Червоний виклик



Сторінка13/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   56

Розділ 10

ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ

(1946–1955)



10.1

Міжнародне становище


Друга світова війна стала рубежем, який відділив індустріальне суспільство з його культом вугілля й сталі від якісно іншого, яке народилося на наших очах і постійно змінюється своїми барвами. Політологи дають йому різні назви залежно від конкретних здобутків науково-технічної революції, але з остаточним терміном ще не визначилися. Тому найчастіше сучасне суспільство називають постіндустріальним.

На стадії індустріального суспільства можливість максимальної мобілізації ресурсів країни для досягнення певної мети була єдиною, але вагомою перевагою комунізму над демократичними державами з ринковою економікою. Через це Радянський Союз став основним переможцем у війні, що дало друге дихання державі-комуні як у її внутрішньому житті, так і на міжнародній арені. Й. Сталіну, авторитет якого незмірно зріс у країні, ця перемога здавалася переконливим доказом життєздатності комуністичної імперії. «Війна показала, — говорив він у промові перед виборцями 9 лютого 1946 р., — що радянський суспільний лад є кращою формою організації суспільства, ніж будь-який нерадянський суспільний лад»234. Не маючи уявлення про нові тенденції в цивілізаційному розвитку, вождь планував на перспективу («три нові п’ятирічки, якщо не більше») ті ж самі вугільно-сталеві параметри, які були притаманні довоєнній індустріалізації СРСР. І справді, Радянський Союз залишався на індустріальній стадії розвитку, натомість провідні країни Заходу вже входили в постіндустріальну епоху.

Здобуття Радянським Союзом статусу однією з двох світових наддержав дозволили Сталіну продовжити розпочатий В. Леніним курс на радянізацію інших держав. В. Черчилль, який після провалу на парламентських виборах 1945 р. зберіг свій міжнародний авторитет, першим оприлюднив загрозу, яка йшла від Кремля. Виступаючи у березні 1946 р. в Фултоні (США) у присутності президента Г. Трумена, він попередив, що треба подолати пов’язану з утворенням Об’єднаних Націй ейфорію і мобілізувати ресурси вільного світу для протидії радянському експансіонізму.

Мобілізація здійснювалася одночасно у двох напрямках: військово-політичному й економічному. У 1949 р. американська, англійська і французька зони окупації Німеччини були об’єднані в єдину країну — Федеративну Республіку Німеччину (ФРН). США і країни Західної Європи, включаючи ФРН, створили організацію колективної безпеки — Північноатлантичний пакт (НАТО). Ще раніше, у квітні 1948 р. Конгрес США схвалив закон про допомогу іноземним державам, який стали називати за прізвищем державного секретаря Дж. Маршалла. Упродовж 1948–1952 рр. постраждалі від війни європейські країни одержали багатомільярдні доларові ресурси, які допомогли здійснити технічну реконструкцію господарства й закласти основу економічної інтеграції. План Маршалла зняв соціальну напруженість у суспільстві й усунув загрозу комуністичного перевороту в Західній Європі.

Кремль не допустив поширення плану Маршалла на країни, в яких насаджував, спираючись на присутність своїх військ, політичний режим «народної демократії». У 1949 р. в Москві була створена Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), члени якої могли користуватися сировинними й паливними ресурсами СРСР за цінами, нижчими від світових. У 1955 р. економічний союз був доповнений військовим — Організацією Варшавського договору (ОВД). Він юридично закріпив присутність радянських військ у Центрально-Східній Європі.

Завдяки членству в ООН почала проявлятися присутність радянської України в міжнародних відносинах. На першій сесії Генеральної Асамблеї (ГА) ООН, яка працювала у січні 1946 р. в Лондоні, її було обрано членом Економічної і Соціальної рад терміном на один рік. Представники України почали працювати в численних органах і службах ООН — Статистичній комісії, Комітеті у справах біженців і переміщених осіб, Комісії з прав людини, Комісії з народонаселення тощо. На другій сесії ГА ООН, що відбулася в листопаді 1947 р., Україна після гострої конкуренції з Індією була обрана на дворічний термін (1948–1949 рр.) членом Ради Безпеки.

У липні 1946 р. в Парижі відкрилася міжнародна конференція, яка розглядала проекти мирних договорів Об’єднаних Націй з європейськими країнами, які брали участь у Другій світовій війні на боці гітлерівської Німеччини — Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною і Фінляндією. Після кількох місяців роботи конференція завершилася підписанням мирних договорів. Свій підпис під цими договорами поставив міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський. Принципове значення договорів для України полягало в тому, що уряди Угорщини та Румунії відмовилися від претензій на українські землі, які раніше перебували в їх складі, — Закарпатську Україну, Аккерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти Бессарабії, Північну Буковину.

Україна стала однією з держав-засновниць міжнародних організацій, які створювалися у повоєнний період. Зокрема, за її участю у липні 1946 р. була заснована Всесвітня організація охорони здоров’я. У 1948 р. Україна вступила до Всесвітньої метеорологічної організації, Всесвітнього поштового союзу, Міжнародного союзу електрозв’язку. У 1950 р. вона брала участь у роботі вже 20 міжнародних організацій.

На підставі українсько-польської угоди, укладеної у вересні 1944 р., за 1944–1947 рр. було здійснено масштабне переміщення населення: українців — з Польщі в УРСР, поляків — з УРСР у Польщу. Всього з території Жешувського, Люблінського і Краківського воєводств було виселено, здебільшого у південні області України, 122 622 родини (482 880 осіб). З території західних областей УРСР було відправлено в Польщу 283 499 родин (810 415 осіб)235. Спочатку переселення здійснювалося на добровільних засадах. Обидві держави взяли на себе зобов’язання організаційно сприяти переселенцям і надати їм матеріальну допомогу.

Поляки, які мали право на виїзд у Польщу, будучи громадянами Другої Річпосполитої, переселялися охоче, щоб позбутися загрози колгоспного рабства. Однак далеко не всі українці, які жили на своїй етнічній території упродовж багатьох поколінь, палали бажанням переселятися в Радянський Союз. Незважаючи на тиск офіційних представників обох держав, десятки тисяч українців рішуче відмовилися від переселення. Тоді польський уряд у цілковитій згоді з радянським організував їхню примусову депортацію з прикордонних повітів, але вже не в Україну, а на здобуті в Німеччини північні й західні воєводства.

О 4-й годині ранку 28 квітня 1947 р. польські війська разом із силами державної безпеки розпочали акцію під кодовою назвою «Вісла». З радянського боку кордон охороняли спеціальні протипартизанські загони і танкова дивізія. Празький уряд теж виставив на своїй ділянці чехословацько-польського кордону оперативні групи чисельністю в 13,6 тис. солдатів236. Отже, акція «Вісла» набула міжнародного характеру.

Було депортовано близько 150 тис. українців. Їх розселяли невеликими групами, по кілька сімей, щоб полегшити владі їхню асиміляцію. Тих, хто чинив опір, ув’язнювали в концтаборі Явожно. Однаковою мірою репресувалися традиційні вороги — воїни УПА і Армії Крайової. Формально акція «Вісла» завершилася в липні, але переселення окремих господарств тривали до жовтня 1947 р.

У 1946–1947 рр. відбувся обмін населенням між Чехословаччиною і Україною. В Україну переселилося 2 679 сімей (11 672 особи), яких розселяли у Волинській та Рівненській областях. З Волинської, Житомирської, Кам’янець-Подільської та Рівненської областей у Чехословаччину виїхало 10 275 сімей (19 476 осіб)237.

Людям, які переселялися в Радянський Союз, не дозволяли контактувати з родичами, що залишалися за кордоном. Сама наявність іноземних родичів розглядалася кадровиками з чекістів та особистів у відставці як украй підозріла для радянської людини пляма в біографії.

Безпосередні контакти навіть з населенням країн «народної демократії» допускалися головним чином у формі обміну делегаціями. Не було й мови про налагодження масового туризму. У 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла безпрецедентний у світовій практиці закон про заборону шлюбів з іноземцями. Україна стала членом Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО) тільки після смерті Сталіна, у квітні 1954 р.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка