Червоне І чорне Частина перша



Сторінка35/40
Дата конвертації20.03.2018
Розмір5.75 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

— Ви не даєте мені договорити. Звичайно, я ніколи не вистрілив би в сина мого благодійника. Третя: він може мене вислати звідси. Якщо він накаже мені їхати в Единбург, в Нью-Йорк, я послухаюсь. Тоді вони зможуть приховати стан мадемуазель де Ла-Моль, але я нізащо не дозволю, щоб вони умертвили мого сина.

— Будьте певні, це перше, що спаде на думку цьому розпусному чоловікові...

Тимчасом Матильда в Парижі була в розпачі. Вона бачилася з батьком о сьомій годині ранку. Він показав їй записку Жюльєна, і вона трепетала, як би він не вирішив, що най благородніше буде — заподіяти собі смерть. «I навіть не спитав у мене»,— казала вона собі з болем, до якого домішувався гнів.

— Якщо він помре, я теж помру,— сказала вона своєму батькові.— I ви будете причиною його смерті... Можливо, ви радітимете... Але я клянуся його душею, що вдягну жалобу і скажу, що я — вдова Сорель, розішлю запрошення на похорон чоловіка, майте це на увазі... Не чекайте від мене ні боягузтва, ні підлоти.

Кохання її доходило до божевілля. Тепер уже сам пан де Ла-Моль розгубився. Він починав дивитись на те, що трапилось, трохи тверезіше. Матильда не вийшла до сніданку. Маркіз відчув величезне полегшення і був втішений, коли з'ясувалось, що вона й слова не казала матері.

Опівдні у дворі почувся кінський тупіт; повернувся Жюльєн. Він тільки встиг скочити з коня, як Матильда вже звеліла його покликати. Вона кинулась йому в обійми мало не на очах у покоївки. Жюльєн був їй не дуже вдячний за цей порив; після довгої наради з абатом Піраром він настроївся дуже обережно і дипломатично. Зважування і перелік всяких можливостей остудили його уяву. Матильда з слізьми на очах розповіла йому, що читала його записку про самогубство.

— Мій батько може передумати, зробіть це для мене, їдьте негайно в Віллек’е. Сідайте на коня і їдьте, поки ще не повставали із-за столу.

Але в Жюльєна все ще був здивований і холодний вираз, і Матильда розплакалась.

— Дозволь мені вести всі наші справи,— гаряче вигукнула вона, стискаючи його в обіймах.— Ти ж розумієш, що я розлучаюся з тобою проти свого бажання. Пиши мені на ім'я покоївки, але хай адреса буде написана не твоєю рукою, а я тобі писатиму цілі томи. Прощай! Тікай!

Останнє слово неприємно вразило Жюльєна, але він скорився. «Чому це так неминуче трапляється,— що ці люди навіть в найкращі свої хвилини якось умудряються мене образити».

Матильда твердо чинила опір всім розважливим планам свого батька. Вона не хотіла вступати в переговори інакше, як на таких умовах: вона буде пані Сорель і скромно житиме з чоловіком у Швейцарії або залишиться з ним у батька в Парижі. Вона й слухати не хотіла про таємні пологи. Це й дало б привід для наклепів і безчестя. Через два місяці після весілля я поїду з чоловіком подорожувати, і можна буде легко переконати всіх, ніби мій син народився вчасно.

Маркіз спочатку відповідав на цю непохитність вибухами гніву, але згодом почав вагатися.

— Ось, візьми,— сказав він дочці в хвилину розчулення,— ось тобі дарчий лист на десятитисячну ренту для твого Жюльєна, і хай він зробить так, щоб я не міг його в нього забрати назад, якщо передумаю.

Знаючи схильність Матильди наказувати, Жюльєн лише для того, щоб поступитись їй, даремно проскакав аж сорок льє; він був у Віллек'е, перевіряючи рахунки з фермерами; благодіяння маркіза стало для нього приводом, щоб повернутись. Він попросив притулку в абата Пірара, що був під час його відсутності найкориснішим союзником Матильди. Кожного разу, як маркіз питав його поради, абат доводив йому, що всякий інший вихід, крім шлюбу, який стане відомим усім, буде злочином перед Господом богом.

— I, на щастя,— додавав абат,— житейська мудрість у даному разі збігається з релігією. Чи можна хоч хвилину покладатись на те, що мадемуазель де Ла-Моль, з її невгамовною вдачею, буде проти власної волі додержувати таємниці? А якщо ви не погодитесь на те, щоб цей шлюб відбувся відкрито, в товаристві набагато довше займатимуться цим дивним мезальянсом. Треба все оголосити відразу, щоб не залишилось ні тіні таємниці.

— Це вірно,— замислено погодився маркіз.— В наш час розмов про цей шлюб уже через три дні здаватимуться переливанням з пустого в порожнє. Треба буде скористатись з якого-небудь анти якобінського заходу уряду, щоб нишком прослизнути слідом за ним.
Двоє чи троє друзів пана де «Ла-Моля були тієї самої думки, що ж абат Пірар. Велику перешкоду для інших вирішень вони вбачали у рішучій вдачі Матильди. Але й після всіх цих прекрасних міркувань, маркіз углибині душі не міг змиритися з тим, що доводиться зректися надії на табурет для своєї дочки.

Його пам'ять і уява були сповнені всіляких хитрощів і викрутів, що були у вжитку за часів його молодості. Поступитись перед необхідністю, злякатися закону — здавалося йому абсурдним і не гідним людини його стану. Він дорого платив тепер за свої чарівні мрії про майбутнє улюбленої дочки, якими втішався на протязі десяти років.

«I хто б міг передбачити це? — казав він собі.— Дівчина з такою гордовитою вдачею, з такою високою душею, дівчина, яка більше мене пишалася своїм ім'ям! Вона, чиєї руки, ще коли вона була дитиною, в мене наперед просили найзнатніші люди Франції. Доводиться зректися всякої розсудливості. Цей вік усе перемішав. Ми простуємо до повного хаосу».
XXXIV, РОЗУМНА ЛЮДИНА
їдучи на коні, префект міркував пси думки: «Чому б мені не стати міністром, головою ради, герцогом? Ось як я повів би війну... а ось яким способом я закував би в кайдани всіляких прихильників нововведень. »

«Глобус»
Ніякі розумні міркування неспроможні знищити могутню владу десятирічних мрій. Маркіз погоджувався, що гніватися нерозумно, але не знаходив у собі сили пробачити. «Якби цей Жюльєн міг умерти від якого-небудь нещасного випадку»,— думав він часом. Його засмучена уява знаходила деяке полегшення в абсурдних мріях, що паралізували вплив мудрих міркувань абата Пірара. Минув місяць, а переговори не зрушили з місця.

В цій сімейній справі, так само як і в політичних, у маркіза з'являлись блискучі плани, що захоплювали його днів на два три. В таких випадках він ухвалював певний план поведінки не тому, щоб той був обгрунтований на вагомих доказах, а, навпаки, самі докази подобались йому через те, що підтримували його улюблений план. Протягом трьох днів він з усім запалом і натхненням поета працював над тим, щоб повернути справу так, як йому хотілося, але минав іще день — і він уже не думав про це.

Спочатку Жюльєн був збентежений зволіканням з боку маркіза, але через кілька тижнів він почав здогадуватись, що пан де Ла-Моль просто не знає, на що зважитись.

Пані де Ла-Моль і всі в домі думали, що Жульєн виїхав у провінцію в справах управління маєтками, а він переховувався в домі абата Пірара і майже щодня бачився з Матильдою. Вона щоранку проводила годину з батьком, але траплялось і так, що вони цілими тижнями не розмовляли про справу, що поглинала всі їхні думки.

— Я не хочу знати, де цей чоловік,— сказав їй одного разу маркіз,— пошліть йому цього листа.

Матильда прочитала:

«Лангедокські землі дають 20600 франків прибутку. Я даю 10 000 франків моїй дочці і 10 000 франків панові Жюльєну Сорелю. Певна річ, я даю їм і землі, Накажіть нотареві скласти два окремі дарчі листи і принести їх мені завтра; після цього всі стосунки між нами будуть порвані. Ах, пане, чи міг я чекати від Вас всього цього?

Маркіз де Ла-Моль.

— Щиро дякую, батьку,— весело сказала Матильда : -- Ми оселимось в Егільйонському замку, між Мармандом і Ажаном. Кажуть, що це дуже мальовнича місцевість, справжня Італія.

Цей подарунок дуже здивував Жюльєна. Він уже не був такою холодною і суворою людиною, якою ми його знали. Усі його думки заздалегідь роїлися навколо долі свого сина. Несподіване багатство, досить значне для такої бідної людини, зробило його честолюбним. Разом з дружиною він мав тепер 36 000 ліврів ренти. Щодо Матильди, то всі її почуття зосередились на боготворінні свого чоловіка — так вона тепер завжди гордо називала Жюльєна. Єдина її честолюбна мрія полягала в тому, "щоб домогтись визнання свого шлюбу. Вона невпинно вихваляла сама себе за свою розсудливість, яка виявилась у тому, що вона зв'язала свою долю з долею такої видатної людини. Особисті достоїнства стали тепер її козирем.

Тривала розлука, заклопотаність, брак часу на розмови про любов, все це поглибило добрі наслідки мудрої політики, до якої раніше вдавався Жюльєн.

Матильда нарешті почала обурюватись, що їй доводиться так мало бачитись з людиною, яку вона по-справжньому кохала.

В хвилину свого обурення вона написала батькові, як Отелло.

«Мій вибір ясно доводить, що я дала перевагу Жюльєнові перед усіма втіхами, якими могла користатись у вищому світі дочка маркіза де Ла-Моля. Всі ці втіхи порожнього гонору й дрібного самолюбства для мене не існують. Ось уже півтора місяця, як я живу в розлуці з своїм чоловіком. Цього, я гадаю, досить, щоб довести мою повагу до Вас. На тому тижні, до четверга, я покину батьківський дім. Ваші благодіяння збагатили нас. Моєї таємниці не знає ніхто, крім шановного абата Пірара. Я піду до нього. Він повінчає н с, і через годину після церемонії ми вирушимо до Лангедока; в Париж ми з'явимось тільки за Вашим наказом ,Але мені крає серце думка про те, що все це стане темою для пікантних анекдотів про мене і про Вас. Дотепи яких-небудь дурнів примусять, можливо, нашого любого Норбера шукати сварки з Жюльєном. А в такому разі, я знаю, я втратила б над ним усяку владу. В його душі оживе повсталий плебей. Благаю Вас на колінах, батьку, приїздіть на моє вінчання в церкві пана Пірара наступного четверга. Дошкульність лукавих пліток буде цим пом'якшена, і небезпека не загрожуватиме життю Вашого єдиного сина, так само як і мого чоловіка... і таке інше, і таке інше».

Цей лист надзвичайно збентежив маркіза. Треба було нарешті на щось зважитись. Всі його правила, всі звичні дружні зв'язки втратили тепер для нього всяке значення.

В цих надзвичайних умовах в ньому знов заговорили видатні риси його вдачі, викувані подіями його молодості. Поневіряння в еміграції зробили з нього людину з палкою уявою. Після того, як він два роки користався величезним багатством і шанобою при дворі, тисяча сімсот дев'яностий рік кинув його в найжахливіші злигодні еміграції. Ця сувора школа змінила душу двадцятидвохрічного юнака. По суті, утвердившись тепер, немовби завойовник, серед своїх величезних багатств, він не почував себе залежним від них. Але та сама уява, що врятувала його душу від згубної отрути золота, сповнила його шаленим бажанням домогтися для своєї дочки високого титула.

Протягом останніх шести тижнів маркіз, підкоряючись раптовій примсі, то хотів збагатити Жюльєна,— бо бідність здавалась йому чимось ницим, ганебним для нього, пана де Ла-Моля, і неприпустимим для чоловіка його дочки, і він розкидався грішми,— то його уява кидалася в інший бік, і йому здавалось, що Жульєн зрозуміє німу мову цієї щедрості, змінить ім'я, переселиться в Америку і напише Матильді, що він для неї більше не існує. Пан де Ла-Моль уявляв собі, ніби цей лист уже написаний, і спостерігав за його впливом на Матильду.

Того дня, коли справжній лист Матильди збудив його від цих юнацьких мрій, він після довгих міркувань про те, як би вбити Жюльєна або примусити його зникнути, раптом запалився бажанням створити йому блискуче становище. Він дасть йому ім'я одного з своїх маєтків; а чому б не передати йому й титул? Герцог де Шон, його тесть, не раз казав йому після того, як його єдиний син був убитий в Іспанії, що хоче передати свій титул Норберу.

Не можна заперечувати,— Жюльєн має видатні ділові здібності, він сміливий, можливо, навіть блискучий,— казав собі маркіз.— Але в глибині його натури я бачу щось страшне. Таке враження справляє він на всіх, отже, тут щось є. (I чим важче було збагнути, в чому полягає це щось, тим більше воно жахало палку уяву маркіза).

Моя дочка якось дуже влучно висловила це (в листі, який ми не наводимо): «Жюльєн не приєднався ні до якого салону, ні до якої кліки Він не забезпечив себе нічиєю підтримкою проти мене на той випадок, коли я його покину... Невже це тому, що він не розуміє сучасного стану суспільства? Я казав йому кілька разів: «Домогтись певного становища, висунутись можна тільки через салони».

Ні, він позбавлений тієї прокурорської спритності й лукавства, що не пропустить жодної. слушної хвилини, жодної нагоди... Він мав вдачу зовсім не в дусі Людовіка XI. 3 другого боку, я помічаю, що він керується далеко не високими правилами... Це щось незрозуміле для мене... А може, він прищеплює собі ці правила, щоб не давати волі своїм пристрастям?

Зрештою, ясно одне; він не терпить зневаги, саме дим я держу його в руках.

Щоправда, йому чужий культ родовитості, в нього нема природженої поваги до нас. Це його вада; та, зрештою, як семінарист, він мав би жадати лише грошей та всіляких життєвих благ. А в нього зовсім не те — він ні за що в світі не стерпить зневаги».

Лист дочки поставив пана де Ла-Моля перед необхідністю прийняти нарешті якесь рішення. - «Так ось, насамперед треба з'ясувати найголовніше: чи не тому наважився Жюльєн залицятись до моєї дочки, що він розраховував на мою любов до неї і на мої сто тисяч екю ренти?

Матильда це рішуче заперечує... Е, ні, дорогий пане Жюльєн, в цьому питанні я не дозволю себе обманути.

Що це — справді глибоке раптове кохання, чи просто низьке бажання підвестись, домогтися високого становища? Матильда передбачлива, вона відразу зрозуміла, що таке підозріння може згубити його в моїх очах, а тому вробила таке признання — ніби вона перша покохала його...

Невже така горда дівчина забулася б до того, що одверто виявляла б йому своє почуття? Потиснути йому руку в саду, увечері, який жах! Невже в неї не було сотні інших, менш непристойних способів показати йому, що вона його відзначає.

Хто виправдується, той викриває себе. Не вірю я Матильді!..»

Міркування маркіза того дня були далеко послідовніші, ніж звичайно. Проте звичка перемогла, і він знову вирішив відтягти справу й написати Дочці, бо в них зав'язалося листування з однієї кімнати особняка в другу. Маркіз не наважувався обговорювати це питання з Матильдою й переконувати її. Він боявся піддатись їй і раптом згодитись на все.


Лист:

«Стережіться, щоб не наробити нових дурниць; ось Вам патент на чин гусарського лейтенанта на ім'я пана кавалера Жюльєна Сореля де Ла-Верне. Ви бачите, що я для нього роблю. Не суперечте мені, не запитуйте ні про що. Хай він виїде протягом доби до Страсбурга, де стоїть його полк. Ось вексельний лист моєму банкірові; виконуйте беззаперечно».


Кохання й радість Матильди були безмежні. Вона хотіла скористатись з перемоги й негайно відповіла:

«Пан де Ла-Верне кинувся б до Ваших ніг, не тямлячи себе від вдячності, якби він знав про те, що Ви зробили для нього. Але при всій своїй великодушності мій батько забуває про мене,— честь Вашої дочки в небезпеці. Чим-небудь нескромність може заплямувати її навіки, і тоді двадцятитисячна рента не змиє цієї ганьби. Я пошлю патент панові де Ла-Верне тільки тоді, коли Ви дасте мені слово, що протягом наступного місяця моє весілля відбудеться прилюдно у Віллек’е. Невдовзі після цього терміну, що його я благаю Вас не переступати, Ваша дочка не зможе з'являтись в товаристві інакше, як під ім'ям пані де Ла-Верне. Яка я вдячна Вам, любий тату, за те, що Ви врятували мене від прізвища — Сорель...» I таке інше і таке інше.

Відповідь була несподівана:

«Слухайтесь або я відмовлюсь від усього. Тремтіть, необережне дівча! Я ще не знаю, що таке Ваш Жюльєн, і Вам це відомо ще менше. Хай він їде в Страсбург і виконує свої обов’язки. Про свої дальші наміри сповіщу через два тижні».

Ця рішуча відповідь вразила Матильду. «Я не знаю, що таке Жюльєн», ці слова заполонили її уяву, і вона поринула в чарівні мрії, які здавались їй реальністю. «Розум мого Жюльєна не підганяється до тісного крою салонного зразка, і, хоч це й доводить вищість Жюльєна, батько не вірить йому саме через це...

Проте, якщо я не поступлюся забаганці мого батька, може зчинитись публічний скандал, а розголос погано вплине на моє становище у вищому світі і може навіть пошкодити мені в очах Жюльєна. А вже після такого розголосу... жалюгідне існування принаймні років на десять. А проте, якщо я вчинила таке безумство — вибрала чоловіка лише за його особисті достоїнства, то тільки величезне багатство може врятувати мене від глуму. Якщо я житиму далеко від батька» він, у його літах, може мене забути... Норбер одружиться з якою-небудь принадною, спритною жінкою. Адже ж звабила старого Людовіка XIV герцогиня Бургундська...»

Вона вирішила скоритись, але нічого не сказала Жюльєнові про цей другий батьків лист: при його несамовитій вдачі він міг вчинити якесь шаленство.

Коли вона сказала ввечері Жюльєнові, що він тепер гусарський лейтенант, радості його не було меж. Можна собі уявити це, знаючі честолюбні мрії всього його життя і його палку любов до свого сина. Зміна імені зовсім приголомшила його.

«Отже,— сказав вія собі,— роман мій завершений, і я

завдячую цим тільки самому собі. Я зумів примусити це

"горде страховисько покохати мене,— подумав він, глянувши на Матильду,— її батько не може жити без неї, а вона — без мене».
XXXV. ГРОЗА
Даруй мені, господи, посередність!

Мірабо
Жюльєн поринув у глибоку задуму і ледве відповідав на палкі пестощі Матильди. Він був мовчазний і похмурий. Ніколи ще він не здавався Матильді таким незвичайним, таким чарівним. Вона боялась, щоб його надмірно вразлива гордість не зіпсувала всієї справи.

Вона бачила, що майже щоранку в особняк приїздить абат Пірар. Чи не міг Жюльєн через нього дізнатися про

наміри її батька? А може, сам маркіз з якоїсь хвилинної примхи написав йому? Як інакше пояснити суворий вигляд Жюльєна після такої радісної звістки? Спитати його вона не сміла.

Не сміла! Вона, Матильда! I з цієї хвилини в її почуття до Жюльєна прокралось щось тривожне, неясне, схоже на жах. Ця черства душа тепер пізнала в своєму коханні все, що властиве пристрасті і що доступне жінці, вихованій серед надмірностей цивілізації, якими так захоплюється Париж.

Другого дня на світанку Жульєн з'явився до абата Пірара. Слідом за ним у двір в'їхала стара обшарпана карета, найнята в найближчій поштовій конторі.

— Такий екіпаж тепер вам не пасує,— сказав йому буркотливим тоном суворий абат.— Ось вам двадцять тисяч франків, подарунок пана де Ла-Моля; він рекомендує вам витратити їх за рік, але по змозі не давати приводу для глузування. (Кинути юнакові таку величезну суму — це значило, на думку священика, штовхнути його на шлях гріха).

Маркіз додав до цього: пан Жюльєн де Ла-Верне повинен вважати, що одержав ці гроші від свого батька, якого немає потреби називати на ім'я. Пан де Ла-Верне, можливо, визнає за потрібно зробити подарунок панові Сорелю, вер'єрському тесляреві, що доглядав його в дитинстві...

— Я міг би взяти цю частину доручення на себе,— додав абат,— я нарешті переконав пана де Ла-Моля піти на мирову з цим єзуїтом, абатом Фрілером. Вплив його набагато сильніший за наш. Одною з негласних умов цієї угоди буде те, що ця людина, яка, по суті, панує в Безансоні, визнає ваше високе походження.

Жюльєн не тямив себе від захвату; він кинувся на шию абатові. Отже, його визнано!

— Майте сором! — сказав пан Пірар, відстороняючи його.— Що це за світська суєславність?.. Щодо Сореля і його синів, я їм від себе запропоную пенсію в п'ятсот франків, яка буде їм виплачуватись щороку, поки я буду задоволений їхньою поведінкою.

Жюльєн був знову холодний і погордливий. Він подякував, але в дуже непевних виразах, які ні до чого не зобов’язували. «А що, як я й справді незаконний син якогось вельможі, засланого грізним Наполеоном в наші гори?» 3 кожною хвилиною ця думка здавалася йому все більше ймовірною.

Ненависть до батька могла б бути прямим дока8ом... і тоді, значить, я не такий уже звір!»

Через кілька днів після цього монологу п'ятнадцятий гусарський полк, один з найблискучіших полків французької армії, виступав розгорнутим фронтом на плацу в Страсбурзі. Пан шевальє де Ла-Верне їхав на чудовому ельзаському коні, що коштував йому шість тисяч франків. Він був зарахований до полку в чині лейтенанта, хоч до того не був молодшим лейтенантом ніде, крім списків якогось полку» що про нього він і не чув.

Його байдужий вираз, суворий, мало не злий погляд блідість і незмінна холоднокровність — все це вже з перших днів привернуло до нього увагу. Незабаром його бездоганна й стримана чемність, його вміння володіти пістолетом і шпагою, яке він виявив без будь-якої похвальби, відібрали в дотепників бажання голосно кепкувати з нього. Після п'яти-шести днів вагання громадська думка полку склалася на його користь. «В цьому юнакові,— казали старі полкові офіцери жартуни,— є все, крім юності.

Жюльєн написав із Страсбурга панові Шелану, колишньому вер'єрському кюре, що тепер уже був у дуже похилих літах.

«Не маю сумніву, що Ви з радістю почули про події, яки спонукали моїх рідних збагатити мене. Посилаю вам п'ятсот франків і прошу розподілити їх негласно, не називаючи мого імені» серед знедолених і бідних, яким і я колись був; напевно, Ви допомагаєте їм так само, як колись допомагали мені».

Жюльєн сп'янів від честолюбства, але не від чванливості; він приділяв значну увагу зовнішності: його коні, мундир, лівреї його слуг були в бездоганному порядку, який підтримувався з пунктуальністю, що зробила б честь будь-якому англійському мілорду. Ставши якихось два дні тому, та ще й за протекцією, лейтенантом, він уже підраховував, що для того, щоб стати командиром полку у тридцять років, ніяк не пізніше, як усі видатні генерали, треба вже в двадцять три мати вище звання, ніж лейтенант. Він тільки й думав що про славу і про свого сина.

I ось саме коли він був у полоні честолюбних мрій, до нього з'явився з листом мадемуазель де Ла-Моль молодий лакей, що прискакав нарочним.

«Все загинуло,— писала Матильда,— приїздіть якнайшвидше, покиньте все, дезертируйте, якщо треба. Приїхавши, чекайте мене в фіакрі біля садової хвіртки... на вулиці... Я вийду з Вами поговорити, можливо, вдасться провести Вас у сад. Все загинуло і, боюся, назавжди. Покладіться на мене, я буду відданою Вам і стійкою в злигоднях. Я люблю Вас».

Через кілька хвилин Жульєн, діставши в полковника відпустку, щодуху мчав із Страсбурга. Але жахлива тривога гризла його й відбирала в нього сили, і, доскакавши до Метца, він не міг далі їхати верхи, Він пересів у поштову карету і з майже неймовірною швидкістю дістався до призначеного місця біля садової хвіртки палацу де Ла-Моль. Хвіртка розчинилась, і тої ж миті Матильда, забувши всяку обачність, кинулася йому в обійми. На щастя, була тільки п'ята година ранку і на вулиці не було ще нікого.

— Все пропало: батько, боячись моїх сліз, виїхав в четвер уночі. Куди? Ніхто не знає. Ось його лист, читайте.— I вона сіла поруч з Жюльєном у фіакр.

«Я міг би пробачити все, крім заздалегідь обдуманого наміру звабити Вас заради Вашого багатства. Ось, нещасна дівчино, ось у чому жахлива правда. Даю Вам слово честі, що ніколи не погоджусь на Ваш шлюб з цим чоловіком. Я забезпечу йому десять тисяч ренти, якщо він згодиться жити десь далеко, за межами Франції, або, ще краще,— в Америці. Прочитайте листа, якого я одержав у відповідь на запитання про нього. Цей соромітник сам запропонував мені написати пані де Реналь. Я більше не читатиму жодного Вашого рядка, що стосується цього чоловіка. Мені остогиділи і Париж, і Ви, Рекомендую Вам зберегти в найглибшій таємниці те, що має трапитись. Щиро зречіться цієї підлої людини, і Ви знову знайдете батька».

-— Де лист пані де Реналь? — холодно спитав Жульєн.

— Ось він. Я не хотіла його показувати, не підготувавши тебе.
Лист

«Обов’язок мій перед святою справою релігії і моралі примушує мене, пане, зробити надзвичайно тяжкий для мене вчинок, непогрішимий закон наказує мені в цю хвилину завдати шкоди ближньому, але з метою попередити ще більше лихо. Скорбота, яку я почуваю, повинна бути підкорена почуттю обов'язку. Немає сумніву, пане, що поведінка особи, про яку Ви мене просите розповісти всю правду, могла здатись незрозумілою, навіть добропорядною. Від Вас, можливо, вважали за потрібне приховати частину правди або навіть подати дещо в іншому світлі, виходячи з вимог обережності, так само як і релігії. Але насправді поведінка особи, про яку ви хочете дізнатись, була варта цілковитого осуду навіть у більшій мірі, ніж я можу висловити. Бідний і жадібний, цей юнак прагнув завоювати собі певне становище в світі й вибитися в люди» вдаючись з цією метою до найвитонченішого лицемірства й звабивши слабу й нещасну жінку. Тяжкий обов'язок змушує мене також визнати, що пан Ж... не визнав ніяких законів релігії По совісті кажучи, я змушена думати, що одним з його способів домагатись успіху в тому чи іншому домі е зваблення жінки, яка користуеться в цьому домі найбільшим впливом. Прикриваючись удаваною безкорисливістю й фразами, вичитаними з романів, він прагне одного — оволодіти довірою господаря дому і його багатством. Він сів скрізь нещастя і вічне каяття...» і таке інше, і таке інше, і таке інше.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

Схожі:

Червоне І чорне Частина перша icon№1 Ф. Стендаль (1783-1842). “ Червоне і чорне ”
«Червоне і чорне», виховувати повагу до митців, їх духовних надбань, естетичні смаки
Червоне І чорне Частина перша iconСистема уроків з вивчення роману Ф. Стендаля «Червоне І чорне»
Тема уроку: Стендаль. Життя та творчий шлях. Роман Стендаля „Червоне І чорне як панорамна картина часу та суспільного життя Франції...
Червоне І чорне Частина перша iconІдея наполеонізму в літературі І в сучасному житті
Компаративний аналіз образів головних героїв романів «Червоне І чорне» Стендаля, «Злочин І кара» Ф. Достоєвського, «Війна І мир»...
Червоне І чорне Частина перша iconПрезентація Простяк Л. М. – вчитель зарубіжної літератури Козівської гімназії ім. В. Герети. Тема. «Червоне І чорне»
Вода просочується через шкіру всередину І наповнює ваше тіло рубіновим кольором. Коли ви відчуєте, що тіло наситилося кольором, занотуйте...
Червоне І чорне Частина перша iconВступ Частина перша. Переплетені території, переплутані історії
Образи минулого — чисті й нечисті
Червоне І чорне Частина перша iconПрактикум частина перша 2004 передмова
...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Який бовдур зібгав на цьому всі кути? – невдоволено бурчав механік, силкуючись відкрутити гайки, що утримували товсте «камазівське»...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка