Червоний виклик



Сторінка14/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   56

10.2

Сталінська диктатура


У повоєнні роки централізація влади досягла свого максимуму. Сталін керував країною, тримаючи в руках одночасно три вертикалі влади: радянську, партійну і чекістську. Внаслідок того, що з довоєнних часів він очолював Раду міністрів, радянська вертикаль вийшла на перший план. Не можна сказати, однак, що вивільнені диктатором з-під партійного контролю органи державної безпеки перебували на другому плані. Вони могли, але тільки з санкції самого диктатора, підготувати компрометуючі матеріали на будь-якого діяча, не виключаючи члена політбюро ЦК ВКП(б), що означало його політичне, отже, й фізичне знищення.

І все ж, Сталін діяв у рамках створеної Леніним системи влади. Підпорядкованість компартійної вертикалі влади була відносною і означала тільки те, що, оволодівши суспільством, генсек підім’яв під себе і зовнішню партію — ВКП(б), і внутрішню партію — компартійно-радянську номенклатуру, а також суверенного носія державної влади — Центральний комітет ВКП(б).

Й. Сталін ніколи не переобтяжував себе роботою, побоюючись за своє здоров’я. Він знаходився на чорноморських курортах у 1946 р. 14 тижнів, у 1947 р. — 13 тижнів, у 1948 р. — 12 тижнів. Після грандіозного відзначення свого 70-річчя в 1949 р. («потік привітань» у газеті «Правда» не припинявся кілька місяців) вождь почав фізично деградувати. Відповідно збільшилися строки його перебування у відпустках. У 1949 р. він спостерігав за життям країни з Кавказького узбережжя Чорного моря, зрідка втручаючись у розв’язання ключових проблем, упродовж 14 тижнів, а в 1950 р. і 1951 р. залишався там по 18 тижнів, з початку серпня і до 22 грудня238. Як засвідчив Д. Волкогонов, якого допустили в роки «перебудови» до найбільш потаємних кремлівських архівів, зимою 1952–1953 рр. у нього кілька разів критично підвищувався тиск239. Однак фізична деградація не заважала Сталіну чинити злочини. Щоб не допустити посилення політичних позицій тих або інших діячів, він нацьковував управлінські структури одна на одну, відсував від ключових посад вищих чиновників, не зупиняючись перед фізичною ліквідацією, арештовував їхніх дружин за надуманими звинуваченнями в шпигунстві тощо. Ніхто не міг почуватися в безпеці, всі плазували перед вождем.

Час від часу диктатор влаштовував важке життя людям з найближчого оточення, у тому числі членам політбюро ЦК ВКП(б) — Берії, Кагановичу, Маленкову, Молотову. Один із них — Вознесенський — поплатився життям. Міністр державної безпеки Абакумов був знятий з посади і чекав розстрілу, але його розстріляли тільки після смерті диктатора, і вже за справжні, а не надумані злочини. Коли М. Хрущов читав доповідь про культ особи на XX з’їзді КПРС, хтось з присутніх вигукнув: «А де ж були всі ви, члени Політбюро Центрального комітету?» Доповідач подивився в зал і запитав: «Хто це сказав?» Потім помовчав, бо відповіді не надійшло, і сам відповів: «Боїтесь? Ось і ми боялись».

Однак Сталін не допускав публічних звинувачень на адресу членів політбюро ЦК ВКП(б). Цей найвищий, хоч і неформальний орган влади, який нібито не існував як самостійний, бо діяв завжди від імені ЦК, був поза критикою, символізуючи собою монолітність, стабільність і спадкоємність державного управління.

Кількісний склад політбюро ЦК за сім повоєнних років (до XIX з’їзду КПРС) збільшився з 9 до 11 осіб. Березневий (1946 р.) пленум ЦК ввів до нього А. Берію і Г. Маленкова, лютневий (1947 р.) — М. Вознесенського, лютневий (1948 р.) — М. Булганіна і О. Косигіна. У 1946 р. помер М. Калінін, у 1948 р. — А. Жданов, у 1949 р. був розстріляний М. Вознесенський. Напередодні XIX партійного з’їзду (жовтень 1952 р.) до складу політбюро ЦК входили Й. Сталін (стаж перебування — 34 роки), К. Ворошилов (28), В. Молотов (28), Л. Каганович (23), А. Андреев (21), А. Мікоян (18), М. Хрущов (14), Л. Берія (7), Г. Маленков (7), М. Булганін (5), О. Косигін (5 років)240.

Політбюро ЦК у повному складі скликалося у повоєнні роки лише кілька разів. Сталін у поточному управлінні спілкувався з вужчими групами людей, яким довіряв здійснювати владу по партійній (політбюро ЦК) і радянській (Рада міністрів) лініях. Зокрема, в грудні 1945 р. була створена комісія із зовнішніх справ при політбюро ЦК у складі шести осіб — Сталіна, Молотова, Бери, Мікояна, Маленкова і Жданова. У жовтні 1946 р. до «шістки» увійшов голова Держплану СРСР Вознесенський, унаслідок чого було ухвалено: «надалі шістку іменувати сімкою». «Сімка» одержала повноваження розглядати питання внутрішньої політики241.

У грудні 1949 р. Сталін усунув першого секретаря Московського обкому і міськкому партії Г. Попова і призначив на його місце М. Хрущова. Оскільки Попов працював також у секретаріаті ЦК, Хрущов здобув і цю його посаду. В Москву він повертався після 12-річної відсутності з якісно відмінною політичною вагою багаторічного члена політбюро ЦК ВКП(б). Його можна було б розглядати як носія влади, якби він разом з усіма іншими членами політбюро ЦК не був маріонеткою диктатора-лялькаря. Проте диктатори не вічні, і рано чи пізно розклад сил у Кремлі мусив докорінно змінитися. Тоді повинна була б повторитися ситуація боротьби за владу 1923–1928 рр., бо закладений у статут державної партії принцип колективного керівництва призводив до нестабільності диктатури. І тоді десяток років тісних зв’язків одного з компартійних олігархів з українською номенклатурою мусив би вплинути на долю України. Щоб події пішли в цьому напрямку, вимагалося тільки одне: перемога цього олігарха в боротьбі за одноосібну владу.

На XIX з’їзді у жовтні 1952 р. партія змінила свою назву — з ВКП(б) на КПРС. Політбюро ЦК теж було перейменоване на президію ЦК. Сталін удвічі, до 25 осіб збільшив кількісний склад членів президії ЦК, внаслідок чого політична вага кожного з них відповідно зменшилася. Проте для зручності управління партією і державою він виділив з цього органу влади бюро президії ЦК. Мабуть, політбюро ЦК було перейменоване на президію, бо Сталін збирався виділити з розширеного складу президії бюро у вигляді невеликої групи осіб, з якими спілкувався щодня і які користувалися його особливою довірою.

Вождь очолював Раду міністрів СРСР, яку перетворив на головний командний пункт у керівництві державою. Тому він включив у бюро президії ЦК як найвищий у країні орган влади п’ятьох своїх заступників на цій посаді: Л. Берію, М. Булганіна, Л. Кагановича, Г. Маленкова і М. Сабурова. Крім основної посади по радянській лінії, Берія керував Спеціальним комітетом при Раді міністрів СРСР (який створював ракетно-ядерний щит країни), Маленков працював секретарем ЦК КПРС, а Сабуров головою Держплану СРСР. У бюро президії ЦК увійшов також М. Хрущов, який не мав радянської посади, але ніс подвійне навантаження по партійній лінії як секретар ЦК КПРС і секретар Московського обкому партії.

У первинний список членів бюро президії ЦК, який фігурував у матеріалах жовтневого (1952 р.) пленуму ЦК КПРС, рукою секретаря Сталіна О. Поскрьобишева були внесені ще два прізвища заступників голови Ради міністрів СРСР — К. Ворошилова і М. Первухіна. Отже, вождь досить довго роздумував, чи включати їх. Ще два заступники голови уряду, з якими Сталін пропрацював десятки років — В. Молотов і А. Мікоян — у затверджений список членів бюро президії ЦК не потрапили242.

Отже, найвищий орган диктаторської влади в СРСР набув триповерхової структури (Центральний комітет, президія ЦК, бюро президії). Над цією громіздкою владною конструкцією височіла самотня постать вождя міжнародного комуністичного руху, батька всіх народів Радянського Союзу і корифея всіх наук.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка