Частина ІI



Сторінка28/28
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.82 Mb.
ТипИсследование
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ




Нарбинова М. М.


к.ю.н., доцент Академии государственного управления

при Президенте Республики Казахстан

ИННОВАЦИОННЫЙ ПОДХОД В ПОДГОТОВКЕ УПРАВЛЕНЧЕСКИХ КАДРОВ


Проводимая в Республике Казахстан реформа государственной службы, в первую очередь, требует качественно новых механизмов, моделей и структур профессионализации кадров, направленных на обеспечение потребностей государственных органов в кадрах «новой генерации»: высокопрофессиональных, компетентных, умеющих решать масштабные задачи, обладающих стратегическим видением и креативным мышлением.

В этой связи требуют более подробного рассмотрения содержательные аспекты таких качеств государственных служащих как компетентность и профессионализм, ставших базовыми принципами функционирования государственной службы. Эти принципы сегодня, по сути, составляют важнейшие характеристики государственного служащего и устанавливают требования к профессиональному отбору и соответствию служащих на государственные должности. Профессионализм означает высокую степень овладения человеком профессиональными знаниями, умениями, навыками, наличие у него профессионального опыта. Это высшая степень профессионального развития и состояние потенциала профессионального опыта человека. Профессионализм государственного служащего можно определить как способность работника с учетом условий и реальных возможностей определять оптимальные пути и способы реализации поставленных задач и возложенных на него полномочий. Это система определенных качеств, способных обеспечивать наилучшие результаты приемлемого уровня в соответствующей сфере деятельности.

В педагогической науке и психологии проведены как теоретические, так и прикладные исследования различных видов компетентности – профессиональной, социальной, психологической, коммуникативной, социально-психологической компетентности при осуществлении кадровой работы. Выявлены их сущностные характеристики, структура, особенности организации учебного процесса, педагогические условия и факторы развития, однако, эта проблема еще пока далека от своего законченного решения. В частности, недостаточно изучены системные качества, содержание, механизмы формирования и развития правовой компетентности государственного служащего, а так же педагогические средства формирования этого вида компетенции в процессе его профессиональной обучения.

Между тем, в современных социально-экономических и нормативно-правовых условиях развития казахстанской государственности очевидно, что государственный служащий должен обладать не только профессиональными компетенциями, но и иметь высокий уровень сформированной правовой компетенции.

Проведенный анализ психолого-педагогических исследований за последние годы выявил, что «компетентность» (competentia – принадлежность по праву) рассматривается, прежде всего, с точки зрения «… обладания знаниями, позволяющими судить о чем-либо, высказывать веское, авторитетное мнение, осведомленность, авторитетность в определенной области» [1]. Особо подчеркивается и еще одна важная характеристика данной категории: competence - «… законно принятая способность общепринятого авторитета совершать определенные акты или действия в конкретных условиях, круг полномочий» [1]. Отсюда, компетентный (competens – принадлежащий, соответствующий, способный) - «…это знающий, сведущий в определенной области; имеющий право по своим знаниям и полномочиям делать или решать что-либо, судить о чем-либо, имеющий право решать вопросы…» [1]. Данное понимание сущностных характеристик компетентности стало базисным при построении модели правовых компетенций государственного служащего, а также условий и механизмов системы ее формирования в образовательном процессе Академии государственного управления при Президенте Республики Казахстан.

Правовая компетентность государственного служащего подразумевает собой знание и выполнение им социальных норм и правил поведения, которые санкционируются или устанавливаются государством в соответствии с его правами, обязанностями и полномочиями. Государственный служащий обязан соблюдать закон, следить за его соблюдением другими гражданами, также он вправе вносить свои предложения по исполнению законов.

Исходя из общего понимания сущностных характеристик компетентности, рассмотренных нами выше, правовая компетентность государственного служащего представляет собой интегральную профессионально-личностную характеристику специалиста, отражающую высокий уровень правовых знаний, умений и навыков, коммуникативные способности и личностные качества, направленные на создание условий для правового регулирования управленческой деятельности. Отсюда, очевидно, что формирование правовой компетентности должно стать неотъемлемой составляющей профессионального обучения государственных служащих.

На сегодняшний день инновационным подходом в подготовке управленческих кадров является практико-ориентированный подход, базирующийся на решении конкретных практических ситуаций. Данный подход заключается в рассмотрении проблемных ситуаций с различных сторон. В этих ситуациях человек приобретает навыки построения высказываний, выдвижения и оценивания гипотез, выбора решений, анализа результатов, что и представляет собой основные компоненты аналитического мышления в условиях неопределенности. В связи с чем одним из направлений в подготовки должно быть использование модельно-игровой технологии, направленной на формирование правовой компетентности государственных служащих. Данная технология включает в качестве методических компонентов деловую учебную игру, кейс-стади и составление аналитической записки

Деловая игра – форма контекстного обучения, посредством которой воссоздается предметное и социальное содержание профессиональной деятельности, моделируются системы отношений, характерных для данного вида практики. Проведение деловой игры представляет собой развертывание особой игровой деятельности участников: исследование, проектирование, выполнения различных видов работ на основе имитационной модели взятой в качестве цели обучения и контроля результатов деятельности. Содержание деятельности участников деловой игры определяется требованиями к профессиональной подготовке магистрантов в рамках программного материала учебной дисциплины. Результативность деловой игры увеличивается за счет самостоятельной подготовки магистранта вне учебного процесса. Специфика деловой игры ставит магистрантов в такие условия, когда они вынуждены не только высказывать свои суждения по существу дела, но и задавать вопросы. Содержание этих вопросов уже само по себе свидетельствует во многом об уровне теоретической и практической подготовки магистрантов.

Таким образом, в деловой игре как форме обучения магистрант находится в активной позиции по отношению, как к предметной, так и социальной стороне его будущей профессиональной деятельности.

Анализ конкретных ситуаций (case-study) - метод активизации учебно-познавательной деятельности обучаемых, при котором магистранты и преподаватели участвуют в непосредственном обсуждении деловых ситуаций. Данный метод способствует развитию различных практических навыков. Аналитические навыки: умения отличать данные информации, классифицировать, выделять существенную и несущественную информацию, анализировать, представлять и добывать ее. Мыслить ясно и логично. Также практические, творческие, коммуникативные, социальные навыки.

Аналитическая записка (правовая, в сфере нормотворчества). Проблема внедрения и развития аналитических методов в системе государственного управления сегодня достаточно актуальна. Все более увеличивается востребованность в аналитиках в государственных органах, так как с каждым годом возрастает значимость цельной системы анализа при принятии управленческих решений. Общеизвестно, что от качества юридического мышления во многом зависят уровень развития и эффективность юридической работы, а также правовое и технико-юридическое совершенство нормативных и индивидуальных правовых актов. На основе аналитической проработки материала, если она достаточно квалифицированна, раскрывается детализированная картина законодательства, практики его применения, обнажается их правовое и социальное содержание, отрабатываются наиболее эффективные приемы и формы юридической деятельности.

Таким образом, исходя из выявленных особенностей применения модельно-игровой технологии, была разработана модель формирования правовых компетенций государственного служащего. Процесс разработки модели основывался на принципах эффекта, целеполагания, обучающей направленности, упражнения, подготовленности, равенства, личного переживания, ассоциаций, общения, группового взаимодействия, партнерства, диагностики, достижения ожидаемого результата. При использовании данного вида технологии достигаются положительные результаты в формировании таких значимых для государственного служащего свойств и качеств, как умение выражать мнение грамотным «юридическим языком», умение коллективно вырабатывать решения, коммуникативность, инициативность, стремление к самовыражению, анализировать принятые решения, способствуют формированию лидерских качеств.

Литература

1. Профессиональная компетентность как необходимое условие профессионализма (психолого-акмеологический анализ) / А. А. Ангеловский // Актуальные вопросы современной педагогики: материалы междунар. заоч. науч. конф. (г. Уфа, июнь 2011 г.). – Уфа: Лето, 2011. – С. 7-13.

КУЛЬТУРОЛОГІЯ




Литвиненко А.І.


кандидат мистецтвознавства, доцент, докторант

Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського

ЛЕОНІД ЛІСОВСЬКИЙ І МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ ПОЛТАВЩИНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ


Визначення ролі митця в історико-культурному процесі – одна з традиційних і найбільш досліджуваних проблем вітчизняного музикознавства. Нині актуальною площиною її вирішення стає музична регіоналістика. Інтерес до проблематики зростає особливо, коли йдеться про раніше не відомі, або незаслужено забуті імена.

Процеси децентралізації пореформеної доби стимулювали економічний та соціокультурний розвиток Російської імперії на початку ХХ століття, активізації музичного життя в загальнодержавних масштабах сприяла просвітницька діяльність ІРМТ [1, с. 10]. Поступово навіть найвіддаленіші губернські міста ставали розвиненими культурними осередками з потужно інфраструктурою, великою кількістю професійних спеціалізованих закладів, мистецьких установ, театрів, концертних залів, товариств. Після здобуття освіти у столицях чимало митців обирали провінцію для життєвої і творчої самореалізації.

На початку ХХ століття музичне життя Полтавщини увійшло в активне русло професіоналізації основних мистецьких сфер – освітньої, виконавської, гастрольної [4, с. 47]. Становлення професійної музичної освіти було зумовлене відкриттям музичних класів (1902), а згодом – музичного училища Полтавського відділення ІРМТ. Поступово зростала кількість приватних спеціалізованих закладів (шкіл, класів, курсів), мистецьку діяльність у загальноосвітніх установах забезпечували висококваліфіковані фахівці.

Музичне виконавство цього періоду, розвивалося в контексті міцних, ще з ХІХ століття, традицій домашнього музикування і мало суттєвий вплив на формування гастрольно-концертної практики у регіоні. Справжній її розквіт розпочався після зведення у Полтаві Просвітницького дому (1900) й відкриття у ньому найбільшої «гастрольної сцени». Концертне життя було репрезентоване розмаїттям мистецьких сил (солісти-інструменталісти, майстри сольного співу, вокальні й інструментальні ансамблі; хорові колективи; оперні трупи), та широким спектром жанрів художньої творчості: опера, український і російський драматичний театр, балет, сучасний танець, оперета, водевіль, цирк, кіно, лекції просвітницького характеру.

Динамічний соціокультурний розвиток краю упродовж перших десятиліть ХХ століття забезпечувала ціла плеяда вітчизняної культурної еліти – музикантів, художників, письменників, театральних й громадських діячів, композиторів, диригентів. Серед найвідоміших варто назвати Д. Ахшарумова, О. Єрофєєва, І. Козловського, В. Старостинецьку, Ф. Попадича, В. Короленка, Григорія та Івана Мясоєдових, Віктора та Володимира Оголевців, В. Щепотьева, І. Павловського. До цієї когорти також належав композитор, піаніст, педагог, музикознавець, музичний критик і громадський діяч Леонід Леонідович Лісовський (1866–1934).

У сучасному музикознавстві творчість Леоніда Лісовського залишається малодослідженою, його ім'я зараховано до числа композиторів «другого ряду» [5, с.16]. Разом з тим, солідна гуманітарна й музична освіта – Харківська гімназія, історико-філологічний факультет Харківського університету (1890), Санкт-Петербурзька консерваторія (клас композиції М.Ф. Соловйова, 1897), виняткова працездатність, талант і непересічна харизма музиканта дозволили йому здійснити вагомий внесок у розвиток культури і мистецтва свого часу.

Полтавський період (1899–1909) був одним із найбільш плідних у творчій біографії митця. Л. Лісовський викладав музику в Полтавському інституті шляхетних дівчат і Кадетському корпусі; здійснював широку концертно-гастрольну діяльність як соліст і акомпаніатор місцевого відділення ІРМТ; займався активною композиторською діяльністю, а також редагуванням творів інших авторів. Широкомасштабна лекторська, музично-просвітницька робота; виступи композитора з рецензіями на шпальтах періодичних видань «Полтавщина», «Полтавські губернські відомості» фактично заклали підвалини у становленні професійної музичної критики на Полтавщині. Одним із найбільших мистецьких досягнень Л. Лісовського стала організація у Полтаві Спілки камерної музики (1909) [3].

У громадських музичних колах особливе визнання здобули керовані Л. Лісовським музичні класи Феофанії Базилевич. Викладання фортепіано, скрипки, сольного співу, теорії композиції у закладі здійснювали висококваліфіковані фахівці – випускники Московської (Н. Парижська, Ю. Стасюкова), Санкт-Петербурзької (С. Грекович), Паризької (Ю. Кошевська), Лейпцизької (А. Янкелевич) консерваторій, а також піаністки – донька Алоїза Єдлічки Катерина Зайцева і вихованка Смольного інституту, дружина Л. Лісовського, Варвара. Дбаючи про зростання рівня підготовки юних музикантів Л. Лісовський запровадив проведення у школі музичних свят; власноруч укладав навчальні й концертні програми [2], найбільш сумлінних учнів заохочував нотною літературою.

Важливою формою навчання були також закриті музичні вечори, під час яких наставники демонстрували приклади виконавської, сценічної майстерності, широко пропагуючи серед учнівської молоді твори як класиків, так і сучасних композиторів: Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Р. Шумана, Д. Скарлатті, Е. Гріга, Ф. Шопена, Ф. Ліста, Ф. Мендельсона П. Чайковського, А. Рубінштейна, Ц. Кюї, М. Балакірєва, А. Лядова [2]. Таким чином, спрямовуючи діяльність у русло розвитку традицій вітчизняного музичного мистецтва й засвоюючи здобутки європейської культури заклад, на чолі з Л. Лісовським, був одним із найпотужніших у підготовці професійних музикантів у регіоні.

Проживаючи в Полтаві Л Лісовський підтримував творчі зв'язки з музичною громадськістю Харкова й Петербурга. Співпрацював з відомими харківськими співаками Г. Гордєєвим і А. Дєтловою; редактором газети «Харківські губернські відомості» А. Юхимовичем і завідуючою музичним відділом публічної бібліотеки Л. Хавкіною; неодноразово здійснював постановку й виконання своїх найкращих оперних і камерних творів на сцені Харківського театру та місцевого ІРМТ. Серед його друзів по Петербургу – російські композитори О. Глазунов, М. Черепнін, П. Шенк, М. Іполітов-Іванов, академік акварельного живопису Альберт Бенуа. Родинні стосунки пов'язували Л. Лісовського з Петром Сокальським і Володимиром Вернадським.



Активна й різнобічна діяльність Л. Лісовського у Полтаві сформувала міцний авторитет та забезпечила визнання його таланту далеко за межами регіону. Спираючись на засади російської композиторської, виконавської школи і європейські мистецькі традиції Леонід Лісовський виявив високий професіоналізм, мистецьку компетентність, толерантність і глибоку повагу до українських музичних традицій, здійснив вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури загалом. Про десятилітній період свого життя і творчості на Полтавщині музикант залишив спогади.

Література

  1. Глушкова О. Р. К читателю / О. Р. Глушкова // К 150-летию Московского отделения русского музыкального общества / под ред. О. Р. Глушковой. – М. : Языки славянской культуры, 2010. – 200 с., ил.

  2. Лисовский Л. Десять лет в Полтаве (1899–1909). Из дневников и воспоминаний: В 10 вып. – Вып. І. – 1899 // Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Ф. І-39632, 31 арк.

  3. Литвиненко А. І. Камерне виконавство як чинник культуротворення (на прикладі музичної культури Полтавщини ХІХ – початку ХХ століть) / А.І. Литвиненко // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – Вип. ХХІХ. – К. : НАКККіМ, 2012. – C. 188–195.

  4. Литвиненко А. І. Полтавщина: музична культура (ХІХ – початок ХХ століття) : навчальний посібник / А.І. Литвиненко. – К. : Автограф, 2011. – 220 с.

1 В числе первых книг в рамках этой проблемы стала книга В.А Устинова «Применение вычислительных машин в исторической науке», М., 1964

2 Ковальченко И. Д. «О применении математико-статистических методов в исторических исследованиях» // Источниковедение. Теоретические проблемы. М., 1969, Ковальченко И.Д., Сивачев Н. В. Структурализм и структурно-количественные методы в современной исторической науке // История СССР. 1976, № 5; Ковальченко И. Д. О моделировании исторических процессов и явлений // Вопросы истории. 1978, № 8; Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. М.: Наука, 1987 и др.


3 Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. М.: Наука, 1987. – с.330.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Схожі:

Частина ІI iconЧастина загальна
К66 Кримінальне право І законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. 432с....
Частина ІI iconЧастина Інтелект у цілому. С. Частина Мислення й вирішення проблем. С
Це як клацнути пальцями І готово! Суть у наступному: є якийсь механізм, що знаходить рішення в різних ситуаціях: І в побудові кар'єри,...
Частина ІI iconПерепелюк Володимир Григорович Адміністративний процес. Загальна частина: навчальний посібник
Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2003. 367 с
Частина ІI iconПрикметник як частина мови. Закріплення набутих знань
Тема: Прикметник як самостійна частина мови. Закріплення набутих знань
Частина ІI iconО. В. Чайковський Історія філософського факультету як частина історії ону

Частина ІI iconМетодичні рекомендації по роботі з документами особового походження
Загальна частина
Частина ІI iconВидатні англійські письменники та їх твори 8 клас
Вступна частина If you want to be famous after you are
Частина ІI iconСвітова література. 11 клас. Посібник для вчителя. Частина Деражня, 2011. с

Частина ІI iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)

Частина ІI iconСвітова література. 11 клас. Посібник для вчителя. Частина Деражня, 2011. с



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка