Черкасенко Спиридон Феодосійович



Скачати 78.91 Kb.
Дата конвертації17.04.2017
Розмір78.91 Kb.

Черкасенко

Спиридон Феодосійович
народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг, що на Миколаївщині, в селянській родині. Тут закінчив двокласну школу, а в 1895 році Новобузьку учительську семінарію. Знання української мови виніс з батьківської хати, читаючи "Кобзар" Шевченка та антологію української поезії "Вік". Семінарія була політичним учбовим закладом. Семінаристи, серед яких було багато дітей селян, в переважній кількості були малоросами, так тоді називали українців. Вони були благонадійнішими від строкатого люду Одеси та Миколаєва. Тому вибір, при створенні семінарії, впав саме на це глухе, степове містечко, де саме звільнились військовіказарми.
З 1910 року С. Черкасенко працює в Києві. Він захоплюється журналістикою , співпрацює з журналом "Дзвін", займається педагогічною діяльністю , в театрі Миколи Садовського завідує літературною частиною. 1917 рік його насторожив, та невдовзі він підтримав уряд УНР. Уряд відрядив його до Відня, де Черкасенко продовжив розпочату роботу по створенню підручників для нових українських шкіл.
Після окупації України Червоною армією Черкасенко переїздить до Ужгорода входив до складу Чехословацької республіки. Працює референтом у товаристві "ПРОСВІТА", бере участь в культурному житті міста.
Як драматург С. Черкасенко дебютував у 1906 році драматичним етюдом "Жах", який був поставлений у народній театральній трупі Д. Деркача та народним театром у Ромнах. Зблизившись з М. Садовським, який мав свій театр, починаючи з 1919 року виїздить до Вінниці, потім Кам'янця - Подільського, а пізніше побував у Румунії, Австрії, Угорщині та Чехословаччині. Він захоплюється новими мистецькими напрямками, в своїй драматургії історичне минуле висвітлює тільки з націоналістичних позицій .
Наш земляк - талановитий прозаїк. Ним написаний цикл оповідань про тих українців - емігрантів , які за кордоном навіки забувають, хто вони і звідки /"Померлі душечки. Записки одчайдушного"./.

Помітне місце у творчості Спиридона Черкасенка займала тема шахтарської праці. В селищі Лідіївка на Донбасі, де він працював учителем у школі, познайомився з простими шахтарями, праця яких була надзвичайно важка і небезпечна. Оповідання Черкасенка розповідають переважно про шахтарське життя і показують, що його він добре знав і вмів вибрати типові постаті.



Крижанівський

Степан Андрійович

Степан Андрійович народився 8 січня 1911 року в м. Новий Буг Миколаївської обл. Після закінчення семирічки (1925) навчався в Одеській торгівельно-промисловій профшколі.

У 1928 закінчив Одеську професійну школу. Цього ж року дебютував у одеському журналі «Блиски». Продовжив навчання в Харківському інституті професійної освіти (закінчив 1933). Навчався в аспірантурі при Харківському університеті, по її закінченні (1940) переїхав до Києва, почав працювати в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (нині Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України). На початку Великої вітчизняної війни 1941—1945 був мобілізований, брав участь у бойових діях, закінчив війну майором.

Із перших днів війни до листопада 1943 року С. Крижанівський — кореспондент армійської газети «Знамя Родины». Після закінчення війни протягом 47 років працював у Інституті літератури Академії наук УРСР — старшим науковим співробітником, із 1949 р. упродовж 24 років — завідувачем відділу української радянської літератури, наступних 3 роки — завідувачем сектора, а ще 12 років — професором-консультантом.

Член літературної організації «Молодняк». Переклав твори О. Пушкіна, Я. Купала, M. Нєкрасова, М. Ґорького, В. Маяковського, Пятруся Бровки. Автор збірок віршів «Енергія» (1930), «Країна майстрів» (1932), «Південь» (1937), «Виднокруг» (1980). Один з авторів «Історії української літератури» у 2-х томах (1954—1957).

Створив низку праць з питань теорії та історії літератури. Автор спогадів про письменників «розстріляного Відродження» Майка Йогансена та Валер'яна Поліщука. Сам Крижанівський позиціонується як представник «херсонської групи» поетів (автор відомого віршу «Два Херсони»). На деякі його вірші композитори П. Козицький, П. Майборода та С. Д. Козак створили пісні. Був також редактором та упорядником збірників поезій і літературно-критичних праць.



Біографія

В 1969 р. з відзнакою закінчив Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова. Тривалий час перебував на журналістській роботі. Член Національної спілки письменників України (НСПУ) та Національної Спілки журналістів. Автор понад 60 книжок та понад тисячі публікацій в періодиці. В 1990—2002 роках очолював Одеську організацію Спілки письменників; член Правління НСПУ та член Національної Ради Конгресу української інтелігенції, Віце-президент української Асоціації письменників, президент Аркадійського літературного клубу та головний редактор альманаху «Аркадійський клуб». Академік міжнародної Академії наук, освіти, промисловості та мистецтв (при ЮНЕСКО, США). Твори його перекладались п'ятнадцятьма мовами світу.

Постійно виступає в пресі як письменник, публіцист та науковець. Участь українських козаків на чолі з І.Сірком у Тридцятилітній (1618—1648) війні на боці Франції відображено в його романах «На вістрі меча», «Французький похід», «Вогнища Фламандії» та «Шлях воїна». Його перу належить унікальна двотомна монографія «Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV—XIX століть», в якій вміщено есе про 205-0х гетьманів, кошових отаманів та полководців козацьких військ. За цю працю він першим удостоєний Міжнародної літературної премії Українського козацтва «Лицарське перо». Він також лауреат міжнародних премій ім. О.Дюма, ім. І.Мазепи, премій ім. І.Буніна, ім. М.Трублаїні, ім. Е.Багрицького, Аркадійської літературної премії. В 2002 р., за видатний внесок у розвиток вітчизняної і світової культури, Б.Сушинський відзначений Американським Біографічним інститутом Золотою Американською Медаллю Честі. Нині він — офіційний Радник цього Інституту.

Ще в радянські часи Б.Сушинський активно виступав у пресі на захист української мови та культури, за відродження українського козацтва. Він перший, або один із перших, виступив у республіканській пресі («Літературна Україна», «Радянська Україна», журнал «Прапор» та ін.) з аргументованими, рішучими статтями проти будівництва згубної для українських степів Дунай-Дніпровської зрошувальної системи; Березівського хімічного комплексу; за врятування Дністра та на захист української популяції білих лелек. Його публікації мали значний громадський резонанс. Він був відзначений премією ім. Аверіна (журналу «Прапор») за публіцистику.

На початку 2000 року побачила світ його книга «Лицарі приморського степу. Історія Чорноморського козацтва XVIII-ХХ століть». Він створив першу у світі повну «Історію Чорноморського козацтва» та є автором книжок «Українське Чорноморське Подунай-Гуляйпільське козацтво», «Історія Чорноморсько-Дністровського та Всеукраїнського реєстрового козацтв», підготував до друку унікальну працю «Всесвітня козацька енциклопедія». З його ініціативи побачило перше в Незалежній Україні видання вибраних творів класика українського гумору Степана Олійника, в якому він виступив як упорядник, редактор та автор аналітичного вступного слова. Він же став автором великої науково-дослідницької праці про життя і творчість цього видатного гумориста: «Степан Олійник: поет на тлі епохи». За благодійницьку діяльність на ниві культури, він відзначений Національною Спілкою письменників України «Медаллю Степана Олійника. За благодійність».

Наприкінці 2002 року вийшов друком його політично-кримінальний роман «Хрещений батько Криму» — з життя сучасної України (премія І.Буніна). Цього ж року за психологічний роман «Три дні в Парижі з коханою жінкою» він був відзначений всеукраїнською премією «Гілка золотого каштану». Він також автор публіцистичних книжок «Генерал Власов — отверженный и проклятый», «штаб переворота — гостиница Москва». Широкого розголосу набула його публіцистична праця «Шлях України: нація і національна ідея», що на початку 2004 року з'явилася у львівському видавництві «Добра справа».

Перу Богдана Сушинського належить збірка історико-філософських поезій «Чорний гонець» та низка прозових творів для дітей, зокрема, повість «Танець степового коня» (премія ім. М.Трублаїні за кращий твір для дітей), «Острів забуття і покаяння», «Візьми мене з собою, „Магеллане“, „Зоряний берег“, „Ріка далеких мандрів“… В його упорядкуванні з'явилася антологія-довідник „Письменники Одещини на межі тисячоліть“.

З його ініціативи в Одесі споруджено пам'ятник отаману Чорноморського козацтва Антону Головатому (одному із засновників Чорноморського та Кубанського козацтв). Він задумав і здійснив в 1999 році перенесення праху гетьмана Мазепи з румунського міста Галаца — в Україну, до Батурина. Тоді ж, під час урочистостей в Батурині, за визначні заслуги в вивченні і пропаганді історії українського козацтва, було присвоєне звання полковника Українського козацтва та призначено наказним отаманом Українського козацтва з питань ідеології. Історія поховання гетьмана та перенесення його праху знайшли своє відображення в романі-есе „Гетьман Мазепа: повернення до Батурина“. Б.Сушинський був ініціатором заснування в Батурині Алеї Гетьманів, на стелі якої висічено його слова: „У діяннях гетьманів — історія, слава і державна велич України“. Йому також належить роман-есе „Гетьман Виговський: погляд з XXI століття“ та історія (XVII—XXI ст.) монастиря Скит Манявський — „Слово про Скит Манявський“, з перекладом літопису поч.. XVII ст.

Богдан Сушинський активний учасник відродження українського козацтва. Свого часу був Головним отаманом Чорноморського Подунай-Гуляйпільського та Верховним отаманом Чорноморського козацтва. Він — засновник і перший Верховний отаман Чорноморсько-Дністровського козацтва, де обраний зараз довічним Почесним Верховним отаманом. Має козацько-військове звання „генерал козацтва“.

Богдан Сушинський є одним із засновників першого в Україні Міжнародного лицарського Ордену Архистратига Михаїла, членом Магістрату та Капітулу цього Ордену. Його перу належить перша в світі „Всесвітня історія лицарства“, презентація якої відбулася в 2001 році, в Ароні (Італія) і за яку, та за внесок у пропаганду і розвиток європейського лицарства, він відзначений медаллю „Св. Амброзія“, а також нагороджений Хрестом Дружби германського лицарського Ордену Святого Костянтина. В листопаді того ж року, під час Великої Прощі до Ватикану, здійсненої українськими віруючими, та представниками громадськості, у відповідь на візит Папи Римського в Україну, книгу Богдана Сушинського „Всесвітня історія лицарства“ було офіційно вручено Папі Римському Іоанну Павлу II.

Перу академіка Б.Сушинського належить також монографія „Історія українського лицарства“, яка, за всеукраїнським рейтинговим опитуванням, увійшла до десятки кращих історичних видань в Україні 2002 року.

Б.Сушинський здійснив прозовий переклад „Велесової книги“ і разом з ґрунтовним аналізом історії її з'явлення та автентичності опублікував в книзі:



Сушинський Б. І. Велесова книга предків. „Велесова книга“ волхва Хоруги у перекладі та літературній інтерпретації Богдана Сушинського». Київ-Одеса, 2004, — 256 с.: з іл.

 

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Черкасенко Спиридон Феодосійович iconГеоргій Феодосійович Вороний (1868-1908)
Хіх-хх століть, Г. Ф. Вороний за своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких! Вони дали поштовх для розвитку...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка