Червоне І чорне Частина перша



Сторінка40/40
Дата конвертації20.03.2018
Розмір5.75 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

Отак і я — помру в двадцять три роки. Дайте мені ще п'ять років, щоб пожити біля пані де Реналь...»

I він зареготав, як Мефістофель. Що за божевілля міркувати про ці великі питання!

1. Я лицемірю, наче тут хтось 6 і слухає мене.

2. Я забуваю жити й кохати, коли мені лишається так мало днів... Яке горе! Пані де Реналь нема зі мною, її чоловік, напевне, не пустить її більше у Безансон, щоб вона не знеславила себе.

Ось звідки моя самотність, а зовсім не від того, що немає справедливого, всемогутнього бога, не злого, не мстивого...

Ах, якби він існував!.. Горе мені! Я впав би перед ним 4а коліна і сказав би: «Я заслужив смерть, але, великий боже, добрий, великодушний боже, поверни мені мою кохану!»

Було вже дуже пізно. Він спокійно поспав дві чи три години, а потім прийшов Фуке.

Жюльєн почував себе сильним і рішучим, як людина, яка ясно бачить, що робиться в її душі.
ХLУ
— Не хотілося б мені робити бідолашному абату Ша Бернару неприємність і викликати його сюди,— сказав він Фуке,— він після цього не їстиме три дні. Але ж постарайся знайти мені якого-небудь янсеніста з друзів пана Пірара, щоб це був не інтриган.

Фуке тільки й чекав, коли його про це попросять. Таким чином, Жульєн сумлінно виконував усе, чого вимагає провінційна громадська думка. Завдяки абатові де Фрілеру і навіть незважаючи на поганий вибір духівника, Жульєн все-таки перебував у в'язниці під покровительством конгрегації. Якби він поводився розумніше, йому б допомогли втекти. Але погане повітря каземату вже справляло свій вплив, розум його слабшав. Яке ж це було для нього щастя, коли до нього повернулась пані де Реналь.

— Мій найперший обов'язок —- бути тобою,— сказала вона, цілуючи його.— «Я втекла з Вер’єра.

Перед нею Жюльєн не мав дріб'язкового самолюбства, він розповів їй про свою малодушність. Вона була з ним чарівна й добра.

Увечері, як тільки вона вийшла з в'язниці, вона наказала покликати негайно до своєї тітки того священика, що вхопився за Жюльєна, мов за свою здобич. Оскільки він нічого іншого не домагався, як заслужити ласки молодих жінок з вищого товариства в Безансоні, пані де Реналь легко вдалося умовити його вирушити на дев'ять днів на прощу в абатство Брело.

Нема слів, щоб відтворити безмежне й шалене кохання Жюльєна.

Роздаючи золото й користуючись, навіть зловживаючи, впливом своєї тітки, всім відомої й багатої святенниці, пані де Реналь дістала дозвіл бачитися з Жюльєном двічі на день.

Почувши про це, Матильда мало не збожеволіла з ревнощів. Адже пан де Фрілер признався їй, що при всьому своєму авторитеті він не може до такої міри зневажати пристойність, щоб дати їй можливість бачитися з своїм другом більше як раз на день. Матильда доручила стежити за пані де Реналь, щоб знати кожен її крок. А пан де Фрілер, який мав спритний розум, з усіх сил намагався довести Матильді, що Жюльєн не гідний її.

Та що більше вона терзалася, то дужче кохала його і мало не щодня робила йому жахливі сцени.

Жюльєн за всяку ціну хотів бути чесним з цією сердешною дівчиною, яку він так знеславив, але раз у раз його шалене кохання до пані де Реналь перемагало. Коли йому не вдалося своїми слабими доводами переконати Матильду в тому, що відвідини її суперниці мають зовсім невинний характер, він казав собі: «Тепер уже близький кінець цієї драми, в цьому моє виправдання, якщо я не вмію краще прикидатись.

Мадемуазель де Ла-Моль одержала звістку про смерть маркіза де Круазнуа. Пан де Тале, уславлений своїм багатством, дозволив собі висловити деякі образливі припущення з приводу зникнення Матильди. Пан де Круазнуа зажадав, щоб він узяв свої слова назад. Пан де Тале показав йому одержані ним анонімні листи з подробицями, так майстерно підібраними, що нещасний маркіз не міг не побачити крізь них істину.

Пан де Тале дозволив собі при цьому деякі жарти, далеко не делікатного характеру. Не тямлячи себе від гніву й горя, пан де Круазнуа так категорично став вимагати пробачення, що мільйонер вирішив битись на дуелі. Дурість перемогла, і юнак, найбільш достойний кохання з усіх молодих парижан, загинув, не доживши й до двадцяти чотирьох років.

Ця смерть справила дивне, болісне враження на знесилену душу Жюльєна.

— Бідний Круазнуа справді порядно і чесно ставився до нас,— казав він Матильді.— Він мусив ненавидіти мене з того часу, коли ви так необережно поводились у салоні вашої матусі, і шукати сутички зі мною; бо ненависть, яка йде на зміну зневазі, звичайно буває несамовита.

Смерть пана де Круазнуа змінила всі плани Жюльєна щодо майбутнього Матильди. Протягом кількох днів він намагався довести їй, що вона мусить одружитись з паном де Люзом.

— Це чоловік несміливий, же такий вже єзуїт,— казав він їй,— і він, безперечно, проситиме вашої руки. Честолюбство його похмуріше й послідовніше, ніж у нещасного Круазнуа, у його рідні немає герцогства, а тому він охоче одружиться з удовою Жюльєна Сореля.

— До того ж з удовою, що зневажає всякі високі почуття,— холодно зауважила Матильда,— бо вона доволі прожила на світі, щоб побачити, як її коханий через півроку зрадив її для другої жінки, винної у всіх їхніх нещастях.

— Ви несправедливі. Паризькому адвокатові, якому доручена клопотатись про моє помилування, ці відвідування пані де Реналь дадуть чудовий привід для красномовства. Він змалює, як ласкаво піклується про вбивцю його жертва. Це може справити враження, можливо, колись ви ще побачите мене героєм якої-небудь мелодрами...— і таке інше, і таке інше.

Жорстокі ревнощі й цілковита неможливість помсти, нескінченне горе без усякої надії попереду (бо, якщо навіть припустити, що Жюльєн буде врятований,— як завоювати знов його серце?), сором і біль від того, що вона зараз любить більше, ніж будь-коли, свого зрадливого коханця,— все це зробило мадемуазель де Ла-Моль надто мовчазною. Ні зусилля пана де Фрілера, ні грубувата щирість Фуке не могли вивести її з цього стану.

Щодо Жюльєна, то за винятком тих хвилин, які в нього відбирала Матильда, він жив тільки своїм коханням і майже не думав про майбутнє. I такою є незбагненна дія цього почуття, коли воно сягає своєї вершини і в ньому нема ніякої фальші, що й палі де Реналь майже поділяла його безтурботність ї тиху радість.

— В минулі дні,— казав їй Жюльєн,— гуляючи з тобою в лісах Вержі, я міг бути таким щасливим, але палке честолюбство заносило мою душу в фантастичні краї. Замість тога щоб притиснути до серця твою прекрасну руку, що була так близько коло моїх уст, я забував про тебе, мріючи про майбутнє я був у полоні тих незчисленних битв, які мав витримати, щоб завоювати якесь нечуване багатство... Ні, я, напевне, так і вмер би, не знаючи, що таке щастя, якби ти не прийшла до мене сюди у в’язницю.

Дві події порушили це спокійне життя. Духівник Жюльєна, хоч він і був янсеністом, не уникнув підступів єзуїтів і, сам того не підозріваючи, зробився їх знаряддям.

Одного разу він прийшов до Жюльєна і сказав йому, що коли він хоче уникнути тяжкого гріха самогубства, то мусить зробити все для того, щоб домогтись помилування. Духовенство має великий вплив у міністерстві юстиції в Парижі, а тому е дуже легкий спосіб: навернення в лоно церкви з широким розголосом.

— 3 широким розголосом! — повторив Жульєн.— Ах, отче, ловлю вас на слові: виходить, і ви граєте комедію, як місіонері

— Ваша молодість,— поважно продовжував янсеніст,— врода, якою нагородило вас провидіння, навіть мотиви вашого злочину, що й досі лишаються загадкою, героїчні зусилля врятувати вас з боку мадемуазель де Ла-Моль, зрештою, все, аж до дивовижної прихильності, яку виявляє до вас ваша жертва, все це зробило вас героєм в очах молодих безансонських жінок. Вони забули для вас усе, навіть політику... Ваше навернення знайде відгук в їхніх серцях і залишить у них глибокий слід. Ви можете зробити величезну послугу релігії, та невже ж я вагатимусь з тієї дрібної причини, що єзуїти вчинили б так само в подібних умовах! Таким чином вони можуть перешкодити нам і тут, у цьому окремому випадку, де їхня хижість безсила! Ні, так не повинно бути... Сльози, викликані вашим наверненням, знищать згубний вплив десятьох видань безбожних творів Вольтера.

— А що ж залишиться мені тоді,— холодно заперечив Жюльєн,— коли я зневажатиму самого себе? Я був честолюбним і не буду ганити себе за це, я діяв так, як вимагає наш час. Тепер я живу з дня на день. Але я наперед знаю, що відчув би себе дуже нещасним, якби припустився якоїсь підлоти...

Друга подія, що завдала ще більшої прикрості Жюльєнові, була пов’язана з пані де Реналь. Якась приятелька інтриганка переконала цю наївну й боязку жінку, що її обов'язок — їхати в Сен-Клу і кинутись до ніг короля Карла X.

Вона вже принесла раз найбільшу жертву, наважившись на розлуку з Жюльєном, і після цього насильства над собою для неї мало важила неприємна перспектива виставити себе на посміховище всьому світу, що раніше було для неї гірше за смерть.

— Я піду до короля, одверто признаюсь, що ти мій коханець; щастя людини, та ще й такої, як Жюльєн, повинно стояти вище від усіх міркувань обачності. Я скажу, що ти зробив замах на моє життя з ревнощів. Є багато випадків, коли за таких обставин життя нещасних юнаків було врятовано людяним заступництвом присяжних або короля.

— Я перестану з тобою бачитись, я накажу не пускати тебе в мою камеру,— скрикнув Жульєн,— і, звичайно, на другий же день заподію собі смерть, якщо ти зараз же не присягнеш мені, що це зробиш нічого такого, що нас обох виставить на посміх. Ти це не сама придумала — їхати в Париж. Скажи мені, хто ця інтриганка, яка тебе напоумила це зробити...

...Будемо втішатися щастям, поки нам ще лишилось небагато днів цього короткого життя. Сховаємо наше життя від усіх. Мій злочин надто очевидний. В мадемуазель де Ла-Моль в Парижі — великі зв'язки, будь певна, що вона робить все, що в людських силах. Тут, у провінції, проти мене всі багаті й знатні люди. Твій вчинок ще більш роздратує цих багатих і дуже поміркованих людців, яким так легко живеться... Краще не будемо давати приводу для глуму цим Маслонам, Вально і тисячі інших, ще кращих.

Погане повітря каземату ставало зовсім нестерпним для Жюльєна. На його щастя, в той день, коли йому оголосили, що настав час страти, яскраве сонце оживило природу.

Жульєн почував себе бадьорим і мужнім.

Вдихнути свіже повітря було для нього такою самою насолодою, як для мореплавця ступити на сушу після довгого перебування на морі. «Ну що ж, усе йде гаразд,— сказав він сам собі,— мужність не залишає мене».

Ніколи ще ця голова не була так сповнена поезії, як тої хвилини, коли лягала на плаху. Найчарівніші хвилини, пережиті колись у лісах Вержі, цілим роєм поставали в його уяві.

Все відбулося просто, пристойно, без будь-якої афектації з його боку.

За два дні до того він сказав Фуке:

— Я не можу ручитись, що не хвилюватимусь, цей каземат такий огидний, тут так вогко, що часом мене трусить лихоманка і я не тямлю себе. Але страху в мене нема, ніхто не бачить, щоб я зблід.

Він заздалегідь домовився, щоб Фуке зранку в день страти вивіз Матильду і пані де Реналь.

— Посади їх обох в одну карету,— сказав він йому,— і нехай кучер щосили жене коней. Вони впадуть в обійми одна одній або проймуться смертельною ненавистю одна до одної. В обох випадках це хоч трохи відверне увагу бідолашних жінок від їхнього страшного горя.

Жульєн примусив пані де Реналь заприсягтися, що вона житиме й доглядатиме сина Матильди.

— Хто знав? Може, ми й після смерті щось почуваємо,— сказав одного разу Фуке.— Мені хотілося б спочити,— яке це вірне слово — «спочити» !—у тому маленькому гроті на вершині над Вер'єром. Скільки разів, бувало,— я тобі про це розповідав,— забирався на ніч у цей грот; внизу, вдалині, переді мною розстелялись найрозкішніші провінції Франції, і палке честолюбство проймало моє серце; тоді це була моя пристрасть... Одне слово, цей грот і досі дорогий мені, і потім — цього не можна заперечити — він розташований так, що приваблює душу філософа. Так ось: наші добрі безансонські єзуїти раді з усього нажитись, і коли ти за це вміло візьмешся, вони продадуть тобі мої тлінні останки...

Фуке вдалося домогтися успіху в цій справі. Вночі він сам сидів у себе в кімнаті біля тіла свого друга, коли, на превеликий подив, побачив Матильду. Кілька годин тому він залишив її за десять льє від Безансона. В очах її світилось безумство.

— Я хочу його бачити,— сказала вона.

Фуке не мав сили ні говорити, ні встати з місця. Він пальцем показав їй на великий синій плащ на підлозі; в нього було загорнуте те, що лишилось від Жюльєна.

Вона кинулась на коліна. Спогад про Боніфація де Ла-Моля і Маргариту Наваррську надав їй якоїсь не людської мужності. Тремтячими руками розгорнула вона плащ,

Фуке одвернувся.

Він чув, як Матильда швидко ходить по кімнаті. Вона засвітила кілька свічок. Коли Фуке опанував себе й обернувся, він побачив, що вона поклала перед собою на маленький мармуровий столик голову Жюльєна і цілувала її в чоло. Матильда провела свого коханого до могили, яку він. сам собі обрав. За труною йшло багато священиків; потай від усіх вона їхала в кареті сама, з запнутими вікнами і везла, поклавши собі на коліна, голову чоловіка, якого так кохала.

Пізно вночі процесія дісталась до вершини одної з найвищих гір Юри; і тут, в маленькому гроті, яскраво освітленому безліччю свічок, двадцять священиків відслужили заупокійну месу. Жителі маленьких гірських селищ, через які проходила процесія, вливались у неї, приваблені небаченим видовищем цієї дивної церемонії. Матильда з'явилась у довгому жалобному вбранні, а по закінченні відправи за її наказом в натовп було кинуто кілька тисяч п’яти франкових монет.

Залишившись сама з Фуке, Матильда захотіла власними руками поховати голову свого коханого. Фуке мало не збожеволів з горя. Матильда подбала про те, щоб цей дикий грот був оздоблений мармуровою скульптурою, замовленою за величезні гроші в Італії. Пані де Реналь виконала свою обіцянку. Вона не робила замаху на своє життя, але через три дні після страти Жюльєна вона померла, обнімаючи своїх дітей.



Необмежене панування громадської думки,— хоч вона, зрештою, надає свободу,— пов’язане з тією недоречністю, що вона втручається в такі сфери, Де їй зовсім нема чого робити, наприклад, у приватне життя. Звідси й виникає та нудьга, яка панує в Америці і Англії. Саме для того, щоб не зачепити ненароком приватного життя, автор і вигадав містечко Вер'єр, а коли йому потрібні були єпископ і суд присяжних, він переніс усе це в Безансон, де сам ніколи не бував.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

Схожі:

Червоне І чорне Частина перша icon№1 Ф. Стендаль (1783-1842). “ Червоне і чорне ”
«Червоне і чорне», виховувати повагу до митців, їх духовних надбань, естетичні смаки
Червоне І чорне Частина перша iconСистема уроків з вивчення роману Ф. Стендаля «Червоне І чорне»
Тема уроку: Стендаль. Життя та творчий шлях. Роман Стендаля „Червоне І чорне як панорамна картина часу та суспільного життя Франції...
Червоне І чорне Частина перша iconІдея наполеонізму в літературі І в сучасному житті
Компаративний аналіз образів головних героїв романів «Червоне І чорне» Стендаля, «Злочин І кара» Ф. Достоєвського, «Війна І мир»...
Червоне І чорне Частина перша iconПрезентація Простяк Л. М. – вчитель зарубіжної літератури Козівської гімназії ім. В. Герети. Тема. «Червоне І чорне»
Вода просочується через шкіру всередину І наповнює ваше тіло рубіновим кольором. Коли ви відчуєте, що тіло наситилося кольором, занотуйте...
Червоне І чорне Частина перша iconВступ Частина перша. Переплетені території, переплутані історії
Образи минулого — чисті й нечисті
Червоне І чорне Частина перша iconПрактикум частина перша 2004 передмова
...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Який бовдур зібгав на цьому всі кути? – невдоволено бурчав механік, силкуючись відкрутити гайки, що утримували товсте «камазівське»...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...
Червоне І чорне Частина перша iconЧастина перша
Надзвичайні пригоди робінзона кукурузо та його вірного друга І однокласника павлуші завгороднього в школі, дома та на безлюдному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка