Чернігівська обласна державна адміністрація



Сторінка2/3
Дата конвертації20.01.2018
Розмір371 Kb.
1   2   3

Засновник «Українського вісника»
Про оприлюднення позацензурної літератури, заяв, петицій, листів в умовах жорсткої політичної цензури не могло бути ніякої мови. В. Чорновіл, як і інші учасники дисидентського руху в Україні, чітко усвідомлювали, що єдиним каналом їх розповсюдження в 1960-1980-х роках залишався самвидав – непідконтрольний засіб поширення об’єктивної інформації. Якщо в 1960-х років засобами самвидаву поширювались окремі літературні твори, публіцистичні праці, документи правозахисного руху. то вже на початку 1970-х років цілком резонно постало на порядок денний питання про публікацію періодичних позацензурних видань, присвячених широкому колу наявних в Україні проблем. Так в 1969 р народилася. і стала реалізовуватися ідея підготовки «Українського вісника», яка об’єднала навколо себе певне коло українських інакодумців. Ініціатор випуску «Українського вісника» В’ячеслав Максимович згодом зауважував, що праця українських правозахисників була аж ніяк не наслідування московської «Хроники текущих событий» або інших аналогічних видань, а виходила безпосередньо з українського досвіду, місцевих можливостей і завдань.

У підготовці та розповсюдженні 1-5 чисел «Українського вісника» під редакцією В. Чорновола найактивнішу участь брали М. Косів, Я. Кендзьор, О. Антонів, Я. Шашкевич, В. Мороз та інші. Як твердить історик Г.Касьянов, «Український вісник» мав розгалужену мережу кореспондентів у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Рівному, Одесі, Черкасах.

Аналізуючи тематику «Українського вісника», слід відзначити її різнобічність. Так часопис друкував на своїх сторінках і літературні твори, і полемічні нариси, і хроніку українського правозахисного руху.

Цікаво, що на титульній сторінці «Українського вісника» було вміщено застереження «легальне позацензурне видання». Над цим не раз кепкував С. Хмара, який з іронією запитував: «Цікаво, де б опинився редактор «легального видання», якби КДБ знав хто і де його укладає?».

На жаль, ці питання для КДБ не довго залишались без відповіді. В 1972  р. головного редактора «Українського вісника» В. Чорновола було заарештовано Вже без нього 5-е число журналу підготували і розповсюдили Михайло Косів та Ярослав Кендзьор. Однак пізніше, з метою конспірації, й вони були змушені припинити видання часопису.

Незважаючи на виняткові складнощі, видання «Українського вісника» стало в політичному житті України подією надзвичайної ваги. Внаслідок проведеної В.Чорноволом та його побратимами роботи по боротьбі з радянським режимом виник центр руху, його структурна база, місце обміну думками. До того ж поява періодичного друкованого органу засвідчила вихід українського національного руху на новий організаційний рівень.


Біля витоків Української Гельсінської Групи
Нелегальне становище в якому діяли націонал-комуністичні, націоналістичні, загальнодемократичні організації та групи в 1960-х роках, значно обмежувало їх можливості, звужувало контакти з зарубіжними засобами масової інформації, міжнародними правозахисними організаціями, перешкоджало активно і цілеспрямовано впливати на громадську думку. Тому вже на початку 1970- х років постало питання про створення таких організацій і груп, які б легально діяли в рамках радянського законодавства та міжнародного права. Однією з перших таких організацій став «Громадський комітет на захист Ніни Строкатової». Вже сама історія його створення заслуговує на пильну увагу дослідників. Подібна зацікавленість пояснюється тим, що ряд правозахисників не без підстав вважав «Комітет» предтечею Української Гельсінської групи.

Аналізуючи обставини створення «Комітету» можна твердити, що виник він стихійно хоча і був обумовлений усією попередньою діяльністю українських правозахисників. Після арешту в Одесі у грудні 1971 р. Ніни Строкатової її однодумці вирішили розпочати петиційну кампанію на її захист. Причому, здійснювати її не поодинці, а спільними зусиллями, скоординовано і цілеспрямовано. Так з’явився «Громадський комітет на захист Ніни Строкатової», декларацію про заснування якого 21 грудня 1971 підписали В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Ірина Стасів-Калинець, Петро Якір.

На жаль, як зазначав В. Чорновіл, який разом з І. Стасів-Калинець стояли біля витоків «Комітету», останній фактично не встиг розгорнути ніяких дій через арешт частини його учасників. Разом з тим, вже сам досвід створення легальної правозахисної організації мав своє позитивне значення. По-перше, він переконав в можливості і доцільності об’єднання зусиль найбільш активної групи правозахисників; по-друге, проклав шлях до створення такої правозахисної організації, яка б опікувалася долею не окремого політв’язня, а й взяла на себе координацію усього правозахисного руху.

Нові спроби створення легальної української правозахисної організації спостерігаються в середині 1970-х років і спираються на ті реалії, які склалися на той час у внутрішній і зовнішній політиці СРСР. Приєднання Радянського Союзу до ряду міжнародних пактів, підписання Гельсінської угоди створили правову базу для діяльності різних правозахисних організацій, служили основою для розгортання гельсінського руху, наріжним каменем якого стала боротьба за досягнення політичних, економічних, соціальних, національних, релігійних прав людини.

Сьогодні важко відтворити з абсолютною точністю кому конкретно належала ідея створення Української Громадської Групи сприяння Гельсінських угод, але можна переконливо твердити, що вона активно обговорювалась в середовищі українських правозахисників. Незважаючи на протидію владних структур, правоохоронних органів, загрозу чергового терміну ув’язнення (у квітні 1980 р. КДБ сфабрикував проти В. Чорновола нову кримінальну справу) в умовах заслання В’ячеслав Чорновіл у травні 1979 р. зумів долучився до учасників гельсінського руху в Україні.
Будівничий української державності
Події, які відбувалися в Українській РСР наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ ст. пришвидшили становлення нової незалежної держави. Серед когорти патріотів, які прагнули вирвати Україну з полону так званої «радянської імперії» визначне місце належить і В’ячеславу Максимовичу. В часи «горбачовської перебудови» в республіці спостерігалися складні суспільно-політичні зрушення, що супроводжувалися появою руху на підтримку реформ Генсека КПРС, виникненням неформальних груп та організацій. Влітку 1987 р. відновила діяльність репресована Українська Гельсінська Група. Головну роль в її відродженні відіграли дисиденти, які першими повернулися з таборів – В. Чорновіл, брати Горині та ін. Одночасно В. Чорновіл переймався проблемами відновлення на легальних підставах свого дітища – «Українського вісника», який став першим опозиційним друкованим органом в Україні. У серпні 1987 р. побачив світ відкритий лист В. Чорновола до Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, в якому викладалися основні програмні вимоги відновленої правозахисної організації. Автор переконував керівництво КПРС у необхідності виробленого нового курсу національної політики. Зокрема, Чорновіл виступав за розширення прав союзних республік, повернення національним мовам у повному обсязі державних прав, закликав до ліквідації «білих плям» вітчизняної історії і реабілітації ОУН, УПА, жертв сталінських і брежнєвських репресій, протестував проти політики русифікації України.

«Відкритий лист», на думку історика діаспори А. Камінського, «треба вважати програмним документом не лише самих гельсінців, а й широкої суспільної динаміки, яка була виразником української політики того часу».

У вересні 1989 р. В. Чорновіл серед 1109 делегатів, які брали участь в установчому з’їзді Руху. Разом з колишніми політв’язнями Л. Лук’яненком, М. Горинем, С. Хмарою, В. Чорновіл представляв радикальну течію Руху, яка наполягала на виході України зі складу СРСР, на утвердженні в суспільстві повноцінного плюралізму.

Переростанню «перебудови» у «антикомуністичну революцію» в період з квітня 1990 – по квітень 1992 р. В. Чорновіл сприяв на посаді голови Львівської обласної ради та облвиконкому. Зміст, отримані результати та суспільна значущість глибинних зрушень, що відбувались за безпосередньої участі В. Чорновола у самому «серці Галичини» можуть бути віднесені до справді революційних. Йдеться про створення всіх необхідних передумов для прискорення і завершення процесу формування сучасної української політичної нації, а також докорінну зміну системи влади в регіоні.

Будучи одним з лідерів радикального крила частини Верховної Ради – Народної Ради В. Чорновіл сприяв прийняттю Декларації про державний суверенітет України, проголошенню 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України. Перебуваючи з квітня 1992 р. до березня 1999 р.(25 березня 1999 р. загинув в автокатастрофі) на постійній роботі в парламенті України, очолюючи депутатську фракцію НРУ, В. Чорновіл всіляко намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвитку, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні статусу суб’єкта міжнародного товариства.


В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ І ЧЕРНІГІВЩИНА:

СПОГАДИ УЧАСНИКІВ БОРОТЬБИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

ТА РОЗБУДОВУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ


Валерій САРАНА

заступник начальника управління культури і туризму

Чернігівської обласної державної адміністрації,

довірена особа кандидата в Президенти України

у Чернігівській області В’ячеслава Чорновола (1991 р.),

керівник апарату фракції НРУ у Верховній Раді України

(лютий – травень 1997 р.)
Про В.М.Чорновола я чув і трішки знав вже з середини 70-х років минулого століття, бо слухав передачі «з-за бугра», де час від часу звучало прізвище В’ячеслава Чорновола. З кінця 80-х – початку 90-х років він був вже добре відомий Україні, як один з організаторів політичної боротьби за незалежність України на теренах Львівщини.

Вперше побачив його на I з’їзді Народного руху України за перебудову, коли у вестибулі будинку культури Київського політехнічного інституту, де проходив форум, пронеслось: «Чорновіл, Чорновіл!». Делегати щільним колом оточили худенького, невисокого на зріст чоловіка з досить довгим волоссям і вусами, який активно жестикулюючи відповідав на питання присутніх.

Наше особисте знайомство відбулося дещо пізніше у Львові, куди я приїхав у справах Чернігівської крайової організації РУХу. Нас познайомив з В’ячеславом Чорноволом, щойно обраним головою Львівської обласної ради, Михайло Бойчишин (мій друг, нині, на жаль, покійний, який на той час був одним із лідерів Львівського РУХу, і після перших демократичних виборів був обраний головою Шевченківської районної ради міста Львова). Я зараз не пам’ятаю деталі тієї нашої розмови, бо пройшло багато часу, але в основному розмова точилася навколо політичної ситуації на Чернігівщині, та розбудови організаційних структур РУХу.

У подальшому у мене було ще декілька зустрічей з В.Чорноволом. Добре запам’яталось спілкування з В. Чорноволом, коли він їздив Чернігівщиною з агітаційної програмою під час виборів Першого Президента України. У ході виборчої компанії В. Чорновіл об’їздив всі області України. Я був довіреною особою кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області.

Крайова організація НРУ організувала Чорноволу ряд зустрічей в містах і селах області. Моїм обов’язком було представлення кандидата, ознайомлення з його біографією та головування під час спілкування з виборцями. Виступи В. Чорновола були динамічні, сповнені енергії та логічно вибудовані і нікого не залишали байдужими. Та найчастіше, практично з ранку до вечора, спілкувався з Чорноволом, коли у період з лютого 1997 по травень 1997 р. очолював апарат фракції НРУ у Верховній Раді України У цей час ми готували документи для плідної роботи фракції: забезпечували депутатів нормативними документами та інформаційно-аналітичними матеріалами, займались підготовкою законопроектів тощо.

Він був людиною надзвичайно динамічною та енергійною. Мабуть, саме завдяки його енергії та організаційним здібностям фракція, не дивлячись на свою порівняно невелику чисельність, була дуже впливовою. Я і нині не перестаю дивуватись, як цей чоловік все встигав: і редагувати газету «Час», і керувати фракцією та партією, і бути в курсі всіх політичних, літературних та мистецьких подій. Глибоко переконаний, що загибель В.Чорновола – величезна втрата для України.




Передвиборча зустріч кандидата на посаду Президента України В.Чорновола з виборцями Чернігова. Присутні довірена особа кандидата в Президенти України М. Бойчишин і довірена особа кандидата в Президенти України у Чернігівській області В.Сарана. Чернігів, Палац культури хіміків, 1991 р.



Виступ В. Чорновола на I з’їзді НРУ: фотокартка з дарчим підписом довіреній особі кандидата в Президенти України В’ячеслава Чорновола у Чернігівській області Валерію Сарані

Олександр КОТЕНКО

учасник боротьби за незалежність

України та розбудову Української держави

На жаль, мені не довелось часто зустрічатись з В’ячеславом Максимовичем особисто. Найбільш часто я спілкувався з ним упродовж 1989 року в Києві. В той час я був представником від Чернігівщини у Комітеті з організації I Всеукраїнського з’їзду НРУ. Ми збиралися здебільшого на приватних квартирах. Завжди на цих зустрічах був присутній В’ячеслав Чорновіл. Моє перше враження: людина дуже енергійна, рухлива. Розмовляв він дуже швидко, але це був не той випадок, коли слова йдуть попереду думок, навпаки – слова часто не встигали «наздоганяти» думки та ідеї В. Чорновола.

То був надзвичайно складний період в історії РУХу, який тільки-но народився, ще не став організаційно на ноги. Тому було дуже важливо якнайшвидше провести I з’їзд НРУ, але комуністична антиукраїнська влада на чолі з В. Щербицьким заборонила надавати приміщення для проведення зібрання. Тоді В’ячеслав Максимович терміново з’їздив до Вільнюсу, де через «Саюдіс» домовився, що I з’їзд Руху пройде у столиці Литви. В той же час велись перемовини з секретарем ЦК КПУ з ідеології Л.М. Кравчуком про надання приміщення у Києві. Влада коливалась і ніяк не могла прийняти остаточне рішення. Тому Чорновіл був готовий ще раз їхати у Вільнюс, щоб узгодити це питання. Він буквально заряджав нас своєю енергією. «З’їзд будь-що треба провести у Києві!» – повторював він.

В’ячеслав Максимович, та й всі ми розуміли важливість проведення такого з’їзду саме в Україні. У в тому, що I з’їзд Народного Руху України успішно пройшов у Києві – у великій мірі заслуга В. Чорновола. Тому що без його енергії та організаторських здібностей підготовити та провести у такий короткий термін цей дуже важливий для долі України з’їзд було б неможливо. Багато він допомагав цінними порадами нам, представникам областей.

З плином часу ті чи інші постаті в історії падають, забуваються або стають великими. Певен, що справжнє значення постаті В.М. Чорновола для історії України, здобуття нею Незалежності в повній мірі буде оцінено нашими нащадками. А зараз ми можемо тільки схилити голови перед всеперемагаючим Духом цієї Людини.
Надія ГАЛКОВСЬКА

депутат Чернігівської

районної ради,

поетеса
Пригадую, які велелюдні були зустрічі у палаці культури Хіміків з В’ячеславом Максимовичем Чорноволом, як чернігівці уважно і зацікавлено слухали його, блискучого оратора. адже він говорив чітко, емоційно і просто, зрозуміло для всіх. Мені приємно згадати особисті зустрічі з В’ячеславом Максимовичем та його дружиною Атеною Пашко, знаною в Україні поетесою. Пам’ятаю, як на партійній вечірці ми обмінювались враженнями про сьогодення, читали свої вірші. Я тоді подарувала панові В’ячеславу свою збірку поезій «Козачка», яку він попросив підписати на згадку.

Маю ще і незабутню фотографію з В’ячеславом Максимовичем у Києві на ІХ Всеукраїнських зборах Руху у грудні 1998 року.

Я ніколи не забуду той скорботний похід у столиці до Байкового цвинтаря

29 березня 1999 року під час похорон нашого лідера, тільки тоді у багатотисячній юрбі і я, і вся Україна збагнули, кого ми втратили, –людину, що палаючим метеором пролетіла крізь нашу історію і залишилася поза часом у вічності і славі.
Іван ОСАДЦІВ

Голова Чернігівської екологічної

асоціації «Зелений світ»

завідувач поліклініки Чернігівського

обласного центру радіаційного захисту.

Вперше із В’ячеславом Чорноволом я зміг познайомитися особисто та поспілкуватися один на один аж на початку 1994 року, напередодні парламентських виборів. Саме тоді «Рух» висунув мене кандидатом у депутати Верховної Ради України і Чорновіл приїхав, щоби у виступі на передвиборному мітингу підтримати мою кандидатуру. Насамперед кинулась у вічі відмінність між Чорноволом - трибуном, парламентарієм і Чорноволом серед своїх, при спілкуванні у вузькому колі. Перший був жорстким трибуном, палким борцем, та що там казати, всі добре пам’ятають! Другий був м’якою, доброзичливою людиною, із якою хотілося спілкуватися. Говорив тихо, із легкою, характерною для нього «хрипункою», іноді тихо покашлював, як він казав, далися взнаки важкі таборові будні політичного в’язня. При спілкуванні відчувалася доброзичливість, прагнення спілкуватися без бар’єру, без зверхності, так характерної для абсолютної більшості людей «увішаних» регаліями та посадами, навіть на порядок нижчими, як були у В’ячеслава Чорновола на той час. Не було повчального, менторського тону в голосі, зверхнього похлопування по плечу тощо.

Наша зустріч відбулася в приміщенні «Руху». Після звичного між людьми вітання ми присіли поруч на стільцях та бесідували наче добрі друзі. Непомітно пройшло більше години. На початку розмови, помітивши моє хвилювання, він доброзичливо всміхнувся в свої вуса та запропонував обійтись без формальностей. Мовляв, автобіографію мою він читав, передвиборну програму також, усну характеристику від «Руху» отримав, але будемо говорити про дві речі: про громадську діяльність в екологічній асоціації «Зелений світ», про професійну діяльність лікаря та про чорнобильські проблеми, що торкаються першого і другого.

Вважаю, читачеві буде цікаво перше, оскільки у своєму баченні діяльності громадських організацій В’ячеслав Чорновіл легко і доступно висловлював думки та погляди про те, що я зараз читаю в чисельних статтях європейських провідних фахівців з питань «громадянського суспільства». Тоді дивними, а зараз ні, для мене видались слова, що із часом роль громадських організацій на місцях все більше зростатиме, що завдання свідомих і добре освічених людей із громадських організацій акумулювати стихійні думки та бажання місцевих мешканців, котрі за буденними клопотами не завжди чітко оформленні. Потім ці «матеріали громадського обговорення» потрібно доводити до влади різних рівнів в письмовій формі, усними зверненнями, через акції і т.п. Адже влада має бути для людей, а чиновники дійсно мають стати слугами народу, вивчати, що хочуть люди, і так ними правити, як ці люди хочуть. Лише тоді буде місцеве самоврядування. Власне це і є та воля, якої ми всі хочемо! Місцева влада має бути зацікавленою в громадських організаціях, адже вони перші соратники влади в попередженні соціальних конфліктів, бо бачать їх ще в зародку і органічно пропонують їх вирішення.

“У людей більша довіра до громадських організацій, як до політичних партій,” ─ казав В’ячеслав Чорновіл. - Бо люди бачать в їх діяльності свої турботи та проблеми, незалежно від їхнього політичного погляду. Хочемо мати стабільну державу, активного небайдужого громадянина, маємо плекати громадські організації та здобувати досвід їхньої діяльності”, ─ завершував він. “Враховуючи сумні наслідки Чорнобиля в Україні, роль громадських організацій екологічного та медичного спрямування у нас важко перебільшити”, ─ сказав на завершення Чорновіл.

Тоді попереду у мене були передвиборні зустрічі, де завжди треба було мати в запасі вдалі та мудрі відповіді і пропозиції. З цієї причини вищенаведене та ще багато різних матеріалів тих часів залишились в моєму записнику, в сімейному архіві та архіві «Зеленого світу»… Коли я читаю думки Чорновола зараз, чесно, не перестаю дивуватись, як далеко бачила ця скромна людина. Гадаю кожен, хто мав нагоду з ним поспілкуватися, може передбачити, як набагато ближче до європейського зразка громадянського суспільства ми би наблизилися, якби історія склалася по іншому і не пішов трагічно із життя цей великий українець.


Сергій СОЛОМАХА,

секретар координаційної ради

Чернігівського міського об’єднання «Сіверяни»,

учасник боротьби за незалежність

України та розбудову Української держави

Відокремлювати особистість В. Чорновола як політика нового неординарного мислення серед інших борців за волю України я почав ще на початку 1989 року, коли прочитав в одному з перших українських самовидань його думки про можливий федеративний устрій України на шляху до незалежності. Саме завдяки В. Чорноволу вперше дізнався, що Чернігівщина – це частина Гетьманщини. В подальшому, вже як член демократичної депутатської групи «Чернігів» в Чернігівській міській раді, постійно використовував, напрацьовані на Галичині, і в першу чергу Львівською обласною радою, яку очолював В.Чорновіл, ідеї та практичні кроки щодо розвитку місцевого самоврядування. Після провалу серпневого путчу саме за ініціативи В. Чорновола група «Чернігів» отримала матеріали (які в Чернігові були знищені) про плани керівництва компартії під час путчу. Завдяки цьому вдалося провести розслідування подій під час смути в Чернігові досить оперативно і всебічно.

Тому приїзд у листопаді 1991 року кандидата в Президенти України В’ячеслава Чорновола депутатською групою «Чернігів» був сприйнятий з піднесенням, бо В. Чорновіл розглядався як єдиний кандидат від демократичних сил, в першу чергу завдяки його діяльності на рівні місцевого самоврядування.

За дорученням групи «Чернігів» разом з головами міської ради та облвиконкому холодного листопадового вечора довелося офіційно зустрічати кандидата в Президенти, голову Львівської обласної ради В’ячеслава Чорновола на Красній площі. У свої неповні 54 роки В. Чорновіл здавався старшим свого віку і занадто втомленим. Після традиційних привітань попросив терміново знайти термос для приготування спеціального гарячого трав’яного настою, бо спілкувався тихо і з якимсь надривом. Свій термос він загубив десь по дорозі до Чернігова, коли фактично втік після зустрічі з виборцями, які не хотіли його відпускати. Проблему з горлом пояснив болячками, що були отримані під час перебування на засланні. Тож без термосу він взагалі буде небоєздатним як кандидат у Президенти під час зустрічі з виборцями. Термос з потрібним настоєм для В. Чорновола довелося діставати мені. Коли, нарешті, дістався до переповненого залу, де відбувалася його зустріч з чернігівцями, побачив В. Чорновола на трибуні, з якої він скрипучим, але повним впевненості голосом переконував чернігівців, що Україна мусить бути і буде незалежною і соборною. Тільки після закінчення виступу мені вдалося передати йому термос. Після промови В. Чорновіл, як завжди, продовжив спілкування з виборцями та відповідав на питання. Але мало хто здогадувався, як важко йому давалися такі зустрічі.

Мені здається, що саме за щирість і відвертість у такому прямому спілкуванні його любили, йому довіряли мільйони українців. Ціною цього була нещадне ставлення до себе. Він жив і боровся для людей. Сьогодні я переконаний, що жертовна державотворча діяльність у 90─ті роки XX ст. коштувала йому один рік за три.
Владислав САВЕНОК

заступник генерального директора по зв‘язках

з громадськістю та пресою державного підприємства

«Чернігівстандартметрологія», журналіст,

учасник боротьби за незалежність України

та розбудову Української держави


Вічне слово В’ячеслава Чорновола.

Рукописи не горять – доволі сумнівна теза. Адже нам хочеться вірити в те, що вони дійсно не горять. А чи пробували ви шукати сьогодні твори В’ячеслава Чорновола? Особливо в Інтернеті. Навряд це вдасться. Хіба що знайти окреме надруковане видання творів, яке вийшло уже після його смерті.

Врешті-решт окремі статті можна знайти на сайті Українського народного руху (http://www.nru.org.ua) та його Полтавської організації. Знов перечитуючи ці статті, я можу наочно довести всім сьогоднішнім шанувальникам і опонентам В’ячеслава Чорновола його майстерність журналіста.

Саме на них, я звернув увагу в кінці 80-х на початку 90-х років, як людина яка прагнула навчитися писати майстерно.

Його динамічний стиль, чітко побудовані речення, влучні порівняння і образи показували мені, журналісту-початківцю, як треба викладати свої думки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація
Ернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,...
Чернігівська обласна державна адміністрація iconЧернігівська обласна державна адміністрація
Ернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,...
Чернігівська обласна державна адміністрація iconУкраїна чернігівська обласна державна адміністрація департамент економічного розвитку
Департамент економічного розвитку облдержадміністрації повідомляє про конкурс талантів видавництва
Чернігівська обласна державна адміністрація iconУкраїн а донецька обласна державна адміністрація

Чернігівська обласна державна адміністрація iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Чернігівська обласна державна адміністрація iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка