Чернігівська обласна державна адміністрація



Сторінка1/3
Дата конвертації20.01.2018
Розмір371 Kb.
  1   2   3




Чернігівська обласна державна адміністрація
УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ
чЕРНІГІВСЬКИЙ Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій




МАТЕРІАЛИ

до громадських читань
В’ячеслав Чорновіл і Чернігівщина:

до 70-річчя від дня народження борця за незалежність України, визначного політичного і державного діяча


Чернігів

2007


Матеріали до громадських читань «В’ячеслав Чорновіл і Чернігівщина: до 70-річчя від дня народження борця за незалежність України, визначного політичного і державного діяча» : Навчальний збірник. / Чернігівська облдержадміністрація, упр. з питань внутр. політики та зв’язків з громадськістю; Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місц. самоврядування, держ. п-в, установ і орг. Уклад.: С.В.Бутко, Ю.В.Музика, М.В.Фесенко : Чернігів : ЦППК, 2007. – 27 с.
Рекомендовано до видання навчально-методичною радою Чернігівського Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, протокол № 4 від 17 жовтня 2007 р.


Укладачі:

Музика Юрій Володимирович – заступник начальника управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Чернігівської обласної державної адміністрації, магістр державного управління;

Бутко Сергій Володимирович – начальник навчально-методичного відділу Центру;

Фесенко Марина Василівна – оператор електронно-обчислювальних машин сектору інформаційно-комп’ютерного забезпечення навчально-організаційного відділу Центру.

Рецензенти:

Молочко Надія Олександрівна – начальник управління з питань внутрішньої політики Чернігівської обласної державної адміністрації;

Бойко Володимир Миколайович – директор Центру, кандидат історичних наук.


Навчальний збірник призначений для заступників голів райдержадміністрацій, заступників міських голів міст обласного значення з гуманітарних питань, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які навчаються за професійною програмою підвищення кваліфікації, викладачів Центру, засобів масової інформації і учасників громадських читань «В’ячеслав Чорновіл і Чернігівщина: до 70-річчя від дня народження борця за незалежність України, визначного політичного і державного діяча». Він підготовлений відповідно до Обласного плану заходів з відзначення 70-річчя від дня народження борця за незалежність України, одного з лідерів українського правозахисного руху, визначного політичного і державного діяча, Героя України В’ячеслава Чорновола, затвердженого заступником голови, керівником апарату Чернігівської обласної державної адміністрації В.В.Приходьком 5 грудня 2007 р. Збірник містить матеріали, які висвітлюють життєвий шлях і діяльність В’ячеслава Чорновола, зокрема на Чернігівщині.


© Управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Чернігівської обласної державної адміністрації; Чернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, 2007


ЗМІСТ




Фото останнього приїзду

В. Чорновола до Чернігова………………………………………………..4





В’ячеслав Максимович Чорновіл:

Коротка біографічна довідка………………………………………………5





Бажан Олег. Провісник духовної свободи……………………………10


В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ І ЧЕРНІГІВЩИНА:

спогади учасників боротьби за незалежність України та розбудову Української держави




Сарана Валерій…………………………………………………………..17



Котенко Олександр……………………………………………………...20



Галковська Надія………………………………………………………...20



Осадців Іван………………………………………………………………21



Соломаха Сергій…………………………………………………………23



Савенок Владислав……………………………………………………..24



Глухенький Андрій………………………………………………………24


ДОДАТКИ




Указ Президента України

«Про відзначення 70-річчя

від дня народження В’ячеслава Чорновола»

від 31 серпня 2007 р. № 801……………………………………………..26





Указ Президента України

«Про присвоєння звання Герой України»

від 21 серпня 2000 р. № 997…………………………………………….27



В’ячеслав Чорновіл — останній раз у Чернігові


Він не став Президентом України. Але став її національним героєм – посмертно. Його вбили в русі – у дорозі, на шляху до тієї іншої України, за яку він заплатив здоров’ям та життям.




23 лютого 1999 року В. Чорновіл у Чернігові на обласній конференції Народного руху України. На фото: (зліва направо) Олексій Пій, член Руху (прізвище не з’ясоване), Віктор Лабазов, Челенко, В’ячеслав Чорновіл, Володимир Максимонько, Володимир Опришко.

Знімок зроблено на Красній площі біля будинку обласного товариства «Знання» (тепер Апеляційний суд Чернігівської області)

В’ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ ЧОРНОВІЛ

Коротка біографічна довідка
ЧОРНОВІЛ В’ячеслав Максимович (24 грудня 1937 с. Єрки, Черкаської області – 25 березня 1999 р., Бориспіль, Київської області) – літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, борець за незалежність України, один з лідерів українського правозахисного руху, визначний політичний і державний діяч, Герой України.
Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області (сучасна Черкаська область).

У радянські часи сім’я Чорновола зазнала переслідувань. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув'язнення.

В’ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року (узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім – у виїзній редакції газети «Київський комсомолець»). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника.

З липня 1960 до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім – старшим редактором передач для молоді.

Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.

У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та ін. В’ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті – 70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, – безробіття, обшуки й допити.

Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року – жорстокіший: 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув’язнених, і брежнєвські холуї змушені були на це зважати. Отож, дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям.

За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув’язнення.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові.

1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він – його організатор, редактор і видавець. Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову – попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання. Це знову суд над журналістом, суд над Словом: Мордовія, Якутія, Чаппанда, боротьба за статус політв’язня, підпільна публіцистика й новий, ще потужніший виток спротиву.

Відбував термін у мордовських таборах для політв’язнів ЖХ-385/17 А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашево). В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодовок, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). «Зеківський генерал» – так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец. Разом з Борисом Пенсоном Вячеслав Чорновіл написав книгу «Хроніка таборових буднів» (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі «Сучасність».

На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах (1977 – 1978) під назвою «Тільки один рік». Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти. 1978 року прийнятий до міжнародного Пен-клубу. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української гельсінської групи.

У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично – за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денну голодовку протесту. В останньому слові на суді В’ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.

У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.

Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років.

11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів Української гельсінської спілки», яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. В’ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу – написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом.


ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Від часу створення (8–10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) – член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 – співголова, а з грудня 1992 року – голова НРУ. Ось як про цей час згадував сам В’ячеслав Чорновіл: «Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час «розвалу імперії», так званої перебудови. Він закликав низи до дії, а серед інтелігенції, колишніх політв’язнів, політичних діячів виявилися люди, які вирішили очолити цей рух. Я пригадую, як 17 вересня 1989 року ми вивели на вулиці Львова 200–250 тис. осіб. Це була природна потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалася в країні: ішло розвалення комуністичної системи, дуже активізувалися народні маси, і це треба було оформити. Перша спроба створити у Львові «Демократичний фронт сприяння перебудові» була літом 1988 року, але нас тоді розігнали собаками й ОМОНом. Наприкінці 1988 року, зайнявши національно-патріотичні позиції, нашу ідею підтримала більшість членів Спілки письменників України. Завдяки цьому нам легше було захищатися від свавілля влади. Ми змогли виголосити програмні положення НРУ. Почалося інтенсивне зростання організацій Народного Руху в областях. У вересні 1989 року відбулися установчі збори НРУ. 1993 року НРУ був перереєстрований на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, ми не могли брати участь у виборах».

У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради – Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року – голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %).

У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 року – на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань – 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час/Time» (з січня 1995 до травня 1998) і «Час» (з жовтня 1998 до березня 1999).


ТРАГІЧНА ГИБЕЛЬ
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе. В. Чорновіл і його водій загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ був госпіталізований з важкими травмами. Пізніше внаслідок серцевого нападу помер водій «КамАЗу».

Соратники В.Чорновола вважають його загибель політичним убивством.

На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища.
НАГОРОДИ ТА ПРЕМІЇ


  • Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

  • Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) у галузі журналістики й публіцистики (у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські) – за збірку «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі.

  • Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997).

  • Присвоєно звання Герой України – (2000) (посмертно).

http://64.233.183.104/search?q=cache:_WMkcHtiTQ8J:uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB_%D0%92%27%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87+%D0%92%27%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2+%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB&hl=ru&ct=clnk&cd=1&gl=ua


Олег БАЖАН

старший науковий співробітник

Інституту історії України

Національної академії наук України,

доцент Національного університету

«Києво-Могилянська академія»,

кандидат історичних наук
ПРОВІСНИК ДУХОВНОЇ СВОБОДИ

Опозиційна особистість
Рік 1967 … Могутня радянська імперія, з притаманною їй помпезністю, відзначала 50-річчя жовтневого перевороту, з легкої руки кремлівських ідеологів названого Великою Жовтневою революцією. Шпальти партійної преси буквально рясніли безкінечними рапортами, парадними репортажами з місць про рейдові перемоги окремих колективів, творчі здобутки науковців і митців, громіздкими теоретичними статтями про переваги соціалістичного способу життя. Впевнитись в поступальному розвитку радянської держави, справжньому тріумфі демократії, повному і остаточному вирішенню національного питання у великій багатонаціональній державі мали і численні зарубіжні делегації, яким за будь-яку ціну намагалися подати вміло сервіроване бажане за дійсне.

Саме на тлі цих урочистих маршів і побачила світ книга тридцятирічного журналіста В’ячеслава Чорновола. ЇЇ автор аж ніяк не скидався на одвічного ворога всевладної системи. Біографія літератора була схожа на біографію сотень його ровесників, які піднімали з повоєнних руїн українські міста і села, освоювали цілину, зводили промислові гіганти.

Народився В’ячеслав Чорновіл в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області. Його батько, один з перших комсомольців села активно проводив курс Комуністичної партії на колективізацію, а пізніше, отримавши освіту, став учителем, директором сільської школи, відмінником народної освіти України. Такими же бездоганними,з точки зору системи, були і перші кроки самого В.Чорновола. У школі – голова ради піонерської дружини, секретар комсомольської організації, випускник-медаліст. Під час навчання у Київському університеті у складі ударних будівельних загонів він брав участь у спорудженні промислових об’єктів Донбасу.

Після закінчення вищого учбового закладу В. Чорновіл отримав призначення на Львівську телевізійну студію, де крім основної роботи виконував обов’язки секретаря комсомольської організації студії, члена районного і Львівського обласного комітетів ЛКСМУ.

В 1963-1965 рр. здібний журналіст і перспективний організатор молоді працював штатним секретарем комітету комсомолу головного управління Київської ГЕС, а згодом був висунутий на посаду завідувача відділу комсомольської газети. Отже, шлях для просування по службовій драбині був Чорноволу відкритим…Однак, попри всю логіку подій він обрав для себе іншу дорогу, сповнену численних життєвих негараздів, немислимо тяжких випробувань.

Визначальну роль у формуванні світогляду В. Чорновола, як і багатьох інших шістдесятників, відіграв ХХ з’їзд КПРС. «Сувора правда партійного з’їзду, – говорив він на слідстві в 1972 р., – багато чому навчила: насамперед, нічого не брати на віру, до всього доходити своїм розумом, бути громадянином, а не обивателем, відчувати власну відповідальність за загальні справи».

Очевидно, що саме відчуття власної відповідальності, особиста небайдужість поставили В. Чорновола в ряди тих, хто став на перепоні новій хвилі неосталінізму, здатний поглинути, звести нанівець слабкі і невизначені демократичні тенденції другої половини 1950-х – початку 1960-х років.

У вересні 1965 року В. Чорновіл серед інших представників української інтелігенції активно протестує проти переслідування інакодумців, а в 1966 році береться за перо, щоб висловити свій погляд на ті негативні процеси, які стверджувались в Україні. Так народилася праця «Правосуддя чи рецидиви терору?», в якій він намагався розкрити зловісний механізм політичних репресій другої половини1960-х років, показати аморальність правоохоронних органів, зорієнтованих лише на виконання соціального замовлення, розповісти про долю своїх товаришів, які за свої непересічні погляди опинилися у в’язницях і виправно-трудових таборах. В книзі наводилось чимало різноманітних документів – петицій, уривків зі стенограм судових засідань, що й сьогодні робить її цінним джерелом для дослідження українського національного руху останніх чотирьох десятиліть.

Рукопис книги «Правосуддя чи рецидиви терору?», підготовлений протягом перших місяців 1966 р., був офіційно надісланий першому секретарю ЦК КПУ П. Шелесту, голові КДБ при РМ УРСР В. Нікітченку, прокурору УРСР Ф. Глуху, голові Верховного Суду В. Зайчуку та іншим високопосадовцям. Дещо пізніше російський переклад праці, здійснений в Інституті мовознавства з ініціативи З. Франко, був надісланий до ЦК КПРС, розповсюджений серед московських правозахисників. Одночасно з цим, праця була переплавлена за кордон і під назвою «Я нічого у Вас не прошу», видрукована в часописі «Новий шлях», а в 1968 р. вона вийшла окремим виданням в Торонто (Канада).

Як з’ясувалося, це був лише перший удар по іміджу радянської системи, нанесений Чорноволом. Другим, не менш влучним і сильним, стала його книга «Лихо з розуму (портрети двадцяти «злочинців»)», написана і упорядкована на документальних матеріалах.

Читаючи її, кожний допитливий і небайдужий міг переконатися, що радянські владні структури переслідують аж ніяк не купку нікому не потрібних відщепенців, а кидають за грати тих, кого по праву можна віднести до еліти української нації: автор неповторних живописних полотен Панас Заливаха, повновладний володар слова Михайло Осадчий, упорядник рим української мови, перекладач Шекспіра і Байрона Святослав Караванський, один з організаторів Київської капели бандуристів Ярослав Геврич, літературознавець і мистецтвознавець Богдан Горинь, талановитий психолог-експериментатор Михайло Горинь та інші постають перед читачем через призму їх багатогранної творчості, подвижницької громадської діяльності.

Кожний рядок, кожний абзац, кожний документ з поданих на сторінках книги – це гнівне звинувачення тим, хто, отримавши партійно-державні індульгенції, роками знекровлював Україну, чинив на її землі безжалісний і неправедний суд. Чого, наприклад, вартий опублікований лист дружини Святослава Караванського, Ніни Строкатової, начальнику табору Королькову, першому секретареві ЦК КПРС Л. Брежнєву, редакції газети «Юманіте» від 26 грудня 1966 р., в якому вона просила розстріляти свого чоловіка, щоб припинити його багаторічні муки, а також розв’язати таким чином безперервні конфлікти між ним і адміністрацією колонії.

Книга «Лихо з розуму» широко розповсюджувалась як за кордоном, так і в Україні, передавалась в ефір західними радіостанціями, передруковувалась в періодичних закордонних виданнях. Ознайомившись з нею, можна було скласти власну думку про «демократичний характер» першої в світі соціалістичної держави.

Важливу обставину підкреслив вже в наші дні один з керівників Львівського «Меморіалу» Євген Гринів, яки писав, що значення появи книги В. Чорновола не обмежується тільки впливом на українську діаспору та широкі кола громадськості Канади, США, Франції. Вона дуже багато важила для молодшого покоління бунтарів у контексті їх становлення як борців за волю України.

Гострою полемічністю відзначалася й інша публіцистична праця В. Чорновола «Як і що обстоює Богдан Стенчук», написана у відповідь невідомому критику роботи І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Викладені в ній документи за загальною думкою, були вагоміші за ті, що подавалися у колективній праці, виготовленій на ідеологічній кухні ЦК Компартії України... Отже, своїми публіцистичними працями, написаними в 1960-1970- х роках, В Чорновіл увійшов помітною постаттю в історію політичної думки згаданого періоду, служив її подальшому розвитку, сприяв виробленню системи нових гуманістичних цінностей.

З іменем В. Чорновола пов’язане також широке розповсюдження публіцистичного доробку одного з найбільш відомих українських дисидентів, політв’язня Валентина Мороза. В червні-липні 1967 р. він надіслав Голові Президії Верховної Ради УРСР Д. Коротченку статтю В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Берія» в якій червоною ниткою проходить думка про те, що зловісна імперія Берії – імперія насильства і терору – не лише не перестала існувати, а й стала ще могутнішою і впливовішою.

Справа В. Чорновола слухалася 15 листопада 1967 р. у Львівському обласному суді. З вуст представників радянської Феміди лунали звинувачення в націоналізмі, у розповсюдженні наклепницьких вигадок. Написання книги «Лихо з розуму», розповсюдження публіцистичного твору В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Берія» коштувала Чорноволу трьох років позбавлення волі. Оцінюючи згаданий судовий вирок, І. Дзюба, І. Світличний, Л. Костенко в листі до вищих посадових осіб республіки, окремих депутатів Верховної Ради УРСР відзначали, що він: « … перебуває в разючій невідповідності до матеріалів слідства і звинувачення скидається на особисту помсту, розправу наділених владою осіб над людиною, що по-іншому думає і насмілюється критикувати дії окремих представників радянських установ тобто здійснює своє конституційне право».



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація
Ернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,...
Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація
Ернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,...
Чернігівська обласна державна адміністрація iconУкраїна чернігівська обласна державна адміністрація департамент економічного розвитку
Департамент економічного розвитку облдержадміністрації повідомляє про конкурс талантів видавництва
Чернігівська обласна державна адміністрація iconУкраїн а донецька обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Чернігівська обласна державна адміністрація iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка