Частина ІI



Сторінка25/28
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.82 Mb.
ТипИсследование
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Матуразова З.М.


соискатель Каракалпакского государственного

университета им. Бердаха

г. Нукус, Узбекистан

ФОРМИРОВАНИЕ ЦЕННОСТНЫХ ОРИЕНТАЦИЙ У ДЕТЕЙ КАРАКАЛПАКСТАНА НА ОСНОВЕ НАРОДНЫХ ТРАДИЦИЙ


Национальная гордость – это патриотические чувства любви к своей родине и народу, осознание своей принадлежности к определенной нации, выражающиеся в понимании общности интересов, национальной культуры, языка и религии. Понятие национальной гордости близко по значению понятиям патриотизма и любви к Родине.

Духовное возрождение нации обеспечивается тем, что дети воспитываются на культурно-исторических ценностях старшего поколения. Формирование личности проходит в процессе усвоения многогранного социального опыта в виде системы представлений о мире, о нравственности и народных традиций. Как известно, отдельные элементы патриотизма в виде привязанности к родной земле, языку, традициям и обычаям своего народа формировались в глубокой древности. В условиях формирования наций, образования национальных государств патриотизм становится неотъемлемой частью общественного сознания всего общества. Ценностные ориентации рассматриваются как базовое образование личности и как основа национального самосознания, сложившегося под влиянием социально-экономических условий и традиций народа.

Исследования, проведенные в социальной и возрастной психологии, отличаются некоторым однообразием проблематики и подходов. В основном были рассмотрены моральные представления детей и их отношение к различным профессиям, обучения и др. В качестве основного психологического механизма можно выделить оценочную деятельность, на основе которой создаются представления индивида ребенка о ценности объекта.

Проблема ценностных ориентаций особую актуальность приобретает в отроческие годы. У подростка впервые пробуждается интерес к своему внутреннему миру, который проявляется в самоуглублении и размышлении над собственными переживаниями, мыслями, кризисе прежнего, детского отношения к самому себе и к миру, негативизме, неопределенности, крушении авторитетов.

В подростковый период осуществляется переход от сознания к самосознанию, «выкристаллизовывается» личность. Поэтому возникает задача такой целостной организации образовательного пространства, которая создавала бы условия для наполнения внутреннего мира подростка ценностным содержанием. Подростковый и ранний юношеский возраст – это самый ответственный период, здесь складываются основы нравственности, формируются ценностные ориентации, отношение к себе, к людям, к обществу и весьма важно для родителей делать на этом акцент воспитания и развития личности ребенка.

Как следствие одной из важных проблем современной педагогики, возникших на настоящем этапе развития общества, является изучение закономерностей формирования новой, адекватной данному этапу личности, руководствующейся в своем поведении и отношении к реалиям жизни определенной системой духовно-нравственных ценностных ориентаций. Но ценностная ориентация не возникает у человека внезапно, а формируется на протяжении всего процесса воспитания.

Ценностные ориентации фиксируют то, что сложилось в жизни, в менталитете народа и провозглашено как нравственная норма. Меняются ценностные ориентации – меняются нравственные нормы – меняются цели воспитания.

Процесс формирования и развития человека на начальном этапе становления личности в наше время осуществляется системой семейного и дошкольного воспитания в специальных учреждениях. Уже на этом этапе ребенок получает определенные знания, дающие ему представление о социальном строе, его принципах, нормах, ценностях и месте его самого в этом обществе.

Общественные ориентации детей на ценность человеческой личности приводят нас к пониманию того, как ведет развитие ценностных ориентации на социальную ценность человека. Общественное признание деятельности отдельной личности или общественное признание той или иной профессии определяет ориентации ребенка. Если в пятилетнем возрасте ребенок в первую очередь выбирает близких, родных людей, то с шести-семи лет дети ориентируются на общественное признание человека.

В настоящее время актуальной проблемой является исследование народных традиций как механизм хранения, передачи, воспроизводства и закрепления социального опыта. На данный момент можно выделить три аспекта традиций. Первый - активный, т.е. закрепление способов поведения индивида посредством обычаев, обрядов. Второй – эмоциональный – передача и закрепление способа эмоционального реагирования и переживания, способа выражения чувств. Третий – рациональный, т.е. трансляция определенного способа интеллектуального освоения мира, способа мышления.



Многие особенности национальной психологии каракалпаков объясняются своеобразием свойственных им норм и правил общественной и культурной жизни. Каракалпакский народ богат традициями, обычаями. В литературе, в народных сказаниях и эпосах упоминаются традиции, связанные с нравственным воспитанием личности, что является важным шагом в формировании ценностных ориентаций на основе народных традиций.

Литература

  1. Архангельский, Н.В. Нравственное воспитание. – М.: Просвещение, 1999.

  2. Бондаревская Е.В. Ценностные основания личностно–ориентированного воспитания. // Педагогика, 1995, №4, с.29-36.

  3. Возрастная и педагогическая психология: хрестоматия/Сост. И.В. Дубровина, А.М. Прихожан и др. – М: Академия, 2001, - 368С.

СОЦІОЛОГІЧНІ НАУКИ




Корольков С.О.


Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, студент

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО З’ЯСУВАННЯ ЗМІСТУ «СОЦІАЛІЗАЦІЇ» У СВІТОВІЙ СОЦІОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ


Соціалізація — це не лише інтеріоризація певних норм та цінностей, але і засвоєння системи соціальних ролей, які відповідають тим чи іншим соціальним позиціям. В даному випадку, в умовах суспільних трансформацій, мова піде про зв'язок між позиціями і статусами, з одного боку, та очікуваннями і прагненнями, з іншого. Отже, «соціалізація» – сукупність взаємопов’язаних процесів засвоєння і відтворення індивідом необхідного і достатнього для повноцінного включення в суспільне життя соціокультурного досвіду, формування і розвиток відповідних властивостей і якостей індивіда, його становлення як конкретно–історичного типу особистості [1, 939]. До наукової системи понять термін був ведений Ф.Гідінгсом, який в кінці ХІХ ст. у книзі «Теорія соціалізації» (1887) використав соціалізацію у значенні, близькому до сучасного, як «процес розвитку соціальної природи людини».

Як відомо, соціалізація поділяється на два види первинну і вторинну. Перша стосується безпосереднього оточення особи, формується в колі сім'ї і друзів. А друга носить опосередкований характер і відбувається під впливом соціальних інститутів та установ. Так, зокрема, при традиційному типі регуляції соціалізація відбувається двома шляхами: шляхом постійних навиків успадкованим зразкам і через спеціальні «соціалізуючи» звичаї (ініціації). Серед функцій звичаю багато соціологів виділяють функцію соціальної інтеграції. Детальну увагу на цю функцію звичаю звернув французький соціолог Е.Дюркгейм, котрий соціальну солідарність назвав центральним поняттям своєї доктрини. Особливого значення він надавав інтегруючій ролі всіх звичаїв, незалежно від цілі, яку вони досягали. Але Е.Дюркгейм зігнорував той факт, що підтримуючи внутрішньогрупову єдність, звичай в той же час і гальмує розвиток міжгрупових зв'язків, а також значною мірою перешкоджає інтеграції групи у більшому соціальному цілому. На цю обставину звернув увагу американський соціолог У.Самнер, котрий розглядав внутрішньогрупові та міжгругові відносини. Конформізм всередині кожної з груп, за У.Самнером, заснований на етноцентризмі, тобто «погляді, згідно якого власна група є центром всього, а всі інші порівнюються і оцінюються у співставленні з нею» [2,19].

Центральною проблемою особистості, з погляду соціології, є проблема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і особистих інтересів. Набуття соціальних рис (статусу, мети, освіти тощо) у процесі такого входження є метою соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм, культурних цінностей і діяльнісних принципів того суспільства, до якого він належить. Оскільки головною практичною проблемою соціалізації є проблема формування таких якостей особистості, завдяки яким вона здобуває здатність пристосуватися до умов соціального життя певного суспільства, соціалізація в її реальному прояві виступає як здатність особистості адаптуватися до конкретної державної і правової системи. Механізм будь-якого аспекту соціалізації, базується на засадах соціальної активності. Тільки завдяки такій активності особистість включається в життя суспільства, а необхідні для соціалізації якості особистості перетворюються на умови її діяльності [3, 121].

Явище соціалізації – має два спрямування: з одного боку, це напрям від суспільства до особистості, коли відтворюються процеси трансляції необхідних для засвоєння змісту і здійснюються процедури цілеспрямованого впливу, соціального контролю, що покликані забезпечити очікуваний результат, а з іншого боку – на рівні індивіда відбувається в тій чи іншій мірі адекватне засвоєння соціокультурного досвіду та формування особистісних структур [1, 939].

Поряд зі стратифікацією та інституціоналізацією, соціалізацію слід розглядати як один із основних соціоутворюючих процесів, що проявляється на всіх рівнях і охоплює всі сфери суспільного життя, причому параметри соціалізаційних процесів дозволяють типологізувати соціуми, розуміти специфічні для цих соціумів конкретні соціокультурні і особистісні феномени.

У суспільствах традиційного типу межа завершення первинної соціалізації фіксується через проходження обрядів ініціації та характеризується, збігом (як мінімум, кореляцією) у часі. В суспільствах індустріального типу складові соціалізації автономізуються одна від одної, призводячи до синхронності в часі. У суспільствах “пізнього модерну” автономізація цих складових значно посилюється, а сама соціалізація стає тривалою в часі. Вторинна соціалізація включає сукупність процесів соціально–адаптаційного характеру та характеризується змінами в житті “соціально–зрілої” особи.

В сучасних дискурсах термінсоціалізація” значною мірою пов'язується з евристичними можливостями соціологічних парадигм в процесі розвитку соціогуманітарного знання.

Література

1. Социология: Энциклопедия / Сост. А. А. Грицанов, В. Л. Абушенко, Г. М. Евелькин, Г.Н. Соколова, О.В. Терещенко. — Мн.: Книжный Дом, 2003. — С. 939 – 940.

2. Гофман А. Б., Левкович В. П. Обычай как форма социальной регуляции // Советская этнография. – 1973. – №1. – С. 14 – 24.

3. Панов М. І., Осипова Н. П., Герасіна Л. М. та ін. Соціологія права: Підручник / Ред. Н. П. Осипова. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 120 – 121.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Схожі:

Частина ІI iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....
Частина ІI iconЧастина Інтелект у цілому. С. Частина Мислення й вирішення проблем. С
Це як клацнути пальцями І готово! Суть у наступному: є якийсь механізм, що знаходить рішення в різних ситуаціях: І в побудові кар'єри,...
Частина ІI iconПерепелюк Володимир Григорович Адміністративний процес. Загальна частина: навчальний посібник
Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2003. 367 с
Частина ІI iconПрикметник як частина мови. Закріплення набутих знань
Тема: Прикметник як самостійна частина мови. Закріплення набутих знань
Частина ІI iconО. В. Чайковський Історія філософського факультету як частина історії ону

Частина ІI iconМетодичні рекомендації по роботі з документами особового походження
Загальна частина
Частина ІI iconВидатні англійські письменники та їх твори 8 клас
Вступна частина If you want to be famous after you are
Частина ІI iconСвітова література. 11 клас. Посібник для вчителя. Частина Деражня, 2011. с

Частина ІI iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)

Частина ІI iconСвітова література. 11 клас. Посібник для вчителя. Частина Деражня, 2011. с



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка