки в 1942 році призвався до лав Червоної армії. Його бойовий шлях в складі 45-ої та 159-ої окремих стрілецьких бригад, а потім армійського польового госпіталю 2593 Сталінградського, потім Південного, 4-го Українського, Першого Прибалтійського, Забайкальського фронтів відзначено орденами Вітчизняної війни, Богдана Хмельницького III ст., «За мужність» III ст. та 20 медалями.

Після демобілізації навчався в Одеському, потім Чернівецькому медінститутах, який закінчив в 1951 році.

З 1951 по 1953 працював хірургом в Прилуцькій міській лікарні. З 1953 по 1984 рік Фавст Федорович беззмінний головний лікар Козелецької районної лікарні.

За цей період він виконав надзвичайно велику кількість операцій, повертаючи пацієнтам радість життя. Високий професіоналізм, вимогливість до себе та своїх колег, талант та велика любов до людей поширили славу диво-хірурга не лише на Придесенні, але й далеко за межами нашого краю.

За трудові заслуги і сумлінну працю був відзначений високою державною нагородою – орденом Леніна, численними грамотами та подяками.

Після виходу на пенсію продовжував працювати завідуючим хірургічним відділенням, рядовим хірургом, був активним учасником ветеранського руху в районі.

Ф.Ф. Сидорук заслужений лікар України, відмінник охорони здоров’я, кандидат медичних наук, легендарна особистість, лікар - хірург від Бога. Зі скальпелем в руках боровся за людські життя, зробивши незліченну кількість складних та надскладних операцій. Про «золоті руки» фахівця знала Україна, в нього лікувалися як відомі, так і звичайні люди.

Нині про Фавства Федоровича на приміщенні Козелецької центральної районної лікарні, де він стільки років трудився, нагадує меморіальна дошка із відповідним надписом та зображенням хірурга. В такий спосіб його колеги та громадськість району увіковічнили пам’ять про талановитого хірурга і просто прекрасну і добру людину – Фавста Федоровича Сидорука.


Література:

  1. ГЕРГЕЛЬ І. У правди є очі – живі солдати-фронтовики / І. Гергель // Ленінський шлях. – 1995. – 5 квіт.

  2. ГЛУЩЕНКО В. Цілив у видру, а влучив у солдата / В. Глущенко // Новини Придесення. – 2007. – 11 лип.

  3. ДИКАНЬ О. Живе в Козельці народний хірург / О. Дикань // Сільське життя. – 1996. – 4 квіт.

  4. ЙОГО знають і поважають // Ленінський шлях. – 1994. – 25 трав.

  5. НА честь Лікаря від Бога // Новини Придесення. – 2005. – 13трав.

  6. СЕНЧЕНКО І. Лікар, що ще за життя став легендою / І. Сенченко // Новини Придесення. – 2005. – 18 черв.

  7. СИДОРУК Ф.Ф. // Круглик В.О. Відомі люди Козелеччини / В.О. Круглик. – Бровари: Броварська друкарня, 1998. – С. 101.

  8. СОЛОВЕЙ І. 50 років важкої праці та визнання / І. Соловей, І. Сенченко // Новини Придесення. – 2001. – 23 серп.

Майстер слова

30 липня

75 років від дня народження

М.К. Холодного (1939 – 2006)

Микола Костьович Холодний народився 30 липня 1939 року на хуторі Стягайлівка, поблизу гетьманської столиці Батурин (тепер с. Карильське Коропського району). На початку 60-х рр. XX ст. навчався на філологічному факультеті КДУ ім. Т.Г. Шевченка. У грудні 1965 року був виключений з 5-го курсу університету за виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани». 28 жовтня 1966 року в день ювілею Івана Франка, за читання «націоналістичних» віршів біля його пам’ятника в Києві кинутий до Лук’янівської в’язниці за фальшивим звинуваченням у «посягательстві на жизнь роботников милиции». Після полоняної голодовки звільнений і виселений із столиці. По даному факту досі не реабілітований. Тільки у 1968 році закінчив Одеський університет. Наказ про виключення з КДУ скасовано у 1993 р.

У 1972 року заарештований за збірку «Крик з могили», що побачила світ 1969 р. у Франції, Канаді, США. Реабілітований 1991 р.

Більшу частину життя трудився на педагогічній ниві, а в часи політичних гонінь ходив безробітний або працював сторожем, пастухом, тренером з плавання.

Микола Холодний був членом Спілки письменників України (1993 р.) та Міжнародної асоціації україністів, Лауреатом почесної премії Ватикану (за книгу «Про душу в пісні та про пісню в душі», Рим, 1979 р.), лауреатом премії «Благовіст» та літературної премії ім. В. Нефеліна. Ім’я поета внесено до Британської енциклопедії.

У 1969 році в Парижі вийшла поетична збірка М. Холодного «Сутеніє в душі», а також у 1972 році у Канаді та США у збірнику документів самвидаву з України «Широке море України» було надруковано збірку поезій М. Холодного «Куди і навіщо біжить вода?» В Україні перша книга поета «Дорога до матері» вийшла друком у Київському видавництві «Український письменник» 1993 р. Згодом з’явилось вибране «Усмішка Джоконди» та літературознавчі дослідження «Голгофа Михайла Осадчого», «Каменюк та Петрарка».

Зі сторінок збірок своїх поезій М. Холодний постає як поет асоціативного мислення, поет-сатирик, поет-політик, поет-патріот.

Помер М.К. Холодний у січні 2006 року.


Твори:

  1. ГОЛГОФА Михайла Осадчого: штрихи до портрета / К. Холодний. – К.: Український письменник, 1996. – 116 с.

  2. ДОРОГА до матері: поезія / К. Холодний. – К.: Український письменник, 1995. – 205 с.

  3. ЗОЛОТЕ перо жар-птиці: п’ятитомник Яра Славутича: есей / К. Холодний. – К.: Дніпро, 1999. – 84 с.

  4. КАМЕНЮК і Петрарка / К. Холодний. – К.: Вир, 1997. – 164 с.

  5. ПАМ’ЯТІ 29-ти: поема-хроніка / К. Холодний. – Дрогобич: Коло, 2003. – 44 с.

  6. СТО перший кілометр / К. Холодний. – Дрогобич: Коло, 2004. – 215 с.

  7. СУТЕНІЄ в душі: поезія / К. Холодний. – Париж: Сучасність, 1969. – 39с.

  8. УСМІШКА Джоконди: вибране / К Холодний. – К.: Український письменник, 1995. – 221 с.

  9. ЧОРНОВІЛ: поема-реквієм / К. Холодний. – Дрогобич: Коло, 2001. – 34 с.

  10. ЯР Славутич у літературній критиці: огляд рецензій / К. Холодний. – Сімф.: Доля, 2001. – 72 с.


Література про життя і творчість:

  1. ВАГОМИЙ внесок: відомому українському поетові і літературознавцеві М. К. Холодному 60 // Чернігівський вісник. – 1999. – 31 лип.

  2. ГОРИНЬ М. Більше пажів хороших і різних / М. Горинь // Молодь України. – 1962. – 15 груд.

  3. ЛАУРЕАТИ літературної премії «Благовіст» // Літературна Україна. – 2001. – 5 квіт.

  4. МАРЧЕНКО І. Вітчизна визнає «формалістів» / І. Марченко // Молодь України. – 2000. – 28 січ; Гарт. – 2000. – 25 лют.

  5. ХОЛОДНОМУ виповнилося 60 // Чернігівський вісник. – 1999. – 31лип.

  6. ЮВІЛЕЙ Класика Самвидаву (М. Холодного) // Молодь України. – 2004. – 5 серп.

Повернення із небуття

13 вересня

180 років від дня народження

А.П. Свидницького (1834 – 1871)

Анатолій Патрікійович Свидницький народився 13 вересня 1834 року в с. Моньківці на Вінничині в сім’ї сільського попа. В дитинстві він закінчив Крутянську бурсу і сімнадцятирічним юнаком вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії. 1856 року А.П. Свидницький залишає семінарію, не закінчивши останнього курсу, і вступає до Київського університету. Але через матеріальні нестатки йому довелося залишити університет і розпочати трудове життя.

Спочатку він в 1861 – 1862 роках працює вчителем в м. Миргороді. А 1962 році приїздить до м. Козелець, влаштовується на посаду чиновника по акцизу в повітову канцелярію. Повітова канцелярія знаходилась в приміщенні теперішньої центральної бібліотеки. Містечко спочатку письменнику не сподобалося. Ось як він сам про це пише в листі: «Жию в поганім містечку, погану стацію маю і нікого знайомих – та не варто знати: Все погань; тільки Малишенко в сусідстві». В Козельці А. П. Свидницький живе й працює до 1868 року. І саме з Козельцем було пов’язано багато головних подій його життя. Саме тут наприкінці 1862 року він закінчив роботу над другою частиною романа «Люборацькі», а в серпні наступного (1863 р.) він обвінчався в козелецькому Соборі з Оленою Величківською – донькою місцевого лікаря. 2 травня 1864 року в сім’ї Свидницького народилася донька Юля.

23 лютого 1865 року А. Свидницького було переведено на посаду губернського акцизного чиновника до Чернігова, але там він не затримався і влітку наступного року повертається до Козельця, де купує будинок і земельну ділянку в центрі містечка (тепер це вул. ім. Артема). Тут він живе до початку 1868 р., а потім переїжджає на постійне проживання до Києва.

Найвизначнішим твором А.П. Свидницького є роман «Люборацькі». Це перший в українській літературі соціальний роман. Письменник розпочав його писати 1861 року в м. Миргороді, а завершив наступного року в Козельці. Але за життя письменника цей твір так і не було видано. Тільки у 1885 році він зі значними пропусками був виданий Львівським журналом «Зоря», а повністю роман було надруковано тільки 1901 року.

Анатолій Свидницький є автором оповідань та нарисів з життя тогочасного українського суспільства. Кращими з них є «На похоронах», «Хоч з мосту та в воду», «Жебраки», «Пачковози», «Железний сундук». Йому належить також ряд фольклорно-етнографічних праць, найвизначнішою з яких є «Великдень у полян», яка надрукована 1861 року в журналі «Основа». Він також написав підручник для учнів тогочасних шкіл «Русская азбука», виданий 1868 року в Києві.

Творчість Свидницького високо цінував Іван Франко, який ставив його творчість поруч з творчістю І. Нечуя-Левицького та П. Мирного.

Помер письменник 18 серпня 1871 року.


Твори:

  1. ЛЮБОРАЦЬКІ: сімейна хроніка / А. Свидницький. – К.: Дніпро, 1984. – 297 с.

  2. РОМАН. Оповідання. Нариси / А. Свидницький. – К.: Наукова думка, 1985. – 576 с.

  3. ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНІ нариси / А. Свидницький. – К., 1958. – С. 49.


Література про життя і творчість:

  1. ВЕЧІР у Козельці: присвячений А.П. Свидницькому з нагоди 150-річчя з дня народження письменника // Деснянська правда. – 1984. – 12 верес.

  2. ЖУК Н.Й. Анатолій Свидницький: нарис життя і творчості / Н.Й. Жук. – К.: Дніпро, 1987. – 150 с.

  3. КУЛИНЯК Д. Незаслужено забутий / Д. Кулиняк // Молодь України. – 1996. – 12 верес.

  4. МАЦЕВИЧ А.Ф. Анатолій Свидницький: біографічна повість / А.Ф. Мацевич. – К.: Молодь, 1984. – 182 с.

  5. РЕП’ЯХ С. Спалах: до 150-річчя з дня народження А.П. Свидницького / С. Реп’ях // Деснянська правда. – 1984. – 12 верес.

  6. СВИДНИЦЬКИЙ Анатолій Патрікійович // Українська Радянська Енциклопедія: в 12т. Т. 10 / ред. М.П. Бажан.– К.: Головна редакція УРЕ, 1983. – С. 56.

  7. СЕНЧЕНКО І. Повернення із небуття / І. Сенченко // Новини Придесення. – 1999. – 9 жовт.


Святині землі Козелецької

До 360-річчя від часу заснування

Свято-Георгієвського монастиря (1654)

Перші спогади про церкву на честь Георгія Переможця датуються 1654 роком. За переказами, її було побудовано купцями на знак подяки славному воїну Георгію Переможця за спасіння їхніх життів від розбійників.

Історія монастиря пов’язана з таким відомим періодом вітчизняної історії, як перемога у війні українського народу проти гніту поляків єзуїтів.

Мужністю і героїзмом відзначилися й козаки Козелецької сотні. За це гетьман дарував Козельцю право магдебурзьке. Враховуючи те, що цю сотню споряджав і постачав зброєю, амуніцією та продовольством Козелецький чоловічий монастир, який розміщувався неподалік с. Данівка, він спеціальним універсалом заповів побудувати на кошти гетьманату для монастиря собор святого Георгія. Однак Б. Хмельницький до кінця життя не зміг виконати цей заповіт. Про це на довгий час забули й наступники гетьмана. Пригадали лише в 1741 році, коли ченці почали зводити свій новий господарський комплекс. Водночас почали будувати й собор. До 1756 р. будівництво собору закінчили. Але в тому ж році він згорів в результаті пожежі. По суті його довелося будувати знову заново. За це активно взявся гетьман К. Розумовський. По його волі і при його сприянні роботи було завершено у 1770 році.

Собор став головною частиною нового монастирського комплексу, його чудовою прикрасою і духовним центром.

Собор Георгія Переможця – цегляна, трикупольна церковна споруда. Його обштукатурені фасади прикрашені пілястрами, поясками і увінчані загальним карнизом. Віконні і дверні пройоми обрамовані ступінчатими тягнутими наличниками. Зовні він нагадує міцну муровану фортецю з вузенькими вікнами, ніби бійницями, які розташовані високо над цоколем, що було характерним для кріпосних споруд часів Київської Русі. Але по-своєму – це разом з тим, унікальний художній твір української орнаментальної ліпки і розпису XVIII століття. Собор прикрашений багатою вичурною ліпкою, яка зображає рослинно-декоративні мотиви, голови різних алегоричних фігур, символічні військові предмети, герби і ін., які вражали гінців і прихожан своєю віртуозністю, досконалістю і майстерністю.

У 30-х роках XX ст. монастир був розігнаний, а собор закрито.

Відродження обителі почалося лише у 1995 році. До того часу від монастиря не залишилося майже нічого, окрім напівзруйнованих будівель.

У березні 1997 року обитель прийняла ігуменя матушка Пелагея (Філатова), котра за дуже короткий термін зуміла відремонтувати келії, провести водопровід, тепломережу, упорядкувати територію та ін.

Головним скарбом серед монастирських святинь була чудотворна ікона Георгія Переможця та Пантелеймона Цілителя, написана у 1861 році афонськими монахами, і котра повернулася до монастиря.

Сьогодні обитель славиться чудотворною іконою Божої Матері «Аз есмь с вами и никто же на вы», яка довгі роки залишалась прихованою. Ікона написана за благословенням святого праведного отця Іоанна Кронштадського його духовними чадами, монахинями Леушинського монастиря. Пізніше Іоанн Крондштадський благословив на духовний подвиг майбутнього ієромонаха Серафима і просвітив йому ті нещастя, які мають прийти на Русь, нищення церков і монастирів.

Коли отець Серафим пішов у монастир, ікону Божої Матері він узяв із собою в Олександро-Невську Лавру, де вона була його келейною іконою. Пізніше переїхав у Вирицю. Ієромонах Серафим перевіз туди і святий образ, який вже на той час являв безліч випадків благодатної допомоги всім, хто потребував заступництва Божої Матері.

Згодом, у зв’язку з небезпекою вилучення цієї чудотворної ікони владою, отець Серафим передав її на збереження своїй духовній дочці монахині Варсонофії, яка таємно вивезла ікону до Петербурга і весь час зберігала її у себе. Після її смерті ікона знаходилась у отця Херувима. Він передав її у Свято-Георгіївський жіночий монастир. Тут віддруковані репродукції з ікони, зафіксовано багато чудес.

Сьогодні Георгіївська обитель живе за тими законами, які створили перші монахи і святі отці.



Література:

  1. ВІДРОДЖЕНИЙ, щоб стояти вічно // Новини Придесення. – 2004. – 24 квіт.

  2. ГЕОРГІЇВСЬКИЙ собор // Чернігівщина: енцикл. довідник – К.: УРЕ ім. Бажана, 1990. – С. 160.

  3. ЗБАНАЦЬКИЙ В. Георгіївський монастир / В. Збанацький // Ленінський шлях. – 1994. – 8 жовт.

  4. І ПОЄДНАЛИСЬ воєдино три перемоги православ’я // Новини Придесення. – 2004. – 24 квіт.

  5. МОЛИТВЕННИКИ біля Престолу Божого: з історії Свято- Георгієвського монастиря // Новини Придесення. – 2004. – 1 трав.

  6. ПОЛІЄНКО Г. Монастирі як осередки благодійності православної церкви у Чернігівській єпархії: друга половина XIX – початок XX ст. / Г. Полієнко // Сіверянський літопис. – 2007. – №3. – С. 17 – 23.

  7. ХОМЕНКО О. Георгіївський монастир / О. Хоменко // Ленінський шлях. – 1992. – 4 квіт.

  8. ШАМ О. Собор Георгія-Переможця в Данівці: з історії рідного краю / О. Шам // Ленінський шлях. – 1992. – 10 жовт.


Зміст


Перелік знаменних і пам’ятних дат по Козелецькому району на 2014 рік.…………………………………………………………

3

Цього року виповнюється ………………………………………..

8

Світ великий і захоплюючий. 1 січня 100 років від дня народження Ю.О. Збанацького…………………………………..

11

Стежка драматурга. 28 січня 95 років від дня народження О.3. Корнієнка (1919 – 2003).…………………………………….........

16

Слід в історії. 28 березня 305 років від дня народження О.Г. Розумовського.……….……………………………………………

18

Соловей поліського краю. 20 квітня 110 років від дня народження Г.М. Нелеппа (1904 – 1957)...…………………........

20

Лікар від Бога. 26 травня 90 років від дня народження Ф.Ф. Сидорука (1924 – 2004).…………………………………………..

22

Майстер слова. 30 липня 75 років від дня народження М.К. Холодного (1939 – 2006)……………………………………….....

24

Повернення із небуття. 13 вересня 180 років від дня народження А.П. Свидницького (1834 – 1871)………………....

27

Святині землі Козелецької.360 років від часу заснування Свято-Георгіївського монастиря (1654)…………………………

29








Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconЦентральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи
Матеріал систематизований за змістом видань, за розділами, які в комплексі відображають основні питання краєзнавства. Літера­ту­ру...
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconЦентральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної
Бібліографічний покажчик «Знаменні І пам’ятні дати по Козелецькому району на 2017 рік» має рекомендаційний характер І не претендує...
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconЦентральна бібліотека Бердянської міської централізованої бібліотечної системи Бердянської міської ради Вони визволяли Бердянськ
Така дата є І в Бердянську: 17 вересня 1943 року над містом засяяло сонце свободи
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconЦентральна бібліотека Бердянської міської централізованої бібліотечної системи Бердянської міської ради Вип. 12 Відомі постаті рідного краю Єніна Віра Михайлівна
Даний біобібліографічний список присвячений відомій українській письменниці, художнику-графіку, члену Спілки письменників СРСР в....
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconФормула успіху Роменської міської централізованої бібліотечної системи Інформаційна довідка
Комунальний заклад сумської обласної ради «сумська обласна універсальна наукова бібліотека»
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconЦентральна бібліотека Бердянської міської централізованої бібліотечної системи Бердянської міської ради Вип. 11 Відомі постаті рідного краю Сугалова – Катрич Тетяна Іванівна
Бердянщини, вчительці української мови та літератури в Червонопільській загальноосвітній школі Бердянського району, члену Національної...
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconЛ. М. Кречко з в І т про роботу полтавської міської централізованої бібліотечної системи за 2015
Робота бібліотек цбс в 2015 році відбувалася в рамках виконання плану заходів щодо розвитку бібліотечної справи в області на 2011-2015...
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconК иїв 2011 Від укладача
Бібліографічний покажчик інформує про книги, публікації у збірниках, періодичних виданнях, що надійшли до бібліотек централізованої...
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconВідділ довідково-бібліографічної та інформаційної роботи к иїв 2016 Від укладача
Бібліографічний покажчик інформує про книги, публікації у збірниках, періодичних виданнях, що надійшли до бібліотек централізованої...
Центральна бібліотека Козелецької централізованої бібліотечної системи iconЗвіт про роботу директора централізованої бібліотечної системи за 2011 рік основні показники діяльності за 2010 рік назва бібліотеки Кількість читачів
України, Указами Президента України, директивними матеріалами Міністерства культури, наказами та' розпорядженнями управління культури...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка