Червоний виклик



Сторінка16/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   56

10.4

Становище в сільському господарстві.

Голод 1946–1947 рр.


Досить високі темпи відбудови промисловості досягалися за рахунок нещадної експлуатації колгоспного селянства. Капіталовкладення в сільське господарство виділялися в мінімальних розмірах, хоч його матеріально-технічна база сильно постраждала в роки війни. Сільське виробництво трималося в основному на ручній пращ, незважаючи на дефіцит робочих рук.

У 1945 р. чисельність працездатного населення в українському селі не перевищувала 3,5 млн порівняно з 7,2 млн перед війною. Після повернення людей з армії, німецької каторги і радянського тилу кількість працездатних у сільськогосподарському виробництві зросла до 5,6 млн, але не досягла довоєнного рівня254. У колгоспах працювали в основному жінки.

Україна займала перше місце на континенті за територією, поступаючись лише євразійським країнам — Росії і Туреччині. Понад половина цієї території була розорана. З одного боку, країна могла собі дозволити це, бо мала сприятливі для сільського господарства умови. Українські чорноземи — одні з найкращих ґрунтів на планеті. З другого боку, винятково висока розораність території свідчила про екстенсивне господарювання.

У повоєнний період було поставлене завдання якомога швидше вийти на передвоєнний показник площі орних земель. У 1950 р. він становив 98% передвоєнного255. Щоб дати раду такій масі орної землі, під час колективізації були створені державні машинно-тракторні станції. У відбудовному процесі на них була звернена першочергова увага. У 1950 р. співвідношення між тракторною тяговою потужністю МТС і живою тягловою силою в колгоспах (у переведенні на механічні кінські сили) становило 58% проти 42. До війни воно було протилежним: 45% проти 55256.

Як під час війни, так і в повоєнний період основним джерелом доходів селянської сім’ї була присадибна ділянка. Колективне господарство під пильним оком районного партійно-радянсько-чекістського трикутника працювало на державу. Формально держава закуповувала колгоспну продукцію, але рівень цін на неї свідчив про те, що мова йшла про здавання, а не закупівлю. За кілограм борошна, яке надходило в державні засіки згідно з обов’язковими поставками, колгоспам платили лише одну копійку, а за кілограм м’яса — 23 копійки. Через свою торговельну мережу держава розподіляла борошно серед захищених картковою системою споживачів по ціні 31 коп., а м’ясо — по 1 руб. 50 коп.257 Не задовольняючись закупками, вона обклала колгоспні двори грошовими і натуральними податками. Обкладалися навіть плодові дерева і ягідні кущі на присадибній ділянці. Колгоспники іноді вирубували їх, щоб зменшити податковий тягар.

У воєнні і повоєнні роки державні закупки поглинали основну частину того, що вирощувалося в колективному господарстві. Колгоспний трудодень частіше за все був майже порожній. 95% грошових доходів селяни заробляли продажем продукції з присадибної ділянки і тільки 5% одержували за трудоднями. Вони змушені були вирощувати на присадибній ділянці навіть зерно, тому що трудодні забезпечували їм тільки третину спожитого хліба258. Не дивно, що селяни старалися розширити свою ділянку за рахунок колгоспної землі. Здавалося б, десятикратно вища продуктивність праці у присадибному господарстві порівняно з колективним повинна була б змусити державних чиновників закрити очі на порушення статутних вимог. Але в них на першому плані була комуністична ідеологія, а не економіка. У вересні 1946 р. Рада міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про заходи з ліквідації порушень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах». До кінця 1946 р. в областях УРСР у колгоспників вилучили і передали в громадське господарство 591 тис. га землі259.

Зима 1945–1946 рр. виявилася малосніжною і морозною. Навесні 1946 р. загинуло 350 тис. га зернових посівів, п’яту частину посівних площ довелось пересіяти. Весна і літо видалися ще більш посушливими, аніж у 1921 р. В Україні особливо постраждали від посухи південні області — від Ізмаїльської до Ворошиловградської. У серпні температура на ґрунті там сягала 50° С. Ці температурні рекорди не подолані й досі. Валовий збір зернових у 1946 р. становив лише 3,8 ц з га. У колгоспах Миколаївської області було зібрано 2–3 ц, Ізмаїльської — 1 ц з гектара260. Колгоспники опинилися у вкрай важкій продовольчій ситуації, адже врожай картоплі та овочів на присадибних ділянках теж був утрачений. Унаслідок нестачі кормів в Україні загинуло десятки тисяч голів великої рогатої худоби. Так само постраждало кінське поголів’я.

Не рахуючись із ситуацією, хлібозаготівельні органи встановили для України напружений план по хлібу — спочатку 340 млн, а потім — 362,8 млн пудів. У Кіровоградській області план перевищив реально зібраний врожай261. Хліб вибивали з господарств жорсткими методами, тому що радянський уряд мав виконати зобов’язання перед іншими країнами. Зокрема, у лютому 1946 р. була укладена угода про поставку в Польщу 200 тис. тонн зерна, у квітні — про поставку у Францію 500 тис. тонн зерна. Радянський хліб одержали також Болгарія, Румунія, Чехословаччина. Президент Чехословаччини К. Готвальд згодом визнав: «Радянський Союз урятував нас від голоду»262. Сумарний експорт зернових культур становив 1,7 млн тонн, тобто 10% заготованого в СРСР хліба263. Поставки хліба в Європу були політично мотивованими. У Кремлі бажали зміцнювати насаджувані на континенті комуністичні режими не тільки силовими, а й економічними засобами.

У позбавленому продовольства українському селі почався голод, і М. Хрущов звернувся в ЦК БКП(б) з проханням зменшити хлібозаготівельний план. Та підтверджена органами державної безпеки інформація про голод не справила в центрі будь-якого враження. 26 листопада 1946 р. Й. Сталін і А. Жданов надіслали телеграму М. Хрущову і другому секретареві ЦК КП(б)У Д. Коротченку, в якій вимагали покінчити з небільшовицьким ставленням до виконання плану хлібозаготівель і покарати тих, хто приховує хліб. Та через три тижні Хрущов знову звернувся в Кремль з проханням про надання фуражної позички.

Україна одержала фуражну, насіннєву і продовольчу позички, треба ж було рятувати посівну кампанію 1947 р. Але Сталін вирішив зняти Хрущова на певний час із посади першого секретаря ЦК КП(б)У й залишити за ним тільки посаду голови уряду. На початку березня 1947 р. республіканську партійну організацію знову очолив, як у 1925–1928 рр., Л. Каганович. У грудні 1947 р. його відкликали в Москву і призначили на посаду заступника голови Ради міністрів СРСР. Хрущов знову зайняв посаду першого секретаря ЦК, але главою уряду став Д. Коротченко.

У літературі є немало оцінок кількості жертв голоду 1946–1947 рр., але вони не мають під собою об’єктивної основи, бо як до цієї трагедії, так і після неї не було переписів населення. Ніхто з керівників СРСР не робив спроб визначити, скільки людей померло від голоду по окремих республіках і на селі та в місті (подібно до того, як ніхто не підраховував демографічних втрат, викликаних війною). Власне, від повоєнного перепису відмовилися саме через те, щоб приховати воєнні й повоєнні втрати. Однак на підставі уривчастих даних за певні періоди і по окремих територіях можна визначити, що кількість жертв голоду 1946–1947 рр. обчислювалися в Україні сотнями тисяч.

Якби влада мала намір знищити голодом певну частку населення, як це вона зробила в 1933 р., кількість жертв обчислювалася б мільйонами. Однак тут такого наміру не було, і голодуючим надавалася продовольча допомога. Сталін погодився прийняти продовольство від Адміністрації допомоги і відбудови (ЮНРРА), яка працювала під егідою ООН у багатьох країнах з метою пом’якшення наслідків повоєнної господарської розрухи. Ніхто не робив таємниці з того, що СРСР був однією з найбільш постраждалих у війні країн. Так само загальновідомими були наслідки посухи 1946 р., яка поглибила повоєнну розруху в багатьох країнах. ЮНРРА передала населенню УРСР 288 тис. тонн продовольства264. Зі свого боку, загальносоюзний центр надавав у 1947 р. позичку хлібом в обсязі 93 тис. тонн і асигнував 140 млн руб. для закупівлі іншого продовольства265.

Реагуючи на загрозу посухи, 20 жовтня 1948 р. Рада міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про план полезахисних лісонасаджень, запровадження травопільних сівозмін, будівництва ставків і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах європейської частини СРСР». Партійні комітети охрестили його «Сталінським планом перетворення природи» і почали пропагувати в засобах масової інформації. Популяризація постанови справді була потрібною, адже значну частину робіт передбачалося виконати без залучень бюджетних коштів, на засадах «народної будови».

У 1948 р. М. Хрущов звернувся в ЦК ВКП(б) з пропозицією «простимулювати» каральними засобами більш активну участь колгоспників у роботі на полях і фермах. Ідея полягала в тому, щоб змусити самих колгоспників карати тих, хто не виробив обов’язкового мінімуму трудоднів. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». Колгоспникам ставився в обов’язок розгляд на зборах питання про виселення, яке готувалося правлінням артілі або сільрадою. Виконання «громадських вироків» покладалося на МВС УРСР. До липня 1950 р. було винесено 11 991 «громадський вирок» і близько 20 тис. «попереджень»266. Нерідко серед приречених на виселення виявлялися люди похилого віку, інваліди, учасники війни. Часто представники влади використовували процедуру «громадського вироку» для зведення порахунків на побутовому ґрунті.

Указ про «громадські вироки» не сприяв, як показала практика, підвищенню продуктивності праці в громадському господарстві. Тому влада втратила інтерес до нього, і кампанія «громадських вироків» після 1950 р. згасла.

У 1948 р. М. Хрущов виступив зі ще однією сумнівною ініціативою, яка з часом набула всесоюзних масштабів. Він об’єднав три невеликі колгоспи на Сумщині в один, створив для нього сприятливі умови господарювання і почав організовувати, користуючись цим прикладом, «всенародний рух» за укрупнення колгоспів. 30 травня 1950 р. з’явилася постанова ЦК ВКП(б) «Про укрупнення дрібних колгоспів і завдання партійних організацій у цій справі». Обкоми ВКП(б) і облвиконкоми зобов’язалися «повести роботу з укрупнення дрібних колгоспів, які за розмірами закріплених за ними земель не можуть успішно розвивати громадське господарство і застосовувати сучасну машинну техніку»267. На кінець 1950 р. в Україні залишилося 19 295 колгоспів (в 1940 р. — 28 374). Середній колгосп після кампанії укрупнення мав 285 дворів і 1 290 га посівних площ268.

Згодом, перебуваючи вже в ранзі секретаря ЦК ВКП(б), М. Хрущов опублікував у газеті «Правда» статтю «Про будівництво і благоустрій у колгоспах». У ній доводилися переваги укрупнених колгоспів під кутом зору ідеї подолання істотної відмінності між містом і селом. Запроваджуючи в пропагандистський обіг поняття «агроміст», Хрущов писав: «Замість невеликих сіл виникнуть культурні упорядковані колгоспні селища зі школами, лазнями, будинками сільгоспкультури, дитячими яслами та іншими культурно-побутовими установами»269.

Ідея «агроміст» викликала роздратування і гнів у вождя, з яким необачний Хрущов не порадився. Наступного дня «Правда» опублікувала повідомлення «Від редакції», в якому зазначалося, що стаття опублікована в дискусійному порядку. Після цього для роз’яснення своєї лінії ЦК ВКП(б) вдався до закритого листа в партійні комітети. Така форма спілкування керівництва партії з рядовими комуністами використовувалася тільки в надзвичайних ситуаціях.

У листі «Про завдання колгоспного будівництва у зв’язку з укрупненням дрібних господарств» піддавалися критиці за серйозні перекручення лінії партії «деякі керівні працівники» (з огляду на статус члена політбюро ЦК ВКП(б) прізвище Хрущова не згадувалося). Йшлося про те, що кошти держави і колгоспів партія вимагала використовувати на забезпечення виробничих завдань, передбачених п’ятирічним планом, а не на негайне покращення сільського побуту.

Розвиваючи ідею «агроміст», Хрущов пропонував скоротити присадибну ділянку колгоспного двору до 10–15 соток, а решту земельної площі підсобного господарства винести за межі села, в польовий наділ. «Пропонувати виділення двох земельних ділянок для колгоспного двору, — роз’яснювалося в закритому листі, — означає створювати у колгоспника помилкове враження, що у нього збираються відібрати присадибну ділянку. Ясно, що це може лише завдати шкоду колгоспній справі»270.

Певне відлуння несанкціонована стаття Хрущова знайшла у звітній доповіді ЦК, з якою виступив Г. Маленков у жовтні 1952 р. на XIX з’їзді КПРС. У ній критикувався «неправильний, споживацький підхід до питань колгоспного будівництва з боку окремих наших керівних працівників»271.

Чергову ініціативу в галузі сільського господарства М. Хрущов виявив після смерті Сталіна, перебуваючи вже в статусі першого секретаря ЦК КПРС. У вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, цілком присвячений розгляду становища в сільському господарстві. Керівництво партії визнало необхідним підвищити заготівельні ціни на продукцію, яку держава одержувала від колгоспів у рахунок обов’язкових поставок (зокрема, на картоплю — в 2,5 рази, на худобу і птицю — в 5,5 рази). Норми обов’язкових поставок зменшувалися, щоб у колгоспів залишалася продукція, яку держава реалізувала б уже за вищими, тобто закупівельними цінами272. Запровадження принципу матеріальної зацікавленості в результатах праці колгоспників збільшило обсяги сільськогосподарської продукції в розпорядженні держави.

Проблеми сільського господарства були винесеш на пленум ЦК Компартії України, який відбувся у жовтні 1953 р. Новий керівник КПУ О. Кириченко поставив у центрі уваги існуючі в галузі кадрові проблеми. Виявилося, що з 15 770 голів колгоспів (за 2,5 роки 3 525 колгоспів стали жертвами компанії укрупнення) лише 455 мали вищу, а 3 070 — середню спеціальну освіту. У сільському господарстві налічувалось 72 тис. фахівців з вищою і середньою освітою. Безпосередньо на виробництві працювало лише 15,8 тис., а решта сиділа в обласних або районних центрах273.

Змусити фахівців їхати на роботу в занедбані села виявилося непросто. Певні зрушення відбулися тільки після прийняття у березні 1955 р. партійно-урядової постанови, яка зобов’язала місцеві органи влади відібрати на підприємствах і в установах 30 тис. фахівців з числа молоді для відрядження на постійну роботу в колгоспи і радгоспи. В УРСР у 1955 р. почали працювати головами і заступниками голів колгоспів 4107 «тридцятитисячників»274.



У січні 1954 р. М. Хрущов виступив з новою ініціативою: подав до президії ЦК КПРС записку «Шляхи розв’язання зернової проблеми». Розв’язувати її можна було двома шляхами: інтенсифікацією виробництва, тобто капіталовкладеннями у розбудову існуючих колгоспів та радгоспів, і екстенсивним розвитком галузі, тобто створенням нових зернових фабрик на вільних землях. Коли оцінювати М. Хрущова не як професійного партпрацівника, а як фахівця в певній галузі господарства, то не можна сумніватися в тому, що він мав обмежені, але системні знання в галузі сільського господарства. Тому не дивує обрана ним стратегія у розв’язанні зернової проблеми. Всупереч загальносвітовим закономірностям розвитку сільського господарства, в основі яких корінилася інтенсифікація виробництва, він зробив ставку на освоєння цілинних та перелогових земель. Знаючи загальносвітові тенденції, головний комуніст країни все-таки не вважав, що колгоспний лад здатний розвиватися шляхом інтенсифікації виробництва.

Лютнево-березневий (1954 р.) пленум ЦК КПРС схвалив пропозиції М. Хрущова. У 1954–1955 рр. у Казахстан з інших республік приїхало на постійну роботу понад 360 тис. фахівців масових професій сільськогосподарського виробництва. Українська молодь організувала на цілинних землях Північного Казахстану 54 радгоспи275.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка