Червоне І чорне Частина перша



Сторінка16/40
Дата конвертації20.03.2018
Розмір5.75 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   40

«Дивна річ,— подумав Жюльєн,— чому ці ошатні жінки, якщо вони такі побожні, не моляться перед яким-небудь вуличним вівтарем, якщо це світські дами, та чому вони не зайняли місць у першому ряду, у всіх перед очима, на одному з балконів. Як гарно її облягає сукня! Яка грація!» — I він уповільнив кроки, щоб краще розглядіти їх.

Почувши серед мертвої тиші кроки Жюльєна, жінка, що стояла на колінах у сповідальні, трохи повернула голову. Раптом вона голосно скрикнула і зомліла.

Непритомна, вона похилилась назад, а її подруга, що була поруч неї, кинулась їй на допомогу. I тої ж миті Жульєн побачив плечі і шию зомлілої дами. Йому впали в очі добре знайомі разки прекрасного намиста з великих перлин. Що сталося з Жюльєном, коли він впізнав волосся пані де Реналь Це була вона. А друга дама, що намагалась підтримати їй голову й не дати їй зовсім упасти, була пані Дервіль. Жюльєн, не тямлячи себе, кинувся до них. Падаючи, пані де Реналь могла б потягти за собою і свою подругу, якби Жюльєн вчасно їх не підтримав. Він побачив на своєму плечі голову пані де Реналь, її бліде, як неживе, обличчя. Він допоміг пані Дервіль притулити цю чарівну голівку до солом'яного стільця і став на коліна. Пані Дервіль обернулась і лише тепер пізнала його.

— Ідіть, пане, ідіть звідси! — сказала вона гнівно.— Аби тільки вона вас не побачила знову. Ваш вигляд справді мусить жахати її, вона була така щаслива, поки не знала вас! Ваша поведінка мерзенна. Ідіть зараз же, йдіть звідси, якщо у вас е хоч трохи сорому.

Ці слова були сказані так владно, а Жюльєн так розгубився в цю хвилину, що послухався і відійшов.

«Вона завжди ненавиділа мене»,— подумав він про пані Дервіль.

Тої ж миті в церкві пролунали гугняві співи перших священиків процесії, яка поверталась. Абат Ша-Бернар кілька разів гукнув Жюльєна, але той не чув; нарешті священик підійшов і, взявши його за руку, вивів з-за колони, куди Жюльєн сховався напівпритомний. Абат хотів відрекомендувати його єпископу.

— Вам погано, сину мій,— сказав абат, побачивши, що Жюльєн пополотнів і ледве стоїть на ногах,— ви сьогодні надмірно працювали.

Абат підтримав його під руку.

— Ходімо, сядьте на оцей ослінчик кріпильника, позад мене, я вас закрию,— Вони були тепер якраз біля головних дверей собору.— Заспокойтесь, у нас в ще хвилин з двадцять, поки з'явиться монсеньйор. Постарайтесь опанувати себе, а коли він проходитиме, я вас підведу — адже я здоровий і дужий, хоч і старий.

Проте, коли єпископ проходив, Жюльєн так тремтів, що абат Ша відмовився від думки рекомендувати його.

— Ви не дуже сумуйте,— сказав він Жюльєнові,— я ще знайду іншу нагоду.

Увечері абат Ша послав у каплицю семінарії десять фунтів свічок, заощаджених, як він казав, стараннями Жюльєна: так швидко він їх гасив. Але це ніяк не схоже було на правду. Бідолашний хлопець сам зовсім згас і ні про що не міг думати з того часу, як побачив пані де Реналь.
XXIX. ПЕРШЕ ШДВИЩЕННЯ
Він добре вивчив свою добу, добре

знав свою округу і тепер збагатів.

«Попередник»
Жюльєн ще не зовсім отямився і досі був у стані глибокої задуми, в яку поринув після пригоди в соборі, коли якось уранці його покликав до себе суворий абат Пірар.

— Пан абат Ша-Бернар дуже хвалить вас у своєму листі до мене. Я загалом задоволений з вашої поведінки. Щоправда, ви дуже необачні, навіть нерозважливі, хоч це відразу й непомітно; проте до цього часу серце у вас добре, навіть великодушне, розум видатний. Загалом я бачу у вас іскру, якою не слід нехтувати.

П’ятнадцять років працював я тут, а тепер мені доведеться покинути цей дім; мій злочин полягав в тому, що я полишав семінаристів на їхню добру волю, не сприяючи і не перешкоджаючи тому таємному товариству, про яке ви мені говорили на сповіді. Але, перш ніж піти звідси, я хочу щось для вас зробити; я подбав би про вас два місяці тому,— бо ви цього заслужили,— якби не донос з приводу знайденої у вас адреси Аманди Біне. Я призначаю вас репетитором з Нового і Старого завіту.

Жюльєн, сповнений вдячності, спочатку хотів кинутись на коліна, щоб подякувати богові, але піддався щирішому пориву. Він підійшов до абата Пірара, взяв його руку і підніс її до уст.

-— Це що таке? — вигукнув ректор розгнівано, але Жюльєнові очі казали ще більше, ніж його вчинок.

Абат Пірар глянув на нього здивовано, як людина, що вже багато років не бачила проявів ніжних почуттів. Цей уважний погляд зрадив ректора, голос його затремтів.

— Так, сину мій, я полюбив тебе. Господь знає, що це сталося проти моєї волі... Мій обов'язок бути справедливим і не почувати ні до кого ні ненависті, ні любові. Тобі судилася нелегка доля. Я бачу в тобі щось таке, що ображає ниці душі. Тебе скрізь переслідуватимуть заздрощі я наклепи. Куди б не закинуло тебе провидіння, твої товариші завжди ненавидітимуть тебе. А якщо вдаватимуть, ніби люблять тебе, то тільки 8 метою погубити тебе ще певніше. Тільки одне може тобі допомогти: не покладайся ні на кого, крім бога, він дав тобі на покарання твою самовпевненість, щось таке, що викликає до тебе зненависть. Хай буде твоя поведінка бездоганною; у цьому твій єдиний порятунок. Якщо ти неухильно триматимешся істини, рано чи пізно вороги твої будуть поборені.

Жюльєн так довго не чув дружніх слів, що — пробачимо йому цю слабість — він розридався. Абат Пірар обняв його. Це була солодка хвилина для обох.

Жюльєн не тямив себе з радощів; це було перше підвищення, якого він домігся, а переваги, зв'язані з ним, були величезні. Для того, щоб зрозуміти їх вагу, треба пройти кілька місяців, не маючи й хвилини самотності, в тісному спілкуванні з однокласниками — в кращому випадку набридливими, а переважно нестерпними. Сам тільки їхній галас міг довести до божевілля делікатну натуру. Ці добре нагодовані й чисто вдягнені селяни відчували повну насолоду, тільки галасуючи на всю силу своїх легенів.

Тепер Жюльєн обідав сам чи майже сам, через годину після інших семінаристів. Він мав ключ від саду і міг гуляти, коли там нікого не було.

На превеликий подив, Жюльєн побачив, що його тепер менше ненавидять; а він чекав, що ненависть до нього подвоїться. Тепер нікому не здавалось виявом смішної зарозумілості його очевидне небажання вступати в розмови, яке створило йому стільки ворогів. В очах грубих істот, що оточували його, тепер це було цілком законне почуття гідності. Ненависть помітно послабшала, зокрема серед молодших семінаристів, віднині його учнів, з якими він поводився дуже чемно. Помалу в нього стали з'являтись і прихильники; тепер вважалося вже непристойним називати його Мартіном Лютером,

Та навіщо перелічувати його друзів і ворогів? Все це огидне і тим огидніше, чим правдивіше наше зображення. А проте народ не мав інших учителів моралі, і що з ним буде без них? Чи зможе коли-небудь газета замінити священика? ~

З того часу, як Жюльєн дістав нове призначення, ректор семінарії явно уникав розмовляти з ним без свідків. Це була з його боку обережність корисна як "учневі, так і учителеві; але це було й певне випробування. Суворий янсеніст Пірар дотримувався незмінного правила: коли, на вашу думку, людина чого варта, намагайтесь перешкоджати їй в усіх її бажаннях і прагненнях. Якщо вона має справжні достоїнства, то зуміє подолати чи обминути всі перешкоди.

Настав мисливський сезон. Фуке спало на думку прислати в семінарію від імені батьків Жюльєна оленя й

кабана. Туши тварин поклали на проході між кухнею ї трапезною. Там, ідучи обідати, і побачили їх усі семінаристи. З якою цікавістю вони розглядали їх! Вепр, навіть убитий, лякав молодших учнів,— вони обережно мацали його ікла. Цілий тиждень тільки про це й було розмови.

Подарунок Фуке, що ставив сім’ю Жюльєна на почесне місце в суспільстві, завдав смертельного удару заздрощам семінаристів. Жюльєн набув право на вищість, освячену добробутом. Шазель найбільш встигаючі семінаристи стали догоджати Жюльєну і мало не дорікали йому за те, що він не сказав їм, які заможні його батьки, і змусив їх виявити мимовільну неповагу до грошей.

Саме тоді відбувався рекрутський набір. Жюльєн, як семінарист, не підлягав призову. Це глибоко його схвилювало. «Значить, навіки минула хвилина, яка двадцять років тому дозволила б мені ступити на шлях героїв!»

Одного разу, прогулюючись на самоті в семінарському саду, він почув розмову мулярів, що лагодили зовнішню стіну.

— Ну ось, треба й нам іти в солдати, новий набір оголосили.

— Коли б той був, то чому б не піти: муляр ставав офіцером або й генералом — бачили такі випадки.

— Тепер уже не побачиш! — сама голота йде в солдати. Всякий, в кого є гроші, лишається вдома.

— Хто злидарем народився, той злидарем і залишаться, ось тобі й усе.

— А чи правду кажуть, що той номер? — запитав третій муляр.

— Це, бач, багатії так кажуть; той нагнав на них страху!

— Тепер не те, що було при тому. Тоді справи добре йшли! I подумати тільки, що його зрадили його ж маршали! От кляті зрадники!

Жюльєна трохи втішила ця розмова. Він пішов далі по алейці і, зітхаючи, говорив собі:

«Ось він, єдиний володар, якого народ не забуде!»

Надійшли іспити. Жюльєн відповідав блискуче: він бачив, що навіть Шазель хоче показати всі свої знання.

Першого дня екзаменатори, призначені славетним старшим вікарієм де Фрілером , були дуже невдоволені тим, що їм доводилося скрізь ставити на першому або принаймні на другому місці цього Жюльєна Сореля, про якого їм донесли, що він любимчик абата Ширара. В семінарії закладалися, що Жюльєн буде першим і в загальному екзаменаційному списку, а це дає почесне право обідати в монсеньйора єпископа.

Але якось у кінці іспиту, коли він відповідав про отців церкви, один лукавий екзаменатор, спитавши Жюльєна про святого Ієроніма та його палку прихильність до Цицерона, заговорив про Горація, Вергілія та інших світських авторів. Потайки від товаришів Жюльєн вивчив напам'ять багато рядків 8 цих авторів. В захопленні від своїх успіхів він забув, де вія знаходиться, і на повторне запитання екзаменатора з запалом став читати напам'ять і переказувати своїми словами оди Горація.

Екзаменатор хвилин з двадцять не заважав йому перебувати в цьому засліпленні, потім прибрав суворого вигляду і почав гірко докоряти йому за те, що він гаяв час на світську науку й набрався таких марних і гріховних думок.

— Я дурень, пане і ви маєте рацію,—- сказав Жюльєн скромно, врозумівши, що став жертвою підступу.

Ця каверза екзаменатора навіть у семінарії всім здалася підлого, але це не перешкодило тому, що абат де Фрілер, ця спритна людина, яка так вміло налагодила цілу мережу Безансонської конгрегації і чиї донесення в Париж наганяли жах на суддів, префекта і навіть на старших офіцерів гарнізону, поставив своєю владною рукою напроти прізвища Жюльєна № 198. Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеністу Пірару .

Вже десять років він докладав усіх зусиль для того, щоб усунути його з посади ректора семінарії. Абат Пірар сам додержувався тих правил поведінки, яких він навчав Жюльєна: був порий, благочестивий, не займався інтригами, ретельно виконував свої с зв’язки. Але Господь бог у гніві своєму дав йому жовчний темперамент, дуже чутливий до образ і зненависті. Жодна образа не проходила безслідно для його палкої душі. Він сто разів подав би у відставку, але вважав, що повинен залишитись на посаді, призначеній йому провидінням. «Я перешкоджаю розвиткові єзуїтизму та ідолопоклонства»,— казав він собі.

Перед тим як почались іспити, він, мабуть, місяців зо два не розмовляв з Жюльєном, а проте захворів на цілий тиждень, коли в офіційному повідомленні про наслідки іспитів побачив № 198 напроти прізвища учня, якого вважав гордістю семінарії. Єдина втіха для цієї суворої людини була в тому, щоб якнайпильніше стежити за Жюльєном. Він з великою радістю побачив, що той не виявляє ні гніву, ні бажання помститися, ні зневіри.

Через кілька тижнів Жюльєн одержав листа і весь затрепетав: на конверті був штемпель Парижа. «Нарешті,— подумав він,— пані де Реналь згадала свою обіцянку». Якийсь пан, що підписався Поль Сорель і назвався його родичем, посилав йому чек на п'ятсот франків. У листі було написано, що, коли Жюльєн буде й далі так успішно вивчати добрих латинських авторів, він щороку діставатиме таку саму суму.

«Це вона, це її добрість! — зворушено подумав Жюльєн.— Вона хоче втішити мене; але чому немає жодного дружнього слова?»

Він помилявся щодо цього листа. Пані де Реналь, піддавшись впливові своєї подруги, пані Дервіль, цілком поринула в глибоке каяття. Мимоволі вона часто думала про дивного юнака, зустріч з яким збурила все її життя, але нізащо не наважилась би написати Жюльєнові.

Якби ми висловлювались семінарською мовою, то, напевне, назвали б чудом одержання п'ятисот франків і сказали б, що небо обрало саме пана де Фрілера для того, щоб зробити Жюльєнові цей дарунок.

Двадцять років тому пан абат де Фрілер, прибув до Безансона з єдиною убогою валізкою, в якій, кажуть люди, і містилося все його майно. Тепер він був одним із найбагатших власників окрути. За час свого поступового збагачення абат де Фрілер купив половину одного маєтку, другу половину якого дістав у спадщину пан де Ла-Моль. На цьому ґрунті між двома високими особами виник великий судовий процес.

Незважаючи на своє блискуче становище в Парижі й свої придворні посади, маркіз де Ла-Моль, пересвідчившись, що боротись у Безансоні проти старшого вікарія, про якого казали, що він призначає і звільняє префектів, небезпечно. Але, замість того, щоб виклопотати собі субсидію на п'ятдесят тисяч франків під якоюсь пристойною назвою, передбаченою бюджетом, і поступитися абатові де Фріяеру цьому дрібному позові заради п'ятдесяти тисяч,— маркіз затявся. Він вважав, що на його боці право. Непохитний доказ — право!

Але дозволимо собі спитати — чи е на світі такий суддя, в якого нема сина чи хоч принаймні якогось родича, якого треба вивести в люди?

Щоб справа стала ясною навіть сліпому, скажемо, що через тиждень після першого судового вироку пан абат де Фрілер з'явився у колясці монсеньйора єпископа до свого адвоката, щоб власноручно передати йому орден Почесного легіону. Пан де Ла-Моль, трохи розгубившись від таких рішучих дій ворожої сторони і почуваючи, що його адвокати ось-ось здадуться, звернувся по пораду до абата Шелана, а той зв'язав його з паном Піраром.

На той час, про який іде мова, їхній зв'язок тривав уже кілька років. Абат Пірар взявся до діла з властивим йому запалом. Він постійно зустрічався 8 адвокатами маркіза, вивчив його справу, переконався, що справедливість на боці маркіза, а тому став одвертим прибічником Ла-Моля проти всемогутнього старшого вікарія. Останній був страшенно обурений такою зухвалістю, та ще й з боку якогось жалюгідного янсеніста

— Гляньте лишень на цю придворну аристократію, що так заноситься! — казав своїм близьким друзям абат де Фрілер.— Пан де Ла-Моль навіть не послав ніякого хрестика своєму агентові в Безансоні, і не подумає втрутитись, коли його усунуть з посади. А проте, як мені пишуть, цей благородний пер щотижня пишається своєю блакитною стрічкою в салоні міністра юстиції, хто б той не був.

Незважаючи на всі старання абата Пірара, панові де Ла-Молю, хоч він був завжди в прекрасних стосунках з міністром юстиції і особливо з його канцелярією, вдалось домогтися після шестирічного клопотання тільки того, що Його процес не був програний остаточно.

Постійно листуючись з абатом Піраром з приводу цієї справи, до якої вони обоє ставились ревно, маркіз оцінив своєрідний розум абата. Поступово, незважаючи на величезну різницю в суспільному становищі, їхнє листування набрало дружнього тону. Абат Пірар писав маркізові, що шляхом різних переслідувань його хочуть примусити подати у відставку. Обурений підлою махінацією, вчиненою, як він гадав, навмисно проти Жюльєна, він розповів усю цю історію маркізові.

Цей вельможа був .дуже багатий, а проте не скупий. Він ніяк не міг умовити абата Пірара, щоб той щось прийняв від нього хоча б на поштові витрати, зв'язані з процесом. I тут йому спало на думку послати п'ятсот франків улюбленому учневі абата.

Пан де Ла-Моль завдав собі клопоту власноручно написати листа Жюльєнові. Це примусило його подумати і про абата.

Незабаром абат Пірар одержав записку, в якій його просили негайно прийти у невідкладній справі у готель на околиці Безансона. Там він знайшов управителя пана де Ла-Моля.

«— Пан маркіз доручив мені віддати у ваше розпорядження його екіпаж,— сказав йому управитель.— Він сподівається, що, прочитавши цього листа, ви не відмовитесь вирушити через чотири п’ять днів у Париж. А за той час, який ви зволите мені призначити, я огляну землі пана маркіза в Франш-Конте. Після цього, коли ви побажаєте, ми в’їдемо до Парижа.

Лист був короткий:

«Розв'яжіться, любий абате, з усіма провінційними чварами і приїздіть подихати нашим спокійним паризьким повітрям. Посилаю вам свою карету; я наказав чекати вашого рішення чотири дні. Я сам ждатиму вас у Парижі до вівторка. Від вас, пане, чекають тільки одного слова згоди, щоб залишити за вами одну з найкращих парафій в околицях Парижа. Найбагатший з ваших майбутніх парафіян ніколи вас не бачив, але відданий вам більше, ніж ви можете собі уявити; це не хто інший, як

маркіз де Ла-Моль»

Суворий абат Пірар, сам того не підозрюючи, любив свою семінарію, де було повно його ворогів, семінарію, якій були присвячені всі його думки протягом п'ятнадцяти років. Лист пана де Ла-Моля був для нього немов поява хірурга, що має зробити болісну, але конче потрібну операцію. Відставка абата Пірара була неминуча. Він призначив управителеві побачення через три дні.

Протягом сорока восьми годин абата мучили напади нерішучості. Нарешті він написав панові де Ла-Молю і склав для монсеньйора єпископа послання - справжній шедевр еклезіастичного стилю,— але трохи задовге. Важко було б підшукати бездоганніші вирази, сповнені такої найглибшої поваги. А проте в цьому листі, що мав на меті примусити пана де Фрілера пережити прикру годину віч-на-віч з його патроном, були детально викладені всі підстави серйозних скарг, все аж до дрібних мерзенних причіпок, які абат Пірар терпляче зносив протягом шести років, але які нарешті змушують його покинути єпархію.

В нього викрадали дрова з сараю, отруїли його собаку і т. ін., і т. ін.

Закінчивши свій лист, він послав збудити Жюльєна, що о восьмій годині вже спав, як і всі семінаристи.

— Ви знаєте, де знаходиться єпископське подвір'я?— сказав він Жюльєнові добірною латинською мовою,— віднесіть цей лист до монсеньйора. Не буду приховувати від вас — я посилаю вас у вовче лігво. Будьте насторожі. Не допускайте ніякої брехні у відповідях ваших, але знайте, що той, хто вас запитуватиме, можливо, страшенно радітиме, якщо зуміє пошкодити вам чим-небудь. Я радий, сину мій, що можу дати вам можливість пройти через це випробування перед тим, як вас покину, бо — не буду критися — в цьому листі, який ви понесете,— моя відставка.

Жюльєн наче закам'янів на місці. Він любив абата Пірара. Обережність підказувала йому:

«Після від'їзду цієї чесної людини партія Серця Ісусова буде всіляко переслідувати мене і, можливо, вижене».

Жюльєн не міг думати про себе. Йому хотілося щось сказати, але він стояв збентежений, бо не знав, як делікатніше висловити свою думку, і нічого не міг придумати.

— Ну що ж, друже мій? Чому ви не йдете?

— Річ у тому, пане,— несміливо сказав Жюльєн,— я чув, що ви нічого не заощадили протягом свого довгочасного управління. В мене є шістсот франків...

Сльози не дали йому договорити.

— I це буде теж взято до уваги,— холодно відповів колишній ректор семінарії.— Ідіть до єпископа, вже пізно.

Випадково того вечора черговим у єпископській приймальні був абат де Фрілер. Монсеньйор був на обіді у префектурі. Таким чином, Жюльєн передав листа самому панові де Фрілеру, але він не знав його в обличчя.

Жюльєн з подивом побачив, що абат безцеремонно розпечатав листа, адресованого єпископові. На вродливому обличчі старшого вікарія спочатку відбилося здивування, змішане з жвавого радістю, але потім воно стало дуже заклопотаним. Поки він читав, Жюльєн, вражений вродливою зовнішністю абата де Фрілера, встиг добре придивитися до нього. В цьому обличчі було б більше гідності, якби в його рисах не проступала надзвичайна хитрість, що навіть могла б свідчити про криводушність, якби власник гарного обличчя хоч на хвилину перестав стежити за собою. Великий ніс, різко виступаючи вперед, утворював правильну пряму лінію, але, на жаль, надавав дуже витонченому профілю непоправної схожості з мордою лисиці. А втім, цей абат, якого, очевидно, так цікавила відставка пана Пірара, був одягнений з великою елегантністю, що дуже сподобалась Жюльєнові; він досі не бачив нічого подібного в інших священиків

Згодом Жульєн дізнався, в чому полягав особливий талант абата де Фрілера. Він умів розважати єпископа, люб'язного старого, що звик до паризького життя і дивився на Безансон як на заслання. В єпископа був дуже слабкий зір, але він надзвичайно любив рибні страви. Абат де Фрілер вибирав кісточки з риби, яку подавали монсеньйорові.

Жюльєн мовчки дивився на абата, що перечитував лист пана Пірара, коли раптом двері з шумом відчинились. Поквапливо увійшов лакей в розкішній лівреї. Тільки-но Жюльєн устиг обернутись до дверей, як помітив маленького старичка з наперсним хрестом; Жюльєн упав навколішки і розпростерся ниць; єпископ ласкаво усміхнувся йому і рушив далі. Вродливий абат пішов за ним, а Жюльєн залишився сам у вітальні; він міг на дозвіллі милуватися її благочестивими розкошами.

Єпископ безансонській, людина з розумом випробуваним, але не згаслим від довгих поневірянь у вигнанні, мав понад сімдесят п'ять років і дуже мало турбувався про те, що буде через десять років.

— Що це за семінарист з таким кмітливим поглядом, якого я щойно бачив? — спитав єпископ.— Хіба вони не мусять, за моїм статутом, спати в такий час?

— Ну, цей не засне, запевняю вас, монсеньйоре; він приніс велику новину — прохання про відставку єдиного янсеніста, що лишався у вашому єпископстві. Нарешті цей жахливий абат Пірар зрозумів, чого від нього хочуть.

— Ну що ж,— сказав єпископ, сміючись,— закладаюсь, що ви не знайдете йому гідної заміни. А щоб ви знали ціну таким людям, я запрошую його обідати на завтра.

Старший вікарій хотів докинути слівце з приводу вибору наступника, але прелат був не схильний в цю хвилину займатися справами і сказав йому:

Перш ніж дати увійти другому, подивимось, як відходить цей. Покличте сюди семінариста: адже істина глаголить дитячими устами.

Жюльєна покликали. «Зараз мене допитуватимуть два інквізитори»,— подумав він. Ніколи ще не почував він у собі такої відваги.

В ту хвилину, коли Жюльєн увійшов, два камер-лакеї, одягнуті краще, ніж сам пан Вально, роздягали монсеньйора. Перш ніж заговорити про абата Пірара, прелат схотів розпитати Жюльєна про його навчання. Він поставив Жюльєнові кілька запитань з догматики і був вражений. Потім прелат перейшов до класиків — до Вергілія, Горація, Цицерона. «За ці імена,— подумав Жюльєн,— я дістав свій сто дев'яносто восьмий номер. Тепер мені нічого втрачати, спробуймо блиснути». Йому пощастило; прелат, сам чудовий знавець класиків, був у захопленні.

На обіді в префектурі одна дівчина, що користалася заслуженою славою, читала поему про Магдалину. Єпископу захотілося поговорити про літературу, і він скоро забув і про абата Пірара, і про всі справи, обговорюючи з семінаристом питання про те, багатим чи бідним був Горацій. Прелат цитував деякі оди, але іноді його зраджувала пам'ять, і Жюльєн негайно проказував з скромним виглядом всю оду. Єпископа особливо вразило те, що Жюльєн не виходив з тону звичайної розмови і читав два чи три десятки латинських віршів так вільно, ніби розповідав про події в семінарії. Вони довго розмовляли про Вергілія і Цицерона. Нарешті прелат не міг відмовити собі в приємності похвалити молодого семінариста:

— Ви засвоїли знання якнайкраще.

— Ваше преосвященство,— сказав Жюльєн,— ваша семінарія може похвалитись сто дев'яносто сімома учнями, які значно більше гідні вашої високої похвали.

— Як це?— спитав прелат, здивований такою великою цифрою.

— Я можу підтвердити офіційними даними те, що мав честь сказати вашому преосвященству. На річних іспитах в семінарії я дістав сто дев'яносто восьмий номер саме за такі відповіді, якими зараз заслужив похвали монсеньйора.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   40

Схожі:

Червоне І чорне Частина перша icon№1 Ф. Стендаль (1783-1842). “ Червоне і чорне ”
«Червоне і чорне», виховувати повагу до митців, їх духовних надбань, естетичні смаки
Червоне І чорне Частина перша iconСистема уроків з вивчення роману Ф. Стендаля «Червоне І чорне»
Тема уроку: Стендаль. Життя та творчий шлях. Роман Стендаля „Червоне І чорне як панорамна картина часу та суспільного життя Франції...
Червоне І чорне Частина перша iconІдея наполеонізму в літературі І в сучасному житті
Компаративний аналіз образів головних героїв романів «Червоне І чорне» Стендаля, «Злочин І кара» Ф. Достоєвського, «Війна І мир»...
Червоне І чорне Частина перша iconПрезентація Простяк Л. М. – вчитель зарубіжної літератури Козівської гімназії ім. В. Герети. Тема. «Червоне І чорне»
Вода просочується через шкіру всередину І наповнює ваше тіло рубіновим кольором. Коли ви відчуєте, що тіло наситилося кольором, занотуйте...
Червоне І чорне Частина перша iconВступ Частина перша. Переплетені території, переплутані історії
Образи минулого — чисті й нечисті
Червоне І чорне Частина перша iconПрактикум частина перша 2004 передмова
...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Який бовдур зібгав на цьому всі кути? – невдоволено бурчав механік, силкуючись відкрутити гайки, що утримували товсте «камазівське»...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка